UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75850
останнє поновлення: 2016-12-08
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваРечове право (реферат)
Авторdimich
РозділПравознавство (різне), реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось3597
Скачало362
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Речове право

 

Possessio(володіння).

 

Римське речове право мало три правових інститути: possessio(володіння),

право власності, права на чужі речі. Найголовнішим з них було право

власності, Але першим сформувався інститут фактичного володіння. Тому

саме з нього доцільно почати розгляд регулювання відносин щодо речей.

 

Поняття і види володіння.

 

У римському праві поняття володіння мало подвійне значення:

1)самостійний правовий інститут, не залежний від права власності; 2)одна

з правоможностей власника. У першому значенні мають на увазі саме

володіння, посідання, а в другому – jus posidendi – право володіння.

Навіть нині ці поняття ототожнюють: володільця не відрізняють від

власника, а власника – від володільця. Однак такі різні правові

категорії змішувати не можна.

 

Посідання як самостійний правовий інститут виникло в давньоримському

праві. Ще Закони XII таблиць згадують поняття володіння. У період

ранньої республіки претори розрізняють фактичне володіння річчю без

права на неї і фактичне володіння річчю, засноване на праві.

 

Володіння, основане на праві, - це вже не володіння, а право власності.

Фактичне володіння річчю може бути основане не тільки на праві

власності, а й на будь-якому іншому, однак воно не буде володінням,

оскільки основане на праві. Посідання як фактичне володіння річчю –

просто факт.

 

Із багатої казуїстики можна зробити висновок, що римські юристи розуміли

посідання як фактичне володіння річчю, поєднане з наміром вважати її

своєю.

 

Таке визначення містить два істотних елементи: 1)об’єктивний – corpus

possessionis – тобто має бути фактична наявність речі; 2)суб’єктивний –

animus possessionis – намір вважати дану річ своєю, володіти нею від

свого імені.

 

Не всяке фактичне володіння річчю є посіданням, а лише основане на

володільницькій волі. Тому володіння річчю від імені іншої особи так

само не є посіданням. У даному разі володілець речі здійснює володіння

не від власного імені, а від імені іншої особи, власника. Він лише

держатель чужої речі – detentor. Для юридично значимого посідання

вимагалася саме воля володіти від власного імені, ставитися до речі як

до своєї. Така воля може бути тільки у справжнього власника чи особи яка

хоч і не є такою, але вважає себе такою внаслідок добросовісного обману.

Володільницька воля основана на неправомірній підставі, обмані.

 

Отже, посідання – це фактичне володіння річчю, поєднане з наміром

вважати її своєю, а держання – фактичне володіння річчю без наміру

вважати її своєю.

 

У римському праві розрізняли різні види володіння.

 

Законне володіння – це передусім володіння власника і так зване похідне

володіння. У деяких випадках володільці чужих речей отримували

самостійний володільницький захист. Таке фактичне володіння чужою річчю

називалось похідним володінням, хоч насправді це було не володіння, а

держання, і лише через необхідність таких держателів наділили

самостійним правовим захистом і прирівняли держателів до володіння.

 

Законний володілець мав право на володіння річчю. Володілець, який

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ