Цілі та завдання менеджменту.
Цикли управління
1. Загальні поняття
Менеджмент (англ. management — управління, завідування,
організація) це управління виробництвом або комерцією; сукупність
принципів, методів, коштів і форм управління, що розробляються і
що застосовуються з метою підвищення ефективності виробництва і
збільшення прибутку.
Сучасний менеджмент включає дві невід’ємні частини: теорію
керівництва; практичні способи ефективного управління, або
мистецтво управління.
Поняття “менеджмент” міцно увійшло в наше повсякденне життя і
стало звичним для ділового українського життя. Однак необхідно
враховувати, що мова йде про нову філософію, де діють
інші системи цінностей і пріоритетів.
У зв’язку з цим потрібно детальне зупинитися на значенні
терміну “менеджмент”. Українське слово “управління” і англійське
слово “менеджмент” вважаються синонімами, однак насправді їх
істинний зміст вельми розрізнюється. Вживаючи термін “менеджмент”,
ми слідуємо сталій в міжнародній практиці традиції, згідно з
якою під ним мається на увазі цілком певне коло явищ і
процесів. Насправді термін « управління « не є задовільним
заступником терміну «менеджмент « тому, що в останньому випадку
мова йде лише про одну з форм управління, а саме про
управління соціально – економічними процесами за допомогою і в
рамках підприємницької структури, акціонерної компанії.
Причому адекватною економічною основою менеджменту є ринковий тип
господарювання, здійснюваний на базі індустріальної організації
виробництва або комерції.
Таким чином, термін “менеджмент” вживається стосовно до
управління господарською діяльністю, тоді як у інших цілей
використовуються інші терміни.
У наших умовах потрібно вживати терміни “організація”,
“управління” і “адміністрування”. Проте, державні, громадські і
інші організації також повинні використати принципи і методи
менеджменту, якщо хочуть досягнути своїх цілей при мінімумі
витрат.
З урахуванням викладеного в роботі термін “управління” надалі
буде вживатися, з певною мірою умовності, в тому ж значенні,
що і термін “менеджмент”.
Для того щоб визначити поняття менеджменту, важливо уточнити
деякі вхідні в нього положення, передусім цільовий зміст.
2. Задачі і цілі менеджменту
Задачами менеджменту як науки є розробка, експериментальна
перевірка і застосування на практиці наукових підходів,
принципів і методів, що забезпечують стійку, надійну,
перспективну і ефективну роботу колективу (індивідуума) шляхом
випуску конкурентоздатного товару.
У тієї ж година кінцевою метою менеджменту як практики
ефективного управління є забезпечення прибутковості підприємства
шляхом раціональної організації виробничого (торгового) процесу,
включаючи управління виробництвом (комерцією) і розвиток
техніко-технологічної бази.
Виходячи з цього найважливішою задачею менеджменту є організація
виробництва товарів і послуг з урахуванням попиту споживачів на
основі ресурсів, що є. При цьому до задач менеджменту також
відносяться:
перехід до використання працівників, що володіють високою
кваліфікацією;
стимулювання співробітників організації шляхом створення для них
відповідних розумів труда і системи його сплати;
визначення необхідних ресурсів і джерел їх забезпечення;
розробка стратегії розвитку організації і реалізація;
визначення конкретних цілей розвитку організації;
постійний пошук і освоєння нових ринків;
вироблення системи заходів для досягнення намічених цілей;
здійснення контролю за ефективністю діяльності організації, за
виконанням поставлених задач.
Задачі менеджменту безперервно ускладнюються по мірі зростання
масштабів і розвитку виробництва і комерції. Виконані задачі і
досягнуті намічені цілі оцінюються на ринку.
Розвиток теорії управління, розробка економіко-математичних
методів дозволили багато які якісні рішення задач доповнити або
замінити точними кількісними оцінками або рішеннями, а розвиток
коштів обчислювальної техніки і комунікацій сприяв підвищенню
ефективності управління. Багато які задачі, які раніше не
могли вирішуватися в реальній або допустимій масштабі годині із
– за трудомісткість розрахунків, стали повсякденною реальністю.
У сучасному менеджменті існують різні способи рішення задач:
конкретні методи рішення задач управління, моделювання
управлінських процесів, інформаційне і технічне забезпечення
прийняття рішень і інш.
У Україні теоретична і прикладна статистик, економіко-математичні
моделі рішення задач, інженерних розрахунків і т.п. розроблені
досить добрі. Менш розвинена автоматизація процесів обробки
інформації, управління виробництвом, прийняття рішень.
Однак ефективність управління залежить не тільки від способів
рішення задач, але у величезній мірі і від господарського
механізму і системи державного регулювання. Тому багато які
моделі управління ( стратегічного і оперативного ), що успішно
використовуються за рубежем, не завжди можуть бути ефективно
застосовані в Україні, що пояснюється різною мірою зрілості
ринкових відносин.
Якщо розглядати способи менеджменту з позицій макроекономіки
управління організаціями, то можна помітити, що передові методи
управління найбільш активне впроваджуються в рамках діючого і
господарського механізму, що змінюється.
Сучасний менеджмент, враховуючи досягнення всіх шкіл і напрямів,
інтегрує їх в процесі управління.
Сучасний менеджмент характеризують наступні положення: відмова від
пріоритету класичних принципів шкіл менеджменту, згідно з якими
успіх підприємства визначається передусім раціональною організацією
виробництва продукції, зниженням витрат, розвитком
спеціалізації, тобто впливом управління на внутрішні чинники
виробництва. Замість цього першорядною стає проблема гнучкості
і адаптованості до постійних змін зовнішньої середи. Значення
чинників зовнішньої середи різко підвищується в зв’язку з
ускладненням всієї системи суспільних відносин ( в тому числі
політичних, соціальних, економічних), що складають середу
менеджменту організації.
використання в управлінні теорії систем, що полегшує задачу
розгляду організації в єдності її складових частин, які
нерозривно пов’язані із зовнішнім світом. Головні передумови
успіху підприємства знаходяться у зовнішній середі, причому
кордони з нею є відкритими, тобто підприємство залежить в
своїй діяльності від енергії, інформації і інших ресурсів,
що поступає ззовні. Щоб функціонувати, система повинна
пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі.
Застосування до управління ситуаційного підходу, згідно з яким
функціонування підприємства обумовлюється реакціями на різні за
своїй природою впливи ззовні. Центральний момент тут —
ситуація, тобто конкретний набір обставин, які впливають
істотним чином на роботу організації в даний період години.
Звідси витікає визнання важливості специфічних прийомів виділення
найбільш значущих чинників, впливаючи на які, можна ефективно
досягати мети.
нова управлінська парадигма приділяє величезну увагу таким
чинникам, як лідерство і стиль керівництва, кваліфікацію і
культуру працюючих, мотивація поведінки, взаємовідношення в
колективі і реакція людей на зміни.
Орієнтація на нові умови і чинники розвитку знайшла відображення
в принципах менеджменту, формулювання яких показує роль людини,
що зросла, його професіоналізму, особистих якостей, а
також всієї системи взаємовідносин людей в організаціях.
Наприклад, в складі найважливіших принципів, якими
рекомендується користуватися менеджерам в останньому десятиріччі
потокового віку, нерідко називаються наступні:
доброзичливе відношення менеджерів до всіх працюючих в
організації;
відповідальність менеджерів всіх рівнів за успішну діяльність
організації;
комунікації ( горизонтальні і вертикальні) як всередині, так і
за межами організації;
створення атмосфери відвертості, чесності, довір’я людям;
сприяння реалізації їх талантів і прагнення до постійного
вдосконалення, як особистої роботи, так і роботи організації.
Практичне втілення нових принципів управління вельми складне і
вимагає радикального перегляду всієї філософії бізнесу, зміни
психології працюючих ( в тому числі менеджерів ), підвищення
їх кваліфікації і зростання особистого потенціалу.
Теорію управління прийнято розглядати як комплексну науку або
науковий напрям, що спирається на багато які теоретичні і
практичні знання. Це пояснюється багатогранністю проблеми
управління і багатооаспектністю управлінської діяльності,
заснованою на свідомому використанні економічних, природно –
технічних організаційних, соціально – психологічних законів і
закономірностей, властивих об’єкту управління. Теорія управління
очевидно повинна бути орієнтована на рішення практичних задач.
Елементами управління як загального вигляду людської діяльності є
мета управління і спосіб досягнення мети, об’єкт і суб’єкт
управління, взаємодіюча в певному навколишньому середовищі.
Предметом розгляду теорії управління є управлінські (організаційно
– управлінські, організаційно – економічні) відносини, що
реалізовуються як інформаційні зв’язки при організації виробництва
і управлінні ім.
Процес управління включає збір, переробку і передачу
інформації (предмет управлінського труда), що використовується для
вироблення рішень (продукт управлінського труда).
Кошти труда в управлінській діяльності – методи і засобу
обробки і аналізу інформації і прийняття на цій основі
конкретних рішень.
Зміст управлінського труда розкривається в процесі управління,
що складається з циклічного повторення функцій управління або
конкретних видів управлінських робіт, що виконуються у всіх
видах виробничої діяльності:
науково – технічної;
технологічної;
облікової;
фінансової;
і ін.
3. Принципи та функції менеджменту
Принципи управління відображають теоретичний ідеал управління,
до досягнення якого необхідно прагнути. Реалізація цих принципів
є критерієм ефективності і науковості управління на всіх його
рівнях.
Для формування, функціонування і розвитку системи менеджменту
дотримувати принципи, які є загальними для всіх підсистем
системи управління:
поєднання спеціалізації і універсалізація в управлінні (при
виконанні управлінських робіт повинно забезпечуватися оптимальне
співвідношення між спеціалізацією і універсалізація);
Шегда А.В. Основі менеджмента, Учебное пособие , К: 1998
стійкість до зовнішнього середовища (при зміні окремих елементів
мікро – і макросередовища підприємства система управління повинна
продовжувати функціонувати і виконувати поставлені цілі);
економічність управління (при виборі способів і коштів для
здійснення управління і досягнення мети) необхідно обмежувати
витрати:
трудові;
матеріальні;
тимчасові;
фінансові;
моральні.
ефективність управління;
поєднання централізації і децентралізації в управлінні (в кожній
конкретній системі управління повинен бути оптимальний рівень
централізації (децентралізація) виконання відповідних функцій).
Приведені принципи управління характерні для будь-якої
підсистеми. Разом з тим кожна підсистема системи повинна
формуватися і функціонувати на основі ще і специфічних
принципів. Так специфічними принципами управління персоналом є:
розподіл праці;
єдиноначальність;
підлеглість особистих інтересів загальним;
і т.д.
Управління розглядається як процес, тому що робота по досягненню
цілей за допомогою інших – це не якась одноразова дія, а серія
безперервних взаємопов’язаних дій. Ці дії, кожна з яких саме по собі є
процесом, дуже важливі для успіху організації. Їх називають
управлінськими функціями.
Кожна управлінська функція також являє собою процес, тому що також
складається з серії взаємопов’язаних дій. Процес управління є загальною
сумою всіх функцій.
Процес управління (менеджмент) має чотири взаємопов’язані функції:
планування, організація, мотивація і контроль.
Функція планування передбачає рішення про ті, якими повинні бути цілі
організації і що повинні робити члени організації, щоб досягнути цих
цілей.
Стратегічне планування – являє собою набір дій і рішень, зроблених
керівництвом, які ведуть до розробки специфічних стратегій,
призначених для того, щоб допомогти організації досягнути своїх цілей.
Процес стратегічного планування є інструментом, що допомагає в
прийнятті управлінських рішень. Його задача – забезпечити нововведення і
зміну в організації в достатній мірі. Точніше кажучи, процес
стратегічного планування є тією парасолькою, під якою ховаються всі
управлінські функції.
Суть стратегії. Слово “стратегія” сталося від грецького strategos,
“мистецтво генерала”.
Стратегія являє собою детальний всебічний комплексний план, призначений
для того, щоб забезпечити здійснення місії організації і досягнення її
цілей.
Стратегічній план повинен розроблятися швидше з точки зору перспективи
всієї корпорації, а не конкретного індивіда. Хоч, на особистих
підприємствах фундатор підприємства може дозволити собі відносну розкіш
поєднувати особисті плани зі стратегією організації.
Стратегічній план повинен влаштовуватися обширними дослідженнями і
фактичними даними. Щоб ефективно конкурувати в сьогоднішньому світі
бізнесу, фірма повинна постійно займатися збором і аналізом величезної
кількості інформації про галузь, ринок, конкуренцію і інші чинники.
Стратегічній план додає фірмі визначеність, індивідуальність, що
дозволяє їй залучати певні типи працівників, і, в той же час, не
залучати працівників інших типів. Цей план відкриває перспективу для
організації, яка направляє її співробітників, залучає нових працівників
і допомагає продавати вироби або послуги.
Нарешті, стратегічні плани повинні бути розроблені так, щоб не тільки
залишатися цілісними протягом тривалих періодів часу, але і бути досить
гнучкими, щоб при необхідності можна було здійснити їх модифікацію і
переорієнтацію.
Планування і успіх організації. Деякі організації, як і індивіди,
можуть досягнути певного рівня успіху, не затрачуючи великого труда на
формальне планування. Більш того стратегічне планування саме по собі не
гарантує успіху. Організація, що створює стратегічні плани, може
потерпіти невдачу через помилки в організації, мотивації і контролі.
Проте, формальне планування може створити ряд важливих і часто істотних
сприятливих чинників для організації.
Сучасний темп зміни і збільшення знань є настільки великим, що
стратегічне планування представляється єдиним способом формального
прогнозування майбутніх проблем і можливостей. Стратегічне планування
дає основу для прийняття рішення. Формальне планування сприяє зниженню
ризику при прийнятті рішення. Планування, оскільки воно служить для
формулювання встановлених цілей, допомагає створити єдність загальної
мети всередині організації.
Для стратегічного планування характерні наступні положення.
1. Невеликий плановий відділ (менше за 6 чоловік) корпорації
доповнюється плануванням на нижчих рівнях.
2. Вік функції планування навіть в найбільш великих корпораціях
нараховується менш десяти років.
3.Стратегічні плани розробляються на нарадах вищого керівництва
корпорації, що проводяться щорічно.
4. Річний стратегічний план об’єднується з річним фінансовим планом.
5. У більшості організацій вважають, що функція планування
може бути вдосконалена.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
