Вимоги обслуговуючому персоналу,
що працює з електроустаткуванням
Перед включенням електроприладу необхідно візуально перевірити
електрошнур на наявність механічних порушень. Електроприлади повинні
бути надійно заземлені згідно з правилами улаштування приладу.
Забороняється працювати з електроприладами вологими руками. Не залишати
електроприлад без нагляду на довгий час, після закінчення роботи
перевірити, чи всі прилади вимкнені. При виявленні або виникненні
несправності в електроприладі негайно викликати електрика, що обслуговує
прилад. Категорично заборонено виконувати будь-які ремонтні роботи
самостійно.
Рятування життя людини, ураженої струмом, у багатьох випадках залежить
від швидкості і правильності дій осіб, що здійснюють допомогу. Передусім
потрібно якнайшвидше звільнити потерпілого від дії електричного струму.
Якщо неможливо відключити електричне обладнання від мережі, потрібно
відразу приступити до звільнення потерпілого від струмопровідних частин,
не доторкаючись при цьому до потерпілого.
Заходи долікарської допомоги після звільнення потерпілого залежать від
його стану, її потрібно надавати негайно, по можливості на місці події,
одночасно викликавши медичну допомогу. Якщо потерпілий не знепритомнів,
потрібно забезпечити йому на деякий час спокій, не дозволяючи рухатись
до прибуття лікаря. Якщо потерпілий дихає рідко і судорожно, але
прослуховується пульс, потрібно негайно зробити йому штучне дихання. При
відсутності дихання, розширення зіниць і посиніння шкіри потрібно робити
штучне дихання і непрямий масаж серця.
Надавати допомогу необхідно до прибуття лікаря, оскільки є багато
випадків, коли штучне дихання і масаж серця повертали потерпілих до
життя.
Для профілактики електротравми на виробництві велике значення мають
заходи з техніки безпеки. Вони діляться на технічні й медичні. Першими
передбачено усунення умов, які сприяють ураженню електричним струмом
(дотримання правил техніки безпеки, належний догляд за
електрообладнанням, інструментами, спецодягом, інструктаж); другі —
полягають у виявленні сприятливих для виникнення електротравм моментів.
Зниження швидкості психічних реакцій, уваги, повторні електротравми у
одного й того самого робітника змушують думати про його непридатність до
роботи з електроприладами. Тимчасово непрацездатними треба вважати людей
з опіками, саднами на руках. Категорично заборонено працювати з
електроприладами людям у нетверезому стані.
ЕЛЕКТРОНЕБЕЗПЕКА НА ВИРОБНИЦТВІ ТА В ПОБУТІ
Електрообладнання, яким доводиться користуватися працівникам банківських
установ, являє собою потенційну небезпеку. Багато нещасних випадків
відбувається при обслуговуванні найбільш поширеного електрообладнання,
розрахованого на напругу 127—380 В.
Розглянемо вплив електричного струму на організм людини.
Проходячи крізь тіло людини, електричний струм чинить на нього складний
вплив:
— термічний — нагрівання тканини живого організму;
— біологічний— подразнення і збудження нервових волокон та інших тканин
організму;
— електролітичний — розпад крові і плазми.
Будь-яка з цих дій може призвести до електричної травми, тобто до
пошкодження організму дією електричного струму. Розрізняють місцеві
електротравми та електричні удари. До місцевих електротравм відносять
електроопіки — результат теплової дії електричного струму в місці
контакту; механічні пошкодження — розриви шкіри, вивихи, переломи
кісток. Електричний удар є дуже серйозним ураженням організму людини, що
викликає збудження живих тканин тіла електричним струмом і
супроводжується судорожним скороченням м’язів. Залежно від наслідків
електричні удари розподіляють на чотири ступені:
1 — судорожне скорочення м’язів без непритомності;
2 — судорожне скорочення м’язів з непритомністю, але із збереженим
диханням і роботою серця;
3 — непритомність та порушення серцевої діяльності або дихання;
4 — стан клінічної смерті.
Тяжкість ураження електричним струмом залежить від цілого ряду чинників:
значення сили струму; електричного опору тіла людини і тривалості
протікання через нього струму; роду і частоти струму (змінний,
постійний); індивідуальних особливостей людини та умов оточуючого
середовища. Основним фактором, що зумовлює ступінь ураження людини, є
сила струму. Поріг відчуття струму залежить від стану нервової системи
та фізичного розвитку людини. Для жінок порогове значення струму в 0,5
раза нижче, ніж для чоловіків.
Людина починає відчувати змінний струм промислової частоти (50 Гц)
приблизно з 1 мА (пороговий відчутний струм). При струмі 10… 15 мА
виникає судорожне скорочення м’язів, яке весь час підсилюється, і людина
не може звільнитися від контакту зі струмопровідною частиною (пороговий
невідпускаючий струм). При 50 мА порушується дихання, а струм 100 мА
призводить до фібриляції серцевих м’язів (табл. 14). Найнебезпечнішою є
частота струму для людини — 50 Гц. Найнебезпечнішим є шлях струму: рука
— ноги, рука — рука, особливо при проходженні струму через мозок, серце,
легені.
Опір тіла людини залежить від стану нервової системи людини, її
фізичного розвитку. З віком різко знижується опір організму людини та
ймовірнішим стає ураження найважливіших органів: легенів, серця,
головного мозку. Найбільш небезпечним є змінний струм частотою 20 — 1000
Гц. Змінний струм небезпечніший постійного, але це характерно для
напруги до 250 — 300 В. При більших напругах небезпечним стає постійний
струм. Деякі захворювання людини (хвороби шкіри, серцево-судинної
системи, нервові хвороби) роблять її сприятливішою до електричного
струму. Тому до обслуговування електричного обладнання допускаються
особи, що пройшли спеціальний медичний огляд. На важкість ураження
електрострумом впливає стан виробничого середовища. Наприклад, підвищена
вологість приміщення збільшує небезпеку ураження.
Аналіз нещасних випадків, пов’язаних з дією електричного струму,
дозволяє виявити їх основні причини, які можна об’єднати у такі групи:
— випадкове доторкання до струмопровідних частин, що перебувають під
напругою;
— несправність захисних засобів, якими потерпілий доторкається до
струмопровідних частин;
— поява напруги на металевих частинах електрообладнання (огорожах,
карнизах, кожухах) у результаті пошкодження ізоляції струмопровідних
частин електрообладнання, замикання фази на землю і т. ін.;
—— поява напруги на відключених частинах електрообладнання в результаті
помилкового включення обладнання, замикання струмопровідних частин,
розряд блискавки та ін.;
— виникнення крокової напруги на поверхні землі або підлоги, на якій
стоїть людина, в результаті замикання проводу на землю, несправності
заземлення.
Надання першої медичної допомоги
при ураженні електричним струмом
Лікування пошкоджень при електротравмі передбачає: надання потерпілому
першої допомоги і місцеву та загальну терапію.
Головним у поданні першої допомоги є відключення потерпілого від джерела
струму. Іноді це становить значні труднощі через судомне скорочення
м’язів потерпілого. З цією метою треба вимкнути рубильник, викрутити
запобіжник, сокирою або лопатою з дерев’яною ручкою перерубати дріт
тощо. Якщо це зробити неможливо, треба відтягнути дріт від потерпілого
або потерпілого від дроту палицею, шнуром. При цьому треба поводитися
дуже обережно: відтягувати дріт від потерпілого сухою гілкою або шнуром;
не можна перерізувати два дроти разом, аби не було короткого замикання.
До речі, не можна перерізувати дроти в приміщенні, де є легкозаймисті
речовини, бо може бути вибух. Звільняти потерпілого від джерела струму
не можна голими руками, треба користуватися гумовими рукавичками.
Потрібна ізоляція не лише від джерела струму, але й від землі. З цією
метою взувають гумові галоші або стають на ізолюючий матеріал (гумовий
килимок, скло, суха дошка, товстий шар тканини, паперу, картону). Треба
пам’ятати, що тіло потерпілого теж проводить електричний струм, а тому
брати його треба за одяг, який відстає від тіла і є сухим.
Якщо сталося ураження струмом високої напруги (дріт від високовольтної
лінії), можна використати спосіб аземлення (з’єднати дротом
струмо-провідні частини із землею). Це дає можливість ліквідувати або
значно зменшити силу струму в ланцюгу. Коли хворий не знепритомнів,
проводять лікування з приводу запаморочення, колапсу чи шоку за
загальноприйнятими правилами. Якщо ж він непритомний, потрібні термінові
реанімаційні заходи: у разі зупинки серця — непрямий масаж серця,
дихання — штучну вентиляцію легень за методом рот до рота або рот до
носа. Штучну вентиляцію легень і масаж серця продовжують і під час
транспортування потерпілого в стаціонар до відновлення самостійного
дихання. Коли допомога надається лікарем “Швидкої допомоги”, проводять
штучну вентиляцію легень за допомогою ручних апаратів, вводять підшкірно
1 мл 1 % розчину лобеліну, 1 мл цититону. Якщо протягом ЗО хв самостійне
дихання не відновиться, вдаються до інтубації трахеї і продовжують
штучну вентиляцію з відсмоктуванням вмісту з трахеоброн-хіального
дерева.
Потерпілому слід забезпечити спокій, покласти його в ліжко. Не можна
дозволяти йому стояти, а тим паче продовжувати роботу.
За відсутності ефекту від непрямого масажу серця показаний прямий масаж
з розкриттям грудної клітки. Наявність фібриляції шлуночків, що
визначається на електрокардіограмі, свідчить про доцільність електричної
дефібриляції. Одночасно проводять штучну вентиляцію легень.
Підготовка до дефібриляції серця не вимагає зупинки непрямого чи прямого
масажу серця і штучної вентиляції легень. Під ліву лопатку хворого
підкладають один електрод від дефібрилятора, другий беруть за ізольовану
ручку і, тримаючи його в руці, очікують, доки конденсатор зарядиться
(4000—4500 V). Після цього рівномірно і щільно прикладають електрод до
ділянки серця. Припиняючи на хвилину масаж серця і штучну вентиляцію
легень, проводять дефібриляцію. Ефект її виявляється в появі
самостійного пульсу безпосередньо після розряду або після продовження
масажу.
Паралельно із описаними вище реанімаційними заходами проводять
оксигенотерапію, внутрішньовенне введення глюкози з вітамінами й
інсуліном, вводять серцеві препарати, поляризуючу суміш,
коронаролітичні, антиаритмічні засоби (феноптин, лідокаїн), 10 мл 10 %
розчину кальцію хлориду, внутрішньовенне і внутрішньоартеріально
переливають кров.
Оживлення потерпілого треба продовжувати до появи самостійного дихання і
відновлення роботи серця.
Місцеві пошкодження не вимагають спеціального лікування. Воно повинно
бути консервативним. Це пояснюється крихкістю судин біля ділянки
пошкодження і підвищеною їх ламкістю, нечіткістю меж змертвілої тканини,
малою схильністю ран до нагноєння і сприятливим перебігом процесу
загоєння. Пошкоджену ділянку обробляють 70 % етиловим спиртом і
закривають стерильною пов’язкою. Вона загоюється під струпом. Якщо
ураження великі і глибокі, супроводжуються звугленням тканин, після
появи демаркаційної лінії проводять некректомію чи ампутацію.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
