Реферат
На тему :”Розвиток Музики на
Україні у XVII-XVIII”
Як відомо, кінець XVI — перша половина XVII століття йшли під знаком
національно-визвольної боротьби українського народу проти польської
шляхти й покатоличення, проти турецько-татарськпх набігів.
Козацько-селянські повстання під проводом С. Наливайка, Т. Федоровича,
Д. Гуні та інших були тими спалахами, які відбивали хвилі невдоволення й
протесту трудового селянства. Вершиною конфліктних зіткнень широких мас
з іноземними поневолювачами була селянська війна 1648—1654 років під
проводом видатного сина українського народу, талановитого полководця
Богдана Хмельницького. Вона завершилась дуже вагомим історичним актом —
возз’єднанням України з Росією, яке мало величезне значення для дальшого
історичного розвитку українського, російського і білоруського народів.
У першій половині XVIII століття українські землі залишались
роз’єднаними, вони входили до складу різних держав: Росії, Польщі,
Туреччини і Угорщини. Протягом століття велась боротьба за визволення
Правобережної України, яка завершилася в кінці XVIII віку возз’єднанням
її з іншими українськими землями. Це мало велике прогресивне значення в
житті народу, сприяло розвитку економіки і культури.
Разом з тим, відбувалось дальше класове розшарування суспільства;
розподіл вільних земель поміщикам, козацькій старшині, монастирям, з
одного боку, і покріпачення селян, з другого боку. Це викликало хвилі
протесту, повстанські рухи гайдамаків та опришків.
Велику роль у суспільному й культурному житті українського народу
відіграли братства, які виникли наприкінці XVI століття. Це —
товариства, організації, що об’єднували прогресивних і найбільш
освічених та свідомих представників інтелігенції та інших верств
міського населення. В силу історичних умов братства гуртувалися навколо
церковних парафій, хоч були майже цілком світськими організаціями. У їх
програмі — боротьба за рідну мову, розвиток письменства, освіти й
культури, за православну віру. Велика історична роль братств у
організації широкої сітки шкіл, у тому числі вищих учбових закладів —
колегіумів, зокрема Львівської школи (1587 р.), Острозького і Київського
колегіумів (1580, 1632). Згодом Київський колегіум указом Петра І
реформовано в «Академію наук вольних» (1701 р.), яка стала центром науки
і культури не тільки південно-східного краю Російської імперії, а й усіх
східнослов’янських народів. Цей заклад щороку відвідувало близько однієї
тисячі учнів як з України — діти козацької старшини, духівництва,
рядових козаків, міщан,— так і з Росії, Білорусії, Молдавії, Сербії,
Чорногорії, Болгарії та Греції. У Київському колегіумі навчалися
визначні вчені й письменники, видатні діячі освіти й культури — Л.
Барановпч, І. Галятовський, Є. Славинепькиіі, С. Полоцький, Г.
Сковорода, Ф. Прокоповпч, А. Ведель та багато інших.
Дуже важливу роль відіграли братські школи й колегіуми у розвитку
музичної культури. Тут треба відзначити передусім таку деталь.
Керівництво братств розуміло, що боротьба проти покатоличення повинна
вестися у різних формах. Завоювати симпатії мас можна і через красивий,
багатоголосний спів.
Співи були органічною і невід’ємною складовою частиною виховання дітей у
школах. Навчали хоровому (нотному) співу, музичній грамоті. У вищих
школах учні проходили хорову практику, основи композиції тощо. Добре
поставлене музичне виховання у братських школах першої половини XVII
століття сприяло дальшому розвитку професіонального музичного мистецтва.
Багатоголосний спів зароджується ще наприкінці XVI століття. Вже у січні
1591 року Львівське братство вітало київського митрополита
дванадцятиголосним хором.
Основним жанром тогочасної фахової музики був партесний концерт. Це —
багатоголосний одночастинний хоровий твір. Слово «партесний» походить
від латинського pагtes, що означає спів за партіями з нот. Поряд з
концертом розвивалися й інші жанри: кант, псальма, одноголосна пісня з
інструментальним супроводом. Відомо також з курсу музичної літератури
попереднього року, що великого розквіту набувають на Україні у
XVI—XVII ст. думи та народні пісні: ліричні, жартівливі, танцювальні,
історичні. Між згаданими жанрами існували зв’язки. На кант і псальму
впливала народна пісня, кант, в свою чергу, впливав на партесний
концерт.
Народні ліричні пісні набувають популярності не лише в Україні, але й
поза її межами. Про високий рівень музичного мистецтва свідчить видана у
Вільно 1677 р. “Граматика мусикійна” киянина Миколи Дилецького —
відомого педагога і композитора.
Турбота козацької держави щодо розвитку музичного мистецтва проявилася
навіть у тому, що в 1652 р. Богдан Хмельницький підписав універсал про
утворення музичного цеху в Лівобережній Україні. На Запорожжі існували
спеціальні школи, які готували професіоналів “вокальної музики і
церковного співу”. Вчитися сюди їхали з усієї України. Вагомий внесок у
розвиток музичного мистецтва зробила Києво-Могилянська академія, в якій
вивчалися музика, хоровий спів, були організовані хори, оркестри. Чимало
випускників академії стали видатними співаками, керівниками хорових
колективів, композиторами.
Вершин тогочасної музичної культури досягли хорові твори Артемія Веделя,
Максима Березовського, Дмитра Бортнянського, котрі також (крім Д.
Бортнянського) були випускниками академії. Ці твори поєднали традиції
східнослов’янської релігійної музики і народної пісенності з високим
професіоналізмом. Хорові концерти А. Веделя, керівника хорів академії і
Харківського колегіуму, написані на церковні тексти. Але сучасники
вважали їх “театральними”, такими, що не відповідали духу релігійної
музики.
Одним із творців українського хорового стилю у духовній музиці був М.
Березовський (1745—1777). Він узагальнив досягнення вітчизняної та
західноєвропейської хорової музики у хорових духовних композиціях. Його
твори вирізняються вишуканістю й художньою досконалістю (“Літургія”,
“Причасні вірші”). Найзначнішим досягненням композитора є жанр хорового
концерту (“Не отвержи меня во время старости”).
Відомим осередком музичної освіти була Глухівська співацька школа. У
школі навчали гри на різних музичних інструментах, готували співаків для
Придворної капели. Звідси вийшов видатний український композитор Дмитро
Бортнянський (1751 — 1825), який був реформатором церковного співу,
диригентом. Навчався в Італії. Написав опери “Креонт”, “Алкід”, “Квінт
Фабій”.
Повернувшись з Італії, став управителем Придворної капели в Петербурзі.
У його творчій спадщині переважають концерти. Духовна музика Д.
Бортнянського звучить у церквах багатьох країн світу.
Певним підсумком більш ніж 200-літньої традиції створення духовних
пісень в Україні стало видання “Богогласника” (Почаїв, 1790—1791 рр.).
Збірник містить 250 віршів з нотами.
Інструментальна музика не досягла такого рівня, як хоровий спів. До
здобутків інструментальної музики XVIII ст. належить “Концертна
симфонія” Д. Бортнянського та “Українська симфонія” Є. Ванжури.
Одним із зачинателів української фортепіанної музики був О. Лизогуб —
композитор і піаніст, виходець з козацько-старшинського роду, що був на
Чернігівщині та Полтавщині. Йому належать варіації на теми українських
народних пісень “Ой у полі криниченька”, “Ой ти, дівчино” та ін.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
