Тема: Лікарські рослини. Живокіст, підбіл, валеріана.
План
Вступ.
Живокіст лікарський.
Підбіл звичайний.
Валеріана.
Вступ.
Незважаючи на бурхливий розвиток хімії і зростання кількості нових,
дедалі ефективніших синтетичних лікарських препаратів “антибіотиків”
лікарські рослини продовжують займати значне місце в арсеналі
лікувальних засобів.
Використання лікарських рослин у народній та офіційній медицині має
багатовікову традицію. Вони здавна користуються великою популярністю
серед населення.
Однак, хоча цілющі властивості лікарських рослин загальновизнані,
вивчення перспектив раціонального використання та застосування їх у
медицині нерідко ведеться однобоко. Так, у науково-дослідних закладах
дослідження фармакотерапевтичної цінності лікарських рослин спрямоване
головним чином на вивчення окремих діючих речовин, сировини, призначеної
для хіміко-фармацевтичної промисловості. Безпосередньому ж комплексному
дослідженню рослин приділяється ще недостатньо уваги. Внаслідок цього не
використовуються природні лікарські засоби, надзвичайно корисні при
багатьох хворобах.
Препарати рослинного походження характеризуються малою токсичністю і
незначним алергічним впливом, порівняно з синтетичними сполуками.
Symphytum officinale L. — живокіст лікарський.
Рос. назва: окопник лекарственный.
Родина: Boraginaceae — шорстколисті.
Багаторічна трав’яниста рослина, заввишки 30-100 см. Стебло крилате,
особливо вгорі, від глибоко збігаючих вниз листків, товсте, пряме.
Листки нижні великі, звужені в крилатий черешок, довгасто-ланцетні,
верхні — сидячі. Вся рослина шорстка. Квітки зібрані в пониклі, вкриті
листочками завійки. Віночки квіток брудно-пурпурові або лілові з
відверненими назовні зубцями. Корені товсті, галузисті, зовні майже
чорні, всередині білі, крихкі, на зламі нерівні, терпко-липкі на смак.
Цвіте з V до кінця VII. Росте на вологих луках, біля канав, струмків, на
пухких торфомінеральних грунтах, на низинних торфовищах. Поширений
повсюдно.
Корені живокосту вважаються отруйними, особливо якщо приймаються
внутрішньо у завищених дозах. Про отруйність їх свідчить і хімічний
склад.
За різними науковими джерелами, у коренях містяться алкалоїди
лазіокарпін, циноглосин, глікоалкалоїд консолідин, алантоїн, аспарагін,
сліди ефірної олії, дубильні речовини, галова і дігалова кислоти,
крохмаль, смоли, багато слизу, холін, за болгарськими джерелами — ще й
інулін. У свіжій надземній частині також є алкалоїд циноглосин,
глікоалкалоїд консолідин і продукти його розщеплення — консолідин і
глюкоза.
У народній практиці застосовують корінь живокосту як обволікаючий засіб
при всіх видах запалення слизової оболонки, а особливо при грудних
захворюваннях.
У народі вживають також корінь живокосту і як в’яжучий, і як проносний
засіб, а також як засіб, що видаляє змертвілі тканини і сприяє
регенерації. Вважають також, що живокіст лікує нирки, допомагає при
поносах, навіть з кров’ю, а також при кровотечах у шлунку і кишечнику,
приймають його також при чиряках, виразках і наривах як внутрішньо, так
і зовнішньо.
Вказуються відомі вже дані про стимулюючу дію речовин кореня на ріст
клітин і відновлення тканин людини. Відвар з коренів застосовують і при
парадонтозі (в тому числі гнійному), для полоскання ротової порожнини,
при переломах кісток та пораненнях, при гнійному запаленні їх, при
запаленні вен, гнійному запаленні тканин, при болях в ампутованих
кінцівках, на забиті місця, вивихи, при невралгіях внаслідок поранення,
старих глибоких ранах, що важко і довго гояться, при фурункульозі тощо.
Народ відзначає кращу дію не сушеного кореня живокосту, а саме свіжого,
сирого. Відомо (вченим), що у коренях живокосту знаходиться алантоїн і
алантоїнова кислота. Це похідні пурину. Хоч доведено значення їх, але
наука ще в боргу перед людьми щодо вироблення методики консервації
діючих начал свіжого кореня живокосту.
Крайній термін зберігання сухих коренів живокосту, до чотирьох років
максимально (в сухому середовищі).
Tussilago farfara L. — підбіл звичайний, мати-й-мачуха.
Рос. назва: мать-и-мачеха, подбел, камчужная трава.
Родина: Asteraceae (Compositae) — айстрові (складноцвіті).
Рано навесні на глинистих і глинисто-крейдяних грунтах, схилах горбів,
ярів, а також на межах, у дещо сухіших ровах, на краях лук, що
переходять у ріллю, з’являються жовті квіти, схожі на квіти кульбаби.
Після цвітіння починають розвиватися листки. Це і є мати-й-мачуха.
Рослина багаторічна, трав’яниста, з повзучим підземним галузистим
кореневищем. Листки округло-серцевидні, кутасто-нерівнозубчасті, щільні,
формою нагадують нижню поверхню кінського копита, зісподу білоповстисті
(«теплі — мати»), зверху гладкі («холодні — мачуха»). Листочки квітучого
стебла лускуваті, яйцевидно-ланцетні, прямостоячі, загострені, часто
буруваті. Кошики (суцвіття) до і після цвітіння пониклі. Поширена
повсюдно.
Збирають квіти цієї рослини рано навесні, а листя — через 2-3 (і
пізніше) тижні після того, як обсім’яняться кошики, в першій половині
літа.
У народному лікуванні застосовуються листки мати-й-мачухи, рідше квіти
або суміш квітів і листків (подрібнених) у вигляді напару (настою) при
різних видах грудних — легеневих хвороб як відхаркувальний засіб, легке
потогінне. Крім того, напар із суміші листя і квіток (2:1) підбілу (в
дозі 4-6-ти столових ложок на 1 л окропу) приймають і в інших випадках
запалень слизової оболонки, при катарах шлунка і кишок, при ниркових
захворюваннях, катарі сечового міхура.
При нежиті втягують у ніздрі сік, вичавлений із свіжих листків. Такий же
сік приймають внутрішньо при туберкульозі легенів та золотусі по 4-6
столових ложок у день.
Замість напару в згаданих вища потребах вживають порошок із листків по
третині чайної ложки тричі на день (повну чайну ложечку порошку з
листків ділять на три рівні порції).
При запаленні легенів, тривалому кашлі, бронхітах, хрипоті та інших
захворюваннях дихальних шляхів п’ють напар з суміші таких лікарських
рослин, взятих у рівних за об’ємом частинах: листків і квіток підбілу,
подрібнених сухих коренів живокосту, липового цвіту, квіток бузини
чорної, кореневищ пирію, квіток (пелюсток) коров’яку — 1 столова ложка з
верхом на 1 склянку окропу. П’ють до півтори склянки на день, краще
невеличкими частками — ковтками, теплим. Або ж по півсклянки тричі на
день після їжі.
Зовнішньо. Сік із свіжого листка підбілу на шматочці (або сам листок)
прикладають до гнійних ран, виразок, наривів; закапують у ніздрі при
нежиті. Вважається в народі засобом, який загоює рани. Використовують
його для змазування і промивання тіла при гнійничкових ураженнях шкіри
(піодерміт).
При випаданні волосся і при сильній лупі зі свербінням шкіри на голові —
тричі на тиждень миють (а вірніше, виполіскують) голову в міцному
відварі з суміші листків кропиви і підбілу, взятих порівну.
Листки і квітки (краще окремо) зберігають у ящиках, вистелених папером.
Строк зберігання — до 3-х років.
Valeriana officinaiis L. — валеріана лікарська маун, одолян, козлик.
Рос. назви: валериана лекарственная, маун.
Родина: Valerianaceae — валеріанові.
Цей вид є так званим збірним. Систематики поділяли його на кілька видів
і різновидів; серед них — Valeriana palustris Kr., що тепер називається
V. exaltata Mikan.— валеріана болотяна; V. poligama Bess. ex DC.— тепер
V. simplicifolia (Reichenb) Kalath.— валеріана цілолиста; V. stolonifera
Czern.— валеріана пагононосна. У нас, в Україні, ботаніки нараховують 13
видів валеріани, з яких у Карпатах, частково в Прикарпатті — 6 видів, і
в Криму та північній частині Лісостепу і Степу — 4 види.
Вісім видів валеріани використовуються медициною нарівні з валеріаною
лікарською.
У народі перевагу якомусь із зазначених видів не віддають, але вважають
більш цілющими корені з кореневищами рослин, що ростуть на сухих місцях,
пагорбках.
Валеріана (групи V. officinalis L.) — багаторічна трав’яниста рослина,
заввишки до 150 см. У перший рік звичайно рослина формує розетку
прикореневих листків, не виростаючи у квітоносне стебло. Такі ж розетки
формуються на відростаючих пагонах у деяких окремих видів. Листки
супротивні, непарно-пірчасті, листочки яйцевидно-ланцетні, зазублені або
цілокраї. Стебло пряме, борозенчасте. Суцвіття велике, галузисте, окремі
частини його у формі складних щитків. Квітки дрібні двостатеві, рожеві
або білі. Цвіте звичайно в VI, VІІ деякі екземпляри — також у VIII.
Росте частіше на вогких місцях, у заплавах річок, на
трав’янисто-осокових болотах, У вогких чагарниках, серед лозняків, на
лісових галявинках. Поширена, можна сказати, повсюдно. Тепер її ареали
зменшуються через осушення грунтів.
Збирають корені з кореневищами рано навесні, коли 0 перших листках можна
вже її знайти, або пізно восени. Миють у холодній воді. Для домашніх
цілей, після вимиття коренів, варто відривати чи відрізати бічні (від
сильних екземплярів) корінці, виполіскувати їх у воді, а комель
(окоренок) очистити легко кінцем ножа, грубші дорізати на кілька частин.
Сушать сировину у затінку або У сушарні при температурі до 40 °С, бо
інакше валеріанова кислота та ефірні фракції втрачаються.
Корені й кореневища мають своєрідний запах, на смак гіркі, трохи пекучі.
Валеріана – це давня і сучасна лікарська рослина. Наш народ добре знає
валеріану і цілющими властивостями її коренів і кореневищ користується
для лікування від багатьох хвороб.
Валеріанові корені з кореневищами вважаються засобом, який заспокоює
нерви, сприяє травленню, розігріває шлунково-кишковий тракт; крім того,
є вітрогінним, жовчогінним і знезаражуючим, глистогінним засобом.
Із коренів та кореневищ валеріани готують настоянки водні, спиртові
(іноді й ефірні), які вживають при нервових збудженнях, потрясіннях, при
істерії, при судорогах, при падучій хворобі, тяжких душевних
переживаннях, безсонні, серцебитті як засіб, що підтримує сили, при
поносах.
Медичною практикою доведено, що приймання валеріани для профілактики,
запобігання перед неминучими неврозами, які очікуються, неефективне.
Знімання або полегшення тих явищ проходить у процесі їх виникнення.
Відмічено, що препарати валеріани зменшують індивідуальну неуважливість
(розсіяність), діють як адаптогени (пристосувальне), тобто підтримують
організм у дуже несприятливих умовах працежиттєдіяльності, при
перевтомі, полегшують стан при клімактеричних приливах крові.
Призначаються, в тому числі корінь, у зборах лікарських рослин при
гіпертрофії щитовидної (базедова хвороба) залози, при нейродермітах
(висипки на тілі нервового походження) та алергічних захворюваннях. Крім
того, при істерії, неврастенії, епілепсії, іпохондрії, відчутті втрати
свідомості, притомності, мігрені, сильному метеоризмі (здуття у животі,
що часом супроводжуються коліками), при астмі. У кожному конкретному
випадку лікувальну форму, препарат, дозування, в тому числі і
коренів-валеріани, визначає лікар.
При заготівлі коренів з кореневищами валеріани, особливо пізно восени,
коли майже все листя потьмяніло, легко помилитись і можна викопати
корені схожі на валеріану, інших рослин, часом навіть отруйних
(наприклад, жовтеців). Перевірте добре по запаху їх та ще при непевності
дайте понюхати тому, хто не копав їx.
Добре висушені корені найкраще зберігаються у скляних банках, закритих
пластмасовою кришкою. Термін зберігання коренів і кореневищ – 3 роки.
Крім поданих вище, ряд рослин, що вживаються при захворюваннях серця.
Народний досвід підказував ученим-дослідникам багато чого такого, що
сприяло знаходженню нових засобів, нових видів сировини, нових речовин,
які мають лікувальні властивості, сировини-замінника.
У цьому напрямку особливий інтерес привертають сильнодіючі й отруйні
рослини. Згадаймо хоча б відомі: горицвіт, конвалію, наперстянку,
барвінок, бузок та ряд інших рослин.
Треба враховувати і те, що серед лікувальних та лікарських рослин є
чимало й таких, що не вважаються прямими серцевими, але мають велике
допоміжне значення для цієї групи хвороб.
Лікувати серце без рослинних препаратів неможливо.
Лікуватись ними та отруйними рослинами, з яких вони держані, без
керівництва лікаря-спеціаліста — безглуздо і дуже небезпечно. Наука
дала, дає і буде давати чудові препарати і визначати безпечне лікарське
дозування. Треба тільки, щоб вони були: і сировина, і препарати з неї.
Використана література:
Іван Носаль “Від рослини – до людини”.
В.В. Каркут “Жива аптека”.
Ф.І. Мамчур “Цілюще зело”.
Ф.І. Мамчур “Довідник з фітотерапії”.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
