UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 15

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваАнатолій Дімаров (реферат)
Авторdimich
РозділЛітература українська, література України
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2874
Скачало280
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Анатолій Дімаров

 

(1922 р. нар.)

 

У гроно талановитих майстрів української прози повоєнного часу ім'я

Анатолія Дімарова вписувалося повільно й важко. Принаймні, офіційне його

визнання припізнилося на два десятиліття, коли брати за точку відліку

60-ті роки, впродовж яких одна за одною виходили частини роману «І

будуть люди» (1964, 1966, 1968). Лише за останню — «Біль і гнів» (1974,

1980) автор був удостоєний Шевченківської премії.

 

Втім, читацький загал визнав А. Дімарова ще раніше; перші романи «Його

сім'я» (1956) та «Ідол» (1961) були досить популярними, хоча великої

преси не мали.

 

На сьогодні доробок А. Дімарова вже хто зна чи й умістився б у добрий

десяток томів. Загальномистецька їхня вартість, звичайно, не в усьому

однакова, оскільки мінявся не лише час, а й художні смаки. Мінявся й сам

автор, що розпочав життєвий шлях в учительській сім'ї на Полтавщині

(народився 5 травня 1922p.), встиг воювати, ковтнув повітря окупації і

навіть деякий час партизанив.

 

Феномен дімарівського стилю має дві виразні ознаки: глибоко народний

психоколорит і пов'язану з ним оповідність вираження через слово і в

слові. Недарма найулюбленішим жанром письменника в роки творчої зрілості

стали ним у прозі узаконені «історії» — сільські, містечкові, міські —

себто художні структури, де авторство розчиняється в матеріалі, що

виповідає себе «сам». Його внесок у новітню українську прозу, можливо,

тим непересічний, що майже адекватно виражає народне пережиття історії.

Стверджувати, що ця історія надто відрізняється од офіційних чи наукових

її версій, може, й не варто: події та «етапи» і там, і там практично

тотожні. А факти — різні. Так, революція, громадянська війна, сталінські

й окупаційні жахи мали б народ, здавалося, коли не підкосити, то

морально втомити. Та й ближчі до нас часи вимивали в ньому багато з

того, що, подібно до гумусу, формувалося віками й так само, як цей

родючий шар, в лічені роки не відновлюється. Але ж і не в лічені

нищиться. Роман «І будуть люди», який з отого шару увібрав добру

третину, досить детально унаочнює, що ж саме — коли не здобув, то з усіх

сил беріг — і зберіг! — наш проріджуваний революцією та громадянською

війною, сортований колективізацією й смертно вдарений голодомором

українець у тому минулому, од якого найлегше було б раз і назавжди

відхреститися.

 

Десятки дімаровських героїв, переживши голодомор, ходили залюбки на

лекції, які «читав» їхній же сільський комсомолець Твердохліб, і, мов

діти, скаржилися на нього районному начальству за те, що «забороняє

Володька танцювати в сільбуді, каже, що то вже буржуйські пережитки. А

співать дозволяє тільки «Інтернаціонал»...

 

— А ви б, може, «Галю» хотіли? — ще з більшим запалом Володя.

 

— А хоть би й «Галю»! Чим погана пісня?

 

— Тим, що її класові вороги співали!»

 

Думку про людяність цих людей автор виніс у заголовок свого роману не

тому, що її шукав серед них, а щоб явити її читачеві «євангельськи» — як

сущу, якою вона є, була й пребуде там, де нею тільки й рятувались.

Епопея Дімарова цю рятівну силу передає навіть самою інтонаційною

-----> Page:

0 [1] [2]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ