.

Будова рослин (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
266 3550
Скачать документ

БУДОВА РОСЛИН

План.

Загальні ознаки вищих рослин.

Рослинні тканини їх класифікація.

Види твірних тканин їх будова та значення в рослинному організмі.

4. Види покривних тканин.

Рослинні тканини

Рослинні організми можуть бути одно і багатоклітинними. Тіло
одноклітинної рослини складається лише з однієї клітини, яка і здійснює
всі необхідні життєві функції та процеси (живлення, дихання, виділення,
розмноження).

Тіло багатоклітинної рослини складається із сукупності клітин, групи
яких спеціалізуються на виконанні певних Функцій. Такі спеціалізовані
групи клітин у рослині утворюють тканини. Тканина — це сукупність
клітин, що мають спільне походження, однакову форму і виконують одну й
ту саму функцію (або тканина — це стійкий, тобто закономірно
повторюваний, комплекс клітин, які подібні за походженням, будовою і
пристосовані до виконання однієї або кількох функцій). Між клітинами в
деяких тканинах знаходиться міжклітинна речовина, яка не має клітинної
будови залежно від виконуваної функції виділяють такі типи тканин:
твірна, основна, провідна, покривна, механічна, багато з них можна
поділити на дрібніші групи. Покривна, провідна, механічні і основні
тканини (постійні тканини) рослини виникають з твірної тканини, клітини
якої безперервно діляться і дають початок постійним тканинам.

Твірна тканина, або меристема, складається з клітин невеликого розміру з
тонкою оболонкою і великим ядром, які щільно прилягають одна до одної
без міжклітинних просторів. За розміщенням на рослині розрізняють
верхівкові, бічні і вставні твірні тканини. Верхівковою (апікальною)
називають твірну тканину верхівки стебла (конус наростання), верхівки
кореня (ділянка поділу), верхівок їхніх бічних відгалужень. Бічна
тканина закладається всередині стебла й кореня і зумовлює ріст стебла і
коренів у товщину. Вставна (інтеркалярна) буває в певних ділянках стебла
і листка (наприклад, біля основи міжвузля стебла злакових рослин), її
клітини забезпечують вставний, або інтеркалярний, ріст стебла.

За походженням твірні тканини бувають первинними і вторинними. Первинна
твірна тканина зумовлює розвиток проростка і первинний ріст органів,
тобто це клітини зародкових стебла і кореня, що діляться. Вторинна
твірна тканина виникає з первинної. До неї належить, наприклад, камбій,
поділ клітин якого дає ріст стебла і кореня в товщину у дводольних
рослин. З клітин твірної тканини (меристеми) формуються всі інші типи
тканин.

Основну тканину зазвичай називають виповнювальною (або паренхімою),
оскільки вона створює ніби основу органів і заповнює простір між
провідними й арматурними тканинами. Розрізняють три групи основних
тканин: асиміляційну, запасливу і повітроносну (аеренхіму).

Основна асиміляційна тканина розміщена в усіх зелених частинах рослин.
її клітини містять хлоропласти, в яких здійснюється процес фотосинтезу.
Основна запаслива тканина заповнює м’які частини листків, плодів,
серцевину стебел та коренів. У її клітинах відкладаються на запас
поживні речовини. Основна повітроносна тканина багата, як правило, на
міжклітинні проміжки, заповнені повітрям. Міжклітинники, сполучаючись у
загальну сітку, забезпечують газообмін рослин.

Покривна тканина — це епідерма (епідерміс), корок та кірка. За
походженням епідерма (шкірка) — первинна покривна тканина — розвивається
з апікальної меристеми. Епідерма вкриває фотосинтезуючі органи рослини і
молоді корені. Найчастіше має один шар живих, без хлоропластів, тісно
притиснених одна до одної клітин. Стінки клітин звивисті і мають різну
товщину. Звернені до зовнішнього середовища стінки товщі і часто вкриті
товстим шаром кутикули (плівка з жироподібних речовин). Захисні
властивості епідерми можуть підсилюватися різними виростами — волосками.

. 0 R ~ ? ‚ ¤ Z

0 ? ‚ ¤ Z

ж одного року (точніше, впродовж вегетаційного періоду). З часом,
найчастіше під осінь, замість епідерми на стеблі утворюється вторинна
покривна тканина — корок, що входить до складу перидерми, яка, на
відміну від епідерми, утворюється лише на стеблах та коренях.

Корок — багатошарова мертва тканина, що утворюється за рахунок вторинної
меристеми (коркового камбію). Оболонки клітин корка потовщені і
просочені речовиною, за складом близькою до жирів, майже непроникною для
води й повітря. ЦІ клітини щільно зімкнені між собою (міжклітинників
немає) і виконують основні захисні функції. Клітини корка мертві,
наповнені повітрям або смолистими чи дубильними речовинами.

Кірка утворюється на зміну корку, тому її іноді називають третинною
покривною тканиною. Типова кірка спостерігається у деревних рослин.
Перидерма під натиском розростання стебла в товщину через 2—3 роки
розривається. В глибших шарах кори закладаються нові ділянки коркового
камбію, які утворюють нові шари корку. Ці нові відмерлі шари тканин
ущільнюються, деформуються і утворюють кірку (блок різнорідних відмерлих
тканин).

Функції покривних тканин — захист органів від випаровування, висихання,
охолодження, різних пошкоджень. Разом з тим клітини епідерми
забезпечують газообмін (продихові клітини) і всмоктування роди та
розчинених у ній речовин (клітини епіблеми з кореневими волосками).

За зовнішнім виглядом, будовою і біологічними особливостями вищі
рослини дуже різноманітні. До них крім квіткових і голонасінних належать
папороті, хвощі, плауни і мохи. Сучасних вищих рослин відомо не менш як
300 тис. видів, а на думку деяких ботаніків — не менш як 500 тис.

Вищі рослини — це новий етап еволюційного розвитку рослинного світу. У
них виробилось багато різних властивостей і пристосувань до життя в
різних умовах суходолу. З вищих рослин найбільшого розвитку і
пристосування до наземного способу життя досягли покритонасінні.

У процесі тривалої еволюції сформувались вегетативні органи: корінь та
пагін І змінені та пристосовані до наземного середовища органи
розмноження. Велика поверхня стикання із зовнішнім середовищем
досягалась значним галуженням надземної і підземної частин. Ускладнилась
анатомічна будова, сформувались тканини. Розвинулась покривна тканина,
яка захищає рослину від зайвого випаровування. Потреба в надходженні
води й мінеральних солей до надземних органів та зворотному відтоку
органічних речовин з листків в усі інші органи рослин зумовила
формування провідної тканини. А зі збільшенням фотосинтезуючих органів
(листків) розвинулась асиміляційна тканина. З’явились також запаслива,
механічна та інші тканини.

Для вищих рослин характерним є чітко виражене чергування двох поколінь:
статевого (гаметофіта) і безстатевого (спорофіта). Спорофіт почав
поступово домінувати над гаметофітом. Лише у мохоподібних гаметофіт
переважає над спорофітом.

У процесі еволюції статевий процес ускладнився, утворились
багатоклітинні статеві органи, які захищали яйцеклітину від висихання.
Жіноча гамета — яйцеклітина — Рухливі, з джгутиками сперматозоїди у
досконаліших типів рослин (покритонасінних) перетворились на спермії без
джгутиків, втративши здатність до самостійного пересування. І якщо у
більш давніх наземних рослин (мохів, плаунів, хвощів і папоротей)
спостерігається залежність процесу запліднення від наявності води, то у
більш високоорганізованих типів (більшість голонасінних і всі
покритонасінні) спостерігається вже повна незалежність статевого
розмноження від краплиннорідкої води.

Спорофіт — нестатеве диплоїдне покоління, на якому утворюються органи
нестатевого розмноження — спорангії. В них після редукційного поділу
утворюються гаплоїдні спори. З них розвивається гаплоїдний гаметофіт.

Література:

А. О. Слюсарев, О. В. Самсонов, Біологія Київ Вища школа 2002 р.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020