.

Психологія підлітків (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
647 2769
Скачать документ

Реферат з психології

Психологія підлітків

Підлітковий вік (від 10-11 до 14-15 років) є перехідним головним чином в
біологічному смислі, оскільки це вік статевого дозрівання, паралельно
якому досягають зрілості й інші біологічні системи організму. В
соціальному аспекті підліткова фаза – це продовження первинної
соціалізації. Всі підлітки цього віку – школярі, вони знаходяться на
утриманні батьків (держави), їхньою провідною діяльністю є навчання.
Соціальний статус підлітка мало чим відрізняється від дитячого.
Психологічно цей вік дуже суперечливий. Для нього характерні максимальні
диспропорції у рівні й темпах розвитку, обумовлені значною мірою
біологічно. Найважливіше психологічне новоутворення віку – почуття
дорослості являє собою новий рівень домагань, що передбачає майбутнє
становище, якого підліток фактично ще не досяг. Звідси – типові вікові
конфлікти та їх переломлення в самосвідомості підлітка. В цілому це
період закінчення дитинства і початку «виростання» з нього.

Соціальне становище юнацтва неоднорідне. Юність — завершальний етап
первинної соціалізації. Більшість юнаків і дівчат іще навчаються, їхня
участь у продуктивній праці розглядається не стільки під кутом зору її
економічної ефективності, скільки з позиції виховної цінності.
Діяльність і рольова структура особистості на цьому етапі набувають
нових, дорослих якостей. Головне завдавши цього віку – вибір професії.
Загальна освіта доповнюється тепер соціальною, професійною. Уже після
закінчення 9-го класу учні роблять соціальній вибір – продовжувати
навчання у середній школі чи піти до ПТУ.

Проміжний стан суспільного становища і статус юнацтва визначають
особливості психіки. Багатьох юнаків іще гостро хвилюють проблеми,
успадковані від підліткового етапу, – власна вікова специфіка, право на
автономію від старших і под. Водночас перед ними стоїть завдання
соціального та особистісного самовизначення яке означає якраз не
автономію від дорослих, а чітку орієнтацію та визначення свого місця в
дорослому світі. Це передбачає поряд із ренціацією розумових здібностей
та інтересів, без яких утруднено вибір професії, розвиток інтегративних
механізмів самосвідомості становлення світогляду і життєвої позиції, а
також визначення психосексуальних орієнтацій.

Розширюється діапазон громадсько-політичних ролей та пов’язаних з ними
інтересів і відповідальності: в 16 років — отримання паспорта, у 18 —
виборче право і право на створення сім’ї.

Слід вирізнити студентство як окрему соціальну групу.

Соціальна функція студентства полягає в тому, щоби готуватися
громадської та професійної діяльності спеціаліста народного
господарства. Ця функція забезпечує відтворення соціальної структури
суспільства, тому що студентство як резерв і підростаюча зміна
інтелігенції набуває специфічних знань і навичок.

Із соціальної функції та становища студентів випливає особливий характер
основної діяльності студентів. Він полягає в навчанні як специфічній
формі засвоєння знань у певній галузі науки, а також у накопиченні
спеціальних знань і навичок для конкретної професії, яка вимагає вищої
чи середньої спеціальної освіти. У студентів немає точно визначених
робочих умов. Численні навчальні заходи, самостійна робота — все це
пов’язане з переміною робочих місць, конкретних цілей і характеру
діяльності.

Аби уникати помилок у стосунках із підлітками, дорослі, насамперед
учителі, повинні добре знати природу фізіологічних процесів, які
відбуваються в організмі підлітка, з метою уникнення перевантажень і
недовантажень у навчальних завданнях, необгрунтованих конфліктів з
учнями.

За нормальних умов між силою подразника і реакцією на нього нервової
системи існує певна залежність, яка має вікові та індивідуальні
особливості. У підлітковому віці ці співвідношення порушуються, що
пов’язане зі збудженим станом центральної нервової системи. Через це,
наприклад, і сильні, і слабкі подразники можуть викликати однакову за
силою реакцію-відповідь. Може бути й по-іншому: сильні подразники
взагалі не викликають відповіді, а на слабкі відповідь є. Річ у тім, що
центральна нервова система підлітка стає тимчасово нездатною до
відповіді на сильний подразник, бо він її остаточно порозбуджує і
переводить у стан гальмування, тому реакції немає. Слабкий же подразник
цього не викликає, і тому на нього реакція зберігається. Нарешті, може
бути такий стан центральної нервової системи, коли подразник узагалі
викликає несподівану, неадекватну реакцію.

Характерно, що в дівчаток більшою мірою виражено порушення емоційного
плану — підвищена образливість, плаксивість, безпричинна зміна настрою,
у хлопчиків – зміна поведінки і рухальних реакцій. їхні дії
супроводжуються супутніми рухами рук, ніг, тулуба (не можуть сидіти
спокійно, щось крутять у руках, чіпають щось і под.).

Мова підлітків часом уповільнюється, сповільнюються і відповідні реакції
на мову дорослих, звернену до них.

Не отримавши відповіді на своє запитання, звернене до підлітка, або
чекаючи його занадто довго, дорослі нерідко сердяться і починають
дорікати.

Відповіді підлітків на запитання викладача стають біднішими, спрощеними;
виникає підозра, що підлітки втратили частину свого словникового запасу.
Для отримання вичерпних відповідей доводиться ставити їм додаткові
запитання. Усе це створює враження недостатнього знання предмета,
невпевненості у знаннях, що негативно впливає на оцінку педагогами
відповідей підлітків (такі оцінки часто виявляються неадекватними саме
через незнання дорослими стану центральної нервової системи підлітка).

У той же час спостерігається й підвищена стомлюваність підлітків. Втома
зазвичай розвивається у двох фазах: у першій з’являється рухальне
збентеження (нервова система вже не в змозі загальмувати небажані рухи);
другу фазу характеризують сонливість, дрімота або, навпаки, сильне
збудження. Це значною мірою пов’язане з тимчасовим пониженням у
підлітків опору до втоми, яке розвивається під впливом статичного
напруження.

До цього слід додати й відхилення, пов’язані з прискореним ростом. В
основі їх лежать дві причини: перша – порушення роботи окремих органів і
систем, друга – дефіцит різноманітних речовин, необхідних організмові,
що інтенсивно розвивається і росте. Прикладом дії першої є
запаморочення, потемніння в очах і навіть втрата свідомості за різкої
зміни положення тіла, тривалого нерухомого стану. Прикладом дії другої
причини є порушення постави, скривлення хребта і т. д.

Усі ці знання про механізми психофізіологічного розвитку в підлітковому
віці необхідні педагогові для вироблення стратегії й тактики побудови і
проведення занять, адекватної поведінки спілкування з учнями.

Неформальне спілкування в підліткових та юнацьких групах.

Потреба у спілкуванні в підлітковому та юнацькому віці дуже велика.
Часто виникають спонтанні групи, рівень згуртованості яких не
поступається рівневі організованого колективу. Щодо характеру лідерства:
у шкільних класах офіційний лідер не завжди буває найавторитетнішою
людиною. Його висувають не стільки діти, скільки дорослі, успішність
кого діяльності залежить від того, налагодить він контакти з
неформальними лідерами. У стихійних групах, хоч би яким гострим було в
них внутрішнє суперництво, вожаком може стати той, хто має реальний
авторитет.

Структура стихійних груп спілкування і ступінь їх згуртованості
визначаються рівнем розвитку взаємовідносин між юнаками й дівчатами. У
підлітків первинними осередками спілкування є одностатеві групи хлопців
і дівчат; потім дві такі групи, не втрачаючи внутрішньої спільності,
утворюють змішану компанію: пізніше всередині цієї компанії утворюються
пари з юнаків і дівчат. На основі взаємного потягу, ще пізніше, у віці
19-20 років, такі пари стають стійкішими, а попередня велика компанія
розпадається або відходить на задній план. Звісно, ця схема не
універсальна, вона має багато варіантів.

І вуличне спілкування, і спонтанні юнацькі групи тісно пов’язані з
особливостями юнацької субкультури. За всієї її розпливчастості вона має
декілька постійних компонентів: специфічний набір цінностей і норм
поведінки, смаки, одяг і зовнішній вигляд; почуття групової спільності й
солідарності; характерну манеру поведінки, способи спілкування,
залицяння і т. ін.

У юнацьких захопленнях проявляється та реалізується надзвичайно важливе
для формування особистості почуття належності: аби бути цілком «своїм»,
необхідно виглядати «як усі» і розділяти загальні захоплення. Мода,
скажімо, є засобом самовираження, комунікації, Ідентифікації. Нарешті,
засіб набуття статусу в своєму середовищі: оскільки норми і цінності
юнацької субкультури є груповими, оволодіння ними (наприклад, уміння
розбиратися у футболі чи рок-музиці) стає обов’язковим і служить
способом самоствердження.

Психологічні аспекти самовизначення і вибору професії підлітками та
юнаками.

Як показали дослідження, підліток намагається передбачити своє майбутнє,
не замислюючись над засобами його досягнення. Його образи майбутнього
вирізняються тим, що вони орієнтовані на результат, а не на процес
розвитку: підліток може дуже жваво, в деталях, уявляти своє майбутнє
становище в суспільстві, не задумуючись над тим, що для цього треба
зробити.

У віковій психології професійне самовизначення здебільшого ділять на ряд
етапів, тривалість яких, звісно, варіюється.

Перший етап – дитяча гра, під час якої дитина «приміряє» на себе
різноманітні професійні ролі та «програє» окремі елементи пов’язаної з
ними поведінки. До речі, у деяких особистостей цей, притаманний вікові
дитинства етап може залишатися поруч із іншими до пізнього юнацького
віку.

Другий етап – підліткова фантазія, коли підліток бачить себе у мріях
представником тієї чи іншої привабливої для нього професії.

Третій етап, що охоплює весь підлітковий та більшу частину юнацького
вису, – попередній вибір професії. Різні види діяльності сортуються й
оцінюються спершу під кутом зору інтересів підлітка («Я люблю історичні
романи, мабуть, стану істориком»), потім у площині його здібностей («У
мене добре з математикою, чи не зайнятись нею?») і, нарешті, з огляду на
його систему цінностей («Я хочу допомагати хворим людям, то стану
лікарем»; «Хочу багато заробляти. Яку би вибрати професію?»).

Ясна річ, що інтереси, здібності, цінності проявляються, хоч би й
неявко, на будь-якій стадії вибору, вони диференціюються і
консолідуються, відбувається боротьба мотивів.

Четвертий етап – практичне ухвалення рішення, власне вибір професії,
криє в собі два головні компоненти: визначення рівня кваліфікації
майбутньої праці, обсягу й тривалості необхідної підготовки до нього;
вибір конкретної спеціальності. Послідовність цих виборів може бути
різною. Дівчина може спочатку визначити сферу діяльності («Хочу
працювати в медицині»), а потім рівень її кваліфікації (бути лікарем,
фельдшером чи медсестрою), або навпаки – спочатку вибрати рівень, а
потім уже фах («Буду вступати до вузу, але ще не знаю, до якого»).
Фактично, із соціологічних даних, другий шлях рішуче переважає;
орієнтація на вступ до вузу формується значно скоріше, ніж визріває
вибір конкретної спеціальності.

Психічні властивості особистості відчувають на собі вплив соціальних
факторів, опосередковуються ними — і спілкування, і спрямованість, і
самосвідомість, і досвід, і інтелект, і темперамент. Однією з
властивостей людини, що формується під безносоредаш впливом суспільства,
взаємодії особистості з іншими людьми, с характер.

Характер — це особливі прикмети, риси, котрих людина набуває н
суспільстві. Таких рис психолоти налічують декілька тисяч. Характер
утворюється із сукупності стійких індивідуальних особливостей
особистості, які складаються і виявляються у спілкуванні та спільній
діяльності людей. Характер зумовлює для особистості засоби поведінки,
вчинки у стосунках з іншими. Знаючи характер людини, можна передбачити,
як вона буде діяти за тих чи інших умов; характер — це певна програма
поведінки. ІЗ ньому можна виділити провідні та другорядні риси. Є
цільні, суперечливі, сильні, вольові та слабкі характери.

Структура рис характеру виявляється у тому, як людина ставиться:

а) до інших людей, демонструючи уважливість, принциповість,
прихильність, комунікативність, миролюбність, лагідність, альтруїзм,
дбайливість, тактовність, коректність або протилежні риси;

б) до справ, виявляючи сумлінність, допитливість, ініціативність,
рішучість, ретельність, точність, серйозність, ентузіазм, зацікавленість
або протилежні риси;

в) до речей, демонструючи при цьому бережливість, економність,
акуратність, почуття смаку або протилежні риси;

г) до себе, виявляючи розумний егоїзм, впевненість у собі, нормальне
самолюбство, почуття власної гідності чи протилежні риси.

Деякі риси характеру можуть бути розвинуті надміру, і це призводить до
формування так званих акцентуйованих рис характеру. Акцентуації
характеру — це крайні варіанти норми характеру як результат підсилення
його окремих рис. Акцентуації характеру можуть спричинювати неадекватні
дії, вчинки людини.

Виділяють такі основні типи акцентуації характеру.

інтровертний тип, якому властиві замкненість, утруднення в спілкуванні
та налагодженні контактів з оточуючими;

екстравертний тип, якому притаманні жага спілкування та діяльності,
балакучість, поверховість;

некерований тип — імпульсивний конфліктний, категоричний, підозріливий;

неврастенічна акцентуація — з домінуванням хворобливою самопочуття,
подразливості, підвищеної втомлюваності,

сенситивний тип — з надмірною чутливістю, лякливістю, сором’язливістю,
вразливістю;

демонстративний тип, якому властиві егоцентризм, потреба в постійній
увазі до себе, співчутті.

Характер тісно пов’язаний з темпераментом, який може сприяти або
протидіяти розвиткові певних рис характеру. Тому важливо знати свій
темперамент. Так, холерику або сангвініку легше, ніж меланхоліку чи
флегматику, сформувати в собі ініціативність і рішучість. Однак для
холерика може стати серйозною проблемою формування стриманості та
самоконтролю, а для сангвініка — вимогливості до себе та
самокритичності. Меланхоліку важче долати сором’язливість і тривожність,
а флегматику — розвивати активність.

Характер формується з перших днів життя людини до останніх його днів. У
перші роки життя провідним фактором розвитку характеру стає наслідування
дорослим; у молодшому віці поряд із наслідуванням на перше місце
виступає виховання. А починаючи з підліткового віку важливу у формуванні
характеру відіграє самовиховання. Характер може свідомо цілеспрямовано
вдосконалюватися самою людиною завдяки зміні соціальної поведінки,
спільної діяльності, спілкування з іншими людьми. Треба знати, що
характер можна змінювати протягом усього життя людини.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020