Реферат на тему:
„Судова система України”
План
Вступ
Система судових органів
Судова влада
Статус суддів
Висновок
Використана література
Вступ
Якщо основою виконавчої влади,
є меч, законодавчої – гаманець,
то судової – мудрість.
(Олександр Гамільтон)
В Україні 1996 року було прийнято Основний Закон нашої держави ?
Конституцію України. на конституційному рівні закріплено положення про
те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на
законодавчу, виконавчу і судову. Причому органи законодавчої, виконавчої
та судової влади є незалежними і здійснюють свої повноваження у
встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
В Основному Законі вперше в історії конституційного законодавства
наголошується на тому, що норми Конституції є нормами прямої дії, а
звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і
громадянина безпосередньо на підставі Конституції — гарантується.
Конституція України започатковує законодавчу регламентацію правосуддя в
нашій державі. Суди як органи судової влади повинні на рівних із
законодавчою та виконавчою владами здійснювати свої повноваження (ст.
6). Інші органи державної влади і посадові особи не вправі брати на себе
функцію і повноваження, які є компетенцією органів правосуддя. Специфіка
діяльності судів полягає в тому, що сама їх діяльність по застосуванню
законів при розгляді конкретних справ (судочинство) відбувається у
певних процесуальних формах, визначених законом.
Реформувати судову систему і судочинство — це далеко не проста і
швидкоплинна в часі справа, тем більше з огляду на ті проблеми, які
тепер вирішуються у державі. Але орієнтири визначені в Конституції
України.
Система судових органів
До неї входять:
1. Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної
юрисдикції, вирішує питання про відповідність законів та інших правових
актів Конституції України, дає офіційне тлумачення норм Конституції та
законів України.
2. Суди загальної юрисдикції, що утворюються, як правило, за принципом
територіального устрою України: районні (міські), обласні, Верховний Суд
України та інші.
Спеціалізованими за суб’єктами судами загальної юрисдикції є військові
суди, організовані відповідно до структури Збройних Сил України
(гарнізон, регіон, Військово-морські сили).
Суди загальної юрисдикції розглядають усі цивільні та кримінальні справи
і певною мірою справи про адміністративні правопорушення. Спеціальних
судових органів для адміністративних справ в Україні немає;
3. Арбітражні суди, які теж є спеціалізованими, що розглядають справи
стосовно господарських правовідносин. Такі суди створені в Україні на
обласному рівні. Функціонує також Вищий арбітражний суд України.
Створення надзвичайних судів, судів особливого призначення, спеціальних
правосудних органів не допускається. Ніякі позасудові органи не мають
права втручатися у здійснення правосуддя.
Однак наша історія знає випадки, коли судовою діяльністю, скажімо, у
період сталінізму, займалися такі позасудові органи, як «двійки»,
«трійки», «особливі наради» та інші. Вони застосовували незаконні
репресії до так званих «ворогів народу». Такі «судові» рішення
часто-густо ухвалювались за вказівкою компартійних органів.
Судова влада
Самостійність судової влади ґрунтується на теорії розподілу влад, яку
було розроблено в першої половині ХVІІІ ст. французьким просвітителем
Ш.Л. Монтеск’є. Теорія розподілу влад — це політичний принцип, згідно з
яким влада в державі повинна бути розділена між відособленими один від
одного органами — парламентом, урядом та судами.
Судової владі присвячено окремий розділ Конституції — VIII, в якому
закріплено положення, що характеризують цей особливий вид державної
діяльності, визначено форми її здійснення, засади судочинства, названо
суб’єкти — носії судової влади та її вищі органі тощо.
Згідно зі ст. 124 Конституції правосуддя в Україні здійснюється виключно
судами. Делегування функцій судів іншим органам і посадовим особам, а
також привласнення їх не допускається. Юрисдикція судів поширюється на
всі правовідносини, що виникають у державі. Конституційний суд України є
єдиним органом конституційної юрисдикції, на який покладено вирішення
питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції
України, а також офіційне її тлумачення.
В Основному Законі не дається повного визначення судової системи, а лише
зазначається, що найвищим судовим органом у системі судів загальної
юрисдикції є Верховний Суд України й що ця система будується за
принципами територіальності та спеціалізації. Принцип територіальності
означає, що юрисдикція окремих ланок судової системи поширюється на
певні території, які можуть збігатися, а можуть і не збігатися з
адміністративно-територіальними одиницями. Побудова судової системи за
принципом територіальності з урахуванням транспортних комунікацій і
зв’язку між населеними пунктами забезпечує наближення судів до населення
та їх доступність.
Спеціалізація судів і суддів з розгляду справ певних категорій сприяє
підвищенню професіоналізму суддів завдяки поглибленому вивченню окремих
галузей законодавства та практики його застосування, а відтак більш
надійному вивченню окремих галузей законодавства.
Суди всіх рівнів створюють єдину судову систему України, яка
встановлюється Конституцією та Законом “Про судоустрій”. В основі
організації цієї системи — положення Конституції України, які
передбачають порядок призначення суддів вищих судових органів —
Верховного Суду, Вищого Арбітражного суду, Конституційного Суду, а також
судів загальної юрисдикції. Склад судів формується на чітко визначених
законом підставах.
Згідно з Законом України “Про судоустрій” судову систему загальних судів
України становлять:
1 ланка загальних судів — районні (міські) суди, окружні (міжрайонні),
міжобласні, військові суди гарнізонів. Це суди лише першої інстанції,
які розглядають переважну більшість цивільних, господарських,
кримінальних та адміністративних справ. Тут повинна широко
запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду справ певних категорій;
— 2 ланка — Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський
і Севастопольський міські суди, Військові суди регіонів,
Військово-Морських Сил;
— 3 ланка — Верховний Суд України, який діє як суд касаційної та
наглядної інстанції, вирішує інші питання, віднесені згідно з
Конституцією України до його відання.
Передбачені Конституцією вищі спеціалізовані суди мають виконувати
функції судового нагляду за діяльністю відповідних судів нижчого рівня.
Конституція України підкреслює недопустимість створення надзвичайних та
особливих судів, які діяли б поза межами конституційно встановленої
системи судів або керувалися якимись особливими, спеціально лише для них
виробленими, правилами здійснення правосуддя. Досвід показує, що поява
таких судів стає першим кроком до встановлення режиму беззаконня,
провокує широке застосування політичних репресій і т.д.
Конституція закріпила необхідність запровадження апеляційного й
касаційного порядку перевірки законності та обгрунтованності судових
рішень. За Конституцією права апеляційної інстанції порівняно з існуючою
касаційною мають бути значно ширшими: вона не тільки розглядатиме
матеріали справи, зібрані судом першої інстанції, а й сама
досліджуватиме докази, даватиме їм оцінку та вирішуватиме справу по
суті.
Можливість перегляду справ у касаційному порядку є додатковою гарантією
правосудності судових рішень, прийнятих судами першої та апеляційної
інстанції. Правосуддя по першій інстанції здійснюватимуть професійні
судді, а також, у визначених законом випадках, народні засідателі й
присяжні.
Обсяг повноважень судів апеляційної та касаційної інстанцій, форми
участі в судочинстві представників народу, порядок перегляду судових
рішень, що набрали законної сили, визначається законодавством про
судоустрій і процесуальними кодексами.
Нова Конституція України посилює гарантії незалежності й недоторканності
суддів. Судді обираються Верховною Радою України безстроково. Лише перше
призначення на посаду професійного судді здійснюється Президентом
України строком на п’ять років. Рекомендують на посаду суддів
кваліфікаційні комісії.
Ст. 127 Конституції встановлює до кандидатів у судді певні вимоги. Вони
повинні мати відповідну освіту, належний стаж юридичної роботи,
проживати в Україні не менше десяти років і володіти державною мовою.
Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та
професійного рівня встановлюються законом.
Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок,
брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький
мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу
оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.
Конституцією чітко визначено підстави й порядок звільнення суддів з
посади. Воно здійснюється органом, що обрав або призначив суддю, у разі:
закінчення строку, на який його обрано чи призначено;
досягнення суддею шістдесяти п’яти років;
неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;
порушення суддею вимог щодо несумісності;
порушення суддею присяги;
набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
припинення його громадянства;
визнання його безвісно відчутним або оголошення померлим;
подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за
власним бажанням.
Цей перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
По-новому вирішено питання про обрання Голови Верховного Суду. Він
обирається на посаду та звільняється з неї шляхом таємного голосування
Пленумом Верховного Суду України.
Судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону.
Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Суддя не може бути без
згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення
судом обвинувального вироку. Держава забезпечує особисту безпеку суддів
та їхніх сімей. Захист професійних інтересів суддів здійснюється в
порядку, встановленим законом.
У Конституції закріплено основні засади судочинства: законність,
рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом,
забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода у поданні
доказів і доведенні перед судом їх переконливості, підтримання
державного обвинувачення в суді прокурором, забезпечення обвинуваченому
права на захист, гласність судового процесу та його повне фіксування
технічними засобами, право на апеляційне та касаційне оскарження рішення
суду, обов’язковість рішень суду.
Законом можуть бути визначені й інші засади судочинства в судах окремих
судових юрисдикцій.
Статтею 129 Конституції до основних засад судочинства віднесено
підтримання в суді державного обвинувачення, що відповідно до її ст. 121
покладається на прокуратуру. Таким чином, суди звільнено від
протиприродної функції підтримання обвинувачення і доведення вини особи.
Тому при відданні особи до суду слід у всіх справах, що надійшли до суду
з обвинувальним висновком, визнавати обов’язковою на підставі п. 1 ст.
253 КПК участь у судовому засіданні державного обвинувача — прокурора.
Стаття 131 Конституції стверджує, що до відома Вищої ради юстиції
належить:
1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення
їх з посад;
2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо
несумісності;
3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного
Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на
рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів
апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.
Таким чином, Вища рада юстиції має повноваження стосовно як суддів, так
і прокурорів, а її рішення можуть суттєво впливати на якість здійснення
правосуддя в країні. Тому в її формуванні беруть участь не тільки всі
гілки влади, а й представними основних категорій юристів, причетних до
здійснення правосуддя.
Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України,
Президент України, з’їзд адвокатів України, з’їзд представників
юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до
Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників
прокуратури — двох членів Вищої ради юстиції.
До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду
України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.
Органи, що мають функції, аналогічні функціям Вищої ради юстиції,
існують у багатьох країнах світу.
Конституція України дає можливість продовжити реформування
судово-правової системи України в напрямі створення надійних гарантій
для забезпечення прав і свобод людини. Вона є підґрунтям вдосконалення й
розвитку всіх галузей законодавства, становлення України як держави, де
втілюється в життя основний принцип демократичного суспільства — принцип
верховенства права.
Статус суддів
Статус суддів визначається Конституцією України і спеціальним Законом
України HYPERLINK
“file:///C:\\Download\\PHP\\zip\\statussuddivzip.zip” N 2862-XII “Про
статус суддів” від 15 грудня 1992 року.
Суддею може стати громадянин України віком від 25 років, що має вищу
юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менше 3 років, проживає в
Україні не менш як 10 років і володіє державною мовою. Особа, що вперше
стає суддею, призначається Президентом України строком на 5 років. При
успішному виконанні своїх обов’язків, Верховна Рада України обирає суддю
для перебування на посаді до досягнення 65-річного віку. Судді незалежні
і недоторканні.
Статус суддів включає в себе такі глави:
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
ОБРАННЯ СУДДІВ
ГАРАНТІЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДДІВ
КВАЛІФІКАЦІЙНІ КОМІСІЇ СУДДІВ
СУДДІВСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ
ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУДДІВ
АТЕСТАЦІЯ СУДДІВ
МАТЕРІАЛЬНЕ І СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУДДІВ
Висновок
Згідно з Конституцією України правосуддя в Україні здійснюється
виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що
є у державі. Народові України забезпечується можливість брати участь у
здійсненні правосуддя через запровадження інститутів народних
засідателів і присяжних.
Правосуддя є гарантом охорони та виконання інших конституційних
принципів, таких як: недоторканність особи; недоторканність житла;
охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних
розмов і телеграфних повідомлень; здійснення правосуддя тільки судом;
здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і
судом; презумпція невинності та ін.
Правосуддя, як одна з форм державного управління, забезпечує виконання
державою внутрішньої функції здійснення законності і охорони
правопорядку, власності, прав і свобод громадян. Це здійснюється шляхом
вирішення судом цивільних, кримінальних і господарських справ за
правилами, передбаченими цивільним, кримінальним, арбітражним правом,
тобто шляхом застосування від імені держави норм права до встановлених у
судовому засіданні фактів і відносин, а в необхідних випадках — і мір
примусу до правопорушників.
У відповідності з ч. 1 статті 127 Конституції правосуддя в Україні
здійснюється професійними судами. Здійснення суддівських функцій на
професійній основі має забезпечити накопичення суддями відповідного
досвіду, постійне поглиблення їхньої юридичної підготовки, що, в свою
чергу, має привести до винесення тільки законних рішень при розгляді
конкретних судових справ.
Використана Література :
Конституція України // Голос України, 13 липня 1996 р., № 128.
Закон Української РСР від 5 червня 1981 р. “Про судоустрій” // Додаток
до “Від. Верх. Ради Української РСР”, 1981, № 24, ст. 357; Від. Верх.
Ради України, 1992, № 35, ст. 508; 1994 р., № 26, ст. 204.
Постанова Верх. Ради України від 24 лютого 1994 р. “Про внесення змін і
доповнень до Закону Української РСР “Про судоустрій Української РСР” //
Голос України, 20 квітня 1994 р, № 73.
Постанова Верх. Ради України від 28 квітня 1992 р. “Про концепцію
судово-правової реформи в Україні” // Від. Верх. Ради України, 1992, №
30, ст. 426.
Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 р.
“Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” //
Голос України, 3 жовтня 1996 року, № 234.
Стефанюк В. Судова реформа в Україні // Право України, 1998, № 1, с. 20.
Опришко В. Конституція — фундаментальна основа подальшого розвитку
законодавства і правової системи України // Право України, № 9, 1996, С.
45—48.
Стефанюк В. Реалізація судами норм Конституції // Право України, № 8,
1997, С. 7—10.
Законодавство України, що регулює діяльність судів та визначає статус
суддів судів України. — К.: «Право». Українська Правнича Фундація, 1996.
— 320 с.
10.Притика Д. Конституційні засади правосуддя і розвиток господарського
судочинства // Право України, № 8, 1997, С. 7—10.
11.Бойко В. Нова Конституція і судова влада // Право України, № 1, 1997,
С. 16—20.
12.Конституція України. Матеріали до вивчення К., Либідь, 1997.
12.Бойко В. Стан здійснення в Україні правосуддя в 1998 р. та завдання
по удосконаленню організації роботи судів // Право України, № 3, 1999,
С. 3—8.
PAGE
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
