.

Види правочинів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
285 2758
Скачать документ

Види правочинів

Класифікація правочинів можлива за різними підставами.

1) Залежно від числа сторін, що беруть участь у правочині, їх поділяють
на односторонні, двосторонні і багатосторонні. Саме така класифікація
запропонована як визначальна в ст.202 ЦК.

Односторонній правочин — це дія (волевиявлення) однієї сторони,
спрямована на набуття, зміну, припинення тощо цивільних прав і
обов’язків (видача довіреності, складання заповіту). Ця сторона може
бути представлена однією або кількома особами.

Односторонній правочин, як правило, може створювати обов’язки лише для
особи, яка його вчинила. Проте у випадках, встановлених законом, або за
домовленістю з іншими особами односторонній правочин може створювати
обов’язки також для інших осіб.

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються
загальні правила про зобов’язання та договори, якщо це не суперечить
актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Двосторонній правочин — це погоджена дія двох сторін, спрямована на
встановлення, зміну, припинення тощо цивільних правовідносин.
Двосторонні правочини — це договори, для яких характерне узгоджене
волевиявлення двох сторін.

Договорами є також багатосторонні правочини, тобто такі правочини, в
яких беруть участь три і більше сторони. Прикладом такого правочину є
договір про спільну діяльність (ст. 1130 ЦК). Слід звернути увагу на те,
що в цьому договорі волевиявлення сторін має двояку природу. З одного
боку, це взаємне волевиявлення щодо встановлення або видозміни
правовідносин між учасниками, з іншого — спільне волевиявлення,
спрямоване на досягнення спільної мети.

Стороною як двостороннього, так і багатостороннього правочину (договору)
може бути кілька осіб.

2) Залежно від наявності або відсутності обов’язку сторін надавати
зустрічне матеріальне відшкодування правочини поділяють на сплатні й
безоплатні.

У безоплатних правочинах обов’язок здійснити матеріальні витрати має
лише одна із сторін. Інша сторона не обтяжена будь-якими обов’язками.
Прикладом може бути договір дарування, в якому одна сторона безоплатно
передає майно у власність іншій.

Сплатні правочини характерні наявністю зустрічного еквівалентного
надання матеріальних чи нематеріальних благ. Наприклад, в договорі
купівлі-продажу одна сторона передає майно, але замість нього отримує
його вартість у грошах.

3) Залежно від моменту, з якого правочини вважаються укладеними, вони
поділяються на консенсуальні й реальні.

Консенсуальним є правочин, у якому для настання правових наслідків
достатньо досягнення сторонами домовленості з усіх істотних умов. З
моменту досягнення згоди правочин вважається укладеним. У його сторін
виникають відповідні права і обов’язки. Так, досягнення сторонами
договору купівлі-продажу згоди щодо предмета й ціни породжує обов’язок
продавця передати річ у власність покупця і зустрічний обов’язок покупця
сплатити певну грошову суму.

Для укладення реального правочину однієї домовленості сторін
недостатньо. Необхідною є також передача речі. Поки вона не відбудеться,
правочин не вважається укладеним. Прикладом реальної угоди є договір
позики. Доки гроші не передані позичальнику, права і обов’язки у сторін
не виникають. Отже, обіцянка дати гроші у позику не означає, що
потенційний позичальник набуває права вимагати виконання цієї обіцянки.

Потрібно звернути увагу на те, що оскільки в консенсуальних правочинах
момент укладення і момент виконання не збігаються, а в реальних —
збігаються, то консенсуальні договори завжди є взаємними, а реальні —
односторонніми.

4) Залежно від значення підстави (цілі) правочину для його дійсності,
угоди поділяються на абстрактні й каузальні.

Правочини, в яких визначено підстави їх укладення, називаються
каузальними. До них належить більша частина цивільно-правових договорів
(купівля-продаж, доручення, зберігання тощо).

Абстрактними вважаються правочини, у яких не визначено підстави їх
здійснення. Найбільш яскравим прикладом абстрактного правочину є видача
векселя. Вексель містить зобов’язання однієї особи сплатити певну
грошову суму іншій особі, але при цьому не мають значення підстави, з
яких було видано вексель: чи була позика, чи купівля-продаж, чи ще щось
(ст.198 ЦК).

5) Залежно від наявності вказівки на строк встановлення прав і
обов’язків, правочини бувають строковими і безстроковими.

У безстрокових правочинах не визначається ні момент вступу їх У дію, ні
момент припинення. Така угода, як правило, негайно набирає чинності і
припиняється на вимогу однієї із сторін (наприклад, договір майнового
найму, укладений на невизначений термін).

Строковими є правочини, у яких визначено момент виникнення у їх сторін
прав і обов’язків, тривалість існування зобов’язання, момент припинення
тощо.

Від строкових необхідно відрізняти умовні правочини, у яких виникнення,
зміна або припинення цивільних прав і обов’язків пов’язується з
настанням певної обставини. Для того, щоб правочин був визнаним умовним,
ця обставина мусить мати місце в майбутньому, і до того ж невідомо,
настане вона чи ні.

Отже, умовні правочини відрізняються від строкових тим, що строк настає
завжди, а от умова може настати, а може і не настати (ст.212 ЦК).

Залежно від того, чи пов’язують сторони з нею виникнення, зміну, чи
припинення правовідносин, умова може бути відкладальною або
скасувальною.

Якщо настання умови спричиняє виникнення, зміну або інші видозміни
цивільних прав і обов’язків, то це умова відкладальна. Наприклад, якщо
здачу квартири в оренду пов’язують з вступом сина до вищого навчального
закладу, то має місце відкладальна умова.

Якщо настання умови спричиняє припинення цивільних прав і обов’язків, то
це умова скасувальна. Наприклад, якщо квартира здана в оренду до вступу
сина до вищого навчального закладу, то має місце скасувальна умова.

Частинами 3, 4 ст.212 ЦК передбачені засоби запобігання недобросовісному
сприянню настання умови або створенню перешкод для настання умови з боку
учасників правочину. Так, якщо настанню обставини, що є умовою набрання
чинності або припинення правочину недобросовісно перешкоджала сторона,
якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала. Навпаки, якщо
сторона, якій це вигідно, недобросовісно сприяла настанню обставини, з
якою сторони пов’язують виникнення, припинення або видозміни
правовідносин, то припускається, що ця обставина не настала. Таким
чином, і в одному, і в другому випадку умова ніби захищається від
стороннього впливу і їй повертаються властивості факту об’єктивної
дійсності.

Крім зазначених, можна назвати й інші види правочинів: легітарні (такі,
що мають основою приписи закону) і волюнтарні (не передбачені законом,
але укладаються особами у результаті їх вільного волевиявлення); усні та
письмові (ст.205 ЦК); умовні та безумовні (ст.212 ЦК); біржові (такі, що
укладаються на біржах і стосовно біржових товарів) і небіржові;
фідуціарні (такі, що мають довірчий характер, внаслідок чого втрата
довір’я сторін одна до одної може спричинити розірвання договору в
односторонньому порядку — доручення, комісія та інші) та звичайні тощо.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020