.

Методика вивчення фонетики і графіки (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
230 5132
Скачать документ

МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ ФОНЕТИКИ І ГРАФІКИ

Уже в період навчання грамоти (1 клас) діти шляхом часткового
звукового аналізу вчаться виділяти окремі звуки із звукового комплексу
— слова, проводять спостереження за зміною значення слова залежно від
зміни того чи іншого звука (лис — ліс, ніч — піч), послідовно називають
звуки в слові, визначають голосні і приголосні, приголосні тверді і
м’які, на основі поскладового вимовляння вчаться ділити слово на склади,
а також робити звукові моделі слів.

Ці уміння є основою для успішного засвоєння розділу «Звуки і букви» у
1-2 класах.

У Дітей формуються сталі уявлення про те, що звуки мови поділяються на
дві великі групи — голосні і приголосні. З метою чіткості і свідомості
засвоєння знань під час класифікації звуків на голосні і приголосні
учнів слід орієнтувати на такі ознаки :

спосіб вимови (при вимові голосних повітря вільно виходить через ротову
порожнину, при вимові приголосних — натрапляє на ряд перешкод (язик,
зуби, губи);

характер звучання (при вимові голосних чуємо тільки голос, при вимові
приголосних — голос і шум або тільки шум);

властивість утворювати склад (голосні утворюють склад самі по собі,
приголосні — лише в сполученні з голосними).

Всі ці знання учні мають одержувати способом спостереження за
артикуляційним апаратом.

Під час вивчення цього розділу доцільними будуть вправи фонетичного й
артикуляційного характеру, спрямовані на формування умінь класифікувати
звуки, наприклад: 1) назвіть звуки, під час вимови яких повітря вільно
проходить через ротову порожнину; 2) назвіть звуки, під час вимови яких
створюється перешкода губами ([б], [п], [в], [м], [ф]), зубами і
кінчиком язика ([д], [т], [з]) і т. д

Передувати таким вправам мають спостереження за артикуляційним апаратом
в процесі вимови голосних і приголосних.

Під час вивчення цієї теми учні мають одержати знання про те, що в
українській мові шість голосних звуків: [а], [о], [у], [е], [i], [й] і
що на письмі вони позначаються десятьма буквами: а, о, у, е, і, й, я, ю,
е, ї.

Під час опрацювання цього матеріалу найдоцільнішим буде прийом
евристичної бесіди, яка проводиться на основі спостережень за мовним
матеріалом, звукобуквеного аналізу, зіставлення голосних звуків і букв,
якими вони позначаються.

Засвоєння цього матеріалу умовно можна поділити на кілька етапів.

На першому проводиться зіставлення голосних звуків і букв, якими вони
позначаються:

звук [а] [о] [у] [е] [й] [і]

буква а о у е й і

На наступному етапі проводяться спостереження над звуковим значенням
букв я, ю, є, ї.

Учням поступово пропонуються для звукобуквеного аналізу слова, де
зазначені букви знаходяться: а) на початку слова, складу (яма, Юра,
біліє, їду); б) в середині складу (люк, ляк, сине).

У результаті спостережень за вимовою і звукобуквеного аналізу учні
повинні вирішити поставлену перед ними проблему. Над буквами я, ю, є, ї
в ряду звуків має з’явитися такий запис:

[йа] [‘а] [йу] [‘у] [йе] [‘е] [йі]

я ю є
ї

в якому знак (-) позначає м’якість приголосного перед голосним.

Це завершальний етап опрацювання зазначеної теми.

Під час вивчення теми «Голосні звуки і позначення їх буквами» важливо
запобігти помилкам, які є наслідком змішування звуків і букв.

Слід пам’ятати, що буква аж ніяк не може впливати на м’якість звука,
оскільки звук сам по собі м’який (прислухайтесь: л’ак]). По-друге, буква
— це лише графічний знак, який вживається на письмі, щоб передати
(позначити) м’якість у даному випадку звука [л’] перед [а].

Оскільки в графічній системі української мови найбільше розходжень між
приголосними звуками і позначенням їх буквами, засвоєння цієї теми
необхідно проводити на основі спостережень за звуками і їх буквеним
позначенням.

В одних випадках слід вдаватися до прийому зіставлення звуків і букв
(вимовляємо [шч] — пишемо букву щ (ща),

вимовляємо [дз], [дз’], [дж] — пишемо букви дз, дж), в інших — до
заучування напам’ять слів, наприклад, тих, у яких вимовляється звук [г].

Для удосконалення умінь, одержаних протягом навчання у 1 класі щодо
розрізнення твердих і м’яких приголосних, доцільними будуть
спостереження за мовним апаратом під час артикулювання (вимовляння)
твердих і м’яких приголосних: [л — л’], [н — н’], [т — т’], [д — д’] та
звука [й].

Саме тут потрібними будуть завдання, спрямовані на класифікацію звуків
за твердістю / м’якістю та диференціацію їх.

Під час опрацювання теми «Тверді і м’які приголосні» учні мають
удосконалити знання про способи позначення м’яких приголосних на письмі.
Перший крок у цьому плані був зроблений, коли учні проводили
спостереження за звуковим значенням букв я, ю, є. Тепер же цей матеріал
— в центрі уваги вчителя. Під час його опрацювання вчитель веде учнів
від часткового звукового аналізу з метою виділення твердих і м’яких
приголосних у парах слів (лак — ляк) чи складів (Луша — Люда) до
усвідомлення особливостей буквеного позначення м’яких звуків у складах з
голосними [а], [у], [е], [й], [і].

Окремо учні вивчають теми «Позначення м’яких приголосних за допомогою
м’якого знака» та «Позначення м’якості приголосних перед о», їх
опрацювання провадиться також на основі спостережень за вимовою м’яких
приголосних звуків і їх буквеним позначенням.

Важливе значення для засвоєння цього матеріалу матимуть усні й письмові
вправи, в основі яких лежать звуковий та звукобуквений аналіз.

У період навчання грамоти учні знайомились з м’яким знаком і тепер мають
пригадати, для чого він уживається на письмі.

«Вживання м’якого знака перед буквою о» є, по суті, закріпленням
знань про роль м’якого знака на письмі.

З глухими і дзвінкими приголосними діти практично ознайомились у
період навчання грамоти. Зокрема, вони проводили спостереження за
вимовою парних дзвінких і глухих, спостерігали за смислорозрізнювальною
роллю цих звуків (бабка — папка). Це був перший етап їх засвоєння.

Наступний етап відбувається під час опрацювання цієї теми у 2 класі.

З метою чіткого розмежування дзвінких і глухих приголосних у методичній
літературі рекомендується вести спостереження за способом творення та
участю голосу й шуму при вимові пар дзвінких і глухих. Для спостережень
учні одержують завдання беззвучно артикулювати приголосні таких пар:

[д — т], [д’ — т’], [б — п], [ж — ш], [з — с]-, [з’ — с’], [дз- —
ц] та ін.

Наступне завдання — простежити за участю голосу і шуму в процесі
вимовляння зазначених пар звуків.

У результаті спостережень учні приходять до висновку, щоб вимова звуків
кожної пари відрізняється саме участю голосу. Вчитель допомагає дітям
зробити висновок: дзвінкі приголосні – це ті, які творяться за допомогою
голосу і шуму, а глухі — тільки за допомогою шуму.

Учні шляхом спостережень за участю голосу і шуму під час вимовляння
знайомляться також із дзвінкими, які не мають глухих пар (сонорними), та
з непарним глухим [ф]:

[в], [м], [й], [н], [л], [р], [к’], [л’], [р’], [ф].

Проводячи спостереження, слід брати до уваги не лише тверді дзвінкі й
глухі приголосні, а й м’які.

Робота над темою «Дзвінкі й глухі приголосні» тісно пов’язана з
удосконаленням орфоепічних умінь, оскільки ще досить часто в
українському мовленні учнів.

Із способом поділу слова на склади діти знайомляться в період навчання
грамоти. Під час опрацювання фонетичного матеріалу удосконалюється
навичка ділити слова на склади залежно від кількості голосних у слові.
Вона є однією з основних у початкових класах і має значення як для
письма (учні переносять слово з рядка в рядок на основі поділу на
склади, диктують по складах слово під час запису), так і для читання.

Робота над складом слова тісно пов’язана з визначенням наголосу в слові
(наголошеного складу), що є досить складним для учнів, оскільки вимагає
певних аналітичних умінь. Спостерігаючи за вимовою ненаголошених і
наголошених складів, учні приходять до висновку, що наголошений склад —
це склад, який вимовляється довше і сильніше, ніж ненаголошений.

На наступних етапах навчання доцільними будуть визначення наголосу в
сприйнятих на слух словах та записаних на дошці чи в зошитах.

Робота над формуванням умінь визначати наголошений і ненаголошений склад
має надзвичайно велике значення. Від якості зазначених умінь буде
залежати успішність учнів в оволодінні правописними навичками позначення
на письмі ненаголошених [е], [й].

Зіставлення слів, однакових за написанням, але різних за місцем
наголосу, робота над значенням таких слів підводять дітей до розуміння
ролі наголосу в слові.

Навичка правильно визначати наголос в слові має значення не лише для
формування вимови, а й для формування правописних умінь, зокрема умінь
позначати на письмі ненаголошені [е], [й].

Звуковий і звукобуквений аналізи є найбільш ефективними прийомами
навчання грамотного письма. Ці прийоми сприяють усвідомленню
послідовності звуків у слові, встановленню правильних співвідношень
між звуками і буквами.

Слід чітко розрізняти ці два прийоми. Звуковий аналіз проводиться лише
на рівні звуків.

Звукобуквений аналіз проводиться словами, сприйнятими на слух, а потім
вимовленими учнями самостійно.

Якщо під час звукового аналізу учні займаються встановленням складової і
звукової будови слова, то під час звукобуквеного аналізу діти повинні,
крім цього, називати звуки і букви, якими вони позначаються.

Звуковий і звукобуквений аналізи можуть проводитись як усно, так і
письмово. Можна проводити як повний аналіз слова, так і частковий.

Звукобуквений аналіз слова має дещо інші завдання. Основне з них —
вироблення умінь правильно (без пропусків) позначати звуки у сприйнятих
на слух словах, узвичаєними у даній мові буквеними знаками.

Під час звукобуквеного аналізу слід іти від звука до букви, а не
навпаки, як це іноді трапляється в практиці, Адже звук є первинним,
буква — вторинна і вживається залежно від звука. Послідовність
проведення звукобуквеного аналізу слова така:

1. Вимов слово по складах. Склади звукову модель слова.

2. Назви в ньому кількість складів, визнач наголошений склад.

3. Вимов послідовно звуки, з яких складається слово.

4. Назви голосні і приголосні, приголосні м’які і тверді (при потребі —
дзвінкі і глухі).

5. Запиши слово, називаючи букви, якими позначаються звуки в слові,
вказуючи на особливість вживання букв. Наприклад: у слові дощ звуки [шч]
позначаються однією буквою щ (ща).

Повний звукобуквений аналіз доцільно використовувати лише на етапі, коли
в учнів формується усвідомлення співвідношень між звуком і буквою.

Програма не вимагає письмового виконання повного звукобуквеного аналізу.
На письмі можна обмежитись складанням звукової моделі слова. Наприклад,
слово яблуня матиме таку звукову модель:

Звуковий і звукобуквений аналіз потребують умінь логічно і доказово
будувати висловлення. Тому, навчаючи, як проводити такі види роботи,
вчителю обов’язково слід давати зразок відповіді, записаний на плакаті
або на дошці.

= ? – – ? = ?

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020