ОСОБЛИВОСТІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГЛАМЕНТУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ КОМЕРЦІЙНИХ
КОНТРАКТІВ
Рис.1. Правові основи укладання контрактів
Перелік міжнародних конвенцій
Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень,
1980р.).
Уніфіковані правила для договірних гарантій (МТП, 1978 р.).
Конвенція про представництво в міжнародній купівлі-продажу товарів
(УНІДРУА) (Женева, 1983 р.).
Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (редакція
1983р.).
Конвенція з міжнародного факторингу (Оттава, 1988 р ).
Конвенція з міжнародного фінансового лізингу (Оттава, 1988 р) _
Конвенція ООН про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості
векселі (Женева, 3988 р.).
Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил, що стосуються
накладення арешту на морські судна (Брюссель, 10 травня 1952р.).
Конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу (Афіни, 13 грудня
1974 р.).
Міжнародна конвенція відносно обмеження відповідальності власників
морських суден (Брюссель, 10 жовтня 1957 р.).
Міжнародна конвенція про перевезення вантажів залізничним транспортом
(МГК) (Берн, 7 лютого 1970 р.)
Конвенція про договір міжнародного транспортного перевезення вантажів
(КДПГ) (Женева, 19 травня 1956 р.).
| Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) [(Берн, 9
травня 1980р.).
Уніфіковані правила щодо договору міжнародних залізничних перевезень
(МГК); Доповнення до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення
(КОТІФ) (Берн, 9 травня 1980 р.).
Конвенція про визнання приведення до виконання іноземних арбітражних
рішень (Нью-Йорк, 10 червня 1958 р.).
Конвенція на доповнення до Варшавської конвенції для уніфікації деяких
правил щодо міжнародних повітряних перевезень, що здійснюються
недоговірним перевізником (Гвадалахара, 18 вересня 1961 р.).
Протокол про зміни в Конвенції для уніфікації деяких правил, що
стосуються міжнародних повітряних перевезень, підписаний у Варшаві 12
жовтня 1919 р. (Гаага, 28 вересня 1955 р.).
Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил, що стосуються
коносаментів (Брюссель, 25 серпня 1924 р.).
Конвенція про обмеження відповідальності за морськими вимогами 1976 р.
(Лондон, 19 листопада 1986 р.).
Конвенція Організації Об’єднаних Націй про міжнародні змішані
перевезення вантажів (Женева, 1980 р.).
Конвенція про право міжнародних договорів (Відень, 23 травня 1959р.).
Протокол змін, що вносяться у Міжнародну конвенцію про уніфікацію деяких
правил щодо коносаментів, підписану в Брюсселі 25 серпня 1924 р. (23
лютого 1986 р.).
Конвенція про уніфікацію деяких правил щодо міжнародних повітряних
перевезень (Варшава, 12 жовтня 1929 р.).
Стандартні торгові умови Інституту вантажних експедиторів (1984 р.)
Йорк-Антверпенські правила 1974 року (Гамбург, 4 квітня 1974р.).
Протокол (СПЗ) про зміни у Міжнародній конвенції про уніфікацію деяких
правил щодо коносаментів 25 серпня 1924р., з поправками, внесеними
Протоколом від 23 лютого 1968 р. (Брюс-сель, 21 грудня 1979р.).
Уніфіковані правила з Інкасо (МТП, 1978 р.).
Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів
(Нью-Йорк, 1974 р.).
Арбітражний регламент ЮНСІТРАД (1976 р.).
Конвенція ООН про морські перевезення вантажів (Гамбурзькі правила)
(Гамбург, 1978р.).
Узгоджувальний та арбітражний регламент МТП (1975 р ).
Інкотермс (1990 р.).
2. Комплекс нормативних документів ДСС України включає різноманітні
стандарти, в яких встановлені вимоги до конкретних об’єктів
стандартизації. Залежно від об’єкта стандартизації, складу, змісту,
сфери діяльності та призначення НД поділяються на категорії й види.
Категорії нормативних документів. Згідно з ДСТУ 1.0 залежно від об’єкта
стандартизації та сфери діяльності нормативні документи зі
стандартизації розподіляються за такими категоріями:
• державні стандарти України – ДСТУ;
• галузеві стандарти України – ГСТУ;
• стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок
України – СТТУ;
• технічні умови України – ТУУ;
• стандарти підприємств – СТП.
Державні стандарти України (ДСТУ) – це нормативні документи, які діють
на території України і застосовуються усіма підприємствами незалежно від
форми власності та підпорядкування, громадянами – суб’єктами
підприємницької діяльності, міністерствами (відомствами), органами
державної виконавчої влади, на діяльність яких поширюється дія
стандартів. ДСТУ для будь-якої держави світу є національним стандартом
України, який затверджується Держстандартом України, в галузі
будівництва – Мінбудархітектурою України. ДСТУ мають міжгалузеве
використання і запроваджуються переважно на продукцію масового чи
серійного виробництва, на норми, правила, вимоги, терміни та поняття,
позначення й інші об’єкти, регламентування яких необхідно для
забезпечення оптимальної якості продукції, а також для єдності Т&.
взаємозв’язку різних галузей науки, техніки, виробництва та культури.
До державних стандартів прирівнюються державні будівельні норми та
правила, а також державні класифікатори техніко-економічної та
соціальної інформації. Республіканські стандарти колишнього УРСР
застосовуються як державні стандарти України до часу їх заміни або
скасування.
Державні стандарти України містять обов’язкові та рекомендовані вимоги.
До обов’язкових належать:
• вимоги, що забезпечують безпечність продукції для життя, здоров’я,
майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону навколишнього
природного середовища та вимоги методів випробувань цих показників;
• вимоги техніки безпеки та гігієни праці з посиланням на відповідні
норми і правила;
• метрологічні норми, правила, вимоги та положення, що забезпечують
достовірність і єдність вимірювань;
• положення, що забезпечують технічну єдність під час розроблення,
виготовлення, експлуатації (застосування) продукції,
Обов’язкові вимоги ДСТУ підлягають безумовному виконанню органами
державної виконавчої влади, всіма підприємствами та громадянами –
суб’єктами підприємницької діяльності, на діяльність яких поширюється
дія стандартів.
Рекомендовані вимоги ДСТУ є обов’язковими для виконання, якщо:
• це передбачено чинними актами законодавства;
• ці вимоги включено до договорів на розроблення, виготовлення та
поставку продукції;
• виробником (постачальником) продукції документально заявлено про
відповідність продукції цим стандартам.
Галузеві стандарти України (ГСТУ) розробляють на продукцію, послуги в
разі відсутності ДСТУ, чи за потребою встановлення вимог, які
перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів. Вимоги ГСТУ не
повинні протирічити обов’язковим вимогам ДСТУ. ГСТУ є обов’язковими для
всіх підприємств і організацій даної галузі, а також для підприємств і
організацій інших галузей (замовників), які використовують чи
застосовують продукцію цієї галузі.
Стандарти науково-технічних та інженерних товариств (спілок) України
(СТТУ) розробляють за потребою розповсюдження та впровадження
систематизованих, узагальнених результатів фундаментальних і прикладних
досліджень, одержаних у певних галузях знань чи сферах професійних
інтересів. Вимоги СТТУ не повинні суперечити обов’язковим вимогам ДСТУ
та ГСТУ.
Підприємства застосовують СТТУ добровільно, а окремі громадяни –
суб’єкти підприємницької діяльності, якщо вважають доцільним
використовувати нові передові засоби, технології, методи та інших
вимоги, які містяться в цих стандартах. Використання СТТУ для
виготовлення продукції можливе лише за згодою замовника або споживача
цієї продукції, що закріплено договором або іншою угодою.
Технічні умови (ТУ) – нормативний документ, який розробляють для
встановлення вимог, що регулюють стосунки між постачальниками
(розробником, виробником) і споживачем (замовником) продукції, для якої
відсутні державні чи галузеві стандарти (або за потребою конкретизації
вимог зазначених документів), їх затверджують на продукцію, яка
знаходиться в стадії освоєння і виробляється невеликими партіями. ТУ
розробляються на один чи декілька конкретних виробів, матеріалів,
речовин, послугу чи групу послуг. Запроваджують ТУ в дію на короткі
строки, термін їх дії обмежений або встановлюється за погодженням із
замовником. Підприємства використовують ТУ незалежно від форми власності
та підлеглості, громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності – за
договірними зобов’язаннями або ліцензіями на право виготовлення та
реалізацію продукції (надання послуг).
Стандарти підприємств (СТП) розробляються на продукцію (процес,
послугу), яку виробляють і застосовують (надають) лише на конкретному
підприємстві. СТП не повинні суперечити обов’язковим вимогам ДСТУ та
ГСТУ. Об’єктами СТП є складові частини продукції, технологічне оснащення
та інструмент; технологічні процеси; послуги, які надають на даному
підприємстві; процеси організації та управління виробництвом. СТП –
основний організаційно-методичний документ у діючих на підприємствах
системах управління якістю продукції. Як СТП можуть використовуватися
міжнародні, регіональні та національні стандарти інших країн на підставі
міжнародних угод про співробітництво.
Правові основи укладання контрактів
Конвенції загального типу
Спеціальні конвенції
Документи міжнародних організації
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
