.

Групи та їх класифікація. Міжособистісні взаємини в групах (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
329 2766
Скачать документ

Реферат

на тему:

“Групи та їх класифікація.

Міжособистісні взаємини в групах”

Для соціальної психології недостатньою є просто констатація певної
кількості людей або навіть виділення в її межах яких-небудь стосунків.
Соціальна психологія досліджує насамперед закономірності поведінки та
діяльності людей, зумовлені їх належністю до реальних соціальних груп.
Наголошується на аналізі змістової характеристики груп, виявленні
специфіки впливу на особистість конкретної соціальної групи. Значущість
групи для особистості полягає передусім у тому, що група є певною
системою діяльності, її суб’єктом, включеним у систему суспільних
відносин. Єдність змісту й форм діяльності породжує спільність
психологічних рис групи, передовсім «групової свідомості». Такими рисами
можна вважати групові інтереси, потреби, норми, цінності, цілі. Кожний
член групи усвідомлює свою належність до групи завдяки привласненню цих
характеристик, усвідомленню психологічної спільності з іншими членами
цієї соціальної групи. Тому універсальним принципом входження до певної
спільноти є формування усвідомлення почуття «ми», що засвідчує
належність до певної групи (хоча іноді цей феномен може бути й
неусвідомлений). Саме тут виявляється специфіка соціально-психологічного
аналізу групи, що визначає риси, які роблять групу психологічною
спільнотою і дають змогу кожному членові ідентифікувати себе з групою.

Соціальна діяльність, її конкретні види та форми є основним інтегруючим
фактором і головною ознакою соціальної групи. Участь членів групи в
спільній діяльності зумовлює формування психологічної спільності між
ними. Саме в цьому разі група стає об’єктом соціально-психологічного
аналізу.

Основні параметри групи

Шляхом соціально-психологічного аналізу досліджуються такі параметри
групи, як її склад, структура, групові процеси, норми, цінності, санкції
(табл.).

Перелік ознак для характеристики складу реальної групи залежить від типу
її діяльності.

Це стосується і структури групи. Існує кілька формальних ознак структури
групи: структура комунікацій, структура керівництва, підлеглості та ін.
Крім того, можна виділяти емоційну структуру групи, структуру
міжособистісних стосунків та її зв’язок із функціональною структурою
групової діяльності. При розгляді групи як суб’єкта діяльності аналіз
структури групової діяльності має включати аналіз функцій кожного члена
групи. Співвідношення цих двох структур є співвідношенням «неформальних»
та «формальних» взаємин у групі.

Серед групових процесів треба виділити ті, які організують діяльність
групи. Це насамперед процеси групової динаміки, що відображають весь
цикл життєдіяльності групи та її етапи: утворення, функціонування,
розвиток і розпад. Процесами групової динаміки вважаються керівництво та
лідерство, прийняття групових рішень, утворення групових норм,
формування структури групи, згуртованість, конфлікти, тобто всі ті
процеси, які фіксують і забезпечують психологічні зміни, що відбуваються
в групі під час її існування. Важливий аспект групової динаміки — це
розвиток групи, його якісно специфічні рівні, особливості різних
параметрів групової діяльності на кожному з цих рівнів.

Одним з важливих параметрів функціонування групи є групові норми. Це
певні правила, відпрацьовані й прийняті групою. Поведінка членів групи
здійснюється відповідно до групових норм, які виконують регулятивну
функцію щодо діяльності групи. Норми тісно пов’язані з цінностями, бо
всякі правила формулюються тільки на підставі відпрацювання певного
ставлення до соціальних явищ, що зумовлене місцем групи в соціальному
середовищі, її досвідом в організації певної діяльності.

Цінності різних соціальних груп не завжди збігаються. Норми як правила,
що регулюють поведінку та діяльність членів групи, спираються саме на
групові цінності. Зміст норм групи включає в себе і загальнозначущі
норми, і специфічні, відпрацьовані конкретною групою. Взаємини індивіда
і групи можна зрозуміти лише за умови визначення, які норми групи він
приймає, а які відкидає, і чому він робить такий вибір. Групові норми
сприяють підвищенню стабільності групи, вони не тільки впливають на
членів групи, а й становлять основу соціального контролю.

Соціальний контроль — це система засобів впливу суспільства та
соціальних груп на людину з метою регуляції її поведінки відповідно до
прийнятих норм. Соціальний контроль вирішує два завдання”— підгримує
стабільність соціальної структури та забезпечує її позитивний розвиток.
Вплив соціального контролю найбільше відчувають особи, які демонструють
поведінку, що не відповідає нормам або відхиляється від них. Залежно від
типу таких відхилень група застосовує певні санкції до своїх членів.
Характер цих санкцій залежить од рівня розвитку групи. Санкції можуть
бути двох типів — позитивні і негативні, вони застосовуються з метою
забезпечення виконання норм.

Поведінка членів групи залежить від системи очікувань щодо виконання
групових норм. Такі очікування (у соціальній психології вони мають назву
експектацій — від англ. — очікування) — це різновид соціальних санкцій,
що впорядковують систему взаємин і взаємодій у групі. На відміну від
офіційних регуляторів поведінки в групі екс-пектації мають
неформалізований і не завжди усвідомлюваний характер. Вони
характеризуються правом очікування від оточуючих поведінки, що
відповідає їх груповому статусу, та обов’язком поводитися відповідно до
обгрунтованих очікувань інших людей.

Класифікація груп

Одна з найважливіших проблем у соціально-психологічному аналізі груп —
їх класифікація (рис.).

За безпосередністю взаємозв’язків групи можна поділити на умовні та
реальні. Умовні групи об’єднуються за певною ознакою (стать, вік, рівень
освіти, вид діяльності, національність та ін.) і включають у себе людей,
які не пов’язані об’єктивною, реальною взаємодією. Люди, що утворюють цю
спільноту, ніколи не зустрічаються і нічого не знають один про одного.
Реальна група — це обмежена за розмірами спільність людей, яка існує у
спільному просторі й часі та поєднується реальними стосунками взаємодії
й спілкування. Умовні групи частіше виступають об’єктом соціологічного
аналізу, а реальні групи досліджуються здебільшого соціальними
психологами.

Групи бувають великі і малі. Велика група — це кількісно обмежена
спільність людей, виділена за певними соціальними ознаками (клас, нація,
прошарок), або реальна, значна за розмірами та складноорганізована
спільність людей, поєднана спільною діяльністю (певна організація). У
великих групах виробляються суспільні та культурні цінності, традиції,
громадська думка, соціальні норми. Мала група — це відносно невелика
кількість безпосередньо контактуючих людей, об’єднана спільними цілями
або завданнями.

За суспільним статусом можна виділити формальні (офіційні) та
неформальні (неофіційні) групи. Формальні групи

мають зовні задані соціальне значущі цілі діяльності. Для них характерні
юридичне зафіксований статус, нормативне визначені структура
(керівництва та підлеглості), права й обов’язки її членів. Неформальна
група утворюється завдяки внутрішнім факторам ЇЇ існування (симпатії,
дружбі, спільності інтересів), вона не має юридичного статусу,
законодавче не регулюється. Неформальні групи можуть утворюватися як у
межах формальних груп, так і поза ними.

За значущістю можна виділити референтні групи та групи належності.
Референтна група — це спільність, з якою людина порівнює себе, до якої
відносить себе і на норми та цінності якої орієнтується у своїй
поведінці та самооцінці. Ця група виконує дві функції — нормативну й
порівняльну. Нормативна функція виявляється в мотивації: референтна
група є джерелом норм поведінки, соціальних установок та ціннісних
орієнтацій людини. Порівняльна функція полягає в тому, що референтна
група стає еталоном, за яким індивід оцінює себе та інших. Група
належності — це така група, до якої людина реально належить.

Крім того, можна класифікувати групи за рівнем розвитку або спільністю
діяльності. За спільністю діяльності виділяють групи з
індивідуально-груповою та взаємопов’язаною груповою діяльністю, за
рівнем розвитку — дифузні групи, асоціації, корпорації, колективи.

Кожна людина є водночас членом різних соціальних груп, у яких вона
формується та самореалізується. У цих групах вона виконує різні
соціальні ролі, здійснює різні функції. Зрозуміти особистість, її
життєвий шлях означає простежити історію розвитку людини в різних
соціальних групах, взаємини з групами, до яких вона входила або входить.
Тому для соціальної психології найважливішими є дослідження процесів,
які відбуваються в реальних групах і справляють вплив на розвиток
особистості.

Кількісно великі утворення людей поділяються на дві групи: ті, що
виникли випадково, стихійно та існують незначний проміжок часу (натовп,
аудиторія), і групи, що склалися в процесі розвитку суспільства, стійкі
у своєму існуванні, посідають певне місце в системі суспільних відносин.
Великі групи — це класи, соціальні прошарки, етнічні, професійні, вікові
групи (нації, молодь, робітники та ін.), а також партії, суспільні рухи,
аудиторії видовищ, колективи великих організацій та підприємств. У
великих соціальних групах існують специфічні регулятори соціальної

поведінки — звичаї й традиції, що формують спосіб життя групи, у межах
якого розвиваються специфічні форми і мова спілкування, контакти,
інтереси, цінності, потреби.

У психології великих груп можна виділити два аспекти: 1) найбільш стале
утворення — психічний склад, до якого належать соціальний або етнічний
характер, темперамент, традиції, звички; 2) емоційна сфера як більш
динамічна характеристика, до якої входять потреби, інтереси, настрої,
національні та етнічні почуття.

Психічний склад у таких великих групах, як класи та соціальні прошарки,
виявляється в соціальному характері. Останній розглядається як
сукупність історичних форм організації діяльності, властивих
представникам певної групи. Тобто соціальний характер — це типовий
спосіб дій у різ-, них ситуаціях життєдіяльності групи, що відрізняє її
від інших груп.

Крім соціального характеру, психічний склад розкривається у звичаях і
традиціях, які відіграють роль регуляторів поведінки та діяльності
членів соціальної групи, їх сукупність визначає спосіб життя групи.
Соціально-психологічний аспект дослідження способу життя групи полягає у
визначенні та поясненні домінуючого способу поведінки певної групи в
типових ситуаціях повсякденного життя. Звичаї формуються внаслідок
певних життєвих умов, надалі закріплюються і виступають регуляторами
поведінки.

Закономірності функціонування малих груп

Проблематика малих груп — найбільш поширена та розроблена сфера
соціально-психологічних досліджень. Це те безпосереднє середовище, в
якому особистість живе і розвивається. Пояснити поведінку людини поза
аналізом соціального та психологічного контексту неможливо. Виявлення
закономірності функціонування малих груп сприяє кращому розумінню
процесів, що відбуваються у великих групах. Питання організації та
управління людьми, ролі групових факторів у діяльності, регуляції
міжособистісних стосунків є дуже важливим із практичної точки зору. Саме
тому малі групи посідають особливе місце у структурі
соціально-психологічного знання.

Даючи визначення поняттю малої групи, треба розглядати її як елементарну
ланку структури соціальних відносин, функціональну одиницю у системі
суспільного поділу праці. Г. Андреєва визначає малу групу як утворення,
в якому суспільні відносини виступають як безпосередні особисті
контакти. Це реально існуюча «контактна» група, де реалізуються певні
суспільні зв’язки, що опосередковані спільною діяльністю. Мала група —
це сукупність людей, які поєднані між собою спільними цілями, мають
безпосередні контакти один з одним, усвідомлюють себе членами даної
спільності, мають розподілені функції й ролі, підтримують певні стосунки
між собою, що породжує виникнення групових процесів, норм та інших
регулятивних механізмів.

Визначення малої групи пов’язане з її розмірами. Виділяють нижню та
верхню кількісні межі групи. Більшість дослідників уважає, що мала група
починається з діади, хоча підкреслюється певна обмеженість у такій групі
внутрішніх стосунків, що мають переважно емоційний характер. Наявність у
групі третьої особи створює нову позицію — спостерігача. Цей факт
спонукає до формування нової системи стосунків, що має опосередкований
характер. Що ж до верхньої кількісної межі малої групи, то тут теж
існують різні погляди. Деякі автори подають її через поширене в
загальній психології число 7 ± 2, яким визначається безпосередній обсяг
пам’яті, уваги та ін. (у даному разі ним позначається гранична кількість
осіб, з якими можна здійснювати безпосереднє спілкування). Найбільш
доцільна точка зору щодо питання про кількість малої групи акцентує
увагу на функціональній діяльності групи в різних сферах соціальної
практики. Якщо група існує у певній кількості і вона достатня для
виконання конкретної діяльності, то цю кількість можна вважати
достатньою (оптимальною).

Важливим показником виконання групою певної діяльності виступає
ефективність. Дослідження ефективності індивідуальної та групової
діяльності виявило феномен соціальної фацилітації. Його сутність полягає
в тому, що виконання певної діяльності людиною у присутності інших людей
підвищує її ефективність. Але цей феномен обмежений у своєму прояві. В
окремих випадках простежується зворотний ефект (погіршення результатів
діяльності) — це називається соціальною інгібіцією. Так, виконання
людиною нескладних сенсорно-моторних та перцептивно-мнемічних завдань у
присутності інших людей сприяє збільшенню швидкості в роботі, але при
цьому допускається більша кількість помилок, ніж при індивідуальній
роботі.

Більш однозначним є вплив на ефективність групової діяльності феномена
взаємодії. Саме взаємодія людей у групі, а не пасивна присутність інших
забезпечує більшу продуктивність. В умовах спільної діяльності група
робить менше помилок, демонструє вищу швидкість розв’язання завдань
(особливо на ранніх стадіях).

На ефективність діяльності групи впливають також її структурно-формальні
параметри, типи взаємодії. Одним із таких показників є розмір групи.
Експериментально зафіксоване зниження середньої продуктивності праці
людини через кількісне збільшення членів групи. В процесі виконання
фізичної роботи в разі збільшення групи від 7 до 12 осіб середні
зусилля, що докладаються кожною людиною, зменшуються приблизно на 10 %.
Виробничі бригади кількістю менше ніж 10 осіб давали в середньому на 7 %
більше продукції, ніж бригади кількістю ЗО і більше осіб. Проте
ретельніші дослідження виявили, що між кількістю групи та її
ефективністю існує складніша, криволінійна залежність. Кожному типу
завдань відповідає оптимальний діапазон розміру групи, що визначає
найвищу її ефективність. Якщо кількість групи більша або менша за
оптимальний діапазон, то її ефективність знижується. Виявилося, що
збільшення розміру бригади позитивно корелює з її ефективністю тільки
при виконанні завдань, які ставдять дуже жорсткі вимоги до впорядкування
міжособистісних взаємодій.

Наступний фактор, від якого залежить успішність функціонування групи, —
система комунікацій, що складається між учасниками групи. Комунікації
сприяють поширенню інформації від одних членів групи до інших і
забезпечують ефективність виконання завдань. М. Новиков виділив чотири
типи комунікативних структур (рис.) і дійшов таких висновків: чим
більший розмір групи за повної комунікативної структури (А), тим швидше
виникає потреба в розподілі обов’язків між її учасниками.

За структури типу «дерево» (Г) потреба в розподілі виникає пізніше. У
структурі типу «ланцюг» (В) ця тенденція посилюється. Для структури типу
«цикл» (Б) кількість учасників несуттєва.

Прикладом повної комунікативної структури є дискусія, де всі учасники
групи вільно спілкуються між собою. Структура типу «дерево» характерна
для груп, що працюють в умовах жорсткого керівництва, виконання
управлінських функцій тільки самим керівником. Структури типу «ланцюг»
та «цикл» виникають при конвеєрній праці.

Аналізуючи комунікативну сітку, слід ураховувати не тільки кількість
інформаційних зв’язків кожного учасника групової діяльності, а й
частоту’їх використання та спрямованість. При цьому нескладні завдання
краще вирішує група з комунікаціями централізованого типу (Г), при
вирішенні складних завдань більш ефективного є повна сітка комунікацій
(А).

Аналізуючи малі групи, ми стикаємося з феноменом лідерства та
керівництва малою групою. Якщо попередньо описані феномени більше
торкалися статичних ознак групи, то цей феномен характеризує її
динамічні процеси: як група організується, хто бере на себе функції
організації, які засоби управління групою. Дослідження феномена
лідерства та керівництва є однією з центральних проблем психології малих
груп. Насамперед розмежуємо зміст понять «лідер» та «керівник». Б.
Паригін указує на якісні відмінності, що існують між цими поняттями.
Феномен лідерства пов’язаний з регуляцією міжособових стосунків, які
мають неформальний характер, а керівник є носієм функцій та суб’єктом
регуляції офіційних, формальних стосунків у межах певної соціальної
організації. На відміну від лідерства, що є функцією мікросередовища,
офіційне керівництво породжується і функціонує відповідно до потреб,
завдань та особливостей домінуючої в макросередовищі системи соціальних
відносин Крім того, лідерство — феномен організації
соціально-психологічного спілкування і групової діяльності й функціонує
переважно стихійно.

Керівництво визначається цілеспрямованою і контрольованою діяльністю
цілої системи соціальної організації та її інститутів. Порівняно з
лідерством воно має більш стабільний характер, оскільки безпосередньо не
залежить від зміни групових настроїв, змін у міжособистісних стосунках.
Офіційне керівництво спирається на певну систему санкцій у стосунках
керівництва та підлеглості й має не тільки силу особистого впливу (як
лідер), а й офіційний статус у системі організації. Відрізняється і
процес прийняття рішень: у керівника він має складніший та
опосередкований характер. І, нарешті, сфера діяльності лідера — мала
група, стосунки симпатії та антипатії, визнання та невизнання, підтримка
або опозиція в межах групи, сфера керівника — група в організації,
соціальній системі.

Лідерство — це суто психологічна характеристика поведінки певних членів
групи. Керівництво — більшою мірою соціальна характеристика стосунків у
групі, насамперед з точки зору розподілу ролей управління і підлеглості
та виконання зовні поставлених перед групою цілей. Тому аналіз цієї
проблеми має спочатку спрямовуватися на виявлення загальних механізмів
лідерства, а потім на інтерпретацію цього механізму в межах конкретної
діяльності керівника.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020