.

Удосконалення структури основних виробничих фондів підприємств автомобільного транспорту в період переходу до ринку (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3067
Скачать документ

РЕФЕРАТ

З дисципліни “Економічне обґрунтування господарських рішень”

На тему: “Удосконалення структури основних виробничих фондів підприємств
автомобільного транспорту в період переходу

до ринку”

Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають
фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також
техніко-економічного старіння. Під фізичним (матеріальним)
спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової
втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто
споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості
— економічного спрацьовування. На швидкість і розміри фізичного
спрацювання основних фондів впливають їхня надійність та довговічність,
спосіб використання (екстенсивне чи інтенсивне), особливості
технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного
обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні
фактори.

Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування)
можна поділити умовно на дві частини: ту, що періодично усувають
проведенням ремонтів, і ту, що її в такий спосіб усунути неможливо. З
часом спрацювання поступово збільшується і врештірешт стає таким, що
унеможливлює дальше використання засобу праці у виробництві, тобто
настає момент повного фізичного спрацювання, коли треба замінити такий
засіб праці на новий аналогічного призначення. У зв’язку з цим
розрізняють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване)
фізичне спрацювання основних фондів.

Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна
визначити двома розрахунковими методами: 1) за строком її експлуатації
(через зіставлення фактичної та нормативної величин з урахуванням
ліквідаційної вартості); 2) за даними обстежень технічного стану.
Відносну величину економічного спрацювань окремої фізичної одиниці або
певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої
суми спрацювання, тобто їхньої вартості, вже перенесеної на вартість
продукції, до загальної балансової вартості.

Техніко-економічне старіння основних фондів — це процес знецінення
діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під
впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою
втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення
існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження
принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з
допомогою цих засобів виробництва. Старіння властиве передовсім
знаряддям праці та транспортним засобам і зв’язане з реальними
економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу
техніку.

Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично
спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою
відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої
вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування.

Рис. 1.1. Склад і взаємозв’язок засобів виробництва та виробничих
фондів.

Виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється в
процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва. Останні за
своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди
підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні (рис.
0.1).

Проте засоби виробництва як сукупність засобів і предметів праці не
можна ототожнювати з виробничими фондами, що зумовлено двома
обставинами. По-перше, елементи засобів виробництва стають виробничими
фондами лише з моменту їхнього безпосереднього використання у
виробничому процесі.

По-друге, виробничі фонди на відміну від засобів виробництва є виключно
вартісною економічною категорією. Це означає, що до виробничих фондів
відносять не всі елементи засобів виробництва взагалі, а ті з них, які
мають вартість.

Складовим частинам виробничих фондів властиві певні характерні ознаки,
за якими можна розрізняти основні та оборотні фонди й обґрунтовано
тлумачити сутність та значення цих економічних категорій для
відтворювальних процесів.

Основні фонди — це засоби праці, які мають вартість і функціонують у
виробництві тривалий часу своїй незмінній споживній формі, а їхня
вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що
виробляється, (на платні послуги) частинами в міру спрацювання.

Оборотні фонди — частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності
предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому
циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю
свою вартість на вартість продукції, що виробляється (на вартість
платних послуг).

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне
підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну
грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й
техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості
продукції, реалізують під час продажу товарів, а потім накопичують у
спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних
фондів.

Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які
характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової
вартості основних фондів.

За встановлення норм амортизаційних відрахувань слід виходити з
економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці,
необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів
і врахування техніко-економічного їхнього старіння. Найбільш складним є
правильне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного
строку використання) конкретних видів засобів праці. Звичайно його
встановлюють з урахуванням багатьох факторів, зокрема загальної фізичної
довговічності та економічності капітального ремонту засобів праці, умов
їхньої експлуатації, строків настання техніко-економічного старіння,
можливих темпів оновлення тощо.

У міру розвитку техніки, удосконалення технології та організації
виробництва змінюються тривалість і характер використання окремих видів
основних фондів, виникає об’єктивна необхідність скорочення нормативних
строків їхнього функціонування. У зв’язку з цим норми амортизаційних
відрахувань періодично треба переглядати та уточнювати.

Забезпечення нормального відтворення основних фондів потребує
правильного нарахування амортизації за встановленими нормами. Щорічну
суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють
множенням їхньої середньорічної вартості на відповідні норми амортизації
та поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови
експлуатації окремих видів засобів праці. Середньорічна вартість кожного
виду основ-І08 них фондів визначається додаванням до вартості на початок
розрахункового року різниці між середньорічними величинами введення в
дію нових і вибуття діючих елементів засобів праці. Середньорічне
введення (вибуття) визначають за результатом множення абсолютного його
розміру та коефіцієнта функціонування протягом розрахункового року
засобів праці, що будуть уведені в дію і виведені з дії, тобто
відношення кількості місяців експлуатації до числа 12.

Для здійснення правильної амортизаційної політики важливим є знання
можливих методів амортизації основних фондів. У практиці господарювання
можуть застосовуватися методи рівномірної (лінійної),
подвійно-залишкової і прискореної амортизації.

Метод рівномірної (лінійної) амортизації передбачає перенесення
балансової вартості основних фондів на собівартість продукції, що
виробляється (послуг, що надаються), протягом амортизаційного періоду
(нормативного строку служби) засобів праці за однаковими нормами
амортизаційних відрахувань. Згідно з чинним законодавством України
щорічні норми амортизаційних відрахувань за першою, другою і третьою
групами основних фондів становлять відповідно 5, 25 і 15%.

Норми амортизаційних відрахувань за методом подвійно-залишкової
амортизації встановлюються через подвоєння норм, обчислених за методом
рівномірної амортизації, але не щодо балансової, а щодо залишкової
вартості основних фондів. Підприємства можуть самостійно приймати
рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів,
віднесених за укрупненою класифікацією до третьої групи і придбаних
після травня 1997 року, тобто після набуття чинності Законом України
«Про оподаткування прибутку підприємств». При цьому мають
використовуватися такі норми прискореної амортизації відповідно до року
експлуатації засобів праці: перший — 15%; другий — 30%; третій — 20%;
четвертий — 15%; п’ятий — 10%; шостий і сьомий — 5%. Збільшення
масштабів застосування прискореної амортизації сприятиме істотному
зменшенню фінансових втрат від техніко-економічного старіння та
інтенсифікації процесу оновлення діючих засобів праці на підприємствах і
в організаціях України.

Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків
експлуатації передовсім активної частини основних фондів, тобто від
періоду їхнього функціонування у виробництві відповідно до первісного
технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення
періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та
використання знарядь праці.

Скорочення строків експлуатації машин (устаткування), з одного боку,
уможливлює прискорення їхнього оновлення, тобто зменшення
техніко-економічного старіння знарядь праці, підвищення технічного
рівня підприємств, зростання продуктивності праці, зниження
ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого — призводить до збільшення
собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших
інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей
машинобудування.

Подовження періоду функціонування машин і устаткування дає змогу
зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці і за рахунок
цього спрямувати більше ресурсів для розширеного їхнього відтворення,
але спричиняє зниження сукупної продуктивності діючих знарядь праці,
значне збільшення витрат на їхнє утримання та експлуатацію.

Саме тому строки експлуатації машин і устаткування мають бути
оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші затрати суспільної
праці на їхнє виготовлення й використання у виробничому процесі протягом
усього періоду функціонування.f Найбільш поширеною є методика визначення
оптимальних строків експлуатації виробничого устаткування за мінімальною
величиною так званих питомих затрат суспільної праці на одиницю
корисного ефекту (наприклад, сумарної продуктивності устаткування за
різних строків його функціонування). Проте результати спеціальних
досліджень свідчать, що найбільш істотний вплив на економічно доцільний
строк експлуатації устаткування справляють два фактори —щорічний розмір
амортизації та середньорічні ремонтні витрати. Це уможливлює практичне
застосування простішого і наочнішого методу оптимізації строків
експлуатації — через мінімізацію сумарної величини цих економічних
показників з використанням графічного способу.

Окремі види засобів праці складаються з великої кількості конструктивних
елементів (деталей, вузлів тощо), які виготовлені з різних за міцністю
матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове
експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються
нерівномірно. Звідси виникає необхідність заміни або відновлення
спрацьованих конструктивних елементів устаткування та інших видів
засобів праці задовго до того, коли кожний з цих об’єктів у цілому стане
непридатним для дальшого використання у виробничому процесі. Таке
часткове відновлення засобів праці здійснюється з допомогою періодичних
ремонтів. Отже, суть ремонту полягає в усуненні тимчасового фізичного
спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення
в такий спосіб постійної дієздатності засобів праці протягом усього
періоду їхньої експлуатації.

На підприємствах різних галузей народного господарства застосовують
типові системи технічного обслуговування й ремонту устаткування та інших
видів засобів праці, що передбачають пері одичне проведення необхідних
профілактично-технічних операцій, поточних і капітальних ремонтів.
Призначення поточного ремонту — збереження засобів праці у придатному
для продуктивного використання стані проведенням регулярних
ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних неполадок і
запобігання прогресуючому фізичному спрацюванню. Мета капітального
ремонту полягає у максимально можливому відновленні первісних
техніко-експлуатаційних параметрів засобів праці. На відміну від
поточного ремонту капітальний є найбільш складним за обсягом виконуваних
робіт і проводять його здебільшого через тривалі проміжки часу (один раз
за кілька років).} Особливим видом найбільш складних ремонтних робіт є
так званий відновлювальний ремонт, необхідність у проведенні котрого
виникає внаслідок стихійного лиха ‘(пожежі, повені, землетрусу).

Витрати на поточний ремонт є постійними й відносно рівномірними протягом
експлуатаційного періоду, а тому їх відносять на собівартість продукції
(наданих послуг). Проведення капітального ремонту потребує порівняно
великих одноразових витрат, що унеможливлює пряме включення таких до
собівартості продукції: ці витрати визначають заздалегідь і відносять на
собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто
періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Відновлювальний
ремонт фінансують за рахунок державного страхового (резервного) фонду і
за характером та обсягом робіт, що виконуються, відносять до сфери
капітального будівництва.

За сучасних умов господарювання і формування ринкової економіки
важливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на
капітальний ремонт виробничого устаткування, Це пояснюється тим, що на
підприємствах діюче устаткування протягом фактичного строку експлуатації
капітально ремонтують кілька разів. Проте коли проведення першого
капітального ремонту в більшості випадків є економічно вигіднішим за
придбання нової машини (він здійснюється, як правило, до настання
техніко-економічного старіння, а фактичні витрати на нього не
перевищують 35—40% балансової вартості), то наступні капітальні ремонти
часто коштують дорожче, ніж нове устаткування аналогічного призначення.

).

Показник ступеня ефективності витрат на капітальний ремонт будь-якого
виробничого устаткування (ер) визначається за формулою

(І)

Коефіцієнти, обчислені за формулою ЦЩІ, можуть набувати додатного,
від’ємного або нульового значення. За всіх додатних значень коефіцієнта
е капітальний ремонт устаткування є економічно виправданим, за від’ємних
— недоцільним, а за нульового значення коефіцієнта порівнювані варіанти
треба вважати рівноцінними.

Коефіцієнти е , розраховані щодо всієї сукупності устаткування, котра
підлягає капітальному ремонту в конкретному році, можуть
використовуватися для визначення послідовності заміни тих одиниць, що їх
капітально ремонтувати невигідно. Передовсім треба замінювати фізично
зношене устаткування з найбільшим від’ємним значенням коефіцієнта е за
абсолютною величиною.

Загальний розмір витрат на ремонтно-технічне обслуговування діючих
засобів праці залежить від кількості ремонтів протягом фактичного строку
їхньої експлуатації та від собівартості кожного ремонту. Це означає, що
для помітного зменшення витрат на ремонт устаткування та інших видів
основних фондів (ремонтно-експлуатаційні витрати на підприємствах
України надмірно великі) необхідно: по-перше, довести до раціонального
мінімуму кількість ремонтів машин протягом усього періоду їхнього
функціонування; по-друге, максимально зменшити витрати на проведення
одного ремонту.

Скорочення кількості ремонтів можна досягти, збільшуючи фізичну
довговічність устаткування та визначаючи раціональні строки його
експлуатації. Головним напрямком зниження собівартості ремонтних робіт є
істотне підвищення організаційно-технічного рівня самого ремонтного
виробництва, його індустріалізація, тобто максимальне наближення процесу
ремонту за характером організації і технології до процесу виготовлення
нових машин і устаткування. Широкомасштабна індустріалізація ремонтного
виробництва в цілому передбачає:

• збільшення централізованого виготовлення машинобудівними ‘
підприємствами запасних частин до розмірів, що забезпечують повне
задоволення попиту на них; розширення відновлення спрацьованих деталей і
вузлів, котре дає змогу зменшити на 15-20% обсяг виробництва нових
запасних частин;

• усебічну централізацію і спеціалізацію ремонтних робіт у різних ланках
управління виробництвом (створення розгалуженої територіальної системи
фірмового машиносервісу підприємствами-продуцентами; централізований
капітальний ремонт устаткування вузькогалузевого призначення
спеціалізованими ремонтними підприємствами і підрядними організаціями;
максимально можлива централізація ремонтного господарства на самих
підприємствах, яка уможливлює виконання всього або переважного обсягу
ремонтних робіт спеціалізованими підрозділами єдиної ремонтної служби).

За недостатнього розвитку машинобудівного комплексу країни для
підвищення ефективності процесу відтворення основних фондів багато
важить модернізація діючого виробничого устаткування, котра означає його
вдосконалення з метою запобігання техніко-економічному старінню та
підвищення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог.

За порівняно невеликих витрат і за відносно короткий строк модернізація
може забезпечити оновлення устаткування на новому технічному рівні,
зростання продуктивності праці, нарощування виробничих потужностей,
збільшення випуску продукції, економію інвестиційних ресурсів. Досвід
багатьох підприємств України показує, що проведення комплексної
модернізації багатьох видів виробничого устаткування збільшує його
продуктивність на ЗО — 50%, а зв’язані з цим витрати не перевищують
половини вартості нових технічних конструкцій аналогічного призначення.
Економічно доцільніше здійснювати як загально-технічну, так і
технологічну (цільову) модернізацію устаткування під час проведення його
капітального ремонту.

Метод визначення ефективності витрат на модернізацію такий самий, як і
витрат на проведення капітального ремонту. Для цього можна користуватися
формулою, поставивши у її чисельнику витрати на модернізацію замість
витрат на капітальний ремонт відповідного устаткування. Коефіцієнт
ефективності витрат на капітальний ремонт і модернізацію, коли їх
здійснюють одночасно, можна розрахувати за формулою

(2)

, Se, що входять у формулу 2), треба визначати за даними модернізованої
та нової машини.

Важливим елементом процесу відтворення основних фондів є заміна фізично
спрацьованих і технічно застарілих засобів праці.

Визначення необхідного (економічно раціонального) щорічного обсягу
заміни засобів праці передбачає: 1) встановлення оптимальних строків
експлуатації відповідних їхніх видів (груп); 2) розрахунки такого
щорічного обсягу заміни, який може забезпечити дотримання оптимальних
строків функціонування устаткування та інших видів основних фондів. За
простого відтворення засобів праці розмір їхньої заміни (вибуття)
практично має дорівнювати нормі амортизаційних відрахувань нареновацію,
а за розширеного відтворення — залежатиме не лише від нормативного
строку експлуатації (норми амортизації), а й від темпів щорічного
збільшення обсягу основних фондів.

Нагромадження та оновлення основних фондів, І нарощування виробничих
потужностей підприємств різних галузей народного господарства
здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції й
розширення діючих або спорудження нових виробничих об’єктів (цехів,
виробництв, підприємств у цілому).

Технічне переозброєння діючого підприємства означає здійснення
відповідно до плану (програми) його технічного розвитку (без розширення
існуючих виробничих площ) комплексу заходів, що передбачають підвищення
до сучасних вимог технічного рівня окремих дільниць виробництва за
рахунок впровадження нової техніки і технології, механізації та
автоматизації виробничих процесів, модернізації й заміни фізично
спрацьованого та технічно застарілого устаткування. Реконструкція
діючого підприємства є здійснюваним за єдиним проектом повним або
частковим переобладнанням виробництва. За необхідності можуть бути
споруджені нові або розширені існуючі допоміжні та обслуговуючі об’єкти.
До реконструктивних робіт відносять також будівництво нових виробничих
об’єктів замість тих, дальшу експлуатацію котрих визнано недоцільною.
Під розширення й діючого підприємства заведено розуміти спорудження його
другої та наступних черг, додаткових виробничих комплексів, нових цехів
або розширення існуючих, а також організацію допоміжних та обслуговуючих
виробництв, комунікацій тощо. До нового будівництва (новобудов)
відносять спорудження окремих виробничих об’єктів або підприємств, що
здійснюється на нових майданчиках та за затвердженим окремим проектом.

Такі форми розширеного відтворення основних фондів і методи оновлення
виробничого потенціалу підприємств є взаємозв’язаними елементами єдиного
відтворювального процесу, які доповнюють один одного. Проте
пріоритетними для переважної більшості різногалузевих виробництв
(господарств) треба вважати технічне переозброєння і реконструкцію
діючих виробничих об’єктів. Нове будівництво стає економічно доцільним
за умови вичерпання можливостей нарощування виробничого потенціалу на
діючих підприємствах, а також за організації нових видів виробництва
(надання нових послуг) та необхідності забезпечення належного рівня
екологічної безпеки виробничо-господарської діяльності.

Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності
виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та ліпшого
використання діючих основних фондів підприємств. Ці процеси, з одного
боку, сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня
кожного підприємства, а з іншого — дають змогу збільшувати обсяг
виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати
собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації й витрат
на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати
фондовіддачу і прибутковість.

Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність
основних фондів, охоплює два блоки: перший — показники ефективності
відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий —
показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх
видів (рис 2.1). Необхідність виокремлення в самостійну групу показників
відтворення засобів праці, які характеризують процес їхнього руху,
технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси
істотно й безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання
застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.

Чинна система показників ефективності відтворення основних фондів в
Україні потребує вдосконалення щодо методики обчислення деяких з них та
повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці. Так,
наприклад, коефіцієнт оновлення визначається відношенням абсолютної суми
введення основних фондів до їхньої наявності на кінець року, а
коефіцієнт вибуття — відношенням обсягу вибуття основних фондів до
їхньої наявності на початок року, що унеможливлює порівнювання цих
відносних показників. Тому визначення коефіцієнтів відтворення основних
фондів за середньорічною їхньою вартістю треба вважати методологічно
більш правильним.

Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів —
екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи
збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення
передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними.
Проте процес виведення з експлуатації застарілих і спрацьованих основних
фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів
праці. Реальний господарський оборот охоплює не лише введення в дію
нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, а й передачу
певної їхньої частини з балансу одного підприємства на баланс іншого.

Поряд з цим у систему показників ефективності відтворення основних
фондів доцільно включити два нові: коефіцієнт інтенсивного оновлення
(співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період);
коефіцієнт оптимальності вибуття основних фондів (відношення фактичного
коефіцієнта вибуття до нормативного).

Показники, що характеризують рівень ефективності використання основних
фондів, об’єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення й охоплення
елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них є зрозумілою
вже із самої назви. Пояснень потребують лише деякі, а саме:

Рис. О. Система показників ефективності основних фондів.

• коефіцієнт змінності роботи устаткування — відношення загальної
кількості відпрацьованих машинозмін за добу до кількості одиниць
встановленого устаткування;

• напруженість використання устаткування (виробничих площ) — випуск
продукції в розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої
площі);

• коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування — відношення
кількості виготовлених виробів за одиницю часу до технічної (паспортної)
продуктивності відповідного устаткування.

З-поміж показників використання устаткування та виробничих площ найбільш
відомим і широко застосовуваним на практиці є коефіцієнт змінності
роботи устаткування. Проте використовуваний на підприємствах спосіб його
розрахунку не можна визнати досконалим, оскільки він не враховує
внутрізмінних втрат робочого часу. У зв’язку з цим коефіцієнт змінності
методологічно правильніше буде обчислювати, виходячи з коефіцієнта
використання календарного фонду часу і максимальної змінності роботи
устаткування, яка дорівнює трьом за восьмигодинної тривалості зміни.
Отже, за коефіцієнта використання календарного фонду часу, наприклад,
0,6 коефіцієнт змінності роботи устаткування дорівнюватиме 1,8 (3,0 х
0,6).

Протягом останніх років на більшості підприємств різних галузей
народного господарства України спостерігається низький рівень
ефективності відтворювальних процесів. Коефіцієнти оновлення й вибуття
машин і устаткування, тобто найбільш активної частини основних фондів на
промислових підприємствах, коливаються в межах відповідно 5—6 та 2—3%
загального їхнього обсягу, а коефіцієнт економічного спрацювання досягає
50—55% загальної вартості. Парк діючого виробничого устаткування містить
майже третину фізично спрацьованих і технічно застарілих його одиниць.
Саме цим передовсім пояснюється невідкладне завдання прискорення й
підвищення ефективності відтворення основних фондів, зростання
технічного рівня застосовуваних засобів праці. За сучасних умов слід
запровадити і реалізувати такі головні напрямки інтенсифікації
відтворення основних фондів:

• усебічне прискорення розвитку машинобудівного комплексу України,
радикальна перебудова його структури з метою максимально можливого
задоволення народногосподарського попиту на достатньо широку
номенклатуру різних видів машин та устаткування, забезпечення
виготовлення нових поколінь техніки і закінчених (технологічно
зв’язаних) систем машин, розробка та організація виробництва тих знарядь
праці, які раніше взагалі не виготовлялись або імпортувались з інших
країн;

• зосередження зусиль різних галузей науки на пріоритетних напрямках
науково-технічного прогресу, форсованому розвитку передовсім
наукомістких виробництв, істотному підвищенні техніко-організаційного
рівня та соціально-економічної ефективності виробництва на підприємствах
різних галузей народного господарства;

• докорінне поліпшення всієї організації робіт та економічного її
обгрунтування на всіх стадіях відтворювального процесу (проектування —
виробництво — розподіл — запровадження — експлуатація нової техніки);

• дотримання кожним підприємством власної стратегії технічного,
організаційного та економічного розвитку; переорієнтація інвестиційної
політики на максимальне технічне переозброєння й реконструкцію діючих
виробничих об’єктів; різке збільшення масштабів вилучення з виробництва
технічно застарілих і економічно малоефективних машин та устаткування,
перехід від практики одиничної заміни спрацьованих знарядь праці до
систематичного комплексного оновлення техніко-технологічної бази
взаємозв’язаних виробничих ланок підприємств;

• створення ринкового економічного механізму країни, спроможного
забезпечити постійну заінтересованість усіх ланок управління
виробництвом у здійсненні найбільш ефективних відтворювальних процесів і
сприйнятті науково-технічних та організаційних новацій (нововведень).

Практична реалізація перелічених головних напрямків інтенсифікації
відтворювальних процесів потребує не лише активної інженерно-виробничої
діяльності самих підприємств, а й мобілізації великих власних фінансових
коштів. У повному обсязі вона можлива за умови передовсім постійної
державної підтримки, безпосередньої участі багатьох інститутів ринкової
інфраструктури та іноземного капіталу.

Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних
фондів того чи того підприємства є зростання обсягу виробництва
продукції. Кількість же виробленої продукції за наявного розміру
виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної
роботи машин та устаткування протягом доби, місяця або року, тобто від
їхнього екстенсивного завантаження, а з іншого — від ступеня
використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження).
Отже, усю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів
щодо ліпшого використання основних фондів підприємства можна умовно
поділити , на дві групи: 1) збільшення екстенсивного завантаження; 2)
підвищення інтенсивного навантаження.

Однак треба наголосити на двох важливих обставинах. / По-перше, якщо
екстенсивне завантаження машин та устаткування обмежується тільки
календарним фондом часу, то можливості підвищення інтенсивного
навантаження устаткування, його продуктивності практично не є такими
обмеженими.

( По-друге, здійснення заходів екстенсивного напрямку, як правило, не
потребує капітальних витрат, а підвищення рівня інтенсивного
використання виробничого апарату зв’язане зі значними інвестиціями;
проте останні порівняно швидко окупаються за рахунок одержаного
внаслідок інтенсифікації додаткового економічного ефекту.

Великим резервом збільшення продуктивної роботи виробничого устаткування
є максимально можливе скорочення його простоїв. На підприємствах з
дискретним виробництвом кількість не використовуваного протягом доби
устаткування нерідко досягає 15—20% загального його парку, а
внутрішньозмінні простої становлять 10—15% робочого часу. Це
спричиняється: неузгодженістю пропускної спроможності окремих цехів і
дільниць; незадовільною організацією технічно-профілактичного
обслуговування та ремонту устаткування; браком робітників тих чи тих
професій; перебоями в забезпеченні робочих місць матеріалами,
електроенергією, комплектуючими виробами, оснащенням, пристроями,
підйомно-транспортними засобами тощо.

Для підприємств ряду галузей індустрії, і передовсім машинобудування,
надзвичайної гостроти набула проблема підвищення коефіцієнта змінності
роботи виробничого устаткування. В Україні цей показник нині є
невиправдано низьким і свідчить про наявність достатньо великих резервів
ліпшого використання знарядь праці. Якщо довести реальну змінність
роботи металообробного устаткування до раціонального рівня (1,7—1,8), то
можна буде збільшити випуск машинобудівної продукції більше ніж на 30%.

Значному поліпшенню екстенсивного завантаження засобів праці сприяє
зниження частки недіючого устаткування, яка на промислових підприємствах
України є дуже значною (кілька десятків тисяч одиниць), а також
виведення з експлуатації зайвого й неефективно використовуваного
устаткування та організація завдяки цьому повноцінної двозмінної роботи.
За існуючими розрахунками, здійснення таких заходів дало б можливість
підвищити фондовіддачу на підприємствах різних галузей промисловості та
народного господарства на 10—15 і більше відсотків.

Вирішальне значення для підвищення рівня інтенсивного використання
основних фондів має своєчасна заміна та модернізація фізично
спрацьованого й технічно застарілого устаткування. Для підтримування
порівняно високого технічного рівня виробництва на підприємствах треба
щорічно замінювати А—6% і модернізувати 6— 8% діючого парку машин,
устаткування та інших видів знарядь праці.

До важливих факторів, що зумовлюють зростання продуктивності
устаткування за одиницю часу, належать також запровадження нових
технологій, інтенсифікація виробничих процесів. Підприємствам різних
галузей властиві специфічні способи інтенсифікації технологій
виготовлення продукції, виконання робіт або надання виробничих послуг
(застосування, наприклад, киснево-конвертного методу виплавлення сталі в
чорній металургії; використання різних каталізаторів, високих температур
і тиску — у хімічній промисловості; обробка металу тиском, точні методи
литва — у машинобудуванні тощо). Широке використання природного газу та
кисню разом зі збільшенням температури дуття й тиску під колошником
домни забезпечує зростання виробництва чавуну майже на третину.

Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на
Підприємствах можна досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і
методів організації виробництва (концентрації, спеціалізації,
кооперування та комбінування; гнучких, потокових і роторно-конвеєрних
ліній), що уможливлюють використання високопродуктивного
автоматизованого устаткування. За свідченням спеціальних досліджень, на
підприємствах машинобудування виготовлення конструктивно й технологічно
однорідних деталей на потокових лініях забезпечує підвищення
навантаження устаткування на 20—30%.

Досить істотні резерви ліпшого екстенсивного та інтенсивного
використання основних фондів можна реалізувати з допомогою освоєння у
стислі строки проектних показників, уведення в дію нових технологічних
агрегатів, ліній, устаткування. За даними вибіркового обстеження
кількасот підприємств різних галузей промисловості та будівництва,
середній фактичний період освоєння виробничих об’єктів становить 5—6
років. Проте технічно та економічно обгрунтовані розрахунки свідчать про
реальну можливість Досягнення проектних показників виробничих об’єктів
на підприємствах добувної промисловості за півтора-два роки, а обробної
— за один рік і навіть швидше.

За умов ринкової економіки процес господарювання в цілому має
передбачати достатні економічні стимули для забезпечення ефективного
використання основних фондів, усього майна підприємств. Дійова система
таких колективних та індивідуальних економічних стимулів на
підприємствах різних галузей народного господарства України поки що
перебуває тільки на стадії становлення й розвитку.

Швидкому її запровадженню сприятимуть: реалізація програми
роздержавлення та приватизації власності; широке акціонування
підприємств, система їхнього оподаткування; побудова механізму оплати
праці залежно від кінцевих результатів виробництва; більш гнучка
амортизаційна та інвестиційна політика; державна підтримка великих
інвестиційних проектів, підприємницької та зовнішньоекономічної
діяльності тощо.

Засоби виробництва

Виробничі фонди

Засоби праці

Предмети праці

Основні фонди

Оборотні фонди

Структура

основних фондів

видова

устаткування

технологічна

вікова

виробничих площ

Коефіцієнти:

оновлення основних фондів

вибуття основних фондів

спрацювання окремих видів та всієї сукупності основних фондів

Показники ефективності відтворення

Показники ефективності використання

Узагальнюючі

Фондовіддача (за показниками обсягу продукції та прибутку)

Фондосмісткість

Коефіцієнти:

використання наявного (установленого) устаткування

змінності роботи устаткування

використання календарного (режимного) фонду часу

інтенсивного навантаження устаткування

Напруженість використання:

устаткування

виробничих площ

Устаткування виробничих площ

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020