.

Магматичні гірські породи, їх класифікація за способом утворення (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1611
Скачать документ

Реферат на тему:

“Магматичні гірські породи,

їх класифікація за способом утворення”

Вулканічні породи, що виникли з гранітної магми, займають всього 13,5 %
від площі поширення магматичних порід у нашій країні, тоді як на частку
гранітів — порід, що застигли на глибині, приходиться 48,6 %. У геології
такі лави називають «кислими». Назва ця, звичайно, не відбиває їхніх
смакових якостей. Вона зв’язано з високим змістом кремнезему в лаві.
Його настільки багато, що він не тільки насичує всі основи, але і
залишається в надлишку у виді вільного кремнезему (найчастіше кварцу). А
кварц можна розглядати як ангідрид кремінної кислоти.

Гранітна магма, як ніяка інша, містить багато кремнезему (до 70—75%),
тому вона затверджувалася і з великих глибин тільки зрідка проривалася
на поверхню. От чому вулканічні породи, що утворилися з гранітної магми,
поширені набагато менше гранітів і на поверхні зустрічаються досить
рідко.

Інша дуже важлива особливість кислих лав — невелика кількість магнію і
заліза, тобто елементів, характерних для темнозафарбованих мінералів. До
того ж залізо і магній значно важчий кремнію, алюмінію, калію, натрію й
інших елементів. Цим порозумівається світле фарбування кислих
вулканічних порід і їхня порівняна легкість.

Коли в геологічній літературі мова йде про кислі вулканічні породи,
часто зустрічається слово «порфір». Справа в тому, що деякі вулканічні
породи пофарбовані так само яскраво, як і пурпурна мантія. Потрібно ще
додати, що порфіри, як і величезна більшість вулканічних порід, мають
характерну структуру (будівлю), яку називають порфіровою.

У кислих вулканічних породах у виді окремих кристалів (вкрапленників)
найчастіше помітні кристали сірого кварцу і прозорого польового шпату з
блискучими гранями. Такі породи називають ліпаритами. Якщо вулканічні
породи пережили складну історію і «зістарилися», що відбито в
потьмянілих вкрапленниках польового шпату, тоді їх називають кварцовими
порфірами.

Не тільки кислі, але й інші вулканічні породи прийнято поділяти на
«юні», ще не порушені «впливами» геологічного життя, і «старі»,
перекриті більш молодими товщами і які змінилися під дією підземних
розчинів, що циркулювали по них.

Нерідко трапляється, що лава настільки швидко застигає, що атоми і групи
атомів не встигають зібратися в структуру з правильною внутрішньою
будовою — кристалами. Тоді в застиглій лаві зберігається невпорядкована
будова, властива рідини. Виходить вулканічне скло, що,

власне кажучи, являє собою переохолоджену, надзвичайно застиглу лаву.

Нерідко при виверженні вулкану тиск газів настільки великий, що лава
розпорошується, а застиглі ділянки її дробляться на брили і шматки. Цей
уламковий матеріал вулканічного походження може викидатися на висоту
декількох кілометрів. Брили і великі уламки падають біля місця вибуху, а
дрібний матеріал у виді вулканічного скла і пилу підхоплюється вітром і
несеться за сотні і навіть тисячі кілометрів. Таким шляхом з уламкового
матеріалу вулканічного походження утворяться своєрідні породи. По
природі кам’яного матеріалу вони подібні з вулканічними породами, а по
способі нагромадження нагадують осадові. Загальна назва таких порід —
пірокластичні, що в перекладі з давньогрецького означає, що складаються
«з уламків вогняного походження». Спочатку це пухкий матеріал, а коли
він злежиться і зцементується, виникнуть щільні породи. Їх називають
вулканічними туфами.

Пірокластичні породи дуже різноманітні, і серед них є і такі, котрі по
зовнішньому вигляду схожі на лави. Всього лише кілька десятків років
тому була розкрита таємниця походження величезних товщ гірських порід,
що зустрічаються у Вірменії, Середній Азії, на Далекому Сході,
Північному острові Нової Зеландії, у Північній Америці й інших місцях.
Дивувало, що ці породи, які приймалися за кислі лави, займають величезні
площі в тисячі квадратних кілометрів, а їхня потужність виміряється
багатьма сотнями метрів. Але ж добре відомо, що кисла лава застигає і не
здатна розтікатися на великі відстані. Детальне вивчення таких товщ
показало, що вони утворилися при могутніх вибухах газонасиченої лави, її
краплі і шматочки падали на поверхню Землі в пластичному стані і
згуртовувалися в компактну однорідну масу. «Зварені» туфи назвали
нгімбритами, що в перекладі з латинського означає «утворені вогняною
зливою».

Ігнімбрити виникли при особливого роду вулканічних виверженнях, коли над
земною поверхнею в потоках розпеченого газу неслися краплі і шматки
пластичної лави.

Ігнимбрити — прекрасний природний будівельний матеріал. Вони легко
піддаються скульптурній обробці, у них дивно красиве розцвічення — на
червоному, жовтогарячому і коричневому тлі в багатьох місцях видні чорні
плями. Ігнимбрити знайшли широке застосування в будівництві.

Гранітна магма, застигаючи на глибині, перетворюється в граніти. Вони
незвичайно широко поширені. У сучасному будівництві гранітам належить
дуже велика роль. Досить, наприклад, указати, що на облицювання нових
московських мостів треба було біля трьох тисяч вагонів граніту!

Граніт не тільки красивий, але і надійний, міцний і міцний камінь, саме
тому на фундаментах з нього спочивають монументальні будинки. Гранітна
щебінка лежить у підставі автострад. Брущаткою з граніту выложены вулиці
багатьох міст. По долинах рік оголюються гранітні скелі, прикрашаючи
пейзаж.

Чудові властивості граніту як будівельного і лицювального матеріалу
зв’язані з його мінеральним складом і будівлею. Порода складається в
основному з трьох мінералів: кварцу і двох видів польових шпатів
(калієвого і кальцієво-натрієвого). У невеликій кількості зустрічаються
слюда і рогова обманка. Фарбування породи визначається кольором
природоутворюючого мінералу — калієвого шпату. Є граніти сірі, рожеві,
м’ясо-червоні, коричневі, зелені і навіть синювато-сірі і майже чорні.
Калієвий шпат — твердий мінерал, тому при поліруванні граніту виходить
гладка дзеркально-блискуча поверхня. Особливо привабливі грубозернисті
граніти, своїм видом нагадуючі кольорову мозаїку з вигадливим малюнком.

Нерідко в масивах гранітів зустрічаються уламки чужорідних порід —
ксеноліти. Вони привертають пильну увагу дослідників, тому що дають
можливість заглянути в надра Землі. По ксенолітах можна судити про
гірські породи, через які пройшла магма й уламки яких захопила із собою.
Особливий інтерес викликають граніти, переповнені закономірно
розташованими ксенолітами. Смугастість гранітів і подовження ксенолітів
змінюються певним чином від місця до місця, намічаючи положення древніх
шаруватих товщ, часто складно вигнутих.; Через граніт як би
«просвічують» древні, що раніше існували до них гірські породи.
Просвітчасті структури говорять про те, що гранітна магма застигала на
місці свого утворення, не встигнувши переміститися в більш високі обрії
земної кори.

Але граніти утворюються не тільки з магми. Ще в середині XIX в.
народилися ідеї про немагматичне походження гранітів. Тепер відомо, що
немагматичні граніти широко поширені в найдавніших ділянках земної кори,
складених докембрійськими гнейсами і сланцями. Тут гранітні породи тісно
переплітаються з метаморфічними, утворити складні породи — мігматити.
Збільшення гранітного матеріалу приводить до того, що мігматити стають
неяснополосчаты-ми і переходять у граніти з розпливчастими залишками
первинних порід.

При застиганні гранітної магми не відразу виникає кам’яний масив.
Спочатку з країв з’являється тверда оболонка, вона поступово
розростається усередину і «відтискує» до середини залишок гранітного
розплаву. Міняється при цьому і сам розплав, у ньому стає усе більше
газів (адже вони майже не входять до складу викристалізованих
мінералів). Так утвориться легкорухливий розплав, багатий парами і
газами. В одних випадках він залишається на місці і застигає серед
гранітів. В інших випадках розплав залишає масив і застигає в
навколишніх породах у виді жил і лінз. Так із залишкової гранітної магми
утвориться особлива порода — пегматит, що складається головним чином з
польового шпату і кварцу.

Цікаво, що всім пегматитам властиві деякі загальні особливості.
Насамперед, ці породи завжди грубозернисті і навіть гигантозернистые.
Нерідко кристали польового шпату проростають кристалами кварцу
клиноподібної форми, нагадуючи клинопис древніх народів. Саме цією
особливістю порозуміваються інші назви пегматитів — «письмовий»,
«єврейський» і «рунічний» камінь.

Кристали деяких мінералів у пегматитах у довжину нерідко досягають
декількох десятків сантиметрів, а іноді і більш метра. Так, у пегматитах
Північної Карелії, розроблювальних для витягу з них польового шпату як
керамічної сировини, довжина кристалів кварцу досягає 1,5 м. У
норвезьких пегматитах були зустрінуті кристали калієвого шпату довжиною
до 10 м і масою близько 100 т. На початку минулого століття в
Ільменських горах на Уралі знайшли настільки величезний кристал
калієвого шпату, що в ньому заклали каменоломню.

Розмір пегматитових жил, лінз і скупчень неправильної форми набагато
менше гранітних масивів. Лише в деяких випадках, наприклад у басейні р.
Мами в Східному Сибіру, зустрічаються великі масиви в кілька квадратних
кілометрів, що складаються з пегматитів. Але пегматити тут не “чисті”, а
як би просочують граніти і гнейси.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020