.

Засади цивільного права. Функції цивільного права. Структура цивільного права (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
235 2345
Скачать документ

Засади цивільного права

Характерні риси цивільно-правового методу правового регулювання знайшли
відображення в засадах цивільного права (у ст.3 ЦК вони іменуються
засадами цивільного законодавства), під якими маються на увазі
фундаментальні ідеї, згідно з якими здійснюється регулювання відносин,
що становлять предмет цивільного права.

Слід зазначити, що незалежно від того, йдеться про осіб приватного чи
публічного права, їх участь у цивільних відносинах регулюється цивільним
законодавством на однакових засадах, передбачених ст.3 ЦК. У кожній із
зазначених тут засад виявляються ті чи інші вимоги до практичного
забезпечення правового становища приватної особи.

Як випливає зі ст.3 ЦК, засадами цивільного права (законодавства)
України визнаються:

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя
людини. Це означає вимогу забезпечення свободи особистості, яку іноді
іменують “суверенітетом особистості”, вкладаючи в це поняття можливість
індивіда визначати тип і характер поведінки, своє місце в суспільстві у
системі цивільних відносин на власний розсуд;

2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків,
встановлених законом. Цей принцип означає, що правова охорона
власності забезпечується усім власникам, незалежно від її форм та видів.
Водночас власник може бути позбавлений свого права (наприклад, у випадку
реквізиції, конфіскації майна за вироком суду, вилученні майна, в інших
випадках, передбачених ст. ст.350-354 ЦК);

3) свобода договорів полягає у визнанні за суб’єктом цивільного права
можливості укладати договори (або утримуватись від їх укладення) і
визначати зміст останніх на свій розсуд відповідно до досягнутої з
контрагентом домовленості;

4) свобода підприємницької діяльності, не забороненої законом, означає
закріплення в законодавчому порядку загального правила про право
зайняття підприємницькою діяльністю, а також установлення юридичних
гарантій реалізації цього права. Стаття З ЦК розмежовує підприємницьку
діяльність, заборонену і не заборонену законом. Перша є правопорушенням
і тому не належить до сфери цивільно-правового регулювання. Що ж
стосується підприємницької діяльності, не забороненої законом, то право
займатися нею є однією з важливих засад цивільного законодавства
України;

5) принцип судового захисту цивільного права та інтересу. Цей принцип
цивільного права грунтується передусім на положенні Конституції
України, згідно з яким правосуддя в Україні здійснюється виключно
судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають
у державі (ст. 124). При цьому судовий захист можливий як щодо тих
цивільних прав, що прямо вказані у ЦК, так і стосовно тих, що випливають
із норм Конституції чи іншого закону (див. постанову Пленуму Верховного
Суду України від 1 листопада 1996 р. №9 “Про застосування Конституції
України при здійсненні правосуддя”).

Судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод фізичних осіб. Суд
не має права відмовити особі у прийнятті позовної заяви або скарги,
наприклад, на тій підставі, що її вимоги можуть бути захищені в іншому
порядку.

Проте слід мати на увазі, що реалізація принципу судового захисту
цивільного права та інтересу не означає встановлення вимоги звернення за
захистом виключно до суду. Наприклад, згідно зі ст.ст.17-19 ЦК захист
цивільних прав та інтересів може здійснюватися органами державної влади,
органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого
самоврядування, нотаріусом, а також власними силами особи в порядку
самозахисту. Спір про порушене цивільне право може бути вирішений також
третейськими судами, які створюються за домовленістю суб’єктів
відповідних цивільних відносин;

6) вимога справедливості, добросовісності та доцільності цивільного
права (законодавства) практично виявляється в установленні його нормами
рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні
можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або Інтересу;
поєднанні створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації
цивільного права, з повагою до прав та інтересів інших осіб, моралі
суспільства тощо.

Функції цивільного права

Характеристику цивільного права як галузі національного права Доповнюють
перелік його функцій і внутрішня система побудови.

Функції цивільного права — це головні напрями його впливу на цивільні
відносини з метою впорядкування останніх. Вони визначаються специфікою
предмета і методу цивільного права, а також завдань (цілей), поставлених
перед ним.

До основних функцій цивільного права цивілісти традиційно відносять
регулятивну, охоронну.

Іноді цей перелік виглядає дещо інакше: регулятивна, охоронна,
превентивна функції.

Такий підхід, вірний по суті, водночас, із погляду можливості загальної
оцінки функцій цивільного права, може призвести до неадекватних уявлень
про них, оскільки не дає повної картини функціонального механізму цієї
галузі.

З таких міркувань доцільно при характеристиці функцій цивільного права
вказувати й на ті, що мають загальний характер, а також на ті, що є
специфічними у цій сфері.

При такому підході варто розмежовувати загальноправові на рівні
цивільного права та специфічні цивілістичні функції.

Загальноправовими функціями, що проявляються на цивілістичному рівні, є:

1) інформаційно-орієнтаційна. Здійснюється ознайомлення суб’єктів
цивільних відносин із концепцією прав людини (приватної особи), засадами
визначення становища приватної особи, загальними тенденціями правового
регулювання в цій галузі тощо. Таким чином, відбувається орієнтація
суб’єктів цивільного права на певний тип поведінки, усвідомлення ними
своїх прав та обов’язків. У разі невиконання цих завдань учасники
цивільних відносин практично втрачають можливість усвідомлювати себе
суб’єктами приватного права, а відтак не можуть повною мірою реалізувати
свої цивільні права та обов’язки;

2) виховна (запобіжно-виховна, превентивна). Полягає у вихованні поваги
до права взагалі, цивільних прав інших осіб, правопорядку тощо.
Невиконання цивільним правом цієї функції може призвести до розмивання
межі між правом і “неправом”, до порушення одними суб’єктами цивільних
відносин у процесі реалізації ними цивільних прав інтересів інших осіб,
до зловживання цивільними правами тощо;

3) регулятивна. Полягає в позитивному регулюванні цивільних відносин,
наданні прав та обов’язків їх учасникам, встановленні правил поведінки
суб’єктів цивільного права;

4) захисна. Виконує завдання захисту цивільних прав та інтересів від
порушень. Досягається ця мета шляхом передбачення правових засобів
належного виконання цивільних прав та обов’язків, встановлення
відповідальності за цивільні правопорушення тощо.

Аналізуючи зазначені функції в цілому, можна дійти висновку, що вони
властиві будь-якій галузі права, але набувають специфічних властивостей
за рахунок предмета (сфера приватних або ж цивільних відносин) та методу
досягнення мети, виконання завдання. Водночас цивільне право виконує
специфічні, властиві лише йому функції, що є передумовою, проявом і
результатом застосування цивільно-правового методу регулювання.

Специфічними цивілістичними функціями в галузі цивільних відносин є:

1) уповноважувальна функція. Полягає в тому, що цивільне право
створює нормативну базу передумови для саморегулювання у сфері
приватного права, визначає засади внутрішнього регулювання за допомогою
угоди сторін цивільних відносин.

Ця функція є специфічною цивілістичною функцією, оскільки лише в цій
галузі учасники відносин можуть самі визначати для себе правила
поведінки, фактично створювати нормативні акти локальної дії тощо.

Концептуальною основою зазначеної функції є відома ще римському
приватному праву сентенція: “Дозволено все, що прямо не заборонено
законом”, яка протиставлялася і протиставляється нині положенню
публічного права: “Дозволено лише те, що прямо зазначено в законі”;

2) компенсаційна функція. У процесі її виконання забезпечується
можливість поновлення порушеного цивільного права та інтересу на
еквівалентній основі.

Ця функція також властива лише цивільному праву, оскільки в інших
галузях мета поновлення порушеного права на еквівалентній основі, як
правило, не ставиться. Наприклад, адміністративно-правові норми можуть
виконувати функцію припинення правопорушення, навіть повернення
учасників відносин у становище, яке існувало до правопорушення. Водночас
майнові санкції, котрі застосовуються в цих відносинах, мають завданням
покарати правопорушника, але не поновити майнове становище потерпілого.
Натомість, у цивільному праві зменшення майна у порушника договірного
зобов’язання або в особи, котра завдала шкоди іншій особі, практично
завжди означає відповідне прирощення у майновій сфері потерпілого.

Структура цивільного права

У літературі з цивільного права при характеристиці внутрішньої побудови
(розміщення норм) цієї галузі найчастіше йдеться про систему або
структуру цивільного права.

Відомо, що може бути використаний як той, так і інший термін. Однак при
цьому необхідно мати на увазі, що “система” тлумачиться також як цілісна
сукупність норм, що має характерні властивості (наприклад, “система
приватного права”, “правові системи сучасності” тощо). З цих міркувань
для характеристики взаємоузгодженого розташування цивільно-правових норм
точнішим видається вживати термін “структура цивільного права”.

У найпростішому вигляді структуру (систему) цивільного права можна
визначити як сукупність норм, що об’єднані у правові інститути або
існують самостійно і знаходяться у певному ієрархічному взаємозв’язку.

Однак на сучасному етапі розвитку цивільного права його структура
ускладнюється. У зв’язку з цим деякі вчені, наприклад, О.А. Пушкін,
звертали увагу на необхідність враховувати існування не тільки
інститутів, а й підгалузей цивільного права.

Такий підхід вважається виправданим. При цьому, однак, слід враховувати,
що замість терміна “підгалузь” можна використовувати таке поняття, як
“розділ цивільного права” тощо.

З урахуванням зазначеного структура цивільного права –це
систематизована сукупність його елементів (цивільно-правових норм,
інститутів, підгалузей або розділів), розташованих у послідовності та
ієрархії, що визначаються внутрішньою логікою цієї галузі.

Норма цивільного права — це правило поведінки приватних осіб у сфері
цивільного обігу, встановлене їх угодою, корпоративним рішенням, актом
законодавства або таке, що випливає з приписів природного права.

Інститут цивільного права може бути визначений як сукупність норм, що
регулюють певні групи суспільних відносин у сфері цивільного обігу
(наприклад, інститут купівлі-продажу, інститут опіки та піклування
тощо).

Підгалузь (розділ) цивільного права — це сукупність інститутів і окремих
норм, що охоплюють своїм регулюванням цілісну групу відносин у сфері
цивільного обігу (наприклад, право власності, зобов’язальне право,
спадкове право тощо).

Перевага цієї позиції полягає в тому, що вона дозволяє уникнути
непорозумінь, які можуть виникнути внаслідок вживання однакових термінів
(наприклад, “інститут зобов’язань” та “інститут договору”, “інститут
спадкування” та “інститут заповідального відказу” тощо).

Відповідно, це впливає на визначення структури цивільного права.

Традиційним для приватного (цивільного) права Європи було існування двох
основних систем його побудови (структури) — інституційної та пандектної.

Інституційна система побудови (структура цивільного права) включає такі
інститути: особи, речі, способи придбання речей.

її перевагами є простота й логічність. Але, з іншого боку, надмірна
спрощеність структури не дає можливості точно встановити взаємозв’язок і
взаємодію норм, у неї не вписуються багато норм та інститутів сучасного
цивільного права.

Пандектна система складається з таких частин: загальні положення, речове
право, зобов’язальне право, сімейне право, спадкове право.

її перевагами є виокремлення загальної частини, що дозволяє уникнути
повторювань при характеристиці окремих інститутів, чіткий поділ на
розділи (підгалузі) тощо. Водночас, на відміну від інституційної
системи, цивільно-правове становище особи тут ніби відступає на другий
план, що не відповідає сучасним тенденціям розвитку цивільного права.

Однак слід мати на увазі, що тепер ні тієї, ні іншої системи в чистому
вигляді не існує.

Хоч деякі цивільні кодекси й побудовані за інституційною (Цивільний
кодекс Франції) або пандектною (Німецький цивільний кодекс) системами,
але структура цивільного права як галузі нині складніша.

Зокрема вона охоплює:

1. Загальні положення.

2. Правове становище особи.

3. Речові права (права на речі).

4. Права інтелектуальної власності.

5. Договори (договірні зобов’язання).

6. Недоговірні зобов’язання.

7. Спадкове право.

8. Сімейне право. В Україні останнє поки що традиційно тлумачиться
багатьма юристами як самостійна галузь, але по суті належить до предмета
і сфери дії цивільного права.

Щодо структури цивільного права слід зазначити, що викликає заперечення
поділ цієї галузі на загальну і спеціальну частини1.

Такий поділ недоцільний, оскільки у цивільному праві універсальної
“загальної частини” не існує. Натомість “загальна частина” складається
начебто з двох рівнів: є положення, загальні для всього цивільного
права, і є загальна частина зобов’язального права. Понад те, можливий і
третій рівень — загальна частина договірного права, загальна частина
недоговірних зобов’язань, загальні питання спадкового права тощо. Тому
виокремити “загальну частину” як таку практично неможливо.

У зв’язку з цим виправданим видається вести мову не про загальну і
спеціальну частини, а про окремі розділи цивільного права. При цьому
перший розділ цивільного права охоплює його загальні положення. Наступні
розділи, як правило, адекватні відповідним підгалузям цивільного права і
до того ж у кожному з них є своя загальна і спеціальна частини.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020