Основні вимоги до правильного застосування норм права
Вимоги до застосування норм права — юридичні правила (умови), за
допомогою яких правозастосовний орган (суд, адміністрація державних
органів та ін.) втілює в життя принципи права.
Правозастосовний орган керується такими вимогами:
1. Законності (належного додержання законних процедур):
а) при вирішенні справи ґрунтується на конкретній нормі чи права
сукупності норм, які прямо стосуються розглянутої справи; дотримується
їх точного змісту;
б) діє в рамках своєї компетенції; не виходить за межі повноважень,
передбачених законом; у разі їх порушення несе юридичну
відповідальність;
в) завжди застосовує правові норми, коли виникають обставини,
передбачені нормою; не ухиляється від застосування норми; не припиняє
дії норми з будь-якого приводу (застарілість, невідповідність місцевим
умовам тощо) або під впливом особи (органу), не уповноваженої на те
законом. Доки норма права не скасована, не змінена або не припинена у
встановленому законом порядку, вона є обов’язковою для правозастосовного
органу.
2. Обгрунтованості:
а) виявляє всі факти, що стосуються справи;
б) ретельно і неупереджено (об’єктивно) вивчає факти, визнає їх
достовірними;
в) відкидає всі сумнівні факти і факти, що не стосуються справи.
3. Доцільності, тобто відповідності діяльності правозастосовних органів
і осіб у рамках закону конкретним життєвим умовам місця і часу; обрання
оптимального шляху реалізації норми в конкретній життєвій ситуації:
а) у межах змісту норми (яка передбачає межі в рамках одного рішення,
можливість вибору між різними рішеннями, можливість застосувати норму
або утриматися від її застосування) обирає рішення, яке найповніше та
найправильніше відображає зміст закону;
б) при однаковому і неухильному виконанні юридичних розпоряджень діє
ініціативно — з урахуванням місця і часу виконання, розумно розподіляє
сили і засоби і т.д.;
в) зважує на індивідуальні особливості справи, соціальну значущість
застосовуваної норми, її відповідність духу права.
4. Справедливості:
а) неупереджено ставиться до дослідження обставин справи, до осіб, що
беруть участь у ній, до остаточного рішення;
б) приймає рішення, яке узгоджується з принципами моралі,
загальнолюдськими цінностями, власними моральними переконаннями і
моральними переконаннями суспільства в цілому.
Поняття і ознаки акта застосування норм права
Акт застосування норм права (правозастосовннй акт) — це індивідуальний
правовий акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб’єкта права
(компетентного державного органу або посадової особи), що встановлює
(змінює, припиняє) на основі юридичних норм права і обов’язки учасників
конкретних правовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за
вчинене ними правопорушення. У встановлених законом випадках він
оформляється у вигляді письмового документа (акта-документа).
Правозастосовний акт — вирок, рішення, визначення, висновок тощо
(наприклад, нарахування пенсіонеру пенсії; вирок суду у конкретній
кримінальній справі) — результат вирішення юридичної справи і підсумок
застосування норм права.
Серед актів застосування норм права слід розрізняти:
— основний акт, в якому виражене рішення юридичної справи в цілому;
— допоміжні акти (проміжні, додаткові, супутні), що оформляються при
встановленні фактичних обставин справи, у ході судового процесу, на
інших стадіях.
Ознаки акта застосування норм права такі.
1. Приймається на основі нормативно-правового акта і спирається на певну
норму права, тобто є законним і обгрунтованим.
2. Виходить від компетентних органів держави в особі їх посадових осіб і
являє собою категоричне, офіційно-владне, обов’язкове для виконання
веління, яке охороняється примусовою силою держави.
3. Адресується чітко визначеним суб’єктам, тобто є персоніфікованим,
індивідуальним.
4. Поширює норму права на конкретну юридичну ситуацію (виключається
поширення на подібні випадки), вичерпує себе одноразовим застосуванням,
тобто розрахований на один раз.
5. Має певну, встановлену законом форму документа (наказ, рішення,
вирок, розпорядження), якщо це письмовий акт (а їх більшість). Містить
чітко позначені реквізити: назву, підпис, дату. Має сувору структуру:
вступну, описову, мотивувальну і результативну частини.
6. Може бути оскаржений чи опротестований ким-небудь із зацікавлених
осіб.
Акт застосування норм права — найпоширеніший вид правових актів. Як і
нормативно-правовий акт, він має юридичну силу, носить державно-владний
обов’язковий характер.
Одночасно правозастосовний акт відрізняється від нормативно-правового
акта за низкою зазначених вище ознак: приймається на основі
нормативно-правового акта; персоніфікований;
поширює норму права на конкретний випадок (одноразовий);
містить у собі обов’язок підкоритися — виконати сформульоване у справі
рішення.
Правозастосовний акт, як правило, забезпечує виникнення і розвиток
правовідносин у конкретній ситуації. Без таких юридичних фактів не може
реалізуватися конкретна правова норма.
Як і нормативно-правовий, правозастосовний акт може виходити від тих
самих органів і посадових осіб — Президента, Кабінету Міністрів,
міністерств і відомств України, органів місцевого самоврядування.
Наприклад, Верховна Рада України встановлює нове почесне звання
«Заслужений діяч юстиції» — це нормативно-правовий акт. Через три дні
видається Указ Президента України про присвоєння конкретній особі цього
звання. Це акт застосування норм права. Він індивідуальний. Та сама
правова форма може бути наповнена різним змістом. З зазначених двох форм
права — закону і указу — лише закон має нормативний характер.
Однак у форму указів Президента України можуть убиратися як
нормативно-правові акти, так і індивідуальні розпорядження — залежно від
змісту (див. про укази Президента України в главі «Державні органи влади
України»).
Види актів застосування норм права
Види актів застосування норм права класифікуються за різними критеріями.
За формою зовнішнього вираження:
1) письмовий акт (таких більшість). Письмовий акт може бути, як мінімум,
двох видів:
а) окремий документ (вирок суду);
б) резолюція за матеріалами справи (затвердження прокурором
обвинувального висновку);
2) усний акт (виклик понятих);
3) конклюдентний акт — акт дії (наприклад, застосування працівниками
міліції табельної зброї або застосування жестів
міліціонером-регулювальником дорожнього руху).
За способом прийняття:
1) колегіальні;
2) одноособові.
За суб’єктами прийняття:
акти парламенту;
акти глави держави;
акти виконавчих органів;
рішення загальних судів;
акти арбітражу;
акти нотаріату;
акти прокурорського нагляду;
акти місцевих (муніципальних) органів влади;
акти керівників підприємств, військових частин тощо;
акти уповноважених органів громадських організацій тощо. Акти
застосування норм права приймаються практично всіма органами держави.
За юридичною формою:
укази;
постанови;
розпорядження;
накази;
ухвали (суду та ін.);
протести, подання, розпорядження, вироки, рішення.
За функціями у правовому регулюванні (або функціями права):
1) регулятивні — офіційно підтверджують або визначають права та
обов’язки сторін, викладені в диспозиції регулятивних норм (наприклад,
свідоцтво про реєстрацію шлюбу);
2) охоронні — встановлюють міру юридичної відповідальності відповідно до
санкції охоронних норм (наприклад, квитанція про сплату штрафу).
За галузевою належністю:
1) кримінально-правові;
2) адміністративно-правові;
3) цивільно-правові та ін. (крім процесуальних).
За юридичними наслідками:
1) правовстановлюючі (про призначення директора, про присвоєння звання);
2) правоконстатуючі (свідоцтво про шлюб; свідоцтво про смерть);
3) правоприпиняючі (протест прокурора з приводу незаконного виселення
громадянина);
4) правозмінюючі (заміна арешту підслідного на підписку про невиїзд);
5) правоскасовуючі (винесення судом рішення про ліквідацію акта, про
втрату ним юридичної сили).
За значенням у юридичному процесі:
— основні акти, що містять завершене рішення у справі (вирок, рішення
суду);
— допоміжні акти, що забезпечують прийняття основних актів (постанова і
порушення кримінальної справи).
За характером індивідуальних велінь (розпоряджень):
дозвільні зобов’язуючі заборонні
Прогалини в праві і способи їх усунення. Аналогія закону і аналогія
права. Субсидіарне застосування норм права
При проходженні другої стадії застосування норм права, а саме: при
встановленні юридичної основи справи — виборі та аналізі юридичних норм,
виникають ситуації, коли правозастосувач не знаходить норм, які
регулюють встановлені факти.
Прогалина у праві — це повна або часткова відсутність у чинних
нормативно-правових актах необхідних юридичних норм.
Прогалина у законі — це повна або часткова відсутність необхідних
юридичних норм у даному законі. Причини прогалин:
1) невміння законодавця відобразити в нормативних актах усе різноманіття
життєвих ситуацій, які вимагають правового регулювання (первісна
прогалинність);
2) невміння законодавця передбачити появу нових життєвих ситуацій у
результаті постійного розвитку суспільних відносин, здійснити щодо них
певні законодавчі дії (подальша прогалинність);
3) технічні помилки законодавця, допущені при розробці законів і у
використанні прийомів юридичної техніки.
Прогалини в праві виникають, як правило, там, де є суперечливість норм
однакової сили, коли одна з них «знищує» іншу.
Прогалини в законодавстві повинні усуватися в процесі правотворчості
шляхом внесення змін і доповнень до законів, видання нових, досконаліших
юридичних актів.
Невірно вважати прогалинами такі випадки:
• кваліфіковану мовчанку законодавця, коли він умисно залишає питання
відкритим, утримується від прийняття норми, відносить вирішення справи
за межі законодавства;
• свідоме віднесення питань на розсуд правозастосувача, коли
законодавець розраховує на конкретизацію його законодавчої волі
правозастосовними та іншими правовими актами.
За наявності прогалини в законі законодавець пропонує правозастосувачу
різну поведінку.
За наявності прогалини в галузі кримінального законодавства і
законодавства про адміністративні правопорушення виходом для
юриста-практика є відмова у порушенні провадження в справі, тобто
ухвалення виправдувального рішення. Юрист-практик у такому разі повинен
керуватися принципом, відомим ще з часів римського права: «Немає злочину
і немає вини, немає покарання і немає стягнення, якщо немає закону».
Зловживання аналогією в галузі кримінального законодавства мало місце у
фашистській Німеччині, де законом від 28 червня 1935 p. був скасований
принцип «немає злочину без закону» і тим самим на законодавчому рівні
відкритий шлях для судової сваволі і розправи з політичними
супротивниками. IV з’їзд Міжнародної асоціації кримінального права
(Париж, 1937 p.) засудив аналогію в кримінальному праві і виступив проти
її застосування. У кримінальному законодавстві України інститут аналогії
відсутній. Стаття 58 Конституції України проголошує: «Ніхто не може
відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як
правопорушення».
За наявності прогалини у галузі цивільного законодавства суди не можуть
відмовити у правосудді, посилаючись на відсутність закону. У разі
прогалин у цивільно-правових відносинах застосовується аналогія двох
видів:
• аналогія закону;
• аналогія права.
Аналогія закону — це вирішення справи або окремого юридичного питання на
основі правової норми, розрахованої на подібні випадки. Аналогія
виключається, якщо вона прямо заборонена законом або якщо закон пов’язує
настання юридичних наслідків з наявністю конкретних норм. Наприклад,
відсутність в Україні спеціального законодавства, яке б регулювало
правове забезпечення лізингу (комплекс майново-правових відносин,
утворених у зв’язку з передачею майна в тимчасове користування),
дозволяє заповнити її договором наймання, який є подібним до договору
лізингу.
Аналогія права — це вирішення справи або окремого юридичного питання на
основі принципів права, загальних засад і змісту законодавства.
Аналогія права застосовується тоді, коли:
• немає норми, яка прямо передбачає даний випадок;
• немає норми, яка передбачає подібний випадок. При вирішенні справи за
аналогією закону і аналогією права необхідно додержуватися таких умов:
1) аналогія допустима лише у разі повної відсутності або неповноти
правових норм;
2) суспільні відносини, до яких застосовується рішення за аналогією,
повинні бути врегульовані хоча б у загальній формі, тобто перебувати у
сфері правового регулювання;
3) наявність подібності (аналогії) аналізованих обставин і обставин,
передбачених наявною нормою, повинна бути в істотних, юридичне
рівнозначних ознаках; розбіжність — у деталях, у неістотному;
4) пошук норми, яка регулює аналогічний випадок, має йти спочатку в
актах тієї самої галузі права, у разі відсутності такої — в іншій галузі
та у законодавстві в цілому;
5) вироблене в ході використання аналогії правове рішення не повинно
суперечити дії розпоряджень закону, його меті;
6) обов’язково має бути вмотивоване пояснення причин застосування
рішення за аналогією до даного випадку.
При застосуванні аналогії права істотне значення мають принципи права,
які закріплюються в конституції. Оскільки норми Конституції України є
нормами прямої дії, то правозастосувач, виходячи із власною
правосвідомості, може мотивувати рішення в справі, посилаючись на
конституційні норми.
Для усунення прогалин у законі використовується також субсидіарне
застосування норм права — додаткове застосування одного інституту або
галузі права до відносин, що регулюються іншим інститутом або галуззю
права.
Субсидіарне застосування правових норм до різних відносин, як правило,
закріплене в законі. Є випадки субсидіарного застосування, які прямо
законом не передбачені.
Теоретичним підґрунтям субсидіарного застосування є системність права,
поділ його на взаємозалежні галузі та інститути. Так, сімейне право
виділилося в самостійну галузь з цивільного права і перебуває з ним у
тісному зв’язку завдяки подібності регульованих суспільних відносин і
методу їх правового регулювання. У Кодексі про шлюб і сім’ю, зокрема,
закріплюється, що правозастосувач повинен керуватися розпорядженнями
норм цивільного права, які встановлюють строки задавнення позову.
Загальні положення і норми цивільного права застосовуються до:
1) відносин, що регулюються трудовим правом, якщо ті чи інші питання не
врегульовані трудовим законодавством;
2) регулювання відносин, які виникають у зв’язку з охороною довкілля,
якщо вони не врегульовані екологічним законодавством;
3) відносин, що регулюються сімейним законодавством, якщо ті чи інші
питання ним не врегульовані.
Слід зважити на те, що в деяких галузях права субсидіарне застосування
норм цивільного права скасоване самим законодавцем, а в інших випадках,
незважаючи на відсутність прямої заборони в законодавстві, воно
недопустимо. Так, до норм власне трудового, сімейного, екологічного
права загальні положення цивільного права в порядку субсидіарності не
можуть застосовуватися. Субсидіарне застосування можливе лише до норм,
включених як додаткові до законодавчих актів про сімейні, трудові та
деякі інші відносини.
Звертаємо увагу на те, що регулювання суспільних відносин будь-якою
галуззю права здійснюється, як правило, лише власними галузевими
засобами. Субсидіарне застосування норм права є винятком із загального
правила.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
