.

Етапи розвитку сучасної логіки (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
735 2910
Скачать документ

Реферат з логіки

на тему:

„Етапи розвитку сучасної логіки”

План:

Сучасна логіка

Логіка в Україні

В історії логіки виділяють два етапи:

1. Від логіки Давнього світу до виникнення у другій половині XIX ст.
сучасної логіки.

2. Від другої половини XIX ст. до наших днів.

На першому етапі логіка переважно вирішувала проблеми, поставлені ще
Арістотелем. В останні півтора століття в ній відбулись якісні зміни.
Щоправда, передумови цих змін з’явилися ще тоді, коли Лейбніц
запропонував ідею числення і відповідну формалізовану мову. Цю ідею, як
зазначалось, сучасники не зрозуміли і зрештою забули. Проте в другій
половині XIX ст., а тим більше в XX ст. на людство чекала ціла злива
ідей, завдяки яким сучасна логіка перейшла наукову революцію. Назвемо
лише деяких видатних учених, які зробили істотний внесок у її розвиток.

Джордж Буль (1815—1864) — один із засновників математичної логіки.
Поклавши в основу своїх досліджень аналогію між алгеброю і логікою, він
розробив відповідне логічне числення, в якому застосував закони й
операції математики (додавання класів, множення тощо). Алгебро-логічний
метод дав можливість Булю виявити нові типи висновків, які не
враховувались у традиційній силогістиці. Він детально проаналізував
закони комутативності, асоціативності, дистрибутивності .

Огастес де Морган (1806—1871) — засновник логічного аналізу відношень,
зокрема запропонував формулу суджень відношення, яка нагадує сучасну
формулу «аRb». Він сформулював основні принципи логіки висловлювань і
логіки класів. У розробленій ним алгебрі відношень аналізував операції
додавання, множення тощо. У математичній логіці Морган сформулював
закони, які носять його ім’я — «закони де Моргана».

Готліб Фреге (1848—1925) заклав основи логічної семантики. У своїй
фундаментальній праці «Основні закони арифметики» він побудував систему
формалізованої арифметики на основі розробленого ним розширеного
числення предикатів з метою обґрунтування ? ідеї про зведення математики
до логіки.

Ідеї Фреге багато в чому наперед визначили розвиток логіки XX ст.: він
увів поняття логічної функції й розрізнення властивостей речей і
відношень (а відповідно одномісних і багатомісних логічних функцій);
вперше увів символи для позначення кванторів; увів поняття істиннісного
значення тощо.

Фреге систематично досліджував відношення між мовними виразами і
предметами, які позначаються цими виразами; розкрив відмінність між
значенням і смислом мовних виразів. Його праці розцінюються як початок
нового етапу в розвитку математичної (символічної) логіки.

Чарлз-Самдерс Пірс (1839—1914) — родоначальник семіотики (загальної
теорії знаків). У своєму численні він використовував як строгу, так і
нестрогу диз’юнкції. Пірс сформулював закони матеріальної імплікації.
Тривалий час його праці не були відомі широкій науковій громадськості.

Давид Гільберт (1862—1943) досяг значних успіхів у застосуванні методу
формалізації в тлумаченні логічних умовиводів, у розробці числення
висловлювань і предикатів, у дослідженні аксіоматизації знань. Він
здійснив строго аксіоматичну побудову геометрії Евкліда, що наперед
визначило подальший розвиток досліджень з аксіоматизації наукового
знання, запропонував розгорнутий план обґрунтування математики шляхом її
повної формалізації. Щоправда, ця програма виявилась нездійсненною,
проте її ідеї спричинили виникнення метаматематики (теорії доведень).

Альфред-Норт Уайтхед (1861—1947) у співавторстві з Б. Расселом написав
тритомну працю «Принципи математики», яка зробила значний внесок у
розвиток математичної логіки.

Бертран Рассел (1872—1970) має великі заслуги у сфері розробки мови
сучасної логічної символіки. Він систематично виклав теорію числення
висловлювань і теорію класів. У книзі «Принципи математики» разом з
Уайтхедом розвинув математичну логіку способом аксіоматизації й
формалізації числень висловлювань, класів і предикатів, а також теорію
типів як способу переборення парадоксів. Крім того, Рассел досліджував
логічний аспект проблеми існування, логічний статус дескрипції, природу
деяких парадоксів тощо.

— знак перетину множин), сформулював систему аксіом для арифметики
натурального ряду.

Платон Порецький (1846—1907) першим у Росії розробив і читав курс
математичної логіки. Він узагальнив і розвинув досягнення Дж. Буля,
У.-С. Джевонса, Е. Шредера у сфері алгебри логіки. Значне місце у працях
Порецького займала «теорія наслідків». Ним узагальнена теорія
силогістики традиційної логіки, проаналізовані деякі несилогістичні
міркування тощо.

Значним є внесок у розвиток сучасної логіки і деяких інших учених,
зокрема представників львівсько-варшавської школи, до якої належали К.
Твардовський, Я. Лукасевич, С. Лесьневський, А. Тарський, Т.
Котарбіньський, К. Айдукевич та ін. Вони багато зробили для розвитку
логічної семантики, теорії множин, модальної й багатозначної,
математичної логіки, для розв’язання металогічних і методологічних
проблем тощо.

10.7. З історії логіки в Україні1

Є підстави вважати, що деякі праці античних мислителів з логіки стали
відомими в Київській Русі вже в XI ст. Найбільш знаними серед античних
мислителів були Арістотель і Платон.

При написанні цього підрозділу використані матеріали «Історії філософії
в Україні» у 3-х томах.

Писемні пам’ятки другої половини XV ст. (серед яких були й книги
науково-природничого змісту: трактати з метафізики та логіки,
астрономічна та астрологічна література) свідчать про
культурно-літературне пробудження в Україні. Саме в той час завдяки
старанням київських книжників-вільнодумців з’являються переклади книг
науково-енциклопедичного характеру під загальною назвою «Аристотелевы
врата», або «Тайная тайных», логічних трактатів арабського філософа XI —
початку XII ст. Аль-Газалі (так звана «Логика Авиасафа»). Тоді ж у Києві
була здійснена компіляція староукраїнською мовою логічних праць
середньовічного єврейського вченого Мойсея Маймоніда. Вона відома під
різними назвами «Речі Мойсея Египтянина», «Словесница Мойсея
Египтянина», «Книга, глаголемая логика» тощо. «Логика Авиасафа» та «Речи
Мойсея Египтянина» відіграли важливу роль у поширенні логічних знань,
оскільки ґрунтовно знайомили читачів з основним змістом «Органону»
Арістотеля. Крім цих праць, в Україні на той час був відомий трактат І.
Дамаскіна «Диалектика» (де розглядалися такі логічні питання:
співвідношення універсального і одиничного; визначення роду, виду й
індивіда; власної і випадкової ознак; тлумачення арістотелівських
категорій; діалектичні методи: підрозділ, визначення, розв’язання
(аналіз) і доведення).

У XVI ст. Україна зазнала впливу Реформації. Зростала мережа
протестантських навчальних закладів. Особливий вплив мала Раківська
академія, де навчалося близько тисячі студентів, серед яких було чимало
українців. Логіку і метафізику там читали відомі вчені X. Стегман та X.
Остородт.

Курс діалектики та риторики читали в братських школах на рубежі XVI—XVII
ст., зокрема у львівській школі, організованій Львівським Успенським
братством. Щоправда, в цей час спостерігалось негативне ставлення до
«языческих любомудрцев» та їх творів, особливо філософських та логічних.
Це виявилось у порадах І. Вишенського Львівському братству (не вдаватися
до зовнішньої філософії, поганських Арістотелів і Платонів), в «Алфавіті
духовному» І. Копинського та інших тогочасних авторів.

Проте негативне ставлення до філософії та логіки поступово змінилося на
краще. Так, М. Смотрицький, який значною мірою ще дотримувався названої
традиції, висловлюючи негативне ставлення до використання філософії та
логіки під час розв’язання теологічних проблем, змістом своїх праць
суперечив цій традиції. Він звернувся до логіко-дедуктивного виведення,
логічних операцій і методів, розроблених західноєвропейською схоластикою
і вдосконалених подальшим розвитком філософії. Подібне можна сказати і
про 3. Копистенського, який теж, всупереч традиції для аргументації
своїх поглядів у процесі викладу богословсько-догматичних проблем,
вдався до філософських понять, логічних прийомів і операцій, розроблених
у західноєвропейській філософії.

Поширенню логічних знань сприяла діяльність вченого гуртка друкарні
Києво-Печерської лаври. У цей час сп остерігався рух від патристики до
схоластики і гуманістичних ідей. До речі, схоластику не потрібно
розглядати як цілковито негативне явище, оскільки вона, абсолютизуючи
духовність, була «гімнастикою розуму», забезпечувала той розвиток
абстрактного мислення і логічного виведення, без якого неможливо було
перейти до вищих етапів історико-філософського прогресу, в тому числі й
гуманізму.

Логіка була обов’язковим предметом вивчення в Києво-Могилянській
академії. Щоправда, оскільки вона скомпрометувала себе в середні віки
слугуванням теології, то як у Західній Європі, так і в Україні (в
Києво-Могилянській академії) якийсь час було модно підпорядковувати
логіку риториці. Причому,! кожен викладач риторики складав власний курс.
Та зрештою логіка посіла одне з провідних місць у системі лекційних
філософських курсів Києво-Могилянської академії. Про її високий
авторитет у цьому навчальному закладі свідчать численні висловлювання,
наявні у філософських курсах, логіку називали «очима розуму», «зорею
мислення», «оракулом істини», «дорогою до мудрості». Великого значення
надавали логіці вітчизняні просвітники. Вони розрізняли логіку
«приходну» і «штучну», тобто логіку як науку.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. проблеми логіки вивчав П. Лодій,
який опублікував результати своїх досліджень у працях «Логические
наставляння» і «Теория общих правил». Значний внесок у розвиток логіки
зробив О. Потебня.

У період радянської влади в Україні формальну логіку тривалий час
ігнорували, а то й критикували як основу метафізичного методу. Тільки в
другій половині 40-х років за таємничих обставин її було реабілітовано
(«мовчки»), і курс формальної логіки введено до програм не лише вузів, а
й середніх шкіл та деяких спеціальних середніх закладів освіти (крайнощі
тоді були нормою життя). А через якийсь час курс логіки вилучили з
програм середніх навчальних закладів і більшості вузівських1. Сучасну ж
логіку, зокрема логіку висловлювань і логіку предикатів, зневажливо
називали логістикою. Лише у 1961 р. Є. Войшвілло прочитав у Київському
державному університеті для викладачів логіки курс лекцій з логіки
висловлювань і логіки предикатів. У той самий час в Інституті філософії
АН УРСР розпочинали свою роботу М. Попович і С. Кримський (а в Одесі —
А. Уйомов). Ці київські вчені та їх учні — С. Васильєв та Є. Ледніков —
зробили певний внесок у розвиток символічної логіки, логічної семантики
та семіотики і пробудили цікавість до цієї сфери знань.

В останні десятиліття в Україні виросла ціла когорта вчених, які плідно
працюють над проблемами сучасної логіки. Це насамперед А. Ішмуратов, В.
Омельянчик та інші.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020