МЕТОДИ ВІДОБРАЖЕННЯ ПРЕДМЕТУ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ
1. Предмет бухгалтерського обліку
Як уже зазначалося, господарський облік відображає процес розширеного
суспільного відтворення, а його окремі види – різні сторони цього
процесу. Для визначення предмета бухгалтерського обліку треба з’ясувати
економічний зміст його об’єктів, тобто сутність сторін процесу
суспільного відтворення, які він відображає і контролює.
У широкому розумінні предметом бухгалтерського обліку є процес створення
суспільного продукту в тій його частині, яка може бути охоплена
інформацією в єдиному грошовому вимірнику, а також його розподіл, обмін
і споживання.
Бухгалтерський облік здійснюється в усіх ланках народного господарства –
на підприємствах, в організаціях, установах як виробничої, так і
невиробничої сфери і служить для спостереження і контролю за їхньою
діяльністю. Кожне підприємство (організація, установа) має певне майно –
господарські засоби (будівлі, споруди, устаткування, матеріальні та інші
ресурси), які утворюються за рахунок певних джерел (сукупності вкладень
засновників, прибутку, позикових коштів тощо). Контроль за наявністю і
рухом, а також доцільним використанням засобів у кожному господарстві
здійснюється за допомогою бухгалтерського обліку. Отже, господарські
засоби, що перебувають у розпорядженні окремих підприємств, і джерела їх
формування є об’єктом бухгалтерського обліку і належать до змісту його
предмета.
Процес розширеного суспільного відтворення ґрунтується на єдності
виробництва суспільного продукту (необхідних суспільству матеріальних
благ), його розподілу, обміну (обігу) і споживання. Процес виробництва,
тобто створення суспільного продукту, здійснюється у ланках виробничої
сфери (промисловість, сільське господарство, будівництво тощо). В
бухгалтерському обліку відображаються матеріальні, трудові та фінансові
затрати на виробництво цього продукту. Таким чином, суспільний продукт і
затрати на його виробництво є об’єктом бухгалтерського обліку і належать
до змісту його предмета.
Створений у процесі виробництва суспільний продукт підлягає розподілу.
Частина його спрямовується на відтворення спожитих у процесі виробництва
предметів праці (сировини, матеріалів, палива тощо), а також на
відтворення засобів праці (основних засобів) шляхом повного їх
відновлення. Друга частина суспільного продукту спрямовується для оплати
праці робітників і службовців; на створення загальнодержавних фондів
споживання (у вигляді відрахувань до Пенсійного фонду, Фонду соціального
страхування, сплати податків від прибутку та інших платежів до бюджету
тощо); на створення фонду накопичення (прибутку підприємства). Розподіл
суспільного продукту суворо контролюється за допомогою бухгалтерського
обліку. В обліку відображаються затрати праці і винагорода, що належить
кожному працівникові, контролюються розрахунки з бюджетом по податках та
інших платежах, з Пенсійним фондом та Фондом соціального страхування по
відрахуваннях, з фінансовими та іншими органами.
Отже, процес розподілу суспільного продукту і зобов’язання та
розрахунки, що виникають при цьому, є об’єктом бухгалтерського обліку і
належать до змісту його предмета.
Для забезпечення безперервності процесу виробництва створений суспільний
продукт підлягає обміну (реалізації). Цей обмін здійснюється у формі
купівлі-продажу. Обмін – це процес передачі суспільного продукту від
виробника до споживача і є формою взаємозв’язку різних господарюючих
суб’єктів. У процесі купівлі-продажу виникають певні витрати, пов’язані
з транспортуванням, зберіганням, реалізацією тощо. Крім того,
товарно-грошовий обіг зумовлює різні розрахункові взаємовідносини між
постачальниками, покупцями, банками по кредитах, з бюджетом та ін.
Звідси, процес обігу суспільного продукту, грошові кошти та
розрахунково-кредитні операції, що виникають при цьому, є об’єктами
бухгалтерського обліку і належать до змісту його предмета.
Із сфери товарного обігу суспільний продукт надходить у сферу споживання
(завершальна стадія розширеного суспільного відтворення). Споживання
поділяються на виробниче, невиробниче і особисте. Виробниче споживання
характеризує використання частини суспільного продукту у вигляді засобів
виробництва (засобів праці і предметів праці) для потреб виробництва
(створення матеріальних благ) і в бухгалтерському обліку відображається
як органічна частина процесу виробництва.
Невиробниче споживання здійснюється у ланках невиробничої сфери,
призначених для задоволення потреб суспільства (державне управління й
оборона країни, освіта, культура, охорона здоров’я тощо). Суспільний
продукт у цій сфері споживається повністю і вибуває із кругообігу
засобів у народному господарстві. Об’єктами бухгалтерського обліку у
невиробничій сфері є бюджетні асигнування, тобто кошти, виділені із
державного бюджету для забезпечення діяльності цих ланок народного
господарства, і контроль за доцільністю їх використання.
Ознайомлення з основними об’єктами бухгалтерського обліку в процесі
розширеного суспільного відтворення дає змогу узагальнити їх і дати
визначення предмета бухгалтерського обліку в широкому його розумінні.
Предметом бухгалтерського обліку є процес розширеного суспільного
відтворення (виробництва, обміну і невиробничого споживання суспільного
продукту), а також використання господарських засобів у цих процесах,
які узагальнюються у грошовому вимірнику, для надання інформації,
необхідної для управління і контролю.
В окремих ланках народного господарства (підприємствах, організаціях,
установах) об’єкти бухгалтерського обліку визначаються виконуваними ними
функціями у процесі суспільного відтворення. Так, на підприємствах
виробничої сфери об’єктами бухгалтерського обліку є господарські засоби
та їх використання в процесі постачання, виробництва і реалізації,
розрахунково-кредитні відносини, що виникають при цьому, а також
фінансові результати діяльності.
Керівництво будь-яким господарством неможливе без добре налагодженого
обліку і насамперед – бухгалтерського. Тому кожне господарство має
закінчену систему бухгалтерського обліку, який охоплює всі засоби і
процеси, забезпечує необхідною інформацією всі рівні управління.
2. Класифікація господарських засобів і джерел їх формування
Для управління діяльністю підприємства необхідно знати, якими
господарськими засобами воно розпоряджається, де ці засоби розміщені, як
вони функціонують в процесі діяльності, а також за рахунок яких джерел
утворилися і для чого призначені.
Тому господарські засоби прийнято групувати:
за функціональною участю в процесі діяльності;
за джерелами утворення (формування) і цільовим призначенням.
Класифікація господарських засобів за функціональною участю в процесі
діяльності. За функціональною участю в процесі діяльності господарські
засоби (ресурси) підприємства поділяються на необоротні й оборотні
активи. Згідно з міжнародними стандартами, під активами розуміють
ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій,
використання яких, як очікується, призведе до надходження економічних
вигод у майбутньому (тобто активи – це ресурси підприємства, які мають
активно працювати і давати прибуток).
До необоротних активів належать:
основні засоби – матеріальні активи, які функціонують у натуральній
формі як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері
протягом тривалого часу (більше одного року);
нематеріальні активи – необоротні довгострокові активи, які не мають
матеріальної форми, але мають вартість і можуть приносити підприємству
дохід. До них належить вартість придбаних підприємством прав на
користування природними ресурсами, промисловими зразками, товарними
знаками, об’єктами промислової інтелектуальної власності (патентами,
винаходами тощо), вартість права на використання програмного
забезпечення для ЕОМ та інші права, які визнані об’єктом права власності
підприємства;
довгострокові фінансові інвестиції – фінансові вкладення в цінні папери
(акції, облігації тощо) інших підприємств на період більше одного року з
метою одержання доходів (дивідендів, відсотків), збільшення власного
капіталу та інших вигод для підприємства;
інші необоротні активи (зокрема, довгострокова дебіторська
заборгованість юридичних і фізичних осіб, отримання якої очікується
підприємством після 12 місяців з дати балансу) та ін.
До оборотних активів належать грошові кошти та їх еквіваленти, які не
обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації
чи споживання протягом операційного циклу (або протягом 12 місяців з
дати балансу).
Під операційним циклом розуміють проміжок часу між придбанням запасів
для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої
з них продукції (товарів, робіт, послуг).
Виходячи з цього, до складу оборотних активів належать’
грошові кошти в касі та на рахунках в банках, якщо вони можуть бути
вільно використані для поточних операцій. Кошти, заблоковані на рахунках
(наприклад, заморожені в іноземних банках), до оборотних активів не
включаються;
короткострокові фінансові інвестиції. Включаються до складу оборотних
активів за умови, якщо вони є ринковими (тобто ІСНУЄ активний ринок,
який дає змогу встановлювати їх ринкову вартість) і, як очікується,
будуть реалізовані протягом строку, що не перевищує один рік;
дебіторська заборгованість, пов’язана з реалізацією продукції (товарів,
робіт, послуг), належить до оборотних активів, якщо, як очікується, буде
погашена протягом операційного циклу;
виробничі запаси (сировини, матеріалів, палива, готової продукції,
товарів тощо), які є частиною звичайного операційного циклу
підприємства. Відносять до оборотних активів, якщо навіть не очікується,
що вони будуть використані (спожиті) або реалізовані протягом 12 місяців
з дати балансу.
Витрати майбутніх періодів, тобто витрати, які мали місце в поточному
або попередніх звітних періодах, але відносяться до наступних звітних
періодів (наприклад, витрати на освоєння нових видів продукції, оплачена
наперед орендна плата, передплата періодичних видань тощо), можуть
включатися відповідно до складу як оборотних, так і необоротних активів.
Класифікація господарських засобів (активів) підприємства за
функціональною участю в процесі діяльності наведена на с. 19.
Класифікація джерел формування господарських засобів підприємства.
Джерела формування господарських засобів (активів) підприємства
поділяються на дві групи:
джерела власних засобів;
джерела залучених (позикових) засобів.
До джерел власних засобів належать: власний капітал, забезпечення
зобов’язань, нерозподілений прибуток, цільове фінансування і цільові
надходження.
До власного капіталу належать: статутний капітал, пайовий капітал,
додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток.
Статутний капітал утворюється за рахунок сукупності внесків (у грошовому
вимірнику) власників (учасників) у майно підприємства для забезпечення
його діяльності, передбаченої установчими документами (статутом).
У підприємствах державної форм власності статутний капітал утворюється
за рахунок частини виділеного державного національного майна (у вигляді
необоротних і оборотних активів) для забезпечення статутної діяльності і
в подальшому збільшується за рахунок власного прибутку.
Господарські засоби (активи) підприємства
Статутний Капітал підприємств з іноземними інвестиціями формується за
рахунок внесків засновників до його статутного капіталу (валютних
коштів, основних засобів, нематеріальних активів тощо). Статутний
капітал, зареєстрований в установчих документах такого підприємства,
може змінюватися тільки за рішенням його засновників про збільшення або
зменшення капіталу, а відповідно, – і частки прибутку кожного з них.
Збільшення статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями
може бути або за рахунок додаткових внесків засновників, або за рахунок
відрахувань до нього частини прибутку; зменшення – в результаті виходу
одного або кількох засновників із підприємства, або при рписанні
збитків, які засновники не зможуть покрити майбутніми прибутками.
Статутний капітал акціонерного товариства утворюється за рахунок
реалізації акцій власної емісії і має дорівнювати сумі, зареєстрованій в
установчих документах. Збільшення (зменшення) статутного капіталу
акціонерного товариства може відбуватися в результаті збільшення (або
зменшення) номінальної вартості акцій, їх кількості (додаткової емісії
або анулювання частини акцій, викуплених у акціонерів). Всі зміни
статутного капіталу акціонерного товариства вносять до державного
реєстру.
Пайовий капітал утворюється за рахунок пайових внесків членів спілок та
інших підприємств (колективного сільськогосподарського підприємства,
споживчого товариства, житлово-будівельного кооперативу, кредитної
спілки тощо), що передбачені установчими документами, для здійснення
господарсько-фінансової діяльності.
Додатковий капітал утворюється за рахунок дооцінки необоротних активів,
вартості безоплатно одержаних від інших юридичних і фізичних осіб
активів тощо.
Резервний капітал створюється для усунення можливих в майбутньому
тимчасових фінансових затруднень і забезпечення нормальної роботи
підприємства.
Нерозподілений прибуток – сума чистого прибутку, яка залишилася в
обороті підприємства після сплати податків до бюджету та інших
обов’язкових платежів і розподілу прибутку між власниками (учасниками)
підприємства.
Доходи майбутніх періодів – джерело коштів, одержаних підприємством в
поточному або попередніх звітних періодах, але належать до доходів
наступних звітних періодів (одержана в рахунок майбутніх періодів
орендна плата від орендарів тощо). Вони підлягають зарахуванню до
доходів того звітного періоду, до якого належать.
До джерел залучених (позикових) коштів належать зобов’язання по
розрахунках, які виникають у підприємства в процесі господарської
діяльності і є тимчасовим джерелом утворення певної частини ресурсів
(активів) підприємства.
Під зобов’язаннями розуміють заборгованість підприємства, яка виникла
внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до
зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.
Підприємства, організації та особи, перед якими дане підприємство має
заборгованість по розрахунках, називаються кредиторами, а сама
заборгованість – кредиторською.
Зобов’язання поділяються на: довгострокові зобов’язання і поточні
зобов’язання.
До довгострокових зобов’язань належать:
довгострокові кредити банків – заборгованість підприємства банкам по
отриманих від них кредитах, строк погашення яких не припадає на звітний
період;
інші довгострокові фінансові зобов’язання – сума довгострокової
заборгованості підприємства щодо зобов’язання із залученням позикових
коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки;
інші довгострокові зобов’язання (заборгованість по довгострокових
векселях, по фінансовій оренді, відстрочених податкових зобов’язаннях
тощо).
До складу поточних зобов’язань належать зобов’язання, що підлягають
погашенню на вимогу кредиторів, а також та частина зобов’язань, яка буде
погашена протягом операційного циклу або протягом 12 місяців, починаючи
з дати балансу. До таких зобов’язань належать:
короткострокові кредити банків – сума поточних зобов’язань перед банками
за отримані від них короткострокові кредити; ,
кредиторська заборгованість за товари, роботи і послуги – сума
заборгованості постачальникам і підрядчикам за одержані матеріальні
цінності та надані послуги;
поточні зобов’язання по розрахунках з бюджетом та позабюджетних
платежах, по оплаті праці, по страхуванню (по соціальному страхуванню,
пенсійному забезпеченню, страхуванню майна тощо), з учасниками по
нарахованих дивідендах та інших операціях;
інші поточні зобов’язання (по векселях виданих, одержаних авансах,
внутрішньовідомчих та інших розрахунках).
Класифікація джерел формування господарських засобів (активів)
підприємства узагальнена схемою, наведеною нижче :
Класифікація джерел формування господарських засобів (активів)
підприємства
Розглянуті дві класифікації господарських засобів (за складом і
розміщенням господарських засобів та за джерелами їх формування)
характеризують майновий стан підприємства. При цьому, оскільки кожен вид
засобів має відповідне джерело утворення, загальні підсумки першого і
другого групування повинні бути рівні між собою. Ця рівність служить
основою для складання бухгалтерського балансу. Крім того, класифікація
господарських засобів та їх джерел значною мірою визначає організацію
системи поточного бухгалтерського обліку і характер одержуваної
інформації про стан і рух майна підприємства та складання звітності.
3. Господарські процеси як об’єкт бухгалтерського обліку
Основним призначенням сфери матеріального виробництва є виробництво
суспільно необхідного продукту. Створення цього продукту відбувається в
процесі виробництва. Для забезпечення виробництва має здійснюватися
процес постачання необхідними предметами праці (сировиною, матеріалами,
паливом тощо). За виробництвом продукції відбувається процес її
реалізації. Всі три процеси взаємопов’язані і взаємозумовлені, постійно
змінюють один одного і на підприємстві відбувається безперервний
кругообіг господарських засобів. Бухгалтерський облік, відображуючи
господарські процеси, забезпечує інформацію, необхідну для управління
цим кругообігом.
Процес виробництва належить до основної фази кругообігу господарських
засобів: у ньому відбувається створення матеріальних благ. У процесі
виробництва відбувається споживання предметів праці (сировини,
матеріалів, палива тощо) і засобів праці (у формі їх зносу), а також
живої праці робітників (у формі оплати праці). Затрати праці у
вартісному вимірнику (нарахованої оплати праці) поряд з вартістю
спожитих засобів праці і предметів праці включаються до собівартості
випущеної із виробництва готової продукції. Отже, в бухгалтерському
обліку відображається як процес виробничого споживання, з одного боку,
так і процес створення продуктів праці – з іншого боку.
Вартість заново створеного продукту відрізняється від вартості
продуктів, з яких він створений, не тільки якістю і призначенням, а й
збільшеною вартістю, оскільки крім вартості спожитих засобів виробництва
до неї входить нова вартість, створена працею робітників – національний
дохід.
Об’єктами бухгалтерського обліку в процесі виробництва є затрати
підприємства на виробництво продукції, що дає змогу визначити її
собівартість, а також обсяг виготовленої продукції (в натуральних і
вартісному вимірниках).
Дві інші фази кругообігу засобів (постачання виробничих запасів і
реалізація готової продукції) відбуваються у сфері обігу. Обіг залежить
безпосередньо від виробництва і водночас має певне самостійне значення:
він є сполучною ланкою між виробництвом і споживанням.
У процесі постачання підприємство витрачає грошові кошти, а натомість
придбаває у постачальників предмети праці, необхідні для виробництва
продукції. Об’єктами бухгалтерського обліку в процесі постачання є
затрати на цей процес (що дає змогу визначити фактичну собівартість
придбаних виробничих запасів), обсяг придбаних предметів праці (в
натуральних і вартісному вимірниках), а також розрахунки з
постачальниками та іншими підприємствами й організаціями, які виникають
у процесі постачання.
Процес реалізації полягає у передачі готової продукції, створеної у
процесі виробництва, споживачам (покупцям). Така передача здійснюється
шляхом купівлі-продажу за укладеними угодами. Внаслідок реалізації
підприємство одержує від покупців грошові кошти (виручку від продажу),
але в більшому розмірі, ніж їх було витрачено на виробництво і
реалізацію продукції на суму чистого доходу (прибутку), що входять до
відпускної (продажної) вартості продукції. Отже, прибуток, створений у
процесі виробництва, набуває грошової форми у процесі реалізації.
Реалізація, завершуючи виробничий процес, забезпечує відновлення і
розширення виробництва.
Об’єктами бухгалтерського обліку в процесі реалізації є: обсяг
реалізованої продукції (в натуральних і вартісному вимірниках), витрати,
пов’язані з реалізацією, фінансовий результат від реалізації (як
правило, прибуток), а також розрахунки з покупцями (за реалізовану
продукцію), бюджетом (за і податками), банками (по кредитах) та іншими
господарюючими суб’єктами, що виникають у процесі реалізації. Отже,
бухгалтерський облік відображає не тільки господарські процеси, та й їх
результати.
У процесі кругообігу господарські засоби постійно змінюють свою форму: у
процесі постачання вони із грошової форми перевтілюються у виробничі
запаси; у процесі виробництва предмети праці (під дієш засобів праці і
самої праці) набувають форми продуктів праці; у процесі реалізації
продукти праці (готова продукція) набувають знову грошової форми.
Перехід засобів підприємства з однієї форми в іншу називається
кругообігом господарських засобів. Кругообіг господарських засобів можна
показати за допомогою схеми.
Схема кругообігу господарських засобів
Умовні позначення: Г – грошові кошти; Вз – виробничі запаси; Пп –
предмети праці; Зп – засоби праці; Зв – засоби виробництва; Рс – робоча
сила; Пв – процес виробництва; Т – готова продукція (товар) за
собівартістю; ТІ – готова продукція (товар) за ціною реалізації; Г1 –
грошові кошти, що надійшли від реалізації продукції за цінами продажу.
З наведеної схеми видно, що господарські засоби в процесі кругообігу
набувають різних форм і водночас перебувають у всіх трьох формах. Це є
обов’язковою умовою безперебійності виробництва: порушення в будь-якій
ланці процесу кругообігу господарських засобів призводить до погіршення
роботи підприємства. Важливе значення для підвищення ефективності
використання господарських засобів має скорочення часу їх перебування у
кожній стадії кругообігу, тобто прискорення їх обіговості. Збільшення
обсягу виробництва і реалізації продукції зумовлює одержання більшого
прибутку господарством.
У ланках невиробничої сфери (державне управління, оборона країни,
освіта, культура, охорона здоров’я тощо) до об’єктів бухгалтерського
обліку належать бюджетні асигнування (виділені із бюджету кошти для
здійснення їхньої діяльності) і контроль за правильністю їх
використання.
Таким чином, господарські засоби і процеси, пов’язані з виробництвом і
обігом суспільного продукту, а також його невиробничим споживанням, є
конкретними об’єктами бухгалтерського обліку і у своїй сукупності
складають його предмет.
4. Метод бухгалтерського обліку
Бухгалтерський облік як невід’ємна частина системи народногосподарського
обліку ґрунтується на наукових основах – діалектичному методі й
економічній теорії. Науковий зміст методу бухгалтерського обліку
визначається підходом до явищ господарської діяльності підприємств,
розгляду всіх засобів і процесів у безперервному їх русі і розвитку,
єдності, взаємозв’язку і взаємозумовленості. Разом з тим, бухгалтерський
облік має свої, властиві тільки йому способи дослідження, що зумовлені
особливостями його предмета, тобто об’єктів, що відображаються і
контролюються, а також завдань і вимог, що ставляться до обліку. До цих
особливостей передусім треба віднести безперервність кругообігу
господарських засобів в процесі діяльності підприємства. Для
забезпечення безперервного і суцільного спостереження за господарськими
операціями в бухгалтерському обліку застосовується документація – спосіб
первинної реєстрації об’єктів обліку. При цьому кожна господарська
операція обов’язково оформляється відповідним документом, який служить
письмовим доказом її здійснення. Документи (у тому числі складені за
допомогою обчислювальної техніки на машинозчитувальних носіях –
магнітних, паперових) служать обґрунтуванням для відображення
господарських операцій в бухгалтерському обліку. Тому вони повинні
містити всю необхідну інформацію, бути своєчасно складені і підписані
посадовими особами, відповідальними за здійснення операції.
Проте в процесі господарської діяльності можуть мати місце такі події,
які в момент їх виникнення неможливо оформити відповідним документом
(наприклад, природні втрати або псування матеріальних цінностей при
зберіганні, несправність ваговимірних приладів, зловживання матеріально
відповідальних ; осіб, помилки в обліку тощо), що призводить до
розбіжностей між фактичною наявністю цінностей і показниками обліку. Для
виявлення таких розбіжностей періодично проводять інвентаризацію(, під
час якої перевіряють фактичну наявність матеріальних цінностей; одержані
дані порівнюють з показниками обліку, а виявлені розбіжності (нестачі,
лишки) документують і відображають в обліку. Поряд з документацією
інвентаризація служить важливим засобом контролю за достовірністю
показників обліку, збереженням господарських засобів, законністю
здійснюваних операцій.
Бухгалтерський облік відображає велику кількість різноманітних об’єктів
– засобів, джерел їх формування, господарських процесів, для
узагальнення яких вимагається єдиний вимірник – оцінка. Оцінка – це
спосіб грошового вимірювання засобів і процесів. За допомогою оцінки
натуральні і трудові вимірники переводять у грошовий. В результаті
грошової оцінки підприємство може визначити загальну вартість основних і
оборотних засобів, що перебувають в його розпорядженні, контролювати їх
використання в процесі господарської діяльності. Грошова оцінка є
необхідною передумовою для відображення господарських операцій в обліку.
Основні принципи оцінки господарських засобів встановлюються державними
органами і є обов’язковими для підприємств і організацій всіх форм
власності, чим забезпечується єдність оцінки засобів у всьому народному
господарстві. В окремих випадках оцінка може бути здійснена тільки після
відображення всіх затрат, пов’язаних з певним господарським процесом
(наприклад, фактичну собівартість готової продукції можна визначити
тільки після відображення в обліку всіх затрат, пов’язаних з процесом її
виробництва). Собівартість об’єктів обліку (придбаних матеріалів,
виготовленої продукції, виконаних робіт) визначають за допомогою
калькуляції, яка служить обґрунтуванням для їх грошової оцінки. Отже,
оцінка і калькуляція потрібні для вартісного вимірювання об’єктів
бухгалтерського обліку.
Господарські операції, оформлені відповідними документами, мають
розрізнений характер. Тому виникає необхідність у групуванні операцій за
певними однорідними ознаками, щоб отримати потрібну інформацію про
наявність і рух окремих видів засобів та джерел їх формування, про
здійснення окремих господарських процесів і одержаних по них
результатах. Таке групування в бухгалтерському обліку забезпечується за
допомогою системи рахунків.
Рахунки бухгалтерського обліку є способом групування господарських
операцій, оформлених відповідними документами, за економічно однорідними
ознаками для систематичного контролю за змінами засобів та їх джерел в
процесі господарської діяльності. На кожен об’єкт бухгалтерського обліку
відкривається окремий рахунок, записи на якому здійснюють тільки на
підставі відповідних документів. В результаті отримують систематизовану
інформацію, необхідну для управління, аналізу і контролю за діяльністю
господарства.
Господарські операції, що безперервно здійснюються на підприємстві,
спричинюють взаємопов’язані і взаємозумовлені зміни в засобах та
джерелах їх формування. Це зумовлює необхідність відображати
господарські операції в системі рахунків способом подвійного запису, при
якому суму кожної операції записують в певному порядку на двох рахунках.
Наприклад, операція придбання матеріалів призводить, з одного боку, до
збільшення виробничих запасів, а з іншого – до зменшення грошових коштів
на рахунку підприємства, сплачених постачальнику за придбані цінності.
Тому операцію по придбанню матеріалів записують на двох рахунках: на
одному з них відображають надходження матеріальних цінностей, а на
другому – витрачання грошових коштів. Відповідно, відпуск матеріалів на
виробництво продукції за допомогою подвійного запису відображається як
збільшення затрат виробництва і зменшення запасів матеріалів на складах.
Такий спосіб запису господарських операцій в системі рахунків розкриває
їх економічний зміст і забезпечує контроль за використанням ресурсів.
Таким чином, оцінені об’єкти бухгалтерського обліку підлягають
економічному групуванню в системі рахунків із застосуванням способу
подвійного запису, що забезпечує взаємозв’язок показників господарської
діяльності.
Порядок відображення господарських операцій на рахунках, а також перелік
самих рахунків (план рахунків) встановлюється Міністерством фінансів
України і є обов’язковим для підприємств усіх форм власності.
Для одержання інформації про наявність і склад майна підприємства
періодично складають бухгалтерський баланс, в якому порівнюють
сукупність засобів господарства в грошовій оцінці з джерелами їх
формування і цільовим призначенням. Оскільки кожний вид засобів
господарства має певне джерело утворення, то загальна вартість засобів
дорівнює джерелам їх формування. Ця рівність зберігається після
будь-якої господарської операції. Обґрунтуванням для складання балансу
служать записи на рахунках. Щоб забезпечити достовірність показників
балансу, записи на рахунках періодично уточнюють за допомогою
інвентаризації. Періодичне складання балансу дає змогу здійснювати
контроль за змінами у складі засобів та їх джерелах, визначати
фінансовий стан підприємства.
Для одержання інформації про результати діяльності підприємства за
звітний період, крім балансу, на підставі записів на рахунках складають
інші форми звітності (звіт про фінансові результати, звіт про власний
капітал тощо). Звітність завершує поточний облік у системі рахунків і
повністю зумовлена його даними. Показники балансу та інших форм
звітності аналізують для одержання інформації, необхідної для управління
і контролю. Склад звітності, порядок заповнення звітних форм
розробляється і затверджується Міністерством фінансів України за
погодженням з Держкомстатом України.
Таким чином, основними способами (або елементами) методу бухгалтерського
обліку є:
документація й інвентаризація;
оцінка і калькуляція;
система рахунків і подвійний запис;
баланс та інші форми звітності.
При цьому, окремі елементи методу не виступають самостійно, ізольовано
від інших, а навпаки, тісно взаємопов’язані між собою і становлять метод
бухгалтерського обліку тільки у своїй єдності. Так, документація в
бухгалтерському обліку служить способом первинного спостереження за
господарськими операціями і є єдиною підставою для відображення їх в
системі рахунків; узагальнення об’єктів обліку на рахунках зумовлює
необхідність грошової оцінки; взаємозв’язок обліковуваних об’єктів
вимагає їх подвійного запису на рахунках; за даними поточного обліку в
системі рахунків складають баланс та інші форми звітності. Реальність
показників обліку перевіряється й уточнюється за допомогою
інвентаризації. Таке поєднання елементів методу бухгалтерського обліку
забезпечує суцільне, безперервне і взаємопов’язане відображення
господарських операцій, а також одержання узагальненої інформації,
необхідної для управління.
Отже, метод бухгалтерського обліку – це система способів, що
забезпечують суцільне, безперервне і взаємопов’язане відображення і
узагальнення у грошовій оцінці об’єктів обліку для контролю за
збереженням господарських засобів і забезпечення інформацією, необхідною
для управління.
За умов впровадження автоматизованих систем управління, використання
сучасної високопродуктивної обчислювальної техніки всі елементи методу
бухгалтерського обліку (рахунки, подвійний запис, оцінка, калькуляція,
балансове узагальнення) зберігаються, проте відбуваються докорінні зміни
в техніці збирання, реєстрації та опрацювання облікової інформації.
Підвищення оперативності й аналітичності облікової інформації має велике
значення для посилення стратегічних і регулюючих функцій управління.
( Термін “інвентаризація” походить від лат. inventarium, що означає опис
майна.
Основні засоби
Інші необоротні матеріальні активи
Нематеріальні активи
Довгострокові фінансові інвестиції
Інші необоротні активи
Необоротні активи
Грошові кошти та їх еквіваленти
Короткострокові фінансові інвестиції
Дебіторська заборгованість покупців (замовників)
Виробничі запаси
Готова продукція, товари та ін.
Оборотні активи
Господарські засоби (активи) підприємства
Витрати
майбутніх
періодів
Статутний капітал
Пайовий капітал
Додатковий капітал
Резервний капітал
Прибуток нерозподілений
Власний капітал
Довгострокові кредити банків
Довгострокові фінансові зобов’язання
Інші довгострокові зобов’язання
Короткострокові кредити банків
Кредиторська заборгованість за товари, роботи і послуги
Довгострокові зобов’язання
Господарські засоби (активи) підприємства
Доходи майбутніх періодів
Поточні зобов’язання за розрахунками
Інші поточні зобов’язання
Поточні
зобов’язання
Джерела залучених (позикових) коштів
Джерела власних засобів
Виробництво
Пп Зв
Зп Рс
} Пв…Т
Вз
Постачання
Г
Т1
Реалізація
Г1
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
