Реалізація цивільної дієздатності держави, Автономної Республіки Крим,
територіальних громад у цивільних відносинах
Держава, Автономна Республіка Крим і територіальні громади здійснюють
цивільну дієздатність через свої органи та представників
Найчастіше зазначені соціально-публічні утворення реалізують свою
цивільну дієздатність через органи, які діють у межах компетенції,
визначеної законом.
Так, згідно зі ст.170 ЦК держава набуває і здійснює цивільні права та
обов’язки через органи державної влади у межах їх компетенції,
встановленої законом.
Наприклад, управління державним майном від імені народу здійснює
відповідно Верховна Рада України і місцеві ради, а також уповноважені
ними державні органи. Державні органи, уповноважені управляти державним
майном, вирішують питання щодо створення підприємств і визначення цілей
їх діяльності, реорганізації І ліквідації, здійснюють контроль за
ефективністю використання І схоронністю довіреного їм державного майна
та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України (ст.33
Закону “Про власність”). Бюджетними коштами розпоряджаються фінансові
органи, тому саме вони найчастіше виступають як органи, уповноважені для
участі в цивільних правовідносинах, зокрема, при випуску державних
позик, наданні кредитів тощо.
Держава бере участь в цивільних правовідносинах не як окремо взяте єдине
ціле, а як сукупність органів різних рівнів, які є незалежними один від
одного і виступають як самостійні учасники цивільно-правових відносин.
Так, Фонд державного майна України відповідно до Тимчасового положення
про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної
Ради України від 7 липня 1992 р., є державним органом, який здійснює
державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає
орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.
Фонд, відповідно, наділений рядом повноважень із реалізації
правосуб’єктності держави у цивільних правовідносинах. Так, Фонд змінює
в процесі приватизації організаційно-правову форму підприємств, що
перебувають у загальнодержавній власності, шляхом перетворення їх у
відкриті акціонерні товариства; здійснює повноваження власника щодо
частки акцій акціонерних товариств, які не були реалізовані у процесі
приватизації, зокрема несе ризик (відповідальність) у межах зазначеної
частки; продає майно, що перебуває у загальнодержавній власності у
процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств і
об’єктів незавершеного будівництва; укладає угоди з посередниками щодо
організації підготовки до приватизації та продажу об’єктів приватизації;
виступає орендодавцем майна цілісних майнових комплексів підприємств,
організацій, їх структурних підрозділів, що є загальнодержавною
власністю, дає дозвіл підприємствам, організаціям на передачу в оренду
майнових комплексів їх структурних підрозділів; бере участь у створенні
спільних підприємств, до статутного фонду яких передається майно, що є
загальнодержавною власністю; представляє інтереси України за кордоном з
питань, що стосуються захисту майнових прав держави, тощо
Відповідно до Положення про Державне казначейство, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 р. №590 Головне
управління Державного казначейства організовує та здійснює виконання
державного бюджету, виходячи з принципу єдиного казначейського рахунку;
здійснює управління доходами і видатками державного бюджету, проводить
операції з наявними бюджетними коштами, в тому числі в іноземній валюті,
в межах розпису доходів і видатків державного бюджету; здійснює за
дорученням Кабінету Міністрів України і Мінфіну операції з іншими
коштами, що перебувають у розпорядженні Уряду України; здійснює разом з
Національним банком і Мінфіном управління державним внутрішнім І
зовнішнім боргом та проводить їх обслуговування відповідно до чинного
законодавства тощо.
Порядок управління корпоративними правами, які належать державі,
визначені Указом Президента України від 7 липня 1998 р. №752/98 “Про
Національне агентство України з управління державними корпоративними
правами” і постановою Кабінету Міністрів України від 15 травня 2000 р.
№791 “Про управління державними корпоративними правами”.
Аналогічним чином здійснюється цивільна дієздатність Автономної
Республіки Крим.
Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов’язки
через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції,
встановленої законом.
Стаття 143 Конституції України передбачає, що територіальні громади
села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи
місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній
власності; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні
підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх
діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом
до їх компетенції.
Органи місцевого самоврядування (наприклад відповідні ради) вважаються
юридичними особами публічного права і наділяються повноваженнями, в
межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність
відповідно до закону.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних
громад відповідно до закону здійснюють правомочності володіння,
користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності,
можуть передавати об’єкти права комунальної власності у постійне або
тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в
оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати
питання їх відчуження, визначати в угодах та договорах умови
використання та фінансування об’єктів, що приватизуються та передаються
у користування і оренду (ч.5 ст.60 Закону “Про місцеве самоврядування в
Україні”).
Так, відповідно до ст.26 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”
до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради належать
питання про прийняття рішень щодо випуску місцевих позик; прийняття
рішень щодо отримання позик з інших місцевих бюджетів та джерел, а також
щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету; прийняття рішень
щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження
місцевих програм приватизації, а також переліку об’єктів комунальної
власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності,
порядку та умов приватизації об’єктів права комунальної власності,
вирішення питань про придбання в установленому законом порядку
приватизованого майна, про включення до об’єктів комунальної власності
майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого
в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у
концесію об’єктів права комунальної власності, про створення,
ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та
організацій комунальної власності відповідної територіальної громади та
інші повноваження.
Реорганізація або ліквідація діючих комунальних дошкільних навчальних
закладів, а також дошкільних навчальних закладів, створених колишніми
сільськогосподарськими колективними та державними господарствами,
допускається лише за згодою територіальної громади (загальних зборів)
села, селища, міста або на підставі результатів місцевого референдуму.
Муніципальним законодавством також визначено повноваження виконавчих
органів сільських, селищних, міських рад у сфері соціально-економічного
і культурного розвитку, щодо управління комунальною власністю
житлово-комунального господарства, побутового, торговельного
обслуговування, громадського харчування транспорту і зв’язку, у галузі
будівництва, у сфері освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури і
спорту, у галузі зовнішньоекономічної діяльності (ст.ст.27-41 Закону
“Про місцеве самоврядування в Україні”), які визначають зокрема і участь
вказаних органів у цивільних правовідносинах.
Певні повноваження можуть покладатися також і на окремих посадових осіб,
наділених відповідною компетенцією у галузі цивільних відносин.
Сільська, селищна, міська, районна в місті рада може наділяти частиною
своїх повноважень органи самоорганізації населення, передавати їм
відповідні кошти, а також матеріальні та інші ресурси, необхідні для
здійснення цих повноважень, здійснює контроль за їх виконанням (ч.8
ст.16 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”).
Одним з елементів дієздатності держави, Автономної Республіки Крим,
територіальних громад (так само, як і дієздатності фізичних та юридичних
осіб) є трансдієздатність, тобто можливість суб’єкта бути представником
іншого учасника цивільних відносин, а також можливість уповноважувати
інших суб’єктів цивільних відносин на представництво власних інтересів.
Отже, держава, Автономна Республіка Крим і територіальні громади можуть
виступати у цивільних відносинах не тільки безпосередньо, а й через
посередництво інших осіб — представників.
Представниками держави, Автономної Республіки Крим, територіальних
громад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні
особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим
та органи місцевого самоврядування (ст.173 ЦК).
Таке представництво може здійснюватися на підставі закону або договору
(ч.З ст.237 ЦК, до речі, тут згадує лише закон, отже, інші акти
законодавства формально під це не підпадають).
У разі якщо представництво виникає на підставі закону або іншого акта
законодавства органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим,
територіальної громади, то безпосередньо цим законодавчим актом
призначається представник та визначається обсяг його повноважень.
У разі договірного представництва відповідні відносини виникають на
підставі договору (доручення, трудового договору тощо), а обсяг
повноважень представника визначається домовленістю сторін.
§ 4. Відповідальність за зобов’язаннями держави, Автономної Республіки
Крим, територіальних громад
Держава, Автономна Республіка Крим та територіальні громади відповідають
за своїми цивільно-правовими зобов’язаннями на загальних підставах з
фізичними та юридичними особами усім своїм майном, на яке відповідно до
закону може бути звернено стягнення.
З формулювання ст.174 ЦК, де закріплене відповідне правило, випливає, що
із загального принципу відповідальності держави за порушення зобов’язань
у повному обсязі можуть бути встановлені винятки.
Зокрема, стягнення не може бути звернене на майно:
1) вилучене з цивільного обороту (ч.2 ст. 178 ЦК), тобто таке, що не
може перебувати у приватній власності фізичних та юридичних осіб.
Розпорядження, управління, користування ним ґрунтується на нормах
публічного права;
2) закріплене за територіальними громадами або Автономною Республікою
Крим;
3) земля та інші природні ресурси, які перебувають у державній чи
комунальній власності. Звернення стягнення на землю та інші природні
ресурси, які перебувають у державній та комунальній власності, можливе
лише у випадках, передбачених законом.
Територіальна громада відповідає за своїми цивільно-правовими
зобов’язаннями на загальних підставах з фізичними та юридичними особами
належним їй майном, за винятками, встановленими законом. Зокрема, не
може бути звернено стягнення за зобов’язаннями територіальної громади на
майно, яке може перебувати у власності вказаного суб’єкта, але не може
перебувати у приватній власності фізичних та юридичних осіб. Не
допускається звернення стягнення на землю та інші природні ресурси, які
перебувають у комунальній власності, тощо.
Закріплюючи принцип відповідальності держави, Автономної Республіки Крим
та територіальних громад за своїми цивільно-правовими зобов’язаннями на
загальних підставах з фізичними та юридичними особами, ЦК водночас
встановлює і принцип “персоналізації” відповідальності зазначених
суб’єктів.
Вказаний принцип “персоналізації” відповідальності залежно від того, про
які саме суб’єкти йдеться, має два прояви:
1) розмежування відповідальності держави, Автономної Республіки Крим та
територіальних громад з одного боку, і створених ними юридичних осіб — з
іншого;
2) розмежування відповідальності держави, Автономної Республіки Крим та
територіальних громад між собою.
У першому випадку зазначений принцип виявляється у тому, що закон чітко
розмежовує відповідальність за зобов’язаннями держави, Автономної
Республіки Крим, територіальних громад та створених ними юридичних осіб:
кожний із вказаних суб’єктів самостійно несе відповідальність за своїми
цивільно-правовими зобов’язаннями.
Відповідно до ст.176 ЦК встановлює, що держава, Автономна Республіка
Крим, територіальні громади не відповідають за зобов’язаннями створених
ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом. До таких
випадків, що є винятком із загального правила належать, зокрема:
додаткова (субсидіарна) відповідальність України, Автономної Республіки
Крим, територіальних громад за зобов’язаннями казенних підприємств та
установ; відповідальність держави, Автономної Республіки Крим,
територіальних громад за дії органів та посадових, службових осіб, які
виконують владні завдання та функції тощо. Наприклад, відповідно до
ст.77 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” шкода, заподіяна
юридичним і фізичним особам внаслідок неправомірних рішень, дій або
бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за
рахунок коштів місцевого бюджету, а внаслідок неправомірних рішень, дій
або бездіяльності посадових осіб органів місцевого самоврядування — за
рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом.
У свою чергу, юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою
Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов’язаннями
відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.
У другому випадку має місце розмежування відповідальності держави,
Автономної Республіки Крим та територіальних громад між собою.
Забезпечуючи реалізацію цього прояву принципу “персоналізації”
соціально-публічних утворень, ст.176 ЦК встановлює три спеціальних
правила:
а) держава не відповідає за зобов’язаннями Автономної Республіки Крим і
територіальних громад;
б) Автономна Республіка Крим не відповідає за зобов’язаннями держави і
територіальних громад;
в) територіальна громада не відповідає за зобов’язаннями держави,
Автономної Республіки Крим та інших територіальних громад.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
