UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 12

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваКушнірство села Пістинь (реферат)
Авторdimich
РозділНародні промисли, ремеслярство
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1732
Скачало183
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

ПЛАН

 

Показ моделей кожухів і кептарів різних часів і різних фасонів нашого

села.

 

Що треба було зробити, щоб такий кожух чи кептар появився у нас на

плечах.

 

Коротка історична довідка.

 

Цікаво знати, що ... (короткі відомості про пістинських кушнірів, їх

навчання).

 

Розгляд фотографій (з моїм коментуванням).

 

Слово художній самодіяльності.

 

КОРОТКА ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

 

Кушнірство – промисел, який включав вичинку шкіри з хутром і пошиття з

неї кожухів, кептарів, шапок. Цей промисел мав на нашій території

сприятливі умови – чималі запаси місцевого хутряного одягу в умовах

клімату з різкими перепадами температури.

 

У Косівському повіті у 80-х роках ХІХ ст. налічувалось 107 кушнірів.

 

В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. виділяється кушнірством село Пістинь.

Майстерність пістинських кушнірів була відома не тільки в усіх

довколишніх селах, а й на Коломийщині, Снятинщині.

 

Кушнірство Гуцульщини кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. носило

винятково кустарний характер. Якщо в інших промислах із зародженням

капіталістичних відносин змінюються до певної міри знаряддя праці чи

види сировини, то у кушнірстві увесь процес обробки сировини та пошиття

виробів і далі здійснював майстер вручну, саморобними примітивними

знаряддями. До роботи залучались члени сім’ї (приклад – ясінка Дмитра

Костинюка і дочка, пізніше – внучка), у міських майстернях – 1-2

челядники (приклад – у Рибака челядником був Пліхтак Юрій Дмитрович.

 

До першої світової війни у північній частині Гуцульщини шили довгі

кожухи: відрізні в лінії талії, рясовані. На пошиття такого кожуха йшло

7-8 шкір. Подібного крою кожухи виготовляли в районі Делятина, Пістині,

Шешор, Уторопів – аж до Кут.

 

Вибравши певну форму, майстер кожну шкіру кроїв так, щоб найменше

зрізати. Користувався при цьому ножем (“Бричем”), шив спеціальною

тригранною голкою і лляними нитками, для міцності дубленими у вільховій

корі або навощеними. Готовими викройками не користувалися, хіба що

іноді, при пошитті дублених кожухів. Не тільки в оздобленні, а й пошитті

кожухів, кептарів виявлялась майстерність народних умільців. Щоб річ

служила якомога довше, була зручною в побуті, дбали і про види швів, і

про способи з’єднання окремих деталей. Шви застосовували лицеві та

виворітні. На давніх традиційних білих кожухах і кептарях усі шви робили

лицеві, прикриті тонкою шкіряною смужкою, яку дрібно стебнували чорними

або білими нитками. Для зміцнення внутрішніх швів гуцульські майстри між

двома деталями вкладали тоненький шкіряний ремінець (”серце”). У

дублених кожухах усі шви виворітні.

 

Крім кожухів, кептарів, кушніри займались і пошиттям хутрових шапок. У

нашому селі поширеними були смушеві шапки двох видів (показую на

фотографіях : де я в дружках – шапки у молодих і де вуйко Михайло – типу

“козацькі”).

 

А ще в нашому селі поширеними вважались шапки-клепані – шапка з синього

або червоного сукна, підшита овечим хутром, а краї облямовані лисячими

хвостами.

 

Напевно, наші предки запозичили собі такий вид шапок від наших

завойовників –монголо-татар.

-----> Page:

0 [1] [2] [3]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ