.

Продуктивні сили (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
292 2525
Скачать документ

Продуктивні сили

Спосіб виробництва представляють дві сторони: продуктивні сили та
виробничі відносини. Розглянемо спочатку, що являють собою продуктивні
сили.

У трудовій діяльності розрізняють, по-перше, цілеспрямовану діяльність
людини, тобто саму працю, по-друге, знаряддя праці та, по-третє,
предмети праці.

Предмети праці — це те, на що спрямована діяльність людини, що
добувається працею з природи. Речі, які людина споживає, виготовляються
з певних матеріалів. Це ліс, нафта, вугілля, руди, глина та інші
матеріали.

Знаряддя праці — це все те, що людина використовує у процесі взаємодії
між собою та природою, що слугує їй для передачі своїх дій на предмет
праці, для полегшення та прискорення цих дій. Для первісної людини
такими знаряддями праці служили палиця, каміння, сокира, пізніше — лук,
стріли. В сучасних людей знаряддями праці є різні інструменти: верстати,
машини, наукомісткі технології, мікропроцесорна техніка, біотехнологія,
ядерна енергетика тощо. За допомогою цих знарядь праці люди ведуть обмін
речовин між собою і природою, контролюючи та регулюючи цей обмін.

Знаряддя праці відіграють найважливішу роль в історії розвитку
виробництва. Ступінь досконалості знарядь праці виступає показником
розвитку людської робочої сили, показником влади людини над природою.
Саме за останками знарядь праці вивчаються зниклі соціально-економічні
формації; економічні епохи відрізняються одна від одної не тим, що
виробляється, а тим, якими знаряддями праці воно виробляється.

Окрім знарядь праці, для успішного здійснення процесу виробництва
необхідні певні умови праці, виробничі приміщення, дороги, канали,
сховища, джерела енергії та ін. Наприклад, для дорогих, комп’ютерних
систем потрібні пристойні приміщення, сучасний великоваговий вантажний
чи легковий автомобіль потребує добрих автошляхів, великі скупчення
зерна, овочів вимагають автоматизованих систем контролю за станом і т.д.

Умови праці разом із знаряддям праці становлять засоби праці.

Предмети праці та засоби праці в сукупності виступають як матеріальні
умови для виробництва і утворюють засоби виробництва.

Матеріальні блага, що створюються людською працею, служать для людини
засобами її існування і одночасно є основою для подальшого розвитку
самого виробництва. З цього видно, що засоби виробництва — це лише
матеріальна передумова, можливість виробництва. Основним, найважливішим
і вирішальним елементом виробництва виступає сама людина, яка,
використовуючи в процесі виробництва свої знання, виробничі навички та
досвід, приводить у дію знаряддя праці.

Жива праця людини шляхом приведення в рух знарядь праці перетворює
можливість у дійсність. Саме праця продукує матеріальні блага, необхідні
для життя суспільства. Відносини між людиною, знаряддями та предметами
праці в процесі виробництва можна влучно охарактеризувати словами Маркса
з “Капіталу”: машина, яка не служить у процесі праці, не корисна. Крім
того, вона піддається руйнівній дії природного обміну речей. Залізо
ржавіє, дерево гниє. Пряжа, яка не буде використана для ткання або
в’язання, стає сировиною. Жива праця має охопити ці речі, воскресити їх
з мертвих, перетворити їх з можливих у дійсні та діючі споживні
вартості.

Люди та знаряддя праці відіграють активну і вирішальну роль у
суспільному виробництві. Але це не означає, що з процесу виробництва
усувається предмет праці. Останній входить у суспільне виробництво як
його постійна і необхідна умова. Предмет праці входить у виробництво
по-різному, залежно від ступеня розвитку робочої сили та знарядь праці.

При наявності названих структурних елементів, необхідних для
виробництва, останнє можливе лише за вмілих, кваліфікованих дій людей.
Ефективне використання знань, досвіду, навичок може бути здійснене при
відповідних оптимальних формах та методах організації виробництва.

Таким чином, засоби виробництва, що створюються суспільством, разом з
людьми, що володіють знаннями та навичками до праці, методи та форми
організації виробництва становлять у сукупності продуктивні сили
суспільства.

Продуктивні сили суспільства постійно змінювалися і вдосконалювалися
протягом всієї історії людства. Разом з тим полегшувалася боротьба людей
з природою, зростала продуктивність праці, збільшувалося виробництво
матеріальних благ.

Історія розвитку знарядь виробництва від кам’яних та дерев’яних знарядь
до сучасних машин та новітніх технологій — це історія підкорення людиною
сил природи, постійно зростаючої могутності людини у боротьбі з
природою, створення величезних матеріальних можливостей для розвитку
культури суспільства. Однак, історичний досвід свідчить: життя трудящих
не поліпшувалося пропорційно зростанню продуктивних сил та
продуктивності праці. Навпаки, часто становище широких народних мас
навіть погіршувалося поряд з досягненнями науки та техніки, зростанням
продуктивності праці, що свідчить про вплив на рівень життя народних мас
ще й інших факторів. Такими факторами виступають суспільно-економічні
умови, за яких діють і розвиваються продуктивні сили, живе та продукує
матеріальні блага людина.

Словом, продуктивні сили завжди розвиваються в умовах певного
суспільного устрою. Люди виробляють матеріальні блага не поодинці, не
ізольовано один від одного, а об’єднуючись певним способом, щоб спільно
впливати на природу, добувати засоби до існування.

Виробничі відносини

Матеріальна виробнича діяльність людей стала основою виникнення і
розвитку суспільних зв’язків та відносин, тобто людського суспільства.

Спільна праця згуртовувала людей, робила їх постійне спілкування життєво
необхідним. Тому виробництво завжди, за будь-яких умов має суспільний
характер, є суспільним виробництвом.

Продуктивні сили становлять лише одну сторону суспільного виробництва.
Адже в процесі виробництва люди вступають у певні відносини не тільки з
природою, а й один з одним.

Ці взаємовідносини людей у процесі виробництва дістали назву “виробничі
відносини” і представляють другу складову способу виробництва.

У виробничі відносини входять насамперед виробничо-технічні відносини,
тобто взаємини між виробниками безпосередньо на конкретному
підприємстві. Але для успішного функціонування підприємства необхідні
зв’язки його з іншими підприємствами і навіть галузями виробництва.
Отже, у виробничі відносини входять також відносини між людьми різних
підприємств чи галузей виробництва, а також відносини в процесі
розподілу, обміну та споживання суспільного продукту.

В основі виробничих відносин лежить власність на засоби виробництва.
Тобто від того, в чиїй власності перебувають основні засоби виробництва,
залежить сутність, характер усієї системи виробничих відносин. Характер
власності визначає форми відносин між людьми у суспільстві: панування і
підкорення чи співробітництво та взаємодопомога.

Форми власності визначають форми розподілу, обміну та присвоєння
виробленого, а також місце людини в системі виробництва, тобто — це
власник, управлінець чи виробник. Левову частку прибутку отримує власник
засобів виробництва, а виробнику йде заробітна плата.

Продуктивні сили та виробничі відносини є нерозривними і у взаємозв’язку
становлять “спосіб виробництва”.

Взаємозв’язок продуктивних сил та виробничих відносин

Вони завжди перебувають у тісному взаємозв’язку і  діалектичній єдності.
Слід зазначити, що виробничі відносини      похідні, вторинні щодо
продуктивних сил. Нові продуктивні         сили, хоч і стихійно, але
зароджуються в надрах старого    устрою. Люди, які вдосконалюють
знаряддя виробництва, не     задумуються над соціальними наслідками
цього процесу, їх цікавить насамперед задоволення матеріальних, а потім
і духовних потреб. Люди, по суті, не вільні у виборі своїх продуктивних
сил, що становлять основу всієї їхньої історії. Продуктивні сили — це
результат практичної енергії попередніх поколінь людей.

З іншого боку, люди, які розвивають свої продуктивні сили, розвивають
одночасно і відносини один з одним. Характер цих відносин з необхідністю
змінюється разом з перетворенням та зростанням продуктивних сил.

Продуктивні сили вимагають лише певної, а не довільної форми виробничих
відносин, яка найбільш повно відповідала б наявним продуктивним силам.
Так, надзвичайно низький рівень розвитку знарядь праці первісно-родового
устрою спричиняв формування колективістських відносин. Лише в колективі
людина могла вижити. Слабкість окремої людини як наслідок примітивізму
знарядь праці компенсувався (надолужувався) об’єднаною силою роду чи
племені. За сучасних засобів виробництва капіталістичний підприємець не
може повернутися до кріпосної системи господарювання, як і феодал не міг
за своїм бажанням удатися до капіталистичної системи господарювання.
Адже при наявних середньовічних знаряддях виробництва безглуздям було б
введення великого господарства із застосуванням найманої праці.

Отже, виробничі відносини не можуть встановлюватися довільно. Це —
об’єктивні, матеріальні відносини, які не залежать від волі та бажання
людей, а залежать від рівня та характеру розвитку продуктивних сил.
Процес стихійного розвитку продуктивних сил відбувається доти, доки нові
продуктивні сили не вступили в конфлікт із старими виробничими
відносинами. Відтак починається руйнування старих виробничих відносин і
заміна їх новими.

Руйнування старих виробничих відносин може відбуватися як стихійно, так
і свідомо. В першому випадку воно супроводжується, як правило, кризовим
станом суспільства, значними матеріальними втратами, духовними
потрясіннями людей та ін. Якщо ж у суспільстві є соціальні сили, які
здатні усвідомити назрілу необхідність перемін та здійснити поступову
еволюцію у відносинах між людьми в процесі виробництва, то заміна одних
виробничих відносин іншими може відбутися без відчутних жертв та
потрясінь.

Виробничі відносини, перебуваючи в діалектичній єдності з продуктивними
силами, не пасивні щодо останніх, а впливають на розвиток продуктивних
сил. Більше того, нові, прогресивні виробничі відносини, що відповідають
у певний момент часу характерові та рівневі розвитку продуктивних сил,
виступають головним джерелом і вирішальним рушієм матеріального
виробництва.

Якщо ж виробничі відносини застаріли, не відповідають рівневі розвитку
продуктивних сил, то вони уповільнюють, а то й гальмують, значною мірою
розвиток останніх. Ця сторона взаємозв’язку між продуктивними силами і
виробничими відносинами відображається в загальносоціологічній тенденції
— відповідності виробничих відносин характерові та рівневі розвитку
продуктивних сил.

І все ж, було б помилково вважати, що виробничі відносини залежать лише
від розвитку продуктивних сил. Не можна абсолютизувати цю властивість
виробничих відносин, не враховуючи свідомої діяльності людей. Адже люди
завжди діяли і діють, вступаючи в певні відносини, свідомо.
Об’єктивність встановлення тих чи інших виробничих відносин означає, що
їхній характер визначається не станом суспільної свідомості чи
свідомості окремої людини, а характером і рівнем розвитку продуктивних
сил. Тобто тими можливостями, які створюють для людської діяльності
продуктивні сили. Виробничі відносини — це результат людської свідомої
діяльності, однак, складаються вони хоч і свідомо, але не довільно, а в
залежності від того, якої суспільної форми, умов соціального розвитку
потребують продуктивні сили.

Отже, розвиток засобів задоволення постійно зростаючих потреб людей
спричиняє зміни способів виробництва матеріальних благ. Воно
характеризується розмаїттям основних форм життя суспільства разом з
соціальними, політичними, духовними аспектами, які тісно пов’язані між
собою не лише впливом, який вони здійснюють один на одного, а й тим, що
мають єдину основу, яка визначає їхній розвиток — матеріальне
виробництво. Певна форма матеріального виробництва детермінує, по-перше,
відповідну структуру суспільства, по-друге, конкретне ставлення людей до
природи. Державний устрій та духовне життя людей визначаються обома цими
факторами, а це в свою чергу визначає характер духовного виробництва.
Тобто поняття “виробництво” не слід обмежувати лише матеріальним
виробництвом, а треба розуміти як життєдіяльність суспільства, суспільне
виробництво, в якому матеріальне відіграє основну, визначальну роль.

Спосіб виробництва характеризується не лише виробництвом матеріальних
благ. Він відтворює соціальне буття людини, а також формує, розвиває
саму людину. Категорія способу виробництва має чітко визначений
конкретно-історичний характер, свої специфічні якісні характеристики,
властиві лише певному ступеневі розвитку суспільства. Зміна способу
виробництва викликає зміну всього укладу суспільного життя, тобто
відбуваються зміни соціального, політичного, духовного характеру,
змінюється соціально-класова структура суспільства. Трансформується
система управління, руйнується стара інфраструктура, заклади,
організації, на їхньому місці виникають нові установи та організації. А
разом з цим змінюються погляди людей, їхня свідомість, психологія,
формуються нові особистості тощо. В цілому набирає нових форм спосіб
життя людей.

Слід зазначити, що зміни в укладі суспільного життя відбуваються не лише
у випадку повної заміни одного способу виробництва іншим. Якщо зміни
відбуваються в надрах конкретного способу виробництва, то це теж може
викликати певні зміни укладу життя суспільства. Але більш детально про
це мова йтиме в наступних розділах.

Сутність науково-технічної революції

Задовольняючи свої потреби, люди мають справу не лише з природою, яку
використовують, пристосовують до своїх вимог, а також з так званою
“другою природою”, тобто з тим, що вони створюють. “Створене” знову
використовується у виробництві. Між людиною і тим, що вона створює,
діють взаємозумовлені, досить складні діалектичні зв’язки, які значною
мірою змінюють умови її життєдіяльності.

 Сучасне виробництво характеризується не лише матеріальними, а й
духовними факторами,     поєднанням науки й виробництва. Обов’язковими
елементами виробництва виступають       результати науково-технічних
досліджень, нові технології, наукові програми, плани та    прогнози,
автоматизовані системи управління, системи науково? організації праці
тощо.    Дедалі зростаючу роль у виробництві відіграє наука, яка
забезпечує теоретичну, духовну          сторону практичної виробничої
діяльності. Безпосереднім виявом цього стану є     науково-технічний
прогрес (НТП), який перетворився в головний чинник економічного
прогресу.

Адже щоб успішно здійснювати сучасне суспільне, виробництво необхідне
знання основних об’єктивних тенденцій розвитку науки і техніки. Окрім
того, глибоке розуміння процесів, пов’язаних з НТП, має враховуватися в
морально-етичному аспекті виробничої діяльності суспільства, у вирішенні
проблем взаємовідносин людини і природи, виживання людства тощо.

Відомо, що будь-яке соціальне явище слід розглядати в розвитку, в
чіткому усвідомленні його суті, тобто в сукупності глибинних зв’язків,
відношень і внутрішніх законів, які визначають основні риси і тенденції
розвитку даного явища. Сучасний етап НТП прийнято називати
науково-технічною революцією (НТР). Насамперед необхідно уточнити
співвідношення понять “НТП” і “НТР”.

Науково-технічний прогрес — це поступальний рух науки і техніки,
еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного
виробництва на основі широкого пізнання і освоєння зовнішніх сил
природи, це об’єктивна, постійнодіюча закономірність розвитку
матерільного виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення
техніки, технології та організації виробництва, підвищення його
ефективності.

Науково-технічна революція — це більш вузьке поняття. Вона являє собою
одну із стадій чи форм НТП, коли він набуває прискореного,
стрибкоподібного характеру. Виявом науково-технічної революції є
докорінна перебудова всієї технічної і технологічної основи виробництва,
його організації й управління, які здійснюються на базі практичного
використання фундаментальних відкриттів сучасної науки. Виробництво
перетворюється з простого процесу праці в науковий процес, у
технологічне застосування науки.

Необхідно правильно визначити етапи науково-технічної революції, що дає
змогу уточнювати перспективу НТР, накреслити головні напрямки її
подальшого розгортання. Це в свою чергу сприятиме вдосконаленню
управління науково-технічним прогресом з метою успішного вирішення
основних економічних, політичних та соціальних завдань, що стоять перед
суспільством.

Однією з обов’язкових умов визначення етапів науково-технічної революції
є чітке визначення її сутності. Більше того, сутність НТР має виступати
визначальним критерієм, що дає змогу науково з’ясувати початок НТР та
основні етапи її розвитку. Адже неможливо дати науково обгрунтоване
визначення місця і часу розвитку будь-якого явища суспільного життя без
чіткого уявлення про його зміст, знання глибинних основ, об’єктивних
закономірностей існування даного явища. З’ясування сутності НТР дає
змогу уявно охопити і усвідомити в цілісності масштаби науково-технічної
революції та основні етапи її розгортання, а також своєрідність її
здійснення на різних етапах суспільного розвитку та своєрідність
соціальних наслідків НТР у певних соціальних умовах.

Методологічною основою дослідження сутності науково-технічної революції
може бути такий підхід до розвитку науки і техніки, коли в процесі
аналізу їхньої ролі та значення у виробництві і взагалі в житті
суспільства в центр уваги ставиться трудова людська діяльність в її
історичному русі. При цьому розвиток техніки слід розглядати не як
самостійний, сам по собі, а через призму людської активності, тобто як
процес послідовної передачі виробничих функцій від робітника до техніки,
як заміну “природних виробничих інструментів” штучними. В результаті
прогресу техніки дедалі більше функцій передається техніці, машині.
Можливий такий стан, коли людина в кінцевому рахунку вийде з
безпосереднього процесу виробництва і замість того, щоб бути головним
елементом процесу виробництва, стане поряд із цим процесом. Отже,
розглядаючи сутність НТР, необхідно враховувати цей бік явища, а саме —
зміну місця та ролі людини в процесі виробництва, що відбувається в
результаті технічного прогресу.

Слід звернути увагу на органічну єдність науки та техніки в процесі
їхнього розвитку. Сучасна техніка і технологія немислимі без втілення в
них наукових досягнень. Якщо в минулі часи наука виступала як самостійна
сфера діяльності, незалежна від інших чинників суспільного життя, то з
певного часу вона починає входити в тісний зв’язок з іншими сферами
діяльності людини. Особливо зростає її взаємозв’язок з виробництвом,
технікою. Здійснюючи на них суттєвий вплив, вона сама вже не може
прогресувати без них.

Правда, наукові відкриття далеко не завжди стають оперативним надбанням
виробництва. Ілюстрацією можуть послужити такі дані. Відомо, що
практична реалізація ідеї одержання фотографічного знімка відбулася лише
через 100 років (1727-1839), ідея телефону — через 56 років, радіо —
через 35 років, радара — 15 років, телебачення — 14 років, атомна бомба
була створена через 6 років після теоретичного обгрунтування можливостей
її створення, транзистор пробив собі дорогу протягом року. Але, як
бачимо, спостерігається тенденція до скорочення часу реалізації наукових
відкриттів.

При характеристиці сучасного виробництва набуває величезного
теоретичного і методологічного значення тенденція до технологічного
застосування науки і неухильне поступове перетворення її у безпосередню
продуктивну силу. Наука виступає в ролі суспільної продуктивної сили.

У сучасних умовах процес перетворення науки в безпосередню продуктивну
силу здійснюється у двох взаємопов’язаних напрямках. По-перше,
результати наукових досліджень втілюються в техніці, технології, у
матеріальному виробництві взагалі, тобто наука виконує так звану
матеріально-технічну функцію. Технічна орієнтація науки почала чітко
проявлятися з часу промислової революції кінця XVIII — початку XIX ст.
Відтоді відбувається бурхливий розвиток комплексу природничих наук,
з’являються прикладні дослідження, технічні розробки, виробничі
дослідження. По-друге, наукові знання втілюються в самих виробниках, у
людях, їхніх світоглядах, творчих здібностях, тобто шляхом особистісної
орієнтації науки. В ході розгортання науково-технічної революції все
чіткіше проявляється ця тенденція, все наочнішою стає об’єктивна
необхідність вдосконалення творчих здібностей особистості, все більше
зростає значення духовного розвитку трудящих як вирішального фактора
матеріального виробництва. Без інтелектуального розвитку
людини-робітника, інженера, техніка, організатора виробництва неможливий
і успішний розвиток техніки, технології, їхнє використання у
виробництві.

Таким чином, наука шляхом втілення її досягнень в техніці, в
технологічних процесах, а також розвитку творчих здібностей, духовного
вдосконалення учасників виробництва безпосередньо підсилює виробничі
можливості людини і суспільства, а отже, є безпосередньою продуктивною
силою.

На підставі сказаного можна дати таке визначення сутності
науково-технічної революції. НТР — це докорінне перетворення
продуктивних сил на базі перетворення науки в безпосередню продуктивну
силу, зміна місця та ролі людини у виробництві.

На думку вчених, науково-технічна революція бере початок у середині 50-х
років XX ст. з впровадженням комплексної механізації, з космізацією,
оволодінням ядерною енергією, винайденням електронно-обчислювальної
машини.

Сучасний етап НТР все більше пов’язується з такими її пріоритетними
напрямками, як: автоматизація, роботизація, кібернетизація, розвиток
мікроелектроніки, біотехнології, інформатики.

Ядром, основою самої ж автоматизації виступає комп’ютерна техніка.
Водночас дедалі більшу роль у житті суспільства відіграє інформатика.
“Інформатика” — французький за походженням термін, що поєднав у собі два
слова: “інформація” і “автоматика”. Тому сучасний етап науково-технічної
революції можна назвати комп’ютерно-інформаційним.

Комп’ютеризація має стати звичним, повсякденним явищем: персональна
електронно-обчислювальна машина (ПЕОМ) ввійде у побут, подібно до
холодильника, пральної машини, телефону тощо. Це стає можливим завдяки
мініатюризації обчислювальних пристроїв, коли, наприклад, у сучасному
мікропроцесорі центральний блок обчислювальної системи розміщуватиметься
на одному кристалі кремнію розміром кілька міліметрів. Подібний
мікропроцесор виконує 40 тисяч операцій за секунду, що можна порівняти з
продуктивністю величезних електронно-обчислювальних машин 60-х років, а
ціна його на світовому ринку становить лише кілька доларів. За
прогнозами, протягом найближчих 5-6 років світовий випуск ПЕОМ досягне
20 млн. штук на рік. Тобто майже стільки, скільки зараз виробляється
легкових автомобілів. Малогабаритні, досить потужні і дешеві, ЕОМ
з’являться на столі вченого, конструктора, інших категорій працівників
розумової праці.

Революційні зміни найважливіших параметрів електронно-обчислювальних
машин за останні десятиріччя привели до кардинальних змін у галузі
інформаційної техніки та технології, які можна визначити як перехід до
так званої безпаперової інформації.

Інформатика в житті сучасного суспільства починає набувати винятково
важливого значення. Зокрема, вона може здійснювати серйозний вплив на
інтенсифікацію економіки, насамперед шляхом забезпечення оптимальних
зв’язків між галузями промисловості, окремими підприємствами, а також
шляхом вдосконалення управління, що спирається на інформатику. Від чітко
поставленої оперативної інформації значною мірою залежить дотримання
виробничої дисципліни.

Звичайно, у суспільстві все ще панує так звана паперова інформація, але
головним носієм інформації все більше стає пам’ять комп’ютера, тобто
безпаперова інформатика. Академік В.М.Глушков стверджував, що більшість
здійснених на даний час прогнозів зводяться до того, що на початку
наступного століття у технічно розвинутих країнах основна маса
інформації буде зберігатися у безпаперовому вигляді — в пам’яті
електронно-обчислювальних машин. Зміст цієї якісно нової технології
інформаційних процесів полягає у звільненні мозку людини від нетворчої,
механічної, рутинної роботи, у створенні величезних масивів інформації,
у передачі значної частини такої роботи машинам, щоб звільнити резерви
мозку для творчої діяльності різних видів, у тому числі з переробки та
використання інформації.

Соціальні наслідки НТР

З’ясувавши сутність та основні напрямки сучасного етапу
науково-технічної революції, доцільно перейти до характеристики її
соціальних наслідків. НТР — явище глобального характеру, воно охоплює як
усі сторони внутрішнього життя певного суспільства, так і зовнішні
сторони його життя. Розвиток науки і техніки сам по собі не залежить від
того, в якій соціально-економічній системі він відбувається.
Науково-технічний прогрес створює можливість для розвитку суспільства, а
як використовуються наукові і технічні досягнення — залежить від
конкретної соціально-економічної будови суспільства.

Соціальні наслідки науково-технічної революції можна звести до таких
основних груп:

– загострення екологічної обстановки, виникнення проблеми виживання
людства внаслідок забруднення та отруєння навколишнього середовища;

– зміна взаємовідносин у системі “людина-техніка” (робітник стає
регулятором, наладчиком, програмістом і тим, хто керує технологічним
процесом);

– зміна змісту і характеру праці (збільшується питома вага творчих,
пошукових визначальних функцій, що веде до стирання суттєвих
відмінностей між людьми розумової і фізичної праці);

– зростання питомої ваги висококваліфікованих робітників і спеціалістів,
що зайняті обслуговуванням нової техніки і технології (це вивільняє
трудові ресурси);

– підвищення вимог до культурно-технічної та інтелектуальної підготовки
кадрів;

– прискорення структурних змін у співвідношенні сфер людської діяльності
(перекачування трудових ресурсів із сільського господарства в
промисловість, а з неї — в сферу науки, освіти, обслуговування). Це
зумовлює зростання концентрації населення в містах, поглиблення
міграційних процесів, значне скорочення робочого і збільшення вільного
часу (звідси можливість гармонійного розвитку особистості);

– “інтернаціоналізації” суспільних відносин (зокрема, неможливо
виробляти що-небудь в одній країні, не рахуючись з міжнародними
стандартами, цінами на світовому ринку, з міжнародним поділом праці);

– втрата людиною емоційності, інтелектуальне перевантаження,
формалізація контактів, одностороння, технічна свідомість;

– виникнення проблем біологічної і психологічної адаптації людини в
звичайних і екстремальних умовах навколишнього середовища (надвисоких і
наднизьких тисків, температур, електромагнітних полів, радіоактивності і
т.д.).

Однією із найсерйозніших проблем, породжених науково-технічною
революцією, є проблема подальшого вдосконалення системи освіти. НТР
потребує постійної освіти, яка складається з двох підсистем: базова
освіта і додаткова (що має здійснюватися переважно шляхом самостійної
освіти). Вимагається насамперед досконала підготовка кадрів. Адже
виробництво в нинішніх традиційних галузях промисловості потребує від 35
до 57 відсотків некваліфікованих і малокваліфікованих робітників, 4-8
відсотків спеціалістів із середньою і 1-2 відсотки з вищою освітою. На
повністю автоматизованих виробництвах необхідно мати 40-60 відсотків
кваліфікованих робітників з середньою освітою і 20-40 відсотків
спеціалістів з вищою освітою.

Систему перепідготовки, навчання нових спеціальностей і підвищення
професійної грамотності трудівників нам ще належить створити. Успішне
розгортання науково-технічної революції вимагає подолання негативних
тенденцій зниження інтересу молоді до інженерної професії, до занять
науковою діяльністю. Сьогодні потрібно відродити високий суспільний
статус інженерно-технічної освіти, використання інженерно-технічних
працівників у суворій відповідності з їхнім цільовим призначенням.

Виробничий потенціал країни в сучасних умовах залежить від ефективного
використання найновіших досягнень науки, техніки і технології. В цьому
плані важливого значення набуває ступінь інтелектуальної, фахової
підготовки кадрів. Адже застосування таких прогресивних, принципово
нових технологій, як електронно-променевих, плазмових, імпульсних,
радіаційних, мембранних, біотехнологічних немислиме без
висококваліфікованих робітників і спеціалістів.

Отже, аналіз суспільного виробництва дає змогу усвідомити цілісність
суспільства, визначити основу, джерела та рушійні сили суспільного
розвитку, визначити критерій суспільного поступу. При цьому очевидним є
те, що сучасне суспільне виробництво неможливе без оптимального
використання досягнень науково-технічного прогресу. В свою чергу
науково-технічна революція, яка є досить складним соціальним явищем, що
справляє суттєвий вплив на всі сфери життєдіяльності людини, вимагає
уважного дослідження і обережного підходу, щоб запобігти негативним
наслідкам використання науково-технічних досягнень.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020