UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75850
останнє поновлення: 2016-12-08
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваЗагарбання етнічних українських земель Польщею, Молдавією, Угорщиною, Московським царством, Туреччиною та Кримським ханством (14-16 ст.) (реферат)
Авторdimich
РозділІсторія України, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1909
Скачало336
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Загарбання етнічних українських земель Польщею, Молдавією, Угорщиною,

Московським царством, Туреччиною та Кримським ханством (14-16 ст.)

 

Хоч які були солідні завоювання литовців на Україні, більш тривалий і

всеохоплюючий вплив на долю українців мала справити експансія Польщі.

Початок їй поклав Казимир Великий (1320—1370), відновивши середньовічну

польську монархію. У просуванні на схід короля підтримували три сили:

магнати Південно-Східної Польщі, що сподівалися поширити свої володіння

вглиб білоруських та українських земель; католицька церква, яка прагнула

здобути новонавернених; багаті міщани Кракова, котрі воліли

підпорядкувати собі важливі торгові шляхи в Галичині. Лише через дев'ять

днів після смерті Болеслава (останнього незалежного правителя

князівства) король Польщі у квітні 1340 р. вступив у Галичину. Зробив

він це під приводом захисту католиків краю, якими переважно були

городяни-німці. Але все вказує на те, що Казимир заздалегідь планував

цей крок, іще у 1339 р. уклавши угоду з Людовіком Угорським, за якою

обидва королі мали діяти спільно у завоюванні України.

 

Зате для поляків захоплення українських земель не відбувалося так легко,

як для литовців. Не встиг Казимир повернутися до Польщі, як норовливі

галицькі бояри під проводом Дмитра Детка встановили свою владу в краї.

Казимир був змушений визнати Детка фактичним правителем Галичини. За це

останній неохоче визнав обмежену зверхність польського короля. Ще більшу

загрозу польським намірам у Галичині й на Волині становили литовці.

Оскільки син Гедимінаса Любарт був зятем померлого галицького правителя

Болеслава, то у 1340 р. волинські бояри визнали молодого литовського

князя своїм сюзереном. І, коли у 1344 р. помер Детко, грунт для сутички

між поляками й литовцями за галицько-волинські землі був готовий.

 

Протягом понад двох десятиліть поляки у союзі з угорцями билися з

литовцями, підтримуваними більшістю українців, за Галичину й Волинь. На

відміну від княжих чвар, що для населення Давньої Русі були вже чимось

звичним, ця боротьба набула нового тривожного виміру. Проголосивши себе

«щитом християнства», поляки, частково з переконання, а частково з метою

заручитися підтримкою папи, зображали своє просування на схід як

хрестовий похід проти язичників-литовців і схизматиків — православних

українців. Ставлення до некатоликів як до людей моральной культурно

неповноцінних не крило в собі добра для майбутніх польсько-українських

взаємин.

 

У 1349 р. в результаті надзвичайно вдалої військової кампанії Казимир

підпорядкував собі Галичину й частину Волині. Нарешті, у 1366 р., війна

закінчилася польською окупацією всієї Галичини й невеликої частини

Волині. Решта Волині лишалася за литовцями. Але навіть тоді поляки ще не

змогли надійно закріпитися на своїх величезних завоюваннях в Україні.

Завоювання ці охоплювали близько52 тис. кв. км із населенням 200 тис.

чоловік і збільшували землі Польської корони майже на 50 °о.

 

У згаданому пакті з Людовіком Угорським Казимир погоджувався на перехід

до Людовіка польської корони та українських земель у випадку, якщо

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ