Поняття цивільного законодавства
Термін “цивільне право” вживається не тільки стосовно галузі права, а й
також для позначення сукупності законодавчих актів, що регулюють
суспільні відносини, які належать до предмета цивільно-правового
регулювання. У цьому значенні “цивільне право” (тут точніше вести мову
про “цивільне законодавство”) є системою нормативних актів, що містять
цивільно-правові норми.
Співвідношення між цивільним правом І цивільним законодавством виглядає
таким чином: цивільне право — це сукупність концепцій, правових ідей,
юридичних норм; цивільне законодавство — це система нормативних актів,
що регулюють цивільні відносини.
Таким чином, цивільне право може бути охарактеризоване як внутрішня
форма права, зміст якого визначається соціальними та економічними
особливостями регульованих ним суспільних відносин, а цивільне
законодавство — як зовнішня форма права, зумовлена його змістом. Звідси
випливає, що цивільне право становить зміст цивільного законодавства, а
останнє є формою вираження цивільного права.
При визначенні поняття “цивільне законодавство” постає практично важливе
питання: що слід розуміти під терміном “законодавство”?
Відповідь на це питання слід шукати насамперед у площині співвідношення
категорій “закон” і “законодавство”, з’ясовуючи, стосується поняття
“законодавство” лише законів чи ним охоплюються також і підзаконні акти
загальнонормативного характеру.
Визначення поняття “законодавство” (хоча й стосовно трудового права) дав
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 9 липня 1998 р.
№12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради
профспілок щодо офіційного тлумачення ч.3 ст.21 Кодексу законів про
працю (КЗпП) України. Конституційний Суд встановив, що в цьому випадку
цей термін слід розуміти в широкому значенні, включаючи до нього не лише
закони, а й інші відомі нині нормативні акти.
При цьому Суд зазначив, що це визначення стосується саме ч.3 ст.21 КЗпП
України і не е єдино правильним в інших випадках використання цього
терміна. Так, у деяких нормативних документах законодавством слід
вважати лише закони, а в інших, як і у випадку з ч.3 ст.21 КЗпП — увесь
спектр нормативних документів. Щоправда, Конституційний Суд не пояснив,
за якими ознаками має визначатися, що мав на увазі законодавець,
використовуючи цей термін у тому або іншому випадку.
Слід також зазначити, що, застосувавши до терміна “законодавство”, що
розглядається у ч.3 ст.21 КЗпП, розширене тлумачення, Конституційний Суд
зазначив, що не вважає такий стан справ правильним.
Розширене тлумачення поняття “законодавство” характерне і для концепції
цивільного права України, де цією категорією охоплюються не тільки
закони і підзаконні акти, а й договори та звичаї. Зокрема, як випливає з
гл.1 ЦК “Цивільне законодавство України”, у ЦК України термін “цивільне
законодавство” слугує для позначення всієї сукупності норм і правил, що
регулюють цивільні відносини.
Форми цивільного законодавства України
Цивільне законодавство включає різні нормативні акти, які за своєю суттю
є формою виявлення волі осіб, що можуть створювати норми права і
встановлювати правила поведінки в цій сфері.
Основу всього цивільного законодавства України (як і інших галузей
національного права) становить Конституція України. На основі її норм,
які стосовно цивільного права є закріпленням на конституційному рівні
положень природного права, формуються і застосовуються (а щодо звичаїв
— лише застосовуються, бо вони сформувалися раніше за прийняття
Конституції) різні форми цивільного законодавства.
Як випливає зі змісту гл. 1 ЦК, цивільне законодавство може існувати в
таких формах:
1. Акти цивільного законодавства України.
2. Договори суб’єктів цивільного права.
3. Звичаї.
4. Міжнародні договори.
5. Інші акти цивільного законодавства (правова доктрина, прецеденти,
корпоративні норми тощо).
Слід зазначити, що наведений перелік форм цивільного законодавства, який
ґрунтується на тлумаченні положень ЦК, не дає чіткого критерію для
класифікації за певними ознаками. Але, враховуючи ті чи інші специфічні
властивості вказаних форм цивільного законодавства, такі класифікації
можливі за різними підставами.
Наприклад, залежно від суб’єкта, який створив норму цивільного
законодавства, можна розрізняти: 1) акти суб’єктів публічного права
(акти цивільного законодавства); 2) акти суб’єктів приватного права
(договори, корпоративні норми); 3) змішані акти (міжнародні договори,
звичаї).
З урахуванням юридичної сили форми законодавства можлива вибудова такої
ієрархії: 1) Конституція України; 2) договори суб’єктів цивільного
права, укладені на підставі і на розвиток положень Конституції; 3)
закони України та ратифіковані міжнародні договори в галузі цивільного
права; 4) підзаконні нормативні акти; 5) звичаї; 6) усталена судова
практика.
Наведені класифікації форм цивільного законодавства становлять певний
інтерес, оскільки дають можливість краще зрозуміти і сутність, і
характерні властивості цієї категорії. Водночас методологічні засади
аналізу поняття і форм цивільного законодавства ще потребують
спеціального дослідження, оскільки велика кількість форм цивільного
законодавства вперше отримала законодавче закріплення в Україні лише в
ЦК. До його прийняття і доктрина радянського цивільного права, і
практика нормотворчості в УРСР виходили з того, що єдиною формою
цивільного законодавства є закони і підзаконні акти.
Акти цивільного законодавства України
Характеризуючи акти цивільного законодавства України, слід звернути
увагу на те, що ЦК розрізняє основу цивільного законодавства України
(Конституція) і акти цивільного законодавства як такого.
Конституція України не є актом цивільного законодавства у прямому
значенні, оскільки є основою усього законодавства України і містить
норми різного характеру, визначаючи основи не тільки цивільного, а й
адміністративного, кримінального, процесуального законодавства тощо.
Водночас окремі її положення є нормами цивільного права, які прямо
регулюють цивільні відносини і можуть безпосередньо застосовуватися
судами для захисту цивільних прав та інтересів як передбачених, так і не
передбачених у ЦК (див. постанову Пленуму Верховного Суду України “Про
застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”). Зокрема
Конституція містить серед інших низку норм цивільно-правового характеру,
які визначають принципові положення регулювання відносин власності
(ст.ст. 13, 14, 41), регулювання особистих немайнових відносин
(ст.ст.21, 23, 24, 27, 28) та інші.
Відповідно до ст.8 Конституції всі інші закони України, акти Президента
України, Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади мають
прийматися на основі Конституції і відповідати її положенням.
Акти цивільного законодавства як такого в свою чергу поділяються на
головний акт — ЦК та інші закони України, які видаються відповідно до
Конституції та ЦК.
Значення такого поділу відображається в тому, що інші акти законодавства
не можуть суперечити Кодексу, а при змінах і доповненнях повинні з ним
узгоджуватися.
Цивільні відносини можуть також регулюватися актами Президента України.
Стаття 106 Конституції України передбачає, що Президент України на
основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і
розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України.
Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів, що
мають загальнонормативний характер і регулюють цивільні відносини.
Якщо акти Президента, видані у випадках, встановлених Конституцією
України, та постанови Кабінету Міністрів у галузі цивільного права в
кожному випадку є актами цивільного законодавства, то інші органи
державної влади можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють
цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених законом.
Тобто вимогою до актів Президента та Кабінету Міністрів у галузі
цивільного права є відповідність останніх Конституції, ЦК або іншому
закону; водночас вимогами до актів інших органів влади України є,
по-перше, наявність у законі вказівки про те, що вони можуть видавати
нормативно-правові акти, які регулюють цивільні відносини, а, по-друге,
відповідність цих актів положенням ЦК та інших законів.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
