.

Підприємництво як сучасна форма господарювання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3030
Скачать документ

РЕФЕРАТ

З підприємництва на тему:

“Підприємництво як сучасна форма господарювання”

План.

Сутність, значення та організаційно-правові форми здійснення.

Типологія, середовище та активізація підприємства.ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК
СУЧАСНА ФОРМА ГОСПОДАРЮВАННЯ

Сутність, значення та організаційно-правові форми здійснення

Як відомо, у минулому виокремлювали землю, працю й капітал як ключові
чинники виробництва; нині до них додають новий чинник — підприємницький
потенціал (потенційну можливість максимально ефективного використання
сукупності кадрових, матеріальних і нематеріальних ресурсів). Формування
й використання цього потенціалу — це практично і є суттю поняття
«підприємництво», яке заведено вважати особливою сферою
виробничо-господарської або іншої діяльності з метою одержання певного
зиску.

Підприємництвом, як правило, називають ініціативно-самостійну
господарсько-комерційну діяльність окремих фізичних та юридичних осіб,
що її цілком зорієнтовано на одержання прибутку (доходу). Така
діяльність здійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту
майнову відповідальність окремої фізичної особи — підприємця або
юридичної особи — підприємства (організації).

Основними функціями підприємницької діяльності заведено вважати: 1)
творчу — генерування й активне використання новаторських ідей і пілотних
проектів, готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в
бізнесі (підприємництві); 2) ресурсну— формування й продуктивне
використання власного капіталу, а також інформаційних, матеріальних і
трудових ресурсів; 3) організаційно-супровідну — практична організація
маркетингу, виробництва, продажу, реклами та інших господарських справ.
Підприємницька діяльність може здійснюватися без використання і з
використанням найманої праці, без утворення або з утворенням юридичної
особи.

Важливо усвідомлювати, що підприємництво (бізнес) завжди має
здійснюватися за науково обгрунтованими принципами. До цих принципів
належать: 1) вільний вибір бізнесової діяльності; 2) залучення на
добровільних засадах ресурсів (грошових коштів і майна) індивідуальних
підприємців та юридичних осіб для започаткування й розгортання такої
діяльності; 3) самостійне формування програми діяльності, вибір
постачальників ресурсів і споживачів продукції, установлення цін на
товари та послуги, наймання працівників; 4) вільне розпоряджання
прибутком (доходом), що залишається після внесення обов’язкових платежів
до відповідних бюджетів; 5) самостійне здійснення підприємцями —
юридичними особами зовнішньоекономічної діяльності.

Підприємництво як форма переважно ініціативної діяльності може
започатковуватися й функціонувати у вигляді будь-яких її видів
(виробничої та торговельної діяльності, посередництва, надання послуг
тощо). Поряд з цим завжди виокремлюються індивідуальна й колективна
форми підприємницької діяльності, тобто такі можливі види останньої, як:
а) малий бізнес (мале підприємництво), що базується на особистій
власності або оренді майна; б) спільне підприємництво (партнерство),
засноване на колективній власності; в) корпоративне підприємництво,
матеріальною підвалиною якого служить акціонерна власність.

Традиційно існують класична та інноваційна моделі підприємництва з
альтернативним варіантом їхнього поєднання. Класична модель
підприємницької діяльності незмінне орієнтується на найефективніше
використання наявних ресурсів підприємства (організації). За такої
моделі дії підприємця чітко окреслено: аналітична оцінка наявних
ресурсів; виявлення реальних можливостей досягнення поставленої мети
бізнесової діяльності; використання саме тієї реальної можливості, яка
здатна забезпечити максимально ефективну віддачу від наявних фінансових,
матеріальних і нематеріальних ресурсів. Інноваційна модель
підприємництва передбачає активне використання переважно інноваційних
організаційно-управлінських, техніко-технологічних і
соціально-економічних рішень у сфері різномасштабного бізнесу. Тому
практична реалізація цієї підприємницької моделі має спиратися на таку
послідовно здійснювану систему дій: 1) науково обґрунтоване формулювання
головної підприємницької мети; 2) усебічна оцінка зовнішнього ринкового
середовища з погляду пошуку альтернативних можливостей реалізації
запропонованої підприємницької ідеї; 3) неупереджена порівняльна оцінка
власних матеріально-фінансових ресурсів і спрогнозованих можливостей; 4)
конструктивний пошук зовнішніх додаткових джерел відповідних видів
ресурсів (за потреби); 5) ґрунтовний аналіз потенційних можливостей
конкурентів у відповідній ніші ринку; 6) практична реалізація завдань
інноваційного характеру згідно з прийнятою концепцією підприємницької
діяльності.

Правильне розуміння сутності підприємницької діяльності випливає також
із визначення її значення для функціонування ефективної системи
господарювання. Воно (значення) полягає насамперед у тім, що
підприємництво: по-перше, служить головним фактором структурних змін у
системі господарювання; по-друге, створює живильне середовище для
конкуренції і завдяки цьому стає своєрідним каталізатором
соціально-економічного розвитку країни в цілому; по-третє, сприяє
найефективнішому використанню інвестиційних, матеріальних і
нематеріальних ресурсів; по-четверте, забезпечує належну мотивацію
високопродуктивної праці.

В Україні правове забезпечення підприємницької діяльності гарантується
насамперед Законом України «Про підприємництво», ухваленим Верховною
Радою України 1991 року. Ключовими його розділами є: 1) загальні
положення щодо підприємництва (суб’єкти, свобода, обмеження, принципи та
організаційні форми); 2) умови здійснення підприємництва (державна
реєстрація, право наймання працівників і соціальні гарантії,
відповідальність суб’єктів, припинення діяльності); 3) стосунки
підприємця і держави (гарантії прав, державні підтримка та регулювання,
діяльність іноземних підприємств, міжнародні договори). Для дальшого
розвитку підприємницької діяльності в Україні важливе значення має також
Указ Президента України «Про державну підтримку малого підприємництва»
від 12 травня 1998 року № 456/98. Згідно з указом підтримка малого
підприємництва має здійснюватися за такими напрямами:

• формування інфраструктури підтримки й розвитку малого підприємництва;

• створення сприятливих умов для використання суб’єктами малого
підприємництва державних фінансових, матеріально-технічних та
інформаційних ресурсів, а також науково-технічних розробок і технологій;

• запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності;

• удосконалення підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації
кадрів для суб’єктів малого підприємництва;

• фінансова підтримка інноваційних проектів.

Крім того, Кабінетом Міністрів України розроблено та Верховною Радою
України схвалено Державну програму підтримки малого підприємництва на
1999—2000 роки.

Важливою передумовою успішної підприємницької діяльності треба вважати
вибір організаційно-правової форми її здійснення, який зазвичай
обумовлюється низкою чинників (мірою відповідальності, системою
оподаткування, потребою у фінансових коштах, можливістю зміни власника,
управлінськими здібностями підприємця тощо). В Україні поширено
здебільшого три основні організаційно-правові форми підприємницької
діяльності: 1) одноосібна власність; 2) товариства (партнерства); 3)
корпорації (акціонерні товариства).

Важливою формою підприємницької діяльності є франчайзинг, який у
широкому розумінні цього терміна означає надання права на виробництво та
(або) збут продукції (здійснення послуг), а також практичної допомоги в
справі організації бізнесу. Франчайзинг як особлива форма господарювання
полягає в такому: незалежна фірма (франчайзодавець), яка виробляє
продукцію (надає послуги), передає право використовувати свій товарний
знак іншому підприємству (франчайзоотримувачу) в обмін на зобов’язання
виготовляти або продавати продукцію цієї незалежної фірми (надавати такі
самі послуги). За право господарювати від імені і під торговельною
маркою франчайзодавця франчайзоотримувач виплачує певний відсоток від
свого доходу як матеріальну (грошову) винагороду.

Типологія, середовище та активізація підприємства.

Практика господарювання підтверджує можливість здійснення двох основних
видів (типів) підприємницької діяльності — виробничої та посередницької.
Виробнича підприємницька діяльність вважається визначальною, оскільки
вона найбільше впливає на ефективність системи господарювання та якість
суспільного життя. Загальну типологію виробничої та посередницької
підприємницької діяльності, тобто її розчленування на окремі структурні
елементи та їх групування в певні блоки.

Підприємницька діяльність у сфері безпосереднього виробництва товарів
має орієнтуватися на продукування й просування на ринок традиційних або
інноваційних видів цих товарів. Така діяльність буде ефективнішою, якщо
здійснюватиметься з використанням техніко-технологічних новацій, більш
якісних характеристик продуктів праці, нових елементів організації
виробничих процесів тощо. У цьому разі йдеться про виробництво
традиційних видів продукції із застосуванням часткових інновацій. Коли ж
виробництво повністю базується на інноваціях, то результатом такої його
організації є поява продукту з принципово новими властивостями чи навіть
сферами використання.

Виробнича підприємницька діяльність може мати основний чи допоміжний
характер. До основних належать види підприємницької діяльності, у
процесі якої створюються й реалізуються готові до кінцевого споживання
вироби. Допоміжними вважаються види підприємництва, що мають не тільки
уречевлений, а й неуречевлений характер, тобто інжинірингова,
консалтингова, лізингова, маркетингова, проектувальна, факторингова та
інша подібна діяльність.

Фізичні чи юридичні особи, які репрезентують інтереси виробників або
споживачів, заведено називати посередниками. Виходячи з цього основною
метою посередницької підприємницької діяльності є інтеграція економічних
інтересів виробників і споживачів.

Однією з поширених форм посередництва є агентування, тобто форма
господарювання, за якої агент (посередник) діє від імені та на користь
відповідно виробника або споживача (принципала). Розрізняють кілька
типів агентів. Агенти (представники) виробників уособлюють інтереси
кількох виробників однотипних товарів. Повноважні агенти зі збуту
(збутовики) взаємодіють з виробниками на договірних засадах. Агенти із
закупівель зазвичай займаються підбором потрібного споживачам
асортименту товарів. Причому всі агенти співпрацюють з принципалами на
довгостроковій (постійній) основі.

Посередницькі функції одноразового агента здійснює брокер — посередник
за укладання угоди, головним завданням якого є звести продавця з
покупцем і допомогти в досягненні потрібної домовленості. Агенти можуть
працювати як оптовики-комісіонери, котрі самостійно розпоряджаються
товаром, приймаючи його на комісію від комітента (власника товару). До
комісійних відносять також операції консигнації, за яких
посередник-консигнант реалізує товар із власного складу на підставі
договору доручення.

Як суб’єкти торгово-комерційної діяльності, котрі виконують
спеціалізовані функції, виступають: 1) оптово-роздрібна фірма (база) —
безпосередня реалізація продукції виробничого і споживчого призначення з
використанням традиційних форм продажу товарів; 2) торговий дім —
здійснення експортно-імпортних операцій, включаючи організацію виставок
і реклами, із заснуванням своїх представництв в інших країнах; 3)
дистриб’ютор — придбання безпосередньо у виробників та реалізація
(розподіл) товарів своїм постійним клієнтам; 4) дилер — перепродаж
товарів від свого імені та за власний рахунок; 5) комівояжер — продаж
товарів із доставкою покупцям.

Аукціони проводяться у формі прилюдного торгу з попереднім оголошенням
стартової ціни (початкової ціни, з рівня якої розпочинається торг) і
лоту (неподільної партії товару). Внутрішньодержавна аукціонна торгівля
здійснюється постійно стосовно промислових товарів і нерухомості, а
міждержавна — періодично і стосується тільки специфічних товарів
(наприклад, скакових коней, хутрової сировини, предметів антикваріату,
тютюну, чаю, прянощів тощо).

Основою біржового підприємництва є біржі (форма постійно діючого
оптового ринку), що виконують спеціалізовані функції: 1) товарні —
оптова торгівля масовими товарами зі стійкими якісними параметрами; 2)
фондові — купівля-продаж цінних паперів; 3) валютні — купівля-продаж
золота та інших дорогоцінних металів, іноземної валюти; 4) праці
(переважно у вигляді центрів зайнятості населення) — облік попиту і
пропонування робочої сили, сприяння працевлаштуванню з організацією
перенавчання. Специфічними операціями, що їх виконує біржове
підприємництво, є: а) ф’ючерсний контракт — контракт на поставку
обумовленої кількості певного товару за фіксованою ціною протягом
зазначеного в договорі терміну; б) опціон — договірне зобов’язання
купити або продати товар (фінансові права) за наперед визначеною ціною в
межах узгодженого періоду. Опціони здійснюються стосовно конкретних
товарів, цінних паперів, ф’ючерсних контрактів.

Крім двох основних типів підприємництва (виробничого й посередницького),
існує підприємництво фінансових інституцій. Як суб’єкти підприємництва
фінансового спрямування, що, з одного боку, є посередниками, а з іншого
— надавачами послуг, виступають спеціалізовані банки та інвестиційні
компанії (фонди). Спеціалізовані державні та комерційні банки акумулюють
внески тимчасово вільних грошових коштів фізичних і юридичних осіб,
надають кредити, стають посередниками у взаємних платежах і розрахунках
між підприємствами (організаціями) й окремими фізичними особами.
Інвестиційні компанії та фонди здійснюють постійний кругообіг власного й
позичкового капіталу у формі інвестування існуючих виробництв, нових
технічних і організаційних проектів на галузевому чи регіональному
рівнях.

Формування і функціонування соціальне орієнтованого та економічно
ефективного підприємництва можливі за умови створення належного
підприємницького середовища, що має інтегрувати в собі сприятливу
суспільно-економічну ситуацію в країні (регіоні), спиратися на розвинену
ринкову економіку з відповідними активними правовими та
соціально-економічними регуляторами й ринковою інфраструктурою.
Основними параметрами належного бізнесового середовища треба вважати: 1)
стабільність національної кредитно-грошової системи; 2)
пільгово-стимулюючу систему оподаткування підприємницьких структур
(окремих підприємців); 3) державну фінансову та інфраструктур ну
підтримку різномасштабного і насамперед малого підприємництва; 4)
ефективний правовий захист інтелектуальної і промислової власності; 5)
науково обґрунтоване й ринкове спрямоване ціноутворення; 6)
сформованість колективних та індивідуальних матеріальних стимулів; 7)
інтеграцію підприємництва у світовий економічний простір; 8) достатню
привабливість іміджу підприємницької діяльності.

В Україні (з урахуванням окреслених параметрів ефективно функціонуючого
підприємництва) першочерговим є створення організаційно-економічних
передумов активізації підприємницької діяльності. Зарубіжний досвід та
аналіз вітчизняної практики господарювання дають змогу стверджувати, що
державна політика щодо активізації підприємницької діяльності має
передбачати:

• створення економічних, правових і соціальних передумов, що
забезпечували б розвиток ефективного бізнесу (прискорення виходу
вітчизняної економіки з кризового стану, стабілізації економічної та
політичної ситуації; швидке завершення реальної трансформації відносин
власності; забезпечення державних гарантій свободи підприємництва;
зміцнення національної грошової одиниці; зниження інфляції до
мінімальних меж);

• практичну реалізацію державної системи підтримки всіх напрямів
підприємництва (завершення формування належної ринкової інфраструктури;
реалізація системи фінансової підтримки підприємництва, включаючи
формування стартового капіталу; створення умов для зовнішньоекономічної
діяльності; започаткування прогресивної системи підготовки кадрів для
сучасного бізнесу; максимально можлива активізація малого
підприємництва).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020