Громадянське суспільство і держава
Слід відрізняти поняття «суспільство» і «громадянське суспільство»,
«держава» і «суспільство».
Держава виділилася з суспільства на певному ступені його зрілості і
залежить від розвиненості суспільства. Яке суспільство, така й держава.
В міру розвитку суспільства, переходу його від нижчого ступеня до
вищого, змінюється і держава. З удосконаленням суспільства держава стає
демократичною (у ній здійснюються народовладдя, економічна свобода,
свобода особи), а з формуванням громадянського суспільства держава стає
правовою.
Що таке суспільство?
Суспільством можна назвати спільноту людей, яка створюється на засадах
взаємних інтересів, взаємного співробітництва. Правда, не усяка
сукупність людей, об’єднаних спільними інтересами, є суспільством.
Студентів в аудиторії або глядачів у театрі також об’єднує спільний
інтерес, але це не суспільство. Саме суспільство не є простою сукупністю
індивідів. Це соціальна система.
Суспільство — це система взаємодії людей, що пов’язані між собою
інтересами у сфері виробництва, обміну, споживання життєвих благ і
встановлюють межі поведінки в спільних інтересах за допомогою соціальних
норм (у тому числі — юридичних).
До кожного суспільства треба підходити конкретно-історично. У кожному
суспільстві є своя система відносин:
— економічних, форми власності, виробництво, розподіл, обмін та ін.;
— соціальних: відносини між різними групами населення;
— політичних: ставлення груп населення до політичної влади, участь
громадян та їх об’єднань у політиці;
— ідеологічних (духовних): культура, характер світогляду —
демократичний, тоталітарний.
У кожному суспільстві є свої суб’єкти соціального спілкування: особа,
сім’я, стан, клас, група, нація, держава та ін. Суспільство — складна
динамічна система взаємозв’язків людей, об’єднаних сімейними узами,
груповими, становими, класовими, національними відносинами.
Основними елементами, що визначають суспільство, є власність, праця,
сім’я.
Громадянське суспільство — система взаємодії в межах права вільних і
рівноправних громадян держави, їх об’єднань, що добровільно сформувалися
та перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза
безпосереднім утручанням держави, покликаної створювати умови для їх
вільного розвитку.
Не кожне суспільство можна назвати громадянським суспільством, тобто
суспільством із достатньо розвинутими економічними, культурними,
правовими і політичними відносинами між його членами; незалежним від
держави, але взаємодіючим із нею.
Початок формування громадянського суспільства у країнах Європи і Америки
припадає на XVI—XVII ст.ст.
Можна виділити три етапи становлення громадянського суспільства, кожний
із яких супроводжувався істотними змінами економічних відносин,
суспільного і державного ладу, розвитком свідомості індивіда і
суспільства, культури народу і нації, перетворюваннями суспільної
ідеології:
І (XVI—XVII ст.ст.): процес визрівання передумов (економічних,
політичних, ідеологічних) розвитку буржуазного суспільства, усунення
юридичної нерівності, обмеження політичної влади правом;
II (кінець XVII — кінець XIX ст.ст.): формування громадянського
суспільства в найбільш розвинутих буржуазних країнах на засадах
загальної юридичної рівності, вільного підприємництва і приватної
ініціативи.
Формальна рівність відкриває можливості для прояву індивідуальності:
з’являється громадянин як самостійний суб’єкт, що усвідомлює себе
індивідуальним членом суспільства. Він конституційне наділений певним
комплексом прав, свобод і водночас несе відповідальність перед
суспільством. Держава все більше віддаляється від виконання функцій
власника. Розвиваються правові механізми, що стримують політичну владу,
підкоряють Ті закону. Відбувається становлення представницької
демократії — постійно діючих представницьких загальнонаціональних
установ парламентського типу зі суворо позначеними повноваженнями
затверджувати податки і приймати закони;
Ш (рубіж XIX — XX ст.ст.): розвиток постіндустріального суспільства з
машинним виробництвом, фабричною організацією праці,
загальнонаціональним ринком; відокремлення влади від власності; перехід
управління громадськими справами практично до рук вчених-спеціалістів
(менеджерів) із збереженням інститутів традиційної демократії та
політичного плюралізму;
розширення і поглиблення рівноправності людей.
Сформувалися три підходи до співвідношення громадянського суспільства і
держави:
1) держава і громадянське суспільство — збіжні соціальні системи;
2) держава і громадянське суспільство — різні соціальні системи,
первинною (провідною) є держава, що контролює громадянське суспільство;
3) держава і громадянське суспільство — різні соціальні системи, держава
виконує службову (підпорядковану) роль щодо громадянського суспільства.
Ознаки (риси) громадянського суспільства — у його співвідношенні з
державою:
1) не існує до держави і поза державою;
2) не включає державу, розвивається самостійно — без безпосереднього
втручання держави;
3) складається із суб’єктів — вільних і рівноправних громадян і
об’єднань, що добровільно сформувалися і знаходяться у відносинах
конкуренції і солідарності;
4) має певний пріоритет перед державою, проте зацікавлено в добробуті
держави і сприяє її розвитку;
5) справляє вплив на створення і функціонування державних органів у
власних інтересах;
6) має право жадати від держави захисту життя, здоров’я, безпеки
громадян, не допускаючи її втручання в їх приватні інтереси;
7) формує право, що формулюється державою в законах та інших
нормативно-правових актах, гарантує і захищає її від порушень із боку
будь-кого. Усі потреби громадянського суспільства реалізуються за
допомогою волі держави, вираженої у формі правового акта;
8) розвивається і взаємодіє з державою в межах права, котре виступає як
рівний і справедливий масштаб свободи і справедливості, а не як спосіб
нав’язування державної волі.
Держава здатна сприяти розвитку суспільства або перешкоджати йому.
У функціонуванні громадянського суспільства роль цивілізованої держави
має виражатися в тому, що вона:
— служить формою, що організує громадянське суспільство і створює умови
для його розвитку;
— є відносно самостійною щодо громадянського суспільства і здійснює
солідарні публічні інтереси усіх членів суспільства;
— встановлює «правила гри», яких повинні дотримуватися громадяни та їх
об’єднання, створює сприятливі умови для їх існування і розвитку;
— не втручається у приватну сферу сім’ї, побуту, культури (перший рівень
громадянського суспільства): таке втручання може відбуватися лише з
метою забезпечення особистої або громадської безпеки;
— надає необхідний захист громадянському суспільству, яке функціонує в
межах її території, у тому, що належить до соціальної безпеки громадян;
— виступає знаряддям соціального компромісу громадянського суспільства,
пом’якшує соціальні суперечності між різними соціальними групами;
— юридичне забезпечує можливості громадянина бути власником, створювати
громадські об’єднання, комерційні корпорації, брати активну участь у
політичному житті суспільства;
— має межі регулювання відносин у суспільстві, які визначаються
конституцією держави, стандартами в галузі прав і свобод людини,
закріпленими в міжнародних актах.
І громадянське суспільство, і держава функціонують для задоволення
потреб та інтересів людини. Громадянським суспільством можна назвати
таке суспільство, у якому головною діючою особою є громадянин як
автономна особа:
• суб’єкт, який усвідомлює себе вільним членом суспільства;
вільним економічно – який має право вибору форм і видів трудової
діяльності, у тому числі підприємницької; вільним ідеологічно і
політичне;
• суб’єкт, який наділений правами і свободами, у тому числі правом
приватної власності («суб’єкт-власник»);
• суб’єкт, який усвідомлює відповідальність перед суспільством;
• суб’єкт, який захищений законом від прямого втручання і довільних
обмежень з боку держави.
Громадянське суспільство ґрунтується на багатоманітності форм і видів
власності. Кожна з них покликана: (1) забезпечити добробут усіх; (2)
відкрити економічний простір для збільшення власності на основі більшої
інтенсивності праці, здібностей, творчої ініціативи і підприємливості.
Співвідношення праці і різноманітних форм власності в, громадянському
суспільстві повинно бути таким, щоб праця дозволяла створити для кожного
гідний суспільному прогресу стандарт життя. Переваження у державі так
званого «середнього класу» — один із показників сформованого в ній
громадянського суспільства.
Сучасна концепція громадянського суспільства виходить із того, що воно є
передумовою соціальної правової держави (див. главу «Соціальна правова
держава»). Діалектика взаємовідносин громадянського суспільства і
держави е складною і суперечливою, оскільки між ними відбувається
своєрідний поділ організаційно-управлінської праці. Громадянське
суспільство як система, що сама розвивається, завжди відчуває тиск із
боку державної влади. У свою чергу, держава не може розвиватися без
вільного розвитку громадянського суспільства, яке контролює дії
політичної влади. Слабкість громадянського суспільства штовхає державу
до узурпації його прав, у результаті чого відбувається перерозподіл
функцій держави і громадянського суспільства. У такому разі держава,
крім власних функцій, привласнює ще й функції громадянського
суспільства, змушує його виконувати виключно державні рішення. Держава і
суспільство існують у вигляді суперечливої безупинної взаємодії і
взаємовпливу, характер і спрямованість яких значною мірою залежать від
рівня розвиненості громадянського суспільства і його інститутів.
Держава повинна орієнтуватися в першу чергу на інтереси громадянського
суспільства. Конфронтація інтересів держави і громадянського суспільства
є показником неефективності державного управління і самого механізму
держави.
Політична система суспільства і держава
Держава — не тільки результат розвитку суспільства, а й чинник
формування політичної системи суспільства.
Політична система суспільства — упорядкована на засадах права система
всіх політичних явищ, що функціонують і взаємодіють (або протидіють) у
суспільстві з метою завоювання, утримання або участі у політичній владі;
це механізм організації і функціонування політичної влади.
Держава хоча й найважливіша, але не одна лише політична організація в
суспільстві. До складу політичної системи суспільства входять такі
недержавні громадські об’єднання, як партії, професійні спілки, жіночі
організації, громадські рухи (наприклад, Народний рух в Україні),
інститути громадської думки та ін.
Елементи політичної системи суспільства:
• суб’єкти політики — держава, політичні партії, політичні рухи,
громадські об’єднання та ін.;
• політичні норми і принципи;
• політичні відносини;
• політична ідеологія, свідомість, погляди, культура;
• зв’язки між названими елементами.
Взаємодія елементів (компонентів) політичної системи суспільства
дозволяє виділити п’ять підсистем її функціонування.
1. Інституціональна — суб’єктний склад (народ, соціальні верстви,
політичні партії, громадські організації та інші об’єднання громадян,
трудові колективи, держава та ін.).
2. Нормативна (регулятивна) — система політичних (а також правових) норм
і принципів, що регулюють відносини між народами, соціальними групами,
партіями, політичними лідерами.
3. Функціональна — політичні відносини, політичний процес, політичний
режим, оскільки через них формується, змінюється, здійснюється політика.
4. Ідеологічна — політична ідеологія, свідомість, погляди, культура,
можливість громадянина оцінити політичне буття і обрати варіант
поведінки.
5. Комунікативна — інтегративні (об’єднуючі) зв’язки всіх підсистем
функціонування політичної системи суспільства в цілому.
Кожна із самостійних частин — ланок політичної системи суспільства має
власну структуру, свої принципи організації та діяльності, самостійність
у вирішенні питань, що належать до їх внутрішніх і зовнішніх справ.
Зазначені елементи і частини об’єднуються в єдину політичну систему
категорією «політична влада».
Особливе місце в політичній системі суспільства належить державі,
оскільки вона є головним засобом досягнення цілей, що постають перед
суспільством, концентрує в собі різноманіття політичних інтересів, надає
усталеність політичній системі за допомогою впорядкування її діяльності.
Ознаки держави, що відрізняють її від громадських об’єднань:
1) у кожній політичній системі суспільства може існувати лише одна
держава, а громадських об’єднань — багато;
2) держава — організація всього населення, а громадські об’єднання —
частини населення;
3) лише держава є одноособовою повновладною організацією в масштабі
всієї країни, здатною захистити основні права і свободи всіх осіб, що
перебувають на її території;
4) лише держава має у своєму розпорядженні спеціальний апарат, який
займається управлінням громадськими справами;
5) лише держава має у своєму розпорядженні спеціальні установи та
заклади примусового характеру і має монопольне право застосовувати
примус на своїй території; громадські об’єднання позбавлені цих ознак;
6) лише держава має монопольне право видавати юридичні норми,
обов’язкові для всього населення, і забезпечувати їхню реалізацію.
Громадські об’єднання приймають програми, статути, поточні рішення, що
мають внутрішньо організаційне значення;
7) лише держава має монопольне право встановлювати і стягувати податки,
формувати загальнонаціональний бюджет;
8) лише держава є офіційною особою (представником усього народу)
всередині країни і на міжнародній арені — суверенною організацією.
Громадським організаціям такі якості і функції не властиві. Вони
вирішують локальні за своїм змістом та обсягом завдання у суворо
визначеній сфері громадського життя.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter