UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваВасиль Симоненко. Життя та творчість (реферат)
Авторdimich
РозділЛітература українська, література України
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось5363
Скачало562
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Василь Симоненко. Життя та творчість.

 

На літературних зустрічах мене часто запитують: «Звідки почався Василь

Симоненко? Де він звівся та розповився?» Інтерес до його життя і

творчості дедалі зростає. Читачів цікавлять усі подробиці із біографії

улюбленого письменника.

 

Я постараюся намалювати вам Симоненкову дорогу — важку, трагічну і

коротку: поет ішов по ній неповних двадцять дев'ять років. Але коротка

дорога не знає короткої пам'яті.

 

Звичайно, вона починається із Біївців — того невеличкого полтавського

села, що єдиною зеленою вулицею біжить до Лубен, Полтави і Києва — до

великого людського океану. А на тій вулиці над Удаєм-рікою стоїть

сиротою старенька селянська хата, де 8 січня 1935 року народився

майбутній український поет Василь Андрійович Симоненко. Через ту

непомітну і печальну хату пройшли голод і холод, її не проминула велика

війна і всі лихоліття нашого віку. Спасибі ж добрим людям, які зберегли

і ту хату, і ту піч, що будуть найтеплішою згадкою у ранній творчості

поета:

 

Ти приймала і щастя, і лихо,

 

поважала мій труд і піт,

 

із-під сірої теплої стріхи

 

ти дивилася жадібно в світ.

 

А хіба ж то хата синіми вікнами «дивилася жадібно в світ»? То ж юний

Василько своїми допитливими очима заглядав у тривожне людське життя.

 

Тепер ця хата знаменита. Тут знаходиться сільський музей Симоненка — іще

бідний і необжитий, але обставлений нехитрими речами його

дитинства. Тільки жаль мені, що тут рідко звучить людська мова-розмова,

що тут ніколи вечорами не світиться вікнами Василева світлиця. Та я

щасливий від того, що кілька днів у своєму житті знав Симоненкову хату

веселою, голосною і щедрою.

 

А було це у незабутні січневі дні 1955 року. Тоді мій однокурсник Вася

Симон (так називали його усі друзі-університетчики) запросив мене у

свої зачаровані Біївці на гостини до рідної матері. Ми ходили щедрувати

до бабусі Онисі та бабусі Оришки, ми по груди загрузали у снігові

замети, ми раділи людській доброті і щедрості. А раділи ми ось чому:

...що нам тоді сповнилося по двадцять років (я старший від Василя усього

на три дні!), ...що ми вчилися на факультеті журналістики столичного

Шевченкового університету, ...що помер «батько» Сталін і вже не треба

вчити сталінського мовознавства, ...що наші перші вірші уже почув і

похвалив найніжніший український поет Володимир Сосюра, ...що Василева

мати — іще молода і красива — пригощає нас геніальними пирогами і

називає обох синочками...

 

Ото ізвідтоді я навіки запам'ятав щедру Симоненкову хату і теплу піч,

стареньку початкову школу, холодний сільбуд, Беєве урочище, гору Лисак і

Паращину гору, а також знамениту бієвецьку криницю, що була сто років

тому описана Михайлом Коцюбинським у документальному оповіданні «Як ми

їздили до криниці». Саме тоді разом із Симоненком я уперше пройшов його

засніжений і морозний первопуток — від Біївців до Тарандинців.

 

Вісімдесятилітня бабуся Ганнуся — мати поета, яка тепер живе у Черкасах,

згадує: «Мій Вася спочатку учився у Бієвецькій початковій школі, а

десятирічку закінчував у сусідньому селі Тарандинцях. Учився добре —

-----> Page:

0 [1] [2] [3]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ