.

Теоретичні і практичні аспекти організації і проведення ревізії фінансово-господарської діяльності бюджетних установ (диплом)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
374 34292
Скачать документ

ПЛАН

І. Суть контролю в умовах ринкової економіки

1.1. Контроль, як функція управління бюджетними установами

1.2. Види контролю, його цілі та завдання

II. Організація контролю в системі управління бюджетними установами

2.1 КРУ, його цілі та призначення

2.2. Організаційно-методичні питання проведення контрольного процесу в
бюджетних установах

ІІІ. Методика проведення контрольно-ревізійної роботи

3.1. Ревізія активів бюджетної установи.

3.2. Ревізія зобов’язань та розрахунків

3.3. Ревізія стану звітності

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

ЗМІСТ

TOC \o “1-2” ВСТУП PAGEREF _Toc518123052 \h 4

І. Суть контролю в умовах ринкової економіки.

1.1. Контроль, як функція управління бюджетними установами PAGEREF
_Toc518123054 \h 8

1.2. Види контролю, його цілі та завдання PAGEREF _Toc518123057 \h 35

II. Організація контролю в системі управління бюджетними установами.

2.1 КРУ, його цілі та призначення. PAGEREF _Toc518123059 \h 66

2.2. Організаційно-методичні питання проведення контрольного процесу в
бюджетних установах PAGEREF _Toc518123060 \h 83

ІІІ. Методика проведення контрольно-ревізійної роботи.

3.1. Ревізія активів бюджетної установи. PAGEREF _Toc518123062 \h 115

3.2. Ревізія зобов’язань та розрахунків PAGEREF _Toc518123063 \h 120

3.3. Ревізія стану звітності. PAGEREF _Toc518123064 \h 133

Висновки та пропозиції PAGEREF _Toc518123065 \h 152

Список використаних джерел. PAGEREF _Toc518123066 \h 156

ВСТУП

1. Актуальність теми.

В умовах кризових явищ в економіці та дефіциту бюджетних коштів
актуальним є контроль за їх використанням в установах і організаціях,
які фінансуються з державного бюджету. Тому в комплексі проблеми, які
стосуються удосконалення системи державного управління в Україні,
важлива роль відводиться організації контролю та підвищення його
дієвості і результативності.

Однією з головних функцій державного регулювання економіки України є
вміння держави забезпечити дієвий контроль за виконанням прийнятих
законів, пере будувати свідомість людей, домогтися, щоб дотримання
законодавства кожним громадянином України стало нормою поведінки.
Контроль – це самоціль, він виявляє і створює умови для правильного і
виконавчого механізму, що запобігає незаконній діяльності управлінського
апарату.

Здійснення цих функцій в Україні покладена на Державну
контрольно-ревізійну службу (ДКРС), яка підпорядкована Міністерству
Фінансів України. Відповідно до Закону України “Про державну
контрольно-ревізійну службу в Україні” головним завданням якої є
здійснення державного контролю за витрачанням коштів, матеріальних
цінностей, їх збереженням, станом і правильністю бухгалтерського обліку,
звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, фондах,
бюджетних установах і на підприємствах і в організаціях, які одержують
кошти всіх рівнів і державних валютних фондів, розроблення пропозицій з
усунення виявлених недоліків та порушень і запобігання їм у майбутньому.

Саме значна актуальність даної магістерської роботи визначила подальші
наукові пошуки, які висвітлені нами в ході її написання.

2. Структура роботи.

Дана магістерська робота складається з вступу, трьох розділів та
висновків.

У вступі визначено актуальність теми та розглянуто структуру роботи. В
першому розділі “Суть контролю в умовах ринкової економіки”
розглядаються організаційні форми і види контролю в сучасних умовах,
розкривається сутність і зміст, види та організація контролю,
висвітлюються актуальні проблеми державного контролю та конституційні
засади його здійснення в Україні, приділяється увага класифікації
контролю за його видами, а також правовому регулюванню. Викладені
прийоми документального і фактичного контролю, які використовуються в
ревізійній діяльності з урахуванням переходу на новий План рахунків і
діючі національні стандарти бухгалтерського обліку. В другому розділі
“Організація контролю в системі управління бюджетними установами”
розглянуто структуру, основні функції, права та обов’язки ревізійної
служби, також висвітлюються питання вивчення ревізій як методу контролю.

В третьому розділі “Методика проведення контрольно-ревізійної роботи”
розглянуто такі питання: ревізія активів бюджетної установи; ревізія
зобов’язань та розрахунків; ревізія стану звітності. Висновки
містять узагальнення та пропозиції по роботі.

3. Предмет і об’єкт дослідження.

Предметом дослідження є теоретичні і практичні аспекти організації і
проведення ревізії фінансово-господарської діяльності бюджетних установ.

В якості об’єкту дослідження нами було обрано діяльність
контрольно-ревізійної роботи в Тернопільській області.

4.Методологія і методика дослідження.

Теоретичною і методологічною основами дослідження є діалектична теорія
пізнання процесів і закономірностей, дослідження тенденцій та динаміки
діяльності ДКРС за фінансово-господарською діяльністю бюджетних установ.

Розробка практичних рекомендацій дослідження ґрунтується на законодавчих
та інших нормативно-правових актах: Конституції України, чинних законів
України, постанов Кабінету Міністрів України, матеріалах
контрольно-ревізійного управління в Тернопільській області, та
врахуванні досвіду, що набутий та викладений у наукових працях
українських вчених, з питань присвячених проблемам удосконалення
державного фінансового контролю.

Інформаційною базою дослідження є документи звітності
контрольно-ревізійного управління в Тернопільській області, дані
ГоловКРУ України.

5. Наукова новизна роботи.

Наукова новизна проведеної роботи полягає в розробці та апробації в
наступних напрямках:

комплексне розкриття суті і змісту категорій контроль, його ролі в
інформаційній системі управління, взаємозв’язку з функціями і елементами
процесу управління;

узагальнення передового зарубіжного та вітчизняного прогресивних методів
ведення контрольного процесу;

запропоновано методичні підходи в системі контролю, розроблено методику
складання програм контрольно-ревізійного обстеження суб’єктів
контрольного процесу;

внесено пропозиції щодо використання в контрольній практиці прийомів
економічного аналізу;

обґрунтовано оптимальний вибір застосування елементів контрольного
процесу;

систематизовано методичні прийоми в галузі прийняття найважливіших
управлінських рішень.

6. Практична цінність роботи.

Практичне значення одержаних результатів полягає у виробничій
спрямованості одержаних теоретичних розробок.

Особистий внесок здобувача полягає в розробці практичних рекомендацій
стосовно побудови організаційної структури контрольного процесу.

7. Апробація результатів дослідження.

Окремі положення магістерської роботи знайшли схвалення на
науково-практичній конференції “Сучасний стан та перспективи розвитку
обліку, контролю та аналізу в Україні”, що присвячена 5-річчю заснування
Чортківського інституту підприємництва та бізнесу ТАНГ” І.Публікацій.

За результатами дослідження опубліковано одну роботи загальним обсягом
0,1 друкованого аркуша.

І. Суть контролю в умовах ринкової економіки.

1.1. Контроль, як функція управління бюджетними установами

Одним з основних елементів державного механізму є контроль. Сучасному
державному управлінню має відповідати система контролю, яка дозволить
забезпечити необхідною інформацією всі рівні управління.

Контроль дозволяє не лише виявити, але й попередити помилки та недоліки
в роботі учасників управління, шукати нові резерви та можливості.
Реформування державного апарату потребує розширення і сфер дії контролю
на центральному, регіональному і місцевому рівні України. Зростає обсяг
контрольної робот, що пов’язано з виробленням нової методології контролю
в системі державного управління, у роботі з апаратом органів державної
влади.

Контроль сам по собі є доволі широкою категорією. Якщо звернутись до
словників та наукової літератури, то на основі різного тлумачення можна
зробити узагальнення визначення: контроль – це облік, спостереження за
чим небудь, перевірка діяльності будь-якої організації або
відповідальної особи, звітність, аналіз результатів їх діяльності й
виконання стратегічних планів, вжиття заходів щодо корегування таких
планів для досягнення необхідних результатів. Контроль – це будь-яка
перевірка відповідності даного об’єкта встановленим обмеженням та засоби
впливу організації та досягнення необхідних результатів і контролю
відповідності кількості і якості таких результатів організаційній
специфіці.

На основі цього зміст контролю полягає в перевірці діяльності, отриманні
звітів органів державного управління, організацій, що їм підпорядковані,
та посадових осіб; розгляді й аналізі отриманих даних, на основі яких
проводиться розробка коротко- та довгострокових прогнозів і планів
подальшої їх діяльності; виявленні та попередженні недоліків у їх роботі
та вжитті заходів для досягнення необхідних результатів і реалізації
визначених цілей на даному етапі розвитку держави.

Останнім часом можна спостерігати, що починають вимальовуватись нові
підходи до державного фінансово-господарського контролю. Стан державних
фінансів вимагає посилення контролю за витрачанням бюджетних коштів.

У підходах до визначення поняття “господарський контроль” ніколи не
існувало єдиних поглядів. В літературі його розглядали і як принцип, і
як метод та форму, і як вид діяльності.

Саме це визначення найбільше відповідає юридичному змісту контролю як
одному з видів форм реалізації повноважень державних і недержавних
утворень, що проявляється в конкретній контрольній діяльності. Важливо
також звернути увагу й на таку його функцію, як надання допомоги
підконтрольній структурі в наведенні порядку на об’єкті.

Терміни “господарювання”, “виробництво”, “економіка” вживаються як
синоніми

Господарство – це сукупність природних та створених руками людини
засобів, що використовуються людьми для підтримки, покращання умов та
засобів існування і життєзабезпечення. Якщо під господарством розуміють
процес виробництва, то господарський контроль – це контроль виробництва
в широкому розумінні цього слова.

Суб’єкт господарювання – це зареєстрована у встановленому законодавством
порядку юридична особа незалежно від її організаційно-правової форми та
форми власності, яка провадить господарську діяльність, крім органів
державної влади та органів місцевого самоврядування, а також фізична
особа – суб’єкт підприємницької діяльності.

Господарська діяльність неможлива без застосування системи економічних
важелів щодо додержання законодавства у галузі господарської політики,
тобто без систематичного і дієвого контролю з боку держави за
виробництвом, розподілом і споживанням суспільного продукту. За
допомогою контролю держава захищає інтереси споживачів, перевіряє якість
продукції та усі види обслуговування, що існують на ринку.

Таким чином, контроль – це систематичне спостереження і перевірка
процесу функціонування відповідного об’єкту з метою встановлення його
відхилень від заданих параметрів. Сутність контролю полягає в тому, що
суб’єкт управління здійснює перевірку з урахуванням того, як об’єкт
управління виконує його вказівки. Крім того, контроль – це не просто
властивість, а необхідна умова існування будь-якого виробництва, він є
енергією господарського життя, яка дає імпульс соціально-економічному
розвитку. Він ніби розповсюджує все позитивне, що було накопичене в
економічному досвіді.

Організація контролю – це впорядкування взаємозв’язків системи контролю,
в рамках якої здійснюються конкретні заходи.

Під методом організації контролю розуміють певний порядок і прийоми
роботи при узгодженні зусиль і способів дій з метою забезпечення
максимальної ефективності їх використання при виконанні поставлених
задач. Організація і здійснення контролю – це певний циклічний процес,
який умовно можна поділити на наступні стадії (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Стадії контролю

Цикл контролю – це певні цілі контролю, збір інформації про об’єкт,
виявлення відхилень і порушень в діяльності, яка контролюється,
прийняття заходів, які спрямовані на усунення і попередження порушень.
Кожен цикл контролю поділяється на конкретні стадії, які мають відносну
самостійність, але з необхідністю йдуть одна за іншою, до закінчення
циклу контролю.

Процес контролю – це сукупність циклів контролю, які повторюються і
певним чином організовані в просторі і в часі. Він може бути
охарактеризований з точки зору змісту, організації, технології. Процес
контролю – це діяльність об’єднаних в певну структуру суб’єктів контролю
(його органів, керівників, контролерів, (Громадських організацій),
направлених на гарантоване досягнення найбільш ефективним і продуктивним
способом поставленої мети контролю і застосування відповідних принципів
і типів, методів і техніки контролю.

В умовах становлення ринкових відносин підвищується роль і значення
господарського контролю. Без нього не можна забезпечити достатній
розвиток методів обліку і комплексного системного аналізу,
автоматизованої системи обробки інформації, теорії зворотного зв’язку,
аналітичних методів прийняття рішень і відповідний рівень підготовки
кадрів для управління. Багато вчених визнають існування такої галузі
контролю, як господарський (економічний) контроль. Проте і сьогодні ряд
теоретичних питань господарського контролю не отримали достатньої
розробки, що негативно впливає на практичну організацію господарського
контролю.

Контроль як єдине ціле складається з певних частин. В спеціальній
літературі вони називаються видами, галузями, напрямками і представляють
собою відносно самостійні засоби пізнання суспільних явищ.

Господарський контроль охоплює не тільки матеріальне виробництво, але й
невиробничу сферу, тобто поширюється на культурно-освітницькі
організації і установи, житлове господарство та побутове обслуговування
тощо.

Таким чином, господарський контроль – це процес спостереження і
перевірки виробничої та фінансової діяльності підприємств, яка
здійснюється відповідними суб’єктами управління, наділених певними
функціями контролю, з метою виявлення відхилень від встановлених
параметрів цієї діяльності, усунення та попередження негативних явищ і
тенденцій.

В здійсненні господарського контролю можна виділити два основних
напрямки: по-перше, контроль з точки зору економічної ефективності
діяльності підприємств; по-друге, – з точки зору дотримання законності і
забезпечення збереження коштів підприємства. Господарський контроль
відіграє велику роль в справі підвищення ефективності роботи
підприємств, виявлення внутрішньогосподарських резервів.

Призначення контролю як однієї з функцій управління – вивчати фактичний
стан справ в різних областях суспільного і державного життя, щоб
об’єктивно відображати дійсність, перевіряти виконання прийнятих рішень,
виявляти відповідність діяльності державних підприємств та посадових
осіб інтересам держави.

Контроль надає інформацію про те, які процеси відбуваються в
суспільстві, допомагає виробити найбільш доцільні рішення загальних і
специфічних питань розвитку економіки, налає можливість вирішувати чи
правильно прийняті рішення, чи своєчасно вони втілені в життя, наскільки
ефективні.

Суть контролю полягає в усвідомленій і планомірній дії системи, яка
впливає, на підзвітні і підконтрольні ланки для реалізації основної мети
– забезпечення високої ефективності виробництва при найменших затратах,
повна збереженість майна, профілактика безгосподарності і розкрадань,
виховання в працівників бережливості.

Сутність процесу контролю відображає наступні характеристики: змістовну,
організаційну, технологічну. Змістовна характеристика покликана
відповісти на питання: що робиться в процесі контролю? Організаційна –
ким і в якому порядку робиться? Технологічна – як робиться?

Контрольна діяльність включає в себе ряд послідовних дій-стадій:
підготовча, центральна та підсумкова. У свою чергу вони самі поділяються
на конкретні стадії-дії. При здійсненні підготовчої стадії проводиться
вибір об’єкта контролю; визначається предмет контролю (встановлюється,
що слід перевірити); визначається засіб здійснення контролю;
підбираються (призначаються) особи, які будуть здійснювати контроль;
складаються плани його проведення. На центральній стадії ведеться збір
та обробка інформації. Зібрана інформація (часто отримана з різних
джерел) аналізується, порівнюється з реальним станом справ на об’єкті,
що перевіряється, оскільки інформація, отримана від його керівництва та
інформація, отримана з інших джерел, часто не збігаються. До підсумкової
стадії відносять такі дії:

прийняття рішення за підсумками контролю; доведення його до адресата (а
в необхідних випадках і до відома громадськості, правоохоронних органів,
інших осіб, зацікавлених у результатах контролю); надання допомоги
підконтрольній структурі в наведенні порядку на об’єкті; контроль за
виконанням рішень, прийнятих за підсумками контролю.

Безумовно, при проведенні контролю не завжди всі стадії-дії мають місце.
Наприклад, не завжди результати контролю необхідно доводити до відома
громадськості або правоохоронних органів (але завжди – до відома
зацікавлених осіб).

управління і, на кінець, контроль як функція управління. Це пояснюється
тим, що кожен виробничий цикл або соціальний процес відрізняється
певними характеристиками та вимагає управлінських впливів, що
забезпечують досягнення наміченої заздалегідь мети. Для цього орган, що
виробляє управлінські впливи, повинен своєчасно знати про їх
необхідність та мати деякі конкретні вихідні характеристики, які можуть
знадобитися для підготовки впливу.

Мета контролю – зіставлення відповідності процесу розширеного
відтворення інтересам невпинного зростання матеріального і культурного
рівня життя людей. Мета, заради якої організовується контроль,
фіксується в його програмі у вигляді конкретних задач.

Функції контролю – це виявлення і вивчення фактичного стану справ,
зіставлення його з поставленими цілями, оцінка вивченої діяльності,
прийняття заходів по усуненню виявлених порушень. Контроль мас наступні
функції: сигнальна, профілактична і інструктивна.

Всі функції контролю між собою тісно пов’язані і утворюють впорядковану
систему управління. Сутність контролю, як однієї з функцій управління,
можна визначити як систему спостереження і перевірки процесу
функціонування та фактичного стану об’єкту, яким керують з метою
визначення обгрунтованості і ефективності прийнятих управлінських рішень
та результатів їх виконання, виявлення відхилень від вимог цих рішень,
усунення негативних ситуацій та інформування про це органів управління.

Контроль як функція управління має тісний взаємозв’язок з іншими його
функціями (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Взаємозв’язок контролю з іншими функціями управління

Господарський контроль відбувається планомірно, але виникають різного
роду ситуації, причини, що зумовлюють відхилення від плану. Виникає
необхідність визначення цих відхилень. І це завдання вирішується з
допомогою функції контролю, який оцінює відповідність результатів
діяльності встановленим плановим завданням.

План – це комплекс завдань, що впливають на об’єкт розпорядчим чином, а
також економічно. Підприємство безпосередньо із об’єктів управління
формує ту чи іншу систему. Такий же вплив має стимулювання та
регулювання. Тому правомірно шукати форму впливу контролю. Контроль
також має два значення: він не тільки дає можливість отримати інформацію
про об’єкт, але й впливає на нього – покращує виконавчу дисципліну.
Таким чином, приходимо до висновку, що завдяки впливу на дійсність
контроль проявляється в двох основних значеннях – як функція управління
і як важливий принцип управління.

Управлінський цикл може бути і буває застосований до кожної функції
управління, а функції взаємодіють між собою, проникаючи одна в одну.
Тому контроль планується і контролюється його організація. Тим більше,
що аналітична робота – це дії, що використовуються в будь-якій функції:
в плануванні і організації, стимулюванні і регулюванні.

Отже, контроль є важливим принципом управління, загальною функцією
управління, методом управління та складовою частиною управлінського
циклу.

Вплив контролю на стан управління розглядається в двох аспектах:

вплив контролю на конкретні функції управління і його вплив на загальні
функції управління. Тут контроль проявляється в якості стадій процесу
управління або в якості загальної функції у формі перевірки конкретних
рішень або у формі комплексних ревізій. Як стадія процесу управління
контроль частіше знаходиться (здійснюється) в процесах, які є виконанням
тих чи інших конкретних функцій управління.

Загальна і конкретна функція управління, не дивлячись на схожість назви,
нічого спільного на мають в суті обсягів, технологій і мети роботи.
Конкретна функція – це комплексна, відносно автономна частина системи
управління, а загальна функція – це один із специфічних видів
управлінської роботи. Друге відноситься до першого як частка до цілого.
Тому контролюючи конкретну функцію управління – її організаційну
структуру і процеси, методи, обов’язково контролюють і всі загальні
функції управління, що застосовують в дані] конкретній функції. Таким
чином контролюється, наприклад, планування ремонту обладнання,
організація складських робіт, стимулювання якості продукції і багато
інших функцій управління.

Контроль як соціальна функція існує в системі державного економічного
управління незалежно від суспільно-політичного ладу і типу економічних
відносин. Проте зміст і місце контролю в системі управління
обумовлюється характером соціально-економічних відносин та політичної
організації суспільства.

Так, в Україні система контролю сформувалася на фундаменті
командно-адміністративного устрою, де через сильну централізацію
управлінських структур увага зверталася на політичні функції контролю і
його масовість, що негативно позначалося на компетентності та
об’єктивності. В результаті чого об’єкти управління поступово стали
відходити від реального контролю, а процес контролю ставав все більш
формальним, що передусім, позначилося на темпах розвитку економіки. В
умовах ринкових відносин стали формуватися нові органи державного
контролю. Тільки в останні роки були створені Рахункова палата Верховної

Ради України, Міжвідомча комісія з питань демонополізації економіки.
Ліцензійна палата. Державне казначейство України тощо. Система
критеріїв, яка дозволяє порівняти якісні характеристики реального і
формального контролю, наведена в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1.

Порівняльна характеристика формального і реального контролю

Критерій

Формальний контроль Реальний контроль

Забезпечення заданого рівня норм функціонування

Не забезпечує

Забезпечує

Сприйняті я об’єктом

В більшості випадків як негативна діяльність

Як конструктивна діяльність

Масштабність

Орієнтований на часткові сторони діяльності об’єкта і проводиться
нерегулярно

Орієнтований на комплексний стан об’єкту в цілому здійснюється
регулярно

Часовий аспект

Звернений в минуле, оцінює завершену діяльність

Орієнтований на майбутнє, сприяє виконанню завдань

Психологічний фактор

Не враховує психологію та реакцію осіб, які перевіряються

Враховує психологію осіб, які перевіряються

Система оцінок

Використовує приблизні оцінки

Ґрунтується на точних оцінках

Наявність зворотного зв’язку

Не створює регулярний зворотній зв’язок з об’єктом управління

Здійснює постійний зворотній зв’язок з об’єктом управління

Точність і оперативність інформації

Отримує інформацію з запізненням

Отримує достовірну інформацію

Надійність

Ненадійний

Представляє надійну систему

Нові законодавчі та інші правові акти значно обмежили державний контроль
за господарською діяльністю підприємств, організацій і установ, а в
окремих сферах взагалі виключали можливість його застосування, що
призвело до різкого скорочення відомчого контрольно-ревізійного апарату.

Численні порушення і зловживання в державі в значній мірі є результатом
дуже слабкого контролю з боку міністерств і відомств. Причина такого
становища в тому, що положеннями про податкові, казначейські, митні та
інші державні контрольні органи не передбачено проведення ними ревізій
збереження державного майна і коштів. Тим більше таке завдання не
ставиться і для аудиторських фірм, оскільки, як і підприємці, аудитори
піклуються лише про інтереси замовників, встановлюючи достовірність їх
звітності, охороняючи від претензій податкових інспекцій.

Отже, зміни, які відбулися за останні роки в економіці України вимагають
докорінної перебудови управлінських функцій держави, а контроль
господарської діяльності необхідно зосередити на виконанні таких
завдань:

забезпечення виконання державних замовлень, планових завдань та платежів
до державного і місцевого бюджетів;

виявлення внутрішньогосподарських резервів збільшення виробництва і
підвищення конкурентноздатності продукції, зниження витрачання
матеріальних, трудових і грошових ресурсів;

зниження невиробничих витрат і втрат, попередження і виявлення недостач,
розкрадань і випадків нецільового використання засобів;

контроль за достовірністю даних бухгалтерського обліку та звітності.

Таким чином, постає завдання вирішення протиріч між необхідністю чіткої
регламентації діяльності контролюючих органів та дублювання функцій, що
виникають на цін основі. Існуюча в теперішній час роз’єднаність
контролюючих органів саме і є відображенням глибокої диференціації та
жорсткої структуризації в самій системі контролю, За таких умов кожен
орган не викликає об’єктивної потреби в яких би то не було узгодженнях
їх дій. Але так як зараз кожен орган діє ізольовано, питання про те, що
вони входять в одну систему, вимагають не тільки свого обґрунтування,
але й розв’язання цієї проблеми в організаційному плані, тобто розробки
пропозицій по створенню інтегруючого компоненту.

Першим кроком до становлення нових контролюючих структур, характерних
для ринку, стало прийняття в 1990 p. Закону України “Про державну
податкову службу в Україні” та в 1996 p. Указу Президента України “Про
утворення Державної податкової адміністрації”‘.

Проте, створення податкової служби не вирішувало всіх проблем здійснення
державного господарського контролю, тому в 1993 p. був прийнятий Закон
України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”.

Зазначеними законодавчими актами визначаються основи державної системи
контролю в Україні, права і обов’язки органів державної влади
і-управління, органів місцевого самоуправління, підприємств,
організацій, установ, посадових осіб і громадян, а також структуру і
організацію системи контролю, інші норми, які стосуються державної
системи контролю.

Державні органи влади і управління, користуються правом контролю і
здійснюють його в наступних формах:

безпосередньо (самостійно);

шляхом створення спеціальних контрольних органів або підрозділів
апарату;

шляхом залучення або надання доручень існуючим наглядовим і контролюючим
органам як на державному, так і на регіональному і місцевому рівнях.

В сфері державного фінансового контролю Контрольно-ревізійне управління
Мінфіну України і його органи на місцях своєю багаторічною діяльністю
довели необхідність існування з метою забезпечення законності витрат і
збереження державних коштів. Подальше покращання і вдосконалення
контрольно-ревізійної діяльності отримується відсутністю її
законодавчо-нормативної бази. Останнє прямо перешкоджає успішному
виконанню ревізійним апаратом фінансових органів завдань в боротьбі з
організованою злочинністю.

Для підвищення ефективності зусиль контрольно-ревізійного апарату
потрібна ефективна правова основа, яка б дозволила виконувати покладені
на неї функції на всіх господарських суб’єктах.

Реорганізація та часткова ліквідація складних вертикальних структур
усувають в багатьох випадках підстави для здійснення відомчого контролю.

Це зумовлює скорочення сфери застосування ревізій і підвищення ролі
“живого” контролю (безпосереднього, щоденного) власника або керівника за
безпосередніми виконавцями господарської діяльності; поєднання в
багатьох випадках в одній особі виконавця та особи, зацікавленої в
результатах справи; взаємний контроль учасників групової діяльності в
товариствах.

Зміна соціального устрою в нашій державі призвела до оздоровлення
господарської діяльності і зменшення потреби в контролі. Велику роль в
цьому відіграла децентралізація, впровадження приватної та колективної
власності, різноманітність видів підприємницької діяльності, зростання
кількості малих та середніх власників.

Зменшення потреби в контролі обумовлена збільшенням питомої частки
недержавних форм власності. Це зумовило перекладання контрольних функцій
держави на власника.

Розширення ринкових зв’язків, відновлення комерційного кредиту та
комерційного розрахунку вимагає достовірності бухгалтерського обліку та
звітності. Уява про єдину форму власності змінюється поняттям
господарського різноманіття устрою. Узагальнюються функції та інтереси
різних устроїв. Виникають розбіжності і у багатьох випадках протиріччя
між державними та груповими інтересами, між управлінцями та підлеглими,
між колективом та окремими особами. Ці протиріччя можуть породжувати
незаконні, господарське недоцільні та інші негативні дії. Значна їх
частина не завжди може бути виявлена та припинена
внутрішньогосподарським контролем.

Часто виникає необхідність проведення фінансового контролю (податкової
інспекції та ревізійних служб Міністерства фінансів) в зв’язку з
суперечками, які виникають між державою та суб’єктами господарювання
(підприємством) та окремими особами.

Розбіжності, які можуть виникати між інтересами держави та суспільства,
з однієї сторони, та інтересами окремих суб’єктів господарювання та осіб
– з іншої, можуть стати об’єктом правового контролю (ревізії на вимогу
правоохоронних органів та судово-бухгалтерської експертизи). Об’єктами
їх контролю стають правопорушення, які зачіпають інтереси держави,
суспільства, особи. Протиріччя між інтересами суб’єктів господарювання
стають об’єктом контролю спеціалізованих інспекцій (екологічної,
санітарної, торговельної тощо). Ними забезпечується захист здоров’я та
інших прав населення та окремої особи. Можливі розбіжності між
інтересами підприємства, окремих його підрозділів, служб та
співробітників є об’єктом внутрішньогосподарського контролю, здійснення
якого дозволяє виявити та попередити факти посадових зловживань і втрат.

Узгодження інтересів суб’єктів господарювання, що входять в партнерські
відносини (фінансових установ та державних органів), вимагають
аудиторського контролю. Аудиторський контроль попереджує та не допускає
можливість збитку, який наноситься фінансовій установі
неплатоспроможністю отримувачів позик, постачальнику – надійністю
отриманого від покупця векселя, кредитору – можливістю банкрутства
боржника.

В межах державного сектору та акціонерних товариств можливе збереження
відомчого контролю у випадках, коли підприємство має вертикальну
структуру управління з традиційними взаємовідносинами між вищестоящими
та підпорядкованими ланками. Інколи необхідність відомчої ревізії
виникає і в приватнопідприємницьких фірмах, які мають складну
вертикальну структуру. Але дієвість відомчого контролю, виходячи з
досвіду минулих часів, викликає значні сумніви. В умовах планової
системи це була найпоширеніша форма контролю, але вона показала низьку
ефективність.

Проте роль господарського контролю в економіці не знижується. В Україні
визначився новий напрямок розвитку контролю господарської діяльності
підприємств – незалежний аудиторський контроль.

Зародився він закордоном тоді, коли вперше виникло розмежування
інтересів між особами, які безпосередньо займалися управлінням
підприємством (менеджерами) і власниками підприємств. На цьому етапі
почала зростати кількість акціонерних товариств і аудитор посів
центральне місце, відстоюючи інтереси сторін (передусім акціонерів),
зацікавлених в об’єктивних бухгалтерських показниках діяльності
підприємств. З часом сформувався і зміст сучасного аудиту, який набув
значного поширення у країнах з розвинутою ринковою економікою.

В 1993 p. прийнято Закон України “Про аудиторську діяльність”, який
визначає правові засади здійснення аудиту в Україні і спрямований на
створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту
інтересів власника.

Цим законом створена Аудиторська палата України, яка функціонує як
незалежний, самостійний орган на засадах самоврядування.

Отже, зміни в соціально-економічній ситуації і в системі господарського
управління обумовили необхідність радикальних перетворень в організації
та методиці контролю.

Під методологією контролю слід розуміти вчення про метод наукового
дослідження, тобто знання всієї сукупності способів і прийомів
теоретичного пізнання господарських явищ з точки зору їх законності,
доцільності і достовірності. В широкому розумінні методологію можна
охарактеризувати як вчення про структуру, логічну організацію, методи і
засоби діяльності в області теорії і практики. В прямому розумінні
методологія контролю е вчення про методи, які застосовуються в науці
контролю для вивчення предмету її пізнання. Метод науки про контроль
визначається характером і змістом предмету, який вивчається, він
розроблюється теорією в тісному зв’язку з його змістом. Методологія
визначає, що і як вивчається за допомогою теорії. Методологія –
генеральний шлях пізнання, а методи визначають як йти цим шляхом.

Методи здійснення контролю, як і його предмет, виникають та змінюються
разом з розвитком суспільства. Вони залежать від рівня розвитку
виробничих сил та характеру виробничих відносин.

Метод розроблюється наукою і складає її внутрішню основу. Він є
природною складовою та логічним продовженням методології і теоретично
пояснює або генетичне передбачає доцільні засоби, прийоми і форми
розв’язання поставленої задачі.

Метод представляє собою сукупність певних прийомів. Він так
відрізняється від прийому, як ціле відрізняється від частини. Прийом –
це момент методу.

Дослідження в господарському контролі – це процес, який включає вивчення
і розв’язання різних за характером та ступенем загальності і
направленості задач: від вузькоспеціальних до загальнотеоретичних, які
мають велике методологічне значення. Для цього використовуються загальні
і специфічні прийоми пізнання, тобто прийоми, які вироблені в рамках
науки про контроль або запозичені з споріднених наук.

Спеціальну групу в системі дослідження науки про контроль складають
загальнонаукові методичні прийоми пізнання, під якими розуміють систему
певних способів, прийомів, правил і рекомендацій по вивченню об’єктів
контролю. Особливість їх полягає в тому, що вони: а) не настільки
універсальні, як всезагальний філософський метод; б) не пов’язані зі
специфікою одиничного об’єкту дослідження.

В науці про контроль застосуються наступні загальнонаукові методичні
прийоми дослідження: спостереження і експеримент, ідеалізація і
формалізація, аналіз і синтез, індукція і дедукція, гіпотеза і аналогія,
вимірювання і обчислення, опис і порівняння тощо.

Специфічність загальних наукових методичних прийомів в науці про
контроль проявляється в залежності від об’єктів пізнання, технічних
засобів, які застосовуються дослідниками, умов, в яких здійснюється
процес пізнання.

За останні роки в науку про контроль проникли методичні прийоми
соціології, психології, математичної логіки, кібернетики, теорії
інформації, закріплюються зв’язки господарського контролю з філософією,
традиційною формальною логікою, статистикою тощо. Застосування цих
прийомів дозволяє одержати відповіді на питання: чи існує зв’язок між
безгосподарністю, розкраданням, розтратами, привласненням і рівнем
заробітної плати; приписками, викривленням звітності і незаконним
отриманням премії; безгосподарністю і рівнем управління; розкраданням і
станом обліку; кількістю проведених ревізії і виявлених сум розкрадань
тощо. Апріорно на ці питання відповісти не можливо. Тільки статистичні
дослідження великої кількості матеріалів можуть дати відповіді на
поставлені питання.

Певне значення в господарському контролі мають і конкретні соціологічні
методичні прийоми дослідження (вивчення актів ревізій, анкетування
ревізорів тощо), які супроводжуються іншими прийомами: аналізом
статистичних даних, вивченням архівних матеріалів, оперативних
документів, рішень по матеріалах контролю і інших офіційних документів
контрольно-ревізійної діяльності; усним інтерв’ю і письмовим опитуванням
(анкети); безпосереднім спостереженням; ревізійним експериментом тощо.

Предмет дослідження, який пов’язаний з безгосподарністю, непродуктивним
використанням об’єктів державної та інших форм власності і різними
зловживаннями, часто є детально замаскованим, отже потребує своїх
власних методичних прийомні вивчення і пізнання, які не ідентичні
методичним прийомам вивчення і пізнання, що застосовуються в інших
науках.

Під спеціальними методичними прийомами дослідження розуміють такі
прийоми, які застосовують тільки в господарському контролі, сфера яких
обмежена специфічною областю пізнання, їх особливість полягає в
наступному: а) вони не застосовуються в інших науках; б) одні
застосовуються тільки в одному з розділів науки (внутрішньогосподарський
контроль), інші – в двох або у всіх розділах науки, в той же час вони
чітко не відокремлені від загальнонаукових способів і прийомів,
використовуються в комплексі і взаємопов’язані між собою. В
господарському контролі не має чітких розмежувань між методами
дослідження і методами практичного здійснення контролю. Мова йде про
вироблені ревізорами-практиками прийоми і методи, які відносяться до
побудови і перевірки версій, проведення контрольно-ревізійних дій,
розкриття певних видів зловживань. Способи і прийоми, які виникли в
надрах практики, є її продуктами, а для науки про контроль вони – об’єкт
пізнання. Вона їх пізнає, вивчає і повертає до практики разом з
продуктами своєї власної творчості.

Схематично метод господарського контролю зображений на рис.1.3

Рис.1.3 Метод господарського контролю

Означені методичні прийоми застосовуються як в науковій, так і в
практичній діяльності. Контролюючи один і той же об’єкт можна
застосовувати різні методичні прийоми. Одні в якомусь випадку будуть
ефективні, інші — ні. Завдання і мислення контролерів полягає в тому,
щоб застосувати під час вивчення об’єкту найбільш ефективні методичні
прийоми або їх комбінацію.

Ревізія – це метод документального контролю фінансово-господарської
діяльності підприємств, організацій та установ, дотримання законодавства
з фінансових питань, достовірності обліку і звітності, спосіб
документального виявлення недостач, розтрат, привласнення і розкрадання
грошей і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань.

Ревізії проводяться відповідно до діючого законодавства, як правило,
державними органами контролю і управління для виявлення недоліків в
фінансово-господарській діяльності підприємств, що перевіряються, і
порушень діючих нормативно-правових актів. Вона базується на перевірці
первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та
статистичної звітності фактичної наявності грошових коштів і
товарно-матеріальних цінностей. Результати ревізій оформляються актом,
який має юридичну силу і є джерелом доказів в слідчій та юридичній
практиці.

Під інвентаризацією слід розуміти перевірку наявності та стану об’єкта
контролю, яка здійснюється шляхом спостереження, вимірювання, реєстрації
та порівняння отриманих даних.

В умовах розвитку теорії контролю інвентаризація набула нових ознак,
стала симбіозом прийомів фактичного і документального контролю, а також
прийомів узагальнення і реалізації її результатів, які в сукупності
складають метод наступного господарського контролю. Завдяки її
проведенню можна визначити загальний економічний стан будь-якого
підприємства.

Інвентаризація як метод наступного господарського контролю є основою
внутрішньогосподарського контролю, регламентується діючим законодавством
та проводиться незалежно від проведення ревізії, аудиту,
судово-бухгалтерської експертизи.

В сучасних умовах господарювання мета інвентаризації полягає у виявленні
фактичної наявності і стану об’єкту, що перевіряється, виявленні
відхилень від тих нормативних, планових і багатьох інших характеристик,
у відповідності з якими він може функціонувати, та їх
нормативно-правовому регулюванні.

Завданнями інвентаризації є:

1) забезпечення контролю за наявністю і станом майна, його рухом,
використанням матеріальних, фінансових, нематеріальних, природних та
енергоресурсів у відповідності з затвердженими нормами, планом тощо;

2) виявлення майна, то втратило свою якість, зіпсованого,
невикористаного і непотрібного у господарстві, а також того, що
знаходиться поза обліком;

3) встановлення реального фізичного стану (ступінь зносу) і оцінки
основних засобів та інших засобів праці, що обліковуються на балансі;

4) виявлення стану розрахунків, встановлення фактичної наявності або
підтвердження дебіторської заборгованості;

5) виявлення понаднормове використаних та невикористаних матеріальних
цінностей;

6) перевірка дотримання правил і умов збереження майна;

7) виявлення і усунення фактів безгосподарності та безвідповідальності,
виявлення резервів матеріальних ресурсів, застосування заходів щодо їх
використання;

8) визначення розмірів природного убутку та інших витрат;

9) контроль за станом обліку і звітності матеріально відповідальних
осіб;

10) перевірка дотримання діючих положень про матеріальну
відповідальність.

В свою чергу завданнями інвентаризації при виявленні тих або інших
недоліків є:

1) запобігання негативних явищ в діяльності підприємства;

2) аналіз причин, під дією яких виявлені дані відхилення;

3) створення умов, які роблять неможливими повторення таких недоліків.

Аудит – це метод наступного господарського контролю, що складається із
сукупності методичних прийомів, застосування яких дозволяє визначити
достовірність звітності, обліку, їх повноту та відповідність діючому
законодавству та встановленим нормативам. Суть аудиту полягає в
перевірці публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних
документів та іншої інформації відносно фінансово-господарської
діяльності суб’єктів ведення господарства. Аудит використовує методичні
прийоми всебічної оцінки і зіставлення з метою правильного сприйняття
суттєвих сторін господарських процесів.

Основними завданнями аудиту є:

1) перевірка достовірності бухгалтерської звітності, законності та
доцільності господарських операцій, стану бухгалтерського обліку;

2) проведення аналізу фінансово-господарської діяльності з метою
визначення шляхів підвищення її економічної ефективності;

3) консультування суб’єктів підприємницької діяльності з питань
організації бухгалтерського обліку та внутрішнього фінансового контролю,
податків, удосконалення методів управління;

4) проведення оцінки майна підприємств у зв’язку з їх приватизацією,
банкрутством тощо;

5) захист фінансових інтересів клієнта;

6) проведення наукових досліджень у галузях організації та методології
обліку, управління, фінансового контролю;

7) розробка на договірних засадах проектів, експертних висновків та
інших матеріалів, пов’язаних із створенням нових і реорганізацією діючих
підприємств.

Судова бухгалтерська експертиза є процесуальною дією. спрямованою на
встановлення обставин карної справи та полягає у проведенні дослідження
на основі спеціальних знань у економіці та наданні висновку експертом за
дорученням органів дізнання, слідства, прокуратури та суду.

Судово-економічна експертиза встановлює фактичні дані про обставини
фінансово-господарської діяльності господарюючого суб’єкта, які склалися
під впливом власника або його представника та що мають значення для
правильного розв’язання справи.

До предмету судово-економічної експертизи по карних справах про злочини
в сфері економіки належать:

показники результатів фінансово-господарської доходами та іншим майном)
з боку власника;

факти недостовірного відображення у первинних документах,
бухгалтерському обліку та звітності змісту операцій та фактичних
результатів діяльності організації;

факти використання засобів інших власників та кредиторів з метою, не
пов’язаною із діяльністю організації (особисті цілі розпорядника
засобами);

факти несплати податків внаслідок витрачання засобів, які відповідають
несплаченим податкам, на інші цілі діяльності організації або діяльності
організації, які склалися під впливом розпорядження власністю (особисті
цілі розпорядника засобами).

Судово-експертна діяльність ґрунтується на принципах законності, захисту
прав та свобод особистості, незалежності експерта, об’єктивності та
повноти проведеного ним дослідження.

Як самостійне джерело доказів судово-економічна експертиза використовує
засоби економічного аналізу вихідних даних, які місяться в інших
доказах.

Існують наступні види судово-економічних експертиз:

дослідження документів бухгалтерського обліку і звітності;

дослідження документів з фінансово-кредитних операцій;

дослідження документів про економічну діяльність підприємств і
організацій.

Судова бухгалтерська експертиза є одним із найпоширеніших різновидів
судових експертиз та проводиться за ініціативою правоохоронних органів
та може призначатися тільки після порушення кримінальної справи.

Перевірка – це фактичне вивчення окремих питань діяльності підприємства
або дій апарату управління на підставі заяв, сигналів, скарг або
відповідно до плану роботи суб’єкта, що контролюється. Перевірка, в
основу якої покладені документи, носить назву документальної. Контрольні
перевірки проводяться для загального ознайомлення з
фінансово-господарською діяльністю об’єкта, що перевіряється, або з
окремими його сторонами. Вони, як правило, не потребують використання
складних методик перевірки і застосування професійних знань та вмінь в
галузі контрольно-ревізійної діяльності.

Перевірка представляє собою вивчення певних сторін діяльності та
локальних операцій. Вона, як правило, носить тематичний характер і та
може бути систематичною або періодичною, функціональною та
міжфункціональною, суцільною та вибірковою, проводитись всіма суб’єктами
контролю.

Отже, перевірка – це обстеження та вивчення окремих ділянок
фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації
або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформлюються довідкою або
доповідною запискою.

Господарський контроль як наука е певною системою принципів, категорій і
закономірностей. Їх формулювання знаменує перехід господарського
контролю від емпіричного рівня досліджень до теоретичних узагальнень, до
пізнання суті контролю.

Важливе значення в процесі контролю відіграють його принципи – норми
проведення, обов’язкове дотримання яких визначає ефективність
господарського контролю. Принципи відносяться до фундаменту науки про
контроль і є вихідними вимогами, які визначають її функції, виступають
провідними поняттями, які об’єднують закони і категорії контролю у єдину
і цілісну систему знань.

Ці керівні начала найбільш характерні для області контролю господарських
явищ, які виникли в процесі розширеного відтворення. Вони відображають
основні функції контролю як науки і практичної діяльності суб’єктів
контролю.

Принципи контролю як науки і принципи його здійснення практично
адекватні. Всю систему принципів господарського контролю поділяють на
дві групи: загальні (основні) і часткові (специфічні) (див. рис.1.4).

Найголовнішими принципами діяльності господарського контролю є:

всеосяжність, яка. полягає в поширенні контролю-на всі сфери суспільної
діяльності і на весь господарський механізм;

науковість, яка полягає в застосуванні останніх досягнень науки і
техніки, передового досвіду в процесі здійснення контролю. Тому
контрольний процес в сучасних умовах повинен здійснюватися
висококваліфікованими спеціалістами, які мають, як правило, професійну
підготовку і спеціальний дозвіл (ліцензію) на проведення окремих видів
контролю;

економічність, яка передбачає здійснення контролю з найменшими
затратами, мінімальною кількістю працівників, які володіють спеціальними
знаннями і навичками контрольної роботи;

дієвість, яка передбачає активний вплив суб’єктів контролю на об’єкти
шляхом прийняття ефективних управлінських рішень по усуненню виявлених
недоліків, профілактики та попередженню їх в подальшій діяльності.

Рис.1.4 . Принципи господарського контролю [40, ст 125]

Важливим моментом при реалізації результатів контролю є коректне
дотримання принципів конфіденційності та гласності.

В залежності від змісту господарських операцій, що здійснюються па
підприємстві, застосовують різні методичні прийоми їх контролю.

Прийом контролю – це якісно однорідна контрольна дія ревізора
(перевіряючого) спрямована на виявлення, дотримання певних нормативних
положень суб’єктом господарювання.

Прийоми господарського контролю поділяються на документальні та
фактичні. Вони є важливими складовими частинами здійснення контролю.

Серед методичних прийомів документального контролю можна виділити дві
великі групи, а саме:

А. Методичні прийоми формально-правової перевірки документів, які в
умовах комп’ютеризованої обробки обліково-аналітичної інформації можуть
бути в значній мірі автоматизовані і контрольовані програмне:

перевірка дотримання правил складання, повноти і достовірності
оформлення документів;

співставлення звітних та облікових даних із встановленими нормативами;

перевірка дотримання правил обліку окремих господарських операцій, тобто
перевірка відповідності відображених в документах операцій із
встановленими правилами;

перевірка арифметичних розрахунків тощо.

Б. Методичні прийоми перевірки реальності (достовірності) відображених в
документах обставин і процесів (їх відповідність з здійсненими
господарськими операціями, також в ряді випадків може бути
автоматизована в умовах комп’ютеризованої обробки обліково-аналітичної
інформації):

співставлення даних документів, що відображають операції, з даними
документів, які були основою для цих операції;

одержання письмового підтвердження від третіх осіб про реальність
залишків на рахунках грошових коштів;

перевірка записів в регістрах бухгалтерського обліку та звітності,
правильності кореспонденції рахунків;

аналітичні процедури (розрахунки, які самостійно здійснюються
ревізором);

простеження, під яким розуміють процедуру, в результаті ревізор
(перевіряючий) досліджує деякі первинні документи, перевіряє
відображення їх даних в регістрах аналітичного та синтетичного обліку,
знаходить заключну кореспонденцію і впевнюється в правильності
(неправильності) відображення в обліку відповідної операції;

спеціальні методи (зустрічна перевірка; взаємна перевірка; контрольне
порівняння; відновлення натурально-вартісного обліку; логічне
дослідження господарських операцій тощо).

На відміну від методів документального контролю, методи фактичного
контролю залишаються в значній мірі звичайними, традиційними. Однак, в
ряді випадків комп’ютеризована обробка обліково-аналітичної інформації
дає можливість краще підготуватися до їх здійснення (наприклад, у
вигляді попередньо роздрукованих описів для проведення інвентаризації
товарно-матеріальних цінностей) або які швидше і ефективніше дозволяють
обробити результати такого контролю, як:

огляд;

обстеження;

контрольний запуск сировини у виробництво;

лабораторний аналіз якості товарів, сировини та готової продукції;

експертна оцінка;

перевірка обсягів виконаних робіт;

перевірка дотримання трудової дисципліни та фактичного використання
робочого часу;

втримання усних та письмових пояснень, довідок і відповідей на раніше
розроблені анкети;

контрольне придбання товарів тощо.

Кожен з названих вище методичних прийомів контролю, а тим більше їх
взаємодоповнюючі комбінації та поєднання досить доцільні і успішно
використовуються в різних господарських системах.

Таким чином, методичні прийоми документального контролю та методичні
прийоми фактичного контролю на практиці тісно взаємопов’язані.

В ряді випадків ревізори можуть, якщо це доцільно та ефективно,
доповнювати вже існуючі методичні прийоми внутрішньогосподарського
контролю новими, які раніше не застосовувались.

Прийоми документального контролю застосовують до бухгалтерських
документів, записів в облікових регістрах, даних звітів і балансів, до
статистичних та оперативних матеріалів. При ньому об’єктом
документального контролю є. інформація, що характеризує здійснені
господарські операції (рис. 1.5).

Рис.1.5 . Документальні прийоми господарського контролю

Для виявлення суперечностей в змісті окремих документів використовуються
прийоми, які відносяться до першої групи, що використовує формальну
арифметичну нормативно-правову перевірки.

Окремо слід зазначити про деякі методичні прийоми контролю, які останнім
часом виділені в групу прийомів узагальнення і реалізації результатів
контролю (табл.1.2 ).

Таблиця1.2

Прийоми узагальнення результатів контролю та їх зміст

Узагальнення Зміст

1

2

Групування недоліків

Класифікація і групування недоліків господарської діяльності за
економічною однорідністю і хронологічною послідовністю

Документування результатів проміжного контролю

Складання відомостей вибіркової інвентаризації цінностей, актів
ревізії, каси, актів обстеження місць зберігання цінностей тощо.

Аналітичне групування

Складання таблиць, схем, графіків, відомостей, машинограм

Слідче-юридичне обгрунтування

Вилучення оригіналів документів, отримання пояснювальних записок від
посадових осіб, матеріально відповідальних та інших працівників

Систематизоване групування результатів контролю за результатами ревізії
комплексної ревізії діяльності підприємства і додатках до нього. Видання
наказу, розпорядження, проведення службового розслідування

Контроль за виконанням прийнятих рішень

Вибір об’єктів спостереження і отримання інформації про їх
функціонування у відповідності з управлінським впливом за результатами
контролю. Перевірка достовірності інформації і фактичного стану об’єктів
контролю

Отже, використання системи способів документального і фактичного
контролю складає основу методу господарського контролю, розкриває його
специфічність та комплексний характер.

Під час здійснення фактичного контролю суб’єкт його виконання
ознайомиться з підконтрольним об’єктом шляхом прямого сприйняття
сутності тих чи інших властивостей об’єкта. Прийоми фактичного контролю
застосовуються на двох стадіях проведення контролю: до відображення
даних в обліку і після їх відображення. На першій стадії фактичний
контроль здійснюється в “чистому вигляді” і є досить трудомістким. Отже,
здійснення постійного систематичного фактичного контролю в практичній
діяльності є досить проблематичним, оскільки це призводить до залучення
додаткового контролюючого персоналу, а також значно збільшує витрати
часу на його проведення, ніж при здійсненні документального контролю.
Однак, фактичний контроль є незамінним тому, що він забезпечує високу
достовірність даних про об’єкт, що контролюється.

На другій стадії проведення контролю здійснюється не тільки фактичний
контроль, а й документальний – шляхом порівняння фактичного стану та
його документального відображення в обліку. Це обумовлено тим, що через
відсутність у всій повноті необхідної інформації, окремі прийоми
фактичного контролю не здатні забезпечити відтворення всієї картини
господарської діяльності, тому фактичний контроль слід обов’язково
доповнювати контролем документальним. Їх спільне застосування дає змогу
встановити дійсний стан об’єктів, розробити заходи щодо усунення
недоліків, зловживань тощо.

1.2. Види контролю, його цілі та завдання

В системі категорій, за допомогою яких розглядається поняття контролю,
важливе місце займає суб’єкт контролю.

Суб’єктами в контрольному процесі виступають носії прав і обов’язків –
особи та органи, що мають повноваження на здійснення контролю за
виробничою та фінансовою діяльністю підприємства, а також право
втручатися в його оперативну діяльність (припиняти або обмежувати їх
діяльність, усувати від роботи певних осіб) та самостійно притягувати
винних до відповідальності.

Органи, що контролюють окремі сторони діяльності підприємства, органи
державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи
зобов’язані діяти тільки в межах повноважень, які передбачені
Конституцією та законами України. До повноважень суб’єктів контролю
відносять; є здійснення контролю за власною ініціативою без перешкод в
будь-який час в межах своєї компетенції; включаючи право на отримання
необхідної документації, статистичних звітів, довідок та інших
матеріалів, пояснень посадових осіб, які відображають зміст їх
діяльності з питань, що перевіряються тощо. Цим повноваженням
відповідають обов’язки підконтрольних суб’єктів створювати контролюючим
суб’єктам умови, необхідні для роботи.

Підконтрольні суб’єкти – це посадові та матеріально відповідальні особи,
які відповідають за ведення обліку, надходження, експлуатацію,
витрачання, використання підконтрольного об’єкту тощо.

Згідно з чинним законодавством суб’єкти контролю мають право ставити
питання про притягнення порушників до дисциплінарної відповідальності, а
також порушувати перед судово-слідчими органами питання про покарання
винних осіб:

в розробка рекомендацій превентивного характеру. Повноваження з розробки
рекомендацій превентивного характеру реалізуються в процесі узагальнення
результатів контролю, виявлення і вивчення причин конкретних недостач і
порушень, умов, які їх викликали, розробки і впровадження
попереджувальних заходів організаційного та виховного характеру, надання
рекомендацій і обов’язкових вказівок підконтрольним суб’єктам щодо
застосування відповідних превентивних заходів (табл. ).

Таблиця . Повноваження посадових осіб органів державного контролю

п/п

Правоохоронні органи

Основні права

1

2

3

1

Прокуратуpa

безперешкодно входити у приміщення незалежно від форм власності та
підпорядкування

мати доступ до матеріалів і документів, необхідних для перевірки

викликати громадян та посадових осіб і вимагати від них пояснень

вимагати від керівників проведення перевірок, ревізій діяльності
підприємств

давати розпорядження про усунення порушення законодавства

2

Міліція

безперешкодно, у будь-який час входити на територію та у приміщення
підприємств, оглядати їх з метою припинення злочинів, переслідування
осіб

отримувати на письмовий запит відомості

перевіряти при підозрі документи, необхідні для з’ясування питань із
дотриманням правил

складати протоколи про адміністративні правопорушення та накладати
адміністративні стягнення

вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб підприємства
відомості про факти

3 Державна служба по боротьбі з економічною злочинністю безперешкодно
входити у приміщення підприємств різних форм власності і здійснювати їх
огляд

вилучати необхідні матеріали, опечатувати приміщення

вимагати обов’язкового проведення перевірок, ревізій і інвентаризацій
діяльності підприємств

отримувати пояснення про факти порушення законодавства

вилучати документи, які мають факти підробки

перевіряти грошові та інші бухгалтерські

документи з витрат та надходження матеріальних цінностей

отримувати від банків та інших кредитних установ необхідні відомості,
копії документів

4 Служба безпеки України (СБУ) отримувати на письмовий запит керівника
органів СБУ від підприємств дані та відомості, необхідні для
забезпечення державної безпеки України

входити у погодженому порядку з адміністрацією підприємства на його
територію та в приміщення

5 Пенсійний фонд України отримувати інформацію і документи, що
стосуються нарахування і сплати внесків до цього фонду, перевіряти
правильність складання цих документів

застосовувати фінансові санкції

накладати адміністративні стягнення

притягувати до відповідальності посадових осіб і громадян, винних у
порушенні законодавства з пенсійного страхування

6 Фонд соціального страхування України контролювати правильне
використання коштів фонду

безперешкодно отримувати документи і відомості, що стосуються сфери їх
діяльності

накладати адміністративні штрафи

стягувати у безакцентному порядку недоїмку і пеню по платежах до фонду
соціального страхування

7 Державна митна служба України контролювати дотримання вимог митного і
податкового законодавства суб’єктів підприємницької діяльності при
переміщенні предметів і валютних цінностей через кордон

отримувати документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на
службу завдань

застосовувати адміністративні штрафи

порушувати кримінальні справи

конфісковувати предмети, що є об’єктами порушення митних правил

8 Державний комітету справах захисту прав споживачів безперешкодно
входити і обстежувати будь-які приміщення

проводити контрольні перевірки правильності розрахунків зі споживачами

тимчасово, до усунення виявлених недоліків, припиняти діяльність
підприємств у сфері торгівлі та громадського харчування опечатувати

9 Державна інспекція по контролю за цінами

Міністерства економіки України проводити перевірки бухгалтерських
документів, книг, звітів, калькуляцій тощо, пов’язаних з установленням і
застосуванням цін

обстежувати приміщення підприємств

припиняти операції підприємств по рахунках у банках

застосовувати фінансові санкції за порушення правил встановлення і
застосування цін

накладати адміністративні штрафи на посадових осіб
підприємств-порушників

10 Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку безперешкодно
входити на підприємства і мати доступ до документів та інших матеріалів,
необхідних для проведення перевірок

вимагати для перевірки необхідні документи та іншу інформацію у зв’язку
з реалізацією своїх повноважень

проводити самостійно або разом з іншими відповідними органами перевірки
і ревізії фінансово-господарської діяльності емітентів

накладати адміністративні стягнення, штрафні та інші санкції за
порушення законодавства

вилучати під час перевірок на термін до трьох діб документи, які
підтверджують факти порушення законодавства про цінні папери

11 Рахункова палата України

отримувати та ознайомлюватися з усією без винятку інформацією і
документацією, щодо правових, фінансово-економічних підстав використання
коштів Державного бюджету України

отримувати від посадових осіб об’єкта необхідні бухгалтерсько-фінансові
матеріали та іншу документацію, перевіряти і ревізувати грошові та
бухгалтерські документи,, звіти, кошториси та інші документи

отримувати від Національного банку України та його установ необхідні
документальні підтвердження банківських операцій і стану рахунків

вживати невідкладних заходів, щодо усунення виявлених у ході ревізії,
перевірки правопорушень та притягнення до відповідальності осіб, винних
у скоєнні правопорушень

12 Ліцензій на палата України

контролювати здійснення державної реєстрації суб’єктів підприємницької
діяльності

проводити перевірки порядку видачі ліцензій перевіряти документи з
питань ліцензування та перерахування плати за видачу ліцензій

безперешкодно входити до виробничих приміщень для обстеження і
з’ясування питань, пов’язаних з перевіркою отримувати пояснення

призупиняти дії ліцензій

13 Державний комітет статистики країни

перевіряти достовірність статистичних даних шляхом проведення перевірок
на підприємствах

накладати адміністративні штрафи на посадових осіб підприємства за
порушення правил обліку і статистики

14 Державний комітет стандартизації, методології та сертифікації України

безперешкодно відвідувати підприємства

отримувати необхідні відомості та матеріали

оформляти матеріали щодо накладання штрафів у разі порушення стандартів,
норм і правил

складати протоколи про адміністративні правопорушення у свої сфері

15 Державна санаторно-епідеміологічна служба

контроль за проведенням санітарних і протиепідемічних заходів

безперешкодний вхід на територію та у приміщення підприємств

застосування фінансових санкцій та адміністративних штрафів за порушення
санаторного законодавства

16 Анти монопольний комітет

безперешкодно входити на підприємства

мати доступ до документів та інших матеріалів, необхідних для проведення
перевірки

вимагати усних або письмових пояснень

накладати адміністративні та фінансові санкції

17 Органи державного пожежного нагляду

проводити у будь-який час у присутності керівника (власника) або його
представника пожежно-технічні перевірки підприємств, отримувати
необхідні пояснення, матеріали та інформацію

здійснювати контроль за виконанням протипожежних вимог

притягувати до адміністративної відповідальності посадових осіб

застосовувати штрафні санкції

18 Державна служба зайнятості України

безперешкодно відвідувати підприємства з метою контролю за дотриманням
законодавства про зайнятість населення

стягувати з підприємства штрафи за порушення законодавства про
зайнятість населення

ознайомитися з документами й отримувати їх копії щодо зайнятості
населення

призупиняти діяльність суб’єктів господарювання

19 Державний комітет України по нагляду за охороною праці

безперешкодно, у будь-який час проводити перевірку підприємства щодо
дотримання законодавства про охорону праці, отримувати від керівника
необхідні пояснення, матеріали та інформацію

зупиняти експлуатацію підприємств, об’єктів, окремих виробництв

притягувати до адміністративної відповідальності працівників, винних у
порушенні законодавства про охорону праці

накладати штрафні санкції

20 Державна інспекція праці Міністерства праці та соціальної політики
України

безперешкодно відвідувати підприємства

знайомитися з документами і отримувати їх копії щодо питань дотримання
законодавства про працю

застосовувати адміністративну відповідальність

21 Державний комітет України з монополії на виробництво та обіг

спирту, алкоголь них напоїв і тютюнових

проводити перевірки підприємств, що виробляють, зберігають,
транспортують та реалізують спирт

здійснювати контроль за якістю спирту. алкогольних напоїв і тютюнових
виробів, наявністю на них марок акцизного збору

отримувати необхідну інформацію

22 Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю

безперешкодного входити до місць будівництва об’єктів

проводити контрольні перевірки, а також перевірки за звертаннями
зацікавлених юридичних і фізичних осіб

накладати штрафи за правопорушення у сфері містобудування

23 Державний комітет України по земельних ресурсах

безперешкодно відвідувати підприємства щодо використання та охорони
земель

складати протоколи і розглядати справи про адміністративні
правопорушення

24 Державна екологічна інспекція Міністерства екології та природних
ресурсів України

обстежувати підприємства перекладати акти перевірок і протоколи щодо
порушення законодавства про охорону навколишнього середовища

розглядати справи про адміністративні правопорушення

Господарський контроль у нашій країні здійснюють різні органи. До них
належать: спеціальний апарат контролю і перевірки виконання прийнятих
рішень (Міністерство фінансів, адміністративно-правові та інші органи);
контрольно-ревізійний апарат галузевих міністерств і відомств; виборні
громадські органи господарського контролю.

За суб’єктами господарський контроль поділяється на державний,
муніципальний, незалежний і контроль власника (керівника).

Державний контроль здійснюється органами контролю, до яких відноситься
Фонд державного майна України, Міністерство економіки України,
Міністерство фінансів України, Міністерство праці та соціальної політики
України, Держаний комітет статистики України і Національний банк
України.

До державного відноситься також контроль, який здійснюється
спеціалізованими органами, такими як Державний комітет стандартизації,
метрології та сертифікації України, Державна інспекція України із
захисту прав споживача. Державна інспекція України з контролю за цінами,
Антимонопольний комітет України.

Муніципальний контроль здійснюється відповідно до Закону України про
місцеві ради народних депутатів і місцеве регіональне самоврядування.

Незалежний контроль є аудиторським контролем, який здійснюється на
умовах самофінансування.

Контроль власника (керівника) поділяється на внутрішньосистемний та
внутрішньогосподарський і регулюється самим власником.

Державний контроль є досить широким поняттям, він здійснюється усіма
суб’єктами державного управління в межах їх повноважень, при цьому слід
зауважити, то в діяльності суб’єктів управління контроль може виділятися
як самостійна функція або бути лише похідною від їх основної діяльності.

В економічній літературі і в законодавстві України можна спостерігати
поряд з терміном “державний контроль” вживання терміну “державний
нагляд”. В одних випадках вони протиставляються один одному, а в інших –
нагляд або контроль розглядаються як більш широка категорія, що включає
інший термін. Проте поглиблені вивчення цього мигання свідчать, що
контроль є ширшою категорією і включає перевірку виконання рішень і
адміністративний нагляд. Державний нагляд є складовою частиною контролю
і може здійснюватися самостійно, а також бути частиною контрольної
діяльності.

Державний контроль у сфері управління здійснюється уповноваженим органом
як за підпорядкованими йому суб’єктами, так і за такими, що не
знаходяться у його безпосередньому підпорядкуванні. При здійсненні
контролю предметом його є не лише виконання встановлених правил і
стандартів, але й законність дій, аналіз доцільності та ефективності
управлінських рішень.

Державний контроль в Україні здійснюють органи державної влади та
управління. Зовнішні суб’єкти контролю відносяться до “домінуючих”
суб’єктів, наділених владними повноваженнями в процесі контролю. Тут
контролюючий суб’єкт в процесі здійснення І наданих йому повноважень діє
в “чужому” матеріальному інтересі, виконуючи свої службові функції.

Органи державного контролю, що здійснюють і адміністративний нагляд,
можуть застосовувати заходи адміністративного впливу щодо суб’єктів, які
порушують встановлені правила.

Адміністративний нагляд, на відміну від державного контролю,
здійснюється лише по відношенню до суб’єктів не підпорядкованих органу,
що здійснює нагляд. Він стосується питань дотримання норм, правил і
стандартів.

Парламентський контроль – це система нагляду і перевірки процесу
створення, функціонування, встановлення відповідальності за діяльністю
(бездіяльністю), припинення повноважень об’єкта контролю.

Парламентський контроль існує в країнах з парламентською формою
правління.

В залежності від ролі парламенту в управлінні державою, парламентський
контроль поширюється на сфери суспільного життя. Так, відповідно до
Конституції України основними сферами парламентського контролю є
контроль за:

забезпеченням конституційних прав і свобод громадян;

виконанням бюджету і загальнодержавних програм;

виконанням законів та постанов Верховної Ради;

наданням Україною позик, економічної та іншої допомоги іноземним
державам;

укладенням угод про державні позики і кредити, що одержуються з
іноземних джерел.

В системі державного контролю парламентський контроль має істотні
відмінності, які обумовлені статусом контрольно-представницького органу
держави – Верховною Радою. Це – підстава для визначення парламентського
контролю як вищої форми державного контролю, який виходить за межі
традиційного уявлення про державний контроль, як засіб забезпечення
законності в державному управлінні.

Верховна Рада України виконує визначені Конституцією представницькі,
законодавчі, установчі, контрольні функції. Але контрольна діяльність
парламенту регламентована фрагментарне, неповно.

Верховна Рада України здійснює парламентський контроль на підставі
Конституції і законів України, в межах власної компетенції стосовно
будь-яких об’єктів за винятком судів та правоохоронних органів. Щодо них
застосовується непрямий парламентський контроль – призначення суддів
Конституційного Суду України, обрання судців у системі судів загальної
юрисдикції та спеціалізованих судів, надання згоди Верховної Ради
України на затримання чи арешт судді, призначення трьох членів Вищої
ради юстиції.

Непрямий парламентський контроль Верховна Рада України здійснює також за
діяльністю Президента України.

Прямий (безпосередній) контроль Верховна Рада України здійснює за
забезпеченням конституційних прав, свобод та обов’язків людини і
громадянина; за діяльністю Кабінету Міністрів України, Генерального
прокурора України, інших державних органів та посадових осіб, яких
обирає, призначає, затверджує Верховна Рада України або на призначення
яких потрібна її згода; за фінансово-економічною діяльністю держави.

Верховна Рада України здійснює загальний контроль за діяльністю органів
виконавчої влади через заслуховування звітів Кабінету Міністрів на днях
уряду в парламенті, інформації з поточних питань, що надходить в
комітети і повідомляється на сесіях, перевірки виконання законів тощо.
Такий контроль стосується діяльності і системи органів виконавчої влади
в межах повноважень парламенту. Отже, межі такого контролю визначаються
саме повноваженнями і не мають ні конкретно закріплених та визначених
форм, ні прямих наслідків.

Народні депутати України беруть участь у парламентському контролі
безпосередньо на підставі Закону України “Про статус народного депутата
України”, а також у складі органів Верховної Ради України, за дорученням
спеціальних суб’єктів парламентського контролю.

Поряд із зовнішнім контролем Верховна Рада України здійснює внутрішній
парламентський контроль стосовно діяльності Голови Верховної Ради
України, першого заступника Голови Верховної Ради України, органів і
структурних підрозділів, комітетів та комісій Верховної Ради, народних
депутатів, уповноважених Верховною Радою осіб для виконання доручень з
підготовки та проведення контрольної діяльності, а також щодо
безпосередньо підпорядкованих об’єктів контролю.

Таким чином, види парламентського контролю за спрямованістю не
відрізняються від інших видів державного контролю.

Рахункова палата створена Верховною Радою України, це постійно діючий
вищий орган державного контролю, який Їй підпорядкований і підзвітний.
Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від
будь-яких інших органів держави. Рахункова палата контролює виконання
Державного бюджету.

В розвинутих країнах світу є спеціальні органи парламентського контролю
за витрачанням державних коштів. У США це Головне контрольне управління
Конгресу, яке очолює генеральний контролер; у Великобританії –
Національна ревізійна Рада, яку очолює головний ревізор; у Канаді –
Генеральний контролер; у Індії – парламентські комітети державної
звітності, бюджетних передбачень, комісії у справах державних
підприємств; у ФРН, Франції, Росії та Угорщині – Лічильні палати.

При здійснені діяльності Рахункова палата має свій апарат управління
(рис.1.6 ).[39,ст 45]

Структура і штатний розклад апарату Рахункової палати затверджує Колегія
Рахункової палати за поданням Голови Рахункової палати в межах бюджетних
коштів, передбачених па її утримання.

Завданнями Рахункової палата є:

здійснення контролю за виконанням законів України та прийнятих Верховною
Радою України постанов, виконанням доходної та видаткової статей
Державного бюджету України, фінансуванням загальнодержавних програм;

Рис.1.6. Структура управління Рахункової палати

здійснення контролю за дорученням Верховної Ради України за своєчасним і
повним надходженням доходів до Державного бюджету України та
використанням за призначенням органами виконавчої влади коштів
загальнодержавних цільових та позабюджетних фондів та подання Верховній
Раді України висновків за наслідками перевірки;

падання консультацій органам і посадовим особам з питань використання
бюджету України;

здійснення за дорученням Верховної Ради України, комітетів Верховної
Ради контрольних функцій щодо фінансування загальнодержавних програм
економічного, науково-технічного, соціальної о і національно-культурного
розвитку та інших програм;

контроль інвестиційної діяльності органів виконавчої влади, перевірка
законності та ефективності використання фінансових ресурсів;

здійснення контролю за виконанням рішень Верховної Ради України про
надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам;

підготовка і надання висновків та відповідей на звернення органів
виконавчої влади, органів прокуратури і суду з питань, то належать до її
відання.

Повноваження Рахункової палати згідно закону поширюються на Верховну
Раду України, органи виконавчої влади, в тому числі їх апарати.
Національний банк України, Антимонопольний комітет України, Фонд
державного майна України та інші державні органи та установи, створені
згідно із законодавством України.

Рахункова палата має право контролювати також місцеві державні
адміністрації та органи місцевого самоврядування, підприємства,
установи, організації, банки, кредитні, фінансові установи та спілки,
асоціації та інші об’єднання незалежно від форм власності, якщо вони
отримують, перераховують, використовують кошти Державного бюджету
України.

При здійсненні своїх повноважень Рахункова палата проводить
контрольно-ревізійні, експертно-аналітичні, інформаційні та інші види
діяльності: фінансові перевірки, ревізії в апараті Верховної Ради
України, органах виконавчої влади. Національного банку України,
експертизу проектів Державного бюджету України, а також проектів законів
та інших нормативних актів; аналізує і досліджує порушення і відхилення
бюджетного процесу і подає свої висновки до Верховної Ради України та її
Комітетів щодо виконання державного бюджету України, у тому числі
фондів, загальнодержавних програм за звітний рік. Перевіряє грошові
документи, бухгалтерські книги, звіти, плани, кошториси витрат та іншу
документацію щодо фінансово-господарської діяльності вказаних вище
органів та суб’єктів господарювання.

У разі виявлення під час перевірок, ревізій та обстежень фактів
привласнення грошей і матеріальних цінностей, інших зловживань Рахункова
палата передає матеріали перевірок, ревізій та обстежень до
правоохоронних органів та інформує Верховну Раду України.

Контрольні повноваження Президента України у сфері виконавчої влади
обумовлені його конституційним становищем глави держави, гаранта
державного суверенітету, додержання Конституції України, прав і свобод
людини.

Президент України має широкі повноваження у сфері виконавчої влади. Вони
стосуються формування організаційної системи органів виконавчої влади,
змісту її функціонування. Президентський контроль у сфері виконавчої
влади здійснюється як безпосередньо, так і через відповідні структури.
Президент контролює і діяльність посадових осіб, що здійснюють підбір
кандидатур на відповідні посади. За таких умов контроль слід розуміти у
його широкому значенні, коли під час співбесіди, ознайомлення з
інформацією, точками зору, аналізом різних ситуацій стає можливим
орієнтуватися у потребах кадрового забезпечення не лише з точки зору
нормативно-формальних вимог, але й інших багатьох обставин.

Важливі функції по забезпеченню конституційних контрольних повноважень
Президента України здійснює Головне контрольне управління Адміністрації
Президента України. У відповідності з повноваженнями, закріпленими в
Положенні про Головне контрольне управління, затвердженому Указом
Президента України в 1995 році, головне контрольне управління здійснює
перевірку виконання органами виконавчої влади, їх посадовими особами, а
також організаціями указів та розпоряджень Президента України. На
управління покладено здійснення контролю за виконанням доручень
Президента України на всіх рівнях виконавчої влади.

Президентський контроль за сферою виконавчої влади має конституційне
закріплення і відповідне упорядкування у нормативно-правових актах.
Здійснення контрольної функції крім правового, має і відповідне
організаційне забезпечення, а отже, президентський контроль, як вид
державного контролю за системою виконавчої влади, здійснюється у межах
конституційних повноважень Президента України, а з
організаційно-правової сторони має всі формальні підстави для виконання
свого призначення, спрямованого на ефективність функціонування системи
виконавчої влади.

Контроль у сфері виконавчої влади України займає важливе місце у системі
державного контролю. Особливість його визначається місцем виконавчої
влади і її органів в механізмі державної влади.

Функція контролю притаманна діяльності майже усіх органів виконавчої
влади. Але якщо одні з них здійснюють загальний контроль і їх можна
віднести до суб’єктів контрольної діяльності, то інші – здійснюють
контрольну функцію, яка посідає основне місце у їх діяльності.

Конституція України визначила вищим органом у системі органів виконавчої
влади Кабінет Міністрів України. Він спрямовує і координує роботу
центральних органів виконавчої влади, а отже, здійснює функцію контролю
для виконання покладених на нього завдань, хоча сам контроль і не
відноситься до основних видів діяльності вищого органу виконавчої влади.

У положеннях конкретних міністерств окремим пунктом виділяється сфера їх
контролю. Так, наприклад. Міністерство економіки України:

здійснює контроль за дотриманням державної дисципліни ціп і тарифів у
галузях народного господарства,

проводить роботу, пов’язану з удосконаленням механізму ціноутворення.

Значними контрольними повноваженнями наділене Міністерство зовнішніх
економічних зв’язків і торгівлі України. У Положенні міністерства
зазначається, що воно:

визначає порядок організації та проведення міжнародних торгів (тендерів)
в Україні та здійснює контроль за їх проведенням, готує пропозиції щодо
порядку експорту та імпорту товарів;

здійснює відповідно до законодавства контроль за додержанням
міністерствами, іншими центральними та місцевими органами державної
виконавчої влади, суб’єктами підприємницької діяльності зобов’язань, що
випливають з міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної
діяльності;

контролює разом з іншими центральними органами державної виконавчої
влади додержання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності
законодавства України в ході здійснення зовнішньоекономічних операцій, а
суб’єктами підприємницької діяльності всіх форм власності – норм і
правил торгівлі;

здійснює контроль за ефективним використанням установами та
організаціями, що входять до сфери його управління, бюджетних коштів.

Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є державний
контроль за витрачанням коштів, матеріальних цінностей та їх
збереженням. Вона контролює стан та достовірність бухгалтерського обліку
і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних
фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях,
які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів.
У той час як Державна податкова адміністрація здійснює контроль за
правильністю обчислення і сплати обов’язкових платежів у бюджет, а також
за додержанням податкового законодавства, органи банківської системи
здійснюють контроль у сфері грошового обігу, кредитування, валютного
контролю тощо.

Міністерство фінансів має право проводити у міністерствах, інших
центральних органах державної виконавчої влади, на підприємствах, в
установах і організаціях, в установах банків та інших
фінансово-кредитних установах незалежно від форми власності перевірки
фінансово-бухгалтерських документів, звітів, планів, кошторисів та інших
документів, пов’язаних із зарахуванням, перерахуванням і використанням
бюджетних коштів, а також одержувати необхідні пояснення, довідки і
відомості з питань, що виникають у процесі перевірок. У разі порушення
встановленого Національним банком за погодженням з Мінфіном порядку
проходження і виконання платіжних доручень по доходах і видатках,
контролюючий орган має право застосовувати до установ банків, зв’язку,
інших установ відповідні фінансові санкції.

Міністерство фінансів покликане розробляти рекомендації в галузі
економічної, фінансової, податкової і кредитно-грошової політики держави
і здійснювати вирішальний вплив на економічну ситуацію в країні. Аналіз
і прогноз руху доходів державного бюджету та пропозиції щодо їх
зростання та підвищення ефективності використання видатків передбачають
і виконання Міністерством фінансів функції фінансового контролю, яка
стосується контролю над видатковою частиною бюджету.

Розглянемо більш детально функції зазначених суб’єктів контролю. При
Міністерстві фінансів діє державна контрольно-ревізійна служба (ДКРС).
Структура та діяльність такої служби визначені Законом “Про державну
контрольно-ревізійну службу України”.

Свою діяльність структурні підрозділи КРС здійснюють шляхом перевірок та
ревізій грошових та бухгалтерських документів, звітів, кошторису та
інших документів, які підтверджують надходження і витрачання коштів та
матеріальних цінностей, проводять перевірки фактичної наявності
цінностей. Вони мають право безпосереднього обстеження та з’ясування
питань на підприємствах, установах та організаціях, де проводиться
перевірка чи ревізія. В разі потреби у всебічному контролі та отриманні
допоміжних даних про об’єкт, який перевіряється, можуть бути проведені
інвентаризації основних фондів, товарно-грошових цінностей, грошових
коштів і розрахунків. З цією ж мстою органи контрольно-ревізійної служби
можуть одержувати від Національною банку України та його установ,
комерційних банків та інших кредитних установ необхідні відомості, копії
документів, довідки про банківські операції.

Юридичною підставою проведення ревізій та перевірок органами
контрольно-ревізійної служби є документ, що підписаний начальником
служби, начальником управління, їх заступниками або керівником
підрозділу служби в районі, місті.

Правовими наслідками здійснюваного органами контрольно-ревізійної служби
контролю можуть бути: вимога до керівників та посадових осіб про
усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і
використання державної власності та фінансів, вилучення до бюджету
прихованих і занижених валютних та інших платежів, порушення питання
перед відповідними органами про припинення бюджетного фінансування і
кредитування при використанні коштів і позичок не за призначенням. До
підприємств, установ, організацій та інших суб’єктів підприємницької
діяльності можуть бути застосовані фінансові санкції, на керівників та
інших службових осіб накладаються адміністративні стягнення.

Головними завданнями Державної податкової адміністрації є здійснення
контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю
обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів,
інших обов’язкових платежів.

Органи державної податкової служби у встановленому порядку мають право
проводити на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від
форм власності і у громадян – суб’єктів підприємницької діяльності
перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів,
товарно-касових книг, показників електронних контрольно-касових апаратів
і комп’ютерних систем, що використовуються для розрахунків зі
споживачами та іншої документації, що пов’язана з відрахуваннями в
бюджет податків та платежів.

Контрольна функція органів податкової системи здійснюється з дотриманням
принципів дієвості, гласності та об’єктивності.

Державна податкова адміністрація веде значну роз’яснювальну роботу щодо
податкової політики та існуючого податкового законодавства через засоби
масової інформації і це є початковою стадією контролю.

Проведення контролю у попереджувальній формі дає змогу уникнути порушень
податкового законодавства тими суб’єктами, для яких це порушення не є
навмисним, а є результатом недостатнього знання законів.
Попереджувальний характер носить контроль органів Державних податкових
адміністрацій за своєчасним поданням платниками відповідних документів,
платежів у бюджет, а також перевірка документації щодо правильності
визначення прибутку, доходу, інших об’єктів оподаткування і обчислення
податків.

Важливим видом державною контролю є судовий контроль. Існування такого
виду державного контролю мас виключне значення для побудови і подальшого
розвитку демократичного суспільства. Судова влада як самостійна гілка
державної влади має чітко визначені стримуючі повноваження по підношенню
до законодавчих і виконавчих органів та керується лише законом.

В судовому контролі можна виділити контроль конституційний, загальних та
спеціальних судів – адміністративних, арбітражних. Суб’єктами судового
контролю є Верховний Суд України, обласні (міські) і регіональні народні
суди. Органи законодавчої і виконавчої влади не мають права втручатися в
судову діяльність. Найвищий контроль за точним і однаковим виконанням
законів здійснює Генеральний прокурор України, який призначається
Президентом за згодою Верховної Ради та звільняється Президентом
України.

Контроль за конституційністю законів та інших законодавчих актів, що
приймають органи влади, здійснює Конституційний Суд України, який
наділений правом зупиняти дію чинних законів і оголошувати їх
неконституційними. Такі закони або інші правові акти втрачають чинність
з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх невідповідність
Основному Законові нашої держави.

Адміністративний контроль у межах своїх повноважень здійснюють майже усі
органи виконавчої влади та їх посадові особи, оскільки функція контролю
об’єктивно притаманна управлінській діяльності, є її невід’ємною
частиною і може у найрізноманітніших формах здійснюватися у процесі їх
управлінської діяльності.

На відміну від контролю, що його здійснює законодавча влада,
адміністративний контроль за своїм характером має внутрішню
спрямованість і стосується, в основному, виконавчої влади.

Відповідно до Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим
органом виконавчої влади, який спрямовує і координує роботу міністерств,
інших органів виконавчої влади, тобто здійснює контроль за всіма ланками
виконавчої влади. За такого контролю має місце персональна
відповідальність посадових осіб – міністрів та їх заступників, за
виконанням завдань, що стоять перед центральним органом виконавчої
влади. Державний контроль, який здійснюється центральними органами
виконавчої влади, має свої особливості порівняно з контролем вищого
органу виконавчої влади. Такий контроль відіграє важливу роль у
зміцненні законності, виконавчої дисципліни, підвищенні рівня
організованості й порядку в системі управління. В процесі контролю
перевіряється використання виділених фондів, звітність про вжиті заходи.

Державний контроль, який здійснюється місцевими органами виконавчої
влади та територіальними органами міністерств, має значно менший обсяг,
але він найбільш наближений до контрольованих об’єктів, а отже і
значення його досить вагоме.

До основних об’єктів зовнішнього контролю слід віднести діяльність
органів виконавчої влади щодо забезпечення:

реалізації єдиної державної політики у різних сферах економіки;

прав і свобод громадян;

надання державних (управлінських) послуг органами виконавчої влади, їх
посадовими особами;

відповідності фактичної діяльності органів виконавчої влади визначеному
законом обсягу їх повноважень;

дотримання в діяльності зазначених органів вимог та норм законодавства.

Особлива увага до контролю у сфері виконавчої влади зумовлена характером
діяльності її органів та посадових осіб, потребою у постійному
зворотному зв’язку із динамікою розвитку суспільних відносин у різних
сферах та контролю за поведінкою учасників цих відносин.

За змістом та напрямками здійснення державний контроль поділяється на:

загальний;

спеціальний: фінансовий, банківський, податковий, митний контроль,
статистичний контроль, контроль за виконанням управлінських рішень,
контроль за проходженням державної служби, контроль за дотриманням
антимонопольного законодавства, контроль захисту інтересів підприємців
та нагляд за законністю конкуренції тощо.

Для виконавчої влади характерний поділ контролю на відомчий і
позавідомчий. Позавідомчий контроль охоплює фінансово-бюджетні
відносини, антимонопольну діяльність, податкову та митну сфери,
приватизацію та роздержавлення майна, навколишнє природне середовище,
державну службу та інші.

Відомчий контроль відноситься до внутрішнього контролю і здійснюється в
системі управління з вертикальною підпорядкованістю суб’єктів.

У міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади
створюються і функціонують самостійні контрольно-ревізійні підрозділи.
Комплектування їх здійснюється у межах загальної чисельності працівників
апарату міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та
органів, що належить до сфери їх управління.

Контрольна функція Національного банку України полягає у здійсненні
контролю за додержанням банками банківського законодавства, економічних
нормативів та власних нормативних актів. Національний банк України у
відповідності до Закону України “Про банки і банківську діяльність” та
згідно з статутом контролює наявність грошових коштів в обігу,
використання кредитів за цільовим призначенням, дотримання касової
дисципліни, правил розрахунків, правильність витрачання коштів з
бюджету, здійснює емісію грошей, контролює діяльність комерційних банків
шляхом проведення перевірок і ревізій, видає інструкції, положення з
касових, кредитних і валютних операцій тощо.

Національний банк підзвітний Верховній Раді. На нього покладається
функція впровадження єдиної державної політики в галузі грошового обігу,
кредиту, зміцнення грошової одиниці, координація банківської системи в
цілому, а відповідно і здійснення контролю в проведенні цієї політики.

Ефективність валютного контролю залежить в основному від якості
інформації, якою володіють відповідні уповноважені органи щодо
торговельних потоків, пакетів зобов’язань і боргів (рис.1.7
).[32,ст186]

Рис.1.7 . Органи валютного контролю в Україні

Національний банк України здійснює:

контроль за дотриманням правил регулювання валютних операцій на
території України з усіх питань, не включених до компетенції інших
держаних органів;

забезпечення виконання уповноваженими банками функцій по здійсненню
валютного контролю.

Уповноважені банки України контролюють валютні операції, які проводяться
через них резидентами та нерезидентами.

Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль
валютних операцій, які проводяться резидентами та нерезидентами на
території України.

Аудиторський контроль – система незалежного контролю порядку здійснення
фінансово-господарських операцій обліку та звітності господарюючого
суб’єкта. Основною передумовою такого контролю є взаємна зацікавленість
господарюючого суб’єкта в особі її власників (акціонерів), держави в
особі податкової служби та аудитора у забезпеченні достовірності обліку
та звітності.

Аудиторський (незалежний) контроль здійснюється незалежними
аудиторськими фірмами, або приватними особами (аудиторами), які занесені
до відповідного реєстру Аудиторської палати України. Аудитор – англ.:
аuditor – особа, що самостійно або як уповноважений аудиторською фірмою
працівник перевіряє стан фінансово-господарської діяльності підприємства
на підставі договору, укладеного з його керівником. Основне завдання
аудитора – надати висновок про фінансовий стан підприємства, що
перевіряється, який в установленому порядку публікується з річним звітом
про діяльність підприємства з його офіційним балансом.

Аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок
(аудиту) та пов’язаних з ними експертиз, консультацій з питань
бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу
господарсько-фінансової діяльності та інших видів економіко-правового
забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.
Метою аудиту є висловлення думки незалежного аудитора щодо
достовірності, законності та повноти, відображення в бухгалтерському
обліку та звітності інформації про господарюючий суб’єкт.

При цьому перевіряються стан обліку діяльності підприємств і
організацій, відповідність звітності даним обліку, правильність
формування прибутку і своєчасність розрахунків з державним бюджетом, а
також розподіл прибутку по акціях, розміру внесеного капіталу та інших
напрямках, які передбачені засновницькими документами. Результати
контрольної перевірки аудиторська фірма оформлює актом, експертним
висновком або іншим документом, узгодженим із замовником. Крім того,
аудиторська фірма може давати висновки про правильність складання
звітності і декларацій, які подаються підприємствами податковим
адміністраціям.

Контроль власника може бути внутрішньосистемним та
внутрішньогосподарським.

Внутрішньосистемний контроль здійсняють міністерства, державні комітети,
концерни, асоціації, акціонерні виробничі об’єднання згідно з
законодавчими та іншими нормативними актами, якими передбачено, що
комплексні ревізії і контрольні перевірки фінансово-господарської
діяльності підприємств проводяться з ініціативи власника, тобто органу,
якому підпорядковано підприємство на правах власності.

Основною метою такого контролю є об’єктивне вивчення фактичного стану
справ суб’єкта господарювання, виявлення та попередження тих факторів та
умов, що негативно впливають на виконання управлінських рішень і
досягнення поставленої мети та доведення цієї інформації до органу
управління.

Внутрішньосистемний контроль передбачає контроль за виконанням планових
завдань по виробничій та фінансово-господарській діяльності,
використанням матеріальних і фінансових ресурсів, недопущенням фактів
безгосподарності; забезпеченням збереженості власності, правильної
постановки бухгалтерського обліку і контрольно-ревізійної роботи;
дотриманням діючого законодавства по виробничій та
фінансово-господарській діяльності.

Внутрішньогосподарський контроль включає контрольні функції, які
здійснюються керівниками (власниками) підприємств, комбінатів,
організацій і установ, концернів, асоціацій у відповідності з діючим
законодавством. Завданням внутрішньогосподарського контролю є перевірка
господарських операцій у виробничих об’єктах з метою недопущення
перевитрат матеріальних і фінансових ресурсів, виконання виробничих і
фінансових планів, раціонального використання робочої сили, впровадження
прогресивних методів праці і технологій в бригадах, дільницях, цехах та
інших виробничих підрозділах, забезпечення збереженості засобів і
товарно-матеріальних цінностей, раціонального використання сировини і
паливно-енергетичних ресурсів, випуску продукції, що має попит на ринку.

Організація внутрішньовиробничого контролю у відповідності з Законом
України “Про підприємства в Україні” покладена на керівника
підприємства. На підставі затвердженого плану працівники, зайняті
управлінням, здійснюють систематичний поточний і оперативний контроль за
виробничою і фінансово-господарською діяльністю підрозділів підприємств.
За результатами контрольних перевірок керівництво підприємства приймає
рішення про вилучення причин, що негативно впливають на діяльність
підприємств.

Об’єктами внутрішньогосподарського контролю на підприємстві є:

природні (землі, ліси, вода тощо) та відтворювані (трудові, матеріальні,
фінансові) виробничі ресурси;

процеси відтворення за стадіями. Завдання внутрішньогосподарського
контролю наступні:

надання інформації про процеси, що відбуваються;

надання допомоги в прийнятті найбільш доцільних управлінських рішень;

отримання інформації для оцінки правильності прийнятих рішень,
своєчасності і результативності їх виконання;

своєчасне виявлення і усунення умов і факторів, які заважають
ефективному веденню виробництва;

коригування діяльності суб’єкта господарювання та його структурних
підрозділів.

Внутрішньогосподарський контроль на підприємствах здійснюють штатні
контролери-ревізори, керівники і співробітники відділів управління
підприємств, а також відповідні посадові особи інших підрозділів у
відповідності з покладеними на них службовими обов’язками за наступною
схемою (рис.1.8 )

Рис.1.8 . Схема внутрішньогосподарського контролю [59,ст 76]

Із наведеної вище схеми видно, що контроль включає в себе чотири основні
етапи:

встановлення нормативних показників;

вимірювання фактичних результатів;

порівняння результатів з нормативними показниками;

аналіз розбіжностей та здійснення за необхідності коригуючих дій. Є два
основних різновиди внутрішніх систем контролю (табл. ).

Таблиця 1.3 . Основні риси бюрократичної та децентралізованої систем
контролю

Параметри Бюрократична система Децентралізована система

Призначення

Основні прийоми

Організаційна структура

Винагорода Підпорядкування співробітників вказівкам менеджерів

Правила, ієрархія, контроль, відбір, навчання

Вертикальна, підпорядкованість зверху вниз, влада посади

Базується на досягненнях співробітників у виконанні завдань Прихильність
співробітників кінцевому результату

Корпоративна культура, самоконтроль

“Аморфна”структура, взаємовплив, влада знань та досвіду

Грунтується на досягненнях групи та розподілі часток між співробітниками

Так, бюрократична система контролю реалізується через адміністративну
систему організації та означає контроль зверху донизу. Дії
співробітників чітко регламентуються правилами та інструкціями. Часто
застосовується поточний контроль.

Децентралізована система контролю є протилежністю бюрократичної.
Співробітники користуються довірою менеджерів, а управлінці впевнені, що
співробітники бажають виконати покладені на них обов’язки. Для виконання
робочих завдань достатньо мінімальних вказівок та стандартів.
Децентралізований контроль нерозривно пов’язаний з такими поняттями як
корпоративна культура, самоконтроль. Без них децентралізована система
контролю неможлива. Така система передбачає й більш ретельний підбір
співробітників, при якому значна увага приділяється особистим оцінкам.
Частіше застосовується контроль за результатами.

В здійсненні внутрішньогосподарського контролю на підприємствах значну
роль відіграють працівники бухгалтерії, зокрема головні бухгалтери. У
відповідності з нормативними документами, головний бухгалтер
підприємства разом з керівниками відповідних підрозділів і служб повинен
контролювати оформлення, прийом і відпуск товарних цінностей, витрати на
заробітну плату, дотримання штатної, фінансової, касової та платіжної
дисципліни, законності списання з бухгалтерського балансу недостач та
інших втрат, проведення інвентаризації цінностей, вимагання у
встановлені строки дебіторської та погашення кредиторської
заборгованості. Крім того, головний бухгалтер нарівні з керівником
підприємства несе відповідальність за порушення правил і положень, що
регламентують фінансово-господарську діяльність.

Органи держави, які виконують контрольні дії, мають різні повноваження,
займають різне місце в системі державних органів для виконання своїх
контрольних функцій.

Державна таємниця – це вид таємної інформації, що охоплює відомості у
сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішньоекономічних
відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких
може завдавати шкоди національній безпеці України.

Рішення (висновок) державного експерта з питань таємниці, видане в межах
його повноважень і зареєстроване Службою безпеки України у реєстрі
відомостей, що становлять державну таємницю, с обов’язковим для
виконання на території України.

Строк дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці
встановлюється державним експертом, він не може перевищувати для
інформації із ступенем секретності “особливої важливості” — 30 років,
для інформації “цілком таємно” – 10 років, для інформації “таємно” – 5
років.

У сфері економіки державною таємницею є наступна інформація (рис.1.9 ).

Рис. 1.9 . Державна таємна інформація у сфері економіки [32,ст347]

Отже, комерційна таємниця – це склад і обсяг відомостей, що визначені
керівником підприємства відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України “Про
підприємства в Україні” та Постанови Кабінету Міністрів України “Про
перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці”.

Не є комерційною таємницею установчі документи, документи, що дозволяють
займатися господарською діяльністю, інформація за всіма встановленими
формами державної звітності, дані, потрібні для обчислення й сплати
податків (інших обов’язкових платежів), та документи про їх сплату й
платоспроможність підприємства, установи, організації тощо.

Для того, щоб отримати інформацію, що є комерційною таємницею ревізор
(перевіряючий) зобов’язаний зробити запит. Проте він не має права робити
запиту посадовим особам про документи з відомостями, що містять
комерційну таємницю, якщо цього не вимагає програма ревізії (перевірки).

Щодо комерційної таємниці існують законодавче закріплені правовідносини
між господарюючими суб’єктами і суб’єктами контролю.

Службова таємниця – склад і обсяг відомостей, що є в розпорядженні
конкретного органу державної контрольно-ревізійної служби або його
посадової особи стосовно об’єктів контролю, контрольних, правоохоронних
та інших державних органів, їх працівників, способів досягнення
визначених законодавством завдань, що необхідні для якісного проведення
контрольно-ревізійних дій, забезпечення відповідної їх раптовості та
ефективності і, які з цієї причини на певний період не підлягають
зовнішньому чи внутрішньому розголошенню.

Службовими таємницями, зокрема, є:

зміст плану контрольно-ревізійної роботи та термін до часу повідомлення
об’єкта контролю про початок проведення ревізії (перевірки);

факти виявлених під час проведення ревізій і перевірок порушень,
зловживань до їх повного документального підтвердження й закріплення в
актах, а також заплановані з цією метою зустрічні перевірки, раптові
інвентаризації готівки і майна, контрольні обміри та інші ревізійні дії;

надані правоохоронними органами оперативні та інші відомості щодо
діяльності підприємств, установ і організацій (вчинених порушень,
зловживань посадових осіб, дані посадовими особами письмові пояснення,
протоколи допиту з конкретних питань тощо);

інформація про оперативну й слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ,
їхніх органів дізнання в тих випадках, коли її розголошення може
зашкодити слідству, порушити право людини па справедливий та об’єктивний
розгляд її справи, створити загрозу життю або здоров’ю будь-якої особи;

конкретні пояснення посадових осіб щодо виявлених фактів зловживань,
крадіжок тощо;

відомості, які містяться у зверненнях громадян щодо їхнього (чи інших
громадян) особистого життя, та інша інформація, що зачіпає (порушує)
їхні права та законні інтереси;

документи, що становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію
(доповідні записки, листування між підрозділами, матеріали колегій
тощо), якщо вони безпосередньо пов’язані з розробкою діяльності ДКРС,
процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю;

інформація банківських і фінансових установ, підготовлена на запити
органів державної контрольно-ревізійної служби;

чернетки матеріалів ревізії і перевірок.

При плануванні та проведенні ревізій і перевірок працівники ДКРС
зобов’язані забезпечувати дотримання службової і комерційної таємниць.
За розголошення державних, службових та комерційних таємниць працівники
органів ДКРС несуть встановлену законодавством відповідальність.

Розголошення посадовою особою державної, комерційної чи службової
таємниці є порушенням трудових обов’язків, за яке передбачено звільнення
з роботи як за одноразове грубе їх порушення згідно Кодексу законів про
працю України.

При проведенні ревізій (перевірок) представники контролюючого суб’єкта
повинні з’ясувати, якими бухгалтерськими методами досягається
збереженість комерційної таємниці.

Сьогодні багато підприємців, спираючись на ідеї своїх бухгалтерів,
застосовують спеціальні методичні прийоми, що призводить до створення
двох паралельних видів обліку, відкритого та секретного бухгалтерського
обліку, призначеного для підприємця. Цей другий облік представлений так
званими тіньовими рахунками, що забезпечують збереженість комерційної
таємниці.

Між двома обліками (зовнішнім та внутрішнім) не спостерігається різниць
(які в житті можуть мати місце), оскільки вони дають однакові результати
двома шляхами: з однієї сторони, шляхом простої реєстрації, що не
розкривають дійсні причини господарських операцій (це зовнішній
бухгалтерський облік, доступний третім особам), з другої сторони,
детальним способом (одночасно аналітичним та синтетичним), що розкриває
суті. операцій.

Проте, навіть в тих випадках, коли власник, бухгалтер підприємства
перекопують, то не захищають комерційну таємницю, слід дуже уважно
перевіряти бухгалтерську, фінансову, податкову інформації, що надається
ними.

Якщо ревізор (перевіряючий) майже переконаний, що комерційна таємниця є
та дуже оберігається, слід перевірити наказ про облікову політику та
ознайомитися з робочим планом рахунків і фактично діючим, та
переконатися, які саме, та як інтенсивно використовуються транзитні
рахунки.

У зовнішньому бухгалтерському обліку протягом звітного періоду
реєструються продаж та купівлі, при цьому витрати фіксуються без
зазначення їх належності до продукції, послуг, інвестицій тощо. У
зовнішньому обліку не списуються реалізовані цінності. Тільки в кінці
звітного періоду, після отримання відомостей про залишки, їх списують
загальною сумою та отримують фінансовий результат, тобто доповнюють
зовнішній бухгалтерський облік даними, отриманими безпосередньо
внутрішнім бухгалтерським обліком.

У внутрішньому бухгалтерському обліку цифри продажу та купівлі беруть із
зовнішнього бухгалтерського обліку, з однієї сторони, завдяки транзитним
(або дзеркальним) рахункам та шляхом самостійної реєстрації фінансових
результатів по господарських функціях, з іншої.

Отже, підприємства та громадяни мають право на комерційну таємницю. Що
саме віднести до такої таємниці, визначає керівник підприємства за
винятками, встановленими Кабінетом Міністрів України. Засоби та заходи
щодо збереження інформації також визначає керівник. Для цього слід
0’юрмити положення про таємницю та перелік конкретних видів таємної
інформації, які необхідно затвердити наказом керівника.

II. Організація контролю в системі управління бюджетними установами.

2.1 КРУ, його цілі та призначення.

В процесі державного регулювання економіки в Україні важливе місце
належить Державній контрольно-ревізійній службі (ДКРС). Основним
критерієм розвитку ДКРС є її роль в провадженні діючої системи
державного управління державним сектором економіки.

Розвиток ДКРС відбувається згідно концепції адміністративної реформи
України, програми діяльності Кабінету Міністрів України та заходів з
дерегулювання підприємницької діяльності.

Метою концепції розвитку ДКРС є дослідження, розробка і поетапне
здізаходів, спрямованих на підвищення її ролі в забезпеченні ефективного
використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів, що на підставі
права власності належать державі, подоланні кризових явищ в економіці.

Контрольно-ревізійна служба діє при Міністерстві фінансів України і
безпосередньо йому ж підпорядковується, її діяльність регламентується
Законом України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”.

Структура ДКРС наступна:

Структура Державної контрольно-ревізійної служби України.

Головне контрольно-ревізійне управління України очолює заступник
міністерства фінансів України, який призначається Кабінетом Міністрів
України. Керівників регіональних контрольно-ревізійних управлінь і
підрозділів призначають вищестоящі керівники за підпорядкованістю.

ДКРС забезпечена висококваліфікованими кадрами, що робить її
найсерйознішою та найважливішою з усіх контролюючих структур України.

Структурні підрозділи контрольно-ревізійної служби є юридичними особами,
що мають самостійні кошториси, поточні та інші рахунки в банках.

Контрольно-ревізійні підрозділи створюються і функціонують як самостійні
структурні підрозділи в міністерствах, інших центральних органах
виконавчої влади, а у разі потреби – в органах, що належать до сфери їх
управління і ставлять єдину контрольно – ревізійну службу відповідного
міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади.

Створення (реорганізація) контрольно-ревізійних підрозділів здійснюється
в межах загальної чисельності працівників апарату міністерств, інших
центральних органів виконавчої влади та органів, що належать до сфери їх
управління, і асигнувань, виділенних на їх управління.

Керівник контрольно-ревізійного підрозділу міністерства, іншого
центрального органу виконавчої влади призначається на посаду і
звільняється з посади міністерством (відповідним керівником) за
погодженням з Головним контрольно-ревізійним управлінням, а керівник
контрольно-ревізійного підрозділу органу, що належить до сфери його
управління, – керівником цього органу за погодженням з керівником
відповідного територіального підрозділу вищестоящої організації.

Начальники контрольно-ревізійних підрозділів міністерств, центральних
органів виконавчої влади підпорядковуються безпосередньо керівникам
зазначених органів і входять до складу колегій цих органів.

Контрольно-ревізійними підрозділами перевіряються:

а) дотримання фінансово-бюджетної, кошторисної дисципліни, ефективність
і цільове використання бюджетних коштів;

б) збереження коштів і матеріальних цінностей;

в) ефективність використання матеріальних, фінансових і трудових
ресурсів, своєчасність документального оформлення господарських
операцій, повноту виявлення та мобілізації внутрішньо-господарських
резервів, причин непродуктивних витрат і втрат;

г) економічний стан підприємств, установ і організацій, виконання
виробничих і фінансових планів, законність здійсненних операцій;

д) правильність та достовірність ведення бухгалтерського обліку і
звітності, фінансових, кредитних і розрахункових операцій, повноту і
своєчасність виконання зобов’язань перед бюджетом;

е) додержання порядку встановлення та засосування тарифів;

є) виконання заходів, спрямованих на усунення недоліків, виявлених
попередньо ревізією або перевіркою.

Термін проведення ревізій та перевірок не може перевищувати 30 днів.
Продовження цього терміну допускається з дозволу керівника органу, який
призначив ревізію або перевірку.

Результати ревізії або перевірки оформляють актом за підписом керівника
ревізійної групи (ревізора), керівника і головного бухгалтера
підприємства, установи, організації, де проводиться ревізія або
перевірка.

Головним завданням ДКРС є здійснення державного контролю за витрачанням
коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю
бухгалтерського обліку та звітності в міністерствах, відомствах,
державних комітетах і державних фондах, бюджетних установах, а також на
підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх
рівнів та державних валютних фондів, подання пропозицій щодо усунення
виявлених недоліків і порушень нормативних актів та запобігання їх у
подальшій діяльності.

Основні функції підрозділів ДКРС наступні:

Організація роботи контрольно-ревізійних підрозділів у республіці Крим,
областях, містах Києві і Сімферополі по проведенню ревізій і перевірок;

Проведення ревізій та перевірок фінансово-господарської діяльності стану
збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку і
звітності в міністерствах, відомствах і організаціях, які отримують
кошти з бюджету та з державних фондів;

Проведення ревізій та перевірок правильності витрачання державних коштів
на утримання місцевих органів державної влади, установ і організацій, що
діють за кордоном і фінансуються за рахунок державного бюджету;

Проведення ревізій та перевірок повноти оприбуткування, правильності
витрачання і збереження валютних коштів;

Здійснення контролю за утриманням недоліків та порушень, виявлених
попередніми ревізіями та перевірками;

Узагальнення наслідків документальних ревізій і перевірок у випадках,
передбачених законодавством, повідомлення про них органам законодавчої
та виконавчої влади;

Розробка інструктивних та інших нормативних актів з питань проведення
ревізій та перевірок;

Розробка інструктивних та інших нормативних актів з питань проведення
ревізій та перевірок, здійснення методичного керівництва і контролю за
діяльністю контрольно-ревізійних підрозділів тощо.

Працівники ДКРС мають право ревізувати і перевіряти грошові кошти та
бухгалтерські документи, звіти, кошториси та інші документи, які
підтверджують надходження та витрачання коштів та матеріальних
цінностей, а також проводити перевірки фактичної наявності цінностей
(грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції,
обладнання тощо). Такі перевірки можуть проводитися у міністерствах,
державних комітетах та інших органах державної виконавчої влади,
державних фондах, на підприємствах, установах і організаціях. Решта прав
забезпечують реалізацію цього, можна сказати, “головного” права.

Таблиця 2.1

Основні права працівників КРУ [40,ст159]

Право Зміст принципу

2 3

Доступу на об’єкт, що перевіряють-ся Для здійснення таких перевірок
працівникам КРУ надане право безперешкодного доступу на склади, до
сховищ. виробничих та інших приміщені, для їх обстеження і з’ясування
питань, пов’язаних провізією або перевіркою

Перевірка бухгалтерських та фінансових Дозволяє перевіряти і ротові то
бухгалтерські документи. зніти, кошториси та інші документи, то
підтверджують надходження і витрачання фінансових та матеріальних
ресурсів

Зупинення операцій на рахунках У випадках, якщо керівництво об’єкта, на
якому необхідно провести ревізію або перевірку, перешкоджає працівнику
державної контрольно-ревізійної служби виконувати свої обов’язки, КРУ
може призупинити операції на поточних та інших рахунках у банках, а
також інших фінансово-кредитних установах

Опечатування приміщення При проведенні ревізій і перевірок працівники
КРУ мають право вимагати від керівників організації, то перевіряється,
проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних
цінностей, грошових коштів і розрахунків. При ньому у разі необхідності
вони можуть опечатувати каси і касові приміщення, склали, архіви та інші
об’єкти

Вилучення документів При виявленні підробок, інших зловживань
працівники КРУ можуть вилучати необхідні документи на строк до
закінчення ревізії або перевірки, залишаючи у справах акт вилучення і
копії чи регістри вилучених документів

Отримання необхідної інформації Працівники КРУ мають право одержувати
від банківських установ необхідні відомості, копії документів, довідки
про банківські операції і залишки коштів на рахунках організацій, де
здійснюється перевірка. Підприємства та організації, у тому числі
недержавної форми власності, зобов’язані надати за вимогою перевіряючих
довідки і копії документів про операції і розрахунки з підприємствами,
установами, організаціями, які підлягають перевірці. Посадові та
матеріально відповідальні особи організацій, що перевіряються,
зобов’язані надавати письмові пояснення з питань, які виникають при
перевірці

Вилучення коштів до бюджету Виявлені ревізіями або перевірками
приховані та занижені валютні га інші кошти можуть вилучатися до
бюджету. До доходу держави вилучаються також кошт, отримані
міністерствами, відомствами, державними комітетами, державними фондами,
підприємствами, установами та організаціями за протизаконними угодами,
без встановлених законом підстав і з порушенням чинного законодавства.
Перед відповідними органами у таких випадках може також бути поставлене
питання про припинення бюджетного фінансування

Застосування адміністратив-них стягнень У передбачених законодавством
випадках на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і
організацій працівники КРУ можуть застосовувати адміністративні
стягнення

Застосування фінансових санкцій До організацій, що перевіряються,
можуть застосовуватися фінансові санкції, передбачені Законом України
“Про державну податкову службу в Україні”. Крім цього, для проведення
контрольних обмірів будівельних, монтажних, ремонтних та інших робіт,
контрольних аналізів сировини, матеріалів і готової продукції, інших
перевірок КРУ може залучати па договірних засадах кваліфікованих
спеціалістів відповідних міністерств і відомств, різних підприємств,
установ і організацій

Проте існують певні обмеження прав органів контрольно-ревізійної служби:
вони не мають права на проведення ревізій та перевірок за власною
ініціативою суб’єктів підприємницької діяльності, які не отримують
коштів з бюджету або з власних фондів.

Однак, такі підприємства мають бути перевірені органами
контрольно-ревізійної служби під час проведення ревізій бюджетних
установ, підприємств і організацій на прохання контрольного чи
правоохоронного органу шляхом проведення зустрічних перевірок договірних
взаємовідносин з об’єктом контролю (виду, обсягу і якості операцій та
розрахунків, що здійснювалися між ними, для з’ясування їх реальності
(повноти відображення в обліку об’єкта контролю)).

Проведення перевірки працівниками контрольно-ревізійної служби
здійснюється при дотриманні таких умов:

ревізія або перевірка можлива тільки за наявності розпорядчого
документа, підписаного начальником Державної контрольно-ревізійної
служби, начальником управління, його заступником або керівником служби в
районі, місті;

з ініціативи контрольно-ревізійної служби ревізія або перевірка
проводиться не частіше одного разу на рік. Ревізія або перевірка за
дорученнями правоохоронних органів може бути проведена в будь-який час;

посадові особи ДКРС зобов’язані пред’являти документ на право проведення
ревізії або перевірки керівниками підприємств, установ та організацій,
що перевіряються;

при вилучені документів у зв’язку з їх підробкою або виявленням
зловживань працівник ДКРС зобов’язаний негайно повідомити про це
правоохоронні органи. Вилучені документи зберігаються до закінчення
ревізії або перевірки. У разі якщо правоохоронними органами не прийнято
рішення про вилучення цих документів, після ревізій вони повертаються
підприємству, установі чи організації.

Посадові особи Державних контрольно-ревізійних служб зобов’язані суворо
дотримуватись: Конституції України, законів України, прав та
інтересів громадян, підприємств, установ та організацій. За невиконання
або неналежне виконання посадовими особами державних
контрольно-ревізійних служб своїх обов’язків вони притягуються до
дисциплінарної відповідальності відповідно до чинного законодавства.

Працівники ДКРС є представниками органів державної виконавчої влади.
Законні вимоги ревізорів є обов’язковими для виконання службовими
особами підприємств, діяльність яких ревізується. Ці особи при виконанні
своїх службових обов’язків перебувають під захистом закону.

Порядок розгляду скарг на дії службових осіб Державної
контрольно-ревізійної служби визначений Законом України “Про держану
контрольно-ревізійну службу в Україні”.

Скарги на дії посадових осіб в районах, містах і посадових осіб
контрольно-ревізійних управлінь розглядаються та вирішуються
начальниками цих управлінь. Скарги на дії посадових осіб Головного
контрольно-ревізійного управління України і начальників
контрольно-ревізійних управлінь Республіки Крим, областей, міст Києва і
Севастополя розглядаються і вирішуються начальником Головного
контрольно-ревізійного управління України.

Скарги на дії ревізорів розглядаються і вирішуються керівниками
підрозділів Державної контрольно-ревізійної служби. Подання скарги не
припиняє дії службових осіб державної контрольно-ревізійної служби.

Посадові особи ДКРС мають право застосовувати до посадових осіб
підприємств, установ та організацій та інших суб’єктів підприємницької
діяльності фінансові санкції у вигляді стягнень.

Таблиця 2.2

Фінансові санкції та адміністративні штрафи ,що застосовуються ДКРС

До кого застосовується фінансова санкція Вид порушення Розмір санкцій.
що застосовується

1 2 3

Платники податків і зборів, за якими виявлено порушення Неповна або
несвоєчасна сплата податку або іншого платежу

Однократний розмір донарахованої за результатами перевірки суми податку
чи іншого платежу

Платники податків і зборів, за якими виявлено порушення Повторне
порушення протягом року після перевірки аналогічного порушення,
встановленого попередньою перевіркою

Двократний розмір донарахованої за результатами перевірки суми податку,
іншого платежу

Особи, які подають звітність За неподання або несвоєчасне подання
органам державної податкової служби податкових декларацій, розрахунків,
аудиторських висновків та інших документів, необхідних для нарахування
податків, а також за неподання або несвоєчасне подання до установ банків
платіжних доручень про сплаті податків, інших платежів 10 відсотків
належних до сплати сум податків, інших платежів

Установи банків, юридичні особи, фізичних осіб – суб’єкта
підприємницької діяльності Неповідомлення у встановлений законом строк
передбачених законодавством органів про відкриття або закриття рахунків

Від 20 до 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян

До вирішення питання про правомірність застосування необхідно
з’ясовувати наступне:

поняття “недоплата”;

порядок проведення податкової перевірки.

“Недоплата” – це частина обов’язкового платежу, податку, недовнесена
платником у встановлений термін. Чинним законодавством передбаченні
санкції за наявність недоплати, а не за помилки під час заповнення
декларації.

Зазначенні санкції (табл. ) застосовуються у випадках, якщо інше не
передбачене законом. Фінансові санкції застосовуються щодо податків,
інших платежів, за якими встановлено обов’язкове подання органам
державної податкової служби податкових декларацій, розрахунків. Рішення
про застосування фінансових санкцій приймається у строк не пізніше 10
днів з дня складання акту перевірки.

Стягненню коштів і застосування фінансових санкцій здійснюється
незалежно від причин, в силу яких відбулося зниження платником суми
податку, інших платежів у податкових деклараціях, розрахунках або
допущене інше порушення чинного законодавства.

Стягненню підлягають усі суми, нараховані за результатами ревізій чи
перевірок, незалежно від фінансового стану підприємства, установи,
організації, іншого суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо платники податків до початку ревізії або перевірки самостійно
виявили порушення в нарахуванні податку або іншого обов’язкового платежу
і письмово повідомити про це органами контрольно-ревізійної служби
(подали уточнену податкову декларацію, рахунок тощо) і здійснили
відповідні розрахунки з бюджетом і державними цільовими фондами (подали
до установи банку платіжне доручення для сплати належної суми податку,
іншого обов’язкового платежу) фінансові санкції не застосовується.

Органи контрольно-ревізійної служби розглядають справи про
адміністративні порушення, пов’язані з порушенням законодавства з
фінансових питань та можуть накладати адміністративні стягнення на
посадових осіб підприємства, установи чи організації, що перевіряється.

Право розглядати справи про адміністративні порушення і накладати
адміністративні стягнення від імені ДКРС в Україні мають начальник
головного контрольно-ревізійного управління в Україні та його
заступники, начальники контрольно-ревізійних управлінь в Республіці
Крим, областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники.

Адміністративні штрафи передбачені за такі правопорушення:

приховування в обліку валютних та інших доходів, непродуктивних витрат і
збитків;

відсутність бухгалтерського обліку або ведення його з порушенням
встановленого порядку;

внесення неправдивих даних до бухгалтерського обліку або статистичної
звітності;

несвоєчасне або неякісне проведення інвентаризації грошових коштів і
матеріальних цінностей;

порушення правил ведення касових операцій;

перешкоджання працівникам Державної контрольно-ревізійної служби у
проведені ревізій і перевірок;

не проведення заходів щодо відшкодування з винних осіб збитків від
недостач, розтрат та розкрадань.

Повторні дії, вчинені особою, яка протягом року була притягнута до
адміністративної відповідальності за такі ж правопорушення, призводять
до накладання штрафу в збільшеному розмірі.

Підрозділи ДКРС проводять ревізії за дорученнями Прокуратури,
Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, податкової
інспекції у випадках, передбачених законодавством. Контрольно-ревізійні
відділи координують свою роботу з місцевими органами виконавчої влади,
фінансовими органами, державними податковими адміністраціями, органами
прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки України, зокрема, у сфері
планування роботи, проведення спільних ревізій і перевірок та особливо
при реалізації матеріалів ревізії.

За зверненнями органів прокуратури, міністерства внутрішніх справ
України, Служби безпеки України, податкової міліції, органів Державної
податкової служби в Україні, Координаційного комітету по боротьбі з
корупцією та організаційною злочинністю при Президентові України ДКРС
проводять ревізії (перевірки) на підконтрольних підприємствах, в
установах та організаціях всіх форм власності, а також суб’єктів
господарювання відносно використання позик та кредитів, гарантованих
коштів бюджетів, або цільового використання коштів позабюджетних фондів.

Підконтрольними для органів ДКРС є центральні та місцеві органи влади
(крім Адміністрації Президента України, Верховної Ради України, Кабінету
Міністерств України), бюджетні установи і організації, а також державні
і недержавні фонди, підприємства, організації, господарські товариства,
об’єднання підприємств, спілки і т. п. Незалежно від форми власності,
відомчої приналежності, підпорядкованості і місця розташування, які
отримують в ревізійному періоді засоби з бюджетів усіх рівнів (в тому
числі засоби державних цільових фондів, які включені у вільний бюджет
держави, або інші державні засоби, направлені на фінансування окремих
програм згідно законів), засоби державних валютних фондів і/або мали
(мають) зобов’язання перед державною відносно цільового направлення
пільг як засобів, які отримані з бюджету.

Ревізії (перевірки) суб’єктів підприємницької діяльності і організацій,
які не входять до складу підконтрольних органів ДКРС, відносно
дотримання ними законодавства з фінансових питань проводяться органами
ДКРС за постановою прокурора, слідчого або особи, яка проводить
дізнання, про проведення ревізії або перевірки, винесеному в ході
розслідування кримінальної справи, а також за зверненням Координаційного
комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при
Президентові України.

Органи ДКРС в Україні взаємодіють з правоохоронними органами з питань
здійснення фінансового контролю на основах самостійного прийняття
рішень, незалежності в діях, невтручання до сфери компетенції один
одного.

Органи ДКРС проводять ревізії та перевірки за зверненнями правоохоронних
органів згідно Закону України “Про державну контрольно-ревізійну
службу”.

За зверненнями правоохоронних органів посадової особи ДКРС можуть брати
участь в проведенні ревізій (перевірок) підприємств, установ та
організацій, які здійснюються іншими органами державного фінансового
контролю.

Ревізія (перевірка) суб’єкту підприємницької діяльності, установи або
організації за зверненням правоохоронного органу і в порядку,
визначеному діючою Інструкцією, може проводитися в будь-який час
незалежно від кількості раніше проведених на цьому суб’єкті ревізій і
перевірок, за виключенням випадків, коли відмічені у зверненні
правоохоронного органу питання за вказаний ревізійний період вже
перевірені за виконанням цього чи іншого правоохоронного органу. В
окремих випадках рішення про проведення ревізій (перевірки) з питань,
які вже були перевірені за зверненням правоохоронного органу, приймає
керівник вищого органу ДКРС.

Звернення правоохоронного органу як відносно проведення ревізії
(перевірки), так і відносно участі у проведенні ревізії (перевірки)
повинно містити:

повну назву підприємства (установи, організації), його місцезнаходження
(адреса, вказана в установчих документах або фактична), дані про
організаційно-правову форму:

короткий зміст фінансових порушень;

конкретні питання відносно дотримання законодавства з фінансових питань,
на які необхідно дати відповідь;

період, за який слід перевірити діяльність організації або установи з
визначених питань.

Звернення правоохоронного органу, підлягає повернення йому для
уточнення, якщо воно не відповідає наведенним вище вимогам цього пункту.

При прийнятті керівником органу ДКРС рішення відносно проведення ревізії
(перевірки) доцільно, щоб звернення правоохоронного органу містило
наступні дані:

про отримання об’єктом контролю бюджетних коштів, засобів державних
валютних фондів або наявності пільг як засобів, які отримані з бюджету;

у яких матеріально відповідальних осіб обов’язково слід провести
інвентаризації і на яких підприємствах, в установах і
організаціях-зустрічні перевірки і за якими питаннями (з обов’язковим
зазначенням місцезнаходження об’єктів зустрічних перевірок);

про розподіли правоохоронного органу, номеру телефону і прізвища, з яким
слід підтримувати зв’язок для розв’язання питань, що потребують
втручання правоохоронних органів.

У випадку перебування матеріально відповідальної або посадової особи
проти якої порушено кримінальну справу, під арештом, а також при
вилученні бухгалтерських документів ініціатором ревізії (перевірки) про
це вказується у зверненні правоохоронного органу.

Звернення правоохоронних органів відносно проведення органами ДКРС
ревізії (перевірок) або виділення посадових осіб для участі у проведенні
ревізій (перевірок) або виділення посадових осіб для участі у проведенні
ревізій (перевірок) розглядаються начальниками Головного
контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних
управлінь в автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і
Севастополі (або їх заступниками, на яких цей обов’язок покладений
відповідальними наказами) або начальниками контрольно-ревізійних
відділів в районах і містах. В результаті приймається одне з наступних
рішень:

звернення правоохоронного органу прийнято до виконання, згідно якого
позапланово виділяються посадові особи для участі у проведенні ревізій
(перевірки);

звернення правоохоронного органу відносно проведення ревізії (перевірки)
прийнято до викання в плановому порядку;

у проведенні ревізії (перевірки) або виділенні посадових осіб для участі
у проведенні ревізії (перевірки) відмовлено.

Позапланові ревізії і перевірки за зверненнями правоохоронних органів
проводяться при наявності хоча б однієї з наступних обставин:

надання прокурором, слідчим або особою, яка проводить дізнання постанови
на проведення ревізії (перевірки), затвердженої в ході розслідування
кримінальної справи;

надання письмових свідоцтв (актів відомчих перевірок, протоколів зборів
трудового колективу, заяв та скарг посадових осіб або інших працівників
суб’єкту господарювання, первинних бухгалтерських документів тощо) по
зловживання та значні фінансові порушення на підконтрольному органі ДКРС
підприємстві, в установі або організації;

надання письмових свідоцтв про фінансові порушення на підконтрольному
органі ДКРС підприємстві, в установі, організації, при умові проведення
їх реорганізації (ліквідації);

надання письмових свідоцтв про порушення діючого законодавства в ході
приватизації майна, яке під час ревізії (перевірки) знаходиться у
відомстві підконтрольного органу ДКРС підприємстві, в установі,
організації;

надання письмових відомостей про нецільове використання позик та
кредитів, гарантованих бюджетом, строк повернення яких об’єктом контролю
порушений.

Посадові особи органу ДКРС направляються за зверненнями правоохоронних
органів для участі в проведенні ревізій (перевірок), які проводяться
іншими органами державного фінансового контролю, при наявності хоча б
однієї з наступних обставин:

проведення органом державного фінансового контролю, якому за діючим
законодавством надані наступні повноваження, ревізії за постановою
прокурора, слідчого або особи, яка проводить дізнання, на підприємстві,
в установі, організації, незалежно від форми власності;

наявність вимоги правоохоронного органу про призначення спеціаліста для
участі в проведенні ревізії (перевірки) на підконтрольному органі ДКРС
підприємства, в установі, організації, яка вже здійснюється іншим
державним органом, якому надані відповідні повноваження.

Звернення правоохоронних органів, які стосуються проведення ревізій
(перевірок) в межах повноважень та компетенції органів ДКРС
підприємстві, в установі, організації ДКРС та оформленні і відповідності
з вимогами, вказаної Інструкції, є обов’язковими для виконання в
плановому або неплановому порядку.

На звернення правоохоронних органів відносно проведення ревізії
(перевірки) на підприємствах, в установах або організація, що не є
підконтрольними органами ДКРС, при відсутності постанов про порушення
кримінальних справ або при умові неотримання ними в ревізійному періоді
позик та кредитів, гарантованими засобами бюджетів, державних не
бюджетних фондів, а також на звернення з питань, які не відносяться до
компетенції ДКРС, ініціатору ревізії (перевірки) в строк не пізніше 10
робочих днів дається обґрунтована відповідь про можливість проведення
про даних обставинах ревізій (перевірок) на вказаних об’єктах органами
ДКРС.

Органи ДКРС не приймають до виконання звернення правоохоронних органів
відносно:

визначення доцільності актів нормативно-правових органів державної влади
та місцевого самоврядування, якщо такі акти прийняті у межах повноважень
останніх;

визначення доцільності складання господарських договорів;

перевірки стану розрахунків між суб’єктами підприємницької діяльності,
спірні питання відносно яких вирішуються у претензійно-позовному порядку
(за виключенням випадків, коли такі питання поставлені постановою
ініціатора ревізії (перевірки);

проведення економічних та інших експертиз;

інших питань, які не входять до компетенції органів ДКРС.

Працівники правоохоронних органів зобов’язані:

сприяти посадовим особам КРУ у виконанні їх обов’язків;

вживати негайних заходів щодо усунення протидій з боку організацій, що
перевіряються;

притягувати винних осіб до встановленої законом відповідальності.

Працівник органу ДКРС, який здійснює (перевірку), виконує службове
доручення і підпорядковується безпосередньо керівнику органу ДКРС.

Ревізор одноособно оцінює фінансово-господарські операції на предмет
наявності в них невиконаних фінансово-правових норм і несе визначену
законодавством відповідальність за якість і повноту виконання службового
доручення. Керівник ревізійної групи в ході ревізії (перевірки), крім
того, приймає ревізійні матеріали від ревізорів і несе відповідальність
за повноту виконання її програми, правильність посилань ревізорів на
нормативно-правові акти і достатність обґрунтування і документування
виявлених ними порушень.

Посадовими особами органів ДКРС слід пам’ятати, що ніхто з представників
правоохоронних органів не має права втручатись в роботу ревізора
(керівника ревізійної групи): зобов’язувати його до здійснення тих чи
інших контрольних заходів, впливати на оцінку ним результатів ревізійних
дій, вимагати від нього надання інформації про результати ревізії
(перевірки) способом, який суперечить вимогам діючої Інституції.

Ревізія, що проводиться за ініціативою органів дізнання та попереднього
слідства, має декілька суттєвих відмінностей, є складною і потребує
залучення до ревізії найбільш кваліфікованих спеціалістів, включаючи і
начальника КРУ. За таких умов матеріали ревізії, як правило, підлягають
судово-бухгалтерській експертизі, що здійснює перевірку та підтвердження
за допомогою документів обсягу недостач; визначає та підтверджує обсяг
матеріальної шкоди, нанесеної посадовими та матеріально відповідальними
особами; встановлює правильність методики проведення документальної
ревізії та достовірності її результатів.

У зв’язку з цим начальник відділу, приймаючи від керівника ревізійної
групи (бригади) матеріали ревізії, що здійснена за дорученням
правоохоронних органів, повинен встановити:

повноту обсягу виконання поставленого перед КРУ завдання;

проведення документальної перевірки кожного з порушених питань;

факти порушень господарської діяльності, на підставі яких зроблені
висновки ревізора (у супровідному листі) і наскільки вони вмотивовані;

методи перевірки, за допомогою яких встановлені факти порушень;

отримання необхідних пояснень службових і матеріально відповідальних
осіб, наявність заперечення ними положення акту ревізії;

правильність встановлення розміру заподіяної матеріальної шкоди;

наявність суперечностей, неточностей, помилок в акті ревізії.

Матеріали, що надсилаються до органів місцевої влади, повинні містити
стислу узагальнюючу інформацію, в якій висвітлюється суть порушень та
пропозиції щодо уникнення їх у майбутньому. Для розробки таких
пропозицій при КРУ доцільно створити аналітичну групу у складі 2-3 – ох
осіб з найбільш кваліфікованих спеціалістів.

До пакету документів, що надсилаються до правоохоронних органів за
наслідками ревізії, мають входити:

лист про сутність зловживань або порушень із посиланням на відповідні
нормативні документи, обсяг заподіяної матеріальної шкоди, а також
прізвища і посади осіб, які скоїли порушення і завдали організації
збитки;

акт ревізії;

оригінали або копії документів, що підтверджують факти виявлених
зловживань;

пояснення осіб, чия діяльність перевірялась, а також інших осіб,
свідчення яких мають значення для перевірки обставин скоєних зловживань;

висновки ревізора щодо цих пояснень.

2.2. Організаційно-методичні питання проведення контрольного процесу в
бюджетних установах

Важливе значення має місце ревізії в системі науки про господарський
контроль, адже від правильного його розуміння залежать перспективи
розвитку самої ревізії та межі її застосування на практиці. Ревізія
тривалий час не претендувала на самостійне наукове значення, її прийоми
були примітивними, переслідували суто практичні цілі, тісно пов’язані з
достовірністю ведення бухгалтерського обліку. Більшість економістів і
зараз уявляють собі ревізію як прикладну дисципліну, що вивчає прийоми
здійснення наступного контролю. Насправді все це має велике теоретичне і
практичне значення.

Ревізія є складовою частиною науки про контроль, про методику і технічні
прийоми вивчення законності господарських явищ, виявлення відхилень у
господарюванні, їх обґрунтування та опис, визначення та відшкодування
матеріальної шкоди, способів профілактики та попередження порушень. Вона
виникла і розвивається на основі творчого застосування сучасних
досягнень обліково-економічних та юридичних наук і спирається на
теоретичні положення науки про господарський контроль. В ній широко
використовуються методи та прийоми, запозичені з обліку, статистики,
економічного аналізу, фінансів та інших наук, що не виключає існування
власних способів контролю, але це не перетворює ревізію на
бухгалтерську, статистичну чи фінансову науку.

Для правильного розуміння сутності ревізії важливо розмежувати
використання нею готових даних інших наук від їх активного застосування
в практиці здійснення ревізії. Методи інших наук не механічно
переносяться в ревізію, а науково оброблюються та пристосовуються до її
мети та функцій. Методика ревізії – це не сукупність розрізнених
способів та прийомів, що взяті із різних наук, а якісно нова методика. В
той же час ревізією не можна розуміти як вчення про щось незмінне,
зведення ревізійних постулатів. Вона постійно розвивається,
поглиблюється та удосконалюється під впливом науково-технічного прогресу
та удосконалення професійної підготовки і матеріальності ревізорів.

Максимальний ефект в ревізійній діяльності досягається при правильному
її планування. Планування ревізій є першим і найбільш важливим етапом
організації контрольно-ревізійної роботи, тому що від цього здебільшого

залежить раціональне використання контрольно-ревізійного апарату,
правильна організація ревізій та їх ефективність.

План ревізій – це документ, в якому вказується перелік
контрольно-ревізійних робіт, які необхідно виконати, кількість часу,
спосіб ревізії, дата початку і закінчення конкретної роботи та
виконавці.

Планування контрольно-ревізійної роботи базується на ст. 2 та ст.11
Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”,
відповідно до яких органи державної ревізійної служби проводять ревізії
та перевірки за своєю ініціативою не частіше одного разу на рік. Як
правило, між черговими ревізіями або перевірками не менше ніж три
місяці.

Плани роботи повинні містити два розділи: контрольно-ревізійну
діяльність та організаційні заходи. У першому розділі передбачаються
ревізії, перевірки, обстеження, рейди, контроль за виконанням прийнятих
рішень, у другому – питання щодо керівництва підзвітними ланками,
вивчення та узагальнення досвіду їх роботи та надання практичної
допомоги; проведення нарад, організації навчання контролерів. В
ревізійному процесі велике значення має вирішення організаційних питань,
до яких, зокрема, відносять: визначення об’єкту ревізії та частоти
проведення ревізій у календарному році з врахуванням кадрової
забезпеченості.

Ефективність, раціональне та цільове використання бюджетних коштів на
утримання організацій, установ та закладів бюджетної сфери багато в чому
залежить від організації фінансового контролю та якості проведення
ревізій їх фінансово-господарської діяльності.

Основними питаннями при ревізії фінансово-господарської діяльності
організацій, установ та закладів бюджетної сфери є перевірка:

правильності планування видатків та утримання бюджетних установ,
закладів та організацій;

дотримання фінансової дисципліни;

законності витрачання коштів згідно з затвердженим кошторисом видатків і
доходів у відповідності з кодами структури економічної класифікації
видатків бюджету України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів
України від 12.02.1998 р. №164;

дотримання встановлених штатів, ставок і фонду заробітної плати;

законності утворення і витрачання позабюджетних коштів;

дотримання касової дисципліни та законності операцій по рахунках в
банку;

забезпечення повноти оприбуткування та законності витрачання
товарно-матеріальних цінностей;

правильності ведення бухгалтерського обліку та достовірності
фінансово-господарської звітності;

перевірка забезпечення керівництвом бюджетної установи, організації,
закладу виконання чинних законодавчих та інших нормативних актів щодо
фінансів та фінансової діяльності, зокрема указів Президента України,
Постанов Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, які стосуються
підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів, оплати праці
працівників, посилення фінансово-бюджетної дисципліни.

Міністерства і відомства, що мають контрольно-ревізійний апарат,
складають перспективні, поточні і річні плани контрольно-ревізійні
роботи.

Перспективні плани складаються, як правило, на п’ять років і включають
заходи по введенню більш досконалих форм і методів господарського
контролю, удосконаленню діючих і розробки нових нормативно-довідкових
матеріалів і методичних рекомендацій з питань проведення
контрольно-ревізійної роботи, з підготовки і підвищення кваліфікації
кадрів контрольно-ревізійного апарату.

Поточні плани контрольно-ревізійної роботи складаються на наступний
календарний рік: вони повинні містити дані щодо назви і місцезнаходження
підприємства, об’єкта ревізій, за який період проведена попередня
ревізія, період поточної ревізії, вид, строк проведення ревізії,
тривалість ревізії в днях, виконавців.

Річний план складається на рік, його підписує керівник
контрольно-ревізійної служби, затверджує керівник міністерства,
відомства, управління. Цей документ є таємним, тому в ньому не
зазначаються особи, які будуть проводити ревізію, але вказується
кількість ревізій в кварталі. План ревізій складається в одному
примірнику, підписується особою, якій це доручено, затверджується
керівником організації, що проводить ревізію, та зберігається під ключем
як документ, що не належить розголошенню, у особи, що очолює
контрольно-ревізійну роботу. Такий порядок складання та зберігання цього
документу продиктований тим, що кожна із запланованих ревізій повинна
бути раптовою.

У деяких центральних організація річні плани ревізій складаються із
зазначенням дати їх початку та завершення, прізвищ контролерів і
ревізорів та ін. даних. Але такий детальний план, як правило, не
виконується на практиці, оскільки протягом року здійснюються не
передбачувані зміни: ревізор може звільнитися, захворіти, піти у
відпустку, приймати участь у позаплановій ревізії іншої установи або
організації. Тому для конкретизації річного плану краще на його підставі
складати квартальні плани графіки ревізій.

Квартальний план складається за 10-12 днів до початку нового кварталу.
Його підписує начальник відділу контрольно-ревізійної служби, затверджує
керівник відомства. На відміну від річних, в квартальних планах
охоплюється ширше коло показників – зазначається період, за який
проводиться ревізія, обсяг і тривалість ревізій.

Квартальний план-графік містить всі дані, які є в річному плані та, крім
того, дату початку ревізії і склад осіб, яким доручається її проведення.

Квартальний план має приблизно таку форму

Квартальний план ревізій

№ п/п Підприємство, що підлягає ревізії Період, за який проводиться
ревізія Дати початку та закінчення ревізії Вид ревізії Затрати праці на
ревізію, людино-днів Відповідальний виконавець

На підставі квартальних планів-графіків керівник ревізійної служби
складає індивідуальні місячні або квартальні плани ревізій для кожного
контролера. Вони складаються в одному примірнику, підписуються тільки
керівником рвійного органу та визначаються виконавцем не пізніше ніж за
10 днів до початку місяця або кварталу, щоб виконавці мали час для
підготовки до ревізії. Ревізор (контролери) зберігають отримані
індивідуальні плани під ключем як документи, що не підлягають
розголошенню Індивідуальний місячний план має, приблизно, таку форму.

Індивідуальний місячний план

№ п/п Установа, що підлягає ревізії Дані про попередню ревізію/ за який
період і коли проводилася Період за яким буде проводитись ревізія Дати
початку і закінчення ревізій Затрати часу людино-днів Вид ревізій Особи,
які будуть проводити ревізію

План ревізії складається на календарний рік за місяць до початку
планового року в кожній організації, що має підвідомчі підприємства та
установи. Складання плану доручається особі, що очолює
контрольно-ревізійну роботу в даній організації. План має приблизно таку
форму.

Затверджую

_________________

(підпис керівника)

________________200_р.

(дата і місяць)

ПЛАН

проведення ревізії на 200_ р.

по __________________________

(назва ревізованого органу)

№ п/п Підприємства, що підлягає ревізії, та його адреса Дані про останню
ревізію В якому кварталі року буде проведена ревізія

За який період проводилась ревізія Ким проведена (КРУ, бригадою відомчих
контролерів, бухгаром-ревізором тощо)

з по

1 2 3 4 5 6

______________________ 200__ р.

В графу 2 вписують назву всіх підвідомчих організацій і установ. Дані
про останні ревізії (графи 3,4) вводяться для контролю за їх
безперервністю: ревізія, що планується, повинна розпочатися з тієї дати,
якою завершилася попередня. Графа 5 показує, ким була проведена
попередня ревізія. Ці дані допомагають при підготовці планування
ревізії, оскільки пояснюють характер, обсяг та направленість
попередньої. Показники графи 6 повинні відповідати вимозі проведення
ревізії не частіше 1 разу на рік та рідше 1 разу в 3 роки.

Зміст плану ревізійної роботи слід орієнтувати на контроль максимально
можливого числа підприємств та високої якості ревізій і перевірок з
найменшими витратами. Він залежить від видів та обсягу передбачуваних
робіт, а також від індивідуальних якостей та навичок працівників
ревізійних органів. Разом з тим, при складанні плану слід враховувати
ряд загальних положень. В план слід включати всю майбутню роботу,
враховуючи те, що в ревізії приймають участь різні спеціалісти. Важливо
визначити їх ділянки та обсяг робіт. Розмежувати коло питань, що
перевіряються, встановити терміни надання матеріалів перевірки.

План ревізії повинен бути обґрунтованим, тобто враховувати умови роботи
об’єкта, що ревізується, тенденції його розвитку, цілі ревізії та
витрати часу на її проведення.

При визначення планових витрат часу необхідно враховувати такі фактори,
як обсяг документообігу, ступінь автоматизації обробки облікової
інформації, порядок перевірки документів (суцільний або вибірковий),
кількість місяців, що підлягають перевірці.

Тривалість ревізій встановлюється для кожного об’єкта в залежності від
обсягу роботи та кількісного складу ревізійної бригади. Кількість членів
бригади та час, необхідний для комплексної ревізії, обумовлені обсягом
господарської діяльності підприємства.

Отже, тривалість ревізії – це кількість днів, що відводяться на ревізію
із зазначенням термінів її початку та завершення (але не більше 30
днів).

Час проведення ревізії визначають в залежності від обсягу ревізій,
кількості і кваліфікації ревізорів. Важливо передбачати, щоб ревізії
проводилися в кожній організації, не більше місяця. Триваліші ревізії
негативно впливають на роботу підприємства, організації та установ, де
вона проводиться.

Обсяг ревізії характеризує трудомісткість контрольно-ревізійних дій.
Загальний обсяг можна виміряти шляхом аналізу більшості показників
діяльності підприємств, організацій та установ та ряду інших факторів.

Отже, обсяг ревізії – це трудомісткість контрольно-ревізійних дій, яка
вимірюється товарооборотом, кількістю підприємств, кількістю справ
(папок) документів тощо.

В планах доцільно передбачати повні ревізії, а також окремі перевірки
виконання прийнятих рішень по проведених ревізіях, то їх здійснюють за
необхідністю (позапланові ревізії).

В ревізії слід розрізняти такі поняття, як ревізуємий період і
балансомісяць.

Ревізуємий період – це період діяльності підприємства, установи та
організації від закінчення попередньої ревізії до початку поточної.
Кожна наступна ревізія повинна охоплювати період починаючи з моменту
закінчення минулої.

На практиці ревізує мий період визначається за кількістю балансомісяців.
За балансомісяць приймають один місяць в ревізуємому періоді, який
підтверджується складанням бухгалтерського балансу, наприклад, з 1
лютого по 1 грудня – 10 балансомісяців.

Крім балансомісяців, тривалість ревізії характеризується і кількістю
людино-днів, що необхідні для її проведення (але не більше 30). Час на
ревізію слід відводити з урахуванням якісного проведення, можливості
правильного оформлення матеріалів та обговорення результатів в колективі
організації. Період проведення ревізій повинен узгоджуватися з
передбачуваними відрядженнями спеціалістів відомства на підвідомчі
підприємства, враховувати участь ревізорів у засіданнях, різних зборах,
семінарі, навчанні тощо.

План ревізії повинен бути гнучким. Це означає, що при плануванні слід
брати до уваги ймовірні події. Наприклад, можливе проведення ревізій на
вимогу слідчих органів, вивчення причин недостач і марнотратства,
тематичні перевірки з актуальних питань фінансово-господарської
діяльності тощо. Отже, план може доповнюватися та уточнюватися виходячи
із конкретних обставин. При плануванні слід уникати шаблонного підходу,
враховуючи, що фінансово-господарська діяльність однотипних підприємств
є індивідуальною.

План ревізії повинен бути конкретним та передбачати виконавців, термін
виконання дій, етапи ревізії, заходи та прийоми досягнення цілей. План
складається так, щоб можна було здійснити контроль за його виконанням.

Необхідно також, щоб план контрольно-ревізійної роботи забезпечував
нормальний режим праці та відпочинку ревізорів.

При складанні плану контрольно-ревізійної роботи передбачається рівно
мірне завантаження працівників ревізійного апарату, а також виділення
резерву часу для позапланових завдань і контролю за виконанням рішень,
що прийняті на підставі результатів раніше проведених ревізій і
перевірок. При плануванні слід виходити з того, щ кожний ревізор повинен
провести за рік 6-8 ревізій, тобто приблизно 2/3 часу бути зайнятим на
ревізіях і перевірках. Час, що залишився, відводиться на підготовку до
ревізій, проведення позапланових ревізій і перевірок, навчання, участь у
семінарах, відпустку тощо.

Під організацією контрольно-ревізійної роботи розуміють комплекс
заходів, направлених на здійснення наступного господарського контролю
безпосередньо в підвідомчих або інших організаціях та установах.
Організація ревізій безпосередньо – це комплекс взаємопов’язаних етапів
здійснення наступного господарського контролю на конкретному об’єкті та
за його межами.

Ревізії фінансово-господарської діяльності організацій та установ
проводяться шляхом перевірки дотримання чинних законів та інших
нормативного-правових актів; уважного і всебічного вивчення наявних
бухгалтерських та інших документів, перевірки правильності відображення
(проведення) в обліку операцій з готівкою і матеріальними цінностями;
проведення зустрічних перевірок в установах банків, постачальників і
споживачів; перевірки зберігання готівки і матеріальних цінностей,
організації їх інвентаризації; перевірка дотримання методики оцінки
майна при реалізації та приватизації, проведення індексації тощо.

Ревізійний процес – це ряд послідовних етапів (стадій) перевірки. Він
містить підготовку до ревізії, співставлення її програми, планування і
організацію інвентаризацій та контрольно-ревізійної роботи на об’єктні
ревізії, перевірку стану господарства, документальну перевірку операцій
та облікових даних.

Рекомендується наступний порядок підготовки до проведення ревізій: а)
збір та накопичення матеріалів по всіх закріплених за ревізором
організацій на майбутній рік; б) підготовка ревізора до проведення
ревізій по конкретній організації та установі з моменту отримання наказу
(для цього необхідно відводити не менше 3-5 днів); в) складання програми
ревізій; г) складання вступної частини акту ревізій та заготівля макетів
описів, відомостей та інших документів, необхідних для узагальнення
матеріалів ревізій; д) отримання спеціального посвідчення на право
проведення ревізій; е) пред’явлення повноважень керівнику господарства
на місці ревізій.

У ревізуємій одиниці рекомендується така схема технологічного процесу
ревізій: а) вирішення організаційних питань з керівництвом ревізуємої
організації; б) обстеження організації і її підрозділів, матеріали якої
використовуються для складання робочого плану або сітьового графіку
ревізії; в) кожний учасник ревізії у відповідності з програмою та
результатами обстеження складає робочий план (індивідуальний графік
ревізії).

В ході комплексної ревізії паралельно і послідовно виконуються багато
різних ревізійних дій і найбільш ефективним способом координації робіт
тут є метод сітьового планування. Перевагами сітьових графіків порівняно
зі звичайним плануванням є детальне відображення всього технологічного
процесу ревізії у його взаємозв’язку та взаємозумовленості, в
технологічній та ресурсній послідовності, а отже, стає легше вносити
корективи, уточнення та доповнення в робочий план, що підвищує гнучкість
керівництва ревізійною бригадою, дозволяє безперервно контролювати
діяльність ревізорів; г) здійснюється ревізійний аналіз основних
показників діяльності підприємства, встановлюються контакти з
громадськими організаціями, вивішується оголошення про проведення
ревізій; д) на підставі вивчення матеріалів проведених на організації
інвентаризацій складається оперативний план їх проведення в період
поточної ревізії.

Відомча ревізія кожного підприємства, організації в кожному окремому
випадку призначається письмовим розпорядженням чи наказом керівника
організації, що ревізує, не пізніше за 10 днів до початку ревізії. Наказ
(розпорядження) про призначення ревізії – це розпорядчий документ
типової форми.

Розпорядження (наказ) реєструється в журналі обліку ревізій, який
містить в основному ті ж реквізити, що і звичайні розпорядження. При
призначенні ревізії з участю декількох ревізорів та спеціалістів у
розпорядженні перелічують всіх членів бригади із зазначенням бригадира,
що відповідає за проведення ревізії.

Наказ може бути загальним для декількох ревізій. Тоді він поділяється на
параграфи, кожен із яких є самостійним наказом про призначення ревізії
окремої організації та установи. Ці накази (розпорядження) зберігаються
як документи, що не підлягають розголошенню.

Копії наказів вручаються посадовим особам, яким доручено проведення
ревізії, за 4-5 днів до її початку. Якщо наказом призначена ревізія
тільки однієї організації чи установи, то завірена належним чином копія
наказу може служити документом, який засвідчує повноваження контролера
(ревізора) на право проведення ревізій. Якщо одним наказом призначаються
ревізії декількох організацій, то копію такого наказу не можна
пред’являти керівникові однієї із організацій, що ревізуються, у якості
засвідчення повноважень ревізора, тому що стануть відомими строки і
порядок проведення ревізій на інших організація і вони втратять свою
раптовість. У таких випадках контролерами (ревізорами) обов’язково
видаються посвідчення на право проведення ревізії із посиланням на номер
і дату наказу, яким призначена ревізія.

Ревізія проводиться ревізором в обсязі, що зазначений у завданні або
програмі. Завдання містить наступні дані: найменування організації та
установи, що підлягає ревізії; перелік основних питань, які вимагають
перевірки. Розширення обсягів ревізії можливе тільки з дозволу керівника
організації, що її призначила.

Завдання (програма) конкретизує зміст, обсяг та порядок проведення
ревізії і складається у двох примірниках. Перший видається на руки
ревізору, а другий зберігається у справах організації, що призначила
ревізію.

Для успішного проведення ревізії, глибокого і всебічного вивчення
фінансової діяльності організації, ревізор повинен до від’їзду на об’єкт
ознайомитися з наступними документами: актами попередніх ревізій і
пропозицій по них; квартальними і річними звітами організації, що
ревізується; законами, положеннями, стандартами обліку, відомчими
наказами та інструкціями, які стосуються діяльності організації, що
ревізується.

Ревізія проводиться з відома керівника організації та з обов’язковою
присутністю головного бухгалтера чи його заступника. При цьому керівник
дає вказівки працівникам про надання необхідних документів, даних і
пояснень, які вимагає ревізор.

Порядок і методи проведення ревізії залежать від багатьох конкретних
обставин. Прийоми і методи, що застосовуються в одному випадку, в інших
випадках можуть бути непридатними. Ревізія – це процес, що вимагає
виявлення творчої ініціативи, знання і поглибленого аналізу стану
економіки підприємства.

Основною фігурою ревізійного процесу є ревізор – посадова особа
вищестоящої організації, діяльність якої полягає: у дослідженні
документального відображення господарських операцій; у роботі в
основному над задокументованими фактами та записами в облікових
регістрах; у використанні та застосуванні під час ревізії знань в
області бухгалтерського обліку, економіки, фінансів, статистики,
планування, а також спеціальних способів та прийомів, якими він
володіє, як спеціаліст ревізор. Робота ревізора заздалегідь визначена
чітко сформульованими питаннями та завданнями у затвердженій програмі
ревізії і здійснюється в контакті зі спеціалістами підприємства,
організації та установи, що ревізується, з обов’язковою участю
зацікавлених осіб.

Ревізор виступає як посадова особа, наділена певними правами та
обов’язками при проведенні ревізії. Він, як правило, є спеціалістом
галузевого обліку, економіки, фінансів, статистики, планування. Але
здійснення ревізій на сучасних підприємствах вимагає не тільки
обліково-економічних знань, але й знань технології галузі.

Перевіряючи по документах певні питання, ревізор, спеціаліст в області
обліку, може бути некомпетентним в інших питаннях. У цих випадках
ревізор через керівника відомства може запросити спеціаліста відповідної
галузі та доручити йому вирішення питань, що цікавлять ревізію. Ревізор
може залучити спеціаліста і для консультації при складанні програми
ревізії (зокрема, при формулюванні питань членами ревізійної бригади).

У випадку, коли зацікавлені особи ставлять під сумнів висновки ревізора
як не спеціаліста в певній галузі, для вирішення спірних питань також
повинен запрошуватися спеціаліст, що має вищу освіту та досвід роботи за
даною спеціальністю. На нього поширюється правило відводу. В ролі
спеціаліста не можуть виступати працівники організації, що ревізується,
та особи, що мають у такій організації родичів, які займають
відповідальні посади.

Запрошеному для участі в ревізій спеціалісту ревізор ставить письмові
питання, на які він повинен дати письмову відповідь. Відповіді
спеціаліст формулює у вигляді висновків, що підписуються ним та
матеріально відповідальною особою, службова діяльність якої
перевірялась.

Рекомендується ставити конкретні питання спеціалісту та вимагати від
нього чітких та зрозумілих відповідей на них. Як і ревізор, спеціаліст
повинен проводити перевірку з обов’язковою участю зацікавлених осіб.
Мають значення знання і правильність застосування спеціалістом
відповідної облікової термінології, назв документів, різних облікових
регістрів, щ необхідні для висновку. Ревізор повинен надавати своєчасну
допомогу спеціалісту.

Спеціаліст має право зробити в акті ревізії свої записи, пов’язані з
виявленим зловживанням. Але заяв юридичного характеру ні у висновку, ні
у акті не повинно бути. На практиці ревізори іноді перевищують
компетенцію спеціалістів і в акті ревізії фіксують дану ними оцінку тих
чи інших фактів, вказують на їх доказове значення. В результаті думка
експерта замінюється думкою спеціаліста.

Інструкція про порядок проведення ревізій передбачає участь в ревізії
осіб, службова діяльність яких перевіряється. Таких осіб називають
зацікавленими, оскільки вони зацікавлені в об’єктивному результаті
ревізії діяльності підприємств. До зацікавлених осіб відносять:
посадових, матеріально відповідальних осіб, інших осіб, що працюють на
підприємстві, яке ревізується.

Участь зацікавлених осіб в ревізії забезпечує об’єктивність та
достовірність її результатів, виключає помилки у висновках ревізії.
Зацікавлені особи мають право:

давати пояснення ревізорами з питань, що мають відношення до ревізії;

знайомитися з усіма документами, що слугують підставою для висновку про
недоліки в роботі установи чи організації;

бути присутнім при інвентаризації цінностей, що знаходяться у під звіті
зацікавлених осіб;

ознайомитися з актами ревізії та представляти в письмовому вигляді
пояснення, зауваження або незгоду;

надавати ревізору відповідні документи;

наполягати на додатковій перевірці фактів, що мають відношення до
виявлення порушень.

З метою забезпечення повноти ревізії та її об’єктивності зацікавлені
особи можуть: заявляти відвід ревізору; вимагати призначення
спеціалістів для перевірки; ставити перед ревізором додаткові питання з
метою отримання по них висновків спеціалістів; представляти в ході
ревізії та по закінченні її будь-які документи; знайомитися з
документами, що вивчаються ревізором, та просити про їх доповнення.

Знайомити осіб з матеріалами ревізії в процесі її проведення слід в
межах, що гарантують зацікавленим особам можливість ознайомитися з усіма
документами, які будуть використані ревізором при складанні висновків.

З метою забезпечення високої якості ревізії може виникнути необхідність
проведення перевірки в інших організаціях. Таку перевірку слід
виконувати особисто ревізору або доручити її іншому
контрольно-ревізійному органу. Останній зобов’язаний виконати доручення
ревізора протягом 10 діб. Окремі доручення ревізора повинні надаватись в
письмовому вигляді та є обов’язковими.

Звернення ревізора одного контрольно-ревізійного органу до ревізора
іншого органу з дорученням про виконання ревізійних дій має назву
окремого доручення ревізора.

Направлення окремого доручення ревізора має на меті розподіл праці по
проведенню ревізії, максимальне скорочення часу її проведення.

Для виконання перевірки шляхом направлення окремого доручення
рекомендується доручати наступні ревізійні дії: вилучення документів, їх
взаємозвірювання, знаття копій, отримання пояснень, проведення
вибіркових інвентаризацій тощо. Більший обсяг роботи ревізор, що
проводить ревізію, повинен перевіряти сам, а не доручати цю роботу іншим
ревізорам. В усіх випадках основні ревізійні дії повинні здійснюватися
ревізором, якому доручено проведення ревізії (інвентаризація,
обстеження, вилучення документів, отримання пояснень тощо).

При визначенні ревізійних дій, які можуть бути виконанні шляхом
направлення окремого доручення, потрібно керуватися ще й тим, що
ревізор, який проводить ревізію, несе повну відповідальність за якість
та строки ревізії. Той ревізор якому направлене для виконання окреме
доручення, персонально відповідає лише за своєчасне та якість виконання
такого доручення.

При визначення виконавця окремого доручення слід керуватися наступним:
а) окреме доручення необхідно адресувати ревізору того ж відомства, в
якому працює ревізор, що направляє доручення; б) окреме доручення для
виконання може бути адресоване будь-яким ревізором відповідному органу
КРУ Міністерства Фінансів України у випадку необхідності або для
контролю.

Ревізор, якому адресоване для виконання окреме доручення, має право
переадресувати його іншому ревізору, якщо він вважає, що отримане ним
окреме доручення виходить за межі його компетенції. Ревізор у такому
випадку повинен повідомити про це органу, що надіслав окреме доручення.

Юридично кожне окреме доручення ревізора повинно бути надано в
письмовому вигляді. Лист, що містить окреме доручення ревізора, можна
оформляти таким чином. В першій, вступній, частині повинен бути точно
зазначений адресат окремого доручення, його виконавець. Окреме доручення
повинно направлятися безпосередньо контрольно-ревізійному органу, якому
підпорядкована організація, що перевіряється. Якщо такий орган
розташований далеко від організації, то окреме доручення необхідно
направляти ревізору КРУ Міністерства Фінансів відповідного району.
Необхідно точно визначити ревізійний орган та його територіальне
розміщення.

В другій, описовій, частині окремого доручення потрібно викладати
обставини ревізії в обсязі, необхідному для якісного виконання окремого
доручення. При цьому важливо вказати на основні версії, що висуває
ревізор в ході ревізії, та що потребують детальної перевірки в інших
організаціях. Можна навіть зазначати основні напрями перевірки (способи,
прийоми тощо).

Заключна частина окремого доручення повинна містити конкретне
формулювання завдання виконавцю. В ній зазначається, за якими
документами та в якій послідовності необхідно здійснити перевірку того
чи іншого питання. При необхідності отримати пояснення від конкретних
осіб, ревізор повинен чітко сформулювати питання, що підлягають
з’ясуванню.

Ревізійні дії в іншій організації можуть здійснюватися на прохання
зацікавлених осіб. В будь-яких випадках ревізор зобов’язаний повідомити
зацікавлених осіб (якщо це не суперечить правилам ревізії), які мають
право брати участь у перевірці того чи іншого питання. Якщо зацікавлені
особи братимуть участь у перевірці питання, ревізор повинен повідомити
про це в окремому дорученні. Ревізор – виконавець окремого доручення
повинен повідомити зацікавлених осіб про час та місце ревізійної дії.
Вирішення питання про присутність зацікавленої особи при виконанні
ревізійних дій сприяє реалізації права зацікавлених осіб в ревізії.

Результати перевірки окремого доручення оформляються аналогічно до
правил оформлення матеріалів ревізії.

Найбільш доцільна сукупність способів та засобів, які застосовуються при
підготовці та проведенні ревізій, оформленні результатів та реалізації
матеріалів носить назву технологічного процесу. Він представляє собою
послідовні операції, що виконує ревізор з моменту отримання наказу на
проведення ревізії до оформлення її матеріалів, які забезпечують належну
якість контролю організації, що ревізується, з найменшими затратами
ресурсів. Технологічні операції по проведенню ревізії поділяються на
наступні п’ять послідовних етапів: підготовка до ревізії, проведення
ревізії; узагальнення матеріалів на підведення підсумків ревізії;
реалізація матеріалів ревізії; контроль за виконанням прийнятих рішень.
Між вказаними стадіями існує тісний взаємозв’язок, а через це результат
кожної з них залежить від своєчасності та якості виконання попередньої
стадії.

Характер та зміст кожної стадії технологічного процесу, затрати фізичної
та розумової праці, а також часу на їх виконання залежать від методів
контролю, що застосовуються, способів та прийомів ревізії, величини
(розміру) ревізуємої одиниці. Раціональним технологічний процес в
ревізії можна вважати коли: а) впроваджена наукова організація
ревізорської праці (НОРП); б) дотримується безперервність ревізії; в)
дотримується послідовності виконання стадій технологічного процесу; г)
досягається мінімальна трудомісткість.

Наукова організація праці ревізора є безперервним процесом, в який
вносяться обґрунтовані зміни, викликані постійним удосконаленням
способів, прийомів і техніки проведення ревізії. Вона визначається
наступними основними елементами:

ретельною підготовкою до ревізії, раціональним та розумним використанням
ревізорами відведеного на підготовку часу;

наявністю раніше розроблених макетів актів, порівняльних відомостей,
запитів, розписок, пояснень та інших матеріалів ревізійного оформлення.
Учасникам ревізії заздалегідь видають зразки актів: інвентаризації
готівки, підзвітних сум, матеріальних цінностей, в яких передбачені й
розписки матеріально відповідальних осіб та їх пояснення за результатами
інвентаризації. Це дає можливість особам, що проводять інвентаризації,
відразу вносити в банк фактичну наявність грошей, цінностей, проставляти
дату та години проведення інвентаризації, найменування підрозділів та
склад комісії. В день завершення інвентаризації керівник ревізійної
бригади має можливість отримати всі акти, один із яких відразу ж
передається в бухгалтерію для виведення результатів;

наявністю систематизованого переліку діючого законодавства, норм
природного убутку та виходу продукції інструктивного матеріалу.
Наприклад, трудомістким процесом роботи є перевірка використання фонду
заробітної плати (плата праці) та розрахунків з працівниками. З метою
скорочення витрат праці на цей вид робіт слід розробляти схеми взаємного
співставлення документів, які є на організації, що ревізується, по одних
і тих же та по різних, але взаємопов’язаних між собою операціях. Такі
схеми дають можливість без особливих труднощів виявляти випадки приписок
заробітної плати, інші порушення та зловживання;

розумним поєднанням кооперації та розподілу праці при виконанні різних
контрольно-ревізійних дій;

раціональною організацією, удосконалення прийомів та техніки виконання
окремих ревізійних робіт.

Акт ревізії досвідчені ревізор пишуть з першого дня, починаючи з
вступної частини, та поступово накопичують матеріали відповідних
розділів. В останній день ревізії уточнюються зібрані та описані в
першому варіанті факти.

Після затвердження планів ревізії починається підготовка до проведення
ревізії, яка складається з наступних етапів.

Етапи підготовки до ревізії (табл.2.3. )

Етапи

Характеристика

Дії ревізора

Перший

Накопичення

Накопичує матеріали про

матеріалів по

діяльність об’єктів, ознайомлюється і

конкретному об’єкту з

вивчає бухгалтерську і статистичну

моменту, коли

звітність, описує і аналізує, робить

ревізору стали відомі

виписки з розпоряджень і постанов, що

об’єкти ревізії

надійшли від вищестоящих організацій

тощо. Ревізор заводить зошит на

кожний об’єкт, куди заносить необхідні дані

другий Починається з

Продовжує поповнювати свої

моменту отримання

записи в робочому зошиті, вивчає

наказу на проведення

матеріали, які характеризують

ревізії на конкретному

діяльність підприємства. Далі ревізор

об’єкті

складає план ревізії

Схема ведення робочого зошита відомчого ревізора наступна:

Детальні дані про організацію, що ревізується.

Дані про виконання рекомендацій та вказівок по раніше проведених
ревізіях, перевірках та інвентаризаціях.

Дані про стан обліку, зберігання та витрачання грошових коштів.

Правильності планування видатків на утримання бюджетних установ,
закладів та організацій.

Законності витрачання коштів згідно з затвердженим кошторисом видатків і
доходів.

Дотримання встановлених штатів, ставок, фонду заробітної плати.

Законності утворення і витрачання позабюджетних коштів.

Дотримання касової дисципліни та законності операцій по розрахунках в
банку.

Забезпечення повноти оприбуткування та законності витрачання
товарно-матеріальних цінностей.

Перевірка забезпечення керівництвом бюджетної установи, організації,
закладу виконання чинних законодавчих та інших нормативних актів щодо
фінансів і фінансової діяльності, зокрема указів Президента України,
Постанов Верховної ради, Кабінету Міністрів України, які стосуються
підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів, оплати праці
працівників, посилення фінансово-бюджетної дисципліни.

Отже, на етапах підготовки до ревізії здійснюється вивчення наявних в
ревізійній організації, в фінансових, банківських та інших установах
планових, звітних та статистичних даних, матеріалів попередньої ревізії
та тематичних перевірок. При цьому використовують також дані аналізу та
висновків по матеріалах звітності, знайомляться зі службовим
листуванням. Ревізори вивчають нормативні акти (закони, положення,
накази), з’ясовують як виконані пропозиції за результатами попередньої
ревізії. Крім того, ревізору слід поспілкуватися з керівництвом відділів
та управлінь (фінансового відділу, відділу праці і заробітної плати,
відділу кадрів тощо) і отримати від них необхідну інформацію.
Начальники управлінь та відділів орієнтують ревізорів на важливі питання
діяльності організації, що дає можливість в плані максимально розкрити
завдання, вид ревізії, обсяг роботи кожного виконавця.

Таке попереднє вивчення дає можливість ревізору попередньо визначити
найбільш слабкі ділянки організації, а отже, визначити основний напрямок
своєї роботи під час ревізії. На підготовку до ревізії та вивчення
матеріалів ревізору бажано виділити не менше трьох – п’яти днів. На
стільки ж може скоротитися час, який ревізор витратить на проведення
ревізії, оскільки йому не доведеться знайомитися із зазначеними даними
на місці, де також може не виявитися повного комплексу перерахованих
матеріалів.

До виїзду на місце проведення ревізії слід провести збори в ревізійному
відділі або з керівником, що призначив ревізію для уточнення основних
завдань майбутньої ревізії, наданню ревізійній бригаді допомоги.

Підготовка до проведення комплексної ревізії фінансово-господарської
діяльності організації чи установи включає наступні етапи: підготовку до
проведення ревізії, оформлення результатів ревізії; прийняття рішень за
результатами комплексної ревізії; організацію контролю за виконанням
рішень, прийнятих за матеріалами ревізії. Програму комплексної ревізії
складають керівник бригади ревізорів і начальник ревізійного відділу або
керівник ревізійної бригади і головний бухгалтер. Послідовність
виконання робіт на різних етапах ревізійного процесу представлено на
рисунку.

Рис.2.1 Послідовність виконання на різних етапах ревізійного
процесу.[40, ст 212]

Від ретельності підготовки до ревізії залежить якість її проведення: чим
краще ревізор (контролер) підготується, тим конкретніше і якісніше він
розуміє свої задачі, тим менше часу затратить на технічну і
організаційну роботу, тим краще організує дієвий контроль і допомогу
працівникам організації чи установи, що ревізується, в усуненні
недоліків. Час перебування ревізора на організації чи установі, що
контролюється, обмежений певною кількістю днів, протягом яких слід
виконати великий обсяг технічної, організаційної, інструктивної,
аналітичної та іншої роботи з таким розрахунком, щоб діяльність
організації чи установи максимально покращилася після ревізії. Тому
ревізор повинен так підготуватися до ревізії, щоб якнайменше витрачати
час на з’ясування на місці ряду організаційних питань і на технічну
роботу.

Після ознайомлення з матеріалами організації, що буде ревізуватися
складається програма ревізії, яка повинна бути вручена ревізору
(контролеру) до виїзду на ревізію. Програма охоплює коло тих показників
і ділянок роботи, які повинні бути перевірені контролером, з
обов’язковою вказівкою методу перевірки (суцільного чи вибіркового).
Вона уточнюється разом з контролером після вивчення ним матеріалів
діяльності організації, що ревізується.

Керуючись програмою ревізії і записами в робочому зошиті, ревізор (при
комплексній ревізії – кожний член бригади) складає графік ревізійної
роботи або робочий план ревізії, в якому перераховуються окремі її етапи
в хронологічному порядку із зазначенням строків виконання кожного з них.
Такий графік допомагає ревізору завчасно розрахувати час, з метою
найбільш ефективного його використання, а також запобігти не розгляду
будь-якого питання програми. Робочий план (графік) має таку форму

Робочий план ревізії

ст. економіста-контролера прізвище ім’я по-батькові

на період з ( …..)

№ п/п Перелік робіт Обсяг ревізії та особи що залучаються Вид ревізії
Термін виконання за планом фактично

1 Інвентаризація касової готівки Гол. бухгалтер, голова ревізійної
комісії Суцільний

2 Обстеження підрозділів організації Відділи, склади мат, гол.
бухгалтер, голова Вибірковий

В процесі підготовки до проведення ревізії керівник групи здійснює
велику організаційну роботу по виконанню робочого плану:

дає доручення членам бригади;

визначає для кожного ділянку роботи, а в разі необхідності ставить
питання про зміну складу бригади;

контролює виконання доручень за строками, що задані;

координує індивідуальні плани робіт;

визначає черговість виконання тих чи інших робіт;

виконує особисто ревізію окремих об’єктів;

знайомить всіх членів з виявленими даними по ревізії і приймає рішення
про поглиблену перевірку тих чи інших фактів;

систематизує матеріали ревізії;

знайомить правління і посадових осіб з матеріалами актів ревізій і
перевірок;

вимагає прийняття дієвих рішень за матеріалами ревізії і готує проект
постанови вищестоящої організації.

Копії робочого плану бригади вручаються її членам, які після
ознайомлення з ним по прибуттю на місці ревізії складають свої
індивідуальні робочі плани. При їх кінцевому оформленні враховуються
результати проведеного на місці дослідження і аналізу основних
показників, тому що вони можуть вплинути на строки, обсяги і напрямки
ревізії. В робочому плані в хронологічному порядку перераховуються етапи
ревізії (інвентаризація, дослідження, документальні перевірки,
оформлення матеріалів ревізії), види господарських операцій, які
підлягають перевірці, ревізійний період, виконавці, спосіб перевірки
документів (вибірковий чи суцільний), строки виконання робіт. З
найбільшою деталізацією в плані відображають трудомістку роботу, яка
пов’язана з перевіркою господарських операцій за даними бухгалтерських
документів, облікових регістрів і звітів.

Для вивчення змісту фінансово-господарських операцій застосовуються
відповідні метод і методичні прийоми документального і фактичного
контролю.

Методи і техніка контрольно-ревізійної роботи значною мірою залежить від
об’єкта контролю і умов його вивчення. Зміст об’єкта контролю за умови
його дослідження визначають вибір і послідовність застосування
спеціальних прийомів і методів документального і фактичного контролю при
проведенні ревізії.

При здійсненні документального контролю застосовуються спеціальні
прийоми.

Документальна перевірка є основним методологічним прийомом ревізії.

Перевірка документів – це не тільки ізольоване їх вивчення. З документів
робиться ряд висновків та узагальнень, що ґрунтуються на взаємозв’язках
різних документів, на їх групуванні, порівнянні та протиставленні. В
ході ревізії вивчати документи можна в несистематизованому
хронологічному порядку або в систематизованому вигляді, тобто із
групуванням за типами операцій. Не можна протиставляти ці два способи
документальної перевірки: кожен з них має свою цінність та область
застосування.

Щоденна господарська діяльність породжує велику кількість різних за
змістом та призначенням документів та природою, кожен їх вид маж свої
специфічні властивості. Документи, що є носіями матеріальних наслідків
здійснених на організації операцій, використовуються в ревізії для
оцінки законності та ефективності діяльності ланки, яка ревізується.
Вони представляють собою доказ фактів виявлених порушень. Виступаючи
засобами відображення господарських операцій, документи в той же час
можуть бути і засобами приховування порушень. Письмові документи, які
вивчає ревізор, відрізняються від інших носіїв інформації своїм
походженням та способами функціонування. Перші відображають конкретні
факти безпосередньої діяльності осіб, закріплені в матеріальній формі
засобами мови. Інше призначення мають фотознімки, ксерокопії тощо,
виготовлені за допомогою технічних засобів. Проте їх теж відносять до
документів ревізійного характеру. Всі види документів виникають та
функціонують в суспільному житті тому, що за певних умов (здійснення
зловживань, виникнення суперечок тощо) можуть виступати засобом пізнання
істини. Ця властивість документів в ревізії стає їх спеціальною
функцією.

До документів в ревізії відносять будь-який письмовий акт спеціально
виготовлений з метою закріплення відомостей про факти, що здійснилися,
які відповідним чином закріплюють факти, дійсності. В якості документів
ревізором можуть бути прийняті будь-які надані зацікавленими особами
письмові відомості, включаючи дані позасистемного обліку, листування
особистого характеру тощо. Всі вони можуть підтверджувати, доводити або
спростувати події. Доказова природа документа визначається не технікою
його виготовлення та відображення дійсності, а характером і сутністю
відображених фактів, які мають значення для ревізії.

В процесі ревізії розглядається та вивчається велика кількість різних
документів, кожна однорідна сукупність яких має свої особливості і
потребує специфічних прийомів їх вивчення. З цією метою розробляється
класифікація документів, за допомогою яких відображаються факти
дійсності.

Документ, який є об’єктом дослідження, повинен бути перевірений
ревізором за формою і за змістом відображених в ньому операцій. Після
перевірки його можна характеризувати як доброякісний або недоброякісний.

Рис.2.2 Класифікація документів в ревізії [40,cт 237]

Перевірка документів по окремих операція або ділянках
фінансово-господарської діяльності об’єкта контролю проводиться
суцільним або вибірковим методом. При відсутності сигналів про
зловживання, крадіжки, суцільним методом перевіряються касові і
банківські операції, розрахунки з підзвітними особами та інші напрямки
діяльності ревізійного об’єкта відповідно до затвердженої програми
ревізії. При вибірковій перевірці окремих напрямків діяльності об’єкта
вивчається частина документів за ревізійний період (квартал, півріччя).

Обов’язково необхідно перевірити документи за грудень місяць. При
виявленні вибірковою перевіркою грубих порушень фінансово-господарської
дисципліни або зловживань суцільній перевірці за весь ревізійний період
підлягають документи, які мають відношення безпосередньо до напрямку
діяльності, де виявлено такі факти.

Документи вивчаються в хронологічному або систематизованому порядку.

Вивчення документів по здійсненню господарських операцій в
хронологічному порядку не раціональне, тому що увага працівника
контрольно-ревізійного органу відволікається завдяки великій кількості
різних об’єктів контролю та операцій. Цей спосіб може застосовуватися в
невеликих організаціях чи установах.

Найбільш раціональним і економічним є систематизований спосіб змісту
фінансово-господарських операцій, при якому перевірка ведеться по
однорідних операція незалежно від час ї здійснення. Такий метод дає
можливість працівникові контрольно-ревізійного органу вивчити
взаємозв’язок окремих операцій за різні періоди часу і підвищує якість і
глибину перевірки.

Перевіряючи зміст документів, працівник контрольно-ревізійного органу
повинен пам’ятати, що часто зловживання і порушення завуальовані за
зовнішньо правильно оформленими документами (фіктивні наряди, трудові
угоди, рахунки, акти, розписки і т.д.). При виявленні найменших ознак
зловживань ревізор зосереджує свою увагу на їх повному розкритті.

По змісту фінансово-господарської операції, яка відображена в документі,
працівник контрольно-ревізійного органу встановлює її законність та
доцільність. Фінансово-господарська операція вважається законною, якщо
її зміст не суперечить діючому законодавству.

Ревізор ретельно вивчає виявлені незаконні і недоцільні
фінансово-господарські операції, виявляє, хто і за чиїм розпорядженням
здійснював їх, визначає розмір нанесеного збитку або ступінь порушень
діючої нормативно-правової бази.

Достовірність фінансово-господарських операцій можна виявити при
формальній і арифметичній перевірці документів.

При формальній перевірці встановлюється повнота і правильність
заповнення реквізитів, які характеризують фінансово-господарську
операцію. При цьому слід пересвідчитись у відсутності неоговорених
виправлень, підчисток, дописок тексту і цифр та достовірності підписів
розпорядників кредитів та посадових осіб. Щоб впевнитись в достовірності
підписів у документі, співставляють підпис в даному документі з його
підписами в особовій справі чи зразках підпису в інших документах
(відомості на отримання зарплати та інші).

Арифметична перевірка дає можливість виявити правильність підрахунків в
документах та виявити зловживання, завуальовані за невірними
арифметичними діями (наприклад, невірні підсумки у відомостях на виплату
зарплати, касових звітах і т.д.).

Ревізору необхідно пам’ятати, що не завжди достовірність
фінансово-господарської операції може бути виявлена шляхом формальної і
арифметичної перевірки змісту документу.

Необхідно звертати увагу на те, щоб не були відкладені документи
попередніх років.

Розкриття зловживань по подібних операція досягається шляхом
застосування комплексу прийомів і методів документального і фактичного
контролю.

Про проведенні ревізії фінансово-господарської діяльності установ і
організацій бюджетної сфери особливо ретельному вивченню підлягають:

документи, пов’язані з виплатою готівки;

взаємні розрахунки за реалізовані товарно-матеріальні цінності;

розрахунки прийняті до оплати від різних постачальників і підрядних
організацій, з якими не підтримуються постійні зв’язки, а саме: за
матеріали, господарський інвентар, канцелярські товари, послуги та інше;

платіжні відомості, касові ордери, поштові перекази на виплату
депонованої зарплати, документи на виплату грошей позасписковому складу
за виконані роботи і послуги, а також наряди, по яких проведені разові
виплати за окремі роботи (асенізація, дератизація, дезинсекція і інші);

акти на списання товарно-матеріальних цінностей предметів господарського
вжитку, спецодягу, дефіцитних інструментів, медичних препаратів і ліків;

сторно вальні записи в облікових регістрах по розрахунках і матеріальних
рахунках.

Важливим етапом ревізій фінансово-господарських операцій є перевірка
реальності їх відображення в регістрах бухгалтерського обліку за рахунок
перекручувань бухгалтерської кореспонденції. При проведенні ревізій
часто виявляються факти розкрадання грошових коштів в касі, а також
товарно-матеріальних цінностей по законно оформлених, але невірно
відображених в регістрах бухгалтерського обліку документах.

Інколи фінансово-господарські операції оформлені по достовірних
документах і вірно відображені на рахунках бухгалтерського обліку, але
при складанні звітності допущено викривлення інформації. В такому
випадку працівникові контрольно-ревізійного органу необхідно перевірити
правильність відображення фінансово-господарських операцій не тільки по
документах і записах в регістрах бухгалтерського обліку, але й
перевірити достовірність звітності.

Методика перевірки достовірності відображення фінансово-господарських
операцій в облікових регістрах залежить від форми бухгалтерського обліку
(журнального ордера, з застосуванням комп’ютерних технологій обліку).

Повнота обсягу фінансово-господарських операцій синтетичним обліком
перевіряється шляхом співставлення даних журналів-ордерів чи машинограм,
де ведеться аналітичний облік, з обігами Головної книги.

Реальність залишків по касі на рахунках в банку, товарно-матеріальних
цінностей і дебіторсько-кредиторської заборгованості перевіряється
шляхом порівняння залишків по даних обліку і фактичної наявності,
відображеної в актах інвентаризації, актами звірки рахунків.

В організаціях та установах бюджетно сфери, де бухгалтерський облік
ведеться з застосуванням комп’ютерних технологій, працівникові
контрольно-ревізійного органу перед початком ревізії необхідно
ознайомитися з методикою організації документообігу, порядком обробки
документів і специфікою застосування відповідних програм бухгалтерського
обліку, яка використовується на ревізійному об’єкті з застосуванням
персональних комп’ютерів. Це пов’язано з використанням в аналітичному
обліку специфічних регістрів аналітичного обліку (машинограм), що
вносить значні відмінності в методику проведення ревізії порівняно з
веденням обліку при журнально-ордерній формі.

Виявлені при ревізії фінансово-господарської діяльності бюджетних
установ і організацій форми зловживань, незаконного використання коштів
та інших порушень нормативно-правової бази, яка регулює діяльність цих
закладів, повинні бути підтверджені відповідними документами: довідками,
оригіналами документів, проміжними актами, поясненнями посадових осіб.
Матеріали ревізії фінансово-господарської діяльності групуються і
систематизуються по відповідних розділах і викладаються в акті ревізії
відповідно до затвердженої програми.

В ході проведення ревізії керівник ревізійної бригади зобов’язаний
координувати дії своїх працівників на об’єкті ревізії.

Посадові особи, службова діяльність яких перевіряється за вимогою
керівника ревізійної бригади зобов’язані:

пред’явити всі необхідні для проведення ревізії довідки, оригінали
документів чи їх копії, завірені в установчому порядку, та інші
матеріали;

бути присутнім при інвентаризації довірених цінностей, контрольних
обмірок виконаних робіт, взятті проб і зразків на дослідження, обмірах
або перевантажуванні сировини, матеріалів, при встановленні їх фактичних
витрат, повноти оприбуткування, а також при інших аналогічних діях,
направлених на перевірку діяльності працівників ревізійного об’єкта.

При виявленні зловживань та інших необхідних випадках працівник
контрольно-ревізійного органу отримує від посадових осіб ревізованого
об’єкту копії чи виписки з документів, які мають відношення до виявлених
факторів, чи довідок, складених на підставі цих документів, а також
письмові пояснення винних посадових чи матеріально відповідальних осіб.

Аналізуючи діяльність органів державного фінансового контролю, можна
сказати, що кожна із служб робить все можливе для забезпечення
нормалізації економічної ситуації нашої держави.

Так, наприклад, за 6 років функціонування Державної
контрольно-ревізійної служби її працівниками проведено 300 тисяч ревізій
і перевірок, в ході яких встановлено факти порушення фінансової
дисципліни на загальну суму понад 6,3млрд. грн. вжитими заходами
забезпечено їх усунення на суму 2,9млр. грн.

Зокрема, в результаті проведення ревізій і перевірок у 110 тисячах
бюджетних установ і організацій, у кожному другому об’єкті виявлено
факти нецільового використання, незаконних видатків, недостач та
привласнень коштів і матеріальних цінностей на загальну суму понад 620
млрд. грн. / в тому числі недостач – 50 млн. грн.).

За цей же період органами служби виконано близько 3 тисяч доручень
Адміністрації Президента України, Верховної Ради, Кабінету Міністрів
України та Міністерства фінансів. Також, за поданням правоохоронних
органів проведено 35 тисяч ревізій і перевірок за підписами яких
порушено 25 тисяч кримінальних справ і засуджено 7 тисяч осіб.

За порушення законодавства з фінансових питань на 65 тисяч посадових
осіб накладено адміністративні стягнення на сум 4,8 млн. грн., до
дисциплінарної і матеріальної відповідальності притягнуто 64 тисячі
осіб, із них 8 тисяч звільнено із займаних посад.

Детальніше розглянемо ситуацію за 2000рік в Тернопільській області.

В Тернопільській області контрольно-ревізійно-ревізійною службою було
перевірено 1729 підприємств, установ і організацій /в тому числі
бюджетних установ/. Ревізіями і перевірками виявлено незаконних і не за
цільовим призначенням проведених витрат, недостач і розкрадань/ грошових
коштів і нематеріальних цінностей:

кількість підприємств, установ і організацій – 712

сума –
37044,45

В тому числі бюджетних коштів –
24949,19

З них коштів державного бюджету – 21103,58

а)незаконних і не за цільовим призначенням проведених витрат грошових
коштів і матеріальних цінностей

–кількість підприємств, установ і організацій
635

– сума
35377,47

в тому числі в бюджетних установах

– кількість установ
341

– сума
6037,81

б) недостач (розкрадань) грошових коштів і матеріальних цінностей

– кількість підприємств, установ і організацій
228

– сума
1666,98

в тому числі бюджетних коштів
95,67

з них коштів державного бюджету
0,50

загальної суми недостач і розкрадань виявлено в бюджетних установах

– кількість установ
39

– сума
260,98

також виявлено інших порушень фінансової дисципліни на суму 28623,25грн
/в тому числі в бюджетних установах на суму 17619,17грн./.

за наслідками ревізій і перевірок: передано правоохоронним органам
кількість матеріалів 621, на сум збитків 3096731 грн; притягнуто до
дисциплінарної відповідальності

– всього кількість осіб
110

в тому числі звільнено з займаних посад – 7;

притягнуто до адміністративної відповідальності

– кількість осіб
306

– сума
44,77грн.

середньо облікова чисельність ревізорів – 128,5

Контрольно-ревізійне управління в Тернопільській області постійно працює
на д удосконаленнями методів і форм контрольно-ревізійної роботи,
підвищенням її якості і ефективності, максимальної реалізації матеріалів
ревізій і перевірок, зміцненням виконавської дисципліни кадрів.

ІІІ. Методика проведення контрольно-ревізійної роботи

3.1. Ревізія активів бюджетної установи.

Ревізію операцій з основними засобами та товарно-матеріальними
цінностями необхідно розпочинати з їх інвентаризації.

Єдині вимоги щодо порядку інвентаризації основних засобів,
нематеріальних активів, матеріальних цінностей грошових коштів і
документів, розрахунків та інших статей балансу міністерствами, іншими
центральними установами і організаціями, які утримуються за рахунок
коштів бюджетів усіх рівнів встановлено Інструкцією з інвентаризації
основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних
цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків та інших статей
балансу (далі – Інструкція з інвентаризацій), затвердженою наказом
Головного управління Державного казначейства України від 30.10.98 № 90
та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16.11.98 за №728/3168.
Відповідно до п.12 Інструкції з інвентаризації вона проводиться з метою
забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку шляхом їх
зіставлення з фактичною наявністю майна. Інвентаризації підлягає все
майно установи, незалежно від його місцезнаходження, і всі види
фінансових зобов’язань (п. 1.3 Інструкції з інвентаризації).
Інвентаризація майна проводиться за його місцезнаходженням та за
матеріально відповідальними особами. Під час інвентаризації в
обов’язковому порядку проводиться констатація наявності об’єктів.

Основним завданням інвентаризації є:

виявлення фактичної наявності основних засобів, матеріальних цінностей,
бланків суворої звітності, грошових коштів у касах, на реєстраційних,
бюджетних та поточних рахунках;

виявлення невикористаних матеріальних цінностей;

дотримання умов зберігання матеріальних цінностей і грошових коштів, а
також правил утримання та експлуатації матеріальних цінностей;

перевірка реальної вартості облікованих на балансі матеріальних
цінностей, сум дебіторської та кредиторської заборгованості, в тому
числі щодо тих, термін позовної давності яких минув, та інших статей
балансу.

Ревізор повинен пересвідчитися, що інвентаризацію своєчасно (тобто в
терміни, передбачені підпунктом 1.5 Інструкції з інвентаризації)
охоплено абсолютно всі статті балансу, в тому числі і позабалансові
статті (підпунктом 13 Інструкції з інвентаризації встановлено, що
інвентаризація позабалансових статей проводиться за порядком,
встановленим для інвентаризації статей балансу). Для цього необхідно:

порівняти підсумкові облікові дані, наведені в інвентаризаційних описах,
з даними аналітичного і синтетичного бухгалтерського обліку по кожному
рахунку (субрахунку) обліку основних засобів, нематеріальних активів,
товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів,
розрахунків та інших статей балансу;

звірити прізвища та кількість матеріально відповідальних осіб наведених
в інвентаризаційних списках з даними аналітичного бухгалтерського
обліку. Доцільно взяти у відділі кадрів установи довідку про дати
зарахування на роботу (звільнення з роботи) матеріально відповідальних
осіб, щоб з’ясувати чи не рахуються матеріальні цінності за звільненими
працівниками;

звірити найменування дебіторів / кредиторів, суми заборгованостей,
наведених у інвентаризаційних описах (актах звірки розрахунків), з
даними аналітичного бухгалтерського обліку;

звірити залишки коштів на всіх відкритих установі рахунках, наведених в
інвентаризаційних описах (довідках-підтвердженнях сальдо), з даними
аналітичного бухгалтерського обліку тощо.

Наприклад, ревізіями встановлюються непоодинокі випадки не проведення
науково-дослідними установами та навчальними закладами інвентаризацій
незавершених науково-дослідних робіт, внаслідок чого допускається
завищення фактичних витрат за бюджетними темами за рахунок заниження
вартості науково-дослідних робіт, що виконувалися за договорами на
умовах господарського розрахунку. Слід мати на увазі, що інвентаризація
(підпункти 7.3 Інструкції з інвентаризації) проводиться за темами
(договорами), при цьому інвентаризаційною комісією вивіряється
кошторисна (договірна) вартість виконаної частини кожної теми, а в
бухгалтерії – фактичні витрати.

Особливу увагу ревізору необхідно приділити питанням перевірки
правильності оформлення результатів інвентаризації, а саме перевірити:

чи правильно виведено розходження між даними інвентаризаційних описів і
даними обліку (шляхом зіставляння таких даних);

чи надіслане іншими організаціями – власниками цінностей, які охоплені
інвентаризацією бюджетної установи, результати цієї інвентаризації з
додатком копії опису;

чи містить протокол засідання інвентаризаційної комісії висновки та
пропозиції щодо результатів інвентаризації;

чи наведено в протоколі докладні дані про причини та осіб, винних у
нестачах, витратах і надлишках, а також про вжиті заходи стосовно винних
осіб;

чи затверджено у 10-денний строк керівником установи (керівником
установи при якій утворена централізована бухгалтерія) протоколи
інвентаризаційної комісії;

чи включено результати інвентаризації у звіт за той період, в якому
закінчена інвентаризація, а також у річний звіт.

Поширеними прикладами недодержання вимог Інструкції з інвентаризації є:

відсутність у протоколах висновків і пропозицій щодо результатів
інвентаризації;

незатвердження (або несвоєчасне затвердження) керівником установи
результатів інвентаризації;

невідображення (або несвоєчасне відображення) в бухгалтерському
виявлених інвентаризацією недостач, витрат та надлишків;

відображення в обліку недостач, втрат майна в облікових (балансових)
сумах замість сум збитків, розрахункових відповідно до постанови
Кабінету Міністрів України від 22.01.96 №116 “Про затвердження порядку
визначення від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних
цінностей” та Закону України “Про визначення розміру збитків, завданих
підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням),
недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння або
валютних цінностей” (217/95-ВР).

Відповідно до підпункту 15.1 Інструкції і інвентаризації, виявлені під
час інвентаризації розходження між фактичними залишками матеріальних
цінностей і грошових коштів з даними бухгалтерського обліку регулюється
установою в такому порядку:

основні засоби, матеріальні цінності, цінні папери, грошові кошти та
інше майно, які виявлені в надлишку підлягають оприбуткуванню та
зарахуванню відповідно на збільшення фінансування установи з подальшим
установленням причин виникнення надлишків і винних у цьому осіб;

втрата матеріальних цінностей в межах затверджених норм природних втрат
списується на розпорядження керівника установи на зменшення
фінансування. Норми природних втрат можуть застосовуватися лише у разі
виявлення фактичних недостач і після заліку недостачі цінностей
надлишками при пересортуванні. За відсутності норм природних втрат
втрата розглядається як недостача понад норми;

недостача цінностей понад норми природних втрат, а також втрати від
псування цінностей відносяться на рахунок винних осіб за цінами, за
якими обчислюється розмір шкоди від крадіжок, недостач, знищення і
псування матеріальних цінностей;

втрати і недостачі понад норми природних втрат матеріальних цінностей,
включаючи готову продукцію, у тих випадках, коли винні не встановлені
або у стягненні з винних осіб відмовлено судом, зараховуються на
зменшення фінансування.

При встановленні недостач і втрат, які виникли внаслідок зловживань,
відповідні матеріали протягом п’яти днів після встановлення недостач і
втрат підлягають переданню до слідчих органів, а на суму виявлених
недостач і втрат подається цивільний позов (підпункт 15.3 Інструкції з
інвентаризації).

Недостачі матеріальних цінностей понад норми природних втрат, втрати від
псування, стихійного лиха (повені, пожежі та інше), а також, якщо
конкретні винуватці не встановлені, та втрати від нерозкритих крадіжок
списуються з балансів на зменшення фінансування лише після ретельної
перевірки дійсної відсутності винних осіб і вжиття необхідних заходів
задля недопущення фактів втрат в подальшому у наступному порядку
(підпункт 15.4 Інструкції з інвентаризації):

за кошторисом міністерств, інших центральних органів виконавчої влади,
місцевих державних адміністрацій, їхніх управлінь і відділів, виконавчих
органів місцевих рад, незалежно від суми по кожному випадку недостач або
псування матеріальних цінностей – відповідно, з дозволу керівників
міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих
державних адміністрацій, начальників управлінь (відділів), голів
виконавчих органів місцевих рад;

за кошторисами установ, які утримуються за рахунок бюджету:

а) на суму до 75 неоподаткованих мінімумів доходів громадян включно за
кожним випадком недостач або нарахувань матеріальних цінностей – з
дозволу керівника установи;

б) на суму від 75 до 150 неоподатковуваних мінімумів доходів з громадян
включно за кожним випадком недостач або псування матеріальних цінностей
– з дозволу керівника вищестоящої установи;

в) на суму понад 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за
кожним випадком недостач або втрат матеріальних цінностей – з дозволу
керівників міністерств, інших центральних органів виконавчої влади,
голів місцевих державних адміністрацій, голів виконавчих органів
місцевих рад.

У документах, які установи подають для списання недостач понад норми
природних втрат і втрат від псування матеріальних цінностей, слід
вказати заходи, яких вжито для попередження таких втрат.

Списання з балансу установи витрат на припинене будівництво, витрат на
проектно-розвідувальні роботи з нездійсненого будівництва проводиться на
підставі документів інвентаризації.

3.2. Ревізія зобов’язань та розрахунків

В умовах ринкової економіки своєчасність проведення розрахунків та
виконання договірних зобов’язань відіграє важливу роль в діяльності
бюджетних установ та організацій.

Основні завдання ревізії розрахункових операцій в установах та
організаціях:

перевірка правильності і своєчасності виконання договірних зобов’язань
постачальниками, підрядчиками та замовниками за виконані роботи і надані
послуги;

перевірка повноти і своєчасності розрахунків по платежах до бюджету і
державних позабюджетних фондів;

перевірка законності і доцільності здійснення розрахункових операцій,
причин виникнення претензій і сум матеріального збуту та реальності його
відшкодування;

перевірка достовірності і реальності дебіторсько-кредиторської
заборгованості;

перевірка дотримання правил і стану розрахунків з підзвітними особами;

перевірка дотримання встановленого порядку списання нереальної
дебіторської заборгованості;

перевірка правильності організації і ведення бухгалтерського обліку
розрахунків;

перевірка своєчасності внесення до бюджету кредиторської і дебіторської
заборгованості, по якій пройшов строк позовної давності.

Ревізію розрахункових операцій в бюджетних установах і організаціях
необхідно розпочати з аналізу інвентаризації дебіторсько-кредиторської
заборгованості по відповідних звітних періодах на найближчу дату до
початку ревізії.

Дані інвентаризації необхідно звірити з фактичними даними, відображеними
в Головній книзі та балансі об’єкта, який підлягає ревізії. Підлягають
звірці залишки дебіторсько-кредиторської заборгованості на початок
звітного періоду, відображені в регістрах бухгалтерського обліку, з
залишками в попередньому звітному періоді.

Після цього уточнюється реальність дебіторської і кредиторської
заборгованості.

Ревізору доцільно перевірити наявність актів звірки за усіма
розрахунками установи, та шляхом направлення запитів і проведення
зустрічних перевірок перевірити реальність заборгованості.

По кожному факту списання з балансу установи дебіторської заборгованості
ревізору необхідно впевнитися, що керівництвом установи вжито всі
необхідні заходи для своєчасного повернення коштів (відшкодування шляхом
постачання товарів, виконання робіт, надання послуг). Слід також
приділити увагу питанню, чи встановлювалися керівництвом установи особи,
винні у минуванні строків позовної давності, чи зверталася установа до
судових органів з позовами тощо.

При перевірці списання з балансу кредиторської заборгованості, терміни
позовної давності якої минув, слід проаналізувати, з яких причин
утворилася така кредиторська заборгованість:

внаслідок недофінансування;

внаслідок взяття зобов’язань у розмірах, що перевищували затверджені
кошторисом і планами асигнувань (або лімітами).

Зобов’язання – це будь-яке розміщення замовлення, укладення контракту
(угоди), придбання товару, послуга чи здійснення інших ідентичних
операцій протягом бюджетного року, згідно з якими необхідно буде
здійснити платежі до бюджету цього ж бюджетного року або у майбутньому.

Водночас доцільно проаналізувати, чи не витрачалися установою кошти на
не першочергові витрати (з їх оплатою), внаслідок чого першочергові
витрати залишилися не оплаченими і облікуються у складі кредиторської
заборгованості з ризиковими термінами позовної давності (близько до 3
років).

Крім того, слід переконатися, що на позабалансовому рахунку 07 “Списані
активи та зобов’язання” належним чином ведеться облік заборгованості на
протязі п’яти років з моменту описання для нагляду за можливістю її
стягнення у разі змін майнового стану неплатоспроможних дебіторів та
кредиторська заборгованість, якав виникла через недофінансування.

Ревізуючи операції розрахунків (рахунок 36, субрахунок 362) з
підзвітними особами, необхідно перевірити:

список підзвітних осіб;

дотримання діючого порядку видачі підзвітних сум на операційні та
адміністративно-господарські витрати, службові відрядження;

своєчасність здачі авансових звітів про використання підзвітних сум і
виконання завдань по службових відрядженнях;

законність і доцільність проведених витрат на правильність оформлення
оправдовуючи документів та арифметичних підрахунків в них;

правильність бухгалтерської кореспонденції рахунків по отриманню і
використанню підзвітних сум;

своєчасність повернення невикористаних підзвітних сум.

Підставою для перевірки розрахунків з підзвітними особами є накази,
розпорядження по ревізованому об’єкті, які мають безпосереднє відношення
до цих операцій, авансові звіти та додатки до них, записи в регістрах
аналітичного і синтетичного обліку по рахунках 36, субрахунку 362
“Розрахунки з підзвітними особами”, звіти касира та інші.

Ревізія розрахунків з підзвітними особами проводиться суцільним
порядком. Розпочинати її необхідно з перевірки дотримання встановленого
порядку видачі готівки в підзвіт. Видача готівки в підзвіт дозволяється
при відсутності у підзвітних осіб заборгованості по раніше отриманих
авансах, у визначених розмірах та встановлені строки.

За даними аналітичного обліку субрахунку 362 “Розрахунки з підзвітними
особами” необхідно встановити, чине було випадків видачі авансів зверху
встановленого обсягу, а також видачі їх до повного розрахунку за раніше
отримані аванси, передачі авансів однією підзвітною особою іншій,
прихованого авансування на особисті потреби і т.ін.

Своєчасність здачі авансових звітів перевіряється шляхом співставлення
дати закінчення роботи по виконаному завданню з датою здачі звіту.

Перевіряючи авансові звіти використання підзвітних сум на операційні і
адміністративно-господарські витрати, перш за все необхідно вияснити, чи
не можливо було оплатити такі витрати безготівковим способом та
визначити законність і доцільність витрат. При цьому необхідно уважно
вивчити документи, прикладені до авансових звітів на підтвердження
проведених витрат, на оплату готівкою вантажно-розвантажувальних робіт
та послуг, придбанню матеріальних цінностей і т.п.

Якщо було оплачено готівкою особами, які виконували певні роботи, то
поряд з перевіркою підстави для таких виплат необхідно встановити, за
якими розцінками проведено розрахунки і чи утримано прибутковий податок.

Перевіряючи операції по придбанню матеріальних цінностей, працівник
контрольно-ревізійного органу ретельно вивчає всі виправдовувальні
документи і при виникненні сумнівів в їх достовірності проводить
зустрічну звірку. Значну частину розрахунків з підзвітними особами
складають операції по відшкодуванню витрат на службові відрядження.

Грошові кошти на службові відрядження видаються в попередньо
розрахункових нормах оплати праці вартості проїзду, норми оплати добових
та квартирних.

Працівник контрольно-ревізійного органу перевіряє правильність
оформлення службового відрядження в частині проставлення дати вибуття та
прибуття в пункт призначення, відповідність дозволеної кількості днів
службового відрядження з кількістю фактичних днів. Днем виїзду в
службове відрядження вважається день відправлення потягу, літака,
автобуса чи іншого транспортного засобу з місця постійної роботи.
Протягом трьох днів після прибуття із службового відрядження підзвітній
особі необхідно здати затверджений авансовий звіт про використання
підзвітної суми. При перевірці використання підзвітних сум на службові
відрядження необхідно користуватися “Інструкцією про службові
відрядження в межах України і за кордон”, яка затверджена наказом
Міністерства фінансів України №59 від 13 березня 1998 р. з наступними
змінами і доповненнями, внесеними наказом від 13.08.98 р. №165.

При здійсненні перевірки витрат на службові відрядження слід мати на
увазі, що з 1 січня 2000 року запроваджено в дію нові Плани рахунків
бухгалтерського обліку.

В бюджетних установах і організаціях застосовується План рахунків
бухгалтерського обліку бюджетних установ, організацій, затверджений
наказом Головного управління Державного казначейства України від
10.12.1999 №114.

Облік розрахунків з підзвітними особами в бюджетних установах:

Зміст операцій Бухгалтерські записи

Дт рахунку Кт рахунку

1. Видача з каси установ сум під звіт на національній валюті 362 301

Видача з каси сум під звіт в іноземній валюті 362 302

2. Одержання по чеку готівкових коштів з банку під звіт 362 311

3. Повернення підзвітною особою залишку від авансу в касу установи 301
362

4. Перераховані кошти на рахунок банку для придбання іноземної валюти
364 311; 312; 324; 323

5. Зараховані кошти в іноземній валюті, що придбані через банк 318 364

6. Перераховано банку за послуги по придбанню іноземної валюти 801;
802; 811 311; 312; 324; 323

7. Одержана в касу іноземна валюта готівкою з валютного рахунку установи
302 318

8. Установою, яка не має валютного рахунку, як виняток, придбана в банку
іноземна валюта готівкою 302 311; 312; 324

9. Затверджені авансові звіти на списані видатки 801; 802; 811 362

При перевірці витрат на службові відрядження ретельному вивченню і
аналізу підлягають такі документи:

наказ (розпорядження) про направлення працівника у відрядження;

журнал реєстрації посвідчень про відрядження;

табель обліку робочого часу;

видаткові і прибуткові касові ордери;

розрахунково-платіжні відомості;

авансові звіти;

регістри аналітичного і синтетичного обліку, в яких відображаються
операції по розрахунках з підзвітними особами (в бюджетних установах,
організація це – меморіальні ордери №1,2,8);

Головна книга.

При перевірці витрат на відрядження в бюджетних установах і
організаціях, перш за все, необхідно встановити, чи передбачені
кошторисом витрати на службові відрядження і в якому обсязі, чи долучені
до кошторису відповідні обґрунтування, розрахунки, заявки тощо.

Перевірка витрачання коштів на відрядження передбачає аналіз дотримання
вимог постанов Кабінету Міністрів України щодо планування таких витрат
та деяких їх обмежень.

Ревізія розрахунків з органами .соціального страхування бюджетних
установ, організацій є важливою ділянкою роботи.

Метою ревізії розрахунків із соціального страхуванні є контроль за
правильністю, повнотою та своєчасністю здійснених відрахувань на
соціальне страхування за всіма видами оплати праці за відповідний
звітний період та перевірка своєчасності перерахування внесків і
законності використання коштів Пенсійного фонду та Фонду соціального
страхування.

При проведенні такої ревізії необхідно керуватися:

• Кодексом Законів про працю України;

• Правилами обчислення безперервного трудового стажу робітників і
службовців при призначенні допомоги по державному соціальному
страхуванню, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 13 квітня
1973 р. №252, із змінами від 26.07.73 №530, від 27.12.83 №1225, від
21.08.89 №674, від 24.11.90 №1177 та від 01.07.91 №432;

• Положенням про порядок забезпечення допомогою по державному
соціальному страхуванню, яке затверджене постановою Президії ВЦРПС від
12 листопада 1984 р. №13-6, зі змінами і доповненнями від 01.01.92;

• Листом Міністерства охорони здоров’я СРСР від 31.10.87 №09-14/132 «Про
порядок видачі лікарняних листків і довідок по догляду за хворими
дітьми»;

• Законом України від 1 березня 1991 р. №803-12 «Про зайнятість
населення»,зі змінами;

• Законом України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 р.
№1251-12, в редакції від 02.02.94 №3904-12, від 18.02.97 №77/97; із
змінами і доповненнями;

• Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р.
№1788-12 із змінами і доповненнями;

• Законом України від 19.12.91 № 2001-12 «Про статус і соціальний захист
громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зі
змінами і доповненнями;

• Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1992 р. №59-92 «Про
зміцнення фінансового стану Фонду соціального страхування України»;

• Переліком видів оплати праці та інших виплат, на які не нараховуються
страхові внески та які не враховуються при визначенні середньомісячного
заробітку для обчислення пенсії, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. № 583-92, із змінами від
02.06.93 № 398, від 04.08.93 №599, від 11.11.94 № 767, від 06.11.95 №
886, від 31.08.96 № 1023 та від 23.12.96 №1544;

• Інструкцією про порядок обчислення і сплати підприємствами,
установами, організаціями і громадянами страхових внесків до Пенсійного
фонду України, а також обліку надходження та витрачання його коштів, від
10 червня 1994 р. № 5-5, із доповненнями, затвердженими постановою
Кабінету Міністрів України від 11.11.94 №767;

• Інструкцією про порядок надходження, обліку і витрачання коштів Фонду
соціального страхування України, що затверджена постановою Правління
Фонду соціального страхування України від 28 грудня 1994 року № 44, зі
змінами, внесеними постановою фонду соціального страхування України від
15 грудня 1995 р. № 20;

• Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100, зі змінами і
доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від
16.05.95 № 348 та від 24.02.97 №185;

• Роз’ясненням Міністерства праці і Міністерства фінансів України від
15.03.95 № 05-06/16-101-551028 «Як обчислити середню заробітну плату»;

• Законом України від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці»,
із змінами і доповненнями від 20,04.95 №144/95, від 20.02.96 № 49/96,
від 23.01.97 № 20/97, від 06.02.97 №50/97;

• Інструкцією із статистики заробітної плати, затвердженої наказом
Міністерства статистики України від 11 грудня 1995 р. № 323, яку введено
в дію з 01.01.96;

• Постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1996 р. № 1023
«Про заходи щодо додаткового залучення коштів до Пенсійного фонду»;

• Інструкцією про порядок обчислення та сплати підприємствами,
установами, організаціями і громадянами страхових внесків до Пенсійного
фонду України, а також обліку надходження та витрачання його коштів,
затвердженої постановою Правління Пенсійного фонду України від 6 вересня
1996 р. № 11-1;

• Законом України від 10 вересня 1996 р. № 357/96-ВР «Про внесення змін
до деяких законодавчих актів України «Про оплату праці», із змінами;

• Законом України від 22 травня 1997 р. №283/97-ВР «Про внесення змін до
Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який набув
чинності з 1 липня 1997 року;

• Порядком визначення розміру допомоги у зв’язку з тимчасовою
непрацездатністю й у зв’язку з вагітністю і пологами, які мають
постійний обчислювальний доход, та особам, доход яких повністю може бути
обчислений лише за результатами роботи за рік, затвердженим постановою
Кабінету Міністрів України від 28.06.97 №65.1;

• Законом України від 26 червня 1997 р №400/97-ВР «Про збір на
обов’язкове державне пенсійне страхування», який набув чинності з 29
липня 1997 р.;

• Законом України від 26 червня 1997 р. №402/97-ВР .«Про збір на
обов’язкове соціальне страхування», який набув чинності з 29 липня 1997
р.;

• Постановою Правління Пенсійного фонду України від 29 липня 1997 р.
№5-4 «Про затвердження змін і доповнень до Інструкції про порядок
обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями і
громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також
обліку надходження та витрачання його коштів»;

• Листом Міністерства праці України, Міністерства фінансів України від
ЗО липня 1997 р. №ДЦ-05-1078, 13/3-12 «Про збір на обов’язкове соціальне
страхування на випадок безробіття»;

• іншими нормативними актами.

Перед проведенням ревізії розрахунків із соціального страхування
передусім необхідно перевірити, чи зареєстрована бюджетна установа,
організація як платник страхових внесків за місцем свого знаходження
уповноваженими особами Пенсійного фонду, відділення Фонду соціального
страхування або галузевого комітету профспілок. Реєстрація повинна бути
проведена в 10-денний строк з дня отримання свідоцтва про держреєстрацію
установи або організації.

Перевірити, чи передбачаються умовами колективного договору встановлені
в установі, організації виплати заробітної плати.

Законодавчими актами України передбачено соціальне страхування
працівників бюджетних установ та організацій. Внески до Пенсійного фонду
та Фонду соціального страхування належать до загальнодержавних
обов’язкових платежів.

Тарифи обов’язкових внесків на державне страхування в Україні для
бюджетних установ та організацій встановлюються Верховною Радою України
у відсотках до фонду оплати праці, як штатних працівників, так і тих, що
не перебувають в штаті підприємства. Відрахування на соціальне
страхування проводяться щомісяця по всіх видах оплати праці та премій,
крім тих, що зазначені в Переліку видів заохочень, премій та інших
виплат, на які не нараховуються страхові внески. Розподіл між Пенсійним
фондом та Фондом соціального страхування України визначається
відповідними законодавчими або нормативними актами. Відрахування на
обов’язкове соціальне страхування і обов’язкове пенсійне страхування
здійснюється за встановленими законодавством нормами від загального
розміру витрат на оплату праці і відносяться на собівартість в частині
витрат, передбачених Переліком витрат на виплату основної та додаткової
заробітної плати, який наводиться у додатку №10 до Правил застосування
Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які затверджено
постановою Верховної Ради України від 27.06.96 №247/95-ВР. При цьому
необхідно звернути увагу, що внески на державне соціальне страхування,
які нараховані на види виплат, що входять до фонду оплати праці згідно з
розділом 2 Інструкції з статистики заробітної плати, затвердженої
наказом Міністерства статистики України від 11.12.95 №323, але не
відносяться на собівартість, сплачуються за рахунок джерел фінансування
таких виплат. З 1 вересня 1996 року обов’язкові внески на державне
соціальне страхування нараховуються і сплачуються бюджетними установами,
організаціями за тарифами на всі види виплат, які згідно із Законом
України «Про оплату праці» Міністерства статистики віднесено на оплату
праці незалежно від обкладання зазначених виплат прибутковим податком з
громадян (крім виплат, зазначених у Переліку видів оплати праці та інших
виплат, на які не нараховуються страхові внески та які не враховуються
при визначенні середньомісячного заробітку для обчислення пенсій,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.92 №583).

Слід відзначити, що збір на державне обов’язкове пенсійне страхування,
збір на обов’язкове соціальне страхування і збір на обов’язкове
соціальне страхування на випадок безробіття сплачується одночасно з
отриманням коштів в установах банків на оплату праці. У разі
недостатньої суми коштів на рахунках у банку, видача їх на виплату
заробітної плати і перерахування зборів здійснюються в пропорційних
розмірах.

Здійснюючи ревізію розрахунків з органами страхування, важливо
перевірити використання страхувальником коштів Пенсійного фонду та Фонду
соціального страхування, зокрема:

• цільове використання коштів Пенсійного фонду та Фонду соціального
страхування;

• наявність документів, які підтверджують право на призначення
відповідних виплат (листки непрацездатності, довідки та ін.).

При цьому слід врахувати, що за рахунок коштів Пенсійного фонду, які
обліковуються на субрахунку «Розрахунки з Пенсійним фондом», можуть
проводитися витрати:

• на пенсії згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення»;

• на санаторно-курортне лікування непрацюючим пенсіонерам;

• на щомісячну допомогу непрацюючим матерям по догляду за дитиною до
досягнення нею трирічного віку;

• на щомісячну допомогу на дітей віком від 3 до 6 років;

• на допомогу малозабезпеченим сім’ям на дітей віком до 12 років.

За рахунок відрахувань на соціальне страхування проводяться витрати:

• виплати допомоги при тимчасовій непрацездатності;

• допомоги при вагітності та пологах;

• одноразову допомогу при народженні дитини;

• організацію санаторно-курортного лікування та відпочинку працівників,
членів їх сімей;

• на поховання.

На виплати з Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування
обов’язкові внески не нараховуються, незалежно від обкладання цих виплат
прибутковим податком.

При проведенні ревізії слід також звернути увагу на правильність
визначення середньої заробітної плати для нарахування допомоги по
тимчасовій непрацездатності та відповідність встановленого працівнику
безперервного стажу роботи. Також необхідно співставити кількість
оплачених днів і сум виплаченої допомоги за поданими листками тимчасової
непрацездатності з днями і сумами, що відображені в бухгалтерському
обліку бюджетної установи чи організації та «Розрахунковій відомості по
коштах соціального страхування» (форма 4).

Треба звернути увагу на відповідність:

• сум допомоги, зазначених у листках тимчасової непрацездатності,
записам у розрахункових відомостях по заробітній платі;

• кількості оплачених за листками тимчасової непрацездатності днів даним
табелів обліку робочого часу.

Доцільно провести зустрічні перевірки (або зробити запити) у лікувальних
установах міста (району) з метою встановлення фактів перебування за
лікарняними листками внаслідок тимчасової непрацездатності осіб, які
працюють в бюджетній установі чи організації, що ревізується. За
наслідками перевірки слід оформити відповідну довідку із зазначенням у
ній прізвища, ім’я, по батькові, посади, періоду тимчасової
непрацездатності, номера лікарняного листка. Отримані таким чином дані
необхідно звірити з даними табелів відпрацьованого часу, з метою
визначення наявних відхилень та випадків, коли дні тимчасової
непрацездатності у табелях не відмічалися і за ці дні здійснювалася
оплата праці.

Суми зайвих допомог, виплачених по тимчасовій непрацездатності, можна
утримати з одержувача у тому випадку, коли переплата утворилася в
результаті арифметичної помилки і не пізніше 3-х місяців з дня її
нарахування.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р
№832 «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям
громадян» сума одноразової допомоги при народженні дитини становить
35,80 грн., а сума додаткової допомоги матері при народженні дитини — 18
гривень (ці показники можуть змінюватися новими нормативними актами).

Перевіркою необхідно встановити своєчасність сплати нарахованих внесків
до Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування. За несвоєчасну
сплату страхових внесків стягується пеня. Пеня нараховується з сум
недоїмки за кожен прострочений \ день у розмірі, встановленому чинним
законодавством. Пеня нараховується на повну суму простроченого платежу,
починаючи із наступного дня після одержання заробітної плати, включаючи
день сплати платежу.

При умові, коли заробітна плата не виплачується у зв’язку з відсутністю
коштів на рахунку бюджетної установи, пеня за несвоєчасне перерахування
страхових внесків до Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування
не стягується (діє з 19.09.94). Пеня на пеню не нараховується. При
стягненні недоїмки по внесках строки давності не враховуються, якщо інше
не передбачено законодавчими та нормативними актами.

Суми нарахованих страхових внесків і витрат за рахунок коштів
соціального страхування є підставою для складання звітів «Про
нарахування страхових внесків і використання коштів Пенсійного фонду
України», а також «Розрахункової відомості по коштах соціального
страхування».

Бюджетні установи і організації щоквартально у встановлені терміни
подають звіти у двох примірниках. Один примірник передається до
уповноваженої установи за місцем реєстрації платника внесків, другий —
лишається на підприємстві, в установі, організації. У звітах
відображаються проведені нарахування в звітному періоді наростаючим
підсумком з початку року окремо по тарифу та обов’язкових внесках із
заробітної плати кожного працівника, суми перерахованих внесків, а також
використання коштів на підприємстві. З метою контролю за достовірністю
складання звітів по страхових внесках до Пенсійного фонду та Фонду
соціального страхування необхідно перевірити відповідність сум,
зазначених у звіті, даним регістрів бухгалтерського обліку. Звіти
повинні бути підписані керівником бюджетної установи та головним
бухгалтером.

У разі порушення фінансової дисципліни з питань розрахунків по страхових
внесках до винних осіб застосовуються санкції, передбачені чинним
законодавством.

3.3. Ревізія стану звітності.

До головних завдань державної контрольно-ревізійної служби в Україні
статтею 2 Закону України від 26.01.93 №2939-ХІІ “Про державну
контрольно-ревізійну службу в Україні” віднесено здійснення державного
контролю за станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в
міністерствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних
установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують
кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів.

Статтю 15 Закону України від 16.09.99 №996-ХІV “Про бухгалтерський облік
та фінансову звітність в Україні “ контроль за додержанням законодавства
про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні покладено на
відповідні органи в межах їх повноважень, передбачених законодавством.
Частиною 4 статті 6 Закону №996 встановлено, що порядок ведення
бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності про виконання
бюджетів та госпрозрахункових операцій бюджетних установ установлюються
Державним казначейством України відповідно до законодавства.

Метою перевірки бухгалтерського обліку і фінансової звітності в
бюджетних установах є:

встановлення правильності організації бухгалтерського обліку і складання
фінансової звітності, додержання методології обліку, своєчасності і
повноти відображення в обліку звітності бюджетної установи здійснених
господарських операцій;

попередження перекручення обліку і звітності;

встановлення незаконних та не за цільовим призначенням проведених витрат
і запобігання їм у подальшому.

Об’єктами перевірки бухгалтерського обліку і фінансової звітності є
первинні та зведені бухгалтерські документи, облікові регістри,
меморіальні ордери, головні та касові книги, матеріали інвентаризації,
фінансова звітність бюджетної установи, а також розпорядчі документи
керівництва бюджетної установи (її органу управління) з питань, які
пов’язані з організацією бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

Перевірки бухгалтерського обліку і фінансової звітності бюджетної
установи здійснюються, як правило, під час проведення ревізій
(перевірок) виконання кошторисів та/або тематичних перевірок. У зв’язку
з цим до програми і робочого плану ревізії (перевірки) бюджетної
установи доцільно включити окремим пунктом перевірку бухгалтерського
обліку і фінансової звітності та відображати її результати в окремому
розділі акта (довідки), що складається за наслідками ревізії
(перевірки). При цьому стан бухгалтерського обліку слід перевіряти на
всіх етапах ревізії (перевірки), тобто при перевірці кожного без винятку
питання ревізії накопичувати і узагальнювати виявлені недоліки для
ґрунтовного висвітлення їх у акті ревізії (перевірки).

Перевірку бухгалтерського обліку і фінансової звітності в бюджетних
установах рекомендується проводити в такому порядку:

1 Ознайомлення з організацією бухгалтерського обліку, а саме:

організаційною формою ведення бухгалтерського обліку;

формою бухгалтерського обліку як певною системою регістрів обліку,
порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них за
додержанням встановлених єдиних засад та з урахуванням особливостей
діяльності і технології обробки даних в установі; системою рахунків і
регістрів аналітичного обліку;

системою і формами внутрішньогосподарського (управлінського) обліку,
звітності і контролю господарських операцій; колом працівників, яким
відповідним чином надано право підписання бухгалтерських документів;
правилами документообороту і технологією обробки облікової інформації;

положення про бухгалтерію (бухгалтерську службу), посадовими обов’язками
кожного працівника бухгалтерії;

заходами щодо забезпечення збереження опрацьованих бухгалтерією
документів та запобігання непомітному несанкціонованому внесенню змін до
них.

2. Ознайомлення з послідовністю відображення на рахунках бухгалтерського
обліку основних господарських операцій та порівняння з встановленою
методологією облікових операцій.

3. Перевірка правильності, своєчасності і повноти відображення на
рахунках бухгалтерського обліку здійснених господарських операцій (по
кожному питанню ревізії чи перевірки) шляхом звірки між даними
меморіальних ордерів, головної книги та фінансової звітності): вступних
залишків (сальдо), оборотів та вихідних залишків (сальдо).

4. Звірка між узагальненими даними головної книги та показниками
фінансової звітності.

5. Перевірка повноти і своєчасності проведення інвентаризації,
правильності визначення розмірів збитків від недостач, розкрадань,
знищення (псування) майна.

6. Перевірка реальності дебіторської і кредиторської заборгованості,
своєчасності і повноти проведення інвентаризації розрахунків, підстав
для списання з балансів дебіторської і кредиторської заборгованості,
вжиття заходів до осіб винних у минуванні строків позовної давності
дебіторської заборгованості.

Оскільки метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової
звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої
та неупередженої інформації про фінансове становище, результати
діяльності та рух грошових коштів всіх юридичних осіб, створених
відповідно до законодавства України, незалежно від їх
організаційно-правових форм і форм власності, перевірки бухгалтерського
обліку бюджетної установи повинна підтвердити (підтвердити частково або
не підтвердити) повноту і достовірність інформації, відображеної в
регістрах її бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення
фінансування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних
документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності
протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, згідно з
частиною третьою статті 8 Закону №996 покладено на власника (власників)
або уповноважений орган (посадову особу), який здійснює керівництво
організацією відповідно до законодавства та установчих документів. Як
правило, відповідальність за ведення бухгалтерського обліку
закріплюється статутом (положенням) бюджетної установи (організації,
закладу).

Таким чином, відповідальність за стан бухгалтерського обліку несуть
керівник і головний бухгалтер установи. І лише в одному випадку
відповідальність за бухгалтерський облік господарських операцій,
пов’язаних з ліквідацією (включаючи оцінку майна і зобов’язань та
складання ліквідаційного балансу і фінансової звітності), покладається
на ліквідаційну комісію, яка утворюється відповідно до законодавства.
Слід зазначити, що до складу ліквідаційної комісії організації
обов’язково включають бухгалтерів, а її головою призначають, як правило,
заступника керівника ліквідованої організації.

Бюджетна організація має право самостійно обрати одну з чотирьох форм
організації бухгалтерського обліку:

введення до штату посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби
на чолі з головним бухгалтером;

користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку,
зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність
без створення юридичної особи;

ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою
бухгалтерією або аудиторською фірмою;

самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності
безпосередньо власником або керівником організації.

Ревізорам слід акцентувати свою увагу на таких моментах:

якщо ведення бухгалтерського обліку доручено сторонньому спеціалісту,
він обов’язково повинен бути зареєстрований як підприємець, який
здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;

Законом №996 не передбачено залучення штатних працівників до виконання
бухгалтерських робіт за трудовими угодами без зарахування до штату
організації;

власник або керівника організації (при четвертій формі організації
обліку) повинен особисто вести бухгалтерський облік і складати фінансову
звітність з додержанням всіх встановлених правил, і не передоручати
виконання цієї роботи іншим особам. При цій формі організації
бухгалтерського обліку власник (керівник) несе відповідальність за
ведення бухгалтерського обліку як і бухгалтер.

На виконання закону №996 з метою забезпечення єдності бухгалтерського
обліку бюджетних установ, затвердженого наказом Державного казначейства
України від 10. 12.99 №114 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції
України 20.12.99 за №890/4183), наказом Державного казначейства України
від 27.07.2000 №68 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України
31.08.2000 за №570/4798) затверджено Інструкцію про форми меморіальних
ордерів бюджетних установ та порядок їх складання.

Оскільки порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової
звітності про виконання бюджетів та госпрозрахункових операцій бюджетних
установ встановлюється Державним казначейством України (ч.4 ст.6 Закону
№996), бюджетними установами і організаціями бухгалтерський облік
відповідно до наказу Державного казначейства України від 27.97.2000 №68
повинен вестись за меморіально-ордерною формою.

Інструкцією про форми меморіальних ордерів бюджетних установ та порядок
їх складання встановлено такі форми меморіальних ордерів (далі –м/о) при
веденні бухгалтерського обліку без застосування технічних засобів:

М/о №1 “Накопичувальна відомість за касовими операціями”, форма №380
(бюджет). Застосовується при обробці звітів касирів з метою
систематизації оборотів у касі за поточний місяць. М/о для кожного виду
національної і іноземної валюти складаються окремо і нумеруються
відповідно №1-1, 1-2 тощо. Кожен звіт касира заноситься до накопичу
вальної відомості за відповідними корисподуючими субрахунками одним
рядком, тобто записуються всі обороти в касі з надходження та витрачання
коштів за дебетом чи кредитом відповідних субрахунків рахунку 30 “Каса”.
При перенесенні підсумків руху коштів у касі з накопичувальної відомості
до книги “Журнал-головна” виключаються обороти з надходження готівкових
коштів з каси на зазначені вище рахунки (оскільки ці записи переносяться
з м/о №2 та №3).

М/о №2 “Накопичувальна відомість руху грошових коштів загального фонду в
органах Державного казначейства України (установах банків) форма №381
(бюджет). М/о за кожним реєстраційним (особовим, поточним) рахунком
складаються окремо і нумеруються №2-1, 2-2, 2-3 тощо. Операції з руху
коштів загального фонду в іноземній валюті оформляються окремим м/о за
видами валют. Записи здійснюються на підставі щоденних виписок з
реєстраційних (особових, поточних) рахунків з доданням до них
підтверджуючих документів.

М/о №3 “Накопичувальна відомість руху грошових коштів спеціального фонду
в органах Державного казначейства України (установах банків), форма
382(бюджет). М/о за кожним спеціальним реєстраційним (поточним) рахунком
складаються окремо і нумеруються №3-1, 3-2, 3-3 тощо. Операції з руху
коштів спеціального фонду в іноземній валюті оформляються окремими м/о
за видами валют. Записи здійснюються на підставі щоденних виписок з
реєстраційних (особових, поточних) рахунків з доданням до них
підтверджуючих документів.

М/о №4 “Накопичувальна відомість за розрахунками з іншими дебіторами”,
форма №408 (бюджет). Відомість складається за субрахунком ЗБУ
“Розрахунки з іншими дебіторами” окремо за кожним дебітором та в розрізі
кодів економічної класифікації видатків, записи здійснюються позиційним
методом (за кожною операцією, кожним документом). Операції за
розрахунками з дебіторами, що здійснюються за рахунок коштів
спеціального фонду, ведуться в окремому м/о за такою ж формою.

М/о №5 “Зведення рахункових відомостей із заробітної плати та
стипендій”, форма 405 (бюджет). В установах, де виписується декілька
розрахунково-платіжних відомостей, за підсумком цих відомостей
складається зведення, яке і є м/о з заробітної плати та стипендій.
Записи в ордері систематизуються за функціональною класифікацією та
найменуванням установ, що обслуговуються. При нарахуванні заробітної
плати та стипендій за рахунок коштів спеціального фонду. На суму
нарахованої зарплати здійснюються нарахування внесків на обов’язкове
пенсійне та соціальне страхування, в тому числі на обов’язкове
страхування на випадок безробіття.

М/о №6 “Накопичувальна відомість за розрахунками з іншими кредиторами”,
форма 409 (бюджет). Відомість складається за субрахунком 675 “Розрахунки
з іншими кредиторами окремо за кожним кредитором та в розрізі кодів
економічної класифікації видатків; записи здійснюються позиційним
методом (за кожною операцією, кожним документом). Операції за
розрахунками з кредиторами, що здійснюються за рахунок коштів
спеціального фонду, ведуться в окремому ордері за даною формою.

М/о №7 “Накопичувальна відомість за розрахунками в порядку планових
платежів”, форма 410 (бюджет). У накопичувальній відомості ведеться
облік розрахунків за продукти харчування, медикаменти та перев’язувальні
засоби, що здійснюються в порядку планових платежів. Облік ведеться
окремо за кожним постачальником, операції відображаються в розрізі кодів
економічної класифікації видатків. Операції за розрахунками в порядку
планових платежів, що здійснюються за рахунок коштів спеціального фонду,
ведуться в окремому ордері за даною формою. Записи здійснюються за
кожним документом в міру здійснення операцій.

М/о №8 “Накопичувальна відомість за розрахунками з підзвітними особами”,
форма №386 (бюджет). Облік розрахунків з підзвітними особами за
субрахунком 362 “Розрахунки з підзвітними особами” ведеться у розрізі
кодів економічної класифікації видатків позиційним способом. Операції за
розрахунками з підзвітними особами, що здійснюється за рахунок коштів
спеціального фонду, ведуться в окремому ордері за даною формою.

М/о №9 “Накопичувальна відомість про вибуття та переміщення необоротних
активів”, форма №438 (бюджет). Записи здійснюються щодо кожного
документа (“Акт прийняття – передачі основних засобів” ф. №03-3, “Акт
про списання автотранспортних засобів” ф. №03-4, “Акт про списання
вилученої з бібліотеки літератури” ф. №03-5) із зазначенням матеріально
відповідальної особи.

М/о №10 “Накопичувальна відомість про вибуття та переміщення малоцінних
та швидкозношуваних предметів”, форма №439 (бюджет). Записи здійснюються
за кожним документом із зазначенням матеріально відповідальної особи.

М/о №11 “Зведення накопичу вальних відомостей про надходження продуктів
харчування”, форма №398 (бюджет). Коли установою складається декілька
накопичу вальних відомостей про надходження продуктів харчування,
складається м/о за кожною матеріально відповідальною особою
(обслуговуючою установою). Записи до накопичувальної відомості
здійснюються окремо за кожним постачальником.

М/о №13 “Накопичувальна відомість витрачання матеріалів”, форма №396
(бюджет).Записи за дебетом субрахунків, що кореспондують з матеріальними
субрахунками, здійснюються у розрізі кодів економічної класифікації
видатків на підставі первинних документів про витрачання матеріалів
(крім продуктів харчування) – накладних на видачу, зібраних карток та
ін.

М/о №14 “Накопичувальна відомість нарахування доходів спеціального фонду
бюджетних установ”, форма №409 (бюджет). Для обліку операцій нарахування
доходів за спеціальними коштами (субрахунок 711 “Доходи за спеціальними
коштами”) та за іншими власними надходженнями (субрахунок 712 “Доходи за
іншими власними надходженнями”) на кожен вид доходів спеціального фонду
відкривають окремі меморіальні фонди, які нумеруються відповідно №14-1,
14-2.

М/о №15 “Зведення відомостей за розрахунками з батьками на утримання
дітей”, форма №406 (бюджет). Зведення відомостей складається на підставі
відомостей за розрахунками з батьками, усі записи здійснюються окремо за
кожною обслуговуючою установою (дитячою групою). У кінці місяця за всіма
графами підраховуються підсумки на кінець місяця.

М/о №__, форма №274(бюджет), застосовується для відображення операцій,
що не фіксуються в м/о №1-15, та для операцій, за якими не потрібно
складати накопичувальні відомості та зведення. Записи в м/о здійснюються
як за окремими первинними документами, так і за групами однорідних
документів. Таким м/о присвоюється номери, починаючи з 16 за кожний
місяць окремо.

Книга “Журнал-головна”, форма №308 (бюджет). Книга призначена для
реєстрації всіх м/о установи. Облік в книзі ведеться, як правило, за
субрахунками (тобто рахунками другого порядку). В окремих
централізованих бухгалтеріях за рішенням головного бухгалтера облік може
вестись за рахунками третього, четвертого та ін. порядку. Книга
“Журнал-головна” відкривається щорічно записами сум залишків на рахунках
на початок року у відповідності до балансу та залишків на рахунках книги
“Журнал – головна” на кінець минулого року. Суми оборотів за місяць за
всіма субрахунками як за дебетом, так і за кредитом повинна дорівнювати
підсумку графи “Сума оборотів за меморіальним ордером”.

Загальні вимоги до усіх меморіальних ордерів:

позиція “Сума оборотів за меморіальним ордером” у вигляді відповідної
кореспонденції рахунків переноситься до книги “Журнал-головна”;

кожний м/о підписується трьома особами: виконавцем, особою, що його
перевірила та головним бухгалтером;

про операції, проведені в іноземних валютах, здійснюються одночасно два
записи окремими рядками в національній та іноземній валюті;

залишки коштів на кожному субрахунку на початок і кінець місяця,
виведені на підставі первинних документів у меморіальних ордерах, мають
бути тотожними із залишками по цих субрахунках у книзі “Журнал-головна”;

суми оборотів за місяць як за дебетом, так і за кредитом кожного
субрахунку, виведені на підставі первинних документів у меморіальних
ордерах, мають бути тотожними із залишками по цих субрахунках у книзі
“Журнал-головна”;

в установі ведеться одна книга “Журнал-головна”, у якій відображаються
усі без виключення операції із коштами загального і спеціального фондів.

Ревізору доцільно ознайомитись з внутрішніми розпорядчими документами
установи (наказами, розпорядженнями, положеннями про відділи, посадовими
інструкціями, правилами тощо) з метою встановлення:

основних видів господарських операцій, що здійснюються даною установою;

колом осіб; які беруть участь у документуванні цих операцій;

колом осіб, які мають право вирішувати питання, пов’язані із здійсненням
таких операцій;

колом осіб, на яких покладено функції контролю за здійсненням операцій
кожного виду.

Наприклад, слід встановити, хто відповідає за технічний стан і
додержання правил використання обладнання, за чиєю заявкою здійснюються
поточні та капітальні ремонти цього обладнання, хто має право підписання
актів приймання виконаних ремонтних робіт, хто відповідає за
правильність визначення в актах розцінок та обсягів ремонтних робіт
тощо.

Керівник установи видає наказ (розпорядження) про надання права
підписання бухгалтерських документів із зазначенням посад і прізвищ
таких осіб, а також конкретних видів господарських операцій, по яких
працівники установи мають право першого та другого підпису. Наприклад,
право підписання касових документів керівник делегує своєму заступнику,
головному бухгалтеру та заступнику головного бухгалтера, а підписання
казначейських документів, рахунків-фактур, які будуть слугувати
підставою для переказу грошових коштів, залишає за собою.

Актуальним це питання буде у тому випадку, коли при проведенні ревізії
(перевірки) встановлено незаконне або нецільове витрачання бюджетних
коштів, здійснене за розпорядчим підписом іншого працівника (не першого
керівника) установи. Аналогічно, якщо договір з підрядником на виконання
ремонтних робіт та акт приймання виконаних робіт за ф.№2 підписано,
наприклад, головним інженером, а не керівником установи, і в акті ф. №2
ревізором встановлено завищення вартості або обсягів робіт, слід
перевірити, чи делегував керівник головному інженеру право підписання
таких документів.

Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському
обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 27.05.95
№88 (зареєстрованого Міністерством юстиції України 05.06.95 за №168/704,
далі – Положення №88) встановлено, що керівник організації зобов’язаний
забезпечити фінансування фактів здійснення усіх господарських операцій,
що були проведені, у первинних документах та виконання всіма
підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного
бухгалтера щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і
документів. Керівником установи затверджується перелік осіб, які мають
право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на право здійснення
господарської операції пов’язаної з відпуском (витрачанням) грошових
коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних
активів та іншого майна, а також обмежений перелік осіб, які мають право
підписувати документи на здійснення операцій з видачі особливо
дефіцитних товарів і цінностей, бланків суворої звітності. По окремих
операціях з матеріальними цінностями галузеві нормативні документи
вимагають видання наказів такого змісту, зокрема, щодо обліку
наркотичних і психотропних препаратів.

З метою упорядкування руху та своєчасного одержання записів у
бухгалтерському обліку первинних документів наказом керівника
встановлюється графік документообороту, в якому зазначаються терміни
створення або одержання від інших підприємств, установ і організацій
документів, прийняття їх до обліку, передачі в обробку та до архіву.
Відповідно до Положення №88, графік документообороту повинен
забезпечувати оптимальну кількість підрозділів і виконавців, через які
проходить кожен первинний документ, визначити мінімальний термін його
знаходження у підрозділі, а також сприяти поліпшенню облікової роботи,
посиленню контрольних функцій бухгалтерського обліку, поліпшенню рівня
його механізації та автоматизації. Графік документообороту оформляється
у вигляді схеми або переліку робіт із створення, перевірки та обробки
документів, що виконуються кожним підрозділом установи, а також усіма
виконавцями із зазначенням їх взаємозв’язку і термін виконання робіт.
Працівники установи, які відносяться до сфери їх діяльності, за графіком
документообороту, для чого кожному виконавцю видається витяг із графіка.
У витязі наводиться перелік документів, що відносяться до функціональних
обов’язків виконавця, терміни їх подання та підрозділи установи, до яких
передаються ці документи. Контроль за дотриманням виконавцями графіку
документообороту здійснюється головним бухгалтером, вимоги якого щодо
порядку подання до бухгалтерії або на обчислювальну станцію необхідних
документів та відомостей є обов’язковими для усіх підрозділів і служб.

В установі мають бути розроблені посадові інструкції кожного працівника
бухгалтерії (починаючи з головного бухгалтера і до касира). У посадових
інструкціях зазначаються: конкретні види і обсяги облікових робіт,
закріплені за працівником (наприклад, для бухгалтера із обліку
виробничих запасів – номери рахунків та субрахунків обліку виробничих
запасів, назви закріплених структурних підрозділів установи тощо); права
і обов’язки бухгалтера. Посадові інструкції розробляються головним
бухгалтером і затверджуються керівником установи. З посадовою
інструкцією кожен працівник бухгалтерії знайомиться під розпис. Доцільно
вносити до посадових інструкцій працівників бухгалтерії положення про
те, що їм забороняється приймати до виконання первинні документи на
операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, встановленому
порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів,
товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і
фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним
і фізичним особам. Тоді документи відповідно до п. 2. 16 Положення №88
повинні бути передані головному бухгалтеру установи для прийняття
рішення.

Метою ознайомлення ревізора (керівника ревізійної групи) з положенням
про бухгалтерію та посадовими обов’язками кожного працівника бухгалтерії
є:

встановити, чи всі господарські операції закріплено у посадових
обов’язках за працівниками бухгалтерії, чи не має господарських
операцій, відповідальність за ведення яких не покладено на конкретних
працівників, внаслідок чого такі операції залишаються поза обліком або
ведуться з порушенням встановленого порядку ;

визначити коло осіб, відповідальних за своєчасний і повний облік певних
операцій.

Це необхідно для правильного визначення осіб, винних у незаконному
(нецільовому) витрачанні коштів. У таких випадках в акті ревізії
(перевірки) слід зазначити:

хто (за посадовою інструкцією, розпорядженням, положенням)
відповідальний за зазначену облікову операцію;

хто фактично підписав обліковий документ (обліковий регістр), чи мав він
на це право.

Після перевірки первинних документів і зіставлення їх з записами у
меморіальних ордерах необхідно зіставити між собою дані:

меморіальних фондів з головною книгою;

меморіальних ордерів з показниками фінансової звітності;

головної книги з показниками фінансової звітності.

Шляхом підбиття підсумків по кожному субрахунку (рахунку) обліку по
головній книзі та зіставляння отриманих сум з показниками фінансової
звітності слід впевнитися, що до фінансової звітності внесено всю
інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій і
подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі. Крім
того, слід вибірково (а при наявності розходжень – суцільним методом)
різних форм між собою.

Порядок подання фінансової звітності (далі – Порядок) затверджено
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 №419 “Про
затвердження Порядку подання фінансової звітності.” Пунктом 2 цього
Порядку встановлено, що фінансова звітність подається органам, до сфери
управління яких належать підприємства, трудовим колективам на їх вимогу,
власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, а також
згідно із законодавством – іншим органам та користувачам, зокрема
органам державної статистики; щодо використання бюджетних асигнувань,
одержаних з державного бюджету, – органам Державного казначейства, а
щодо використання асигнувань, одержаних з місцевих бюджетів, відповідно
фінансовим відділам райдержадміністрацій, міськвиконкомів та фінансовим
управлінням обласних, Київської і Севастопольської міських
держадміністрацій.

Відповідно до п. 3 Порядку, терміни подання фінансової звітності
встановлює міністерство або інший орган виконавчої влади, до сфери
управління якого належать підприємства, або органи місцевого
самоврядування, які здійснюють управління майном підприємств комунальної
власності.

Пунктом 5 Порядку терміни подання фінансової звітності (крім зведеної і
консолідованої) встановлено не пізніше 25 числа, що настає за звітним
кварталом, а річної – на пізніше 20 лютого наступного за звітним року.
Установи та організації (п. 6 Порядку), основна діяльність яких
фінансується за рахунок бюджету та які перебувають казначейському
обслуговуванні кошторисів, подають погоджену з органами Державного
казначейства фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони
належать.

Центральні органи виконавчої влади та інші головні розпорядники
бюджетних коштів подають зведену фінансову звітність про виконання
кошторисів доходів і видатків розпорядниками бюджетних коштів Державному
казначейству та Рахунковій палаті щокварталу не пізніше 30 числа місяця,
що настає за звітним кварталом, та щороку не пізніше 1 березня
наступного за звітним року (п.7 Порядку).

Форми та інструкції про порядок складання місячних та квартальних звітів
установами й організаціями, основна діяльність яких здійснюється за
рахунок коштів державного та (або місцевого бюджетів, щороку
затверджується Державним казначейством України (наприклад, на 1999 рік –
наказом від 18.03.99 №23, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України
05.05.99 за №282/3575, на 2000 рік – наказом від 23.03.2000 №23 із
змінами та доповненнями, внесеними наказом від 10.07.2000 №62,
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.07.2000 за №460/5681).
Так на 2000 рік затверджено 9 форм місячної (№2 мдб “Звіт про виконання
кошторису доходів і видатків установи (загальний фонд), №2 – валюта
“Звіт про використання асигнувань із загального фонду з міжнародної
діяльності України”, № 4-1 “Звіт про надходження і використання
спеціальних коштів”, №4-2 “Звіт про надходження і використання сум за
дорученнями”, №4-3 “Звіт про депозитні суми”, №4-4 “Звіт про рух інших
власних надходжень”, №4-5 “Звіт про використання субвенцій, одержаних
від інших бюджетів”, №4-6 “Звіт про надходження і використання інших
доходів (спеціальний фонд)”, №7м “Звіт про кредиторську заборгованість
бюджетних установ”) та 13 форм квартальної звітності (№1 “Баланс”, №2
“Звіт про виконання кошторису доходів і видатків установи (загальний
фонд)”, №2 – валюта “Звіт про використання асигнувань із загального
фонду з міжнародної діяльності України”, №3 “Звіт про виконання плану
по штатах та контингентах”, №4-1 “Звіт про надходження і використання
спеціальних коштів”, №4-2 “Звіт про надходження і використання сум за
дорученнями”, №4-3 “Звіт про депозитні суми”, №4-4 “Звіт про рух інших
власних надходжень”, №4-5 “Звіт про використання субвенцій, одержаних
від інших бюджетів”, №4-6 “Звіт про надходження і використання інших
доходів (спеціальний фонд)”, №4-1-зведена “Звіт про надходження і
використання спеціальних фондів”, №4-4-зведена “Звіт про рух інших
власних надходжень”, №7 “Звіт про заборгованість бюджетних установ”); до
складу квартальної звітності також входить пояснювальна записка.

Ревізорам потрібно пам’ятати, що форма №1 “Баланс виконання кошторису
видатків” складається на підставі звірених даних аналітичного та
синтетичного обліку на кінець року; залишки на рахунках обліку на
початок року повинні бути тотожні відповідним даним на кінець року в
балансі звіту за попередній рік. Установи складають єдиний баланс за
всіма бюджетними й позабюджетними коштами, в тому числі й на
мобілізаційну підготовку галузі.

Ревізору доцільно перевірити, щоб у довідці про рух коштів фінансування
із бюджету були відображенні операції про виділені кошти з бюджету та
кошти, що відносяться на збільшення або зменшення фінансування, а саме:

до оцінка матеріалів;

оприбуткування надлишків матеріалів;

курсова різниця;

списання дебіторської та кредиторської заборгованості тощо (п. 4
Інструкції про порядок складання річних бухгалтерських звітів…,
затвердженої наказом Головного управління Державного казначейства
України від 22.12.99 №120).

Після того, як ревізор впевниться у наявності всіх форм звітності, слід
перевірити тотожність звітних даних на початок року (періоду) з
показниками головної книги. Якщо ці залишки не співпадають (наприклад,
при передачі або прийнятті частини або цілих установ), у пояснювальній
записці до звіту мають бути наведені причини розходжень.

Касові видатки по установі визначаються за формулою:

З1 + Ф – З2 = КВ,

де З1 – залишок коштів на початок звітного періоду;

Ф – отримане фінансування;

З2 – залишок коштів на кінець звітного періоду;

КВ – касові видатки за звітний період.

Аналогічно визначається розмір касових видатків по кожній статті.

Для перевірки узгодженості фактичних витрат, показаних у формі №2, з
даними головної книги, слід також враховувати дебетові та кредитові
залишки на рахунок бухгалтерського обліку на початок та кінець звітного
періоду.

При аналізі відхилення проведених установою витрат слід мати на увазі:

Якщо фактичні витрати перевищують кошторисні призначення – це свідчить
про невжиття з боку керівника установи необхідних заходів щодо
проведення видатків у відповідність до бюджетних асигнувань (кошторисних
призначень). В цьому випадку суму перевищення слід кваліфікувати як інші
фінансові порушення. Однак в кожному окремому випадку таких відхилень
слід з’ясувати причини і фактори, що вплинули на них. Тут можуть бути і
такі, які не залежать від діяльності установи (наприклад, затвердження
вищестоящою організацією кошторису в сумах, що не забезпечують реальної
потреби установи у відповідних коштах; підвищення цін та тарифів тощо).
Крім того, причиною перевищення фактичних видатків над кошторисними
призначеннями може бути використання наявних на початок звітного періоду
товарно-матеріальних цінностей, резервів або дебіторської
заборгованості.

Якщо фактичні видатки менші за кошторисні призначення – це може
свідчити про економне та раціональне використання бюджетних коштів.
Проте там відхилення може також свідчити про планування зайвих
асигнувань (наприклад, на медикаменти, харчування, придбання м’якого
інвентарю і обмундирування тощо). Економія фактичних видатків може бути
пов’язана також з невиконанням плану щодо розвитку чи утриманню мережі,
штатів та контингенту, не проведенням видатків все одно можуть бути
видатки, без яких можна було обійтися (не першочергові), та такі, які
суперечать вимогам законів, Указів Президента, постановами Уряду
України, іншими документами нормативно-правого характеру. У такому
випадку також доцільно проаналізувати зміни у розрахунках, що
відбувалися за звітний період, та обґрунтованість накопичення
матеріальних запасів.

Якщо фактичні випадки перевищують касові – це може свідчити про
погашення дебіторської заборгованості, що обліковувалась на початок
звітного періоду, або про утворення (внаслідок отримання товарів, робіт,
послуг без здійснення попередньої оплати) кредиторської заборгованості
на кінець звітного періоду. Крім того, по статтях видатків на
харчування, медикаменти, капітальний ремонт, придбання обладнання,
м’якого інвентарю (інших видатків, пов’язаних безпосередньо з
виробничими запасами), перевищення фактичних видатків над касовими може
утворитися внаслідок списання у звітному періоді майна, яке було
придбано раніше.

Якщо фактичні видатки менші за касові – це може свідчити про погашення
кредиторської заборгованості, що облікувалась на початок звітного
періоду, або про утворення (внаслідок здійснення попередньої оплати)
дебіторської заборгованості на кінець звітного періоду. В останньому
випадку необхідно пересвідчитися в доцільності і законності таких
авансових платежів (коли і кому перераховано кошти, чи немає серед
одержувачів коштів фіктивних чи бездіяльних структур, чи дотримується
установою обмеження попередньої оплати місячним терміном, встановлене
наказом Міністерства фінансів України від 06.04.98 №83).

Якщо касові видатки перевищують кошторисні призначення – це може
свідчити про порушення кошторисної дисципліни та/або нецільове
використання бюджетних коштів, або (як мінімум) зайве отримання чи
відволікання бюджетних коштів. В таких випадках необхідно з’ясувати, за
рахунок яких статей видатків проведено такі витрати, як це вплинуло на
діяльність установи, якість обслуговування населення, підопічних, учнів
тощо. Необхідно детально вивчити причини допущених перевитрат, одержати
вичерпні пояснення посадових осіб, оскільки такі порушення можуть нести
за собою кримінальну відповідальність.

Якщо касові видатки менші кошторисних призначень – це може свідчити про
завищення кошторисних призначень, а також про порушення фінансової
дисципліни, оскільки в умовах недостатнього фінансування повинні, в
першу чергу проводитися видатки на соціальні потреби, розрахунки за
енергоносії, як цього вимагають закони, Укази Президента та постанови
Уряду України, інші документи нормативно-правового характеру.

Висновки та пропозиції

В результаті проведених досліджень, можна стверджувати, що Державна
контрольно-ревізійна служба України є важливим контролюючим органом
держави, який займає важливе місце в системі органів державного
фінансового контролю і від роботи якого залежить фінансова безпека
держави. Свою специфіку роль ДКРС відіграє у викритті і запобіганні
“тіньової економіки”, шляхом виявлення ухилення від сплати податків,
зборів, обов’язкових платежів, фактів розкрадань, шахрайства,
нецільового використання бюджетних коштів, корупції.

Реалізацію своїх функцій і прав ДКРС здійснює, спираючись на Закон
України “Про Державну контрольно-ревізійну службу” від 26 січня 1993
року. Функції Державної контрольно-ревізійної служби полягають у
проведенні ревізій і перевірок фінансово-господарської діяльності, стану
збереження коштів та матеріальних цінностей, достовірності обліку і
звітності у міністерствах, відомствах, підприємствах і організаціях, які
утримуються за рахунок коштів бюджету. До її функцій також належать
проведення ревізій та перевірок правильності витрачання державних коштів
на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і
організацій, що діють за кордоном і фінансуються із державного бюджету,
контролюють повноту оприбуткування, використання і збереження валютних
коштів, перевіряють виконання рішень за результатами ревізій.

В умовах економічної нестабільності України, фінансовий контроль боку
держави є надзвичайно необхідним для забезпечення раціонального та
ефективного використання фінансових і матеріальних ресурсів, дотримання
фінансової дисципліни в господарських структурах як державної так і
недержавної форм власності.

Сьогодні перед ГоловКРУ України стоїть завдання надзвичайно важливого
для держави значення – забезпечити в установленому порядку реалізацію
державної політики у сфері контролю за використанням відповідно до
законодавства підприємствами, установами і організаціями, незалежно від
форм власності, відомчої належності та підпорядкованості, коштів
бюджетів усіх рівнів та позабюджетних фондів, збереженням державного і
комунального майна, веденням бухгалтерського обліку і фінансової
звітності. Його вирішення вимагає від кожного контрольно-ревізійного
працівника по-справжньому державного підходу до здійснення фінансового
контролю. Ревізор мусить поставити справу так, щоб кожна ревізія,
перевірка були бездоганної якості, не було жодних підстав сумніватися у
компетентності, неупередженості перевіряючих.

Основними чинниками підвищення ефективності діяльності ДКРС в Україні є:

стратегічна спрямованість діяльності ДКРС. Основні зусилля апарату ДКРС
повинні бути спрямовані на вирішення стратегічних завдань;

стратегічна спрямованість діяльності ДКРС. Основні зусилля апарату ДКРС
повинні бути спрямовані на вирішення стратегічних завдань національної
економіки. В залежності від реальної ситуації, що сформувалась в країні
стосовно збереження державної власності, використання бюджетних коштів,
суспільних соціальних нормативів та стратегічних напрямків розвитку
національної економіки, повинні визначатися стратегія та технологія
здійснення контрольно-ревізійних операцій;

орієнтація на результати. Інформація про результати перевірок, ревізій
доводиться до тих осіб і структур, які можуть безпосередньо вплинути на
стан справ і змінити їх на краще. Стосовно ДКРС, це повинно виявлятись в
узгодженій її діяльності з Міністерством фінансів. Державною податковою
адміністрацією. Міністерством внутрішніх справ. Службою безпеки України,
виконавчими та законодавчими органами влади;

своєчасність ревізій і перевірок. Кількість ревізій стосовно
виробничо-господарських об’єктів, установ, згідно з чинним
законодавством, носить в Україні плановий, регламентований характер.
Однак, в практичній діяльності можуть відбуватися процеси, які не
відповідають запланованим заходам і потребують більш швидкого вирішення.
У цих випадках керівництво структурних підрозділів КРУ повинно приймати
гнучкі рішення щодо здійснення ревізій і перевірок на закріплених за
ними об’єктах. Крім того, підставою для здійснення контрольно-ревізійних
операцій є постанови слідчих органів, органів виконавчої влади тощо;

розробка типових програм здійснення ревізій і перевірок, розрахованих на
використання комп’ютерної техніки. В умовах перехідної економіки все
більше на підприємствах, відомствах, установах використовуються
комп’ютерні форми ведення бухгалтерського обліку. Однак, не завжди
розроблені програми бухгалтерського обліку співпадають з методами
контролю і перевірок, які здійснюються ДКРС з метою визначення питань,
пов’язаних зі збереженням державної власності, раціональним
використанням бюджетних коштів, дотриманням вимог чинного законодавства;

налагодження належного контролю за погашенням підприємствами
заборгованостей з іноземних кредитів, залучених під гарантії Кабінету
Міністрів, посилення контролю за виплатою дивідендів на акції,
забезпечення обов’язкової сплати податків та інших платежів до бюджету.

Основоположною передумовою подальшого розвитку Державної
контрольно-ревізійної служби є забезпечення в її діях верховенства
права. Враховуючи суттєві зміни в законодавстві держави прийняття
Конституції України, “Першочергових заходів щодо проведення в
Україні адміністративної реформи” затверджених Указом Президента України
від 20.11.98 р. №1284) потрібно змінити Закон “Про Державну
контрольно-ревізійну службу в Україні”, в зв’язку з відсутністю в ньому
прав ДКРС щодо запобігання фінансово-бюджетним порушенням та їх
усунення. Тому зміни і доповнення до Закону повинні окреслювати загальну
сферу діяльності органів ДКРС, визначати порядок проведення органами
ДКРС ревізій і перевірок з власної ініціативи, за дорученням
Міністерства фінансів. Кабінету Міністрів України, правоохоронних
органів.

Отже, а результаті втілення вищенаведених заходів передбачається
підвищення ефективності роботи і авторитету служби, її значення в
системі органів державного фінансового контролю.

Одним з важливих кроків щодо посилення авторитету Державної
контрольно-ревізійної служби має стати істотне посилення аналітичної
роботи її органів з питань фінансової дисципліни. Така робота необхідна
для виявлення причин, що призводять до порушень фінансової та бюджетної
дисципліни, злочинів у сфері економіки і внесення пропозицій щодо змін у
чинному законодавстві з метою усунення негативних явищ.

Певні організаційні заходи потрібно здійснити у напрямі поліпшення
координації роботи з фінансовими управліннями, органами державного
казначейства і податкової служб з питань мобілізації надходження коштів
до бюджету та ефективного їх використання.

В особі Державної контрольно-ревізійної служби наша держава має надійний
інструмент державного фінансового контролю. Проблема лише у тому, щоб
цей інструмент вдосконалювався, ставав дедалі ефективнішим. Причому
вдосконалення і реформування служби — це життєва необхідність.

Список використаних джерел.

1.Конституція України. Затверджена Верховною Радою України 28.06.96
№254/96-ВР. Відомості Верховної Ради України – 1996-№30.

2.Закон України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в
Україні” від 16 липня 1999року №996-ХІV.

3. Закон України “Про бюджетну систем України” №235/95-ВР від 29.06.95./
Відомість Верховної Ради України – 1995-№26.

4. Закон України “Про Державний бюджет України на 2000рік”/ Відомості
Верховної Ради України.-2000.-№7.

5. Закон України “Про Державний бюджет України на 2001рік” від 7.12.2000
№2120-ІІІ.

6. Закон України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”
від 26.01.93. №2940-ХІІ/ Відомості Верховної Ради України. – 1993.-№13.

7. Закон України “Про державну службу” від 16.12.93 №3724-Хіі-ВР.

8. Закон України “Про державну податкову службу в Україні” №510-ХІІ-ВР
від 04.12.90/ Відомості Верховної Ради України-1991-№6.

9. Закон України “Про Рахункову палату Верховної Ради України №315/96 –
ВР від 11.07.96/ Відомості Верховної Ради України – 1996.-№43.

10.Указ Президента України від 27.08.2000 №1031/2000 “Про заходи щодо
підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи”.

11.Указ Президента України від 28.02.1997 №187/97 “Про заходи щодо
забезпечення наповнення державного бюджету та посилення
фінансово-бюджетної дисципліни”.

12.Указ Президента України від 21.01.1998 №41/98 “Про запровадження
режиму жорсткого обстеження видатків та інших державних витрат, заходи
щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання
фінансовій кризі”.

13.Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України/від
28.11.2000 №1256 (2000).

14.Положення про порядок розгляду письмових звернень громадян та
посадових осіб підприємств, установ і організацій органами державної
контрольно-ревізійної служби в Україні (від 25.02.2000 №15).

15.Положення про відомчий контроль у системі міністерств, інших
центральних органів виконавчої влади за фінансово-господарською
діяльністю підприємств, установ і організацій, що належать до сфери їх
управління (від 10.07.1998 №1053).

16.Положення про Державне казначейство від 31.07.1995 №590.

17.Положення про Міністерство фінансів України від 26.08.1999 №1088/99.

18.Основніі завдання державної контрольно-ревізійної служби в Україні на
2000-2004рр. Затверджено наказом Міністерства фінансів України від
31.05.2000 №118.

19.Інструкція про порядок проведення ревізій і перевірок органами
державної контрольно-ревізійної служби від 03.11.1997 №121.

20.Інструкція про порядок заповнення звіту про контрольно-ревізійну
роботу (форма №1пр.) від 23.12.1999 №115.

21. Інструкція про організацію проведення ревізій і перевірок органами
державної контрольно-ревізійної служби в Україні за зверненнями
правоохоронних органів Затверджено наказом Голов КРУ України 26.11.99
№107.

22. Інструкція з інвентаризації основних засобів, нематеріальних
активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів,
розрахунків та інших статей балансу. Затверджено наказом Головного
управління Державного казначейства України від 31.10.98 №90.

23. Інструкція про порядок стягнення коштів та застосування фінансових
санкцій органами державної контрольно-ревізійної служби. Затверджено
наказом Голов КРУ України від 03.07.98 №130.

24. Методичні рекомендації про порядок проведення органами державної
контрольно-ревізійної служби в Україні ревізій і перевірок за
зверненнями місцевих державних адміністрацій. Затверджено наказом Голов
КРУ України від 2 червня 1999року №58.

25.Методичні вказівки з питань порядку перевірки бухгалтерського обліку
і фінансової звітності в бюджетних установах. Затверджено наказом Голов
КРУ України від 26.12.2000 №104.

26.Методичні вказівки щодо реалізації результатів ревізій і перевірок,
проведених органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні від
20.01.1999 №02-18/28.

27.Методичні рекомендації з питань підготовки аналітичних довідок за
результатами ревізій і перевірок, проведених органами державної
контрольно-ревізійної служби від 28.04.1999 №39.

28.Методичні рекомендації з питань документування органами державної
контрольно-ревізійної служби ревізійних дій та їх результатів від
29.12.200 №110.

29.Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги щодо
виконання кошторисів доходів і видатків бюджетних установ та організацій
. Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 09.01.2000 №17.

30.Типова програма перевірки роботи контрольно-ревізійних управлінь.
Затверджено наказом Голов КРУ України від 27.05.99 №55.

31.Рекомендації щодо застосування адміністративних стягнень за порушення
законодавства з фінансових питань. Затверджено наказом Голов КРУ України
від 07.06.2000 №58.

32.Авер’янов В.Б.Державне управління : теорія і практика.-К.:Юрінком
Інтер,1998-432с.

33.Базась М.Ф. Правове регулювання відносин між контролюючими органами./
Світ бухгалтерського обліку.-1998.-№7-8.-С.22-23.

34.Базась М.Ф. Методологічні засади побудови системи державного
контролю./ Світ бухгалтерського обліку .-1998.-№7-8.-С.30-36.

35.Базась М.Ф. Проблеми координації державного контролю в Україні./ Світ
бухгалтерського обліку .-1998.-№10.-С.61-64.

36.Белобжецький М.А. Финансово-хозяйственный контроль в управлении
економикой.-М.:Финансы,1989.-С.14-17.

37.Білуха М., Зайцев Л. Функції фінансово-господарського контролю і
аудиту у формуванні ринкових відносин/ Бухгалтерський облік і
аудит.-1996ю.-№8.-С.15-19.

38.Білуха М.Т. Теорія фінансового-господарського контролю і аудиту:
Підручник. -К.: Вища школа, 1994.

39.Білуха М.Т.Курс аудиту: Підручник.-2-ге вид., перероб. – К.: Вища
школа, 199.-574с.

40.Бутенець

41.Буханець Р. Про систему державного фінансового контролю/Право України
.-1998.-№3.-С.71-75.

42.Вареня В.О. Фінансово-господарська діяльність очима контролера
–ревізора/Фінансовий контроль.-1999.-№4.-С.60-67.

43.Василик О.Д.Державні фінанси України. Навчальний посібник. -К.: Вища
школа,1997.

44.ВасиликО.Д. Теорія фінансів

45.Дерій В.А.Контроль і ревізія. Курс лекцій. Бучач: МІФ,2000.-54.

46.Дорош Н.І.Державний фінансовий контроль: зарубіжний досвід і шляхи
вдосконалення /Фінанси України .-1998.-№1.=-С.47.

47.Загородній В.П. Автоматизація бухгалтерського обліку, контролю,
аналізу і аудиту.-К.: А.С.К.,1998.

48.Залевська О.І.Контроль і ревізія збереження та використання
матеріальних цінностей. /Бухгалтерський облік і
аудит.-1996.-№8.-С.34-37.

49.Жила В.Г.Ревізія та аудит. Навчальний посібник.-К.:МАУП,1998.-С.96.

50.Каменський М.М. Його Величність документ як надійний камінь
контрольно-ревізійної служби. /Фінансовий контроль.-1999.-№4.-С.1-3.

51.Каменський М.М. Реформування ДКРС: самоціль чи необхідність?
/Фінансовий контроль.-1999.-№1.=С.4-7.

52.Каменський М.М. Стефанюк І.Б. До питання розвитку державної
контрольно-ревізійної служби. /Фінанси України.=1999.-№1.-С.26-28.

53.Каменський М.М. Посилити дієвість фінансового контролю. /Фінансовий
контроль.-2000.-№1.-С.32-36.

54. Каменський М.М., Стефанюк І.Б., Рубан Н.І., Кіруца С.М, Хлопіна
О.І., Яремчук Т.М. Довідник працівника державної контрольно-ревізійної
служби.-К.:ДІЯ,2001.-431с.

55. Каменський М.М., Крисюк В.І., Юрченко О.В. ревізія і контроль в
установах і організація бюджетної сфери: Навчальний посібник/
Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту і
бізнесу. -К.: Видавництво Європейського університету фінансів,
інформаційних систем, менеджменту і бізнесу, 1999.-15-с.

56.Наринський Л.С., Гаджтиев Н.Г.Контроль в условиях рыночной економики.
– М.: Финансы и статистика, 1994.

57. Никник Н., Машков О. Контроль у сфері державного управління /Вісник
УДАУ.-1998. – №2. – с.23-31.

58. Омельчук В.С. Контроль діє /Інспекторський вісник. – 1998. – №1. –
с.24-25.

59. Полінець О. Контроль у державному управлінні: сутність, види та
форми його здійснення /Вісник УАДУ – 2000. – №2. – С.71-86.

60. Романів Є.М. Напрямки підвищення ефективності роботи ДКРС в умовах
перехідної економіки /Економіка . Фінанси. Право. – 1999. – №11. –
с.6-10.

61. Романів М.В. Державний фінансовий контроль і аудит. – К.: НІОС,
1998.

62. Романівв Є.М. Організація контрольно-ревізійної роботи /Фінанси
України. – 1997. – №7. – с.27.

63. Романів М.В. Реалізація матеріалів ревізії /Фінанси України. – 1999.
– №3. – с.125-127.

64. Романів М.В. Роль фінансового контролю за використанням бюджетних
коштів /Фінанси України. – 1999. – №2. – с.45-49.

65. Самсоненко Л. Контролерам бракує не знань, а статуса /Урядовий
кур’єр. – 1999. – 13 січня.

66. Стефаник І.Б. Державне управління і фінансовий контроль в умовах
ринку /Фінанси України. – 1999. – №7. – с.56-62.

67. Стефаник І.Б. Контрольно-ревізійна служба як складова система
фінансової безпеки держави /Фінанси України. – 1998. – №11. – с.72-78.

68. Стефаник І.Б. Контрольні функції держави в управлінні фінансовими
ресурсами /Регіональна економіка. – 1999. – №2. – с.34-44.

69. Сухарева Л.О. Еволюція функцій контролю /Фінанси України. – 222. –
№8. – с.19-26.

70. Шевчук В.О. Розвиток системи суб’єктів фінансового контролю /Фінанси
України. – 1998. – №8. – с.30-31.

Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України: Навчальний посібник. –
К.: НІОС, 2000.

PAGE

PAGE 3

Вибір об’єкту контролю

Інформаційний (збір даних про об’єкт)

Обґрунтування мети і задач контролю

Вивчення об’єкту на місці, корегування програми

Обстеження, перевірка, інвентаризація, опитування

Вивчення документів

Оформлення результатів контролю

Гласність результатів контролю

Розробка заходів, усунення недоліків

Контроль прийнятих заходів

Метод господарського контролю

Загальнонаукові прийоми дослідження

Ідеалізація і формалізація (структурний метод)

Спостереження і експеримент

Індукція і дедукція (аксіоматичний, гіпотетико-дедуктивний методи, метод
математичної гіпотези)

Аналіз і синтез

Порівняння, аналогія тощо

Прийоми дослідження запозичені із інших наук

Спеціальні прийоми дослідження

Статистичні

Кібернетичні

Економіко-математичні

Соціологічні

Історичні

Фактичні (органолептичні)

Документальні

Узагальнення і реалізація результатів

Принципи господарського контролю

Загальні (основні)

Часткові (специфічні)

Раптовості

Вивчення причин та умов, що породжують безгосподарність, марнотратство

Виявлення: недостач, розтрат, крадіжок та привласнення

Виявлення та мобілізація резервів

Попередження порушень

Виявлення відповідності господарювання нормативам, положенням

Вивчення, визначення, доказ збитку, нанесеного порушеннями

Всебічності

Всеосяжності

Дієвості

Гласності

Регулярності

Конкретності

Об’єктивності

Комплексності

Економічності

Прийоми документального контролю

Прийом перевірки окремого документу

Прийоми перевірки декількох документів, які відображують одну і ту ж або
взаємопов’язані операції

Прийоми перевірки документів, що відображають рух однорідних цінностей

Формальна перевірка

Арифметична перевірка

Нормативно-правова перевірка

Зустрічна перевірка

Взаємний контроль

Контрольне порівняння

Відновлення кількісно-сумового обліку

Хронологічна перевірка руху цінностей

Рахункова палата – постійно діючий орган контролю, який утворюється
Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй

Колегія Рахункової палати

Голова Рахункової палати

Перший заступник Голови

Заступник Голови

Головні контролери – керівники департаментів Рахункової палати

Секретар Рахункової палати

Апарат Рахункової палати

Органи валютного контролю

Національний банк України

Уповноважені

банки

Державна податкова адміністрація України

Міністерство зв’язку України

Державний митний комітет України

Встановлення стратегічних цілей, планування

Встановлення нормативних показників

Виробнича діяльність підприємств

Вимірювання фактичних результатів

порівняння

Аналіз

Не відповідають

Відсутність коригуючи дій

Державна таємна інформація у сфері економіки

про мобілізаційні плани і мобілізаційні потужності господарства;

України, запаси та обсяги постачання стратегічних видів сировини і г
матеріалів, а також зведені відомості про номенклатуру та рівні
накопичення, про загальні обсяги поставок, відпуску, закладення,,
освіження, розміщення і фактичні запаси державного резерву

про використання транспорту, зв’язку, потужностей інших галузей та
об’єктів інфраструктури держави в інтересах забезпечення її безпеки

про плани, зміст, обсяг, фінансування та виконання державного замовлення
для забезпечення потреб оборони та безпеки

про план, обсяги та інші найважливіші характеристики добування,
виробництва та реалізації окремих стратегічних видів сировини і
продукції

про державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи, коштовного
каміння, валюти та інших цінностей, операцій, пов’язаних з )
виготовленням грошових знаків та інших цінних паперів, їх зберіганням,
охороною і захистом від підроблення, обігом, обміном або вилученням з
обігу, а також про інші особливі заходи фінансової діяльності держави

Міністерство фінансів України

Міністерство фінансів України

Міністерство фінансів України

Міністерство фінансів України

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020