Передоручення
Представник зобов’язаний особисто вчинити дію, передбачену наданим йому
повноваженням. Але він може також передоручити її здійснення іншій
особі, якщо таке передоручення передбачене договором або дозволене тим,
кого представляють, в іншій формі (у листі, телеграмі тощо).
Передоручення може також грунтуватися на положеннях акта цивільного
законодавства. Зокрема, таким спеціальним положенням акта цивільного
законодавства є передбачене ч. І ст.240 ЦК правило, згідно з яким
представник має право здійснити передоручення, якщо це зумовлено метою
охорони інтересів особи, яку він представляє.
Стаття 240 ЦК не регламентує порядок та форму передоручення, але
оскільки останнє може мати місце лише при добровільному представництві,
то передоручення здійснюється, як правило, шляхом видачі довіреності
представником своєму заміснику. Але передоручення можливе і шляхом
внесення змін у договір (договір доручення або інший), який є підставою
представництва.
Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає
нотаріальному посвідченню, крім випадків видачі довіреності на одержання
заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та
поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо), яка може
бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює,
навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його
проживання (ч.4 ст.245 ЦК). Строк, на який видається довіреність, не
може перевищувати терміну дії основної довіреності, на підставі якої
вона видана.
Представник, який передав свої повноваження іншій особі, мусить
повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні
відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника).
Невиконання цього обов’язку покладає на особу, яка передала
повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. Це
правило закріплене в інтересах особи, яку представляють, оскільки у разі
незгоди з передорученням особа, яку представляють, може в будь-який
момент скасувати довіреність. Якщо ж представник не повідомив особі, яку
представляє, про передоручення, він несе відповідальність за дії особи,
якій передав повноваження, як за свої власні.
Оскільки при передорученні має місце передача представником його
повноважень третій особі (заміснику), тобто відбувається заміна осіб у
внутрішніх відносинах представництва із збереженням останніх, то це не
впливає на існування самих відносин представництва. Тому правочин,
вчинений після передоручення замісником первісного (головного)
представника, так само створює, змінює, припиняє цивільні права та
обов’язки особи, яку він представляє, як це було б при діях первісного
представника.
Представництво за довіреністю
Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за
довіреністю.
Довіреність — це письмовий документ, що видається представнику особою,
яку представляють, для представництва перед третіми особами (ст.244 ЦК).
З визначення довіреності як письмового документа, що видається однією
особою іншій для представництва перед третіми особами, випливає низка
вимог до довіреності:
1) вона може бути вчинена лише у письмовій формі;
2) як кожен документ, вона має містити необхідні реквізити: вказівку на
суб’єкти, місце, дату видачі тощо;
3) у довіреності має бути зазначений обсяг повноважень, наданий
представникові особою, яку представляють.
Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної
особи. Такий акт має бути оформлений належним чином (підписаний
керівником, завірений печаткою юридичної особи тощо).
Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою,
яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Таке
положення випливає з того, що довіреність як документ, що підтверджує
повноваження представника, адресована тим особам, з ким можливе
укладення правочинів від імені особи, яка видала довіреність. Оскільки
йдеться про врахування саме їх інтересів, то й право на ознайомлення з
довіреністю існує насамперед у них.
Залежно від обсягу повноважень, що надаються повіреному особою, яку він
представляє, розрізняють два види довіреності:
1) загальна довіреність;
2) спеціальна (у тому числі разова) довіреність.
Загальна (генеральна) довіреність уповноважує представника на здійснення
правочинів та інших юридичних дій різного характеру.
Спеціальна довіреність надає повноваження на здійснення юридичних дій
або правочинів певного типу. Якщо особа, яку представляють, уповноважує
представника на здійснення якого-небудь одного правочину або юридичної
дії, то спеціальна довіреність у цьому випадку буде називатися разовою
довіреністю. Така довіреність може видаватися, наприклад, юристам для
захисту інтересів організацій у суді тощо.
Довіреність призначається для третіх осіб, які з її тексту дізнаються,
якими повноваженнями наділений представник. Для самого повіреного
довіреність ніяких самостійних прав на майно, отримане для здійснення
угоди, не породжує.
Видача довіреності є одностороннім правочином, який має вчинятися із
дотриманням правил ЦК, що стосуються правочинів взагалі. Основні правила
видачі довіреності викладені у Законі “Про нотаріат”.
Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з
боку представника, оскільки повноваження виникає незалежно від згоди
останнього. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від
представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для
здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи
відмовитися від неї.
Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону
має вчинятися правочин (ч. І ст.245 ЦК). Звідси ніби випливає, що
довіреність на укладення правочинів, які можуть бути вчинені усно, також
може бути надана в усній формі. Однак ця норма має тлумачитися у
сукупності з положенням ч.3 ст.244 ЦК яка встановлює, що довіреність —
це письмовий документ, що видається однією особою іншій.
Отже, довіреність завжди має письмову форму. Вона може бути простою
письмовою або письмовою нотаріальною. Нотаріальне посвідчення
довіреності потрібне, зокрема, на здійснення правочинів, нотаріальна
форма для яких обов’язкова (наприклад, правочини купівлі або продажу
жилих будинків).
Крім того, згідно з ч.2 ст.245 ЦК довіреність, що видається у порядку
передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків
передоручення одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів,
інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок
тощо), коли довіреність може бути посвідчена посадовою особою
організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на
стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.
Частина 3 ст.245 ЦК передбачає спеціальні випадки, коли довіреність,
посвідчена спеціально уповноваженими на це органами, прирівнюється до
нотаріально посвідченої. Аналогічний перелік осіб, що мають право
засвідчувати довіреність, закріплений у ст.40 Закону “Про нотаріат”.
Порядок посвідчення цього виду документів регулюється Порядком
посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально
посвідчених, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15
червня 1994 р. № 419.
Зокрема до нотаріально посвідчених прирівнюються:
— довіреності військовослужбовців та інших осіб, що перебувають на
лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних
установах, посвідчені начальниками, їх заступниками по медичній частині,
старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших
військово-лікувальних установ;
— довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових
частин, з’єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає
державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб і
органів, що здійснюють нотаріальні дії, — також довіреності робітників і
службовців, членів їх сімей та членів сімей військовослужбовців,
посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з’єднань, установ і
закладів;
— довіреності осіб, що знаходяться у місцях позбавлення волі,
посвідчені начальниками місць позбавлення волі.
Довіреність, укладена у простій письмовій формі, як і та, що засвідчена
не тим органом або посадовою особою, на які покладено здійснення даних
функцій, не може вважатися виданою з дотриманням встановленого законом
порядку, а отже, має бути визнана недійсною.
Довіреність на одержання заробітної плати та інших платежів, пов’язаних
з трудовими відносинами, на отримання винагороди авторів і винахідників,
пенсій, допомог і стипендій, грошей з установ ощадних банків, а також на
отримання кореспонденції, у тому числі грошової і посилочної, може бути
посвідчена організацією, в якій довіритель працює або навчається,
житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання, а також
адміністрацією стаціонарної лікувально-профілактичної установи, у якій
він знаходиться на лікуванні.
Довіреності, які видаються юридичними особами, крім тих, що видаються в
порядку передоручення (ч.2 ст.245 ЦК), не потребують нотаріальної форми.
Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом її керівника
і скріплюється печаткою цієї організації (ст.246 ЦК).
Строк дії довіреності, який встановлюється у ній, за загальним правилом,
не може перевищувати трьох років. Якщо термін дії у довіреності не
вказаний, вона зберігає силу аж до її припинення (ст.ст.247, 248 ЦК).
Проте існує спеціальне обмеження строку дії довіреності, виданої в
порядку передоручення: вона не може діяти довше, ніж основна
Довіреність, на підставі якої видана довіреність про передоручення.
Для того, щоб відлік терміну дії довіреності був можливим, у кожній
довіреності обов’язково має бути вказана дата її видачі. Недотримання
цієї вимоги закону спричиняє недійсність довіреності к Документа, що
підтверджує повноваження представника. Тобто, вона не має правового
значення ні для сторін відносин добровільного представництва, ні для
третьої особи.
Припинення довіреності. Згідно з ч.І ст.248 ЦК, довіреність припиняється
внаслідок закінчення її терміну, а стосовно разової
довіреності — здійсненням представником дій, на які він уповноважений.
Довіреність може припинитися також у будь-який момент у зв’язку з
скасуванням її особою, яку представляють, або внаслідок відмови від неї
представника (ст.249 ЦК). Таке обопільне право на одностороннє
припинення довіреності пов’язане з довірчим характером такої угоди.
Довіреність припиняється в зв’язку з припиненням юридичної особи, що є
представником або особою, яку представляють; у зв’язку зі смертю;
визнанням недієздатним, обмежено дієздатним чи безвісно відсутнім або
представника, або особи, яку представляють. Це положення ґрунтується на
загальному правилі про те, що і представником, і особою, яку
представляють, можуть бути лише повністю дієздатні особи.
Оскільки передоручення засновується на вперше виданій довіреності, то з
припиненням дії останньої втрачає силу і передоручення.
Припинення дії довіреності має наслідком припинення повноважень
представника. У зв’язку з цим у особи, яку представляють, і її
правонаступників виникає низка обов’язків. Особа, що видала довіреність
і згодом скасувала її, зобов’язана сповістити про скасування особу, якій
довіреність видана, а також відомих їй третіх осіб, для представництва
перед якими була дана довіреність. Подібні дії повинні здійснити
правонаступники (спадкоємці фізичної особи, яка померла, і
правонаступники реорганізованої юридичної особи) у випадку:
а) припинення довіреності внаслідок припинення юридичної особи, від
імені якої видана довіреність;
б) смерті фізичної особи, яка видала довіреність, визнання її
недієздатною, обмежено дієздатною або безвісно відсутньою.
Після припинення довіреності представник зобов’язаний повернути
довіреність особі, яку він представляє. Зробити це слід негайно, тобто у
мінімальний строк, як тільки з’явиться така можливість.
Дія довіреності як документа, що підтверджує повноваження, може
припинитися також у будь-який момент у зв’язку із скасуванням її особою,
яку представляють (ст.249 ЦК). Таке право на одностороннє припинення
довіреності пов’язане з довірчим характером цієї угоди. Причому закон
особливо підкреслює, що відмова від цього права є недійсною. Проте ч.4
ст.249 ЦК передбачає, що законом може бути встановлено право особи
видавати безвідкличні довіреності на певний час. Це положення є винятком
із загального правила, встановленого ч. І цієї ж статті, про нікчемність
відмови довірителя від свого права на скасування довіреності.
Застосовуватися воно має до тих випадків, коли впевненість представника
та третьої особи у стабільності повноважень, передбачених у довіреності,
може бути визначальною для встановлення та існування відповідних
правовідносин. Слід зазначити, що хоча в ч.4 ст.24 ЦК говориться про
можливість встановлення у законі права особи «давати безвідкличні
довіреності на певний час, але, очевидно, у цьому випадку йдеться не про
право особи, а про обмеження права останньої на скасування довіреності
протягом певного часу, що ґрунтується на її попередній згоді на таке
обмеження.
Скасування довіреності має наслідком припинення повноважень
представника. У зв’язку з цим у особи, яку представляють, і її
правонаступників виникає низка обов’язків. Особа, що видала довіреність
і згодом скасувала її, зобов’язана сповістити про скасування особу, якій
довіреність видана, а також відомих їй третіх осіб, для представництва
перед якими була дана довіреність. Водночас, скасування довіреності має
юридичне значення для представника і третіх осіб лише в тому випадку,
якщо вони були сповіщені про це.
Права і обов’язки стосовно третьої особи, що виникли внаслідок дій
представника або його заступника до того, як вони дізналися або повинні
були дізнатися про припинення довіреності, зберігають силу для особи, що
видала довіреність, і її правонаступників. Це правило не застосовується,
якщо третя особа виявилася несумлінною, знала або повинна була знати до
здійснення або в момент здійснення угоди з представником, що дія
довіреності припинилася.
Правовідносини представництва можуть бути припинені не тільки у зв’язку
зі скасуванням довіреності особою, яку представляють, а й унаслідок
відмови представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю.
Таке обопільне право на одностороннє припинення довіреності пов’язане з
довірчим характером даної угоди. Відмова від цього права є недійсною.
Проте представник не може відмовитися від вчинення дій, визначених
довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на
запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам
(ч.3 ст.250 ЦК).
Відмова від вчинення дій, передбачених у довіреності, має юридичне
значення для того, кого представляють, і третіх осіб лише в тому
випадку, якщо вони були сповіщені про це. Тому представник зобов’язаний
негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення
дій, які були визначені довіреністю.
Частина 4 ст.250 ЦК передбачає санкції за порушення вимог про дотримання
порядку відмови представника від вчинення дій, які були визначені
довіреністю. Зокрема, представник відповідає перед особою, яка видала
довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимоги про
негайне повідомлення того, кого він представляє, про таку відмову, а
також у випадках, коли він відмовився від вчинення дій, які були
визначені довіреністю, якщо ці Дії були невідкладними або такими, що
спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє,
чи іншим особам. Відшкодування збитків у цьому випадку відбувається
відповідно до вимог ст.22 ЦК, а моральна шкода може бути відшкодована на
засадах, встановлених ст.23 ЦК.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
