Е.Бем-Баверк про категорію вартості і принцип усування корисності
Найвідоміший представник австрійської школи Е. Бем-Баверк у працях
«Основи теорії цінності господарських благ» (1886), «Капітал і прибуток»
(1889), «Теорія Карла Маркса та її критики» (1896), а також у інших
своїх дослідженнях дав ширший варіант нової теорії, доповнивши її,
зокрема, суб’єктивістською концепцією процента.
Як уже зазначалося, австрійські економісти, аналізуючи властивості
маржинального блага, на перший план висували корисність речі,
підкреслюючи водночас, що не всі «корисності» здатні обмінюватися. Таку
здатність мають тільки ті блага або корисності, якими суспільство
володіє в обмеженій кількості і котрі завдяки цьому стають цінностями.
Бем-Баверк сформулював цю ідею так: «Для створення цінності необхідно,
щоб з корисністю поєдналася рідкість не абсолютна, а тільки відносна,
тобто як порівняти з розмірами існуючої потреби в речах такого роду.
Висловлюючись точніше, ми скажемо: цінності набирають матеріальні блага
тоді, коли реальний запас матеріальних благ цього роду настільки
незначний, що для задоволення відповідних потреб їх або не вистачає
зовсім, або їх так мало, що… певна сума потреб має залишитись
незадоволеною. І навпаки, не мають цінності ті матеріальні блага, які є
в нашому розпорядженні в такій кількості, що з їхньою допомогою можуть
бути не тільки повністю задоволені відповідні потреби, а й залишається
ще зверх того певний надлишок, який не знаходить собі застосування»’. У
Бем-Баверка поняття цінності є вираженням зв’язку між суспільним явищем
ціни та індивідуально-психологічним явищем одиничної оцінки.
Основою цінності у Бем-Баверка є корисність блага. Він розрізняв два
види корисності: просту (абстрактну) і кваліфіковану (конкретну).
Абстрактна розглядалася ним як корисність взагалі, що притаманна
матеріальним благам, які є в достатній кількості. Корисність одиниці
блага в даному разі до уваги не бралася.
Кваліфікованою корисністю наділялися блага, запас яких обмежений і
зменшення його хоча б на одну одиницю негайно позначається на добробуті
індивіда. Таке розмежування корисності зв’язувалося з формуванням
цінності матеріальних благ.
Процес утворення цінності Бем-Баверк поділяв на два етапи. Перший він
зв’язував з утворенням суб’єктивної цінності, під якою він розумів
індивідуальну оцінку блага суб’єктом. Вона залежала від того, яку роль
благо відігравало в задоволенні його потреб. Якщо корисність абстрактна,
то благо не отримує оцінки і його суб’єктивна цінність дорівнює нулю.
Бем-Баверк ілюстрував це на прикладі склянки води. Коли людина стоїть
біля джерела, то склянка води не має жодної цінності, коли людина
потрапляє в пустелю, тоді ця склянка води набирає високої суб’єктивної
цінності. Як стверджував Бем-Баверк, величина корисності, що її
забезпечує людині відповідне благо, є водночас і мірою його цінності.
Новим елементом, який австрійська школа внесла в теорію корисності, як
уже зазначалось, було те, що за основу цінності товару австрійці брали
не просто корисність, а граничну корисність, що задовольняє мінімальну
потребу людини. Як визначає Бем-Баверк, цінність речі вимірюється
величиною граничної корисності, під котрою розуміють мінімальну
корисність, що її отримує від даного виду матеріального блага людина,
Дію цього закону Бем-Баверк ілюструє на прикладі одноосібного
господарства, в якому господар зібрав п’ять мішків зерна. За вагою і
якістю зерна всі мішки рівноцінні. Але суб’єктивна цінність одного мішка
зерна (згідно з теорією Бем-Баверка) визначатиметься за принципом
спадної корисності. Оскільки перший мішок зерна призначено для
харчування самого господаря, тобто він задовольнятиме найзначнішу
життєву потребу індивіда, то цей мішок матиме максимальну корисність.
Корисність кожного наступного мішка буде зменшуватись. «Граничну
корисність» матиме останній мішок, зерно з якого призначається для
харчування хазяйського папуги. Цей мішок і визначає, на думку
Бем-Баверка, цінність одиниці відповідного матеріального блага.
Другий етап в утворенні цінності блага Бем-Баверк зв’язував із
«об’єктивною» цінністю, яка, на його думку, формується на ринку в
процесі стихійного виявлення попиту і пропозиції. Через вирівнювання
суб’єктивних оцінок створюється якась нова «середня» цінність, що її
можна розглядати як об’єктивну. Отже, об’єктивна цінність формується під
впливом попиту і пропозиції, належне співвідношення яких забезпечується
на ринку автоматично — через вільну конкуренцію.
Теорія розподілу австрійської школи відома під назвою «теорія
приписування». Вона спирається на теорію трьох факторів Ж. Сея, хоча
фактори виробництва австрійці й назвали виробничими благами. Кожному
виробничому благу — землі, праці і капіталу, — за словами Бем-Баверка,
має бути «приписана» (рос. «вменена») відповідна частина споживчих благ,
що вироблені цими факторами. «Приписування» (рос. «вменение») треба
здійснювати з урахуванням граничної корисності «виробничих благ»,
визначених граничною корисністю вироблених з їхньою допомогою благ.
Гранична корисність ткацького верстата, наприклад, визначатиметься
граничною корисністю витканої на ньому тканини і т. ін.
Щодо заробітної плати робітника, то вона мусить бути меншою ніж
створювана цим робітником вартість. Бем-Баверк пояснював це тим, що
робітник, отримуючи заробітну плату, може одразу придбати собі
«матеріальні блага», а підприємець мусить нагромаджувати капітал для
виробництва «благ майбутнього», що потребує від нього «утримання».
Відтак підприємець має одержати винагороду за те, що він утримується від
витрачання капіталу на особисті потреби. Бем-Баверк, порівнюючи негайне
споживання робітника і відкладене споживання підприємця, заявляв, що
благо, котрим людина користується сьогодні, нерівноцінне тому благу,
яким вона користуватиметься завтра, оскільки цінність теперішніх благ за
інших однакових умов завжди більша ніж цінність таких самих благ у
майбутньому.
За Бем-Баверком, праця — це «благо майбутнього», бо вона створює продукт
тільки через певний час, а внаслідок цього робітник стає власником
«майбутнього часу». Підприємець, наймаючи робітника, дає останньому
«теперішнє благо» у вигляді заробітної плати. Отже, вони обмінюються
цими благами. З часом праця створює якісь певні блага, і ці блага через
більш низьку оцінку майбутніх благ порівняно з теперішніми, за вартістю
колись перевищуватимуть заробітну плату. Це перевищення і становитиме
процент, а точніше, прибуток підприємця.
З цього випливав висновок, що процент (прибуток) виникає у результаті
впливу фактора часу на вартість благ. Процент у Бем-Баверка є
результатом «очікування» підприємця, а його джерелом — різниця оцінок
майбутніх і теперішніх господарських благ. Відтак процент розглядався як
«вічна» і «природна» категорія.
Бем-Баверк запропонував теорію, згідно з якою капітал або засоби
виробництва є результатом обхідних (непрямих) методів у виробництві, які
неминуче стають причиною того, що споживання переноситься на майбутнє.
Прямі методи виробництва передбачають задоволення потреб прямо й одразу.
Засоби виробництва не передбачають негайного задоволення потреб, а тому
вони є товаром майбутнього. Відтак, писав Бем-Баверк, «товари, які
можуть бути використані за асортиментом і кількістю негайно, як правило,
цінніші, ніж ті, які будуть використані у майбутньому». Це припущення і
лягло в основу його теорії про дохід з капіталу.
Наприклад, він стверджував, що борошно є предметом, якого не можна
негайно вжити для особистих потреб, бо воно є предметом для майбутньої
кулінарної обробки. А от хліб можна негайно використати як продукт
харчування і внаслідок цього він має більшу цінність. На думку
Бем-Баверка, суть проблеми полягає в уже відомому нам розходженні оцінки
теперішніх і майбутніх благ.
Цим законом він обґрунтовував і суть процента. Він доводив, що коли
хтось позичає гроші, то в майбутньому вони мають повертатися до нього з
процентом, тобто з різницею між вартістю теперішнього і майбутнього
блага.
Таким чином можна назвати три найхарактерніші методологічні особливості
австрійської школи: по-перше, ідеалістичне відображення економічних
процесів і явищ; по-друге, використання в якості головного об’єкта
дослідження, не суспільного виробництва, а індивідуального господарства;
по-третє, визнання примату споживання над виробництвом.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
