UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 15

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваЖиття та творчість Степана Васильченка (реферат)
Авторdimich
РозділЛітература українська, література України
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2653
Скачало184
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Життя та творчість Степана Васильченка

 

...Сонце – буде, будуть дні радісні,

 

ясні, будуть пісні, квіти, будуть

 

радощі, сміхи... Будуть!

 

Степан Васильченко

 

Рідне містечко на Чернігівщині видавалося таким любим та гарним, хоч у

ньому, як і всюди, вікували злидні, за тяжкою працею біднота світа-сонця

не бачила. Там 8 січня 1879 року він народився, хам пізнав перші дитячі

радощі й жалі. Чимала родина Панасенків — усіх було восьмеро — тулилася

в старій, скособоченій хаті, обсадженій кленами, ясенами, горобиною.

.Маленькими підсліпуватими віконцями дивилася вона на майдан, дивилась

просто й відверто, не соромлячись бідності своєї, бо жили в тій оселі

чесні роботящі люди. Батько був чоботарем, мати по наймах за нужденний

заробіток гарувала. Ні клаптя поля, ані хвоста в Дворі. Як заходили

жнива, вся родина за убогий сніп жала чуже. Степанко воду носив женцям.

Усі рясним потом обливались, а взимку так і не було в'їжно.

 

Довгими вечорами в хаті кипіла робота: батько шив чоботи і синів своїх

старших того ремесла навчав. А менші залазили на піч і по черзі

розповідали казки, вигадували всякі дивовижні історії. Степан завжди

умів найдотепніше змостити. Був меткий, жвавий, беручкий до всякого

діла.

 

В убогій сім'ї шанували правдиве слово, пісню, жарти. Батько був

письменний (колись у дяка навчився грамоти), поважав освічених людей,

знав ціну мудрій книжці. В хаті Панасенків любили Шевченкового «Кобзаря»

і Гоголевого «Тараса Бульбу». Часом тут лунали пісні — «Ой, наступала та

чорна хмара», «За Сибіром сонце сходить...», їх виводили дорослі й діти.

Значно пізніше письменник Степан Васильченко (такий літературний

псевдонім обере Степан Васильович Панасенко) згадуватиме: «Найсильніше

враження справила на мене ця трійця: Пісня, Кобзар і Гоголь, твори, яким

я не знаю рівних у світовій літературі. Перегортаючи «Кобзаря», я не

один раз пригадував усе своє життя...»

 

Батько дбав, щоб діти вчилися, бо у спадщину ніякого достатку він їм не

міг лишити. «Учіться, діти,— казав, бувало,— та шукайте других шляхів».

 

П'ять років ходив Степан до початкової школи в Ічні. І закінчив її

найкращим учнем. Його залишили при школі, щоб готувався до вчительської

семінарії. Минуло два роки напруженої праці. За цей час хлопець добре

опанував програму, перечитав багато книжок російського і світового

письменства (при школі була як для того часу багата бібліотека).

 

Шістнадцятилітній Степан їде вчитися до Коростишівської учительської

семінарії. Щирим і зворушливим було прощання з рідними, односельцями.

Дядьки й тітки, сусіди наказували: «Пам'ятай батька, шануй матір! Не

забувай, з якого коліна вийшов. Нами, бідними, не гордуй. Кирпи не гни.

З панами не водись...»

 

Коростишівська семінарія була єдиною на Україні, куди приймали здібних

дітей селянської бідноти. Вступити до неї було мрією, але щастило

небагатьом, бо на казенний кошт виділялося щороку тільки 10—12 місць, а

платити за навчання незаможні батьки не могли. Тому-то вчилися в

Коростишеві переважно діти багатіїв.

 

Семінарія не справдила надій Степана Панасенка. «Навчання було в

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ