Саджавка: історія рідного села
“Блаженна людина, що
любить свій край”
(Іван Огієнко)
У час, коли національно-культурне відродження нашого народу в незалежній
Українській державі стало реальністю, все більше зростає інтерес до
історичного краєзнавства. Цілком очевидно, що без краєзнавства – без
знання рідного краю годі говорити про національну гідність,
самовідданість, національний менталітет.
Святе відчуття Батьківщини і рідної землі починається саме з рідного
краю, свого села чи міста, вулиці, своєї домівки, де людина народилась і
виросла, де пройшло її дитинство. Вони передаються з покоління в
покоління з молоком матері, мелодією народної пісні, поетикою рідної
мови.
Історичне краєзнавство – невід’ємна складова “кореневої системи”
духовності дитини, важливий засіб забезпечення нерозривного зв’язку
минулого нашого краю з вітчизняною і світовою історією. Іншими словами,
воно виступає своєрідним виявом поєднання макро- і мікрорівнів,
допомагає дітям читати книгу життя через крихітні частинки минулого не
лише очима, а й розумом, самостійно розібратись, куди веде шлях їхніх
батьків і дідів, нашого народу.
Розвиток історичного краєзнавства ставить підвищені вимоги до
науково-методичного забезпечення. Багато аспектів шкільного історичного
краєзнавства висвітлено у дослідженнях прикарпатських науковців
В.Грабовецького, В. Полєка, П.Арсенича, Я. Треф’яка, С. Пушика, які
зробили вагомий внесок у розвиток національного краєзнавства. Зокрема,
теоретичні основи краєзнавства, методику краєзнавчої роботи та історію
краєзнавчого руху на Прикарпатті ґрунтовно розкрито у книзі кандидата
педагогічних наук, доцента Івано-Франківського інституту післядипломної
педагогічної освіти Ярослава Треф’яка “Методика краєзнавчої роботи в
національній школі”, виданій в Івано-Франківську в 2002 році.
Мета історичного краєзнавства тісно переплітається із загальними цілями
історичної освіти школярів. Одним з головних напрямів, визначених
Державною національною програмою “Освіта” (“Україна ХХІ століття”),
Концепцією шкільної історичної освіти є оновлення її змісту – досягнення
якісно нового рівня у вивченні історії України, історії рідного краю,
формування національної свідомості, любові до землі своїх предків, свого
народу.
У зв’язку з цим хочеться навести думку відомого академіка НАН України,
голови Всеукраїнської спілки краєзнавців Петра Тронька, висловлену ним
ще на зорі нашої незалежності:
“З огляду на майбутнє важливого значення набуває проблема викладання
краєзнавства в навчальних закладах. Нам здається, що учні шкіл і
студенти всіх вузів, незалежно від їх профілю, повинні вивчати курс
краєзнавства, знати свої першовитоки. Для цього слід зайнятися
підготовкою для шкіл та вузів програм, підручників, посібників, іншої
літератури з краєзнавства та народознавства” [
]
Саме з цією метою створено навчальний посібник для учнів Саджавської
загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Надвірнянського району
Івано-Франківщини “Саджавка: історія рідного села”. Слід зазначити, що
в 2003-2004 навчальному році в Саджавській ЗОШ І-ІІІ ст. функціонує 25
класів, в яких навчається 580 учнів. Педагогічний колектив нараховує 60
вчителів. У роки незалежності в школі докорінно оновлено
навчально-виховний процес, він набув національного забарвлення.
Діти отримали змогу прилучатися до національних та гуманістичних
загальнолюдських цінностей. Нагромаджено багатий і цікавий досвід
історико-краєзнавчої роботи. Зокрема, четвертий рік працює краєзнавчий
гурток “Диво край”, щороку всі учні школи залучаються до пошукової
експедиції “До рідних джерел”. У 2003 році відкрито шкільний музей
історії села Саджавки.
Навчальний посібник “Саджавка: історія рідного села” побудований на
основі синхронно-тематичного зв’язку з основним курсом історії України
та спецкурсом для шкіл Прикарпаття “Історія рідного краю”. Він
адресований перш за все учням 7-11 класів Саджавської ЗОШ, які вивчають
систематичний курс історії України.
Використання посібника на уроках та в позакласній краєзнавчій діяльності
сприятиме формуванню цілісної системи знань школярів Саджавки про рідний
край, його головні етапи розвитку, специфічні особливості, місце і
значення його в історії розвитку Надвірнянщини та Прикарпаття.
Матеріали посібника доцільно покласти в основу проведення краєзнавчих
уроків в курсі історії України. Таких уроків сучасна програма з історії
України в 7-11 класах передбачає 13. Уроків з елементами краєзнавства
можна провести набагато більше.
Тут варто детальніше спинитись на деяких аспектах методики краєзнавчої
роботи на уроках історії України. У книзі “Методика краєзнавчої роботи в
національній школі” її автор науковець Ярослав Треф’як зазначає, що
використання краєзнавчого матеріалу як основи вивчення теми уроку або
питання можливе в таких випадках:
основні події локалізуються на території даного краю;
типові явища або процес знаходять повний прояв в історії даної
місцевості чи приблизно однакове вираження на території, що охоплює
значну частину країни.
Крім того, залежно від співвідношення основного й місцевого матеріалів
можна використати такі елементи краєзнавства на уроках історії України:
краєзнавчий вступ до уроку або одного із питань, що розглядаються на
ньому;
краєзнавча конкретизація основних проблем занять;
краєзнавче доповнення до опорного матеріалу;
краєзнавчий матеріал як основа вивчення теми уроку або деяких його
питань[ ]
Під час проведення краєзнавчих уроків з допомогою посібника “Саджавка:
історія рідного села” можна організувати самостійну роботу учнів з
текстами окремих першоджерел, історичних документів, свідчень очевидців,
народною творчістю. Для цього виділено окремі рубрики в кінці кожного
розділу – “Документи розповідають…”, “Історична хрестоматія”, Історія
села у спогадах очевидців”, “Пісні, легенди і перекази рідного краю” та
ін.
З метою сприяння закріпленню нової інформації, самоперевірки та
формування навичок пошуково-дослідницької роботи школярам пропонуються
“Запитання і завдання для краєзнавчого пошуку”, якими закінчується кожна
тема посібника.
Матеріал навчального посібника тісно пов’язаний із змістом експозиції
шкільного історико-краєзнавчого музею. Він містить ряд завдань, що
передбачають самостійну роботу дітей в музеї для проведення
міні-досліджень, поглибленого ознайомлення з побутовими та
етнографічними особливостями рідного села, історією власного родоводу,
визначними людьми села.
Посібник “Саджавка: історія рідного села” зможуть використати у
навчально-виховному процесі не лише вчителі історії, а й географії,
правознавства, української мови і літератури, керівники краєзнавчих
факультативів, гуртків і курсів за вибором, класні керівники та всі
педагоги школи, яких цікавить краєзнавча робота. Не можна не погодитися
з думкою про те, що “фактологічний матеріал з краєзнавства повинен
результативно використовуватись на уроках практично з усіх предметів
державного компонента” [ ]. Її висловили учасники першої районної
історико-краєзнавчої конференції, що відбулася в Надвірній 2000 року.
Крім того, посібник “Саджавка: історія рідного села” надасть суттєву
допомогу під час проведення таких масових форм роботи в Саджавській ЗОШ,
як учнівські конференції, вечори, краєзнавчі вікторини чи ігри,
екскурсії, походи та експедиції.
Безперечно, знайомство з багатою, насиченою, документально засвідченою
історією рідного села збагатить душу й розум юних саджавчан високими
думками і глибокими почуттями вірності батьківській хаті, маминій пісні,
рідній землі, Україні.
САДЖАВКА У ПЕРІОД АВСТРІЙСЬКОГО ПАНУВАННЯ
Після першого поділу Польщі в 1772 році Саджавка, як і вся Галичина,
була окупована Австрійською імперією. 29 грудня 1772 р. мешканці
Саджавки та інших місцевостей нашого краю складали присягу вірності
австрійській імператриці Марії Терезії. Наше село було підпорядковане
Надвірнянській домінії Станиславівського округу новоутвореного
Королівства Галіції і Лодомерії. У 1867 р. було створено Надвірнянський
повіт на чолі зі старостою, куди ввійшла й Саджавка.
За часів австрійського панування проводилися докладні переписи
населення. Вони допомагають пізнати динаміку росту населення нашого
краю. Так, у Саджавці в 1781 р. мешкало 623 чол., а в 1857 р. – 1963
чол., тобто кількість населення протягом 76 років зросла більше, ніж в
три рази. У Делятині відповідно 1351 чол. і 3364 чол., в Ланчині – 896
чол. і 2485 чол., Добротові – 280 чол. і 912 чол., Середньому Майдані –
231 чол. і 1278 чол. [ , 29]
У 1787 р. на одну селянську родину в Саджавці припадало 18 га землі,
проте рілля складала лише 2 га [ , 30]. Жителі села займалися, крім
землеробства, розведенням великої рогатої худоби, свиней, овець і коней.
Цікаво, що в 19 ст. з усіх сіл Делятинщини найбільше свиней вирощували в
Саджавці та Красній, де були відходи сільськогосподарської продукції.
Крім того, поширеними заняттями у Саджавці були вилов і розведення риби
у сажах, обробка деревини, збір лісових ягід. Очевидно, заробітчани із
Саджавки працювали в 19 ст. і на промислових підприємствах у навколишніх
населених пунктах. Так, у Ланчині діяла велика солеварня, де працювало
60 робітників, у Середньому Майдані – тартак і скляна гута, на якій
випускали листове скло та пляшки. Чимало заробітчан працювали на
будівництві залізничної лінії Делятин-Коломия, яка почала будуватися в
1898 р. і пролягла через Саджавку.
В кінці 19 ст. близько 75% населення Делятинщини займалось сільським
господарством, 0,4% працювало в транспорті, 8% – у промисловості, а 3%
займалось торгівлею [ , 34].
Переломним в історії нашого краю став 1848 рік. 3(15) травня цього року
австрійський цісар Фердинанд видав указ про скасування панщини в
Галичині. Селяни Саджавки стали рівноправними громадянами
Австро-Угорщини. У саджавській греко-католицькій церкві, спорудженій ще
в 1758 р., відправлялися подячні Богослужіння. На честь цієї історичної
події в центрі села був поставлений пам’ятний хрест, навколо якого
посаджено чотири липи, дві з яких ростуть ще й тепер. За радянських
часів хрест був знищений, однак у 1993 р. його відновили.
У 1860-х роках Саджавка дуже постраждала від епідемії холери – загинуло
більш як половина її населення. Ще й досі на околиці села є так званий
“холерний цвинтар”, де поховані жертви епідемії. Однак у другій половині
19 ст. село почало відроджуватися – сюди переселялися люди з сусідніх
сіл. Зростала народжуваність. Вже в 1900 році в селі проживало 2718
чоловік.
Соціально-економічні відносини в другій половині 19 ст., незважаючи на
скасування панщини залишалися складними. Польсько-шляхетська верхівка і
далі при підтримці австрійських правителів тримала в своїх руках
виключне право на ліси і пасовища. Селяни не отримали справжньої
свободи, на яку вони сподівалися. Більшість з них жила надзвичайно бідно
і змушена була продавати за безцінь свою робочу силу.
ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ…
Текст присяги вірності австрійській імператриці Марії Терезії, яку
склали мешканці Саджавки 29 грудня 1772 року.
“Слюбуємо і складаємо тілесну присягу Всемогучому Богові, найяснішій
імператорській княгині і пані Марії Терезії з ласки Божої цісаревій
римській, як тепер найласкавішій нашій королеві, як і не менше їх
дідичам згідно устави, як і обом князям дідичну честь віддати, а також
слюбуємо, що кожного часу будемо вірними і послушними підлеглими”
(Із книги В.Грабовецького “Іванівці. Літопис села над Прутом”, 2001 р.).
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ КРАЄЗНАВЧОГО ПОШУКУ
Охарактеризуйте соціально-економічний розвиток Саджавки у період
австрійського панування.
Чим можна пояснити стрімке збільшення кількості населення Саджавки
протягом 19 ст.?
Знайдіть у шкільному історико-краєзнавчому музеї експонати, що
відносяться до 18-19 ст., і з’ясуйте їхнє призначення.
Відшукайте мешканців Саджавки, які брали участь у відновленні пам’ятного
хреста на честь скасування панщини і запишіть їхні спогади.
У БОРОТЬБІ
З ПОНЕВОЛЮВАЧАМИ
Протягом 16-18 століть Саджавка продовжувала перебувати у складі
Польської держави. З історичних джерел довідуємося, що населення нашого
краю в цей час займалося виварюванням солі, обробкою деревини, випасом
овець та свиней, а також виготовленням тканин з вовни та з овечих шкір.
Розвивалося й землеробство. У документах 16 ст. згадується, що в
Саджавці було два лани під городами, на яких, крім ярини, культивували й
зернові. Крім того, відомо також, що в 1680 році у Саджавці діяв млин, в
якому мололи зерно. [ , 22-26]
До середини 17 ст. відносяться й перші відомості про кількість населення
Саджавки. В той час тут було зафіксовано 43 будинки, в яких проживало
236 чоловік [ , 25]. В цей же час у сусідньому Ланчині мешкало
253 чол., Красній – 198 чол., Добрилові – 209 чол., Делятині – 825 чол.
[ ,25]
Нелегке життя населення часто погіршувалося внаслідок “голодних років”,
пошестей, стихійних бід та нападів татар. Татари нападали на Покуття в
1575, 1589 та 1594 рр., а за 1612-1633 рр. – 26 разів. У 1621 р. були
майже повністю знищені всі покутські села. Не обминула лиха доля й
Саджавку.
У 16 столітті Саджавка належала до Делятинської волості. Сюди ж
відносились також Ланчин, Великі й Малі Ослави, Микуличин та ін. У
другій половині 16 ст. власниками Делятинщини згадуються Яків
Хотимирський, Христофор Блудницький, Павло та Іван Турецькі.
В кінці 16 ст. Делятинська волость опинилася в руках магнатів
Белзецьких, які зосередили у своїх руках біля 50 населених пунктів між
Чорногорою та Обертином. Своїм багатством їм не поступалась магнатська
родина Куропатвів з Надвірної. В 1645-1650-х роках Саджавка, як і вся
Делятинщина, постраждала від локальної війни братів Белзецьких, які не
могли мирними засобами поділити сімейний спадок.
У 17 столітті, як свідчать документи, власником Саджавки був пан
А.Гурський, а сусіднього Ланчина Оссолінський.
ІСТОРІЯ КРАЮ У СПОГАДАХ ОЧЕВИДЦІВ
Сучасник про зруйнування покутських сіл і міст татарською ордою.
“Страшно було дивитися, як горіли Галицькі села і міста від лютої і
жорстокої татарщини, здавалося, що небо запалене вогнем, стовпи диму
піднімалися над погорілими селами і містами, несамовитий крик і зойк
поневолених глушив твоє вухо, а дорогами і стежками проходила безкінечна
товпа татар, які гнали великі стада худоби, а за ними підганяли ординці
почорнілих переляканих полонених. Господи, за що ти так покарав ту
підгірську землю, коли її люд став нещасним від татар”.
(З книги В. Грабовецького “Іванівці. Літопис села над Прутом”.
Івано-Франківськ, 2001, с. 70).
ІСТОРИЧНА ХРЕСТОМАТІЯ
Іван Франко про славного месника Олексу Довбуша.
“Хто був недавно князем і владикою тих гір, орлом того воздуха, оленем
тих борів, паном тих панів аж ген до Дністрової води? Довбуш! Перед ким
дрожали смілі і сильні, корилися горді? Перед Довбушем! На кого
надіялися слабі, бідні і утиснені? На Довбуша! Хто був героєм наших гір,
начальником наших легіонів? Довбуш!”
(Франко І. Петрії і Довбущуки. Повість в трьох частях. Твори в 20 томах.
Т. VІІІ. К. , 1952, с. 115).
ПІСНІ, ЛЕГЕНДИ І ПЕРЕКАЗИ РІДНОГО КРАЮ
Легенда про Довбуша, записана в селі Іванівці, яке межує з Саджавкою.
“Колись через Прут з Печеніжина до Іванівців можна було переходити через
брід ріки, а там, де була глибока вода, перевізник перевозив людей на
човні. На дорозі тут була рогатка, яку пильнував іванівецький жид і
брав з людей мито за цей переїзд і навіть за перехід через Прут.
Одного разу переходив через рогатку Олекса Довбуш. Жид вимагав від нього
оплату, а Довбуш, не маючи грошей, дав жидові свою смушеву шапку. Коли
люди сказали жидові, хто це був, жид дуже налякався і ціле життя
зберігав ту шапку, боячись, що Довбуш за нею прийде і покарає його за
здирство”.
(З книги В.Грабовецького “Іванівці. Літопис села над Прутом”, с. 72-73).
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ КРАЄЗНАВЧОГО ПОШУКУ
Назвіть головні заняття жителів Саджавки в період пізнього
середньовіччя. Як ви уявляєте господарство саджавського селянина, який
жив у 17 столітті?
Розкрийте причини активної участі наших краян в антифеодальних рухах і
народних виступах 17-18 ст.
Назвіть імена народних месників із Саджавки, які збереглися в пам’яті
старожилів села.
Як в народній пісні про Олексу Довбуша оспівано трагедію легендарного
месника?
Запишіть від старожилів села пісні, легенди і перекази про героїчну
боротьбу наших земляків за волю і краще життя.
СИВА ДАВНИНА
Історичне коріння Саджавки сягає в глибину тисячоліть. Про це свідчать
археологічні знахідки, виявлені в селі та навколишніх населених пунктах.
Вони допомогли розкрити багато таємниць про життя, побут, культуру
стародавніх мешканців нашого краю. Загалом, на території Делятинського
історико-етнографічного регіону, куди входить і Саджавка, лише впродовж
1960-1980-х років виявлено понад 50 археологічних пам’яток [ ,
14]
Найдавніші сліди життя на території нашого краю відносяться до періоду
пізнього палеоліту (40 тисяч років тому), коли тут проживали
представники неандертальської людини (стоянка в Делятині). Ця людина
залишила після себе мустьєрську культуру, з такими основними знаряддями
праці як крем’яні рубила, скребла та відщепи масивних форм.
Крем’яні знаряддя праці кроманьйонської людини, що датуються 12-15 тис.
років тому, виявлено в сусідніх селах Красній та Добротові. Ще більше
стоянок первісної людини у навколишніх урочищах датуються періодом
мезоліту (8 тис. р. тому). Характерно, що люди цієї епохи жили уже в
куренях і напівземлянках.
На Прикарпатті виявлено 115 археологічних пам’яток племен бронзової доби
(2-1,5 тис. р. до н.е.) [ ]
Епоху бронзи супроводжував перший великий суспільний розподіл праці –
відокремлення скотарства від землеробства. Племена бронзового часу вчені
відносять до праслов’янських. Їх поселення складалися з 15-20 жител,
розташованих на підвищених берегах річок. Це були землянки та наземні
споруди.
На північній окраїні Саджавки, в урочищі Горбки, виявлено пам’ятку
археології бронзової доби. Це – поселення, що відноситься до часів
підкарпатської культури шнурової кераміки (подільська група). Назва цієї
культури пішла від того, що її жителі прикрашали глиняний посуд шнуровим
орнаментом. Саджавське поселення було досліджене археологами М.Клапчуком
(1971 р.,) та Б.Василенком (1981 р.). Крім того, під час розорювання
урочища “Толока” в Саджавці місцеві жителі знайшли уламок сокири, що
також характерний для культури шнурової кераміки.
У ІІ-ІV ст. нашої ери наш край заселяють східно-слов’янські землеробські
племена які залишили після себе цікаві пам’ятки, названі карпатськими
курганами. Їхні поселення були розташовані переважно на берегах річок.
Археологи виявили тут залишки наземних і напівземлянкових жителів з
вогнищами або печами всередині господарської ями, залізні знаряддя
праці, срібні, бронзові, скляні прикраси, розкішно орнаментований посуд,
виготовлений на гончарному крузі, римські монети. Багато
курганів-могильників знайдено в сусідніх із Саджавкою селах Коломийщини,
зокрема в Печеніжині.
Наступні сліди життя людини на території нашого краю зафіксовані в кінці
І тис. н.е., коли починаються княжі часи.
ІСТОРИЧНА ХРЕСТОМАТІЯ
Чим можна пояснити знахідку в Саджавці кам’яної сокири доби неоліту?
“Сліди неолітичних культур виявлено на основній території Покуття, а
поблизу Делятина, що є його окраїною, поселень не виявлено. Проте, в
погоні за мисливською фауною окремі групи неолітичної людини заходили і
сюди. Саме цим і можна пояснити знахідку в Саджавці кам’яної сокири,
подібні знахідки якої описані на Побужжі”.
(Клапчук М.М., Клапчук В.М., Історико-етнографічний нарис Делятинщини.
Делятин, 2000, с. 15-16).
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ КРАЄЗНАВЧОГО ПОШУКУ
Назвіть відомі стоянки первісних людей на території Делятинщини.
Складіть картосхему “Археологічні пам’ятки нашого краю”.
Заповніть таблицю “Найдавніші мешканці нашого краю та їхні заняття”:
Історична епохи Тип людини або назва племен Археологічні знахідки
Заняття жителів
КНЯЖІ ЧАСИ
У 7-10 століттях на Прикарпатті міцно закоренилися племена, що названі
пізніше білими хорватами. У них почався процес відокремлення ремесла від
землеробства, зародилася майнова нерівність, а з нею з’явилися перші
паростки заможних верств.
В цей час з’являються поселення білих хорватів – городища. Це були
укріплення, оточені валами або ровами і часто захищені природними
перепонами (річками, ярами, болотами). Такі городища виявлені в
Надвірній, Делятині, Середньому Майдані, між Чорним Потоком і Лан чином
[,8]
Городище цієї епохи виявлене також на межі сіл Саджавки та Княждвора. В
історичній літературі воно відоме як “надпрутянський замок”, бо стояло
на узбіччі гори біля самого Прута. Академік В.Грабовецький називає його
типовим середньовічним замком і вважає, що він мав башти, остроги,
брами, пригороди, частокіл і спеціальні стрільниці у стінах [, 62]
У період Київського Русі (9-12 ст.) та Галицько-Волинської держави
(12-14 ст.) це городище було важливим феодальним центром. Можливо, тут
була спочатку резиденція місцевих князів чи бояр. Згодом, за давніми
народними переказами, надпрутянський замок належав легендарному князю
Данилу Галицькому (1238-1264 рр.) Про це свідчать такі навколишні назви,
як Княждвір чи Княжий ліс. У цьому ж укріпленні під час небезпеки
переховувалося довколишнє населення разом з худобою та рухомим майном.
Історики вважають, що городище поблизу Саджавки відігравало важливу
роль, бо знаходилося на території, багатій соляними джерелами. Можна
припустити, що з цим була пов’язана й поява самого городища. Письменник
і учений Яків Головацький ще в 19 ст. висунув таку гіпотезу: “Соляні
джерела, які так рясно б’ють на північному схилі гір, із давніх часів
приваблювали до себе жителів, котрі, поселившись тут, дорожили цим даром
природи” [ ,27]
В давньоруський період жителі Саджавки, Ланчина та сусідніх місць
активно займалися солеварним промислом. Про це свідчать виявлені
археологами тут соляні копальні. Звідси везли на продаж так звану
“коломийську сіль”. Відомо, що з княжих часів торгівля сіллю давала
надзвичайно великі прибутки. Прикарпатське солеваріння забезпечувало
своєю продукцією всю Русь. Власне, і назва прикарпатських земель –
Галичина може бути розшифрована як країна солі (сіль по-грецьки
“галос”).
ІСТОРИЧНА ХРЕСТОМАТІЯ
Саджавка і соляні промисли
“Значне місце в економіці Прикарпаття становила коломийська сіль. Доходи
від її продажі князь Данило Галицький використовував на утримання
“оружників” – пішої дружини.
Солеварні були в багатьох місцях Косівщини і Коломийщини – Мала
Кам’янка, Іванівка, Саджавка, Ланчин, Красна, Лоєва, Делятин, Білі і
Чорні Ослави, Лючка, Княж двір, Печеніжин, Молодятин, Косів, Кути”.
(Грабовецький В. Нарис історії Прикарпаття. Том. 1, Івано-Франківськ,
1992).
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ КРАЄЗНАВЧОГО ПОШУКУ
Чим можна пояснити появу середньовічного городища на березі Прута
поблизу Саджавки?
Використовуючи ілюстрації художників М.Гаталевича та Г.Марченка складіть
історичне оповідання “У надпрутянському замку” (або “Приїзд Данила
Галицького у замок над Путом”).
Яке значення мало солеваріння в житті і господарстві наших далеких
предків? (Використайте інформацію про солеварні промисли з експозиції
шкільного краєзнавчого музею).
Домінія – адміністративно-господарська одиниця у державних володіннях.
Лан – давня назва одиниці земельної площі. Один лан у Польщі дорівнював
16,8 га землі.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
