Реферат на тему:
Захист цивільних прав
Право на захист являє собою суб’єктивне цивільне право певної особи,
тобто вид і міру її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх
прав, Воно виходить із конституційного положення: “Права і свободи
людини і громадянина захищаються судом” (ст. 55 Конституції України).
У разі порушення цивільних прав конкретної особи їх захист здійснюється
в порядку цивільного судочинства. Так, згідно з цивільно-процесуальним
законодавством будь-яка заінтересована особа має право в порядку,
встановленому законом, звернутися доі суду за захистом порушеного або
оскарженого права
Чинним законодавством передбачено такі способи захисту цивільних прав
особи:
• визнання права (скажімо, права власності на певну річ);
• відновлення становища, яке існувало до моменту порушення права, та
припинення дій, що порушували права (наприклад, винна особа, яка
внаслідок протиправних дій пошкодила майно іншої особи, повинна
відновити це майно та припинити протиправну поведінку); присудження до
виконання обов’язку в натурі (приміром, автотранспортне підприємство
відповідно до договору не надало автомобіль під завантаження товару
вантажовідправникові, тому останній має право через арбітраж вимагати
надання відповідних транспортних засобів);
• припинення або зміну правовідношення (наприклад, із закінченням
строку договору останній втрачає чинність);
• компенсацію моральної шкоди;
• стягнення з правопорушника збитків, а у випадках, передбачених законом
чи договором, — неустойки (штрафу, пені);
• інші способи.
Зазначені способи захисту цивільних прав реалізуються з допомогою
спеціальних засобів. Серед них передусім слід відзначити позовні,
оскільки захист прав особи здійснюється через подання позову до суду (в
разі, коли однією зі спірних сторін є громадянин, колективне
сільськогосподарське підприємство) чи арбітражного суду (коли спірними
сторонами є юридичні особи). Іноді є можливим адміністративний порядок
захисту прав через звернення до відповідних адміністративних органів.
Захист цивільних прав у випадках та в порядку, передбачених
законодавством України, здійснюється також товариськими і третейськими
судами, профспілковими та іншими громадськими організаціями.
Крім спеціальних засобів захисту прав особи, цивільне право допускає
виняткові засоби, до яких належать необхідна оборона і крайня
необхідність.
Необхідна оборона є вчиненням певних дій з метою захисту інтересів чи
прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або
держави від суспільне небезпечного посягання способом завдання шкоди
тому, хто посягає, якщо такі дії зумовлені потребою негайного
відвернення чи припинення посягання. Перевищення меж необхідної оборони,
тобто завдання тому, хто посягає, шкоди, яка явно не відповідає
небезпечності посягання чи обставинам захисту, тягне за собою
відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним
законодавством України. Шкода, завдана нападникові внаслідок таких дій,
не підлягає покриттю.
Крайня необхідність — збіг обставин, що змушує особу вчинити одне
правопорушення з метою запобігання більшому правопорушенню. Шкода,
заподіяна в стані крайньої необхідності, за загальним правилом, має бути
компенсована тим, хто її заподіяв. Але за певних обставин суд може
зобов’язати третю особу, в інтересах якої було вчинено шкоду, покрити її
чи звільнити від відповідальності повністю або частково як заподіювача
шкоди, так і третю особу.
Для розвитку цивільних правовідносин в суспільстві надання суб’єктам
права лише можливості здійснення належних суб’єктивних цивільних прав
недостатньо. Необхідно надати також можливість уповноваженій особі
захистити свої права та охоронювані законом інтереси. Як показує життя,
суб’єктивне право особи, не забезпечене необхідними цивілізованими
засобами захисту, є занадто слабким і може бути порушене будь-ким,
будь-яким способом і будь-коли. Через це цивільне законодавство не
тільки надає можливість суб’єктам цивільних правовідносин набувати та
здійснювати суб’єктивні права, а й можливість їх захищати.
Крім суб’єктивних прав, особа може мати охоронювані законом інтереси.
Наприклад, при втраті майна власник втрачає і суб’єктивне право на
нього. Але це не означає, що він втрачає інтерес щодо поповнення
втраченого таким чином права. У зв’язку з тим, що цей інтерес
охороняється законом, він може вимагати його захисту.
Право на захист належних тій чи іншій особі цивільних прав — це
можливість застосування уповноваженою особою заходів правоохоронного
характеру у разі посягання на її суб’єктивні права чи охоронювані
законом інтереси або у разі їх порушення. Як правило, захист
суб’єктивних цивільних прав та охоронюваних законом інтересів повинен
провадитись компетентними державними органами, до яких звертається
потерпілий за захистом своїх прав. Але бувають і винятки з цього
правила. У разі, кати допомога держави може надійти надто пізно, законом
допускається захист прав самим носієм цих прав.
Зупинимось на характеристиці кожного із названих способів захисту
суб’єктивних цивільних прав та охоронюваних законом інтересів.
Згідно зі ст. б ЦК України, захист цивільних прав здійснюється у
встановленому порядку судом, арбітражем або третейським судом. Цивільні
права можуть захищатись також у випадках і порядку, встановлених
законом, товариськими судами, профспілковими та іншими громадськими
організаціями. У випадках, окремо передбачених законом, захист цивільних
прав здійснюється в адміністративному порядку.
За загальним правилом, захист суб’єктивних цивільних, прав та
охоронюваних законом інтересів здійснюється судами, в тому числі
арбітражними.
Як основний засіб судового захисту виступає позов — вимога, звернена до
суду, відкрити судове провадження, з метою примусити відповідача
виконати певні обов’язки або визнати наявність чи відсутність певного
пра-вовідношення.
Крім звернення з позовом, особа може звертатись до суду шляхом подачі
заяви про встановлення певних юридичних фактів чи зі скаргою на
неправомірні дії службових осіб, що ущемляють її права, та з іншими
вимогами.
Засобом захисту цивільних прав в адміністративному порядку є скарга.
Способами захисту цивільних прав визнаються заходи примусового
характеру, які можуть бути застосовані до правопорушника. Загальний
перелік цих засобів передбачений у ст. б ЦК України. До них належать:
визнання цих прав; відновлення становища, яке існувало до порушення
права, і припинення дій, які порушують право; присудження до виконання
обов’язку в натурі; компенсація моральної шкоди; припинення або зміна
правовідношення; стягнення з особи, яка порушила право, завданих
збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, — неустойки
(штрафу, пені), а також інші, передбачені законом, засоби. Наприклад,
ст. 7 ЦК України передбачає можливість відшкодування моральної шкоди,
заподіяної поширенням відомостей, що не відповідають дійсності і
завдають шкоди інтересам гро* мадянина чи організації.
Самозахист цивільних прав. Конституція України надала право кожному
захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань
будь-якими не за бороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55). Виходячи із
змісту даної конституційної норми, самозахист цивільних прав треба
розуміти як здійснення уповноваженою особою дій фактичного порядку,
спрямованих на охорону її особистих або майнових інтересів.
На нашу думку, необхідно звернути увагу на слова Основного Закону про
те, що кожен має право захищати свої права не забороненим законом
способом. А чи можна передбачити в законі всі негативні наслідки
самозахисту цивільних прав і заборонити їх? Відомі випадки, коли
власники земельних ділянок створювали самосуд над особами, які посягали
на їх власність. Але, крім закону, є ще моральні норми, яких теж
потрібно дотримуватись при самозахисті цивільних прав.
Цивільне законодавство передбачає кілька видів самозахисту.
По-перше, це самозахист в стані необхідної оборони (ст. 444 ЦК України).
По-друге, це захист цивільних прав у стані крайньої необхідності (ст.
445 ЦК України).
І в тому, і в іншому випадку при захисті своїх прав громадянин не
повинен перевищувати меж дозволеного.
Список використаної літератури:
Азімов Ч. Про приватне і публічне право // Право України. – 1995. – №1.
– С.33.
І.А. Бірюков, Ю.О. Заіка, В.М. Співак. Цивільне право України.
Цивільний Кодекс України. – К., 2003.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
