.

Принципи і методи пізнання економічного життя суспільства (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2569
Скачать документ

Реферат на тему:

Принципи і методи пізнання економічного життя суспільства

ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ПІЗНАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ
СУСПІЛЬСТВА

Єдність теорії і методу

Зазвичай під методом розуміють систему способів і прийомів пізнання
об’єкта, а під теорією — систему понять, які відбивають закономірності
функціонування і розвитку об’єкта. Методу притаманні аналіз, синтез,
дедукція тощо, а теорії — категорії і закони (в економіці, наприклад,
товар, вартість, гроші, ціна та ін.). Проте такий підхід фіксує лише
зовнішню відмінність методу від теорії, і втрачає з поля зору їхню
внутрішню єдність. Адже кожне економічне поняття є не тільки теоретичним
відображенням дійсності, але й засобом, інструментом її пізнання.

Уявимо, що в економіці відбувається падіння, ростуть ціни, безробіття,
знижується життєвий рівень населення тощо. Зрозуміти причини такого
стану можна, тільки спираючись на знання закономірностей функціонування
і розвитку економіки (наприклад, взаємозв’язків рівня цін і кількості
грошей в обігу, інфляції і безробіття, податкової системи і ділової
активності, грошових і реальних доходів та ін.). Зрозуміло, що
інструментом пізнання економічної дійсності тут с самі економічні
категорії. Ціна, ливої дії, проте він існує. Вивчені надалі у своїй
відносній виокремлемості частини синтезуються, але так, щоб не
втрачалася їхня специфіка. Це синтез, що містить аналітичність. У
результаті — вихідне ціле, але вже пізнане через взаємодію його частин.
Однак таке аналітико-синтетичне вивчення об’єкта не є суто розумовим
актом, а має свої підстави в дійсності і відтворює реальну
структурно-функціональну відокремленість і об’єднаність частин. Якщо
розумовий аналіз і синтез не мають реальних аналогів у дійсності, то
вони перетворюються на порожні вправи, позбавлені наукового результату і
достоїнства істинності. Якщо відокремити з економічної дійсності
будь-який товар, наприклад костюм, і здійснити аналітичну операцію без
синтезу, то можна одержати костюм просто як річ, що можна носити,
прасувати тощо, але ніяк не можна зрозуміти, чому це не просто костюм, а
товар. Товаром річ роблять її мінові відносини з іншими речами. Якщо при
відокремленні товару з усієї економічної дійсності випускається з уваги
його з’єднуючий, синтетичний зв’язок, то губиться і специфіка товару.
Аналіз у такому випадку призвів би до втрати для свідомості людини
суттєвої властивості товару, а не до пізнання цієї властивості.

Єдність аналізу і синтезу необхідна не тільки в такому досить складному
випадку, який становить пізнання економічних явищ, але навіть у простій
аналітичній дії, такій, як розбивання горіха. Хоч у практичній дії горіх
не відтворюється знову, а його вміст споживається, у свідомості людини
утримується уявлення про внутрішній вміст горіха разом з його оболонкою.
Знання, яке виникло в процесі аналізу, є синтетичним за своєю сутністю.
Без цього людина взагалі нічого б не навчилася, не змогла б набути
жодного досвіду. Розколювання горіха перетворилося б на випадковий акт,
у якому взагалі немає ніякою пізнання. Вигляд іншого горіха не вик/пікав
би ніяких асоціацій, тому що він не був поєднаний в уявленні з його
внутрішнім змістом. Аналіз без синтезу перестав би бути методом
пізнання, це було б чисте руйнування. Пізнання ж завжди є творенням
знання, і воно синтетично конкретне. Якщо навіть такий примітивний акт
аналізу, як розколювання горіха, який, здавалося б, за зовнішньою
видимістю нічого спільного не має із синтезом, проте при пильному
розгляді виявився по суті синтетичним, то в складніших актах пізнання
єдність аналізу і синтезу є безсумнівною. У процесі аналізу і синтезу
визначається, що об’єкт розкладається на деякі частини і складається з
них. Але це ще не дає знання про те, що собою являє кожна частина, як
вона взаємодіє з іншими. Щоб з’ясувати це, необхідно уявити різні
частини у відносинах одна з одною, порівняти їх. У процесі порівняння
з’ясовується однакове і неоднакове в предметах. Так, порівняння товарів
у процесі обміну виявляє їх різні споживчі вартості й однакову вартість.
і4- Порівняння є, з одного боку, аналізом, тому що воно розділяє
порівнювані предмети на дві частини: однакову і неоднакову; з іншого —
синтезом, тому що відокремлення однакового в предметах становить
отримання деякого цілого, яке складається з однакових частин. Це не те
первісне ціле, котре поділялося на частини, а нове, раніше невідоме.
Воно отримано подальшим діленням частин і з’єднанням їх однакових
складових. Якщо з’ясовано, що товари мають однакову вартість, то
вартість позначає вартість і одного, й іншого товару. Це є ціле, що
складається з однакових частин. Перехід до такого цілого екстрагуванням
(тобто відверненням), тому що воно залишає осторонь неоднакове. Проте в
такій операції однакові частини вступають у відносини не тільки з
неоднаковими частинами, але й між собою. Тому це однакове стає також
спільним для тих предметів, з яких воно абстраговано. Абстрагування
здобуває характер узагальнення. Так, відокремлення вартості обмінюваних
товарів є не тільки абстрагування від їх неоднакових споживчих
вартостей, але й виявленням спільної для них вартості. Отже, порівняння
через абстрагування виділяє не просто однакове, а однаково спільне в
предметах і тому переходить в узагальнення.

Однакове як спільне виступає подвійно: по-перше, спільне для утворень,
що містять однакове й неоднакове; по-друге, спільне відображення
однакових частин. У такому випадку спільне за змістом збігається з
кожною із частин. Якщо, наприклад, є сукупність однакових олівців,
відокремлених зі світу інших предметів, то олівець означає і той і цей
тощо. Тут ціле, що виражає сукупність екземплярів як щось однакове,
виступає як спільне, а кожен окремий екземпляр — як частка. Очевидно, що
в такому узагальненні йдеться про просте наведення частки на загальне,
про перехід від частки до загального, тобто про індукцію.

^Індукція не існує без протилежності — дедукції (виведення частки із
загального), тому що виділення загального здійснюється лише у відношенні
до частки, отже, містить зворотний перехід. Дедукція — акт, здійснюваний
за індукцією, містить індукцію, тому що загальне не розчиняється в
частці, а зберігає свою відносну відокремленість. Тут загальне
збігається за змістом із часткою, зрозуміло, що розбіжність між ними має
формальний характер і походить від суб’єкта пізнання. Так, розбіжність
між олівцем взагалі і кожним окремим екземпляром набуває характеру
розходження уявного і реального, тому що немає такого олівця взагалі,
який би реально існував поряд з конкретними. Якщо взяти інший приклад,
то немає такого товару взагалі, який реально б існував поряд із
конкретними товарами. Якщо ж намагатися знайти якийсь особливий вміст
загального, то виявиться, що загальне .лежить за межами цілого і виявляє
свою спільність саме через специфічну відмінність утворення від інших (у
прикладі з олівцями — через відмінність олівців та інших предметів; у
прикладі з товарами — через відмінність товарів від грошей, тому що
гроші і є товар узагалі, загальний товар, який обмінюється безпосередньо
на всі інші товари). Отже, питання про вміст загального виводить за межі
первісного явища і свідчить про перехід до іншого явища. Але такий
перехід є не що інше, як теоретичне відбиття реального руху і
взаємозв’язку економічних явищ.

Розглянуті операції: аналіз і синтез; порівняння, абстрагування й
узагальнення; індукція і дедукція становлять суб’єктивну дію, спрямовану
на проникнення в об’єкт. Використання операцій для вивчення предмета є
оперування. Оперування має своїм результатом виявлення структурних
елементів цілого та їхнього взаємозв’язку. Вищою метою оперування є таке
проникнення в предмет, при якому суб’єктивна пізнавальна дія починає
збігатися з об’єктивним рухом предмета. Оперування в такому разі
виявляється теоретичним відтворенням об’єкта. Перехід до взаємозв’язку
загального, особливого та одиничного саме й означає перехід від
оперування до відтворення, оскільки в таких поняттях відбиваються вже не
пізнавальні операції, а логічні визначення руху самого об’єкта
дослідження, тобто логічні визначення реальної історії предмета.

Єдність історичного і
логічного

Теоретичне відтворення завжди починається із загального, яке історично
мало особливу реальну форму свого існування. Відомо, що всі живі
організми складаються з великої кількості клітин. Але спочатку існували
одноклітинні самостійні організми, з яких і почався процес розвитку
більш складних утворень. Тому, з одного боку, аналіз клітини сучасного
організму дає ключ до пізнання одноклітинних, закономірностей їхнього
розвитку; з іншого боку — розгляд еволюції одноклітинних, відбиває
процес породження різноманіття живих організмів. Клітинка утворює
загальну основу процесу розвитку, в якому із загального спочатку
виростають певні особливості, а згодом — цілісна система (одиничність),
заснована на загальному. Усі живі організми мають в основі клітинну
структуру. Клітинкою системи ринкового господарства є товар тощо.

Логічний розвиток системи відтворюється через рух від загального через
особливе до одиничного. Теоретичний розгляд ринкового господарства
починається із загальної основи — товару, а потім у процесі аналізу
взаємовідносин товарів виявляються їхні особливості (обмінні відносини)
і, нарешті, в результаті розвитку обміну фіксується виникнення грошей як
такого одиничного товару, за яким закріплюється роль загального
еквівалента. Тут же впадає в око і протилежний рух: від одиничного через
особливе до загального. Адже роль загальної основи виконує кожен
одиничний товар, а гроші як одиничний товар слугують загальним
еквівалентом. Тому в одному й тому самому процесі розвитку товарообміну
поєднуються два протилежних рухи: загальне — особливе — одиничне й
одиничне — особливе — загальне. Отже розвиток процесу обміну є
суперечливим. Сам процес розвитку протиріччя має свої ступені. Спочатку
існує тотожність загального і одиничного, кожен одиничний товар
становить спільну основу процесу розвитку обміну. У ході розвитку обміну
суттєвого значення набувають відмінності одиничних і загальних товарів.
І, нарешті, коли замість простого обміну (товар — товар) стверджується
форма товарно-грошового обігу (товар — гроші – товар), відмінності
переростають у протиріччя, в якому взаємодіючими протилежностями
виступають товар і гроші.

Товар і гроші взаємопередбачають і взаємовиключають одне одного.
Взаємопередбачають, тому що без товарів існування грошей стає
безглуздим, і взаємовиключають, адже товар не є гроші, а гроші
виключають інші товари. Той самий рух, Ідо раніше розглядався як рух від
загального через особливе до одиничного і навпаки, виступає як перехід
від тотожності через відмінності до протиріччя. Але не означає, що
логічний рух від загального через особливе до одиничного знаходиться в
суперечливій єдності з історичним переходом від одиничного через
особливе до загального. Адже будь-яке нове історично з’являється як
одиничне, загальним воно стає тоді, коли охоплює всю систему. Тому
перехід від одиничного через особливе до загального — суть історичний
перехід на відміну від руху загальне — особливе — одиничне, який є
логічним. Але обидва рухи виражають той самий реальний процес.

Співвідношення логічного й історичного є складним й охоплює ряд
моментів. По-перше, логічне є уявне відбиття історичного, а історичне є
реальним процесом. Отже, це і є співвідношенням уявного і реального.
Проте в логічному мисленні відбивається не всяке історично, а тільки те,
що закономірно і не втрачається, а зберігається у процесі історичного
розвитку, виступає як співіснуюче в сучасному, тоді як історичне
відбиває будь-який, у тому числі й випадковий, перебіг подій і явищ
послідовно у часі. Звідси випливає, що друге співвідношення логічного й
історичного представлене як співвідношення співіснування і перебігу в
часі.

Нарешті, те, що є закономірним, збереглося і розвинулося в сучасному,
являє собою розвинений об’єкт. Логічний розгляд стає тотожним до
відображення розвиненого об’єкта, а історичний — до процесу становлення
об’єкта.

Третій момент у прихованому вигляді містить і два попередні. З
урахуванням цього логічне може бути визначене як уявне відображення
історичного, представленого в закономірній, звільненій від випадковостей
формі, притаманній самому реальному рухові, і розглянутого в точці
найвищого розвитку. Якщо завданням оперування є проникнення в об’єкт
дослідження, то теоретичним відтворенням є відображення логічних
ступенів реального історичного руху. Досягнення єдності логічного й
історичного є вищим принципом теоретичного відтворення. Теоретичне
витворення включає, по-перше, рух від загального через особливе до
одиничного; по-друге, перехід від тотожності через відмінності до
протиріччя; по-третє, єдність історичного і логічного.

Сходження від абстрактного до конкретного

Абстрактне є відверненим, а тому неповним, частковим, фрагментарним,
нерозвиненим. На відміну від цього конкретне означає єдність
різноманітного, синтез багатьох визначень і тому виступає як більш
повне, всебічне, розвинене. Абстрактне і конкретне існують не тільки в
мисленні, а становлять цілком реальний фрагмент, бік, форму дійсності.
Якщо ми, наприклад, намалюємо м’яч у вигляді кола, то коло являє собою
абстракцію м’яча, проте Ішло в даному випадку не тільки уявний образ
м’яча, перенесений на папір, але й цілком реальний обрис предмета, його
справжня форма. Якщо ж спробуємо за допомогою інших абстракцій
відобразити обсяг, колір м’яча тощо, то будемо переходити від
абстрактного до більш конкретного відтворення.

Рух від абстрактного до конкретного в пізнанні означає сходження від
неповного, часткового, фрагментарного добі повного, цілісного і
всебічного знання. Термін сходження фіксує ту обставину, що всі
попередні поняття в русі не втрачаються, а зберігаються, входять у
знятому вигляді в наступні. Так, у категорії прибуток містяться у
знятому вигляді категорії грошей, вартості та ін. Тому прибуток є більш
конкретною категорією. Якщо порівняти, наприклад, поняття «студент»,
«чоловік»,« людина», то найконкретнішим з них буде студент. У цьому
понятті містяться і два інших, тому що студент завжди чоловік, а чоловік
належить до роду людини. Тому, коли ми говоримо студент, ми тим самим
повідомляємо й те, що йдеться про людину, і не про жінку, а про
чоловіка, хоча спеціально про це нічого не говориться. У теорії,
побудованій методом сходження від абстрактного до конкретного, кожне
попереднє поняття входить у наступне. Тому конкретні категорії мають
дуже складну структуру. І люди, які не вивчали теорію, нічого зрозуміти
в розмові фахівців, які знають теорію, не можуть, хоча всі слова їм
знайомі. Так, коли йдеться про товари, гроші, ціни, податки, інфляцію і
тощо, то кожній людині здається, що вона знає, про що йдеться, і може
судити про такі речі самостійно. Однак те, що відомо, ще не є пізнаним.
Кожна дитина знає, наприклад, що таке гроші і ціна. Але звідси зовсім не
випливає, що вона це розуміє. Вона оперує такими знаннями на рівні
уявлень, які співвідносять предмети з їхніми образами. Щоб перетворити
уявлення на поняття, необхідно розглянути, як даний предмет виник, які
етапи у своєму розвитку він проходив, які його зв’язки з іншими явищами
і т. іп. Тому перетворити уявлення на поняття можна, лише спеціально
вивчаючи теорію. Якщо ж планувати практичні дії , виходячи з уявлень, то
результати, як правило, будуть протилежні очікуваним. В економіці, на
жаль, така ситуація зустрічається досить часто. Тому є важливими
кваліфіковані, теоретично обґрунтовані рішення, які завжди повинні мати
достатній рівень конкретності.

Однак перш ніж стати теоретично усвідомленим, конкретне існує в реальній
дійсності. Але мисленню, яке його пізнає, конкретне розкривається через
систему абстракцій. Тому конкретне, котре є в дійсності і дано чуттєво,
називають чуттєво-конкретним. Рух від чуттєво-конкретного до
абстрактного в мисленні є постійним моментом, основою, на яку спирається
протилежний рух — сходження від абстрактного до конкретного в
теоретичному відтворенні дійсності.

Принципово важливе значення має питання про істинність абстракцій.
Будь-який предмет може бути представлений безліччю сторін, тому і різних
абстракцій може бути безліч. І можна, наприклад, описувати колір, форму,
будову телевізора, його складові частини, але так і не з’ясувати, що ж
являє собою телевізор по суті. Можна також отримати такі абстракції, що
існують лише в голові людини, але не в реальній дійсності, і тому є
помилковими, неістинними. Наукові абстракції повинні бути не довільними
відверненнями, а фіксацією реальної відособленості, виокремленості
різних сторін предмета. Вони мають бути практично істинними абстракціями
і фіксувати суттєве в предметах. Наприклад, праця взагалі як витрата
людської енергії безвідносно до конкретної форми (полювання, ремесло,
землеробство і т.д.) існує завжди. Однак реальне відокремлення праці
взагалі від конкретних видів праці з’являється тільки з розвитком поділу
праці і товарообміну, в якому відбувається реальне відвернення,
абстрагування від конкретних форм продуктів і праці яка міститься в них.
Тому праця взагалі стає практично істинною абстракцією лише в умовах
розвиненого товарного виробництва.

Роль абстракції пов’язана з необхідністю пізнання об’єктивних законів
явищ і процесів у «чистому вигляді», відсторонюючись від впливу
зовнішніх чинників. З питанням про абстрактне в теоретичному пізнанні
пов’язана проблема використання кількісного аналізу і математичних
методів в економіці. Кількість являє собою безвідносну щодо якості
визначеність предмета. Математичний аналіз, лінійна алгебра, теорія
імовірностей і т.п. — складові математичного апарату, який може
застосовуватися в економіці, так само як і у фізиці, в технічних науках
тощо, істотно полегшує аналіз, проте сам по собі не дає відповіді на
жодне економічне питання. Математику іноді порівнюють із млином, що
перемелює те, що в нього закладають. Тому для економістів важливо
виробити власне економічне розуміння процесів, що будуть піддаватися
подальшому якісному аналізу. Без цього математика стає не могутнім
інструментом економічного аналізу, а порожньою в економічному розумінні
абстракцією.

Сучасний економіст мусить володіти математичним апаратом, але щоб бути
економістом, а не математиком, він повинен глибоко розуміти суть
економічних процесів. Єдність кількісних і якісних характеристик
предмета відбивається в категорії міри, яка становить найважливіший
вузловий пункт пізнання. Порушення міри відразу перетворює істину на
помилку. Існує формула, яка виражає кількість грошей, необхідних для
обігу, і якщо паперові гроші випускаються в тій кількості, що випливає з
формули, то вони будуть функціонувати як реальні, повноцінні гроші, але
якщо таку міру порушити, то паперові гроші знеціняться, вони частково
або повністю втратять якість грошей і можуть перетворитися на папірці,
які нічого не значать. Така ситуація вже неодноразово траплялася в
історії.

Абстрактне відображення дійсності може бути представлене в моделі, тобто
в теоретичних положеннях, математичних рівняннях, графіках тощо, які
адекватно відбивають найсуттєвіші властивості об’єкта. Побудова моделей
називається моделюванням і є важливим засобом пізнання економічної
дійсності.

Сходження від абстрактного до конкретного виступає як основний принцип
теоретичного відтворення конкретно-історичного об’єкта. Однак у процесі
теоретичного сходження сама дійсність залишається незмінною, вона лише
відображається. Сходження здійснюється в теорії, а не в дійсності. Але
який би рівень конкретності не був би досягнутий в теорії, вона завжди
залишається абстрактною щодо практики. Тому практична реалізація теорії
являє собою продовження процесу сходження від абстрактного до
конкретного. Сходження набуває практичного сенсу. Тут практика
збагачується теорією, а теорія коригується і виправляється практикою. У
результаті такий рух не є тільки теоретичним або тільки практичним, а
тим й іншим водночас. У такому розумінні він є всезагальним, що з’єднує
і теоретичний, і практичний рух. У єдності теоретичного і практичного
полягає вищий зміст сходження як всезагального методу.

Стосовно проблеми єдності економічної теорії і практики слід зазначити
роль експерименту. Експеримент покликаний практично підтвердити або
спростувати гіпотезу, яка є припущенням, що пояснює в той чи інший
спосіб якесь явище або процес. У фізиці, хімії та інших науках
експеримент застосовується дуже широко. В економіці також проводяться
експерименти, які дозволяють уточнити уявлення про ті чи інші процеси.
Проте роль експерименту в економіці обмежена. Не можна, наприклад,
штучно побудувати якесь суспільство, щоб перевірити — чи правильною була
гіпотеза, чи ні.

Таким чином, сходження включає: по-перше, практичну істинність
абстракції; по-друге, єдність теоретичного і практичного; по-третє,
всезагальність сходження від абстрактного до конкретного. Всезагальність
сходження від абстрактного до конкретного означає, що в такому русі
поєднуються: по-перше, логічні операції, спрямовані на проникнення в
об’єкт; по-друге, логічне й історичне в процесі теоретичного
відтворення; по-третє, теоретичне і практичне в реальному русі
економіки.

Структура методу теоретичного і практичного оволодіння економікою
узагальнено і спрощено, схематично може бути наведена в такий спосіб

Оперування

1 ) аналіз і синтез;

2) порівняння, абстрагування та узагальнення;

3) індукція і дедукція.

2. Відтворення

1) загальне — особливе — одиничне та одиничне — особливе — загальне;

2) тотожність — відмінність — протиріччя;

3) єдність історичного і логічного.

3. Сходження

1) практично істинна абстракція;

2) єдність теоретичного і практичного;

3) всезагальність сходження від абстрактного до конкретного.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020