.

Соціально-економічні наслідки інфляції (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
287 2922
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ “Макроекономіка”

НА ТЕМУ:

Соціально-економічні наслідки інфляції

 

Наслідки інфляції різноманітні і суперечливі:

1. інфляція приводить до перерозподілу національного доходу і багатства
між різними групами суспільства, економічними і соціальними інститутами
довільним і не прогнозованим чином. Боржники багатіють за рахунок своїх
кредиторів. Інструментом перерозподілу є:

– дефіцит державного бюджету;

– державний борг;

– інфляційний податок – капіталу. Він сплачується автоматично під час
купівлі товарів за вищими цінами.

, де

Рn – рівень цін в n-ому році;

Pn-1- рівень цін в (n-1)-му році;

Mn – пропозиція грошей в  n-му році.

– держава отримує сеньйораж внаслідок монопольного права друкувати
гроші. Він обраховується як різниця між сумою номіналів додатково
випущених банкнот і затратами на їх друкування.

2. Високі темпи інфляції і різка зміна структури цін ускладнюють
планування (особливо довгострокове) фірм та домогосподарств. В
результаті збільшується невизначеність і ризик ведення бюджету. Платою
за це є ріст процентних ставок та прибутків, а інвестиції починають
носити короткостроковий характер.

3. Населення та корпорації прагнуть матеріалізувати грошові  кошти, які
швидко знецінюються. Результатом є ріст сукупного попиту і ріст цін
(інфляція попиту).

4. Реальна грошова процентна ставка зменшується на величину щорічного
проценту росту інфляції.

5. Відбувається знецінення амортизаційного фонду, що ускладнює процес
відтворення. Крім того, знецінюються грошові заощадження населення,
банківські вклади, облігації, страховки, готівкові гроші. Кошти
спрямовуються в основному на поточне споживання. Це так звана, втеча від
грошей.

6. В результаті росту цін знижується конкурентоспроможність національних
товарів, внаслідок чого росте імпорт і зменшується експорт, банкротують
національні виробники.

7. Росте попит на більш стабільну іноземну валюту, посилюється втеча
капіталів за кордон.

8. Знижується політична стабільність у суспільстві, росте соціальна
напруженість.

9. Змінюється структура і зменшуються реальні доходи державного бюджету.
Звужуються можливості держави для проведення експансіоністської
фіскальної та монетарної політики. Зростає бюджетний дефіцит і державний
борг, запускається механізм їх відтворення.

 можна формально записати так:

, де

10. Інфляція приводить до прихованої конфіскації грошових коштів у
населення і підприємств через податки. Це має місце внаслідок того, що
платники податків через зростання номінального доходу автоматично
потрапляють до більш високої групи оподаткування. В результаті і у
населення, і у підприємств вилучають частину доходів, які не є
прибутками і які повинні були йти на поточні витрати.

Для інфляційного податку існує крива Лаффера, яка показує величину
надходжень від інфляційного податку при різних рівнях інфляції. Коли
економіка знаходиться у стані рівноваги і темпи інфляції не змінюються з
часом.

 – рівень інфляції;

ІТ – інфляційний податок.

Із зростанням інфляції база оподаткування (у цьому випадку – це попит на
реальні грошові залишки) зменшується.

мах. Подальше зростання інфляції призводить до скорочення надходжень,
тому що високий рівень інфляції не компенсує скорочення рівня реальних
грошових залишків, які і обкладаються податком (відрізок ML на графіку).

Висновок. При стійких темпах інфляції існує максимальний бюджетний
дефіцит, який фінансується за допомогою друкування грошей. Уряд може
тимчасово фінансувати дефіцит вищий за максимальних (ІТмах), але за
рахунок прискорення інфляції, замість збереження її стабільного темпу.
Якщо уряд намагається довгий час фінансувати більший, ніж ІТмах дефіцит
бюджету, то це призводить до гіперінфляції.

11. Ефект Танзі-Олівера. Суть: інфляція знецінює надходження від
оподаткування (якщо податки нараховані в ІІІ кварталі, а виплачуються
вони в ІV кварталі, то при гіперінфляції суми знецінюються за цей
проміжок часу).

12. Інфляція погіршує керованість національним господарством, оскільки
посилюється нестабільність, змінюються ціни, важко прогнозувати затрати
і прибутки, що знижує економічну активність.

13. В умовах стагфляції висока інфляція поєднується з високим
безробіттям.

14. При гіперінфляції виробнича діяльність стає неефективною, йде
переорієнтація на посередницьку діяльність. Масово згортається
виробництво. Гроші перестають виконувати свої функції (росте бартер),
посилюються неплатежі (криза фінансово-грошової сфери). Порушуються
кредитні відносини. виробництво і обмін рухаються до зупинки. Виникає
економічний, соціальний і політичний хаос.

Два найважливіших джерела інфляції, зумовленої зростанням витрат – це
збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію.

Інфляція, викликана підвищенням зарплати, є різ один тип іняції,
зумовленої зростанням витрат. За певних обставин джерелом інфляції
можуть стати профспілки. Це пояснюється тим, що вони якоюсь мірою
здійснюють контроль над номінальною зарплатою шляхом колективних
договорів. Припустимо, що великі профспілки вимагають і домагаються
великого підвищення зарплати, тоді цим підвищенням вони встановлять
новий стандарт зарплати робітників, що не є членами профспілки. Якщо
підвищення зарплати в масштабі всієї країни не урівноважується якимись
протидіючими чинниками, такими, як збільшення обсягу продукції, що
випускається за одну годину, то збільшаться витрати на одиницю
продукції. Виробники дадуть відповідь на це скорочуванням виробництва
товарів і послуг, що викидаються на ринок. При незмінному попиті це
зменшення пропозиції приведе до підвищення рівня цін. Цей тип інфляції
називається інфляцією, викликаною підвищенням заробітної плати.

Інфляція, викликана порушенням механізму пропозиції. Вона є наслідком
збільшення витрат виробництва, а отже і цін, що пов’язане з раптовим,
непередбаченим збільшенням вартості сировини чи витрат на енергію.

В реальному світі ситуація значно складніше, ніж просте розділення
інфляції на два типи – інфляцію, викликану збільшенням попиту та
інфляцію, зумовлену зростанням витрат. На практиці важко розрізнити ці
два типи.

Більшість економістів вважають, що інфляція, зумовлена зростанням витрат
та інфляція попиту відрізняються одне від одного ще в одному важливому
відношенні. Інфляція попиту триває до тих пір, поки існують надмірні
загальні видатки. Інфляція, зумовлена зростанням витрат автоматично сама
себе обмежує, тобто або поступово зникає, або ж самовиліковується.
Інфляція, зумовлена зростанням витрат породжує спад, тоді спад у свою
чергу стримує додаткове збільшення витрат.

Самий факт інфляції – це зниження покупної спроможності грошової
одиниці, тобто зменшення кількості товарів і послуг, що можна придбати
за цю грошову одиницю, – не обов’язково призводить до зниження особового
реального прибутку чи рівня життя. Інфляція знижує покупну спроможності
грошової одиниці, проте ваш реальний прибуток чи рівень життя знизиться
тільки в отому випадку, якщо номінальний прибуток буде відставати від
інфляції.

Інфляція карає людей, що одержують відносно фіксований номінальний
прибуток. Інакше кажучи, вона перерозподіляє прибуток, зменшуючи його у
одержувачів фіксованого прибутку і збільшуючи його у інших груп
населення. Класичним прикладом є літні подружжя, які проживають на
приватну пенсію чи ренту, які забезпечують фіксований щомісячний розмір
номінального прибутку.

Інфляція також погіршить положення землевласників, що отримують
фіксовану ренту, тому що з плином часу вони одержуватимуть грошові
одиниці, які матимуть меншу вартість. Меншою мірою жертвами інфляції
опиняться деякі «білі комірці», частина службовців державного сектору,
прибуток яких визначаються фіксованою тарифною сіткою, а також ті що
живуть на фіксований прибуток по соціальному забезпеченню та інші
трансфертні прибутки сім’ї.

Люди, що проживають на нефіксований прибуток, спромагаються виграти від
інфляції.

Номiнальний прибуток таких сімей спромагаються обігнати рівень цін чи
вартість життя, внаслідок чого їх реальний прибуток збільшиться.
Робітники, зайняті в галузях промисловості, що розвиваються і
представлені потужними профспілками, спромагаються добитися, щоб їх
номiнальна зарплата йшла в ногу з рівнем інфляції чи випереджала його.

З іншого боку, від інфляції страждають і деякі наймані робітники. Ті,
хто працює в нерентабельних галузях промисловості і позбавлені підтримки
сильних, бойових профспілок, спромагаються опинитися в такій ситуації,
коли зростання рівня цін випередить зростання їх грошового прибутку.

Виграш від інфляції можуть одержати керуючі фірм, інші одержувачі
прибутку.

Інфляція може також розчарувати власників заощаджень. Зі зростанням цін
реальна вартість чи покупна спроможність заощаджень, відкладених на
чорний день, зменшується. Під час інфляції зменшується реальна вартість
термінових вкладів в банці страхових полiсів, щорічної ренти і інших
паперових активів з фіксованою вартістю, яких колись вистачало, щоб
упоратись з важкими непередбаченими обставинами чи забезпечити спокійний
вихід на пенсію.

Уряду кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити
антиiнфляційну політику. Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як
прямі так і непрямі.

Частіше всього проявляється наступна закономірність – чим більш кризовою
стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і
центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.

Непрямі засоби

Непрямі засоби включають:

1.   Регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними
центральним банком.

2.   Регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків
через управління ними центральним банком.

3.   Обов’язкові резерви комерційних банків, операції центрального банка
на відкритому ринку цінних паперів.

4.   Операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.

5.   Регулювання процентних ставок комерційних банків через управління
ними центральним банком.

Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність
по причині її недостатньої “ринковості”. Повноцінний ринок цінних
паперів, в тому числі ринок державних зобов’язань у нас відсутній, а
відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь
куплю-продаж цінних паперів.

Прямі засоби.

Прямі засоби регулювання покупної спроможності грошової одиниці, тобто
боротьби з інфляцією, включають в собі:

1.   Пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим –
грошової маси.

2.   Державне регулювання цін.

3.   Державне (по угоді з профспілками) регулювання заробітної плати.

4.   Державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним
капіталом і валютного курсу.

Практика прямого регулювання грошової маси широко розповсюджена на
заході. США неодноразово в 60х-70х роках заморожували ціни на численні
товари. Півтора десятиріччя після другої світової війни знадобилося
країнам західної Європи для початку лiбералiзації цін, та навіть
неповної. Франція повністю лiбералiзувала ціни на внутрішньому ринку
лише в 1986 року. Ф. Рузвельт виводив США із найглибшої кризи 30х шляхом
жорсткого державного регулювання економіки. В більшості країн існували
спеціальні закони, що обмежують прибуток від торговельного
посередництва.

Нормалізація валютного курсу є абсолютно необхідною мірою для припинення
усіляких нееквiвалентних міжнародних торговельних операцій. Реально
оцінюючи можливості регулювання валютного курсу за рахунок інтервенцій
центрального банка треба скати, що надій на успіх такої політики
практично не існує. Очевидно, що курс долару зростає стрибками – в
деякий момент центральний банк не має можливостей стримувати курс і його
як би “прориває”. Останній час центральний банк навчився використати
кризові політичні моменти для таких стрибків.

До тих пор, поки іноземна валюта не буде використатися лише для
задоволення імпорту і інших поточних платежів політика “ігри на
пониження” приречена на поразку.

В цілому, слід визначити, що реально в нашому сьогоднішньому положенні
реально ефективні тільки прямі засоби боротьби з інфляцією – регулювання
кредитів, цін і заробітної плати, регулювання валютного курсу і
зовнішньої торгівлі. Проте схожі дії цього уряду не представляються
можливими, вони ще більше похитнули би положення і без цього зазнавшу
поразки на виборах “урядову” партію. Дії уряду за останні півтора роки
змушують його тепер метатися між стримуванням грошової емiсiї і роздачею
кредитів після чергового виступу промисловості.

Першочергові антиiнфляційні засоби.

 

Збивати темпи інфляції – то скорочувати різницю між грошовою і товарною
масою в господарстві. Для цього підходять всі ті засоби, що ведуть
економіку до рівноваги. До першочергових мір відносяться ось такі:

1.   Забезпечення країни у достатній кількості продовольством. Це
найперша умова будь-яких реформаторських зусиль. Для налагоджування
продовольчої справи в країні слід оказати державну фінансову допомогу
сільськогосподарським підприємствам всіх видів власності і провести
м’яку реформу колгоспів і радгоспів:

a)                 встановлення порядку надавання кредитів
сільськогосподарським підприємствам під векселя з погашенням їх за
рахунок прийдешнього врожаю;

b)                встановлення державних закупівельних цін, а також цін
на ресурси, що споживаються в сільськогосподарському виробництві на
рівні, що забезпечує рентабельну роботу товаровиробників і утворення
системи контрактної торгівлі промисловими товарами в обмін на
сільськогосподарську продукцію.

2.   Відтворення зруйнованого інвестиційного поля народного
господарства, без якого функціонування економіки стає неможливим. В цих
цілях слід передусім відтворити шляхом iндексування на банківських
рахунках підприємств амортизаційні суми і власних оборотні грошові кошти
загублені через різке зростання цін і знецінювання карбованця.

3.   Налагоджування постачально-збутових зв’язків між підприємствами.
Господарські зв’язки підприємств в ринковому режимі найбільш ефективні в
основному через систему великих оптових купців-синдикатів. Ці структури
можуть функціонувати як в рамках окремих регіонів, так і в
загальноукраїнському і міждержавному масштабі.

4.   Замість податку на додаткову вартість, що стимулює в сучасних
умовах господарювання в Україні зростання інфляції і вкрай важко
контролюється податковими інспекціями, визначити основним платежем в
бюджет податок на прибуток, диференціюючи його ставки залежно від
зростання рентабельності і зростання обсягу виробництва, що буде
націлювати виробників на зростання маси, а не тільки норми прибутку.

5.   На час кризи необхідно централізувати банківську систему країни,
маючи на увазі обов’язкове виконання комерційними і інвестиційними
банками директив Центрального банку по пріоритетностi і пільговості
кредитування регіонів, галузей, підприємств, додержання нормативних
термінів документообігу.

6.   Для стабiлiзації споживчого ринку доцільно:

a)                 створити систему стимулювання розвитку дрібного
бізнесу в сфері виробництва і послуг. Ввести державні кредити на оренду
виробничих приміщень і лiзинговий кредит на оренду устаткування (з
можливістю послідовного викупу), а також ввести обов’язкове страхування
малих підприємств на перші 3-5 років діяльності, коли ризик руйнування
особливо великий;

b)                створити умови для широкого розповсюдження паралельно
з існуючою системою торгівлі споживчих кооперативів на підприємствах, в
закладах і по місцю проживання для закупки і реалізації продовольчих і
промислових товарів членами кооперативу (по наявному і безготівковому
розрахунку) по безприбутковим роздрібним цінам. Такого роду
кооперативний рух широко розвинений в багатьох iндустрiальних країнах.
Без нього неможливо уявити їх економіку. Споживкооперація буде сприяти
нормалізації цін і поза кооперативного сектору.

7.   Протягом кризового періоду треба також проводити раціональну
державну політику захисту внутрішнього ринку і суворого контролю
приватної експортної діяльності. Всі експортні операції повинні
здійснюватись через кілька великих фірм і синдикатів, що контролюються
державою і виконують експортні операції на комiсiйних податках.

Закінчені невдачею спроби фінансового оздоровлення народного
господарства як першого кроку в здійсненні переходу до ринкової
економіки тільки посилили тяжкість фінансового положення країни. Ідея,
закладена в основу більшості “оздоровчих” програм, укладалася в
приводженні матеріально-речовинних й цінових пропорцій у відносно
рівноважне становище та здійсненні на цій основі лiбералiзації цін.
Припускалося, що вдасться уникнути їх навального зростання.

Представляється, проте, що в основу наданої ідей була покладена
помилкова посилка, оскільки рівновага при адміністративно-керованій і
ринковій економіці досягається в різноманітних точках економічного
простору. Саме в цьому бачаться причини невдалих мір по фінансовому
оздоровленню і того погіршення загальноекономічної і фінансової
ситуації, що мало місце в 1989-1991 г. г., що виразилось в найміцнішому
струмі інфляції.

Джерела iнфляційних явищ коріняться в складених і постійно відтворюваних
макроекономічних диспропорціях; у створеної в адміністративній економіці
формі управління, що зумовлює модель ціноутворення, засіб прийняття
інвестиційних та зовнішньоекономічних рішень; в специфічній моделі
бюджетно-фінансової і кредитно-грошової політики. Розділення глибинних
причин інфляції на структурні, керівницькі і монетарні дуже умовно,
оскільки всі вони тісно взаємопов’язані і взаємозумовлені, між ними
існують численні прямі і зворотні зв’язки. Макроекономічна структура
визначає характер механізму управління і виявляє істотний вплив на
фінансові пропорції і відносини.

У цьому висновку необхідно треба визначити, що засоби регулювання
інфляції будуть ефективні лише в разі їх адекватної відповідності її
сутнім причинам. Оскільки інфляція в нашій країні носить, по-перше,
структурно-системний характер, тобто породжена структурою, що склалася
економіки і діючої тривалий час системою управління господарством, і
тільки по-друге, традиційними монетарними чинниками, підойми регулювання
цього процесу повинні базуватися на знятті всіх бар’єрів на шляху дії
ринкових механізмів, забезпеченні умов структурної перебудови економіки
і включати в собі широкий спектр кредитно-грошових і бюджетно-фінансових
регуляторів.

Iнфляції та економічних криз не уникнула жодна країна. Навіть найважчі
кризи закінчувалися, як правило, оновленням економіки і її підйомом.
Тому більшість дослідників роздивляються кризи як переломний момент в
науково-технічному, соціальному, політичному і економічному розвитку.
Історичні ситуації не повторюються однозначно, і тому навіть власний
досвід потребує переосмислення в умовах сьогодення. Засоби, що допомогли
іншим країнам вийти із кризи і подолати інфляцію, мабуть, повинні
по-іншому використатися стосовно до конкретної ситуації.

Передусім, слід по можливості найбільш точно поставити діагноз, якого
виду інфляцію і кризу ми переживаємо. Тоді можна буде оцінити
альтернативи виходу з ситуації, що склалася.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020