Реферат
Тема: “Професійна ідеологія
соціального працівника”
План
Вступ
1. Вимоги до соціального працівника
2. Обов’язки працівника соціальної роботи
3. Головні функції спеціаліста з соціальної роботи
4. Професійна ідеологія соціального працівника
Список використаної літератури
Вступ
Людина – істота соціальна, тобто живе в колективі. Тому її цікавлять
інші люди і власне місце серед них. Хтось цікавиться проблемою влади над
людьми, хтось намагається позбутися комплексів, усім подобатись і
нарешті здобути владу над собою. Тому дуже багато людей, а може, навіть
більшість, пройшли через захоплення психологією. З цього погляду
соціальна робота є найкращим можливим втіленням креативної енергії.
1. Вимоги до соціального працівника
По-перше, соціальний працівник взаємодіє з великою кількістю джерел
інформації, причому не якоїсь конкретної однієї галузі, а багатьох:
отримує юридичну інформацію, економічну, медичну, соціальну,
педагогічну.
Соціальний працівник мусить володіти фаховими знаннями з психології,
соціології, психіатрії, знати законодавство, правові аспекти соціального
захисту, теорії та методи соціальної роботи, наявні ресурси та методи їх
використання; уміти спілкуватися та надавати інформацію, оцінювати
потреби та представляти інтереси людини, підвищувати її можливості та
сприяти розвиткові, створювати “мережу допомоги” та керувати процесом
допомоги. Таким чином значно розширюється кругозір, чи, навіть,
збільшується простір існування особи.
По-друге, дуже важливим є морально-психологічне задоволення від праці.
Коли працюєш зі слабшими, стаєш сильнішим сам. Зрештою, це просто цікаво
– знайомитися зі сферами життя, про які лише чув, і не просто
знайомитися, але і допомагати людям звільнитись.
До того ж, досвід соціальної роботи дає впевненість у здатності
подолати проблеми, що можуть виникнути у майбутній власній сім’ї. Крім
того, ця сфера приваблює ще й тим, що вона є новою, лише розвивається, і
тому відкриває широке поле діяльності: немає перенасиченості ринку праці
й до кожного, хто вирішує цим займатися, ставляться високі вимоги.
Багато проектів створюються у співробітництві з іншими країнами, де
соціальна служба допомоги стоїть на більш високому рівні. Це дає
унікальну можливість вчитися на уроках міжнародного досвіду.
Соціальна робота невідривна від суспільства і спрямована на усі його
проблемні прошарки. Тому необхідність у соціальній роботі існуватиме
доки існує суспільство, навіть за найвищого його розквіту, не кажучи вже
за суспільство у кризовій ситуації.
Соціальна робота є складним процесом, що вимагає міцних знань
соціології, психології, педагогіки, медицини, правознавства, економіки,
теорії управління та інших галузей, її ефективність значною мірою
залежить від самого соціального працівника, його вмінь, досвіду,
особистих якостей. Офіційне введення цієї професії в Україні (як і в
колишньому СРСР у цілому) відбулося весною 1991 року. Ініціатором його
виступив тимчасовий науково-дослідний колектив (ТНДК)
“Школа-мікрорайон” у Донбасі. Цей колектив було створено для апробування
нових підходів до виховної роботи за місцем проживання. У країні все
більшої підтримки набуває концепція соціального виховання – педагогічно
орієнтованої і доцільної системи подання допомоги особистості дитини в
оптимальній реалізації здібностей і можливостей у суспільстві.
Здійснюється вона на всіх етапах, у різних сферах мікросередовища
особистості, з повноцінним використанням потенціалу кожного суб’єкта
виховного процесу, включаючи й саму дитину.
За умов нашого недавнього минулого система шкільної освіти та виховання
була орієнтована на підготовку слухняних виконавців, об’єктів
зовнішнього впливу. Нині конче потрібне виховання вільної, творчої та
відповідальної особи, здатної витримати конкуренцію, утвердитися і
свідомо, активно діяти в динамічному, суперечливому суспільстві. Відоме
на Заході під різними назвами (соціальне, громадянське, гігієнічне,
моральне та ін.), воно має за мету сприяти власному благополуччю дитини,
органічною частиною якого є турбота про благополуччя інших людей. Тобто
це альтруїстичне виховання за своїм спрямуванням. Його першочергове
завдання – сформувати у дітей сукупність найважливіших бажань, які
відповідають тим соціальним цінностям, що мають стати їхніми особистими
цінностями Необхідність такого виховання очевидна і в нашій країні.
Його дієвим механізмом може стати соціальна робота серед батьків та
дітей.
2. Обов’язки працівника соціальної роботи
Спеціаліст соціальної роботи наділений різноманітними посадовими
обов’язками. Основні з них такі:
– володіти основами пенсійної справи, соціального захисту сімей з
дітьми, інвалідів, одиноких та інших соціальне незахищених громадян;
– виявляти на підприємствах, в мікрорайонах, селах сім’ї окремих осіб,
які потребують соціально-медичну, юридичну, психолого-педагогічну,
матеріальну й іншу допомогу, охорону морального, фізичного і психічного
здоров’я;
– встановлювати причини виникаючих у них труднощів, конфліктних
ситуацій, в т.ч. за місцем роботи, навчання і т.д., допомагати їм у
розв`язанні існуючих проблем, працевлаштуванні, соціальному захисті;
– сприяти інтеграції діяльності різних державних і громадських
організацій та установ по наданню необхідної соціально-економічної
допомоги населенню;
– проводити психолого-педагогічні та юридичні консультації з питань
сім`ї і шлюбу, виховну роботу серед дітей, схильних до правопорушень;
– надавати допомогу в укладанні угод про надомну працю батькам що мають
неповнолітніх дітей, інвалідам, пенсіонерам;
– виявляти і надавати підтримку дітям та дорослим, яким потрібна опіка і
піклування, влаштування в лікувальні й учбово-виховні заклади,
матеріальна, соціально-побутова та інша допомога;
– організовувати громадський захист неповнолітніх правопорушників при
необхідності – брати в ньому особисту участь;
– сприяти створенню і діяльності центрів соціальної служби для молоді,
допомоги сім’ї (всиновлення, опікунство, піклування), юнацьких,
підліткових, дитячих об’єднань, асоціацій, клубів за інтересами.
— допомагати організації і виховній діяльності інтернатів, притулків для
інвалідів, людей похилого віку, бездомним та ін.;
– брати участь в роботі по соціальній адаптації і реабілітації осіб, які
повернулися з спеціальних навчально-виховних установ і місць позбавлення
волі, розв’язанні інших гострих соціальних проблем.
3. Головні функції спеціаліста з соціальної роботи
Різноманітні професійні вимоги до спеціаліста з соціальної роботи
випливають з таких його головних функцій: діагностична, прогностична,
правозахисна, організаційна, профілактична, соціально-медична,
соціально-педагогічна, технологічна, соціально-побутова і комунікативна.
Коротко пояснимо суть кожної. Перша функція соціального працівника
полягає у вивченні особливостей сім’ї, групи людей, ступеню й
спрямованості впливу на них мікросередовища і постановці відповідного
“соціального діагнозу”. З його врахуванням прогнозується розвиток подій,
процесів, моделі соціальної поведінки. В разі потреби використовуються
закони і правові акти з метою надання допомоги і підтримки людей,
їхнього захисту. Соціальний працівник сприяє організації соціальних
служб на підприємствах і за місцем проживання, залучає до їх роботи
громадськість, спрямовує їхню діяльність до надання різних видів
допомоги і соціальних послуг населенню. Велику увагу він приділяє
попередженню і профілактиці негативних явищ, приводячи в дію різні
механізми (юридичні, психологічні, медичні, педагогічні та ін.),
організуючи відповідну допомогу особам, що її вкрай потребують.
Безпосередня соціально-медична функція працівника соціальних служб
полягає в організації роботи з профілактики здоров’я, засвоєнні навичок
першої медичної допомоги, підготовці молоді до сімейного життя, в
розвитку трудотерапії та ін. Багатопланова його соціально-педагогічна
функція: виявляти інтереси й потреби людей у різних видах діяльності
(культурно-освітній, спортивно-оздоровчій, науково-технічній) і залучати
до роботи з ними відповідні установи, творчі спілки, асоціації та ін.
Суть психологічної функції – застосування різних видів консультування і
корекції міжособистих стосунків, сприяння соціальній адаптації індивіда,
допомога в соціальній реабілітації всім нужденним. Чільне місце в
діяльності соціального працівника займає соціально-побутова функція, що
полягає у наданні необхідної допомоги й підтримки різним категоріям
населення (інвалідам, перестарілим, новоствореним сім’ям і т.д.) в
поліпшенні їх житлових умов, облаштуванні, веденні домашнього
господарства тощо. Нарешті, комунікативна функція передбачає
встановлення контактів з клієнтами, організацію обміну інформацією,
формування єдиної стратегії взаємодії сприймання і розуміння іншої
людини.
4. Професійна ідеологія соціального працівника
Вже із стислої характеристики функцій видно, якими різними видами
діяльності доводиться займатися соціальному працівникові. При
розв’язанні соціальних проблем він має бути і соціологом, і педагогом, і
лікарем, і правознавцем. Можна виділити такі три головні підходи, до
яких він часто вдається. Виховний – виконання ролі вчителя,
консультанта, експерта. Соціальний працівник дає поради, навчає вмінню,
моделюванню і демонстрації правильної поведінки, встановлює зворотний
зв’язок, застосовує рольові ігри як метод навчання. Наступний підхід
зводиться до ролі помічника, прихильника або посередника в подоланні
апатії чи дезорганізації особи, коли їй це зробити самій важко.
Діяльність соціального працівника за такого підходу спрямована на
пояснення поведінки, обговорення альтернативних варіантів, з’ясування
ситуацій, підбадьорювання і мобілізацію внутрішніх ресурсів клієнта.
Адвокативний підхід застосовується тоді, коли треба юридичне захистити
громадянина чи групу людей (подання об’єктивної інформації, співпраця з
адвокатом, допомога клієнтові в усвідомленні прав і обов’язків, добір
документально обгрунтованих звинувачень і т.д.).
Соціальний працівник відіграє активну роль в плануванні,
узгодженні дій різних систем соціальної допомоги населенню. Він справляє
безпосередній вплив на особу чи групу людей. Це не стільки виховний,
словесний, як діяльний процес, створення умов для розвитку особи чи
системи, просування до наміченої мети з допомогою відповідних засобів і
методів. Цей процес – взаємодія (інтеракція), тобто вплив на свідомість
клієнта соціального працівника та інших факторів, його прихильне і
правильне сприймання і відповідне реагування, ставлення до суб’єктів
впливу, тобто зворотна дія, координування, коригування взаємних зусиль.
Джерелами впевненості соціального працівника у праві справляти
такий вплив є його знання та досвід, поінформованість, узаконені
повноваження, статус і репутація, харизматичні дані, особиста
привабливість, благородство та інші риси. Вони набуваються у процесі
навчання, самовиховання, життєвої практики. Фундаментальне значення
мають знання і досвід, на них грунтується вміння впливати на інших
людей. Багато важать, зокрема, здібності, навички інтерв’ювання,
тактовного надання підтримки, встановлення зворотного зв’язку,
послідовність і наполегливість, терпеливість і витримка, самоконтроль,
щира зацікавленість, спрямовані на досягнення перемін у поведінці та
стосунках між соціальним працівником і клієнтом.
Головне для майбутніх спеціалістів з соціальної роботи – мислити
системно, діалектичне, не втрачати цілого за частковим, бачити завжди
клієнта з усіх боків, а не симптоми чи окремі ознаки його занедужання і
втрати опори в сім’ї, на роботі, в побуті, у суспільстві.. Теоретичні
дисципліни допоможуть поєднати частини в ціле, дотримуючись принципу
діалектичної єдності в підході до людини і суспільства. Соціальний і
науковий прогрес коригуватиме зміст і методику навчання в університеті,
формуватиме спеціаліста цього профілю, критерії оцінки знань і навичок,
найбільш раціональні шляхи і методи їх засвоєння.
Навчальний процес, як вже неодноразово підкреслювали, – процес
двосторонній. Це не тільки і не стільки діяльність викладача, скільки
наполеглива, цілеспрямована праця студента. Кінцева мета, потрібні
результати навчання можуть бути досягнуті лише внаслідок засвоєння
усього учбового матеріалу. Враховуючи ж глибоку насиченість кожного
заняття новою інформацією, принципи інтеграції і комплексності, а також
необхідність тісного зв’язку навчання з практикою, цілком очевидно, що
студент повинен не лише відвідувати лекції, але й активно працювати на
всіх заняттях. Тільки так можна не. лише ознайомитися з навчальним
матеріалом, переказати його, але й надовго засвоїти його, зуміти
практично застосувати набуті знання, тобто сформувати в собі необхідні
навички, переконання, вміння. Ось тоді й буде досягнуто мету навчання,
що максимально наближує студента до умов майбутньої професійної
діяльності.
Основні положення для цієї діяльності, як вказувалося, –
систематичність, послідовність, активність, цілеспрямованість. Вони
відомі давно, важливі скрізь і завжди, та в наш бурхливий, переломний
час і стосовно вашої майбутньої діяльності мають особливе значення. З
врахуванням цього треба і розпочинати оволодіння обраною спеціальністю.
– мати професійний такт, бути відкритим і співучасливим до чужих
труднощів, викликати симпатії і довіру в оточуючих, дотримуватися
професійної таємниці, делікатності в усіх питаннях, що зачіпають інтимні
сторони життя людини;
– виховувати в собі емоційну усталеність, бути готовим до психічних
перевантажень, уникати однобічності, невротичних відхилень у власних
оцінках та вчинках, незважаючи на можливі не вдачі (недовіру, образу,
відмови тощо), сумлінно виконувати свій
обов’язок, зберігати витримку, залишатися доброзичливим і чуйним до
клієнта;
– вміти приймати рішення в несподіваних, навіть екстремальних,
ситуаціях, чітко формулювати свої думки, грамотно і дохідливе їх
викладати, критично оцінювати свою діяльність, уникати зверхності,
зарозумілості;
– ділитися своїми знаннями, досвідом з колегами, молодими соціальними
працівниками, популяризувати свою професію, підтримувати високі
стандарти своєї поведінки,
Цей перелік вимог, звичайно, далеко не повний. Вони конкретніше
викладені в професіограмі, посадових інструкціях та інших документах, що
регулюють виконання службових обов’язків. Підкреслимо, нарешті, такі
далеко не банальні істини, як відданість своїй справі, чесність,
правдивість, загострене сприймання людського горя, жертовність,
благородство. Соціальний працівник повинен чітко відрізняти заяви і дії,
зроблені ним як приватною особою, так і представником соціальної роботи
як професії.
Сукупність особистісних якостей втілюється у стилі поведінки соціального
працівника і системі стосунків, які він формує. Деякі з них вільно
почуваються в конфліктних ситуаціях, інші віддають перевагу
співробітництву і взаємодопомозі колег. Одні вміють спілкуватися з
балакучими клієнтами, другі швидше “знаходять мову” із небагатослівними
й мовчазними. Одні більш чутливі до дітей, інші-до людей похилого віку.
Деякі витримують і агресивне ставлення, а дехто сприймає боляче найменшу
недовіру до себе. Подібні приклади можна довго продовжувати. Та вони
лише підтвердять одне: велику роль індивідуальних якостей соціального
працівника у його професійній діяльності. Серед них виділимо насамперед
такі: гуманістична спрямованість, особиста і соціальна відповідальність,
загострене відчуття до бра і справедливості, власна гідність і повага
гідності іншої людини, терпеливість, ввічливість, порядність,
емпатичність, готовність зрозуміти клієнта і прийти йому на допомогу,
стриманість, адекватність самооцінки, щирість, щедрість, соціальна
адаптованість.
Ці та інші риси можна поділити на три групи:
а) психологічні характеристики, що є складовою частиною придатності де
соціальної роботи;
б) психолого-педагогічні якості, орієнтовані на вдосконалення
соціального працівника як особистості;
з) методичні навички і зусилля, спрямовані на створення особистого
іміджу (привабливості).
До першої групи якостей включаються вимоги, що висуваються у професійній
діяльності і психічних процесах. Це сприймання пам’яті, уява, мислення,
психічні стани (втомлюваність, апатія, стреси, тривожність, депресії),
увага як стан свідомості, емоційні характеристики (стриманість,
індиферентність) і вольові (наполегливість, послідовність,
імпульсивність). Деякі з цих вимог є безумовними. Вони входять до
структури задатків. Інші на перший погляд відіграють другорядну роль. За
їхньої нерозвиненості або відсутності негативні наслідки про являться не
одразу в професійній діяльності, але за несприятливих умов вони
практично неминучі (в складних ситуаціях, коли потрібна мобілізація всіх
внутрішніх ресурсів, при розв’язанні складних, не стандартних завдань і
т.д.).
У практичній роботі з людьми психологічні вимоги грунтуються на
зібраності, уважності, розумінні іншого, терпінні, самоволодінні та ін.
При виборі професії, оцінці кадрів доцільно орієнтуватися не на окремі
властивості психіки, а на характеристику особистості як цілісного
утворення, на її системну якість, соціальну спрямованість. У формуванні
такого стану суттєву роль відіграють як природні дані, так і бажання
вчитися, установки, ціннісні орієнтації, вольові зусилля людини, яка
обрала професії соціального працівника.
До другої групи якостей відносяться самоконтроль, самокритичність,
самооцінка своїх вчинків, фізична тренованість, само навіюваність,
вміння керувати своїми емоціями. Вони також доступні завдяки
самовихованню.
У третю групу якостей включають комунікативність, емпатичність
(вловлювання настроїв людей, з’ясування їх установок, очікувань,
співпереживання їхнім нуждам), візуальність (зовнішня привабливість
особи), красномовність та ін. їх також можна розвинути власними
зусиллями – з допомогою фахових віщань, методичної літератури, тренувань
та іншими способами.
Принципове значення при цьому має професійне самовизначення. У
зарубіжній і вітчизняній психології є багато “конструкцій”, покликаних
допомогти людині правильно обрати професію (теорії Т. Парсонса, Д.
Сюпера, та ін.).
Синтезуючи їх, можна сказати, що процес професійного самовизнання не
короткочасний, а тривалий, він відбувається під впливом багатьох
факторів (об’єктивних і суб’єктивних), індивідуально своєрідний і не
повторний. Провідну роль у цьому процесі відіграють інтереси і зусилля
особи. Він проходить декілька етапів (пошуку, зростання, зміцнення,
стабілізації, спаду), має якісні характеристики (зміст, широта, глибина,
усталеність). В реалізації професійних планів чимало залежить від
здібностей. Вони мають індивідуальну міру вияву (успішність, якісна
своєрідність виконання діяльності, ступінь реалізації наміченого). При
самовизначенні особи до вибору професії одне з головних завдань – оцінка
загальних здібностей і прогнозування їх розвитку, визначення
сформованості інтересу, бажання і готовності реалізувати життєві плани.
Отже, соціальна робота вимагає усвідомленого вибору, ґрунтовної
підготовки і постійного вдосконалення спеціалістів у цій галузі.
Передбачається створити трьохрівневу систему соціального страхування. і
надалі діятиме державне страхування для деяких категорій працівників та
Їх сімей (військовослужбовці, працівники правоохоронних органів
державної влади та ін.). За окремими законами намічається страхування
громадян в асоційованих, приватних та інших страхових організаціях за
персональними угодами. Таким чином, громадяни матимуть можливість
одержати додаткові види послуг чи матеріального забезпечення при
настанні страхового випадку, з інших причин, передбачених угодою.
Добровільне страхування відбуватиметься в основному щодо працівників
вільних професій. Його умови для цих громадян будуть передбачені
окремими законами з соціального страхування.
Як вказувалося, крім знань, потрібно ще набути і певні особистісні
якості, необхідні соціальному працівнику. Вони формуються в ході
оволодіння знаннями, виховної роботи, самостійними зусиллями студента.
Сумлінне ставлення до справи, відповідальність, чесність, по рядність,
принциповість, цілеспрямованість – пі якості потрібні усім спеціалістам.
Для соціальних працівників вони є суттю спеціальності, запорукою
успішного виконання професійних обов’язків, громадського визнання і
морального самоутвердження. Вказані якості необхідні для усіх видів
соціальної роботи, хоча в деяких сферах якась із них може виділятися
виразніше. Соціальний працівник має бути гуманним, поважати людину, яка
потребує допомоги, підтримати її професійно і морально, надихнути на
подолання труднощів, вселити віру у власні сили й можливість повернення
до гідного життя. Переконливі приклади соціальної реабілітації дають
фольклор, художня література, сучасна дійсність. Вітчизняна й зарубіжна
історія багаті зразками самовідданої, безкорисливої філантропії,
милосердя, опікування та інших форм благодійності. Нам є на що
орієнтуватися, що запозичува ти і примножувати.
Отже , соціальна робота – настійне велення часу, а українське
суспільство в ході своєї наступної трансформації довго відчуватиме
гостру потребу в кваліфікованих фахівцях для її повсюдного, вмілого та
ефективного здійснення.
Сьогодні в Україні ми спостерігаємо вельми неприємні тенденції. Це
зменшення чисельності населення, збільшення кількості розлучень, а отже
і проблемних сімей, сиріт, відбувається старіння населення, зубожіння, а
тому поширюється жебрацтво, через неякісне медичне обслуговування
зростає кількість неповноцінних дітей, інвалідів, широко розповсюджені
захворювання на венеричні хвороби, у тому числі на СНІД, що зазвичай
трапляється під час суспільних негараздів, зростає захворюваність на
наркоманію і токсикоманію, зростає злочинність.
На соціальну сферу впливає економічна ситуація в країні: спад
виробництва, зниження продуктивності праці, знецінення заощаджень
населення внаслідок гіперінфляції, зниження реальної заробітної плати і
пенсій, падіння рівня зайнятості, зростання безробіття. За таких умов
населення деморалізується. Тому діяльність соціальних працівників на
сьогодні залишається вкрай перспективною і необхідною течією.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Батищева Г.О., Зайцева З.Г. Робота соціальних служб для молоді з
молодою сім’єю (методичні рекомендації). – К.: А.Л.Д., 1996. – 100 с.
2. Киевские Ведомости. – 1999, 21 июня.
3. Молода сім’я України 90-х, – К.: А.Л.Д., 1996. – 104 с.
4. Ткаченко М., Король І., Ткаченко Л. Формування громадської думки в
галузі прав дітей з психіатричними діагнозами. – К.: Арктур-А, 1999. –
72 с.
5. Соціальна політика і соціальна робота. – 1997, №2,3.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
