Реферат на тему:
“ Олександр Олесь”
О. Олесь літературний псевдонім Олександра Ивановича Кандиби
народився 5 гридня 1878р. в містечку Білопілля на Сумщині По
батьківський лінії його рід походив з чумаків по материнский з
кріпаків . Батько Иван Федорович працював на рибних промыслах в
Астрахани де й утопився у Возлі коли Сашкові виповнилося 11 р.І
залишилась його мати Олександра Василівна , « з трьома дітьми і зтрьома
карбованцями в кишені ». Як могла, прихиляла до дітей небо виховуючи
у любові і добрі . В чотири роки Сашко уже вмів читать і незабаром
перед ним почала відкриватися чарівна поезия Шевченкового « Кобзаря» .
І рідному містечку навчався в початковій школі потім у двокласному
училищі . Пятнадцятилитним юнаком Сашко вирушив з дому вступив до
хліборобськоі школи у містечку Дергачі неподалік від Харькова. Навчався
у хліборобській школі починає видавати рукописный журнал «Комета» ,
в якому друкує свої вірші писані російською та українською мовами.
В одному з віршів цієї пори (« Моє благання» 1897р.). На жаль після
хліборобської школи Олександр не мав права поступать до університету
. І розуміючи це ,він ,ще навчаючись у школі , студією слов, янської
мови – болгарську, сербську , польську . Ставши вільним слухачем
агрономічного відділення Київського політехнічного інституту
незабаром через матеріальні нестатки залишає його 1903р. вступає до
Харківського ветеринарного інституту. Визначальним фактом у його житті
стала поїздка на відкриття пам , ятника І.П. Котляревському в Полтаві .
Незабутні пам , ятники в душі молодого поета залишаються від зустрічей з
Б. Грінченком , В. Семійлинком , М. Коцюбинским , Л. Українкою. Тут він
передає до збірника « Багаття » , що виходив в Одесі свої
вірші . Передреволюційні події 1905р. поет сприймає як необхідний процес
оновленя, створює зкличні бойові пісні. Його настроями пояснюється
зроблені поетами переклади з російської «Марсельєзи» ( Над залитою кров
, ю землею») « Варшавянки» ( «Хмари зловіщ нависли над нами …») «Сміло
у ногу рушайте ». Спад революції викликав у душі поета розчарування,
відчуття руїни мрій 1906р. влітку, поет їде в Крим разом зі своею
мойбутньою дружиною, студенткою Бестужівських курсів Вірую Сватською та
її сестрою Ольгою. Тут він укладає свою першу книгу «З журбою радість
обнялась» . Книга мала великий резонанс, багато схвальних оцінок.
Наприклад М. Зеров писав : « Олесю не довелося завоювати своєї поетичної
слави « . Перша поетична збірка Олеся представляла його як ніжного
лікаря і в одночас як поета високого громадянського звучання . У ній
ніжні молитви закоханості у красу природи, романтичного –
радісносприяття світу, в якому хочется жити, творити, любити.
Революційне піднесення в 1905р. сприймається поетом як активний спротив
силам зла, поневолення, а відтак журби у всезагальному значенні цього
слова. І він велично співоє поетичний гімн у віршах «Ми не кинемо зброї
своєї»… «З військом за волю боролися ми» , « Три менти » , « Жалібна
пісня ». Глибоко символічного знання набуває вірщ « Айстри ». 1905р.
якщо розглядати його в контексті суспільно – політичнитх подій . Квіти
, як люди , чекали змін , « рожевого ранку » , мріяли , «про
сонячні дн і» їм уявлявся прекрасный світ , « де вічна весна ».
Переживаючи поразку революції , сприймаючи реакцію як метод витравлення
зі свідомості народів будь – якого прагнення до волі , Олесь гутує нову
збірку , презначення якої фокусує уже в самій назві : « Будь мечем
моїм ». Він каже , що його слово рідне , але в ньому так багато музики
і світла . І для ворога вона має стати , як меч , а для рідного краєм
сонця . Проте під задумою автора назвою збірка не вийшла заборонила
цензура; отже , друга книга побачила світ 1909р. як «Позія» у Санк –
Петербурзі . Відновлено назву було лише при переведенні 1918р. Друга і
третя 1911р. збірки засвідчили, як глибоко переживає Олесь суспільні
катаклізми , як болить йому народна доля . Наступними виданнями були «
Драматичні спади. Книга четвертого столяття» 1914р. « Поезія . Книга
пятого століття » 1917р. шостій підготовленній до друку збірці не
судилося побачити світ.
Прагучи ідеальної гармонії між формою і змістом , сподіваючи глибокий
ліризм , символізм в поезії , єдність музики й слова , звуків і барв ,
Олександер перебуває у пошуках , притаманних новоромантиках і
символістам прекметно , що поет, складаючи вірші , програвав її арфі ,
лірі чи кобзі , маючи хист до музичного мистецтва . О. Олесь недає
вняткового значення утвердження рідної мови з метою уникненню
бездуховності . А це можливо лише за умов вільного розвитку суспільства
. Олесь сприймає ідею федеративного устрою як « весну народів » , хоча
він розуміє , яка хитка спільна ситуація , ускладнена боротьбою різних
політичних сил і рухів . Водночас він знаходить у собі сили гутувати до
друку шосту збірку поезій «На хвилях » що мала побачити світ на початку
1919р. Однак на Україну поет не повернувся , хоча усім серцем він завжди
був з рідною землею . Настольгічні мотиви присутні у всій його поєзії ,
писаній на його чужині ( збірка «Чужиною» 1919р.) звертаючись до
історичної пам’яті свого народу , до переказів з давньорускої історії ,
поет пише добірку віршів « Менуле України в піснях . Княжні часи »
(1920р.) 1912р. у Відні друкує збірку сатиричних поезій « Перезва » під
псевдонімом В. Валентін ( український письменник який
згодом емігрує з Західної Украіїни в радіанську Україну і буде
розстріляний енквідистами ) . У1919р. – 1922р. разом з Антоном
Крушельницьким та іншими земляками збирає кошти на допомогу голодуючим в
Україні . Моторошні події 1921р. – 1923р. поет зобразив у циклі “ Голод
” що , увійшов у збірку “ Кому повім печаль мою” у циклі віршах поет
створює алегоричний образ всепожираючого голоду , котрий усе з’їв на
своєму шляху “ вівцю, як хліб шмат , ковтав , дітей малих з’їдав з
кістками , не обминав дерево і трав “ .
Цим циклом , як і П. Тичина , Олесь сказав своє слово про “
гуманістичні ” устремління на Україні нової , радіанської влади в
1921р. – 1923р. викрив її істинне піклування про народ . Тривожні
повідомлення з України глибоким болем дивуються в душі Олеся : розстріл
поета Г. Чуприни, арешт синів Антона Крушельницького , Івана й Тараса ,
котрі, як тільки перебрались із Галичини в радянську Україну , були
звинуваченні в тероризмі й антирадянської діяльності. Під враженням цих
подій О.Олесь пише драму “Земля обітована “ 1935р., чим одним із першим
в українській літературі розкривається суть сталінської політики .
Крім поезії , драматичних творів , у творчій спадщині митця прозові
публіцистичні твори , переклади з російської , білоруської , польської ,
сербської , болгарської , німецької , англійської , арабської мов ,
публіцистичні та літературно – критичні статті .
Останній свій час Олесь зустрів у Парижі . Стан журби і самотності
поглибився трагічною звісткою про загибель сина Ольга Ольжича .
А 22 липня 1944р. не стало Олександра Олеся . Його поховали на
Ольшанському цвинтарі у Парижі.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
