Поняття і предмет науки цивільного права
На відміну від галузі цивільного права, що регулює особисті та майнові
відносини юридичне рівних суб’єктів, і цивільного законодавства, яке є
зовнішньою формою цивільно-правових норм, наука цивільного права
(цивілістика) є вченням про цивільне право як галузь права, об’єднане в
систему понять, категорій, думок, концепцій, теорій.
Предметом науки цивільного права (цивілістики) є концепція приватного та
цивільного права; норми цивільного права (цивільного законодавства);
цивільні відносини; юридичні факти (обставини), завдяки яким ці
відносини перетворюються на правовідносини; умови і порядок реалізації
цивільних прав та обов’язків, практика застосування норм цивільного
права (цивільного законодавства).
Цивілістика вивчає поняття цивільного права як галузі права та його
місце в загальній системі права, систему і зміст цивільно-правових
інститутів; джерела цивільного законодавства, їх види та значення,
прийоми і методи тлумачення цивільно-правових норм та ефективність їх
вивчення.
При цьому цивілістика не може обмежуватися вивченням цивільного права
лише однієї якоїсь країни, тим більше локалізованої на певному відтинку
часу. Це пов’язано з тим, що в усіх країнах, де існують цивільні
відносини, їх правове регулювання, а відтак наука цивільного права,
мають за основу одні й ті самі закономірності, принципи, основоположні
ідеї, які, однак, можуть варіюватися залежно від типу культури
(цивілізації), до якої належить певна держава, особливостей її
історичного розвитку, рівня розвитку економіки тощо.
Тому предметом науки цивільного права є також цивілістичні доктрини,
форми цивільного законодавства і практика їх застосування в інших
державах. У зв’язку з цим органічною частиною науки цивільного права є
так звана порівняльна цивілістика (компаративістика) або ж порівняльне
цивільне право, що має на меті визначення загального та особливого в
різних системах приватного (цивільного) права, можливість рецепції,
акультурації, імплементації концепцій, засад цивільного права, окремих
правових рішень або їх сукупності.
Крім того, важливою складовою цивілістики є історія становлення і
розвитку приватного (цивільного) права взагалі і різних систем
цивільного права (локальних, національних) зокрема. Вивчення історії
цивільного права дає можливість як запозичити позитивний досвід
минулого, так і (хоч би деякою мірою) уникнути повторення помилок. До
того ж вивчення історії та характеру розвитку цивільного права дозволяє
визначити його тенденції на сучасному етапі І з більшою або меншою мірою
точності прогнозувати можливість виникнення єдиного цивільного права
Європи, створювати єдині системи цивільно-правових норм (наприклад,
УНІДРУА, Модельний Цивільний кодекс СНД) тощо.
Таким чином, предмет науки цивільного права істотно відрізняється від
предмета цивільного права як галузі права і об’єкта цивільного
законодавства як сукупності норм, що регулюють цивільні відносини.
Методологія цивілістики
Дослідження предмета цивілістики проводиться за допомогою спеціальних
наукових прийомів, засобів, що забезпечують досягнення мети — пізнання і
отримання наукового результату. Ці прийоми І засоби називаються методами
науки. А вчення про методи пізнання іменується методологією.
У цивілістиці використовуються загальнонауковий і спеціальні наукові
методи дослідження.
До загальнонаукових методів, що використовуються не тільки в праві, айв
інших гуманітарних науках, належить насамперед діалектичний метод, який
дозволяє аналізувати той чи інший суспільний феномен у його розвитку.
Необхідно звернути увагу на зміни у тлумаченні підстав застосування
цього методу, що відбуваються останнім часом у цивілістиці України і
багатьох країн колишньої “соціалістичної співдружності”.
У радянській правовій науці основою пізнання тривалий час вважалося
виключно марксистське матеріалістичне вчення про право, згідно з яким
право є надбудовою над матеріальним базисом, зумовлюється останнім і
змінюється разом з ним.
Однак останнім часом намітився відхід від матеріалістичного монізму. І
право, насамперед приватне, розглядається як елемент Цивілізації
(культури), який не має характеру надбудови, а є самостійною цінністю.
При цьому не заперечується зв’язок права з матеріальними умовами життя
суспільства, однак відсутня “жорстка прив’язка” його до тієї або іншої
суспільно-економічної формації, не заперечується цінність і придатність
досягнень правової думки інших цивілізацій тощо.
Така переоцінка цінностей зумовлена зростанням інтересу до гуманітарних
аспектів права взагалі І приватного зокрема. Логічним її наслідком є
відмова від визнання винятковості якоїсь Із систем
права і зростання уваги до основоположних понять та інститутів
приватного права як такого.
Такий підхід отримав назву “цивілізаційний метод” (на відміну від методу
“формаційного”)
Цілком виправданим на теперішньому етапі розвитку правової науки
видається вести мову про застосування в сучасній цивілісти-ці
загальнонаукового цивілізаційного діалектичного методу.
Крім того, у цивілістиці використовуються спеціальні наукові методи, на
які припадає головне “робоче” навантаження. До них, зокрема, належать:
системний метод; конкретно-соціологічний метод; догматичний метод; метод
порівняльного аналізу; історичний метод та інші.
Системний метод полягає у виявленні та аналізі елементів того або іншого
явища, яке належить до сфери приватного права. При цьому визначається
доцільність і ефективність використання тих або інших принципів
правового регулювання, структури правових норм, Інститутів, підгалузей
тощо.
Конкретно-соціологічний метод грунтується на узагальненні І аналізі
практики застосування цивільного законодавства; вивченні рівня
правосвідомості у сфері дії приватного права; проведенні соціологічних
досліджень щодо бажаного напряму вдосконалення цивільно-правових норм;
складанні експертних оцінок змісту і ефективності цивільно-правових
актів тощо.
Догматичний метод полягає у тлумаченні структури і змісту
цивільно-правових норм з метою встановлення їх “букви” та “суті”,
взаємозв’язку між ними тощо. При цьому предметом аналізу є норми права
як такі.
Метод порівняльного аналізу (порівняльного правознавства) полягає у
вивченні і порівнянні різних систем приватного (цивільного) права,
цивільно-правових доктрин, інститутів тощо. У процесі такого
порівняльного аналізу визначаються переваги і недоліки різних правових
систем, встановлюються перспективи І характер їх розвитку, а також
тенденції розвитку приватного права взагалі.
Історичний метод слугує встановленню особливостей розвитку приватного
права і його традицій у цілому, окремих інститутів і категорій
цивільного права тощо, що дає можливість оцінити тенденції і перспективи
розвитку цієї галузі.
Система науки цивільного права
З урахуванням зазначеного вище наука цивільного права може бути умовно
поділена на три головних частини:
1. Догма цивільного (приватного) права.
2. Історія цивільного (приватного) права.
3. Порівняльна цивілістика (порівняльне цивільне право, порівняльне
правознавство у галузі приватного права).
Догма цивільного права — це частина цивілістики, яка вивчає характер,
особливості і зміст норм певної системи цивільного права;
структуру, зміст та форми цивільного законодавства; тлумачить його;
вивчає і аналізує практику застосування цивільно-правових норм з метою
визначення їх ефективності.
Предметом цього розділу цивілістики є насамперед чинне цивільне
законодавство і практика його застосування.
Історія цивільного (приватного) права є частиною цивілістики, яка вивчає
розвиток цивільного (приватного) права в цілому І окремих його
інститутів.
При цьому предметом дослідження може бути приватне право як
наднаціональна система, окремі традиції приватного права, національні
системи цивільного права в процесі історичного розвитку.
Крім того, предметом дослідження тут також є розвиток цивілістики як
науки.
Порівняльна цивілістика — частина науки цивільного права, що вивчає
різноманітні системи приватного (цивільного) права.
При цьому предметом дослідження може бути певна правова система взагалі,
національні системи цивільного права або окремі інститути чи навіть
норми, які розглядаються у порівняльно-правовому аспекті.
Цивільне право як навчальна дисципліна
Цивільне право є однією з профілюючих дисциплін юридичного циклу,
обов’язковою для вивчення студентами-юристами незалежно від типу вищого
навчального закладу, факультету, спеціалізації тощо.
Предметом цієї навчальної дисципліни є цивільне право в усіх трьох
названих вище проявах: як галузь, як система законодавства, як наука.
її завдання полягає в переданні студентам-юристам знань про
цивільно-правові явища, поняття, категорії тощо, про галузь цивільного
права, системи цивільного законодавства і практику його застосування.
У результаті вивчення цієї навчальної дисципліни студенти повинні набути
Ґрунтовних теоретичних знань у галузі цивілістики, розуміти
закономірності, характер і тенденції розвитку цивільного права, а також
мати уявлення про пануючу (або ту, що формується) у країні концепцію
цивільного права.
Крім того, вимагається надійне засвоєння головних положень цивільного
законодавства, формування вміння тлумачити закон та обґрунтовувати і
захищати свою позицію з цивілістичних питань. Це потребує напрацювання
навичок практичної роботи з нормативним матеріалом, аналізу конкретних
випадків з судової практики і змодельованих ситуацій. Цим визначається
система навчальної дисципліни “Цивільне право” (іноді іменується
“Цивільне і сімейне право”), яка включає:
1. Вступ до цивільного права (сукупність відомостей про поняття,
предмет, метод, принципи, системи цивільного права і закономірності його
розвитку).
2. Загальні положення про цивільні правовідносини (їх поняття, види,
елементи, підстави виникнення).
3. Вчення про суб’єктів цивільних прав і обов’язків.
4. Вчення про об’єкти цивільних правовідносин.
5. Загальні положення про здійснення та захист цивільних прав і
обов’язків (правочини, представництво, строки у цивільному праві, захист
цивільних прав, відповідальність).
6. Вчення про права на речі (право власності, право володіння, право на
чужі речі тощо).
7. Вчення про право інтелектуальної власності.
8. Загальні положення про зобов’язання і договори (поняття і види,
виникнення і припинення, забезпечення належного виконання).
9. Окремі види договорів.
10. Недоговірні зобов’язання.
11. Спадкове право.
12. Сімейне право.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
