.

Фізіологічні основи пам\’яті та емоцій, увага та її роль у сприйнятті інформації (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
315 6626
Скачать документ

Фізіологічні основи пам’яті та емоцій, увага та її роль у
сприйнятті інформації.

Пам’ять – одна з найважливіших функцій головного мозку.

Пам’ять – це психофізіологічний процес, під час якого людина
здатна фіксувати у мозку, зберігати і відтворювати у потрібний момент
раніше закладену інформацію, минулий досвід, дії. У людини процеси
пам’яті тісно пов’язані з роботою другої сигнальної системи. Залежно від
часу, протягом якого зберігається інформація, розрізняють оперативну,
короткочасну та довготривалу пам’ять. Оперативна –це збереження
інформації після її запам’ятовування на час, потрібний на виконання
певного завдання; здійснюється на рівні рецепторів. Короткочасна – це
запам’ятовування і збереження інформації на короткий термін( від кількох
секунд до кількох хвилин) після одноразового та дуже нетривалого
сприймання. Якщо інформація не повторюється, то вона зникає з пам’яті,
не залишаючи відчутних слідів. Довготривала пам’ять забезпечує
тривале збереження знань, образів, переживань, які запам’ятовуються
після багаторазового повторення і відтворення. Це глибинна пам’ять, що
зберігає найважливіше і найпотрібніше.

Пам’ять складається з трьох процесів:

1) запам ‘ятовування, або закріплення, інформації (фіксація);

2) збереження, або утримання, інформації (ретенція);

3) відтворення інформації (репродукція).

Ці процеси тісно пов’язані один з одним, і поділ їх до певної міри
умовний. Людська пам’ять тримає в собі два види інформації:

1)видову, нагромаджену в процесі еволюції протягом багатьох тисячоліть,
що виявляється безумовними рефлексами та інстинктами і передається
спадково;

2) набуту в процесі життя кожної людини, що реалізується в умовних
рефлексах. Пам’ять людини має морфо-функціональні передумови для
засвоєння необмеженого обсягу інформації. Існують такі форми пам’яті:

1) генетична – зберігає інформацію, яка передається по спадковості від
батьків і представлена безумовними рефлексами та інстинктами;

2) рухова, або моторна –це пам’ять на позу, положення тіла, професійні
та спортивні звички;

3) емоційна – визначає відтворення певного чуттєвого стану при
повторному впливі ситуації, в якій цей емоційний стан виник вперше. Це
пам’ять почуттів;

4) словесно-логічна, або змістова – це запам’ятовування, збереження і
відтворення прочитаних або почутих думок у словесній формі;

5) зорова та слухова пам’ять є образною, тому що інформація сприймається
і фіксується через відповідні органи чуттів.

Емоції і почуття, так само як і психічні процеси, забезпечують
відображення та пізнання навколишнього світу. На відміну від сприймання
й пам’яті, мислення, емоції і почуття відбивають реальну дійсність у
формі переживань. Пізнаючи світ, людина по-різному сприймає предмети і
явища. Одні події викликають захоплення, інші – печаль, гнів тощо.

Емоції—психічні стани і процеси в людини та вищих тваринах; це
відповідні реакції на зовнішні і внутрішні подразники, що проявляються у
виді задоволення або незадоволення, радості, страху, гніву тощо. В
емоціях виявляється позитивне або негативне ставлення людини до
навколишнього світу. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини
або полегшують задоволення їх, то в неї виникають позитивні емоції, якщо
ні – негативні. Перші підвищують життєдіяльність організму;другі
пригнічують життєдіяльність, знижують енергію суб’єкта. Розрізняють
первинні і вторинні емоції. Первинні – переживання, пов’язані із
задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб( страх, тривога,
радість, гнів). Вторинні – у людини формуються внаслідок її соціальності
і усвідомлення власного ’’Я’’. Ці емоції непов’язані з життєво важливими
потребами ( образа, провина, почуття сорому, заздрість, пихатість).
Емоції можуть істотно впливати на процес діяльності. Переживання
життєвого смислу явищ і властивостей світу – необхідна передумова
людської активності. Емоційні процеси забезпечують передовсім
енергетичну основу діяльності.

мозку. Їх функція полягає в аналізі та розумінні усної та писемної мови,
керування осмисленим вимовлянням слів.

Залежно від переважання першої чи другої сигнальної системи, людей
поділяють на типи : художній ( домінує перша сигнальна система, образне
мислення), розумовий (переважає друга сигнальна система, словесне
мислення, здатність до абстрагування ) і середній тип, для якого
характерна ознака взаємна зрівноваженість обох сигнальних систем і до
якої належать більшість людей.

Ці відмінності людських типів вищої нервової діяльності пов’язані з
явищем функціональної асиметрії мозку, яке проявляється в тому, права та
ліва півкулі виконують різні функції. Ліва півкуля більшою мірою
відповідає за логічне, абстрактне мислення, словесне сприйняття, а права
– за образне сприйняття та мислення, емоційність психічних процесів.

Фізіологічні основи мови.

Мова – засіб спілкування людей у формі усного мовлення, у формі
письма чи знаків ( символів).Мова людини сприяє спілкуванню,
абстрактному мисленню, інтелектуальній діяльності, регуляції
енергетичного і пластичного забезпечення функцій в організмі. Друга
сигнальна система функціонує завдяки інформації, яка надходить від
першої сигнальної системи, трансформуючи її у специфічні мовні поняття.

Розрізняють три форми мови:

слухову; зорову; кінетичну ( письмову, жестів).

Реалізація кожної форми забезпечується функціонуванням відповідного
аналізатора. Особливістю слухової форми мовлення є те, що звуковий потік
розділяється на елементи ( слова), кожен з яких утримується в чутливій
пам’яті близько 0,01 сек., а потім відбувається консолідація слів у
поняття. Таким чином, здійснюється дискретність інформації і
виробляється зручна форма для фіксації у довгостроковій пам’яті.

У процесі мовлення беруть участь багато функціональних структур кори
півкуль великого мозку, але окремі її ділянки відіграють найістотнішу
роль у виконання цієї функції, тому їх називають мовними аналізаторами,
або центрами мови. В задніх відділах нижньої лобової звивини знаходиться
центр артикуляції та мови, або центр Брока. Його пошкодження звичайно
призводить до втрати мови. У задній частині верхньої вискової звивини
розташований слуховий центр Верніке. При його ураженні втрачається
здатність розуміти зміст слів. На присередній поверхні потиличної
ділянки знаходиться зоровий центр, пошкодження якого викликає втрату
здатності впізнавати написане.

Мовна функція виконується, як правило, лівою півкулею великого
мозку. Це спостерігається у всіх правшів і у 70% лівшів, що
підтверджується як клінічною практикою, так і електрофізіологічним
подразненням відкритої кори під час хірургічних операцій. А зони кори,
що контролюють артикуляцію, локалізуються в обох півкулях великого
мозку.

Прояви дії вищої нервової системи та їх значення: свідомість,
мислення, емоції, мотивації, пам’ять (фізіологічна природа, види)

Свідомість – вищий рівень психічного відображення дійсності та
взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну
активність у конкретних історичних умовах. В її розвитку провідну роль
відіграє спосіб життя, неоднаковий в умовах кожної з
суспільно-економічних формацій. Свідомість є суспільним продуктом, і
вона набуває нових властивостей залежно від специфіки суспільних умов
життя людей, змінюючись слідом за розвитком економічних відносин тощо.
Так, в епоху первісного ладу свідомість людей визначалася тими
відносинами, які виникли на основі суспільної власності. Потім вона
змінилася під впливом приватної власності на засоби виробництва і поділу
суспільства на групи, класи. Свідомість- це результат діяльності мозку,
тісної взаємодії кори і підкіркових центрів. Провідну роль у формуванні
свідомості відіграє ліва

Увага та її роль у сприйнятті інформації.

Увага – це стан активної бадьорості, який характеризується готовністю
виділити з багатьох подій найважливіше і відповісти на нього активною
діяльністю. Це перша необхідна умова відбору інформації для будь – якої
форми вищої нервової діяльності. Розрізняють два види уваги: 1)
мимовільна – пов’язана з безумовним рефлексом, не залежить від волі та
свідомості, виникає без будь-яких зусиль з боку людини. Важливим
джерелом мимовільної уваги є інтерес людини до певних предметів або явищ
– читання цікавої книги, перегляд фільму;

2) довільна – це нервовий процес направленої свідомості, який є
продуктом соціального розвитку особистості. Залежить від нашої волі.
Довільна увага цілеспрямована, виникає внаслідок свідомо поставленої
мети і потребує певних вольових зусиль. Вона здійснюється на фоні
загальної бадьорості і полягає у відбиранні інформації через
усвідомлення її значення.

Властивості уваги:

1) концентрація уваги – це стан свідомості, необхідний для того, щоб
включитися в діяльність, зосередитися на завданні;

2) стійкість уваги – це здатність певний час зосереджуватись на
сприйнятті даного об’єкта або завдання;

3) розподіл уваги – здатність людини одночасно концентрувати увагу на
кількох об’єктах, що дає можливість виконувати одразу декілька дій;

4) переключення уваги – це зворотний бік розподілу уваги. Воно
вимірюється швидкістю переходу від одного виду діяльності до іншого;

5) обсяг уваги – це кількість об’єктів або їх елементів, які Людина може
одночасно сприйняти з однаковим рівнем якості і чіткості.

Отже, увага – це фактор, який керує вибором інформації для сприйняття.

Перша і друга сигнальні системи.

І.П.Павлов, вивчаючи особливості вищої нервової діяльності людини і
тварин, розвинув вчення про дві сигнальні системи.

Сигнальні системи – два основні фізіологічні механізми діяльності
головного мозку. Будь – які зовнішні подразнення, зокрема, й умовні, що
є сигналами безумовних подразників, утворюють першу сигнальну систему,
характерну для високоорганізованих тварин і людини. У немовляти з перших
днів життя виробляються різноманітні умовні рефлекси на положення тіла,
вигляд матері, пляшечки, час тощо. Поступово їх стає дедалі більше.
Дитина чує слова матері і вони поєднуються з певними процедурами –
годуванням, прогулянкою, купанням. На ці слова теж виробляються умовні
рефлекси. Ці умовні рефлекси нічим не відрізняються від умовних
рефлексів тварин і є компонентами першої сигнальної системи.

Але поступово у дитини зростає запас слів, з них вона будує речення.
Слова починають втрачати своє вузьке конкретне значення, в них
вкладається значно ширший, узагальнюючий зміст, виникають поняття.
Узагальненню підлягають не тільки слова, що означають предмети, явища
природи, а й наші відчуття, переживання, дії. Так виникли абстрактні
поняття, а з ними – абстрактне мислення. На цьому етапі в людини
виникає друга сигнальна система, в якій слово відіграє роль не просто
умовного подразника, а його сигналу, тобто воно є сигналом сигналу.

У тварин, як і в малої дитини, можна виробити умовні рефлекси на
слова. Наприклад, собака виконує накази хазяїна. Але ці рефлекси є
реакціями на звуковий подразник, а не на зміст слова, якого тварина не
розуміє. Коли людина починає розуміти зміст слова, узагальнення, тоді
слова створюють другу сигнальну систему, характерну лише для людини.
Людина мислить словами, тому мислення нерозривно пов’язане з діяльністю
людини. У зв’язку з розвитком другої сигнальної системи в людини виникли
центри мови. Вони непарні і знаходяться у більшості людей в корі лівої
півкулі головного

півкуля головного мозку, зокрема, рухомий центр мови і його зв’язки із
сенсорними зонами кори.

Мислення. Проникнення в таємниці явищ навколишнього світу, його
глибоке та всебічне пізнання неможливе без такого психічного процесу, як
мислення.

Основними і специфічними особливостями цього психічного процесу є
узагальнене і опосередковане відображення в корі головного мозку
предметів і явищ реальної дійсності, а також їх взаємозв’язків. Мислення
узагальнено відображає дійсність через слова, мову. Воно тісно пов’язане
з чуттєвим пізнанням, яке є головним інформатором про навколишній світ.
Практика є джерелом мислення, і водночас так, як для відчуттів та
сприймань, практика для мислення є критерієм істини.

Отже, мислення – це опосередковане, абстрактне, узагальнене пізнання
явищ навколишнього світу, їх суті та існуючих між ними зв’язків
здійснюване шляхом мислительних операцій (аналізу й синтезу, порівняння
й розрізнення, суджень і умозаключень, абстракції, узагальнення тощо);
вища форма відображувальної діяльності.

Емоції— психічні стани і процеси в людини та вищих тваринах; це
відповідні реакції на зовнішні і внутрішні подразники, що проявляються у
виді задоволення або незадоволення, радості, страху, гніву тощо. В
емоціях виявляється позитивне або негативне ставлення людини до
навколишнього світу. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини
або полегшують задоволення їх, то в неї виникають позитивні емоції, якщо
ні – негативні. Перші підвищують життєдіяльність організму;другі
пригнічують життєдіяльність, знижують енергію суб’єкта. Розрізняють
первинні і вторинні емоції. Первинні – переживання, пов’язані із
задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб( страх, тривога,
радість, гнів). Вторинні – у людини формуються внаслідок її соціальності
і усвідомлення власного ’’Я’’. Ці емоції непов’язані з життєво важливими
потребами ( образа, провина, почуття сорому, заздрість, пихатість).

Мотивація — це фізіологічний стан, який виникає в разі необхідності
задовольнити ту чи іншу потребу організму. Суб’єктивно він проявляється
відчуттями, оскільки зрозуміти потребу можливо тільки через власні
відчуття (відчуття голоду, спраги тощо). Об’єктивно – змінами
електричної активності певних відділів мозку і біохімічних реакцій.
Вважають, що мотивації – це особливий комплекс збуджень, які штовхають
людину або тварину до пошуку специфічних подразників зовнішнього
середовища, що можуть задовольнити існуючу потребу.

Пам’ять – це психофізіологічний процес, під час якого людина здатна
фіксувати у мозку, зберігати і відтворювати у потрібний момент раніше
закладену інформацію, минулий досвід, дії. У людини процеси пам’яті
тісно пов’язані з роботою другої сигнальної системи. Залежно від часу,
протягом якого зберігається інформація, розрізняють оперативну,
короткочасну та довготривалу пам’ять. Оперативна –це збереження
інформації після її запам’ятовування на час, потрібний на виконання
певного завдання; здійснюється на рівні рецепторів. Короткочасна – це
запам’ятовування і збереження інформації на короткий термін( від кількох
секунд до кількох хвилин) після одноразового та дуже нетривалого
сприймання. Якщо інформація не повторюється, то вона зникає з пам’яті,
не залишаючи відчутних слідів. Довготривала пам’ять забезпечує
тривале збереження знань, образів, переживань, які запам’ятовуються
після багаторазового повторення і відтворення. Це глибинна пам’ять, що
зберігає найважливіше і найпотрібніше.

Пам’ять складається з трьох процесів:

1) запам ‘ятовування, або закріплення, інформації (фіксація);

2) збереження, або утримання, інформації (ретенція);

3) відтворення інформації (репродукція).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020