.

Поняття правопорядку. Функції та принципи правопорядку. Державна дисципліна (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
3 2522
Скачать документ

Поняття правопорядку

Правопорядок — частина громадського порядку.

Громадський порядок — це стан (режим) упорядкованості соціальними
нормами (нормами права, моралі, корпоративними нормами,
нормами-звичаями) системі суспільних відносин і їх додержання. Поняття
громадського порядку ширше за поняття правового порядку, оскільки в
зміцненні і підтриманні першого важлива роль належить усім соціальним
юрмам. Правопорядок складається лише на підставі правових юрм і
внаслідок цього охороняється спеціальними державними правовими заходами.

Отже, правопорядок — це частина системи суспільних відносин, що
врегульовані нормами права і перебувають під захистом закону та
охороняються державою. Він встановлюється в результаті додержання режиму
законності в суспільстві. Якщо законність — це принцип, метод
діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх результатом.

Правопорядок — стан (режим) правової упорядкованості (урегульованості і
погодженості) систем суспільних відносин, що складається в умовах
реалізації законності. Інакше: це атмосфера нормального правового життя,
що встановлюється в результаті точного і повного здійснення
розпоряджень правових норм (прав, свобод, обов’язків, відповідальності)
всіма суб’єктами права. Правовий порядок як динамічна система вбирає в
себе всі впорядковуючі засади правового характеру.

Кожна країна формує свій правовий порядок. Необхідність його формування
і вдосконалення обумовлюється двома зустрічними інтересами —
громадянського суспільства і держави, їх основними законами і
тенденціями розвитку.

Громадянське суспільство об’єктивно відчуває потребу в упорядкованості
його функціонування за допомогою соціальних (у тому числі правових)
норм. Воно протистоїть безладності, безсистемності. В умовах стабільного
правопорядку ефективно функціонує економіка, досягається гармонія «діях
законодавчої, виконавчої та судової влади, активної) здійснюється
діяльність різних громадських і приватних організацій, гарантується
вільний розвиток людини, задоволення її духовних і матеріальних потреб.
Тому громадянське суспільство формує соціальні норми, спрямовані на
зміцнення соціального) і правового порядку.

Держава об’єктивно зацікавлена : в правовому забезпеченні власної
діяльності — виконанні завдань і функцій, у правових стосунках з
громадянським суспільством. Держава не сприймає хаосу і сваволі. В
умовах стабільного правопорядку зміцнюється виконавча дисципліна всіх
органів держави та їх посадових осіб, успішно провадиться
зовнішньополітична діяльність. Правовий порядок і законність виступають
правовим підґрунтям і засобом функціонування державної влади,
демократії. Коли держава в особі уповноважених на те органів формулює
норми права, вона закладає в них основи правопорядку і забезпечує їх
реалізацію.

Таким чином, правопорядок як державно-правове явище служить
стабілізації, підтриманню рівноваги між інтересами громадянського
суспільства і держави. Його антиподом є сваволя і беззаконня.

Правовий порядок кожного суспільства розкривається через його ознаки,
принципи, функції, зміст, форму, структуру.

Основні ознаки правопорядку.

1) закладається в правових нормах у процесі правотворчості;

2) спирається на принцип верховенства права і панування закону в галузі
правових відносин;

3) встановлюється в результаті реалізації правових норм, тобто
здійснення законності у діяльності з реалізації права;

4) створює сприятливі умови для здіснення суб’єктивних прав;

5) припускає своєчасне і повне виконання всіма суб’єктами юридичних
обов’язків;

6) вимагає невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто
вчинив правопорушення;

7) встановлює сувору громадську дисципліну;

8) припускає чітку та ефективну роботу всіх державних і приватних
юридичних органів і служб, насамперед правосуддя;

9) створює умови для організованості громадянського суспільства і режим
сприяння індивідуальній свободі;

10) забезпечується всіма державними заходами, аж до примусу.

Зміст правопорядку — це система правових і не правових елементів,
властивостей, ознак, процесів, що сприяють встановленню і підтримці
правомірної поведінки суб’єктів, тобто такої поведінки, яка врегульована
нормами права і досягла цілей правового регулювання.

Розрізняють зміст правопорядку:

1) матеріальний — система реальних (економічних, політичних,
морально-духовних, юридичних) упорядкованих відносин у громадянському
суспільстві, з правомірною поведінкою їх учасників — фізичних і
юридичних осіб, як результат їх об’єктивної потреби. У матеріальному
змісті правопорядку виражається закономірність його виникнення, розвитку
і функціонування в процесі взаємозв’язку з економікою, політикою,
культурою;

2) юридичний (державно-правовий) — система реалізованих прав,
обов’язків, відповідальності громадян, тобто результат встановлення
законності, впорядкованості та урегульованості правових відносин,
правомірної поведінки їх учасників, досягнутий за допомогою правових
засобів через виражену в них волю держави.

Структура правопорядку — це єдність і одночасно поділ системи
громадських відносин, урегульованих правом відповідно до їх галузевого
змісту. Будучи реалізованою системою права, правопорядок включає
конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та інші
види суспільних відносин, урегульованих нормами відповідних галузей
права. У структурному відношенні правопорядок відображає реалізовані
елементи системи права.

Елементи структури правопорядку такі.

1. Суб’єкти права — держава, її органи, державні, громадські і
комерційні організації, громадяни, які мають права, обов’язки,
повноваження, відповідальність, суворо визначені конституцією, законами,
іншими правовими актами — статична частина.

2. Правові відносини і зв’язки між реалізованими елементами системи
права (конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та
ін.) — динамічний зв’язок.

3. Упорядкованість усіх елементів структури — суб’єктів права, правових
відносин і зв’язків між реалізованими елементами системи права, методів
правового регулювання і поведінки людей, процедурно-процесуальних форм
їх здійснення і оформлення, тобто введення багатосторонньої правової
регламентації — розпорядку, у рамках якого організуються і функціонують
громадянське суспільство і держава, — інтегративний зв’язок.

Функції та принципи правопорядку

Функції правопорядку — це основні напрямки формування і підтримання
стабільного правового стану системи суспільних відносин. Розрізняють:

1) функцію впорядкування зовнішніх зв’язків і відносин з великими
системами суспільства — економічною, політичною та іншими, складовим
елементом яких є правопорядок. Зазнаючи впливу зовнішнього середовища —
економічних, політичних, соціальних та інших факторів, правопорядок, у
свою чергу, сприяє впорядкуванню і стабілізації всіх найважливіших
зв’язків і відносин з суспільним середовищем;

2) функцію зміцнення внутрішніх зв’язків і відносин усередині
правопорядку на різних структурних рівнях його впорядкування. Ця функція
характеризує автономне «буття» системи правопорядку, відокремлює якісну
визначеність його як цілого у внутрішній взаємодії власних складових
частин. Завдяки цій функції осягаються специфіка правопорядку, його
сутнісні ознаки як правового стану системи суспільних відносин;

3) функцію збереження і вдосконалення правопорядку — виражається в його
непохитності і протистоянні зовнішнім впливам руйнівного характеру
(правовий нігілізм, волюнтаризм, правопорушення, зловживання правом та
ін.), збереженні і розвитку власної якісної визначеності, відкритості
впливу зміцнюючого характеру (розвиток демократії, вдосконалення
законів, укріплення законності, поліпшення діяльності судової системи,
правоохоронних органів та ін.). Єдиним засобом виживання і розвитку
правопорядку є його вдосконалення.

Принципи правопорядку — це відправні засади, незаперечні вимоги, що
формують правопорядок і є основою його існування та функціонування.

До принципів правопорядку можна віднести принципи законності. Однак,
зважаючи на те, що правопорядок є самостійною якісною визначеністю, слід
виділити його специфічні принципи.

1. Принцип конституційності — підпорядкування нормативним положенням
конституції та забезпечення її реалізації. Теоретична конституція (те,
що має бути) покликана стати практичною конституцією (те, що є
насправді), тобто усталеним порядком життя.

2. Принцип законності — створення якісних законів та їх суворе
додержання. Законність — головна умова встановлення правопорядку.

3. Принцип системно-структурної організації — наявність цілісності і
структурності як необхідних властивостей, що дозволяють злагоджено діяти
всім елементам громадянського суспільства і правової системи держави.

4. Принцип ієрархічної субординації та підпорядкування — виявляється в
точній співпідпорядкованості органів держави, посадових осіб,
нормативних актів за юридичною силою, а також актів застосування норм
права і т.д., які забезпечують упорядкованість їх зв’язків.

5. Принцип соціальної (в тому числі правової) нормативності —
виражається в необхідності діяльності суспільства, яка впорядковує, і
особливо суб’єктів правотворчості за допомогою соціальних, головним
чином правових, норм. Правова нормативність є основою і засобом
упорядкування.

6. Принцип справедливості і гуманізму — базується на високих моральних
підвалинах, поважанні прав людини, її гідності і честі;

7. Принцип підконтрольності — наявність повсюдного, загального та
універсального контролю, здійснюваного громадянським суспільством, його
структурами, державою в особі її різних органів, громадянами.

8. Принцип державного забезпечення, охорони і захисту — виражається в
реальних засобах гарантування прав учасників правопорядку,
функціонування правової системи, досягнення законними засобами прав,
свобод, обов’язків та ін.

Правопорядок, законність і демократія є взаємозалежними.

Правопорядок — це законність у дії, якщо поведінка суб’єктів є
правомірною. В ст. 19 Конституції України встановлено, що правовий
порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не
може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Законність — засіб встановлення правопорядку. Результатом зміцнення
законності є вищий рівень правопорядку.

Правопорядок — основа демократії, найважливіша умова реалізації
інститутів демократії, які розвиваються на основі всебічного зміцнення
законності. Рівень розвитку правопорядку — мірило свободи особи,
гарантованості її прав, свобод, законних інтересів, виконання обов’язків
і здійснення відповідальності. Демократія неможлива без законності і
правопорядку: без них вона перетворюється на хаос, зловживання правом.
Без демократичних механізмів та інститутів законність і правопорядок не
матимуть соціальної та гуманістичної цінності, не принесуть людині і
суспільству користі. Лише завдяки демократичним механізмам, інститутам,
нормам можна легітимне змінювати нормативно-правову основу суспільства і
затверджувати в ньому законність і правопорядок.

Підсумовуючи наведене, можна сказати, що правопорядок є реальне повне і
послідовне здійснення всіх вимог законності, принципів права, насамперед
реальне і повне забезпечення прав людини. Це вінець (кінцевий результат)
дії права.

Державна дисципліна

Дисципліна пов’язана з діяльністю (поведінкою) особи. В ній
відбиваються:

1) вимоги суспільства до індивідів і колективів;

2) соціальна оцінка поведінки людини з погляду її відповідності
інтересам суспільства, законності, правовій культурі. Види дисципліни:

• державна — виконання державними службовцями вимог, що ставляться
державою;

• трудова — обов’язкове додержання учасниками трудового процесу
встановленого розпорядку;

• військова — додержання військовослужбовцями правил, встановлених
законами, військовими статутами, наказами;

• договірна — додержання суб’єктами права договірних зобов’язань;

• фінансова — додержання суб’єктами права бюджетних, податкових та інших
фінансових розпоряджень;

• технологічна — додержання технологічних розпоряджень у

процесі виробничої діяльності та ін.

Державна дисципліна — це режим панування закону у взаємовідносинах
органів держави, посадових осіб, інших уповноважених суб’єктів, який
ґрунтується на вимогах до кожного суб’єкта виконувати свої обов’язки, не
перевищувати своїх повноважень, не посягати на права, не зачіпати
інтересів інших суб’єктів, проявляти ініціативу і відповідальність у
дорученій справі.

Державна дисципліна, законність і правопорядок тісно пов’язані між
собою, тому що державна дисципліна неможлива без додержання і виконання
законів і свідомого позитивного ставлення державних службовців до
встановленого правопорядку.

Однак між законністю і дисципліною є відмінності у змісті та місці в
системі правового регулювання.

1. З погляду права законність є основою дисципліни, але дисципліна — не
тільки правове, а й соціальне явище. Вона не вичерпується законністю.
Якщо законність означає точне і неухильне додержання закону, то
дисципліна припускає ще й активність, ініціативу в роботі.

2. Поняття дисципліни ширше за поняття законності щодо нормативного
забезпечення. Державна дисципліна забезпечується як правовими нормами,
так й іншими соціальними нормами, особливо нормами моралі. В основі
державної дисципліни лежать виконавча дисципліна, сумлінне ставлення
посадових осіб до виконання покладених на них обов’язків.

3. Дисципліна і законність мають різні результати дії. Результат
законності — правопорядок. Результат дисципліни — громадський порядок.

Державна дисципліна реалізується в сфері здійснення функцій держави, її
органів, установ, підприємств, її види: планова, фінансова, службова
дисципліна та ін.

Трудова дисципліна — показник як ставлення громадянина до виконання
службових обов’язків, так і роботи кожної з державних структур. У
чинному трудовому законодавстві передбачені загальні вимоги дисципліни,
пов’язаної з виконанням правил внутрішнього трудового розпорядку:
своєчасно приходити на роботу, додержуватися встановленої тривалості
робочого дня, використовувати весь робочий час для продуктивної праці,
своєчасно і точно виконувати розпорядження адміністрації та ін. Ці норми
і вимоги не можуть охопити всі сторони виробничого процесу. Тому в
трудовому законодавстві визначається додаткове коло обов’язків
працівників, що пов’язані з додержанням технологічної дисципліни.

Для підвищення ефективності дисципліни важливими є:

• застосування заходів заохочення з метою розвитку спонукальних факторів
(оголошення подяки, видача премії, нагородження цінним подарунком,
почесною грамотою, подання до нагородження орденами і медалями,
званнями, матеріальна винагорода);

• накладення заходів юридичної відповідальності (звільнення,
депреміювання, пониження на посаді та ін.).

Слід визнати, що дисципліна залежить не стільки від сили примусу або
виховного впливу переконанням, скільки від раціональної системи
господарювання і управління, стилю керівництва, орієнтованого на особу,
яка реалізує себе в процесі праці.

На дисципліну праці, як мінімум, впливають два фактори. Перший фактор —
бажання, з яким виконуються накази і розпорядження адміністрації.
Виконавча дисципліна обумовлюється: а) підбором кадрів — залученням
найбільш здатних працівників і турботою про підвищення їх кваліфікації;
б) демократичним стилем керівництва, який поєднує колегіальність в
обговоренні рішення (право мати власну думку, доки не прийняте рішення)
та єдиноначальність при ухваленні рішення і відповідальності за його
результат. Другий фактор — сприйняття правил і стандартів у роботі.
Правила повинні бути розумними і доречними, тоді й дисципліна
додержуватиметься. Головним має бути принцип: прагнути до поєднання
інтересів працівників і адміністрації. Якість дисципліни залежить від
ефективності правового виховання, рівня правової культури. Дисципліна —
невід’ємна риса демократії.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020