Основи сімейного права
План
1. Шлюбно-сімейне право України: поняття і предмет правового
регулювання
2. Кодекс про шлюб і сім’ю
3. Шлюб і сім’я за сімейним законодавством
4. Умови й порядок одруження
5. Шлюбний контракт
6. Припинення шлюбу
7. Особисті й майнові права та обов’язки подружжя
8. Особисті й майнові права та обов’язки батьків і дітей
9. Опіка й піклування
1. Шлюбно-сімейне право України:
поняття і предмет правового регулювання
Шлюбно-сімейне право — сукупність правових норм, які регулюють особисті
й пов’язані з ними майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу й
належності до сім’ї. Тобто, це право регулює відносини між подружжям
щодо порядку та умов узяття шлюбу, особистих і майнових відносин між
ними, порядку та умов припинення шлюбу; відносини між батьками й дітьми,
іншими родичами тощо. Крім того, шлюбно-сімейне право України регулює
відносини усиновлення (удочеріння), опіки й піклування і т. д.
Основними джерелами шлюбно-сімейного права є Конституція України та
Кодекс про шлюб і сім’ю. Так, Конституція України проголошує: “Шлюб у
нашому суспільстві ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен
із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї (ст. 51).
Загалом сім’я, дитинство, материнство та батьківство охороняють ся
державою.
2. Кодекс про шлюб і сім’ю
Названий кодекс було прийнято 20 червня 1969 р. і введено в дію з 1
січня 1970 р. У ньому 6 розділів (201 стаття).
Розділ 1. Загальні положення.
Розділ 2. Шлюб.
Розділ 3 Сім’я
Розділ 4. Опіка і піклування.
Розділ 5. Акти громадянського стану.
Розділ 6. Застосування законодавства України про шлюб і сім’ю до
іноземних громадян і осіб без громадянства. Застосування законів про
шлюб і сім’ю іноземних держав, міжнародних договорів і угод.
Кодекс про шлюб і сім’ю України регламентує по рядок та умови одруження,
особисті й майнові відносини, що виникають у сім’ї між подружжям, між
батьками та дітьми, між іншими членами сім’ї, а також відносини, що
виникають у зв’язку з усиновленням, опікою й піклуванням, припиненням
шлюбу і т. ін. Кодекс про шлюб і сім’ю базується на таких
загальновизнаних принципах: рівноправності жінки й чоловіка в сімейних
відносинах; побудови сімейних відносин на добровільному шлюбному союзі
жінки й чоловіка; всебічної охорони інтересів матері й дітей та
забезпечення щасливого дитинства кожній дитині; виховання почуття
відповідальності перед сім’єю тощо. У Кодексі про шлюб і сім’ю
передбачено, що громадяни є рівними в сімейних відносинах незалежно від
їхніх національності, раси і ставлення до релігії. Будь-яке пряме чи
опосередковане обмеження прав громадян, дотичних до цього законодавства,
заборонене.
3. Шлюб і сім’я за сімейним законодавством
Шлюб — добровільне укладення подружжям (жіночої й чоловічої статі)
договору про одруження, внаслідок чого у них виникають взаємні права та
обов’язки.
Сім’я — первинна ланка громадянського суспільства, в якій реалізується
дітородна, виховна та інші функції суспільного життя.
4. Умови й порядок одруження
Шлюбно-сімейне законодавство передбачає умови й порядок одруження. Шлюб
реєструється в державних органах запису актів громадянського стану в
урочистій обстановці, за згоди осіб, що одружуються.
Реєстрація шлюбу є офіційним потвердженням часу виникнення взаємних прав
та обов’язків подружжя. Для взяття шлюбу необхідно подати заяву в орган
загсу. Умовами одруження є взаємна згода осіб, які одружуються, і
досягнення ними шлюбного віку. Шлюбний вік в Україні встановлено такий:
18 років для чоловіків і 17 — для жінок. Будь-якого межового віку для
одруження повнолітніх осіб законодавство не цередбачає. Проте,
безперечно, головна умова реєстрації шлюбу — це взаємна згода осіб, які
одружуються; що ж до шлюбів, узятих без наміру створити сім’ю, то
законодавство визнає їх фіктивними.
Окрім умов одруження, законодавство формулює й перешкоди, що
унеможливлюють шлюб. Шлюб не можливий:
• між особами, з яких хоча б одна перебуває в іншому шлюбі; між родичами
по прямій висхідній і низхідній лінії;
• між повнорідними і неповнорідними братами і
сестрами;
• між усиновителями і усиновленими;
• між особами, з яких, принаймні, одну визнано судом недієздатною
внаслідок душевної хвороби чи недоумства.
А ще Особи, які одружуються, мають бути взаємно обізнані про стан
здоров’я один одного
5. Шлюбний контракт
Подружжя може укладати між собою всі дозволені законом майнові угоди,
однією з яких є шлюбний контракт. Ці шлюбно-сімейні правовідносини
передбачені Порядком укладання шлюбного контракту, що затверджений
постановою Кабінету Міністрів України “Про порядок укладання шлюбного
контракту” від 16 червня 1993 р. Згідно з цим нормативно-правовим актом
шлюбний контракт укладається між особами, які одружуються за їх бажанням
до реєстрації шлюбу, і набирає чинності з моменту його реєстрації. Він
може укладатися в присутності свідків, якщо на це є бажання сторін.
У ньому передбачаються майнові й немайнові права та обов’язки подружжя.
6. Припинення шлюбу
У більшості випадків шлюб припиняється внаслідок смерті чи оголошення в
судовому порядку померлим одного з подружжя. Проте за життя подружжя
шлюб може бути розірваним через розлучення за заявою одного з подружжя
або спільною їхньою заявою. Розірвання шлюбу провадиться в судовому
порядку. У ряді випадків, передбачених чинним шлюбно-сімейним
законодавством, допускається розірвання шлюбу в органах загсу. Це стає
можливим за взаємної згоди на розірвання шлюбу подружжя, яке не має
неповнолітніх дітей. Крім того, в органах загсу провадиться також
розірвання шлюбу з особами, визнаними в установленому законом порядку
безвісно відсутніми, недієздатними внаслідок душевної хвороби чи
недоумства, а також засудженими за вчинення злочину до позбавлення волі
на три роки та більше. Якщо між подружжям, що розлучаються, в органах
загсу виникає спір про майно, про дітей або про стягнення аліментів на
користь того з подружжя, який є недієздатним, розірвання шлюбу
провадиться через суд.
Якщо ж розірвання шлюбу здійснюється в судовому порядку, то суд
зобов’язаний встановити справжні мотиви розлучення, з’ясувати фактичні
(реальні) взаємини у сім’ї та вжити всіх можливих заходів до примирення
подружжя. У всякому разі шлюб розривається, якщо судом буде встановлено,
що подальше спільне життя подружжя і збереження сім’ї стали неможливими.
При цьому, виносячи рішення про розірвання шлюбу, суд уживає
передбачених законодавством заходів для захисту інтересів неповнолітніх
дітей і того з подружжя, який є непрацездатним.
Шлюб уважається припиненим із моменту реєстрації розлучення в органах
запису актів громадянського стану; це означає, що навіть після розгляду
справи в суді та винесення ним рішення про розірвання шлюбу
законодавством передбачено можливість для примирення подружжя зі
збереженням юридичної сили для шлюбу, що укладався раніше.
Той із подружжя, хто змінив своє прізвище за одруження на інше, має
право і після розірвання шлюбу іменуватися ним або повернути дошлюбне
прізвище.
7. Особисті й майнові права та обов’язки подружжя
Подружжя, що знаходиться в зареєстрованому шлюбі, набуває особистих і
майнових прав та обов’язків.
До особистих прав та обов’язків, себто таких, що не мають майнового
змісту, слід віднести, наприклад, право кожного з подружжя за власним
бажанням, вільно обирати як їхнє спільне, так і зберігати своє дошлюбне
прізвище, або приєднати до свого прізвища прізвище другого з подружжя.
Окрім того, до цієї групи прав слід віднести також право кожного з
подружжя вільно обирати заняття, професію й місце проживання, спільно
вирішувати питання виховання дітей, користуватись у сім’ї рівними
правами і нести рівні обов’язки.
Окрім особистих, подружжя має майнові права та обов’язки. Згідно з
сімейним законодавством розрізняються спільна й сумісна власність та
роздільне майно подружжя.
Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною
власністю, тобто кожен із подружжя однаковою мірою має право володіти,
користуватись і розпоряджатися цим майном; при цьому не береться до
уваги кількість виконаної праці та її форми відносно кожного з подружжя.
Майном, що нажите за час шлюбу, подружжя може розпоряджатися за спільною
згодою. Це означає, що за укладання угод одним із подружжя вважається,
що він діє за згодою другого з подружжя.
На відміну від спільного майна, роздільне майно подружжя — це таке, яке
належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час
шлюбу в дар або в порядку успадкування. До цієї категорії майна належать
і речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), навіть якщо їх
придбано під час шлюбу спільним коштом подружжя, за винятком
дорогоцінностей і предметів розкоші. Володіє, розпоряджається і
користується цим майном кожен із подружжя самостійно.
У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їхні
частки визнаються рівними. При цьому судовий поділ майна подружжя може
бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після його
розірвання.
Згідно зі шлюбно-сімейним законодавством, подружжя повинно матеріально
підтримувати один одного. У разі відмови від такої підтримки той з
подружжя, який потребує матеріальної допомоги
(не працездатний, вагітна дружина), має право звернутися до суду з
позовом про присудження на його користь аліментів.
8. Особисті й майнові права та обов’язки батьків і дітей
Взаємні права та обов’язки батьків і дітей базуються на походженні
дітей, засвідченому в установленому законом порядку. Походження дитини,
батьки якої перебувають між собою в шлюбі, засвідчується записом про
шлюб батьків, а дитини від батьків, які не перебувають між собою в
шлюбі, встановлюється поданням спільної заяви до органів загсу.
Батьківство дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, та в разі
відсутності спільної заяви батьків, може бути встановлене в судовому
порядку. Походження дитини засвідчується відповідним записом.
Батьки й діти зобов’язані подавати один одному моральну й матеріальну
допомогу. При цьому діти, походження яких установлене за заявою батьків
чи рішенням суду, мають ті самі права та обов’язки щодо батьків, що й
діти, які народилися від батьків, які перебувають у шлюбі.
До особистих прав та обов’язків батьків щодо дітей слід віднести: право
та обов’язок присвоїти дитині прізвище, ім’я та по батькові; право та
обов’язок виховувати й утримувати дітей; право визначити місце їх
проживання; право забезпечувати їхні інтереси за розгляду спорів про
них.
До майнових прав та обов’язків батьків і дітей належать: право та
обов’язок батьків з управління майном дітей, обов’язок і тих, і тих
поважати спільну й роздільну власність і т. д. До того ж і батьки, і
діти мають взаємні аліментні обов’язки. Батьки зобов’язані утримувати
своїх неповнолітніх і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують
матеріальної допомоги, а повнолітні діти зобов’язані утримувати й
піклуватися про непрацездатних батьків. Так, аліменти на неповнолітніх
дітей з їхніх батьків стягуються в розмірі: на одну дитину — чверті, на
двох дітей — третини, на трьох та більше дітей — половини заробітку
(доходу) батьків, але не менш як 25% мінімальної заробітної платні на
кожну дитину.
У разі стягнення аліментів з батьків на непрацездатних повнолітніх
дітей, які потребують матеріальної допомоги, розмір аліментів
визначається у твердій грошовій сумі з урахуванням матеріального
становища особи, яка сплачує аліменти, та особи, яка має їх одержувати.
Визначаючи аліменти на користь батьків, що стягуються з повнолітніх
дітей у твердій грошовій сумі, виходять із матеріального й сімейного
становища кожного з дітей та батьків і зважають на можливість батьків
одержувати аліменти один від одного.
9. Опіка й піклування
Опіка й піклування встановлюються відповідними відділами та управліннями
державної адміністрації районів, районів міст Києва та Севастополя,
виконавчими комітетами міських чи районних у місті рад народних
депутатів відносно:
• осіб, які не досягли 18-річного віку і з різних причин залишилися без
батьківського піклування;
• осіб, визнаних судом недієздатними внаслідок нк душевної хвороби чи
недоумства;
• осіб, визнаних судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання
спиртними напоями або
наркотичними речовинами;
• осіб, які потребують піклування за станом здоров’я.
Опіка й піклування встановлюються за місцем проживання особи, яка їм
підлягає, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. Всі
установи та особи, яким стало відомо про існування осіб, які підлягають
опіці й піклуванню, повинні негайно повідомити про це органи опіки й
піклування. Останні впродовж місячного строку з моменту, коли
відповідний орган опіки й піклування дізнається про необхідність
встановити опіку й піклування, мають винести відповідне рішення.
Для безпосереднього здійснення опіки й піклування призначається опікун
чи піклувальник, переважно з гурту осіб, близьких до підопічного, і
тільки з його згоди. Піклувальник повнолітніх дієздатних осіб, які не
можуть за станом здоров’я самостійно захищати свої права й виконувати
обов’язки, може бути призначений тільки на прохання цих осіб.
Не можуть бути піклувальниками та опікунами особи, які:
• не досягли 18-річного віку;
• визнані в установленому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними;
• позбавлені батьківських прав, а також особи, інтереси яких суперечать
інтересам осіб, що підлягають опіці чи піклуванню.
Обов’язки з опіки й піклування виконуються безкоштовно. Усі дії опікунів
і піклувальників можуть бути оскаржені кожною особою, в тому числі й
підопічним, до органів опіки й піклування за місцем проживання
підопічного.
Опікуни й піклувальники можуть бути увільнені від своїх обов’язків на
їхнє прохання чи в разі неналежного виконання ними обов’язків і
зловживання правами.
Використана література:
Сімейне право України. Коментарі. – К., 2001.
Шлюбний контракт. – Х., 2000.
Словник-довідник юриста. – К., 2001.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
