Реферат на тему:
Предмет, структура і функції економічної теорії
ПРЕДМЕТ, СТРУКТУРА І ФУНКЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ
Предмет економічної теорії.
Кожна людина, ким би вона не була за професією, щодня зустрічається з
економічними явищами і змушена оперувати низкою економічних категорій:
товар, гроші, ціна, ринок, зарплата, торгівля, магазин, купівля, попит,
дефіцит, інфляція, кредит, платежі, податки тощо. Про все у кожного є
певні уявлення. Навіть дитина знає, що таке гроші і може їх правильно
використати за призначенням. Але якщо усі знають категорії, то навіщо їх
вивчати? Річ у тому, що відоме, як говорив Георг Гегель, ще не є
пізнане. Щоб перетворити відоме на пізнане, необхідно переробити
повсякденні уявлення про досліджувані явища в наукові поняття. А для
цього потрібно розглянути, як виникло і як розвивалося явище, яким воно
стало тепер, який його зв’язок з іншими явищами, місце серед них і т.ін.
Досягти цього можна тільки вивчаючи вже накопичені наукові знання і
досвід. Хоча дитина і дорослий, школяр і вчитель, студент і дипломований
фахівець, фізик і економіст знають, що таке, наприклад, ціпа, гроші, але
ступінь розуміння економічних явищ у них різний. Тому різними е й
можливості правильної оцінки економічних ситуацій і визначення
економічного поводження.
Чому ростуть ціни? Чи вигідно купувати облігації? Чи розумно робить
держава, підвищуючи або знижуючи податки? Яку економічну політику
необхідно проводити, щоб забезпечити зростання виробництва і доходів
населення? Чи обов’язково перехід від командної економіки до ринкової
має супроводжуватися суттєвим зниженням життєвого рівня основної маси
населення, чи можна цього уникнути? Грамотно відповісти на всі ці і
багато інших запитань можна, тільки спираючись на систематизовані
економічні знання. А їх і дає економічна теорія.
Перше, приблизне визначення предмета економічної теорії дістаємо вже з
тих явищ і процесів, які вона вивчає. Проте в такий спосіб не можна дати
досить чіткого Наукового визначення предмета, тому що, по-перше, низку
явищ і процесів завжди можна продовжити і вона у такому розумінні
необмежена, невизначена, по-друге, економічні явища і процеси лише
вказують на зовнішні форми, що розвиваючи їхньої єдиної основи і суті.
Наукове визначення має звести всі економічні явища і процеси до єдиної
основи показати на його власну специфіку і границі. Розглянемо,
наприклад, таке явище, як паперові гроші. Чому шматочки папера,
надруковані державою, являють собою гроші? Що їх робить грошима?
Очевидно, що вони виступають .грошима тому, що в обмін на них можна
одержати наявні на ринку в продавців товари. Продавці візьмуть шматочки
паперу і дадуть відповідний їх кількості товар. Грошима шматочки паперу
роблять відносини людей до них і за їхньою допомогою один з одним. Якщо
відносини припиняються, то гроші перетворюються на простий папір. Щоб
переконатися Із цьому, досить спробувати, наприклад, у США чи Німеччині
придбати за українські гривні чи за російські карбованці товар. Продавці
їх просто не приймуть до оплати товару. Усе це свідчить про те, що гроші
є однією з форм економічних відносин, тобто відносин між людьми з
приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання благ. Будь-який
товар, наприклад, костюм, товаром робить та обставина, що один
економічний суб’єкт його продає, а інший купує, тобто економічні
відносини між. суб’єктами. Без економічних відносин костюм є просто
костюмом, але не товаром. Те ж саме можна сказати і про будь-яке інше
економічне явище. Усі вони становлять різні форми економічних відносин.
А економічна теорія і покликана, насамперед виявити, які економічні
відносини ховаються за тим чи іншим економічним явищем. Отже, предметом
економічної теорії є насамперед економічні відносини.
Економічні відносини багаторівневої. Найбільш глибинні рівні
економічних відносин виступають як незалежні від волі і свідомості
людей. Це матеріальні виробничі відносини, наприклад, вартість як
суспільно необхідні витрати праці на виробництво товару. Можна продати
авторучку за більш високою чи низькою ціною. Це залежить від волі
продавця і покупця. Але ні той, ні інший не може в результаті вплинути
на кількість суспільно необхідної праці, уже втіленої б товарі. Тому
вартість є матеріальне, від волі і свідомості людей не залежне, а ціна —
ідеальне, залежне від волі людини відношення. Чим ближче економічні
відносини до поверхні суспільства, тим більша їхня залежність від
свідомої діяльності людини і тим більше можливості в людей впливати на
них, обирати між різними варіантами здійснення економічних процесів.
В економіці люди стикаються, насамперед, з проблемою вибору способів
задоволення своїх потреб за допомогою ресурсів, що завжди є обмеженими.
Потреби завжди зростають швидше від виробничих можливостей, хоча в
процесі розвитку збільшуються і ті і інші. Існує досить стійка
залежність, що відбиває розширення кола потреб та їхнє якісне
удосконалення, назване законом підвищення потреб. Мета будь-якої
економічної діяльності –прагнення задовольнити різноманітні потреби.
Використовуючи обмежені ресурси, люди здійснюють вибір способів
задоволення потреб, вступають один з одним у відносини з приводу
виробництва, розподілу, обміну і споживання благ. Усе це повинно дістати
відтворення у визначенні предмета економічної теорії.
Важливе значення для розгляду предмета економічної теорії має правильне
розуміння співвідношення виробництва, розподілу, обміну і споживання. На
перший погляд, це фіксація послідовних фаз руху продукту від виробництва
через розподіл і обмін до споживання. Такий зв’язок дійсно існує, але
зовнішній, поверхневий. За ним ховаються більш глибокі взаємозалежності.
При ретельнішому розгляді виявляється, що споживання не тільки остання
фаза руху продукту, але внутрішній момент самого виробництва. Адже у
виробництві споживаються засоби виробництва (знаряддя праці, сировина,
матеріали тощо) і робоча сила людини (його фізична, розумова енергія та
ін.). Це продуктивне споживання. З іншого боку, процес споживання
створених благ виробляє саму людину, відновлює її сили, втрачену
енергію, здатність до праці. Тому-то не тільки виробництво включає
споживання, але й споживання є виробництвом. Це внутрішні зв’язки
виробництва і споживання, але між ними існують і зовнішні
взаємозалежності.
Виробництво впливає на споживання: по-перше, доставляючи продукт для
споживання; по-друге, визначаючи спосіб споживання (наприклад, те, що за
допомогою молотка забивають цвяхи, а не шиють одяг, закладено в самому
виробництві предмета); по-третє, збуджуючи в споживачі потребу
(наприклад, на початку XX століття не було потреб у комп’ютерах,
телевізорах, тому що вони ще не вироблялися, створення таких продуктів
породило одночасно у споживачів і потребу в них).
Споживання впливає на виробництво тим, що, по-перше, знищує створенні
продукт і додає закінченості процесу виробництва; по-друге, створює
потребу в новому акті виробництва.
Розподіл також, перш ніж стати розподілом продуктів, виступає
розподілом, закладеним всередині виробництва. Це є розподіл засобів
виробництва і людей по різних сферах, що визначає розподіл результатів
виробництва. Чому одні люди одержують зарплату, а інші — прибуток? Від
чого це залежить? Це визначається тим,1 що вже в самому виробничому
процесі засоби виробництва і праця розподілені так, щоб одна людина
виступала як власник засобів виробництва, а інша — як найманий робітник.
Цим визначені форма і розміри одержуваного доходу. Відносини і форми
розподілу результатів виробництва виступають як зворотний бік розподілу
чинників виробництва. Зовні розподіл може впливати на виробництво,
стимулюючи або, навпаки, стримуючи його подальший розвиток. Зрівняльний
розподіл позбавляє працівників стимулів до поліпшення виробництва, а
різні заохочувальні системи оплати праці призводять до зростання
продуктивності праці.
Обмін, я к і розподіл, не тільки є фазою руху продукту, але й внутрішнім
моментом виробництва. Всередині виробництва він закладений як обмін
діяльністю, здібностями, як обмін між виробниками засобів виробництва.
Зовні виробництво й обмін також впливають один на одного. Платіжна криза
в Україні призвела до затримок обмінних операцій і до падіння
виробництва, яке, у свою чергу, вело до згортання обміну. Інфляція,
знецінення грошей як засобу обміну, негативно позначається на розвитку
виробництва.
Зовнішня видимість того, що виробництво, розподіл, обмін і споживання —
просто фази руху продукту, обманлива. Приховуються більш складні
відносини, сутність яких полягає в тому, що виробництво, розподіл і
обмін — це внутрішні моменти самого виробництва, відмінності всередині
єдності, сторони єдиного. Вони взаємопроникають і взаємовизначають один
одного. У взаємодії визначальна роль належить виробництву. Воно —
вихідний пункт і пануючий момент усього руху виробництва в широкому
розумінні. Спроби ігнорувати це, наприклад, займаючись фінансовою
стабілізацією, це звергаючи уваги на спад виробництва, завжди
закінчувалися сумно. Взаємозв’язок відносин виробництва, розподілу,
обміну і споживання — один з найважливіших аспектів структури
економічних відносин.
Інший важливий аспект — співвідношення власності і системи виробничих
відносин. Власність — суспільна форма привласнення благ, яка пронизує
всю систему виробничих відносин, утворюючи її ситність. Немає таких
виробничих відносин, які б не були відносинами власності. Але й
виробничим відносинам притаманні й інші риси, визначення, які виводять
їх за межі лише відносин власності. Виробничі й у більш широкому
розумінні всі економічні відносини — форми реалізації відносин
власності. Найсуттєвішими змінами виступають ті, котрі доходять до
відносин власності як сутності економічних відносин. Загальновизнано, що
ринкова економіка не може затвердитися, якщо не буде проведена
приватизація, а приватизація сформулює найбільш глибокі підстави для
установлення ринкових відносин. Система економічних відносин може бути
проаналізована у різних структурних зрізах: за суб’єктами, об’єктами,
формами привласнення, фазами виробництва, територіально-галузевими
характеристиками, за формами логічної й історичної субординації тощо.
Кожен аспект виявляє нові моменти. Залежно від конкретних обставин
висувається той чи інший структурний зріз.
Таким чином, предметом економічної теорії виступають відносини між
людьми з приводу використання обмежених ресурсів у процесі виробництва,
розподіли, обміну і споживання благ з метою задоволення потреб індивіда
і суспільства.
Об’єктивна структура предмета відповідно відбита в структурі економічної
теорії.
Структура економічної теорії
Об’єктивні економічні процеси і явища в ході наукового вивчення дістають
докладне відображення в системі економічних категорій і законів.
* Економічна категорія — узагальнене теоретичне відображення явищ і
процесів економічного життя суспільства. За допомогою економічних
категорій пізнання поглиблюється до розкриття економічних законів, які
відображають найбільш суттєві, стійкі, повторювані причинно-наслідкове
зв’язки між економічними явищами й процесами. Економічна наука відбиває
об’єктивні закони, що існують незалежно від свідомості і бажання людей.
Економічні категорії і закони утворюють складну субординовану систему.
Одні категорії відбивають поверхневі явища, інші — більш глибинні
процеси, треті виступають синтезом сутності і форм прояву тощо. Можна
виявити вихідну категорію, з якої починається розгортання системи,
основний закон, який відображає сутність системи і спрямованість її руху
і т. ін. Пізнати економічну дійсність — означає теоретично ЇЇ відтворити
за допомогою системи економічних категорій і законів.
Структурі і логіці розвитку предмета відповідає структура і логіка
розгортання економічної теорії. Якщо в економіці діють економічні
суб’єкти, що вступають між собою в економічні відносини, в результаті
чого виробляється, розподіляється, обмінюється і споживається сукупний
суспільний продукт, то і в теорії кожна зі складових (суб’єкт, продукт і
відносини) повинна відповідно виступати системою категорій. Історично
розгортання кожної зі складових у теоретичну систему здійснювалося в
різні періоди різними науковими школами. За сучасних умов у складі
економічної теорії виділяються три основні, структурні частини:
політична економія, макроекономіка. Кожна з частин вивчає свій аспект
економічної дійсності.
Політична економія вивчає всі економічні явища і процеси як форми
економічних відносин. Вона зводить усю різноманіть економічного життя і
його предметних форм до економічних відносин і виводить з них всі
економічні прояви. Специфіка ЇЇ предмета полягає в пізнанні економічних
відносин. Виявляється, що економічні відносини утворюють економічну
структуру суспільства, вони більш стійкі, ніж форми суб’єктів і
результатів виробництва. З’являються і зникають підприємства, фірми,
створюється і споживається продукт, змінюються покоління людей, а
економічний лад суспільства, його система економічних відносин за своїми
корінними характеристиками залишається тривалий час відносно незмінною.
Однак економічні відносини існують і проявляються тільки за допомогою
діяльності економічних суб’єктів, насамперед фірм і домогосподарств, які
визначають свою економічну поведінку залежно від умов тієї чи іншої
ринкової структури. Вивченням поведінки економічних одиниць займається
макроекономіка. Вона становить другу структурну частину економічної
теорії. Взаємодія економічних суб’єктів синтезується в загальному
підсумку у функціонуванні економіки, яке вивчається макроекономікою.
Зазвичай, економічна теорія починається із системи економічних відносин,
що втілює економічну структуру суспільства, доводить пізнання до
вивчення прояву структури в економічній поведінці господарюючих
суб’єктів й у загальних результатах функціонування економіки. Відповідно
економічна теорія розкриває зміст через політичну економію,
мікроекономіку та макроекономіку.
Функції економічної
теорії
Економічна теорія знаходиться у взаємодії з усією системою
знань і суспільною практикою і виконує ряд функцій. Як наука вона
відбиває економічну дійсність і виконує теоретика-пізнавальну функцію,
яка реалізується в системі економічних категорій і законів. Але надалі
система використовується як засіб, метод пізнання для пояснення нових
явищ і процесів, здобуття нових знань і для вироблення практичних рішень
з перетворення й вдосконалення економічної дійсності. У процесі пізнання
система економічних категорій і законів виконує методологічну функцію,
виступає методологічною основою для власного подальшого розвитку і для
інших економічних наук.
Методологічне значення економічної теорії для перетворення економічної
дійсності виражається в її практичній функції. А оскільки практична
діяльність має дві великі сфери — матеріально-практичну і
духовно-практичну, то і практична функція економічної теорії отримує
відповідні визначення. У духовно-практичній діяльності люди оперують
економічними ідеями, уявленнями, поняттями, які входять до їхнього
світогляду. У світогляді, як правило, сполучаються наукові і повсякденні
уявлення, моменти помилок, стереотипів тощо. Економічна наука не може
бути індиферентною до масової економічної свідомості. Наукові досягнення
завжди проникають у масову свідомість. Однак масова свідомість не може
їх засвоїти в об’єктивній, тобто науковій формі, тому що усі мали б
перетворитися на вчених, що вільно орієнтуються в усіх складностях
економічного життя. Але це неможливо. Масова свідомість сприймає
економічні ідеї відірвано від їхнього реального ґрунту, конкретних
обставин, з аналізу яких вони здобуті. Наукові, теоретичні положення
перетворюються на абстрактні гасла, ідеологічні настанови, які
вживаються доречно і недоречно , тому що для суб’єктів масової
свідомості є невідомими всі конкретні обставини і власні наукові межі
ідеї.
Отже, те, що було наукою, стає ідеологією, тобто знанням, здобутим
ззовні у вигляді абстрактних положень, без їх наукової основи,
перевірки, коригування, взятих на віру. Наука неминуче при виході в
масову свідомість набуває ідеологічної форми. Але в самій ідеологічній
формі наука виступає як протилежність ідеології, відстоює науковий
підхід, конкретність істини. Це означає, що економічна теорія виконує
ідеологічну функцію в негативній визначеності. Інакше кажучи, економічна
теорія, виходячи в масову економічну свідомість, перетворюється на
ідеологію, але й в ідеології економічна теорія бореться за те, щоб
залишитися наукою, не перетворювати теорію на абстрактний набір гасел.
У матеріально-практичній сфері методологічне значення економічної теорії
втілюється в господарській функції. Економічна теорія виробляє практичні
рекомендації розвитку економічних відносин, господарського механізму,
удосконалення форм і методів господарювання. їй належить визначальна
роль у виробленні економічної політики. Але, виходячи в практику,
економічна теорія залишає свої власні межі, перетворюючи у свого роду
господарську ідеологію. Тут економічна теорія господарську функцію
виконує негативно. У господарській сфері економічна теорія відстоює
науковий підхід на противагу вузькопрагматичному. Практичне ж значення
економічної теорії в її власних межах полягає у ступені істинності її
теоретичних положень. Чим адекватніше економічна теорія відбиває
економічну дійсність, тим більшим є її практичне значення. І в такому
розумінні немає нічого практичнішого за ґрунтовну, справжню теорію.
Взаємозв’язок функцій економічної теорії можна виразити схематично
(рис.1).
Економічна теорія взаємодіє з усією системою суспільних економічних
наук. Економіка — визначальна сфера суспільства, від якої залежить
розвиток всіх інших сфер. Економіко-теоретичні знання неминуче
використовуються в вирішенні питань розвитку інших наук. Комп’ютеризація
виробництва здається суто технічною проблемою, що перебуває у сфері
компетенції технічних наук. Але в дійсності процес комп’ютеризації
виступає також розвитком матеріальної форми здійснення всезагальної
праці, вивченням якої займається економічна теорія (насамперед), а також
філософія, психологія тощо. На основі економічних знань формується тип
економічного мислення, від якого залежить поведінка людей у сфері
економіки. Перехід від командної до ринкової економіки істотно змінює
тип мислення й економічну поведінку людей. Але зрозуміло, що ні тип
мислення, ні економічна поведінка людей не можуть бути змінені відразу.
Методологічна
Теоретико-пізнавальна
Духовно-практична (ідеологічна)
Материально-практична (господарська)
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
