Цирфа Г.О. 2005 - Юридична деонтологія (книга)

Цирфа Г.О. 2005 – Юридична деонтологія

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ “УКРАЇНА”

Г.О. ЦИРФА

ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

Навчальний посібник

для дистанційного навчання

Передрук і посилання без дозволу Університету “Україна” забороняються.

Всі права застережені

Київ

Університет “Україна”

2005

ВСТУП

Відповідно до освітньо-професійної програми підготовки фахівців за
напрямом 0601 “Право” курс “Юридична деонтологія” належить до
нормативних дисциплін циклу професійної та практичної підготовки.

“Юридична деонтологія” — відносно нова наукова та навчальна дисципліна,
яка поступово розвивається й удосконалюється. Вона розкриває загальну
“картину” юридичної діяльності як практичної, так і наукової;
навчальної, а також завдання та функції правознавства, роль юридичних
знань у вирішенні питань суспільного буття, систему юридичної освіти,
визначає вимоги до особистих і професійних якостей юриста, систему
формування цих якостей, мистецтво спілкування й мудрість прийняття
правильного рішення в юридичній практиці.

На сьогодні існують різні точки зору на зміст юридичної деонтології,
оскільки ця система знань є новою і знаходиться в стадії формування.
Існує декілька підручників (Біленчук П. Д., Сливка С. С. “Правова
деонтологія”, Сливка С. С. “Правнича деонтологія,” Гусарєв С. Д.,
Тихомиров О. Д. “Юридична деонтологія.”, Бандурка О. М., Скакун О. Ф.
“Юридична деонтологія” та ін. ), автори яких по-різному підходять до
визначення юридичної (правничої) деонтології. Якщо на перших етапах
розвитку деонтологічних знань головними чинниками вважалися
культурологічний, моральний фактори, то на сучасному етапі в результаті
додаткових колективних досліджень акцент робиться на факторі діяльності,
використовується функціонально-діяльний підхід. Це значною мірою
вплинуло на розширення предмету юридичної деонтології.

Виходячи з цього, зміст навчального матеріалу містить питання і
культурологічного, і морального характеру, а також інші найбільш
раціональні, найбільш необхідні досягнення цієї науки.

Юридична деонтологія пов’язана з багатьма навчальними дисциплінами, перш
за все, з “Теорією держави і права”, а також із “Професійною етикою
юриста”. Маючи свій власний предмет, “Юридична деонтологія” посіла
конкретне місце в системі соціальних наук — як юридичних, так і
неюридичних (педагогіки, психології, соціології, політології, етики,
естетики, інформатики).

Взаємозв’язок юридичної деонтології з іншими правовими науками і
навчальними дисциплінами полягає в тому, що юридична деонтологія: 1) є
вступною наукою і містить відомості, що необхідні для поглибленого
розуміння закономірностей юридичної діяльності слідчого, прокурора,
судді, нотаріуса, адвоката та інших професій. У цьому розумінні її можна
назвати загальнопідготовчою наукою, введенням у юридичну практику; 2)
створює теоретичні основи для прикладних юридичних навчельних дисциплін
— судової психології, судової етики, юридичної конфліктології; 3)
поповнює багаж юридичної науки і практики завдяки самостійному предмету
дослідження; розкриває нові підходи, надає нову інформацію, почерпнуту з
досягнень соціальних наук, і тим самим збагачує як прикладну, так і
теоретичну юриспруденцію.

Мета та завдання дисципліни. Метою курсу юридичної деонтології є:
формування у студентів первинних знань про правові основи державного і
громадського життя, дбайливого ставлення до інтересів суспільства,
держави та особи, ціннісних орієнтирів щодо моральної оцінки діяльності
юриста-професіонала, ознайомлення із системою та методологією навчання,
з вимогами, що ставляться до працівників юридичної сфери.

Юридична де онтологія виконує цілий ряд завдань:

– організаційно готує студентів до участі у навчальному процесі, ставить
основні навчальні завдання, цілі та засоби їх досягнення;

– знайомить з особливостями сфери здійснення юридичної діяльності як
одного із видів соціальної діяльності, що відбувається у сфері права;

– визначає характерні риси практичної діяльності юристів за окремими
напрямками спеціалізації юридичної роботи для розкриття про-фесіограми
(моделі) юридичної професії;

– визначає нормативи культури поведінки юриста, які необхідні для його
ефективної професійної діяльності;

– зміцнює світоглядну та громадянську позицію майбутніх правозахисників,
готує їх психологічно до самостійної напруженої та відповідальної роботи
на користь суспільства і держави.

У результаті вивчення курсу “Юридична деонтологія” студент повинен
знати:

що і як треба вчити, де отримувати навчальну інформацію, як її
обробляти, які якості виховувати в собі відповідно до майбутньої
професії, в яких сферах можна використовувати отримані знання; основні
поняття з курсу “Юридична деонтологія”, основні групи деонтологічних
вимог, що пред’являються до професійних та етичних якостей правознавця
(психологічна, політична, правова, етична, естетична культура юриста як
спеціаліста), норми нормативно-правового та мо рального поводження,
деонтологічні нормативи культури, тенденції їх розвитку.

Після опанування основного змісту програми цього курсу студенти повинні
вміти:

– розумітися в структурі права, засобах юридичної техніки і вирішувати
на цій основі питання юридичної кваліфікації;

– самостійно поповнювати та поглиблювати свої знання;

– використовувати всю сукупність набутих знань;

– аналізувати причинно-наслідкові зв’язки у державному та законодавчому
процесах;

– визначати вплив традицій і звичаїв на розвиток окремих правових
документів, а також появу нових підходів у реформуванні існуючої
правової системи держави;

– осягнути і використовувати всі способи мистецтва спілкування і знання
при прийнятті рішень у практичній діяльності.

ЯК КОРИСТУВАТИСЯ ПОСІБНИКОМ

В Україні останнім часом широко запроваджується дистанційне навчання
(ДН), яке вже набуло значного розповсюдження у світі. Така форма
навчання, перш за все, передбачає самостійну роботу студентів, що є
невід’ємною складовою частиною навчального процесу.

Навчальний посібник з курсу “Юридична деонтологія” підготовлений з метою
недання допомоги студентам у творчому осмисленні цілісної системи
дисципліни.

Починається цей посібник з логіко-змістової схеми (див. Рис.1.), яка дає
можливість уявити, що вивчає даний курс та за яким принципом буде подано
навчальний матеріал. У відповідності до цієї схеми увесь навчальний
матеріал дисципліни поділено на 3 рівні: перший рівень —
загальнотеоретичний, що включає в себе основні аспекти характеристики
належного, обов’язкового в повсякденній поведінці юриста при виконанні
ним своїх службових функцій; другий — нормативний, що обґрунтовує
практичні моральні рекомендації, соціальні норми-вимоги (нормативні
приписи) до юриста будь-якої спеціалізації; третій — спеціальний, що
висвітлює специфічні деонтологічні особливості конкретних
спецісілістів-правників (слідчого, прокурора, адвоката, нотаріуса та
ін.), їх професіограми (модель, опис). Основний матеріал подано за
модульним принципом.

Модулі — це розділи навчальних дисциплін, які вважаються основними
освітніми та заліковими одиницями навчального процесу в системі ДН.

Структура рівнів неоднакова. Перший рівень налічує 4 модулі, в яких
розкриті основні теоретичні засади курсу. Другий і третій рівні більш
складні, оскільки містять в собі блоки, поділені на модулі. Другий
рівень маї; один блок, що налічує чотири модулі, які безпосередньо
розкривають процес соціалізації юриста, зміст юридичної діяльності і
юридичної практики. Третій рівень має три блоки. Перший блок містить три
модулі; другий блок містить два і третій — три модулі. Третій рівень
через різні види культури і професіограми юридичних професій розкриває
властивості особи, необхідні для ефективної професійної діяльності.

Ознайомившись зі структурою навчального матеріалу, слід уважно
переглянути назви модулів, а їх вивчення слід починати з перегляду
питань та змісту модулів.

З метою якнайкращого засвоєння дисципліни “Юридична деонтологія”
студентам рекомендується старанно опрацювати даний посібник, а також
посібники, запропоновані викладачем, збирати та оцінювати інформацію з
інших джерел.

Як основні рекомендуються навчальні підручники і посібники:

1. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. — М., Юридическая
литература, 1976.

2. Юридична деонтологія. — Харків., 1993.

3. Горшенев В.М., Бенедик Й. В. Юридическая деонтология: Учеб-ное
пособие. – К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988. – 80 с.

4. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
навчальних закладів. – К.: “Атика”, 1999. — 320 с.

5. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних
закладів. – К.: “Атика”, 1999. – 336 с.

6. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія. – К.: ВІРА, 2000.
– 506 с.

7. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник.- Харків:
Вид-во НУВС, 2002. – 336 с.

Для якісного вивчення кожного з модулів рекомендуємо (але це не
обов’язково) конспектувати опрацьований матеріал, запропоновану
монографічну літературу та наукові статті з питань, що розкриваються в
даному модулі. Обов’язковим є складання термінологічного словника, що
пропонується як одне із курсових завдань. Це допоможе опанувати складні
терміни дисципліни. Термінологічний словник можна поповнювати як при
вивченні модулів, так і при виконанні контрольної роботи. Наприклад, при
написанні контрольної роботи зустрінеться незнайоме слово віктимологія.
Слід знайти визначення цього поняття, записати в словник і запам’ятати.
Віктимологія— це галузь науки кримінології, яка досліджує роль жертви
(потерпілого) у виникненні криміногенної ситуації і розробляє так званий
віктимологічний аспект попередження злочину. Якщо самого визначення не
вистачає для повного розуміння поняття, можна додати ще й пояснення. У
випадку щодо віктимології: “Неконтрольовані дії потерпілого часто
провокують скоєння злочину в певних умовах. Неодноразові пробачення
протиправних дій злочинцю, легковажність до власної безпеки також
провокують скоєння злочину. Найчастіше потерпілими стають особи
скандальні, нестримані, скупі. Вони своєю поведінкою провокують
злочинця”.

Курсові завдання містять також питання для самоконтролю, питання до
заліку і теми контрольної роботи.

Тільки після того, коли всі завдання будуть виконані, результати слід
перевірити користуючись запропонованими відповідями, які містяться у
додатках до кожного рівня або за текстом матеріалу для вивчення. Крім
того, необхідно відповісти на питання контрольних тестів-тренінгів. Одні
з них пеоедбачають пряму відповідь на питання, інші — вимагають вибрати
із запропонованих варіантів правильну відповідь. Обсяг усіх завдань
передбачає ознайомлення не лише з матеріалами даного посібника, а й з
додатковою літературою, яка пропонується до кожного модуля.

Результатом самостійної роботи повинна бути контрольна робота, яку слід
виконати у відповідності з методичними вказівками щодо її написання і
надати викладачу під час консультацій у Центрі дистанційного навчання
(ЦДН) університету.

Рівень 1 (загальнотеоретичний) Модуль ріаня 2
Модуль рівня 1

Рівень 2 (нормативний)

Блок
1 рівень 2

Модуль рівня 3

Рівень 3 (спеціальний)

Блоки рівня 3

Рис. 1. Логіко-змістова схема курсу “Юридична деонтологія”

Методичні вказівки щодо написання контрольної роботи

Виконання контрольної роботи з курсу “Юридична деонтологія” передбачено
навчальним планом і є важливим етапом підготовки фахівця.

Написання контрольної роботи — це творчий процес, в якому виявляються
здібність студентів до самостійної роботи, вміння аналізувати прочитане,
рзбити певні висновки. Крім цього, студент має пам’ятати, що він набуває
перший досвід, який може знадобитися у подальшій науковій роботі.

У процесі підготовки контрольного завдання студенту належить опрацювати
запропонований в цьому посібнику навчальний матеріал, основні нормативні
акти, навчальну та спеціальну літературу, а також додаткову (для
найповнішого висвітлення теми).

Контрольна робота має бути самостійним твором студента. Не допускається
механічне переписування тексту з підручника чи іншого джерела,
забороняється плагіат, тобто списування чужої роботи.

Обсяг контрольної роботи має бути не менше 15 сторінок машинописного чи
комп’ютерного тексту, набраного шрифтом 14 пунктів при інтервалі 1,5.
Вона може бути також написана від руки (чітким почерком; в шкільному
зошиті або на стандартних аркушах (А-4) обсягом не менше 18 сторінок.

Контроль іа робота має містити по одній темі з кожного рівня (див. Табл.
1).

В самій роботі слід викласти суть кожного з трьох питань, дати оцінку
його розробки у літературних та інших джерелах та висловити свою думку
стосовно питання, яке розглядається.

Слід пам’ятати про посторінкові виноски (посилання на джерело, яке
використане). Наприклад, якщо використовуються вислови німецького
філософа Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля, то у виносках слід зазначати
це джерело таким чином: Гегель Г. В. Ф. Философия права. – М.: Мысль,
1990. – С. 402-403.

В кінці контрольної роботи необхідно надати список всієї використаної
літератури і особисто розписатися.

Контрольну роботу слід надіслати по пошті або здати особисто до Центру
дистанційного навчання університету за тиждень до терміну складання
заліку з дисципліни.

Таблиця 1

Літера з якої починається прізвище студента РІВЕНЬ 1 РІВЕНЬ 2 РІВЕНЬ 3

Модуль Тема Модуль Блок Тема Модуль Блок Тема

А-В 1 3.1 1 1 3.1 1 1 3.1

Г-Ж 2 3.2 2 1 3.2 2 1 3.2

З-Л 3 3.3 2 1 3.3 3 1 3.3

М-О 3 3.4 3 1 3.4 1 2 3.1

П-Т 3 3.5 4 1 3.5 2 2 3.2

У-Я 4 3.6 4 1 3.6 2 3 3.1

РІВЕНЬ І

Тематика модулів

МОДУЛЬ 1. Природа юридичної деонтології та її розвиток як науки і
навчальної дисципліни.

МОДУЛЬ 2. Предмет, метод та сруктура юридичної деонтології.

МОДУЛЬ 3. Принципи, функції та джерела юридичної деонтології.

МОДУЛЬ 4. Вплив юридичної деонтології на формування деонтологічних
нормативів у майбутнього юриста.

МОДУЛЬ 1

1. Історичний аспект формування системи деонтологічних знань та етапи
визнання юридичної деонтології.

2. Система юридичних наук.

3. Місце юридичної деонтології в системі суспільних і юридичних наук.

4. Відмінності юридичних наук від юридичних навчальних дисциплін.

МОДУЛЬ 2

1. Зміст юридичної деонтології та її соціальне призначення.

2. Предмет юридичної деонтології.

3. Методи юридичної деонтології.

4. Структура юридичної деонтології.

МОДУЛЬ З

1. Принципи юридичної деонтології.

2. Функції юридичної деонтології.

3. Джерела юридичної деонтології.

4. Нормативні акти, документи про стандарти юридичної професії як
офіційні джерела юридичної деонтології.

МОДУЛЬ 4

1. Роль навчального обов’язку у формуванні службового духу

юриста.

2. Юридична освіта і Закон України “Про освіту”

3. Деонтологічні нормативи випускника юридичного факультету.

4. Вироблення власних норм поведінки на початковому етапі навчання та на
перспективу.

Зміст модулів рівня 1 і рекомендована література для вивчення матеріалу

МОДУЛЬ 1. Природа юридичної деонтологї та її розвиток як науки і
навчальної дисципліни

ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ

Етика — початок юридичної деонтології. Поняття “деонтологія”. Спільні
риси медичної і юридичної деонтології. Шлях визнання юридичної
деонтології. Поняття “наука”, предмет і об’єкт науки. Співвідношення
юридичної науки і юридичної дисципліни. Основні завдання, що стоять
перед дисципліною “Юридична деонтологія”. Система юридичних наук і місце
юридичної деонтології в системі суспільних і юридичних наук.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Нормативно-правові акти

1. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4
листопада 1950 р. “Голос України”, 10 січня 2001 р., N З (2503) . – С. 6
– 8.

2. Європейська культурна конвенція від 19 грудня 1954 р. // Україна в
міжнародно-правових відносинах. / Кн.2. (Правова охорона культурних
цінностей). — К., 1997. — С. 295-298.

Деонтологічні кодекси

1. Канони професійної етики /Американська Правова Асоціація.- 1908,
1998.

2. Міжнародний кодекс поведіники державних посадових осіб. / Міжнародний
договір від 23 липня 1996 (Міністерство закордонних справ України, ООН)
// javascript: ОреnDoc (‘995_788’)

3. Статут патрульно-постової служби міліції України, затверджений
наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 1994 року.

4. Кодекс професійної етики судді, прийнятий на V з’їзді суддів України
24 жовтня 2002 р. // “Вісник Верховного Суду України”, N 5, вересень –
жовтень, 2002 р.

Спеціальна та додаткова література

1. Гегель Г.В.Ф. Философия права.- М.: Мысль, 1990.- С. 402-403.

2. Вебер М. Избранные произведения. — М.: Прогресе, 1990.

3. Философский знциклопедический словарь. — М., 1996. — 560 с.

4. Народная знциклопедия научньїх й прикладных знаний / В 12-ти томах. –
М., 1911. – Т. 11. – С. 28 .

5. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. — М: Юридическая
литература, 1976.

6. Горшенєв В.М., Бочарова М.Л. Юридична деонтологія. — Харків.: Основа,
1993.

7. Горшенєв В.М., Бенедик И.В. Юридическая деонтология: Учебное пособие.
– К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988. – 80 с.

8. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія / Стислий курс лекцій.— К.:
МАУП.1998. – С. 3-14.

9. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
навчальних закладів. – К.: “Атика”, 1999. — С. 10—43.

10. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних
закладів.— К.: “Атика”, 1999. – С. 5 — 40.

11. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія.— К.: Віра, 1999.-
С. 4 – 20.

12. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник.- Харків:
Вид-во НУВС, 2002. – С. 5 – 20.

13. Колодій А.М., Копейчиков В. В. та ін. Загальна теорія держави і
права. Навчальний посібник / За ред. В.В.Копейчикова. — К.: Юрінком
Інтер, 1997.- С. З – 14.

14. Подопригора А.А. Основьі римского гражданского права. — К.: Вентури,
1994. – 288с.

15. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. — К., 1993. –
591 с.

16. Грушевсьлий М. Історія України – Русі: В 11 т., 12 кн. К.. 1993.
Т.З.- С. 352-377.

17. Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія. — Київ.: Либідь,
1996.

18. Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини: Навчальний
посібник. – К: Абрис, 1995. – 336 с.

19.Горський В.С. Історія української філософії. / Курс лекцій. К.:
Наукова думкгі, 1996.

20. Теория государства й права: курс лекций / Под ред. М.Н.Мар-ченко. –
М.: Зериало, 1999. – С. 327 – 332.

21. Жоль К.К. Философия й социология права: Учебное посо-бие.- К.:
Юринксм Интер, 2000.- 480 с.

МОДУЛЬ 2. Предмет, метод та сруктура юридичної деонтології.

ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ

Зміст юридичної деонтології в різних визначеннях. Критерії визначення
предмета юридичної деонтології. Предмет юридичної деонтології.
Компоненти юридичної деонтології: філософія — право — почуттєва норма —
професійна дія. Співвідношення компонентів юридичної деонтології і
етики. Метод і види методів юридичної деонтології: загальні; приватні
(конкретні); спеціальні. Структура юридичної деонтології.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Спеціальна та додаткова література

1. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. – М., Юридическая
литература, 1976.

2. Горшенєв В.М., Бочарова М.Л. Юридична деонтологія. — Харків: Основа,
1993.

3. Колодій А.М., Копейчиков В.В. та ін. Загальна теорія держави і права.
Навчальний посібник / За ред. В.В.Копейчикова. — К.: Юрінком Інтер,
ГІ98. – С. 3-14.

4. Горшенєв В.М., Бенедик И.В. Юридическая деонтология: Учебное пособие.
– К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988. – 80 с.

5. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія / Стислий курс лекцій.— К.: МАУП,
1998. – С. 3-14.

6. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
навчальних закладів.— К.: “Атика”, 1999. — С. 10 — 43.

7. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних
закладів. – К.: “Атика”, 1999. — С. 5 — 40.

8. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія.— К.: Віра, 1999. –
С. 14-19

9. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник.- Харків:
Вид-во НУВС, 2002. – С. 5 – 20.

10. Теория государства й права: курс лекций / Под ред. М.Н.Мар-ченко. –
М.: Зерцало, 1999. – С. 327 – 332.

МОДУЛЬ 3. Принципи, функції та джерела юридичної деонтології

ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ

Принципи юридичної деонтології: гуманність, справедливість, милосердя,
нормативність, самостійність, індивідуальність, неповторність,
нестандартність, моментальність, непередбачуваність, своєчасність,
практичність, конкретність.

Функції юридичної деонтології.

1. Функції, що стосуються самого юриста: формування у юриста
внутрішнього імперативу службового обов’язку; вироблення у нього
професійної правомірної поведінки; сприяння вибору юристом справедливого
рішення; вироблення у юриста норм мистецтва спілкування; виховання у
працівників почуття юридичної та моральної відповідальності;
конкретизація правосвідомості юристів; підвищення рівня правового
почуття у працівників правоохоронних органів; виховання у юристів поваги
до права; обгрунтування індивідуального регулювання професійних дій
юристів; вироблення у працівників юридичної саморегуляції, юридичної
репутації, юридичного самоутвердження і юридичної оцінки.

2. Функції, що відображають процес формування національного права
України: утвердження національного духу українського права; забезпечення
панування права; створення необхідних передумов функціонування
української національно-правової теорії.

3. Функції, що стосуються регулювання суспільних відносин у державі:
уміння встановити цінність права і цінність держави в суспільстві;
взаємозв’язок суспільних відносин; сприяння формуванню цивілізованого
правопорядку в Україні.

Духовні, моральні та правові норми, а також професійна етика та
професійна культура – джерела норм юридичної деонтології. Закон як засіб
досягненчя безпеки в умовах суспільного життя людини. Документи про
стандарти юридичної професії як офіційні джерела юридичної деонтології.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Нормативно-правові акти

1. Статут Організації Об’єднаних Націй від 26 червня 1945 р.//
Действующее международное право. Т.1. – М., 1996. — С. 7-33.

2. Статут Ради Європи від 5 травня 1945 р. // Действующее международное
право. Т.1. — М. 1996. – С. 707-717.

3. Загальна декларація прав людини /Прийнята і проголошена резолюцією
217А (III) Генеральної Асамблеї OOН від 10 грудня 1948 р. // Права
людини (Основні міжнародно-правові документи): Збірник документів. – К.,
1989.- С.9-14.

4. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права / Прийнятий і
відкритий для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 2200 А
(ХХЦ Генеральної Асамблеї OOН 16 грудня 1966 року. Ратифікований
Україною 19 жовтня 1973 року. // Права людини (Основні
міжнародно-правові документи): Збірник документів. – К., 1989.- С.
28-49.

5. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права від 16
грудня 1966 р. //Права людини (Основні міжнародно-правові документи):
Збірник документів.— К.,1989.— С. 15-27.

6. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4
листопада 1950 р. “Голос України”, 10 січня 2001 р., № 3 (2503).- С.
6-8.

7. Європейська культурна конвенція від 19 грудня 1954 р. // Україна в
міжнародно-правових відносинах. / Кн.2. (Правова охорона культурних
цінностей).- К., 1997.— С. 295-298.

8. Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або
принижуючих гідність видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р.
// Права людини (Основні міжнародно-правові документи): Збірник
документів.- К., 1989. -С. 97-112.

9. Конституція України // ВВР.- 1996.- № ЗО.- Ст. 141.

Деонтологічні кодекси

1. Канони професійної етики /Американська Правова Асоціація.- 1908,
1998.

2. Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського
Співтовариства. /Міжнародний договір від 01 жовтня 1988 (Міністерство
закордонних справ України, Рада Європи) // javascriptт: ОреnDoc
(‘994_343’).

3. Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб. / Міжнародний
договір від 23 липня 1996 (Міністерство закордонних справ України, OOН)
// javascriptт: ОреnDoc (‘995_788’).

4. Статут патрульно-постової служби міліції України, затверджений
наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 1994 року.

5. Положення від 04 квітня 1997 № 1 “Про Комісію з питань етики та
вирішення спорів Професійної асоціації реєстраторів і депозитаріїв
(ПАРД)” // javascriptт: ОреnDoc (‘ус001378-97’).

6. Примірний перелік дій, що порушують високі стандарти підприємницької
етики та професійної відповідальності, затверджений Асоціацією “ПФТС” 01
липня 1997 року. // javascriptт: ОреnDoc (‘n0001211-97’).

7. Кодекс професійної етики аудиторів України, прийнятий Аудиторською
палатою 18 грудня 1998 року № 73 // javascriptт: ОреnDoc
(‘у0073230-98’).

8. Правила етики арбітра (члена трудового арбітражу), затверджені
наказом Національної служби посередництва і примирення від 8 вересня
2000 року.

9. Загальні правила поведінки державного службовця, затверджені наказом
Головдержслужби України від 2 жовтня 2000 року.

10. Кодекс професійної етики судді, прийнятий на V з’їзді суддів України
24 жовтня 2002 р. // “Вісник Верховного Суду України”, N 5, вересень –
жовтень, 2002 р.

11. Постанова Верховної Ради України від 28 листопада 2002 № 297-ІV “Про
прийняття за основу проекту Закону України про прийняття Кодексу
професійної етики судді”. // javascriptт: ОреnDoc (‘297-15’).

12. Концепція запобігання маніпулюванню ринком цінних паперів, нечесній
торговій практиці і порушенню етики професійної діяльності на фондовому
ринку, затвердженя рішенням Державної ккомісії з фондового ринку і
цінних паперів (ДКЦПФР) від 14 січня 2003 № 21 // javascriptт: ОреnDoc
(‘vr021312-03’).

13. Кодекс професійної етики аудиторів банківських установ, затверджений
постаювою Національного банку України від 12 лютого 2003 № 50//
javascriptт: ОреnDoc (‘v0050500-03′).

Спеціальна та додаткова література

1. Гегель Г.В.Ф. Философия права.-М.: Мьісль, 1990.- С. 402-403.

2. Вебер М. Избранньїе произведения,- М.: Прогресе, 1990.

3. Коментар до Конституції України/ Друге видання.— К., 1998— 412 с.

4. Права людини в Україні. / Щорічник.— Український центр прав людини,
1998, 19′)9, 2000.

5. Алексеев С.С. Еіведение в юридическую специальность.— М., Юридическая
литііратура, 1976.

6. Горшенєв В.М., Бенедик Й.В. Юридическая деонтология: Учеб-ное
пособие. – К,: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988.- 80 с.

7. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
навчальних закладів.— К.: “Атика”, 1999.— С. 10-43.

8. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних
закладів.— К.: “Атика”, 1999.- С. 31-64.

9. Гусарєв С.Д., Карпов О.М. Юридична деонтологія. — К., 1998.— С. 3-26.

10. Гусарєв С.Д.,Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія,- К.: ВІРА; Дакор.,
2000.- С. 3-50.

11. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник.- Харків:
Вид-во НУВС, 2002.- С. 20-24.

12. Таман Алан. Право Європейського Союзу: Підручник для студентів вищих
навчальних закладів / Пер. з англ.— К.: Абрис, 1998.-424 с.

МОДУЛЬ 4. Вплив юридичної деонтології на формування деонтологічних
нормативів у майбутнього юриста

ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ

Основні завдання, що стоять перед студентами на період початкового етапу
навчсіння та на перспективу. Навчальні обов’язки студентів. Форми участі
студентів у навчально-виховному процесі. Загальна характеристика та
показники рівня навчальної дисципліни, фактори, що впливають на її
якість. Правопорядок, дисципліна та їх співвідношення з внутрішнім
розпорядком. Вимоги Закону України “Про освіту” щодо прав та обов’язків
студентів. Деонтологічні нормативи випускника юридичного факультету.
Скарбниця життєвої мудрості і традицій на допомогу майбутньому юристу у
виробленні власних норм поведінки.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Нормативно-правові акти

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. //Відомості Верховної Ради
України (далі ВВРУ). – 1996.- № ЗО.- Ст.141.

2. Закон України від 06 березня 1996 р. № 100/96- ВР “Про освіту” //
ВВРУ.- 2002.- № 20.- Ст.134.

Спеціальна та додаткова література

1. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. — М., Юридическая
литература, 1976.

2. Горшенєв В.М., Бочарова М.Л. Юридична деонтологія. — Харків: Основа,
1993.

3. Горшенєв В.М., Бенедик И.В. Юридическая деонтология: Учеб-ное
пособие. – К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988.- 80 с.

4. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
навчальних закладів.— К.: “Атика”, 1999.— С. 10—43.

5. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних
закладів. – К.: “Атика”, 1999. – С. 5-40.

6. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія – К.: ВІРА; Дакор.,
2000.- С. 14-18; 56-63.

7. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник.- Харків:
Вид-во НУВС, 2002. – С. 5-20; 58-86.

8. Годованець В., Кампо В., Тертичний В. Правова освіта громадян
України: методологічні проблеми розроблення Концепції// Право України.-
1999.- № 1.- с. 27-31.

9. Дементьев Г.Г. Процес формирования личности под влиянием социальной
среды в современньїх условиях: Дис… канд. социол. н. М.: 2000.- 191 с.

10. “Юридичні клініки” в Україні: роль, завдання та
організаційно-правові засади: Навчальний посібник / За редакцією
М.В.Дуле-6и.- К.: “МП Леся”, 2003.- 120 с.

11.Савченко С.В. Социализация студенческой молодежи в усло-виях
регионально-о образовательного пространства. — Луганск: Альма-матер,
2003.- С. 186-304; 335-375.

КУРСОВІ ЗАВДАННЯ ДО МОДУЛІВ РІВНЯ 1

1. Складіть термінологічний словник (Словник повинен містити основні
поняття і терміни з матеріалу модулів, а також із запропонованих джерел
першого рівня)

Наприклад:

Етика — це вчення про мораль, духовність та їх роль у суспільстві.

2. Питання для самоконтролю (відповідь перевірте за додатком до рівня 1
).

2.1. Ким вперше був вжитий термін “деонтологія” як науковий і в якій
праці?

2.2. Що стало передумовою виникнення дисципліни “Юридична деонтологія”?

2.3. Що таке наука?

2.4. Які існують види наук і яке призначення кожного з них?

2.5. Чим відрізняється юридична наука від юридичної навчальної
дисципліни?

2.6. Який існує набїр вихідних загальних положень, що розкриває
своєрідність і специфіку юридичної деонтології?

2.7. Що таке метод і чим він відрізняється від предмета дисципліни?

2.8. Яка роль функцій юридичної деонтології?

2.9. Як ви розумієте поняття “внутрішній імператив” службового обов’язку
юриста?

2.10. З яких елементів складається внутрішній імператив службового
обов’язку?

2.11. Від чого залежить формування національного духу українського
права?

2.12. Що такс норма права?

2.13. Які джерела норм юридичної деонтології ви знаєте?

2.14. Що таке закон?

2.15. Що такс підзаконні нормативні акти?

2.16. Який нормативний акт є джерелом формування навчального обов’язку?

3. Теми контрольної роботи

3.1. Природа юридичної деонтології та її поняття.

3.2. Предмет і метод юридичної деонтології.

3.3. Принципи юридичної деонтології..

3.4. Внутрішній імператив службового обов’язку юриста і його суть.

3.5. Джерела юридичної деонтології.

3.6. Юридична освіта та деонтологічні нормативи випускника юридичного
факультету.

4. Питання для підготовки до заліку.

4.1. Поняття та зміст навчальної дисципліни “Юридична деонтологія”.

4.2. Поняття “деонтологія”.

4.2. Поняття “юридична деонтологія”.

4.3. Природа юридичної деонтології.

4.4. Історичний аспект становлення системи деонтологічних знань.

4.5. Внесок римських юристів у світову юридичну теорію та юридичну
практику.

4.6. Виникнення деонтології як науки.

4.7. Юридична деонтологія як наука і юридична дисципліна.

4.8. Завдання науки “Юридична деонтологія”.

4.9. Предмет юридичної деонтології

4.10. Методи юридичної деонтології.

4.11. Структура юридичної деонтології.

4.12. Принципи юридичної деонтології.

4.13. Функції юридичної деонтології.

4.14. Внутрішній імператив службового обов’язку юриста і його суть.

4.15. Джерела юридичної деонтології.

Матеріали для вивчення модулів рівня 1

МОДУЛЬ 1. Природа юридичної деонтологї та її розвиток як науки і
навчальної дисципліни

1.1. Історичний аспект формування системи деонтологічних знань та етапи
визнання юридичної деонтології.

Юридична деотологія за своїм віком — молода юридична наука і навчальна
дисципліна, яка знаходиться у стадії свого становлення і набуває
необхідного авторитету в системі юридичних знань. Це дисципліна,
опанування якої є важливою передумовою духовного збагачення,
інтелектуального і культурного розвитку майбутнього юриста, підготовки
його до вибору норм поведінки у практичній діяльності, формування
власних норм поведінки для кожної конкретної ситуації зокрема.

Юридична деонтологія виникла на початку 90-х років, поступово
розвивається і вдосконалюється. Сьогодні цю дисципліну вивчають студенти
всіх юридичних вузів і факультетів на першому курсі.

Деонтологія (від грецького “deon” – належно і “logie” – слово, вчення) –
це розділ етики, що розглядає проблеми обов’язку, сфери належного (того,
що повинно бути) всі форми моральних вимог у різних галузях суспільного
життя. Початком юридичної деонтології є етика: система духовних норм і
правил поведінки, мораль певної суспільної чи професійної групи.

Мораль — один з основних способів нормативної регуляції діяльності
людини в суспільстві, особлива форма суспільної свідомості й вид
суспільних відносин (моральні відносини), предмет спеціального вивчення
етики.

Етика як наука про мораль з’ясовує її місце в системі інших суспільних
відносин, аналізує її природу і внутрішню структуру, вивчає походження
та історичний розвиток, теоретично обґрунтовує її соціальну роль і
функції. Основними категоріями етики є добро і зло, моральний обов’язок,
совість, честь і гідність, сенс життя і щастя.

В процесі розвитку правової етики юридична деонтологія виділилася в
окрему галузь знань. Проте вона не тотожна з етикою. Юридична
деонтологія, з одного боку, є стрижнем, “серцевиною” правової етики, а з
іншого — значно ширшою за змістом, тому що поряд з морально-етичною
культурою містить у собі тісно пов’язані з нею інші грані культури
юриста як особи.

Професія юриста виникла та розвивалася і як вид соціальних послуг, і як
засіб виникнення управлінських функцій. Тому службові функції юриста
пов’язані із здійсненням ним владних повноважень стосовно окремих
громадян чи з наданням ним будь-яких професійно-юридичних послуг.
Кожного разу юрист повинен приймати відповідне рішення, а відтак людина
підпадає у певну залежність від волі юриста, характеру його дій. На
жаль, дії його можуть бути не тільки доброзичливими, вони можуть нести і
небезпеку посягання на особу.

Люди давно розмірковували над розробкою свого роду кодексу професійної
поведінки, який би сприяв забезпеченню найбільш сприятливих умов для
особи, яка користується тими чи іншими соціальними послугами.

Вперше здійснив спробу науково осмислити й систематизувати таку
соціальну потребу англійський філософ і правознавець Ієремія Бентам. Він
розробив модель науки про норми професійної поведінки людини, яка має
владу. Його книга “Деонтологія, або наука про мораль”, яка вийшла у світ
у 1834 році, на жаль, досі не перекладена на інші мови. Бентам вважав
деонтологію наукою про професійні обов’язки, зокрема, про внутрішній
імператив обов’язку. Він твердив, що початок користі є основою, а право
та мораль — вирішальними чинниками деонтології.

Деонтологія не охоплює всю науку про мораль, як вважав Бентам, а є її
складовою частиною, яка зосереджена саме на категорії належного
морального обов’язку. Будучи однією з основних категорій етики,
моральний обов’язок виражає об’єктивну необхідність у вигляді певних
моральних вимог до особистості з боку суспільства і до суспільства з
боку особистості.

У вузькому розумінні деонтологією називали професійну етику медиків, яка
є системою етичних норм виконання медичними працівниками своїх службових
обов’язків. На сьогодні збереглася значна кількість історичних пам’яток,
які свідчать про розвиненість медичної деонтології.

Так, наприклад, в античний період Гіппократом був сформульований цілий
ряд деонтологічних норм лікаря-мудреця: “Все, що шукаємо в мудрості, все
це є і в медицині, а саме: презирство до грошей, совісність, скромність,
простота в одязі, повага, розсудливість, рішучість…”

В часи середньовіччя норми медичної етики зазнали негативного впливу з
боку релігійно-церковної філософії, але збереглись такі відомі пам’ятки
деонтологічного характеру, як “Салернський кодекс здоров’я”, “Етика”,
“Канон лікарської науки” та інші.

Значення деонтології у радянські часи помітила саме медицина.
Основоположником медичної деонтології того періоду вважається професор
М. Н. Петров. Ще на початку 50-х років він запропонував увести у
практику медичної освіти навчальну дисципліну, яку назвав “Медична
деонтологія”. На його думку, деонтологія вивчає не тільки відносини
“лікар-хворий”, але й систему організації обслуговування хворого в
лікарнях, поліклініках і культуру обслуговування.

Шлях становлення юридичної деонтології виявився довшим. Саме медична
деонтологія стала передумовою її виникнення. Безумовно, як медик, так і
юрист повинні захищати інтереси особи — життя, честь, гідність. Кожна
помилка медика чи юриста чи недбале ставлення до людини може призвести
до трагічних наслідків. Саме працівникам цих професій ми довіряємо свою
долю, своє майбутнє і розраховуємо не лише на високій професіоналізм цих
людей, а й на їх етику.

Отже, метою юридичної, як і медичної деонтології, стало забезпечення
високоякісного, високогуманного ставлення до такої соціальної цінності
як особа.

Отже, що ж гаке деонтологія взагалі і юридична деонтологія зокрема?

Деонтологія (перш за все) — це внутрішній імператив обов’язку,
сформований самою людиною для себе під впливом нормативних чинників
(соціальних норм) і конкретних обставин, в які вона потрапила. Це
конкретний разовий обов’язок людини (за велінням душі та волі).

Якщо зазначені якості цього поняття розглядати стосовно професійної
практики (діяльності) юриста, то деонтологія виступає як його душа й
мудрість, поєднуючи в собі сукупність моральних, правових та інших
вимог.

Виходячи з цього, деонтологія юриста – це цілісність психологічного,
політиі-ного, етичного, естетичного, юридичного. Ці складові не можна
відокремити, їх можливо лише виділити в політичні, етичні, естетичні,
інформаційні підсистеми культури особи юриста, що перебувають у
розвитку, зв’язку й гармонії.

У ті часи, коли Ієремія Бентам запропонував свою модель науки
деонтології, ще не ставилося питання про створення юридичних документів
про деонтологічні стандарти юридичної професії. Сьогодні термін
“деонтологія” вживається в більш широкому розумінні. Наукові дослідження
останніх часів дозволяють характеризувати її як навчальну дисципліну.

Перш, ніж розглядати юридичну деонтологію як науку і навчальну
дисципліну, з’ясуймо поняття “наука” і “навчальна дисципліна”.

1.2. Система юридичних наук

Навколишню дійсність вивчає складна система наук.

Наука — це система знань про навколишній світ. Існують науки
природознавчі, які вивчають природу; технічні, що містять знання про
різні технічні конструкції; суспільні науки, які містять знання про
суспільство. Кожну з цих наук можна поділити на окремі підвиди.
Наприклад, серед суспільних наук виділяють історичну, економічну,
юридичну та інші.

В свою чергу, юридична наука поділяється на окремі галузі права, кожна з
яких має свій предмет, вивчає певну сторону об’єкта. В своїй сукупності
ці групи складають систему юридичних наук (див. Додаток до модуля 1).

Систему юридичних наук можна поділити на окремі групи:

1. Теоретико-історичні науки — “Теорія держави і права”, “Історія
держави і права”, “Історія політичних і правових вчень”.

Предметом теорії держави та права є знання про загальні закономірності
виникнення, розвитку і функіонування держави та права, а об’єктом —
загальні закономірності держави і права.

Науки “Історія держави та права України”, “Історія держави та права
зарубіжних країн” вивчають процес виникнення і розвитку держави та права
в конкретних країнах. Наука “Історія політичних та правових вчень”
досліджує розвиток теорій про державу та право.

2. Галузеві юридичні науки. Це, зокрема, науки адміністративного права,
цивільного права, фінансового права, кримінального права, аграрного
права та ін. Предмет їх дослідження — закономірності правового
регулювання відповідних галузей суспільних відносин. Так, наприклад,
фінансове право вивчає суспільні відносини, що виникають у процесі
акумуляції, розподілу і використання коштів, тобто фінансову діяльність
держави.

3. Міжгалузеві юридичні науки. Виникли в результаті інтеграції та
диференціації знань тих чи інших якостей галузевих юридичних наук. Так,
наприклад, господарське право поєднує якості цивільного і
адміністративного права, природоохоронне право використовує методи
різних галуззй права і т. ін.

4. Спеціальні прикладні юридичні науки (криміналистика, кримінологія,
судова мадицина, судова психологія судова хімія і т.ін. ).

5. Науки, що вивчають міжнародне, європейське і зарубіжне право.

1.3. Місце юридичної деонтології в системі суспільних і юридичних наук

У системі юридичних наук юридична деонтологія займає певне місце, але ця
наука посіла конкретне місце і в системі неюридичних наук (етики,
естетики, психології, соціології, політології, педагогіки, інформатики).

Більшою мірою юридична деонтологія пов’язана з теорією держави і права
та професійною етикою, правовою естетикою, правовою психологією юриста,
тобто тими науками, що виникли на стику юриспруденції і зазначених
галузей суспільних наук.

Вона використовується і спеціальними юридичними науками. Наприклад, у
криміналістиці для встановлення необхідних для цієї науки фактів
дослідник використовує не тільки об’єктивний, а й суб’єктивний підходи.
Як правило, це почуттєва форма фахівця, який займається певним
дослідженням. І вона (як внутрішній імператив його поведінки) належить
саме юридичній деонтології.

У класифікації юридичних наук юридичну деонтологію відносять до
теоретико-історичних, оскільки: 1) стрижнем її поглибленого вивчення є
правова культура юриста, його професійно-правова поведінка, гармонійно
пов’язана з політичною, психологічною, етичною та естетичною культурою;
2) вона містить відомості, необхідні для всебічного пізнання
закономірностей юридичної діяльності слідчого, судді, прокурора,
нотаріуса, адвоката та інш.; 3) створює теоретичні основи для прикладних
юридичних наук і навчальних дисциплін — судової психології, судової
етики, юридичної конфліктології та ін.; 4) збагачує теоретичні основи
юрисгруденції завдяки самостійності предмета дослідження. Розвиває нові
підходи в юридичній науці і практиці.

Оскільки юридична деонтологія взаємодіє з іншими науками, то виникає
потреба і їх розмежуванні.

Розмежувати науки можна, насамперед, за допомогою предмета і об’єкта
науки.

Предмет наук — це та сфера пізнання, якою займається ця наука.

Об’єкт науки — ті реальні явища, які вивчає наука.

Юридична деонтологія, як спеціальна юридична наука і вступна навчальна
дисципліна, входить до системи юридичних наук, об’єднаних загальною
назвою правознавство.

Юридичні науки треба відрізняти від юридичних навчальних дисциплін.

1.4. Відмінності юридичних наук від юридичних навчальних дисциплін

1. Інформаційний зміст науки ширше, ніж зміст відповідної дисципліни,
тому що остання включає лише частину наукових знань.

2. Наука може включати різні точки зору вчених, зміст навчальної
дисципліни — це перевірені канонічні знання.

3. Наука не має адресата, якому призначаються знання, а навчальна
дисципліна орієнтується на певну категорію тих, хто навчається,
враховуючи майбутню професійну діяльність.

4. Наука включає тільки юридичні знання, а навчальна дисципліна, окрім
знання, передбачає отримання вмінь і навичок їх реалізації.

5. Наукові дані викладаються в монографіях, брошурах та інших наукових
виданнях, а навчальні дисципліни — в підручниках і лекціях.

Навчальна дисципліна — це система знань, узятих з практичних наук, яка
включає вміння та навички реалізації цих знань, а також деякі
педагогічні поради.

Юридичну деонтологію доцільно розглядати, по-перше — як вступ до
юридичної спеціальності, метою якого є навчити студента вважати совість
(сумління), справедливість головними критеріями вибору внутрішнього
почуття; по-друге — як вступ до філософії права.

Але значення юридичної деонтології як навчальної дисципліни не
вичерпується тим, що вона є введенням в юридичну спеціальність. Розвиток
юридичних наук, удосконалення юридичної практики вносять істотні
корективи і зміни в юридичну деонтологію, тому що вона є не набором
формальних умовностей, а виразомм суспільної необхідності. Вона
покликана розкривати причини виникнення й існування тих чи інших
етичних, естетичних, правових та інших правил у юридичній професії,
формувати систему нормативів забороненого, дозволеного, зобов’язального
і рекомендаційного характеру для кожної Її спеціалізації відповідно до
досягнутого рівня соціальної культури.

Система дисципліни юридичної деонтології в цілому збігається із системою
науки юридичної деонтології. Разом з тим є і певні відмінності, що
випливають із змісту навчальної дисципліни і порядку її викладу.

Основні поняття

Етика, мораль, деонтологія, наука, предмет науки, об’єкт науки,
навчальна дисципліна.

Необхідно запам’ятати

Етика — система духовних норм і правил поведінки, мораль певної
суспільної чи професійної групи.

Деонтологія — це внутрішній імператив обовєязку, сформований людиною
самою для себе під впливом нормативних чинників (соціальних норм) і
конкретних обставин, у які вона потрапила. Це конкретний обов’язок
людина (за велінням душі та волі), але обов’язок разовий.

Наука — це система знань про навколишній світ.

Предмет науки — це та сфера пізнання, якою займається ця наука.

Об’єкт науки — це реальні явища, які вивчає ця наука. Навчальна
дисципліна — це система знань, взятих з наук, яка включає вміння та
навички реалізації цих знань, а також деякі педагогічні знання.

Доробити

Додаток до модуля 1

МОДУЛЬ 2. Предмет, метод та структура “Юридичної деонтології”

2.1. Зміст юридичної деонтології та її соціальне призначення

Як уже зазначалося, існують різні точки зору стосовно змісту юридичної
деонтології. Так, В.М. Горшенєв та В.І.Бенедик розглядають юридичну
деонтологію як галузь науки, що узагальнює систему знань про мудрість
спілкування та мистецтво прийняття правильного рішення в юридичній
практиці (навчальний посібник цих авторів із юридичної деонтології, –
К., 1988; ще один посібник — у 1993 р.). О.В.Шмоткін вважає, ш,о
юридична деонтологія — це система загальних знань про юридичні науки та
юридичну практику, вимоги до професійних та особистих якостей юриста,
про формування цих якостей (Юридична деонтологія. — К.,1995).

Більш повно дають це поняття Гусарєв С.Д. та Тихомиров О.Д. (див.:
підручник “Юридична деонтологія” – К.: Віра, 2000), а також Бандурка
О.М. та Скакун О.Ф. (див.: підручник “Юридична деонтологія”: Харків:
Вид-ио НУВС, 2002). Крім підручників, визначення цього поняття дається в
“Юридичній енциклопедії”.

На нашу думку, якщо деонтологія в цілому — частина науки про мораль
(етику) з .акцентом на категорію належного морального обов’язку, то
юридична деонтологія — частина правознавства, яка інтегрує принципи
правового й морального регулювання професійної юридичної діяльності, з
акцентом на службовий обов’язок юриста, з урахуванням специфіки
конкретної юридичної спеціальності, практична реалізація якої вимагає
об’єктивно належного рівня знань, умінь і навичок професіонала, людини,
громадянина.

Беручи до увгіги всі визначення, що існують сьогодні, можна дати
нижченаведене загальне поняття.

Юридична деонтологія — це галузь юридичної науки і навчальна дисципліна,
що являє собою узагальнену систему знань про юридичну теорію і практичну
діяльність, про внутрішній імператив службового обов’язку юриста, а
також кодекс фахового поводження юриста, оптимальну збірку правил, що
дозволяють, рекомендують або забороняють юристу керуватися ними у
стосунках, що виникають у нього під час виконання своїх службових
(посадових) повноважень.

2.2. Предмет юридичної деонтології

Як і будь-яка інша навчальна дисципліна, юридична деонтологія має свій
набір вихідних загальних положень: предмет, метод, принципи, функції, і
цей набір розкриває своєрідність і специфіку юридичної деонтології як і
будь-якої іншої дисципліни.

Межі предмета даної науки поки що чітко не визначені. На нашу думку,
визначення предмета юридичної деонтології тісно пов’язане зі з’ясуванням
питання про те, що таке юридична деонтологія, що вона вивчає, які її
цілі.

І тому у загальному вигляді предмет юридичної деонтології можна
визначити як:

– юридичну теорію;

– юридичну практику;

– систему моральних вимог, що складають етикет професійної діяльності
юристів.

Юридична деонтологія має свої критерії визначення предмета. Виходячи з
формулювання поняття деонтології взагалі і юридичної деонтології
зокрема, критеріями визначення предмета юридичної деонтології можна
вважати:

1) загальне уявлення про юридичну науку і практику;

2) знання щодо вимог до професійних та особистих якостей юриста;

3) пізнання суті внутрішнього імперативу службового обов’язку у правових
явищах;

4) пошуки та встановлення об’єктивної істини у правовому явищі самим
юристом (а не іншими установами, особами);

5) використання у службовій діяльності, поряд з позитивним правом, норм
природного права для об’єктивної оцінки правової ситуації;

6) розкриття системи формування професійних та особистих якостей юриста,
а також установлення видів та форм навчання щодо здійснення юридичної
діяльності.

Як бачимо, компоненти предмета юридичної деонтології спрямовані на
вироблення попередньої готовності до професійних дій.

І тому предмет юридичної деонтології умовно можна представити формулою:

філософія — право — почуттєва норма — професійна дія або формулою:

право – юрист – норма – дія (практика). На наш погляд, більш повною є
перша формула, бо вона підкреслює, що норми природного права пронизують
почуття юриста, на основі чого формуються комплексні почуттєві норми,
які разом з позитивним правом будуть більш ефективними у професійних
діях.

2.3. Методи юридичної деонтології

Своєрідність і специфіку юридичної деонтології (як вже було зазначено)
розкриває метод.

Метод юридичної деонтології — це сукупність логічних прийом/в і
конкретних засобів обгрунтування системи знань про теоретичне розуміння
і практичне застосування деонтологічних нормативів культури юриста —
психологічної, політичної, екологічної, етичної та /н.

В юридичній деонтології виділяють: всезагальний, загальні й

спеціальні (окремі) методи.

Ця класифікація є досить умовною.

Головним є іісезагальний метод філософської діалектики (матеріалістичної
й ідеалістичної).

Загальні методи — використовуються юридичною деонтологією як основні.

Розглянемо “х.

Системно-структурний метод припускає, що всі явища юридичної деонтології
являють собою систему і є структурно взаємозалежними. Зв’язок
простежується між культурами юриста: психологічною, правовою,
політичною, етичною, естетичною, інформаційною.

Психологічн.чй метод використовується під час вивчення
психофізіологічних властивостей юриста як особи, його темпераменту,
характеру, психічних установок.

Соціологічний метод припускає дослідження фахової діяльності юриста,
упорядкування професіограм юридичних професій не на рівні абстрактних
категорій, а на базі конкретних соціальних фактів.

Статистичний метод використовується для встановлення статистичних даних
про предмет вивчення (наприклад, про кількість юристів різних професій,
які працюють у приватній і державній сферах і т. ін.).

Історико-політичний метод допомагає вивчити специфіку політичної
культури ориста, конкретно-історичні політичні умови практичної
юридичної діяльності, політико-ідеологічні стандарти, якими покликаний
керуватися юрист під час виконання свого професійного обов’язку. Так, в
колишній УРСР ці стандарти були орієнтовані на керівні положення
Комуністичної партії; нині, коли конституційне проголошено принцип
політичного плюралізму, такими стандартами стали права людини, що є
загальновизнаними у світі.

Порівняльно-правовий метод останнім часом набув особливої актуальності.
Порівняння розуміють як процес відображення і фіксації відношень
тотожності, подібності в певних явищах. В юридичній деонтології за
допомогою цього методу може здійснюватися зіставлення або протиставлення
юридичних понять, явищ і процесів одного порядку і з’ясування між ними
подібностей і розмежувань. Наприклад, порівняння особливостей слідчої
юридичної практики в різних країнах.

Спеціальні (окремі) методи — використовуються юридичною деонтологією як
допоміжні. Вони засновані на досягненнях математики, кібернетики та
інших наук.

Всі зазначені вище методи доцільно використовувати в сукупності, це дає
можливість більш різнобічне пізнавати юридичну деонтологію.

2.4. Структура юридичної деонтології

Неможливо чітко зрозуміти, що таке юридична деонтологія, не розглянувши
її структуру і складові елементи.

З позицій філософії, структура — це внутрішня відносно самостійна і
стійка єдність елементів і відносин об’єкта. Структура нерозривно
пов’язана із системою. Система — це зовнішня побудова об’єкта.

Юридична деонтологія (як наука, так і навчальна дисципліна) має свою
систему, структуру, тобто складається з окремих елементів.

Поряд з цим структура юридичної деонтології — це сукупність нормативів і
ку/.’ьтур (див.Табл.2)

Існують й інші види культури (інтелектуальна, внутрішня, емоційна,
функціонально-етикетна, економічна тощо), що входять до структури
юридичної деонтології. Для студентів дистанційної форми навчання в
основу курсу юридичної деонтології як навчальної дисципліни покладена
структура, вміщена в цих таблицях.

Зазначені види культури детально розглядаються в модулях 1, 2, З, (блок
1, рівень 3); модулях 1, 2, (блок 2, рівень 3); модулях 1, 2, (блок 3,
рівень 3).

Основними чинниками структурних компонентів юридичної деонтології є
професійна свідомість, професійне почуття й усвідомлення наслідків
професійних дій (готовність до професійних дій).

Основні поняття

Юридична деонтологія, предмет юридичної деонтології, метод юридичної
деонтології, структура, структура юридичної деонтології.

Необхідно заіам’ятати

Юридична деонтологія — це галузь юридичної науки, яка узагальнює систему
знань про юридичну науку та практику, вимоги до особистих й професійних
якостей юриста, систему формування цих якостей, мистецтво спілкування й
прийняття правильного рішення в

юридичній практиці.

Предмет юридичної деонтології умовно можна представити формулою:
філософія — право — почуттєва норма — професійна дія. (Пояснити суть
цієї формули).

Метод юридичної деонтології — це сукупність логічних прийомів і
конкретних засобів обгрунтування системи знань про теоретичне розуміння
і практичне застосування деонтологічних нормативів та культури юриста (
психологічної, політичної, екологічної, етичної та ін.)

Структура — це внутрішня відносно самостійна і стійка єдність елементів,
їх відносин і цілісності об’єкта.

Структура юридичної деонтології— це сукупність нормативів і культур –
духовної, національної, правової, політичної, психологічної, етичної,
естетичної, інформаційної тощо.

МОДУЛЬ 3. Принципи, функції та джерела юридичної деонтології

3.1. Принципи юридичної деонтології

Юридична деонтологія грунтується на відповідних принципах.

Під правовими принципами розуміються керівні положення права, його
основні засади, що виражають суть системи чи галузі права.

Відхід від принципів деонтології має негативні наслідки для юриста.

Такі принципи, як гуманність, справедливість, милосердя, співпадають в
основному з принципами професійної етики юриста. Але існують і принципи,
властиві саме деонтології. Це — нормативність, самостійність,
індивідуальність, неповторність, нестандартність, моментальність,
непередбачуваність, своєчасність, практичність, конкретність.

Вихідним принципом є гуманність, яка передбачає поважне ставлення до
кожної конкретної людини з урахуванням її прав, особистих якостей,
індивідуальних особливостей і законних інтересів.

Особливим принципом юридичної деонтології є нормативність. Це означає,
що кожна професійна дія юриста підпорядкована певним нормам. Але це не
обов’язково правові норми, це можуть бути моральні норми, особливо
власні норми юриста, які він виробив під впливом різних чинників.

Принцип самостійності полягає в тому, що юрист самостійно виробляє у
себе почуття внутрішнього імперативу службового обов’язку за велінням
серця та покликом сумління, самостійно формує свою поведінку стосовно
громадян і суспільства в цілому.

Принцип індивідуальності частково вже був визначений. Він полягає в
тому, що деонтологічна норма для кожного юриста — це його особиста
норма. Аналогічні ситуації можуть бути, але деонтологічна норма для
кожного юриста буде іншою.

Принцип неповторності полягає в тому, що в житті різні люди, навіть у
подібних ситуаціях, чинять по-різному. Недарма кажуть, що немає навіть
подібних двох крапель води.

Найбільшу цінність деонтологічні норми мають саме у нестандартній
ситуації. Тому цей принцип — принцип нестандартності, — вважається
унікальним. В нестандартних, несподіваних ситуаціях практично неможливо
застосувати шаблонний підхід. І тоді приймаються” і нестандартні
рішення, але, безумовно, в рамках закону.

Принцип моментгільності характеризується високою кмітливістю юриста.
Такий юрист безпомилково приймає обгрунтоване правильне рішення.

Принцип непередбаченості близький до принципу моментальності. Адже еі
багатьох випадках дії юриста не запрограмовані. Виникають ситуації, до
яких юрист не готовий. Часом за лічені хвилини юрист повинен вирішити
складну проблему, з якою він раніше не стикався, а за цією проблемою
стоїть життя або честь людини. На такі явища розраховані деонтологічні
норми, які скеровують юриста на відповідні правомірні дії.

Принцип своєчасності полягає в тому, що юрист завжди повинен вчасно
прийняти оптимальне рішення. Навіть невелике запізнення істотно впливає
н.і ефективність роботи, на кінцевий результат.

Важливим для юридичної деонтології є принцип конкретності. В даному
випадку йдеться про конкретне рішення юриста, конкретний внутрішній
імператив службового обов’язку.

Щодо принципу практичності, то саме на практиці, а не тільки за
допомогою використання теоретичних знань, формує кожен юрист норми своєї
поведінки. Практика — це конкретні дії юриста, його дії в конкретних
випадках.

Всі розглянуті принципи об’єднує такий принцип юридичної деонтології як
законність. Який би принцип чи декілька принципів не спрацьовували,
юрист повинен діяти згідно із законом. Порушення законності юристом — це
проступок або навіть злочин.

І, врешті, слід .зазначити, що, як правило, кожен принцип діє не окремо,
а в певній сукуг ності, іноді доповнюючи один одного. В деяких правових
явищах спрацьовують практично всі принципи юридичної деонтології.

Слід звернути увагу на те, що зазначені принципи юридичної деонтології
не є вичерпними. Так, у процесі розвитку суспільства та юридичної науки
розвивається такий принцип, як демократичність тощо.

3.2. Функції юридичної деонтології

Соціальне призначення, місце та роль юридичної науки в суспільстві та
правовій системі найбільш повно і конкретизовано розкриваються через її
функції.

В результаті розгляду функцій юридичної чи будь-якої іншої науки стає
більш зрозумілим її соціальне призначення та практична цінність,
окреслюються основні напрямки впливу на державно-правову дійсність та на
процес її перетворення в ході соціальної практики.

Функції юридичної деонтології є також виявом цінності цієї науки для
формування професіоналізму юристів.

Термін “функція” з’явився у юридичній науці сто років тому для
характеристики соціальної ролі права та держави.

Як вже було зазначено, сутність юридичної деонтології становлять
духовні, моральні та правові норми в їх взаємодії, які виконують певну
специфічну роль у виникненні її своєрідних функцій. Цих функцій багато.
Тому їх можна поділити на три групи:

1. Функції, що стосуються формування внутрішнього обов’язку у юриста:
формування у юриста внутрішнього імперативу службового обов’язку;
вироблення у нього професійної правомірної поведінки; сприяння вибору
юристом справедливого рішення; вироблення у юриста норм спілкування;
виховання у працівників почуття юридичної та моральної відповідальності,
конкретизація правосвідомості юристів;

підвищення рівня правового почуття у працівників правоохоронних органів;
виховання у юристів поваги до права; обгрунтування індивідуального
регулювання професійних дій юристів; вироблення юридичної саморегуляції,
юридичної репутації, юридичного самоутвердження і юридичної оцінки.

3. Функції, які стосуються регулювання суспільних відносин У держ аві:
уміння встановити цінність права і цінність держави в суспільстві;
сприяння формуванню цивілізованого правопорядку в Україні.

Враховуючи численність функцій, зупинимося тільки на окремих з них.
Формуванні) у юриста внутрішнього імперативу службового обов’язку. Це
поняття складне і має глибинний зміст.

Внутрішній ^ператив складається одночасно з правової та моральної
поведінка фахівця та виконується під впливом його сумління та обов’язку,
який вимгігає дотримання певних норм та вимог суспільства.

Для більш то-іного з’ясування цього поняття ще раз звернемось до поняття
моралі, але до того, яке дає московський професор О.І. Титаренко. За
його визначенням, мораль постає як імперативно-оціночний спосіб
ставлення людини до дійсності, який регулює поведінку^ людей з точки
зору принципового протиставлення добра і зла. І тут важливою є вказівка
на імперативність. Мораль — це завжди певна вимога, веління (лат.
ітрегаїіуиз), що його висуває перед людиною суспільна думка азо голос
власного сумління. Адже відступництво від норм моралі карається не
законом, а совістю (якщо, звісно, вона є) і судом громадськості. Тобто,
моральні норми — це не правила поведінки, це наші вну-рішні імперативи,
на яких базується поняття честі, совісті і гідності.

Під обов’язком розуміють те, що підлягає безумовному виконанню внаслідок
суспільних вимог або внутрішніх стимулів. Отже, обов’язок слід
розглядати як зовнішній і внутрішній імператив. Зовнішній імператив
обов’язку виробляє для конкретного юриста інша особа, держава чи різні
організації.

Внутрішній імператив є законом, виробленим юристом для себе особисто.
Цей “закон” діє залежно від ситуації. Під впливом добровільно
накладеного на себе імперативу юрист сам себе примушує діяти, виявляти
свої особисті якості (зокрема, людяність), а також демонструвати свободу
розумної волі, веління серця, поклик сумління тощо.

Внутрішній імператив для юридичної деонтології є ціннішим, оскільки
юрист усвідомлює свої вчинки, які мають цільову спрямованість.
Внутрішній імперс.тив службового обов’язку не регулюється жодним
нормативним актом, оскільки він не підвладний чужим нормам; він
керується перш з.а все загальнолюдськими цінностями, які увібрав у себе
юрист — він чинить за велінням серця. Але, крім цього, на внутрішній
імператив впливає багато чинників: юридична та загальна соціалізація,
правові та моральні норми; певні принципи, такі як, логічність, вірність
ідеї, обов’язковість тощо.

Зовнішній імператив можна передбачити, а внутрішній — ні. Зовнішній
імператив можна виконувати, не замислюючись (за буквою закону), а
внутрішній — ні.

Внутрішній імператив (і в цьому полягає цінність юридичної деонтології)
відповідає на запитання: в ім’я чого і чому юристові потрібно діяти
належним чином?

І тут спрацьовує формула: філософія – право – почуттєва норма
-професійна дія. Але ця формула для кожного юриста спрацьовує по-різному
і перш за все в залежності від його підготовки до професійної дії і в
залежності від його особистих якостей.

В даному випадку доречним буде такий приклад. Ще в 1904 році юрист —
фахівець судової медицини, румун за національністю, Минович проводив на
собі експерименти, щоб прослідкувати відчуття, які переживає людина під
час повішення. Він установив, через скільки секунд і за яких обставин
з’являється свист у вухах, втрата зору, зміна кольору обличчя,
блокування у кров’яних судинах і втрата свідомості. І припинив свої
експерименти лише тоді, коли у нього з’явився нестерпний біль. Він у
нього продовжувався дванадцять днів. Своїми експериментами юрист хотів
зрозуміти, коли саме злочинець повісив свою жертву, і, крім цього,
встановив інші, необхідні для судової медицини факти, які в майбутньому
використовували і зараз використовують фахівці. Тож, мабуть, не кожний
фахівець на місці цього судмедексперта вчинив би так само. Почуттєва
норма Миновича полягала в тому, що він хотів встановити істину, навіть
ризикуючи своїм життям.

Вагомим внеском в юридичну деонтологію є введення функції формування
національного духу українського права.

Перш за все, під духом слід розуміти дух людини — це ідеї, віра,
сподівання, думки і творчість і, крім цього, це внутрішній вияв людини,
її моральна та інтелектуальна могутність

А дух права виявляється в законах та різних нормативних документах.

Німецький філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель у відомій праці
“Феноменологія духу” зазначав, що в законах відображається національний
характер певного народу, ступінь його історичного розвитку. Так, адже
закони творять конкретні люди — члени певного суспільства — законодавці,
урядовці, громадські діячі, певною мірою — громадська думка. Із законів
складається національне право. І саме від рівня правосвідомості
суспільства, всіх його складових, усвідомлення важливості верхоненства
права в усіх сферах залежить формування національного духу українського
права.

Національні особливості українського права розкривають історико-юридичні
факти. В них відображаються історичні традиції та національні звичаї,
психологічні властивості характеру нації, особливості її потреб та
інтересів, умови і можливості життя. Національний дух українського права
вбирає в себе нтелектуальний потенціал як української нації (а тут можна
назвати і “Руську правду”, і Устав Володимира Мономаха, і Устав (Статут)
Ярослава Мудрого, і більш пізній пам’ятник — Конституцію Пилипа Орлика),
так і інтелектуальний потенціал інших народів.

Але тут важливу роль відіграє і суб’єктивний фактор. Приймаючи
нормативні акти, слід враховувати виявлені помилки і прорахунки.

Розглянемо функцію — сприяння формуванню цивілізованого правопорядку в
Україні.

Правопорядок — це наслідок законності, її результат. Проте досягти його
можна різними способами: можна цивілізовано, а можна жорстокістю чи
тортурами.

Цивілізація — це синонім культури, вона означає певний рівень
суспільного розвитку.

Цивілізованим правопорядок — результат досить високого рівня загальної
нормативної культури та правосвідомості усіх громадян, починаючи від
Президента, державних та громадських діячів та інших. Свою роль тут
відіграють і юристи. І мета юридичної деонтології полягає у тому, щоб
допомогти юристові вибрати такі власні норми поведінки, які орієнтують
на встановлення цивілізованого правопорядку, правового забезпечення
життєдіяльності українського народу. І ці норми, як ми вже знаємо, — це
і духовні, і моральні (навіть релігійні норми), і правові. Крім цього,
на вироблення юристом власних норм поведінки впливають також його знання
(загальні і професійні), ерудиція, інтелект, психологічний стан тощо. І
чим більше таких юристів буде в нашій країні, тим, зрозуміло, ближче
буде до цивілізованого правопорядку в У країні. Адже правопорядок
знаходиться під захистом, перш за все, закону, держави в цілому і
залежить від багатьох складових. Наприклад, це:

діяльність судових органів. Виконуючи свою основну функцію — захист прав
люди-іи, суд стоїть на сторожі законності, а в разі порушення —
відновлює її;

діяльність прокуратури, завданням якої є здійснення нагляду за
дотриманням законів органами виконавчої влади, місцевого самоврядування,
посадовими особами, громадянами та їх об’єднаннями;

діяльність інших правових органів, зокрема, міліції, яка охороняє
громадський порядок, веде боротьбу з правопорушеннями тощо. Інші функції
слід розглянути самостійно.

3.3. Джерела юридичної деонтології

Норми деонтології залежать від рівня соціально-економічного розвитку
країни, від суспільно-політичного ладу, способу життя, менталітету
народу, його національних і релігійних традицій. Соціальним підґрунтям
норм юридичної деонтології виступають перш за все норми природного права
— правовий звичай, моральні, етичні, а також релігійні норми.

Джерелом норм юридичної деонтології є перш за все професійна етика та
професійна культура.

3.4. Нормативні акти, документи про стандарти юридичної професії як
офіційні джерела юридичної деонтології

Існують офіційні джерела юридичної деонтології, їх можна назвати актами
про норми-стандарти, які пред’являються до юридичної професії. Положення
таких документів стають нормативними (нормативами культури юриста) і
набувають значення фахових стандартів, тобто поширються на всіх
представників професії.

Першим таким фаховим стандартом вважається професійний кодекс, прийнятий
Американською Правовою Асоціацією (АПА) у 1908 році під назвою “Канони
професійної Етики”. Положення “Канонів” стали деонтологічними
стандартами (нормативами культури юриста), що забезпечували, з одного
боку, цілісність професії, а з іншого — довіру до юридичної професії з
боку суспільства.

Сьогодні в США діють “Канони професійної етики”, нещодавно затверджені
АПА. Ці “Канони”, а також інші зарубіжні етичні кодекси юридичних
професій не вичерпуються тільки етичними нормами, хоча і мають таку
назву. Вони містять положення матеріального і процесуального права,
правила судочинства й інші норми, що належать до юридичної практики
взагалі, а також до її спеціальних питань, наприклад, взаємин адвоката і
клієнта та ін.

Етичні правила адвокатів, суддів та представників інших юридичних
професій діють у Франції, Англії, Уельсі, Шотландії, Німеччині, Ізраїлі,
Росії та в інших країнах.

Так, наприклад, для адвокатів розроблені “Етичні правила со-л/сторі’в
Великої’ Британії”, “Регламент Паризької колегії адвокатів”, “Кодекс
•здвокатської етики Нідерландів”, “Правила професійної етики російських
адвокатів”.

Для працівників системи органів внутрішніх справ в Англії діє “Положення
про етичні принципи поліцейської служби Великої Британії”, у ФРН –
“Етика поліцейського ФРН”, у США – “Морально-етичний кодекс
поліцейського СІЛА”, в Росії — “Кодекс честі рядового і начальницького
складу органів внутрішніх справ Російської

Федерації”.

Офіційними джерелами юридичної деонтології в Україні виступають
національні деонтологічні документи про стандарти юридичної професії та
правила поведінки професійних груп юристів. В першу чергу таким джерелом
слід вважати Основи законодавства України про культуру, прийняті
Верховною Радою України 19 лютого 1992

року.

Стандартами юридичної професії виступають деонтологічні (за назвою –
етичні) правила, розроблені для фахівців-юристів. В Україні прийняті:
“Кодекс честі працівників органів внутрішніх справ”, “Етичний кодекс
працівників органів внутрішніх справ”, “Раритети” — правила адвокатської
етики, що покликані стати путівником адвоката в обранні належних
варіантів професійної поведінки, “Ос-новні засади професійної етики
юристів України”.

Крім цього, джерелами юридичної деонтології можна вважати “Загальні
правила поведінки державного службовця”, затверджені наказом
Головдержслужби України від 2 жовтня 2000 року, “Правила етики арбітра
(члена трудового арбітражу”, затверджені наказом Національної служби
посередництва і примирення від 8 вересня 2000 року тощо.

Джерелами юридичної деонтології є також службові документи, статути,
затверджені певними міністерствами і відомствами (наприклад, Статут
патрульно-постової служби міліції України”, затверджений наказом
Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 1994 року).

У найбільш загальному вигляді деонтологічні вимоги до юристів різної
спеціалізації закріплені в законах і підзаконних актах.

З теорії держави і права необхідно знати: Закон — це нормативно-правовий
акт вищого представницького органу державної влади (Верховної Ради
України) або всього народу (під час проведення референдуму), який
регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає велю та інтереси
більшості населення і має найвищу юридичну силу.

Підзаконні нормативно-правові акти — це такі акти, які прийняті
компетентними державними органами чи уповноваженими державою іншими
суб’єктами на підставі закону, відповідно до закону і в порядку його
виконання.

Загальні деотологічні вимоги містяться в Законах України “Про нотаріат”,
“Про прокуратуру”, “Про державну службу”, “Про міліцію” тощо .

Певною мірою деонтологічні вимоги містяться і в такому спеціальному
документі як Кваліфікаційна характеристика юриста, про яку йтиметься у
модулі 1 (блок 1, рівень 2).

На рубежі XX і XXI ст. у світі спостерігається об’єктивна тенденція
гармонізації деонтологічних норм юристів-професіоналів, незалежно від
державної приналежності.

Зрозуміло, ш,о кожна країна має свої традиції і специфіку в діяльності
працівників юридичної служби, обумовлені національним судоустроєм,
структурою державної влади і управління, законодавством. Однак є
загальні вихідні положення, що стали загальними міжнаціональними
правилами і є міжнародними стандартами професійної діяльності юристів.
Серед них можна назвати: “Мінімальні стандартні правила Організації
Об’єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя у відношенні
неповнолітніх” (1985); “Міжнародний кодекс етики”, схвалений Міжнародною
організацією адвокатів Європейського Союзу і прийнятий у Ліоні в
листопаді 1998 року.

Основні поняття

Правові принципи, принципи юридичної деонтології, термін “функція”,
функції юридичної деонтології, джерала юридичної деонтології.

Необхідно запам’ятати

Принципи юридичної деонтології: гуманність, справедливість, милосердя,
нормативність; самостійність, індивідуальність, неповторність,
нестандартність, моментальність, непередбачуваність, своєчасність,
практичність, конкретність.

Існують три групи функцій юридичної деонтології: 1) функції, що
стосуються самого юриста; 2) функції, що відображають процес формування
національного права України; 3) функції, які стосуються регулювання
суспільних е.ідносин у державі.

Джерела норм юридичної деонтології: правовий звичай, моральні норми,
етичні норми, релігійні норми, а також професійна етика та професійна
культура. Існують офіційні джерела юридичної деонтології — акт-і про
норми-стандарти, які пред’являються до юридичної професії. Положення
таких документів стають нормативними (нормативами культури юриста) і
набувають значення фахових стандартів, тобто поширюються на всіх
представників професії.

МОДУЛЬ 4. Вплив юридичної деонтології на формування

деонтологічних нормативів у майбутнього юриста

4.1. Роль навчального обов’язку у формуванні службового духу юриста

Студент повинен вже з першого курсу налаштовуватись сприймати навчальні
дисципліни у контексті філософії права, сприймати особистість юриста,
його службову діяльність із філософського погляду, що сприятиме
ґрунтовнішому засвоєнню матеріалу з інших галузей права.

Юридична деонтологія є навчальною дисципліною, з якої починається
вивчення юриспруденції. Вона охоплює широке коло питань. В центрі уваги
вивчення деонтології знаходяться основні морально-правові цінності
професії, її канони. Особливість цієї дисципліни полягає в тому, що вона
характеризує юриспруденцію крізь призму юридичної професії і діяльності
юриста як особи. Юрист не може обмежуватися в своїй діяльності тільки
настановами закону, він повинен керуватися ще й деонтологічними
(етичними) нормами.

Юрист повинен бути, так би мовити, енциклопедистом, тому що прийняття
юридичних рішень вимагає від професіонала-юриста великої напруги
моральних сил, мобілізації досвіду і знань, глибокого розуміння ступеня
відповідальності перед клієнтом, колективом, в якому він працює пере’д
суспільством.

Саме ця дисципліна допоможе першокурснику глибше усвідомити свою
майбутню професію правознавця і правозахисника, наперед знати, які
обов’язки його чекають на життєвому професійному шляху, зрозуміти, як
готувати себе до цього напрямку професійного життя, які якості
виховувати в собі відповідно до майбутньої професії, як досягти
професійної вершини, професійної майстерності, фахового статусу
висококваліфікованого спеціаліста, а в майбутньому самоутвердитися як
професіоналу, приймати справедливі рішення у кожній юридичній справі.
Адже з перших кроків складається певний службовий дух юриста, який
проявить себе значно пізніше.

Одним з основних етапів формування особи юриста є навчання у вищому
юридичному закладі. Тут студенти вперше знайомляться з обов’язками
юриста. Глибокому усвідомленню цих обов’язків передує найперший
обов’язок — навчальний. Можна також виділити і внутрішній імператив
навчального обов’язку студента.

Студентам дистанційної форми навчання, перш за все, слід працювати
самостійно. Самостійна робота є основним засобом оволодіння навчальним
матеріалом. Для цього слід наполегливо опрацьовувати запропоновані
викладачами літературу і нормативні документи. Адже дуже важливе
значення в умовах сьогодення набуває процес правового самовиховання,
тобто оволодіння правовими знаннями самостійно.

4.2. Юридична освіта і Закон України “Про освіту”

Юридична освіта є основою культурно-правового, духовного, соціального,
економічного розвитку суспільства і держави. Вона забезпечує
інтелектуальний, творчий потенціал народу, підвищує його культурний
рівень, забезпечує апарат управління, правотворчі органи, правоохоронну
систему, економіку держави кваліфікованими спеціалістами-професіоналами.

Юридична освіта — це система правових знань, поглядів, переконань,
отриманих у результаті навчання і самоосвіти особи, що формує її як
громадянина, здатного до професійно-правової діяльності. Юридична освіта
— це діяльність щодо засвоєння знань про основи держава і права,
виховання поваги до закону, прав людини, небайдужого ставлення до
порушень законності і правопорядку.

Основним джерелом формування навчального обов’язку є Закон України “Про
освіту”.

В цьому Законі також закріплені принципи освіти, структура вищої освіти,
види документів, які засвідчують здобуття особою вищої освіти та
кваліфікації за певними освітньо-кваліфікаційними рівнями, стандарти
вищої освіти та інші положення.

Стаття 11 Закону України “Про вищу освіту” визначає, що стандарти вищої
осе!іти є основою оцінки якості вищої освіти та професійної підготоеки,
а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладІЕ; незалежно
від їх типів, рівнів акредитації та форм

навчання.

Державні стандарти беруться за основу, а у відповідності до цієї ‘основи
кожний юридичний вуз залежно від його спеціалізації може розробляти свій
заріант кваліфікаційної характеристики спеціаліста

даного напрямку.

Але будь-яка спеціалізація повинна відповідати певним деонтоло-

гічним нормативам.

4.3. Деонтологічиїі нормативи випускника юридичного факультету

Випускник, одержуючи вищу юридичну освіту, повинен відповідати таким
деонгологічним нормативам:

– керуватися принципом верховенства права, знати і шанувати закони,
нетерпиме ставитись до будь-якого їх порушення у власній

професійній діяльності;:

– вміти орган зувати свою діяльність, самокритично оцінювати її
результати, бути переконаним у необхідності постійного професійного
самовдосконалення, вміти акумулювати і застосовувати на практиці

нову інформацію;

– бути справедливим і гуманним, шанувати моральні цінності, бути
спроможним до співпереживання і милосердя, відповідати за долю

людей;

– шанувати чужу думку, у випадку глибокої переконаності в правоті вміти
відстоювати Е.ласну думку, виявляти твердість і незалежність у
відстоюванні своїх суджень, не боятися сміливих ідей;

– бути спроможним поставити себе на місце іншої людини (клієнта)

і оцінити ситуацію з цієї позиції;

– мати громадянську зрілість, бути політичне активним і психологічно
стійким, виявляти твердість моральних та ідейних переконань,
культивувати в колективі плюралізм думок, дискусію, ініціативу;

– мати почуття обов’язку і відповідальності за доручену справу;

– бути зібраним і врівноваженим, спроможним концентрувати і швидко
переключати свою увагу.

4.4. Вироблення власних норм поведінки на початковому етапі навчання та
на перспективу

Повертаючись до навчального обов’язку, зазначимо, що якщо студент з
перших кроків буде не в повному обсязі засвоювати запропонований йому
матеріал, не буде займатися самовихованням, наполегливо працювати, він
не усвідомлюватиме своє “Я”, не зможе виробити свою лінію поведінки у
суспільстві, не буде знати, як будувати свої взаємовідносини з
майбутніми колегами по роботі, не зможе приймати правильні рішення по
справах.

Тому у виробленні власних норм поведінки та формуванні внутрішнього
імперативу службового обов ‘язку юристові, перш за все, необхідно
пізнати себе, що є великим мистецтвом. Бажаючи успіху студентам на шляху
опанування юридичної деонтології, наведемо вислови відомих мислителів
різних часів, які стануть в нагоді майбутньому юристу:

1. Розмірковування є джерелом юридичної сили.

2. Читання є джерелом юридичної мудрості.

3. Треба прагнути до широти мислення, а не до простого накопичення
знань.

4. Філософствувати можна навчитися тільки завдяки вправам і самостійному
мисленню.

5. Істина поспішає назустріч лише тому, хто її шукає.

6. Будь уважним до своїх думок — вони початок дій.

7. “До,” а не “після” мусить думати людина кмітлива.

8. Слово є образ справи.

9. Не роби поспішних висновків у найважливіших справах.

10. Не проголошуй безповоротних суджень.

11. Що є мудрість? – Знання порядку. Якщо бажаєш бути мудрим протягом
життя, все постав на своє місце.

12. Милосердя не буває надмірним.

13. Юридичне милосердя — це ключ до самоутвердження в суспільстві.

14. Не силою бери, а переконанням.

15. Коли говориш, руками не махай — це знак шаленості і безкультурності.

14. На запитання, кого можна вважати щасливим, Сократ відповідав: “Того,
у кого чесний спосіб думок і гострий розум”.

16. Намагайся стати розумним, а не багатим: багатство можна втратити,
розум — завжди з тобою.

17. Живе вільно лише той, хто знаходить радість у виконанні свого
обов’язку.

18. Усмішка є музикою душі людини.

19. Почуття гумору – це ліки майже від всіх негараздів в житті.

20. Розумна розвага — таємниця вічної молодості.

Ці вислови – скарбниця життєвої мудрості. Вони допоможуть першокурснику
– майбутньому юристу – почати формувати в собі основні деонтолоі-ічні
норми. Отже, на студента чекає великий обсяг інтелектуальної праці, але
водночас творчої й вельми цікавої.

Основні поняття

Навчальний обов’язок, юридична освіта, стандарти вищої освіти.

Необхідно запам’ятати

Навчальний обов’язок. Студентам дистанційної форми навчання, перш за
все, слід працювати самостійно. Самостійна робота є основним засобом
оволодіння навчальним матеріалом. Для цього необхідно: наполегливо
опрацьовувати запропоновані викладачами навчальні матеріали в
посібниках, додаткову літературу і нормативні документи; виробляти у
себе звичку постійно працювати у місцевих і центральних бібліотеках
України з різними джерелами, в тому числі, з електронними.

Юридична освіта — це система правових знань, поглядів, переконань,
отриманих у результаті навчання і самоосвіти особи, що формує її як
громадянина, здатного до професійно-правової діяльності. Юридична освіта
— це діяльність щодо засвоєння знань про основи держави і права,
ізиховання поваги до закону, прав людини, небайдужого ставлення до
порушень законності і правопорядку.

Стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти та
професійної підготовки, а також якості освітньої діяльності вищих
навчальних закладів незалежно від їх типів, рівнів акредитації та форм
навчання.

Тест-тренінг до рівня 1

1. Враховуючи той факт, що юридична деонтологія — відносно нова наукова
та навчальна дисципліна, сьогодні існують різні визначення поняття
“Юридична деонтологія”. Яке з наведених визначень найбільш повніше
розкриває це поняття?

а) Юридична деонтологія — це галузь науки, що узагальнює систему знань
про мудрість спілкування та мистецтво прийняття правильного рішення у
юридичній практиці

б) Юридична деонтологія — це система загальних знань про юридичні науки
та юридичну практику, вимоги до професійних та особистих якостей юриста,
про формування цих якостей

в) Юридична деонтологія — це галузь юридичної науки, яка узагальнює
систему знань про юридичну науку та практику, вимоги до особистих й
професійних якостей юриста, систему формування цих якостей, мистецтво
спілкування й прийняття правильного рішення в юридичній практиці.

г) Юридична деонтологія — це галузь юридичної науки і навчальна
дисципліна, що являє собою узагальнену систему знань про юридичну
практичну діяльність, про внутрішній імператив службового обов’язку
юриста, а також кодекс фахового поводження юриста, оптимальну збірку
правил, що рекомендують, дозволяють або забороняють юристу керуватися
ними у стосунках, що виникають у нього під час виконання своїх службових
(посадових) повноважень.

2. Виберіть правильні відповіді

Предмет юридичної деонтології становлять такі елементи:

– юридична теорія;

– юридична практика;

– система моральних вимог, що складає етикет професійної діяльності
юристів;

– закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави;

– цивільно-правові правопорушення.

3. Які з названих критеріїв притаманні визначенню предмета юридичної
деонтології?

– знання щодо вимог до професійних та особистих якостей юриста;

– загальне уявлення про державу і право;

– пізнання суті внутрішнього імперативу службового обов’язку у правових
явищах;

– розкриття системи формування професійних та особистих якостей юриста,
а також встановлення видів та форм навчання щодо здійснення юридичної
діяльності;

– використань я у службовій діяльності, поряд з позитивним правом, норм
природного права для об’єктивної оцінки правової ситуації.

4. Яка з названих формул найбільш повно характеризує предмет юридичної
деонтології ?

філософія — право — почуттєва норма — професійна дія;

право — юрист — норма — дія (практика).

5. Чи всі наступні методи можна вважати методами юридичної деонтології?

психологічний метод;

соціологічний метод;

статистичний метод;

системно-структурний метод;

порівняльно-гравоЕіий метод;

історико-полі’гичний метод;

спеціально-юридичний метод.

6. Як використовується порівняльно-правовий метод і в чому полягають
його особливості?

7. Чи всі з названих елементів належать до структури юридичної
деонтології?

Юридична дезнтологія:

– характеризує наЕ,чальну дисципліну в цілому у співвідношені до
відповідної юридичної науки, визначає обсяги необхідних знань, їх;

практичну значимість;

– ознайомлює функціями діяльності юристів певної спеціальності;

– ознайомлює з юридичною діяльністю та її основними формами;

– розглядає особу юриста, його особисті якості через призму окремих
напрямків професійної діяльності та особливостей юридичної професії
взагалі;

– розглядає р зні види культур як складові професійної культури юриста;

– характеризує кримінально-правові правопорушення.

8. Чи всі з названих чинників впливають на внутрішній імпе-| ратив
службового обов’язку юриста?

а) загальнолюдські цінності, які увібрав у себе юрист;

б) юридична та загальна соціалізація;

в) принципи суспільства;

| г) державний, а також професійний, юридичний, трудовий, гро-!
мадський, моральний обов’язки;

д) правові та моральні норми.

9. Який механізм дії принципів юридичної деонтології у формуванні
внутрішнього імперативу службового обов’язку?

10. Згрупуйте принципи та функції юридичної деонтології, ; виходячи із
власних міркувань.

11. Встановіть різницю між духом права і повагою до права, духовною і
моральною відповідальністю.

Додаток до рівня 1

Відповіді на запитання для самоконтролю

2.1. “Деонтологія” — як науковий термін у системі етичних знань був
вперше вжитий англійським філософом і правознавцем Ієремією Бентамом
(1748-1832).

У 1834 році вийшла книга Ієремія Бентама “Деонтологія, або наука про
мораль”, яка досі не перекладена на інші мови. В цій книзі автор
відстоював своє бачення моралі та обов’язку.

Бентам вважав деонтологію наукою про професійні обов’язки, зокрема, про
внутрішній імператив обов’язку. Право та мораль він вважав вирішальним
чинником деонтології.

2.2. Передумовою виникнення юридичної деонтології стала медична
деонтологія. Деонтологією називали професійну етику медиків.
Основоположником медичної деонтології вважається професор М.Н.Петров. Ще
на початку 50-х років він запропонував увести у практику медичної освіти
навчальну дисципліну і назвав її “Медична деонтологія”. На його думку,
деонтологія вивчає не тільки відносини “лікар-хворий”, але й систему
організації обслуговування хворого в лікарнях, поліклініках культуру
обслуговування.

У 70-ті роки в юридичних навчальних закладах викладався спеціальний курс
“Вступ до юридичної деонтології”, метою якого була підготовка студентів
до включення їх у процес навчання та надання інформації про майбутню
професійну діяльність.

У другій половині 80-х років вперше була запроваджена навчальна
дисципліна “Деонтологія”. Її започаткував проф. В.М. Горшенєв. Як
навчальна дисципліна юридична деонтологія була запроваджена згідно з
програмою бакалаврату у 1996 році.

Юридична деонтологія як і медична деонтологія націлені на забезпечення
високоякісного, високогу манного ставлення до такої соціальної цінності
як особа.

2.3. Наука — це сума знань про навколишній світ. Метою науки як системи
знань є опис, пояснення і прогнозування процесів та явищ дійсності, які
становлять пердмет її вивчення. Ця мета досягається у процесі творчої д
яльності окремих науковців або їхніх колективів.

2.4. Природознавчі, технічні, суспільні.

Природознавчі вивчають природу. Технічні містять знання про різні
технічні конструкції. Суспільні науки досліджують суспільне життя.

Кожну з цих трьох великих структур можна поділити на окремі види. Так,
серед суспільних наук розрізняють історичну, економічну, юридичну та
інші.

Юридична наука, як і інші названі науки, ділиться на окремі групи наук,
кожна з яких має свій предмет, вивчає певну сторону об’єкта.

2.5. Різниця голягає в наступному:

– інформаційний зміст науки ширше, ніж зміст відповідної дисципліни,
тому що остання включає лише частину знань науки.

– зміст науки може існувати в різних точках зору вчених, зміст
навчальної дисципліни – це перевірені канонічні знання.

– наука не має конкретного адресата, на якого вона орієнтується, а
навчальна дисципліна орієнтується на категорію людей, що навчаються,
враховуючи майбутню професійну діяльність.

– наука включає тільки юридичні знання, а навчальна дисципліна -окрім
знання, передбачає отримання вміння і навичок реалізації знань;

– наукові дані вміш,ені в монографіях, брошурах та інших наукових
виданнях, а з^іст дисципліни — в підручниках і лекціях.

2.6. Предмет, метод, принципи, функції. Цей набір розкриває своєрідність
і специфіку юридичної деонтології як і будь-якої іншої дисципліни.

2.7. Метод — це спосіб побудови і обґрунтування системи знань,
сукупність прийомів і операцій практичного і теоретичного освоєння
дійсності.

Метод юридичної деонтології — це сукупність лзгічних прийомів і
конкретних засобів обґрунтування системи знанз про теоретичне розуміння
і практичне застосування деонтологічних нормативів, тобто нормативів
психологічної, політичної, екологічної, етичної та інших культур юриста.

Залежно від визначеності предмета дослідження всі методи поділяються на
загальні і окремі.

В юридичній деонтології виділяють: всезагальний, загальні і спеціальні
(окремі) методи.

На відміну від предмета метод дає змогу повніше охарактеризувати природу
даної науки, виявити її відмінні ознаки і тим самим точніше визначити
межі цієї науки.

2.8. Функції через свої види і поняття найбільш повно розкривають
соціальне призначення, місце і роль юридичної науки. Функції юридичної
деонтології є виявом цінності цієї науки, а відсутність будь-якої з
функцій позбавляє науку тієї цінності, ;жу вона несе для формування
професіоналізму юриста.

2.9. Внутрішній імператив (імператив — від латинського “веління”)
службового обов’язку сформований людиною самою для себе під впливом
нормативних факторів, морально-правових норм, обставин, в які людина
потрапила. Внутрішній імператив службового обов’язку не підвладний чужим
нормам; він керується перш за все загальнолюдськими цінностями, які
увібрав у себе юрист, – він чинить за велінням серця, але, крім цього,
на внутрішній імператив впливає багато чинників:

юридична та загальна соціалізація, правові та морсільні норми; певні
принципи, такі як, логічність, вірність ідеї, обоЕі’язковість тощо.

2.10. Внутрішній імператив складається одночасно з правової та моральної
поведінки фахівця, реалізується під впливом його сумління та обов’язку,
який вимагає дотримання певних норм та вимог суспільства.

Зовнішній імператив обов’язку виробляє для конкретного юриста інша
особа, держава чи різні організації.

Внутрішній імператив для юридичної деонтології є ціннішим, оскільки це,
перш за все, конкретний обов’язок людини (за велінням душі та волі),
який створює передумови та мотиви вибору юристом норм поведінки у
практичній діяльності, юрист усвідомлює свої вчинки, які мають цільову
спрямованість.

2.11. Від рівня правосвідомості суспільства, усіх його складових,
усвідомлення важливості верховенства права в усіх сферах. Закони творять
конкретні люди — члени певного суспільства — законодавці, урядовці,
громадські діячі, певною мірою — громадська думка. Із законів
складається національне право. Національні особливості українського
права розкривають історико-юридичні факти. В них відображаються
історичні традиції та національні звичаї, психологічні властивості
характеру нації, особливості її потреб та інтересів, умови і можливості
життя. Національний дух українського права вбирає в себе інтелектуальний
потенціал як української нації, так і інтелектуальний потенціал інших
народів.

2.12. Це офіційне, формально визначене, загальнообов’язкове правило
поведінки, яке встановлюються або санкціонується державою, охороняється
нею від порушень, спрямоване на регулювання найбільш важливих суспільних
відносин і охорону соціальних цінностей шляхом встановлення юридичних
прав і обов’язків суб’єктів права.

2.13. Правовий звичай, моральні норми, етичні норми, релігійні норми, а
також професійна етика та професійна культура. Існують офіційні джерела
юридичної деонтології — акти про норми-стандарти, які пред’являються до
юридичної професії. Наприклад: “Кодекс честі працівників органів
внутрішніх справ”. Етичний кодекс працівників органів внутрішніх справ”.
Положення таких документів стають нормативними (нормативами культури
юриста) і набувають значення фахових стандартів, тобто поширюються на
всіх представників професії.

Джерелами юридичної деонтології є також службові документи, статути,
затверджені певними міністерствами і відомствами (наприклад, “Статут
патрульно-постової служби міліції України”, затверджений наказом
Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 1994 року).

І, нарешті, у найбільш загальному вигляді деонтологічні вимоги до
юристів різної спеціалізації закріплені в законах і підзаконних актах.

2.14. Закон — це нормативно-правовий акт вищого представницького органу
державної влади (Верховної Ради України) або всього народу (під час
проведення референдуму), який регулює найбільш важливі суспільні
відносини, виражає волю і інтереси більшості населення і має найвищу або
вищу юридичну силу.

2.15. Підзаконні нормативно-правові акти — це такі акти, які прийняті
компетентними державними органами чи уповноваженими державою іншими
суб’єктами на підставі закону, відповідно до закону і в порядку його
виконання.

2.16. Закон України “Про освіту”. В цьому Законі закріплені принципи
освіти, структура вищої освіти, види документів, які засвідчують
здобуття особою вищої освіти та кваліфікації за певними
освітньо-кваліфікаційними рівнями, стандарти вищої освіти та інші
положення.

РІВЕНЬ 2

БЛОК 1. Юрист, громадянське суспільство і держава Тематика модулів

МОДУЛЬ 1. Юридична професія і соціальне призначення юриста в
громадянському суспільстві та правовій державі.

МОДУЛЬ 2. Соціалізація юриста, юридична діяльність та система юридичної
діяльності .

МОДУЛЬ 3. Соціальне регулювання юридичної практичної діяльності.

МОДУЛЬ 4. Правове (державне) регулювання професійної юридичної
діяльності та основні види юридичної практики.

МОДУЛЬ 1.

1. Поняття “юрист” і основні риси юридичної професії.

2. Соціальне призначення юриста.

3. Професія, юридичний фах і кваліфікація юриста.

4. Атестація юриста.

МОДУЛЬ 2.

1. Соціалізація особи у поєднанні з суспільством.

2. Соціалізація юриста та соціальна діяльність.

3. Юридична діяльність та її види.

4. Поняття юридичної справи та порядок її ведення.

5. Система юридичної діяльності.

МОДУЛЬ 3.

1. Поняття і види соціального регулювання.

2. Поняття моралі.

3. Нормативне регулювання за допомогою різних видів нормативних систем.

4. Соціальне регулювання діяльності юриста.

5. Юридична практика — її поняття та співвідношення з юридичною
діяльністю.

МОДУЛЬ 4.

1. Норми, що застосовуються в правовому регулюванні.

2. Внутрішні і зовнішні державні акти, що регулюють юридичну практичну
діяльність.

3. Кадрова політика держави

4. Основні види юридичної практики та їх характеристика.

Зміст модулів рівня 2 і рекомендована література для вивчення матеріалу

МОДУЛЬ 1. Юридична професія і соціальне призначення юриста в
громадянському суспільстві та правовій державі

ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ Поняття «юрист» та його визначення. Основні
риси юридичної професії. Фундаментальні і спеціальні знання. Соцісільне
призначення юриста. Професіонал. Професіоналізм. Юридичний фах. Професії
і фахи, затверджені в Державному реєстрі. Кваліфікація юриста. Атестація
юриста. Якості юриста як особи, що Еіизначають рівень його кваліфікації.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Нормативно-правові акти

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. /’/ Відомості Верховної
Ради України (далі ВВРУ).- 1996.- № ЗО. — С.141.

2. Закон України від 06 березня 1996 р. № 100/96- ВР «Про освіту» //
ВВРУ.- 2002.-№ 20. – Ст.134.

3. Закон України від 24.03.1998 року “Про державну виконавчу службу”.

4. Наказ Генеральної прокуратури України від 17.04.1996 року “Про
організацію роботи з кадрами в органах прокуратури”.

5. Перелік напрямів і професій, за якими здійснюється підготовка
спеціалістів у вищих навчальних закладах за відповідними
освітньо-кваліфікаційними рівнями, затверджений постановою Кабінету
Міністрів України від 24.05.1997 р. № 507.

Деонтологічні кодекси

1. Міжнародний кодекс поведінки державних чосадових осіб. / Міжнародний
договір від 23 липня 1996 (Міністерство закордонних справ України, 00Н)
// іауазсгірї: ОрепОос (‘995_788’)

2. Статут патрульно-постової служби міліції України, затверджений
наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 1994 року.

3. Примірний перелік дій, що порушують високі стандарти підприємницької
етики та професійної відповідальності, затверджений Асоціацією “ПФТС” 01
липня 1997 року. // ]ауа5сгір1: ОрепОос (‘п0001211-97’)

4. Загальні правила поведінки державного сл/жбовця, затверджені наказом
Головдержслужби України від 2 жовтня 2000 року.

5. Кодекс професійної етики судді, прийнятий на V з’їзді суддів України
24 жовтня 2002 р. // “Вісник Верховного Суду України”, № 5,
вересень—жовтень, 2002 р.

Спеціальна та додаткова література

1. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. – М., Юридическая
литература, 1976.

2. Горшенєв ВМ., Бочарова М.Л. Юридична деонтологія. — Харків:

Основа, 1993.

3. Горшенєв В.М., Бенедик Й. В. Юридическая деонтология: Учеб-ное
пособие. – К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988. – 80 с.

4. Ьіленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
навчальних закладів.— К.: “Атика”, 1999. — С. 10 — 43.

5. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних
закладів.— К.: “Атика”, 1999.— С. 5—40.

6. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія.— К.:

ВІРА; Дакор., 2000. – С. 301-398.

7. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник. – Харків:
Вид-во НУВС.2002. – С. 5 – 20, 58, 67, 77.

8. Годованець В., Кампо В., Тертичний В. Правова освіта громадян
України: методологічні проблеми розроблення Концепції// Право України.-
1999. – № 1.- С. 27-31.

9. Дементьев Г.Г. Процес формирования личности под влияни-ем социальной
средьі в современньїх условиях: Дис… канд. социол. н. М.: 2000.- 191
с.

МОДУЛЬ 2. Соціалізація юриста, юридична діяльність та система юридичної
діяльності

ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ

Поняття соціалізації. Соціалізація особи. Професійна соціалізація.
Соціальна діяльність і її поняття. Професія юриста як своєрідний вид
соціальної діяльності. Поняття юридичної діяльності. Зміст юридичної
діяльності. Діяльність римських юристів і її види. Сучасна юридична
діяльність і її види. Класифікація видів юридичної діяльності. Система
юридичної діяльності і її складові елементи: суб’єкт, об’єкт, засоби,
форми, методи. Поняття і характеристика суб’єктів юридичної діяльності.
Поняття і характеристика об’єктів юридичної діяльності. Поняття і
характеристика засобів юридичної діяльності. Форми здійснення юридичної
діяльності. Методи здійснення юридичної діяльності. Функції юридичної
діяльності і їх види. Загально-соціальні і спеціально-юридичні функції
юридичної діяльності.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Нормативно-правові акти

1. Статут Організації Об’єднаних Націй від 26 червня 1945 р./ /
Действующее международное право. Т.1. – М. 1396. С. 7-33.

2. Статут Ради Європи від 5 травня 1945 р. // Действующее международное
право. Т.1.- М. 1996.— С. 707-717.

3. Загальна декларація прав людини /Прийнята і проголошена резолюцією
217А (III) Генеральної Асамблеї 00Н е,ід 10 грудня 1948 р. // Права
людини (Основні міжнародно-правові документи): Збірник документів.- К.,
1989.- С.9-14.

4. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права./ Прийнятий і
відкритий для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 2200 А
(XXI) Генеральної Асамблеї 00Н 16 і рудня 1966 року. Ратифікований
Україною 19 жовтня 1973 року. // Права людини (Основні
міжнародно-правові документи): Збірник документів.— К., 1989.- С. 28-49.

5. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права від 16
грудня 1966 р. // Права людини (Основні міжнародно-правові документи):
Збірник документів.— К.,1989.—С. 15-27.

6. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4
листопада 1950 р. “Голос України”, 10 січня 2001 р., № 3 (2503). С. 6-8.

7. Європейська культурна конвенція від 19 грудня 1954 р. // Україна в
міжнародно-правових відносинах. / Кн.2. (Правова охорона культурних
цінностей). — К., 1997. — С. 295-298.

8. Конституція України від 28 червня 1996р. //ВВРУ-1996.-№ ЗО.- Ст. 141.

9. Закон України від 06 березня. 1996 р. № 100/96-ВР «Про
освіту»//ВВРУ.-2002.- № 20.-Ст.134.

10. Закон України від 25 березня 1992 р. №2229-12 «Про Службу Безпеки»//
ВВРУ.- 1992.- № 27.- Ст. 382.

11. Закон України від 05 листопада 1991 р. № 1790-12 «Про прокуратуру»//
ВВРУ. – 1991. – № 53. – Ст. 793; станом на 17 січня 2002 р.- ВВР.-
2002.- № 17.- Ст. 125.

12. Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-12 «Про статус суддів»//
ВВРУ.-1993.- № 8.- Ст. 56.

13. Закон України від 02 вересня 1993 р. № 3425-12 «Про нотаріат»//
ВВРУ.- 2002.- № 16. – Ст.114.

Деонтологічні кодекси

1. Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського
Співтовариства. /Міжнародний договір від 01 жовтня 1988 (Міністерство
закордонних справ України, Рада Європи) // іауазсгірі: ОрепОос
(‘994_343’).

2. Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб. / Міжнародний
договір від 23 липня 1996 (Міністерство закордонних справ України, 00Н)
// іауазсгірт: ОрепОос (‘995_788’).

3. Правила етики арбітра (члена трудового арбітражу), затверджені
наказом Національної служби посередництва і примирення від 8 вересня
2000 року.

4. Загальні правила поведінки державного службовця, затверджені наказом
Головдержслужби України від 2 жовтня 2000 року.

5. Кодекс професійної етики судді, прийнятий на V з’їзді суддів України
24 жовтня 2002 р. //”Вісник Верховного Суду України”, №5,
вересень—жовтень, 2002 р.

Спеціальна та додаткова література

1. Философский знциклопедический словарь. М.,1996. — 560 с.

2. Коментар до Конституції України / Друге видання. — К., 1998. — 412 с.

3. Права людини в Україні. / Щорічник. — Український центр прав людини,
1998, 1999, 2000.

4. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. – М., Юридическая
литература, 1976.

5. Горшенев В.М., Бенедик Й. В. Юридическая деонтология: Учеб-ное
пособие. – К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988. – 80 с.

6. Жалинский А.З. Професиональная деятельность юриста. Введение в
специальность: Учебное пособие. – М.: Изд-во БЕК, 1997.— 330 с.

7. Клименко Н.И. Криминалистические знання в структуро про-фессиональной
подготовки следователя. — К., 1990. — 130 с.

8. Кукушкин В.М. Полицейская деонтология: Социологический ана-лиз
зарубежньїх концепций. М.: Академия МВД России, 1994. — 132 с.

9. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія / Стислий курс лекцій.— К.: МАУП,
1998. – С. 14 – 18.

10. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
навчальних закладів. – К.: “Атика”, 1999. — С. 175—200.

11. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних
закладів.— К.: “Атика”, 1999. — С. 5—20.

12. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія.- К.: ВІРА;

Дакор., 2000.- С. 324-367.

13. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник.- Харків:
Вид-во НУВС.2002. – С. 292 – 325

14. Подопригора А.А. Основи римского і-ражданского права. — К.: Вентури,
1994.- 288 с.

^.Васильєв В.Л. Юридическая психология. — М.: Юридическая литература,
1991.— 464 с.

16. Несімко О.Д., Сливка С.С., Штангрет М.Й. Особа юриста. — Львів,
1999.- 126 с.

17. Михайлова Л.И. Социология культуру / Учебное пособие. -М., 1999.-С.
157-167.

18. Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія. — Київ.:

Либідь, 1996.

19. Ситниченко Л. Першоджерела комунікативної філософії. — К.: Либідь,
1996.- С. 29-44; 84-90; 132-148.

20. Дементьев Г.Г. Процес формирования личиости под влияни-ем социальной
средьі в современньїх условиях: Дис… канд. социол. н. – М., 2000. –
191 с.

21. Савченко С.В. Социализация студенческой молодежи в условиях
регионального образовательного пространства.— Луганск: Альма-матер,
2003.- С. 335-375.

МОДУЛЬ 3. Соціальне регулювання юридичної практичної діяльності

ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ

Поняття, загальна характеристика та види соціального регулювання. Мета
соціального регулювання. Нормативне та індивідуальне регулювання
суспільних відносин. Нормативне регулювання за допомогою різних видів
нормативних систем.

Поняття та структурна характеристика моралі. Моральна діяльність,
моральні відносини та моральна свідомість. Роль моральних принципів у
процесі регулювання юридичної діяльності та їх загальна характеристика.
Співвідношення та взаємодія вимог моралі та правових приписів, що
регулюють відносини в сфері юридичної діяльності.

Соціальне регулювання діяльності юриста. Використання правових та
неправових засобів регулювання суспільних відносин у сфері юридичної
діяльності. Поняття юридичної практики. Співвідношення юридичної
практики з юридичною діяльністю.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Нормативно-правові акти

1. Загальна декларація прав людини /Прийнята і проголошена резолюцією
217А (III) Генеральної Асамблеї 00Н від 10 грудня 1948 р. // Права
людини (Основні міжнародно-правові документи): Збірник документів.- К.,
1989.- С.9-14.

2. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4
листопада 1950 р. “Голос України”, 10 січня 2001 р., N З (2503).- С.
6-8.

3. Європейська культурна конвенція від 19 грудня 1954 р. // Україна в
міжнародно-правових відносинах. / Кн.2. (Правова охорона культурних
цінностей).— К., 1997.— С. 295-298.

4. Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або
принижуючих гідність видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р.
// Права людини (Основні міжнародно-правові документи):

Збірник документів.- К., 1989. – С. 97-112.

5. Конституція України від 28 червня 1996 р. // ВВРУ – 1996. -№ ЗО.- Ст.
141.

6. Закон України від 23 квітня 1991 р. № 988-12 «Про свободу совісті та
релігійні організації» // ВВРУ. — 1991.— № 25.— Ст. 283.

7. Закон України від 06 березня 1996 р. № 100/96- ВР «Про освіту» //
ВВРУ.- 2002. – № 20.- Ст.134.

Деонтологічні кодекси

1. Канони професійної етики /Американська Правова Асоціація.- 1908,
1998.

3. Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб. / Міжнародний
договір від 23 липня 1996 (Міністерство закордонних справ України, 00Н)
// іауазсгірт: ОрепОос (‘995_788’).

5. Примірний перелік дій, що порушують високі стандарти підприємницької
етики та професійної відповідальності, затверджений Асоціацією “ПФТС” 01
липня 1997 року.// іауазсгірї: ОрепОос (‘п0001211-97’).

6. Правила етики арбітра (члена трудового арбітражу), затверджені
наказом Національної служби посередництва і примирення від 8 вересня
2000 року.

7. Загальні правила поведінки державного службовця, затверджені наказом
Головдержслужби України від 2 жов”ня 2000 року.

8. Кодекс професійної етики судді, прийнятий на V з’їзді судів України
24 жовтня 2002 р. // “Вісник Верховного Суду України”, N 5, вересень –
жовтень, 2002 р.

9. Кодекс професійної етики аудиторів банківсзких установ, затверджений
постановою Національного банку України від 12 лютого 2003 № 50//
іауазсгірї: ОрепОос (‘у0050500-03’).

Спеціальна та додаткова література

1. Златоструй “Древняя Русь” – Х-ХІ вв. – М.: 1990. – С. 113.

2. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. – М., Юридическая
литература, 1976.

3. Прохоров Г.М. Памятники переводной й русской литературьі ХІУ-ХУ
веков.- Л., 1987.

4. Горшенев В.М., Бенєдик Й. В. Юридическая деонтология: Учеб-ное
пособие. – К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1938. – 80 с.

5. Сливка С.С. Рудницький М.І., Підгурський М.Т. та інш. Формування
правосвідомості юриста. – Львів, 1997. — 96 с.

6. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія / Стислий курс лекцій,— К.:
МАУП,1998.—С. 23-28.

7. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
навчальних закладів. — К.: “Атика”, 1999.- С. 54-72;

134-143; 200-216.

8. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних
закладів.- К.: “Атика”, 1999. – С. 142 – 154.

9. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник.- Харків:
Вид-во НУВС, 2002. – С. 87-112.

10. Фуллер, Лон Л. Мораль права.— Пер. с аі-гл.- К.: Сфера.-1999-232 с.

11. Шмелева Г.Г. Конкретизация юридических норм в правовом
регулировании. — Львов, 1988. — 106 с.

12. Гаман Алан. Право Європейського Союзу: Підручник для студентів вищих
навчальних закладів / Пер. з англ. — К.: Абрис, 1998.—

424 с.

^.Васильєв В.Л. Юридическая психология.— М.: Юридическая литература,
1991.— 464 с.

14. Нес/мко О.Д., Сливка С.С., Штангрет М.Й. Особа юриста,— Львів,
1999.- 126 с.

15. Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія. — Київ:

Либідь, 1996.

16. Шкода В. В. Вступ до правової філософії,— Харків: Фоліо, 1997.- С.
165-201.

17. Малахов В.М. Етика. Курс лекцій: Навчальний посібник. — К.:

«Либідь, 1996. – С. 35-88.

18. Саханова Т.В. Зачем суду психолог? (О психологической зк-спертизе в
гражданском процессе). — М.: Знание, 1990.

19. Ткаченко Т.С. Етико-правові проблеми професійної деформації
співробітників органів внутрішніх справ / Автореферат. — К., 1997.

МОДУЛЬ 4. Правове (державне) регулювання професійної

юридичної діяльності та основні види юридичної практики.

ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ

Застосування норм права. Дозволяючі, забороняючі, зобов’язуючі та
рекомендаційні норми. Внутрішні державні правові акти. Сфери юридичної
діяльності, на які поширюються внутрішні державні правові акти.
Міжнародні правові акти і сфери юридичної діяльності, на які вони
поширюються. Поєднання національного законодавства з правом інших держав
та міжнародних договорів і угод.

Основні види юридичної практики: практика суду загальної юрисдикції;
практика господарського суду; оперативно-розшукова практика; слідча
практика; практика прокурорського нагляду; адвокатська практика;
нотаріальна практика; практика юрдичної служби; практика державної
виконавчої служби; Інтерпол як міжнародна професійна організація
кримінальної поліції. Співвідношення юридичної практики із соціальною
діяльністю. Роль юридичних наукових знань у сфері здійснення юридичної
практики.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Нормативно-правові акти

1. Загальна декларація прав людини/Прийнята і проголошена резолюцією
217А (III) Генеральної Асамблеї 00Н е.ід 10 грудня 1948 р. // Права
людини (Основні міжнародно-правові документи): Збірник документів.- К.,
1989.- С.9-14.

2. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права/ Прийнятий і
відкритий для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 2200 А
(XXI) Генеральної Асамблеї 00Н 16 грудня 1966 року. Ратифікований
Україною 19 жовтня 1973 року. // Права людини (Основні
міжнародно-правові документи): Збірник документів.— К., 1989.- С. 28-49.

3. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права від 16
грудня 1966 р. // Права людини (Основні міжнародно-правові документи):
Збірник документів.— К., 1989.- С. 15-27.

4. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4
листопада 1950 р. “Голос України”, 1(1 січня 2001 р., № З (2503).- С.
6-8.

5. Європейська культурна конвенція від 19 грудня 1954 р.// Україна в
міжнародно-правових відносинах. / Кн.2. (Правова охорона культурних
цінностей).— К., 1997.— С. 295-298.

6. Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або
принижуючих гідність видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р.
// Права людини (Основні міжнародно-правові документи):

Збірник документів.- К., 1989.- С. 97-112.

7. Конституція України від 28 червня 1996 р.// ВВРУ-1996.-№ ЗО.- Ст.
141.

8. Цивільний кодекс України від 16.01.2003, № 435-ІУ.

9. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.07.1963 р.

10. Кодекс законів про працю України / Затв. Законом Української РСР від
10.12.1971 р.// Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971.-№ 50.- Ст. 375.

11. Кримінальний кодекс України від 05..04.2С01 р. № 2341-111.

12. Кримінально-процесуальний кодекс від 28.12.1960 р. №1001-5,
прийнятий Верховною Радою УРСР.

13. Кодекс України від 07.12.84, № 8073-Х “Про адміністративні
правопорушення”.

14. Господарський кодекс України від 16.01.2003, № 436-4.

15. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. N
1798-ХІІ

16. Закон України від 22.12.1993 № 3767-12 “Про міжнародні договори
України. // Відомості Верховної Ради (ВВРУ), 1994.— № 10.- Ст.45.

17. Закон України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України»
// ВВРУ.- 1996.- № 49.- Ст.272.

18. Закон України від 25 березня 1992 р. №2229-12 «Про службу Безпеки»
// ВВРУ.- 1992.- № 27.- Ст. 382.

19. Закон України від 05 листопада 1991 р. № 1790-12 «Про прокуратуру»
// ВВРУ. – 1991.- № 53.- Ст. 793; станом на 17 січня 2002 р.- ВВР.-
2002.- № 17.- Ст. 125.

20. Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-12 «Про статус суддів»//
ВВРУ.- 1993 № 8.- Ст. 56.

21. Закон України від 02 вересня 1993 р. № 3425-12 «Про нотаріат»//
ВВРУ.- 2002.- №16.- Ст.114.

22. Положення “Про Міністерство юстиції України”, затверджене Указом
Президента України від ЗО грудня 1997 р. № 1396/97// Офіційний вісник
України № 2, ст. 14 від 29.01.1998.

23. Положення “Про Міністерство внутрішніх справ України”, затверджене
Указом Президента України від 07 жовтня 1992 р. // Офіційний вісник
України 0, № 42, ст. 1774 від 03.11.2000.

Деонтологічні кодекси

1. Статут патрульно-постової служби міліції України, затверджений
наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 1994 року.

2. Положення від 04 квітня 1997 № 1 “Про Комісію з питань етики та
вирішення спорів Професійної асоціації реєстраторів і депозитаріїв
(ПАРД)” // іауазегрт: ОрепОос (‘усО01378-97’).

3. Примірний перелік дій, що порушують високі стандарти підприємницької
етики та професійної відповідальності, затверджений Асоціацією “ПФТС” 01
липня 1997 року.// іауазсгірС ОрепОос (‘п0001211-97’).

4. Кодекс професійної етики аудиторів України, прийнятий Аудиторською
палатою 18 грудня 1998 року № 73// іауазсгірт: ОрепОос (‘у0073230-98’)

5. Правила етики арбітра (члена трудового арбітражу), затверджені
наказом Національної служби посередництва і примирення від 8 вересня
2000 року.

6. Загальні правила поведінки державного сл’/жбовця, затверджені наказом
Головдержслужби України від 2 жовтня 2000 року.

7. Кодекс професійної етики судді, прийнятий на V з’їзді суддів України
24 жовтня 2002 р. // “Вісник Верховного Суду України”, N 5,
вересень—жовтень, 2002 р.

8. Концепція запобігання маніпулюванню ринком цінних паперів, нечесній
торговій практиці і порушенню етики професійної діяльності на фондовому
ринку, затвердженя рішенням Державної комісії з фондового ринку і цінних
паперів (ДКЦПФР) від 14 січня 2003 № 21 // Іауазсгірт: ОрепОос
(‘уг021312-03’).

9. Кодекс професійної етики аудиторів банківських установ, затверджений
постановою Національного банку України від 12 лютого 2003 №
50//іауа5сгір1: ОрепОос (‘у0050500-03’).

Спеціальна та додаткова література

1. Коментар до Конституції України / Друге видання. — К., 1998 — 412 с.

2. Горшенев В.М., Бенедик Й. В. Юридическая деонтология: Учеб-ное
пособие.- К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988.- 80 с.

3. Жалинский А.З. Професиональная деятельность юриста. Введе-ниє в
специальность: Учебное пособие.— М.: Изд-во ІіЕК, 1997.— 330 с.

4. Сливка С.С. Рудницький М.І., Підгурський М.Т. та інш. Формування
правосвідомості юриста.— Львів, 1997.— 9(> с.

5. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія / Стислий курс лекцій,— К.: МАУП,
1998.- С. 23-28.

6. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
навчальних закладів. – К.: “Атика”, 199!).— С. 54-72; 134-143; 200-216.

7. Сливка С.С. Правнича деонтологія./ Підручник для вищих навчальних
закладів.- К.: “Атика”, 1999.- С. 142-154.

8. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія.- К.: ВІРА;

Дакор., 2000.- 506 с.

9. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник.- Харків:
Вид-во НУВС, 2002.- С. 56-112.

10. Шмелева Г.Г. Конкретизация юридических норм в правовом
регулировании.— Львов, 1988.— 106 с.

П.Таман Алан. Право Європейського Союзу: Підручник для студентів вищих
навчальних закладів./ Пер. з англ. — К.: Абрис, 1998. — 424 с.

12. Правила профессиональной адвокатской зтики// Российская

юстиция.- 1999.- № 3.- с. 47-49.

13. Несімко О.Д., Сливка С.С., Штангрет М.Й. Особа юриста.— Львів,
1999.- 126 с.

14. Саханова Т.В. Зачем суду психолог? (О психологической зк-спертизе в
гражданском процессе). — М.: Знание, 1990.

15. Ткаченко Т.С. Етико-правові проблеми професійної деформації
співробітників органів внутрішніх справ./ Автореферат. — К., 1997.

Курсові завдання до модулів до рівня 2

1. Складіть термінологічний словник (словник повинен містити терміни з
матеріалу модулів, а також із запропонованих джерел рівня 2).

2. Питання для самоконтролю (відповідь перевірте за додатком до рівня
2).

2.1. Яка людина вважається професіоналом?

2.2. Що таке юридичний фах і які види юридичних фахів ви знаєте?

2.3. З чого починається розуміння норм поведінки?

2.4. Дайте визначення поняттю “соціалізація юриста”.

2.5. Якій зміст вкладається в поняття “соціальна діяльність” і який — в
поняття “юридична діяльність”?

2.6. Що таке юридична справа?

2.7. Які складові елементи має система юридичної діяльності ?

2.8. Які об’єкти юридичної діяльності ви можете назвати?

2.9. Назвіть методи здійснення юридичної діяльності.

2.10. В чому полягає суть соціального регулювання, його мета і які види
соціального регулювання ви знаєте ?

2.11. Дайте визначення поняттю'”правова політика держави”

2.12. Охарактеризуйте кадрову політику держави у сфері юридичної
практики.

2.13. Назвіть види юридичної практики.

2.14. Чим відрізняється юридична діяльність від юридичної практики?

2.15. Чим відрізняється практика суду загальної юрисдикції від практики
господарського суду?

3. Теми контрольної роботи

3.1. Юридична професія та її основні риси.

3.2. Соціалізація юриста та соціальна діяльністз.

3.3. Юридична діяльність та її сфери.

3.4. Соціальне регулювання юридичної діяльності.

3.5. Основні види юридичної практики та їх характеристика.

3.6. Відмінності юридичної практики від юридичної діяльності.

4. Питання для підготовки до заліку.

4.1. Загальна характеристика юридичної професії.

4.2. Атестація юриста.

4.3. Якості юриста як особи, що визначають рівень його кваліфікації.

4.4. Соціалізація юриста та соціальна діяльністз.

4.5. Поняття юридичної діяльності.

4.6. Юридична діяльність як різновид соціальної діяльності.

4.7. Діяльність римських юристів і її види.

4.8. Зміст юридичної діяльності.

4.9. Види юридичної діяльності.

4.10. Система юридичної діяльності.

4.11. Суб’єкти юридичної діяльності

4.12. Об’єкти юридичної діяльності.

4.13. Засоби юридичної діяльності.

4.14. Сфери юридичної діяльності та їх характеристика.

4.15. Поняття юридичної справи.

4.16. Соціальне регулювання юридичної діяльності.

4.17. Поняття та структурна характеристика моралі.

4.18. Моральна діяльність, моральні відносини та моральна свідомість.

4.19. Місце моралі серед інших соціальних норм.

4.20. Роль моральних принципів у процесі регулювання юридичної
діяльності та їх загальна характеристика.

4.21. Місце моралі серед інших соціальних норм.

4.22. Правова політика держави.

4.23. Застосування норм права за різними сферами юридичної діяльності.

4.24. Поняття “юридична практика” та відміннос”і юридичної практики від
юридичної діяльності.

4.25. Основні види юридичної практики та їх характеристика.

Матеріали для вивчення модулів рівня 2

МОДУЛЬ 1. Юридична професія і соціальне призначення

юриста в громадянському суспільстві та правовій державі

1.1. Поняття “юрист” і основні риси юридичної професії

Професія юриста — одна з найдавніших у людському суспільстві. У давньому
суспільстві функції правового регулювання здійснювали досвідчені та
найбільш авторитетні старійшини, жерці, “волхви”, служителі релігійного
культу, пізніше — духовенство (єпископи, священики).

Слово “юрист” грецького походження, а в літературній українській мові
існує ще й слово “правник”. Так чи інакше, ці поняття характеризують
особу юриста як фахівця-правознавця.

Юристом має бути тільки та людина, яка відчуває власне покликання до
цього нелегкого роду діяльності, адже тут на терези кладуться людські
долі. Юрист має любити свою професію, бути захопленим нею, мати нахил до
роботи з людьми, тому що до нього звертаються громадяни зазвичай в
екстремальних ситуаціях, у скрутні та безвихідні моменти. Незважаючи на
те, чи вірить юрист людині, чи ні, він зобов’язаний їй допомогти.

Але для того, щоб виконати своє професійне завдання повністю, потрібно
знати не лише формально визначену суть (закони), але й мати моральні
принципи діяльності. Ніякий закон не може врегулювати відносини між
людьми, будучи закріпленим на папері. Лише втілений у конкретну життєву
ситуацію закон виявляє своє призначення. Тож професія “юрист” спрямована
на те, щоб закони діяли, виправдовуючи невинних та караючи порушників.

Кожна нова справа вимагає спілкування, а як відомо — скільки людей,
стільки й характерів. Тому юрист повинен бути психологом. Зважаючи на
особу співрозмовника, юрист має знайти до нього підхід і найголовніше —
допомогти.

Юрист — це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові
знання, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при
розв’язанні юридичних проблем в ім’я захисту прав і законних інтересів
громадян.

Фундаментальні — це глибокі знання, які дають розуміння внутрішніх
закономірностей розвитку та функціонування держави і права. Вони
складаються з глибоких і твердих знань усіх важливих юридичних понять і
категорій.

Спеціальні— це конкретні юридичні знання, які використовуються для
потреб того чи іншого виду юридичної діяльності. Наприклад, слідча чи
прокурорська діяльність.

Ґрунтовна підготовка юристів започаткована у Римі. Римське право має
величезний авторитет. Не менший авторитет має професіоналізм римських
юристів. Римське право і сьогодні вивчається у багатьох університетах, а
його рецепція (визнання) знаходить поширення у деяких державах.

1.2. Соціальне призначення юриста

Юридична професія в Україні стала однією з найбільш затребуваних, як і у
всьому цивілізованому світі. Сьогодні гостро постає питання про якість
юридичної освіти, спеціалізацію юристів, професійний відбір абітурієнтів
у юридичні вузи, тому що жоден значний захід, вчинок приватної особи,
державного органу або його посадової особи, що знаходяться поза рамками
побутових стосунків, не може обійтися без експертизи або консультації з
боку юриста чи адвоката.

У “Програмі правової освіти населення”, затвердженої Постановою Кабінету
Міністрів України від 29.05.1995 р., зокрема, підкреслюється, що правова
освіта є обов’язковою для всіх дошкільних виховних, середніх освітніх,
вищих навчальних закладів, закладів підвищення кваліфікації і
перепідготовки кадрів. У новій Концепції правової освіти громадян
України (2001 р.) накреслені шляхи підвищення рівня правової культури
населення і якості підготовки спеціалістів.

З розвитком ринкових відносин, зміною економічної суті поведінки
громадян і розширенням кола цінностей, ш,о охороняються, відбулися зміни
як у праці юриста, так і у змісті його професійної роботи.

Професійна юридична робота покликана забезпечити сформовану соціальну
структуру: пенсійне забезпечення, засоби масової інформації, сільське
господарство, сферу боротьби зі злочиністю, територіальне обслуговування
населення тощо. Ринок праці (промисловість, банки, управління, торгівля,
партії та інші громадські об’єднання) мають реальну потребу в юристах.
Громадяни потребують допомоги юристів в реєстрації і перереєстрації угод
з нерухомістю, одержанні різного роду дозволів, захисту прав особи від
свавілля некомпетентних і корумпованих посадових осіб і т. ін.

Професійна юридична робота необхідна також у дослідженні проблематики
цінних паперів, злитті юридичних осіб, що є відносно новим видом
діяльності в Україні.

За останні роки зросла роль адвокатів у вирішенні судових справ, в
оспорюванні адміністративних рішень, виник попит на охоронні та

детективні послуги тощо.

У зв’язку з появою юридичних фірм, що ведуть зовнішньоторговельні
операції, виникла потреба в правовому забезпеченні висновків
зовнішньоторговельних договорів, оформленні дозволів на ввіз і вивіз
товарів, врахуванні зарубіжного законодавства при оформленні документів,
маркуванні товарів, що продаються, сплаті митних

зборів тощо.

Одним словом, зараз важко назвати будь-яку сферу суспільних

відносин, в якій професійна робота юриста була б достатньою. Поняття
юридичної професії застосовується безвідносно до того, яку конкретну
роботу юрист виконує, воно дозволяє охарактеризувати всі важливі риси
юридичної професії.

1.3. Професія, юридичний фах і кваліфікація юриста Професія юриста — це
широка галузь трудової діяльності, що

потребує юридичних знань, умінь, навичок, необхідних для виконання

певної роботи в правовій сфері соціальних послуг. Основні риси юридичної
професії:

1. Це гуманна професія, тому що вона спрямована, насамперед,

на забезпечення прав і свобод людини.

2. Це соціальне значима професія, тому що вона пов’язана з державою і
правом, важливими соціальними явищами.

3. Це високоінтелектуальна професія, тому що юристу треба охоплювати всі
сторони життя суспільства, враховуючи при цьому складні та часом
заплутані юридичні проблеми.

4. Це творча професія, оскільки вона пов’язана з вирішенням
нестандартних юридичних ситуацій, при цьому “творчість” завжди обмежена
рамками права, що вимагає від юриста ще більшого мистецтва для
розв’язання юридичних проблем.

5. Це точна професія, тобто вона є діяльністю, яка спирається на
конкретні юридичні факти при точному додержанні законодавства для
отримання конкретного результату.

6. Ця професія має велику свободу і самостійність, оскільки без них
неможливо вирішити ті складні нестандартні ситуації, які виникають в
діяльності юриста, але ця свобода може бути тільки в межах закону.

7. Це відповідальна робота, тому що вона завжди пов’язана з долею людей,
і помилок тут не повинно бути.

Префесія юриста має свої специфічні особливості, що пред’являє високі
вимоги до ділових і моральних якостей працівника цієї сфери, \
зобов’язує його знати право, інші соціальні норми, які регулюють |
службову діяльність юриста. Правознавець покликаний здійснювати ‘
благородну функцію захисту прав людини, його гідності і честі, інтересів
держави, виховувати у громадян повагу до закону. Він – знавець права і
правового життя суспільства, відданий своїй справі, морально стійка
людина. Чесність, непідкупність, принциповість, громадянська мужність,
справедливість — невід’ємні його якості.

Невід’ємною властивістю юридичної діяльності і юридичної практики
(поняття юридичної діяльності і юридичної практики будуть розкриті в
модулях 2 і 3 цього блоку) є професіоналізм.

Професіоналізм закріплюється у відповідних юрмативно-право-вих актах і є
основою системи офіційних норм-вимог, що ставляться до юристів
конкретної спеціалізації (наприклад. Закон України від 24.03.1998 року
“Про державну виконавчу службу”; наказ Генеральної прокуратури України
від 17.04.1996 року “Про організацію роботи з кадрами в органах
прокуратури”). Діяти професійно означає:

1) працювати за правилами, виробленими і закріпленими у встановленому
порядку, відповідно до особливого рівня (якості) прийнятих на себе
завдань;

2) мати високу кваліфікацію (ділову компетенцію), основану на фаховій
освіті;

3) керуватися морально-правовим обов’язком {а не розуміннями користі або
вигоди); дотримуватися нормативів правової психології, економічної,
екологічної, етичної, естетичної, інформаційної культури, що
пред’являються до процесу діяльності і її результатів;

4) бути підконтрольним відповідним державним органам і (або) об’єднанням
спеціалістів, але вільним від непрофесійного (в тому числі партійного)
втручання;

5) гарантувати здійснення роботи — забезпечувати безперервність
Діяльності на належному рівні відповідно до поставлених завдань або
запитів;

6) одержувати належну оплату за свою квалі4’іковану працю.

Професія, як правило, містить в собі ряд фахів.

Юридичний фах— це вузька сфера професійно-трудової діяльпості юриста з
чітко визначеними повноваженнями, що потребує конкретних правових знань,
умінь і навичок, необхідного рівня професійно-правового мислення і
діяльності.

У Державному реєстрі нараховуються тисячі професій і фахів, що постійно
поновлюються або змінюються (Для більшого уявлення можна ознайомитися з
“Переліком напрямів і професій, за якими здійснюється підготовка
спеціалістів у вищих навчальних закладах за відповідними
освітньо-кваліфікаційними рівнями”, затвердженим Постановою Кабінету
Міністрів України від 24.05.1997 р. Мв 507).

Окремі фахи юридичної професії:

– слідчий органів внутрішніх справ, прокуратури, служби безпеки,
податкової міліції;

– військовий прокурор армії, флотилії, з’єднання, гарнізону та ін.;

– суддя господарського суду, суду загальної юрисдикції, конституційного
суду та ін.;

– інспектор системи МВС: інспектор дозвільної системи, дільничний
інспектор, інспектор ДАІ, інспектор кримінальної міліції по справах
неповнолітніх, інспектор по роботі з особовим складом та ін.

Повертаючись до особи юриста, слід ще раз підкреслити, що робота юриста
повинна здійснюватися кваліфіковано і на професійній основі.

Кваліфікація юриста — це ступінь підготовленості, наявність спеціальних
правових знань, умінь і практичних навичок, необхідних для виконання
професійних обов’язків.

Для окремих фахів (наприклад, оперуповноваженого карного розшуку,
слідчого та ін.) принципове значення має фахова придатність:

відповідність цим фахам можливостей, фізичних і психічних властивостей
людини.

1.4. Атестація юриста

В України юристи підлягають кваліфікаційній атестації. Атестація юриста
— це процес визначення кваліфікації, оцінка росту і якості знань,
характеристика професіоналізму.

Для проведення атестації створюються кваліфікаційні комісії. У 1982 році
Міністерством вищої освіти СРСР була затверджена Кваліфікаційна
характеристика юриста, де визначалася система вимог до знань та умінь
юриста.

Мета кваліфікаційної атестації — поліпшення якісного складу працівників
юридичної сфери.

Завдання кваліфікаційної атестації юриста-спеціаліста:

1) визначення рівня професійної кваліфікації;

2) визначення відповідності юриста займаній посаді.

В атестаційному документі повинні міститися такі характеристики:

1) оцінка практичної діяльності і професійних якостей особи, яка
атестується;

2) оцінка ставлення особи до колег по роботі;

3) оцінка колегами внеску особи, яка атестується, у професійну
діяльність колективу й у створення сприятливого клімату в ньому;

4) самооцінка особи, яка атестується.

Основні поняття

Юрист, юридичний фах, кваліфікація юриста, с.тестація юриста.

Необхідно запам’ятати

Юридичний фах — це вузька сфера професійно-трудової діяль-| ності юриста
з чітко позначеними повноваженнями, що потребує кон-| кретних правових
знань, умінь і навичок, необхідного рівня професій-I но-правового
мислення і діяльності.

Кваліфікація юриста — це ступінь підготовленості, наявність спец-•
іальних правових знань, умінь і практичних навичоR?6DrE(G GVH?H?Ioeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeo
eoeoe

$.a2a8aуа5сгірі: ОрепОос
(‘994_343’).

2. Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб. / Міжнародний
договір від 23 липня 1996 (Міністерство закордонних справ України, 00Н)
// іауазсгірт: ОрепОос (‘955_788’).

3. Загальні правила поведінки державного сл/жбовця, затверджені наказом
Головдержслужби України від 2 жовтня 2000 року.

5. Кодекс професійної етики аудиторів банківських установ, затверджений
постановою Національного банку України від 12 лютого 2003 №
50//]ауа5сгірт: ОрепОос (‘у0050500-03′).

Спеціальна та додаткова література

1. Аристотель. Большая зтика // Аристотель. Соч. в 4 т. — Т.4. – М.:
Мьісль, 1983. -С. 295-374.

2. Аристотель. Политика //Там же. — С. 375-644.

3. Платан. Законьї //Платон. Соч. в 3-х т. Т.З. — М.: Мьісль, 1972. – С.
83- 478.

4. Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М.: Мьісль, 1990. – С. 402-403.

5. Вебер М. Избранньїе произведения. – М.: Прогресе, 1990.

6. Кант Й. Метафизика нравов // Сочинение: В 6 т.- М., 1965. -Т. 4. – Ч.
II. -С. 233.

7. Кант Й. Идея всеобщей истори во всемирно-гражданском плане //
Сочинение: В 6 т. — М., 1965. — Т. 6. — 139 с.

8. Нерсесянс В.С. Право й закон. Из истории правовьіх учений. — М.,
1983.

9. Давид Р. Основньїе правовьіе системи современности. — М., 1988.- С.
80-87.

^^.Ашин Г.К. Современньїе теории злитьі. — М.: Международньїе отношения,
1985. — 256 с.

11. Шульженко Ф.П. Держава і право у суспільно-політичній думці України:
основні етапи розвитку. — К., 1995.— С. 24-31.

12. Философский знциклопедический словарь.— М., 1996. — 560 с.

13. Коментар до Конституції України/Друге видання. — К., 1998 — 412 с.

14. Права людини в Україні./ Щорічник. — Український центр прав людини,
2002.

^5.Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. – М., Юридическая
литература, 1976.

16. Горшенев В.М., Бенедик И.В. Юридическая деонтология: Учеб-ное
пособие.- К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988.- 80 с.

17. Сливка С.С. Рудницький М.І., Підгурський М. Т. та інш. Формування
правосвідомості юриста. – Львів, 1997. — 96 с.

18. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
навчальних закладів.— К.: “Атика”, 1999. — С. 30-42.

19. Сливка С.С. Правнича деонтологія./Підручник для вищих навчальних
закладів.- К.: “Атика”, 1999. – С. 124-132.

20. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія. – К.: ВІРА;

Дакор., 2000. – 506 с.

21. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник.- Харків:
Вид-во НУВС, 2002.- 336 с.

22. ТаманАлан. Право Європейського Союзу: Підручник для студентів вищих
навчальних закладів / Пер. з англ. — К.: Абрис, 1998.— 424 с.

23. Нес/мко О.Д., Сливка С.С., Штангрет М.Й. Особа юриста.— Львів, 1999.
– 126 с.

24. Сучасна зарубіжна соціальна філософі я. Хрестоматія. — Київ.:

Либідь,1996.

25. Михайлова Л.И. Социология культурьі /Учебное пособие. Москва, 1999.
– С 68-85; 157-227.

26. Лекції з історії світової та вітчизняної куліітури: навч. вид./
Загальна редакція Яртися А.В., Шендрика С„М., Черепанової С.О. -Львів.:
Світ, 1994. – 496 с.

27. Горський В.С. Історія української філософії. / Курс лекцій. -К.:
Наукова думка, 1996.

28. Жоль К.К. Философия й социология права: Учебное посо-бие.-К.:
Юринком Интер, 2000.- 480 с.

Курсові завдання до модулів блоку 2 рівня З

1. Складіть термінологічний словник (Словник повинен містити терміни з
матеріалу модулів, а також із запрогонованих джерел блоку 2 рівня 3 ).

2. Питання для самоконтролю (відповідь перевірте за додатком до модулів
блоку 2 рівня 3).

2.1. В чому полягає невід’ємність моральної культури юриста від
професійної?

2.2.Чому вищі моральні норми безальтернативні?

2.3. Як ви розумієте поняття «деформована моральність»?

2.4. В яких міднародних актах закріплений інститут прав людини?

2.5. В чому полягає зв’язок професійно-правової культури юриста і
правової культури суспільства?

3. Теми контрольної роботи

3.1. Моральна культура юриста.

3.2. Правова культура юриста.

4. Питання для підготовки до заліку.

4.1. Поняття та роль моральної культури в житгі суспільства.

4.2. Структурна характеристика (рівні) моральної культури.

4.3. Деонтологічні проблеми обов’язку людини.

4.5. Моральна культура як елемент професійної культури юриста.

4.6. Вплив релігії і здобутків духовності на формування правової
культури.

4.7.Компоненти правової культури юриста.

4.8. Принципи правової культури юриста.

4.9. Функції правової культури юриста.

4.10. Праця Гегеля «Феноменологія духу».

4.11. Вплив національного характеру (духу) народу на сучасні

закони.

4.12. Правова культура — складова професійної культури юриста.

Матеріали для вивчення модулів блоку 2 рівня З

МОДУЛЬ 1. Моральна культура юриста.

1.1. Моральна свідомість і її рівні

Важливе місце в особистій культурі юриста займає моральна культура.
Моральна культура, як уже було зазначено, має органічний взаємозв’язок з
духовною, інтелектуальною і внутрішньою культурами. Вона є невід’ємним
компонентом професійної культури юриста. Це пояснюються характером та
сферою діяльності юриста, який повинен керуватися поряд з юридичними і
моральними нормами.

Вже неодноразово підкреслювалося, що не кожна юридична норма збігається
з відповідною моральною нормою.

Моральні норми утверджують та підтримують певні соціальні цінності,
орієнтують особу шляхом повелінь і заборон на їх практичне здійснення
соціально-санкціонованим способом.

Моральні норми можна поділити на абсолютні (вищі, теоретичні, ідеальні)
й відносні (елементарні, практично-дійові).

Вищи моральні норми повинні бути безальтернативними, тому що вони
випливають із законів Всесвіту, законів природи.

Життєва практика свідчить, що людина, як правило, керується кількома
видами моральності — вищою моральністю, фактичною моральністю,
деформованою моральністю.

Щодо вияву “деформованої моральності”, то це трапляється тоді, коли
«спрацьовує» мораль і «мовчить» моральність (і навпаки): особа в думках
таїть у собі зло, а ззовні видає себе доброю — це штучна, фальшива
моральність; особа в думках і на ділі не живе за вищими моральними
законами, виявляючи аморальність.

Альтернатива вибору поведінки залежить від свідомості особи.

Моральна свідомість — це система понять, поглядів, уявлень та почуттів
особи про загальнолюдські цінності, а також діяльність, пов’язану з
вимогами моральних норм.

В моральній свідомості особи, незалежно від професійної спрямованості
(політик, юрист, економіст), можна виділити, як ми вже знаємо,
теоретичний (раціональний) та психологічний (почуттєвий) рівні.

Змістом теоретичного рівня виступають знання, погляди, ідеали, принципи
та норми моралі. Цей рівень моральної свідомості формується досить довго
— протягом усього житгя особи і є стійким та визначальним для будь-якої
сфери соціальної діяльності.

Психологічний рівень складається з моральних почуттів, емоцій, симпатій,
антипатій, оціночних критеріїв.

На відміну від моральних знань, моральні почуття більш динамічні,
безпосередньо відображають процеси реального жі-ття та здійснюють
суттєвий вплив на діяльність людини в цілому та на окремі її вчинки.
Людина з добре розвинутою почуттєвою системою зиявляється більш
продуктивною в системі соціальних зв’язків, відкритою, сприятливою до
оточення, що дуже бажано для представників юридичної професії.

Отже, можна зробити висновок, що ступінь моральності у кожної людини є
різною і залежить не стільки від інтелек’-у, скільки від бажання, волі,
розуміння смислу життя на Землі. Тобто кожна людина засвоює й реалізовує
відповідні моральні норми. І при цьому важливим є питання якості
засвоєння і використання цих норм у щоденному житті. Особливо це
стосується суб’єкта права, для якого правова діяльність — службовий
обов’язок. Одним словом, юрист повинен володіти високою моральною
культурою як загальнолюдською цінністю.

До системи моральних цінностей відносять сукупність стійких знань про
добро, зло, справедливість, несправедливість, про наявність певних норм
та принципів моралі, переконаність у необхідності виконання цих правил,
морально-чуттєве ставлення до випадків порушення цих правил, готовність
стати на захист основних моральних ідеалів та особистими діями втілювати
їх у практику життя.

Моральна свідомість є базовим компонентом моральної культури. Моральна
культура — це один з аспектів загальної культури особи, що
характеризується системою моральних цінностей, які формуються протягом
усього життя особи і виступають як головний критерій у виборі моделі,
мети, засобів здійснення поведінки, а також домінуючого мотиву будь-якої
свідомої діяльності.

1.2. Моральні якості юриста

Особа, яка не вміє стримувати своїх почуттів, раціонально мислити в
критичних ситуаціях, припускає здійснення негативних вчинків. Низький
рівень чуттєвого розвитку особи — причина цілого ряду життєвих
негараздів, а іноді і трагедій.

Високим вимогам моральної культури особливо повинні відповідати
керівники підрозділів, посадові особи юридичних установ, що безумовно
сприяє створенню в колективі обстановки доброзичливості,
взаєморозуміння, комфортності, додає керівникові авторитету, сприяє
ефективності та стабільності роботи всього колективу.

Високий рівень моральної та професійної культури в цілому є необхідним
фактором якісного вирішення поставлених перед юристом завдань.

Виділимо найбільш вагомі моральні якості юриста:

– якості, в яких виявляються ставлення особи до Батьківщини, свого
народу, його культури, мови, історії розвитку;

– розвинуте почуття обов’язку, особистої відповідальності за справу;

– особисті моральні якості: чесність, правдивість, почуття власної
гідності; скромність у спілкуванні;

– моральні якості, які виявляються в екстремальних ситуаціях:

сміливість, мужність, дисциплінованість, готовність до самопожертви
тощо;

– якості, що характеризують культуру спілкування співробітників

під час служби та побуту.

Підсумовуючи зазначене, слід зауважити, що моральна культура юриста
повинна відповідати переліченим якостям у трьох позиціях. власне, в
самій особі юриста, у службовій діяльності і при прийнятті рішення.

Основні поняття

Моральна свідомість, моральна культура .

Необхідно запам’ятати

Моральна свідомість — це система понять, поглядів, уявлень та почуттів
особи про загальнолюдські цінності, а також діяльність, пов’язана з
вимогами моральних норм.

Моральна культура — це один із аспектів загальної культури особи, що
характеризується системою моральних цінностей, які формуються протягом
усього життя особи і виступають як головний критерій у виборі моделі,
мети, засобів здійснення поведінки, а також домінуючого мотиву будь-якої
свідомої діяльності.

МОДУЛЬ 2. Правова культура юриста

2.1. Правова культура і Її види

Норми моралі стають ефективними тоді, коли вени діють спільно з правом у
взаємному нормативному і психологічному погодженні. В широкому розумінні
право є моральним явищем, тому, як правило, всі норми права повинні
прийматися з урахуванням моралі, справедливості.

Правова культура — це невід’ємна частина загальної культури людства.
Формування правової культури — це’ невідокремлений процес від розвитку
інших видів культури — моральної естетичної, політичної. Це комплексна
проблема.

Сьогодні існують численні визначення правової культури. Серед них багато
філософських визначень. Спочатку розглянемо загальне визначення, яке
може стати основою для формулювання конкретного поняття культури —
світової, європейської, національної, індив дуальної тощо.

Правова культура — це система правових цінностей (форм, норм, принципів
та інститутів), уявлень і установок, що відповідають досягнутому рівню
правового розвитку людства, суспільства і особи.

Отже, можна говорити про правову культуру світового (або європейського)
співтовариства і правову культуру конкретного суспільства (національну
правову культуру). Але систему правових цінностей, (форм, норм,
принципів та інститутів), накопичених людством, і систему правових
цінностей, накопичених конкретним наоодом, не можна ототожнювати. Однак,
їх не можна і розривати, оскільки вони збагачують одна одну,
конкретизують, доповнюють.

Показником прогресу світової цивілізації є інститут прав людини,
закріплений в міжнародних актах. “Декларації прав людини”, “Декларації
про економічні соціальні та культурні права люди” та в багатьох інших. І
хоча кожна національна правова культура здатна власними правовими
цінностями збагачувати світовий культурно-правовий простір, однак вона
зазнає вплив правової культури як людства в цілому, так і окремої
держави. Тобто у світі постійно відбуває гься процес взаємовпливу
правових культур різних народів.

Сьогодні стало модним говорити про глобалізацію1 правової культури як
провідну тенденцію світу. Однак, не можна забувати культурно-правові
цінності, успадковані від минулого своєї краГни, свого народу.

У розвиток правової культури суспільства найбільший вклад вносять
юристи. В свою чергу, професійно-правова культура юриста спирається на
правову культуру суспільства, “виходить” з неї.

Врахування національних особливостей правового розвитку тієї чи іншої
країни — традиційний підхід, що завжди буде в інструментарії юриста,
поки будуть існувати розходження не тільки між народами світу, але і між
окремими людьми.

Розглянемо елементи правової культури суспільства:

1. Правосвідомість у суспільстві, ставлення суспільства, держави, особи
до права.

Нормальне функціонування правової системи забезпечує знання

закону членами суспільства.

2. Розвиток правотворчоїдіяльності і якості законодавства, ступінь
збалансованого відображення в нормативно-правових актах інтересів
суспільства, соціальних груп і особи.

Так, від юриста, що розробляє закони, від його професійної культури
залежить якість законодавства, його продуманість, узгодженість,
попєднання динамічності і стабільності, а також юридична техніка
підготовки; прийняття і опублікування нормативно-правових актів;
вирішення процедурних законодавчих питань. Юрист бере участь у
законотворчому процесі на всіх етапах його дії і тим самим визначає
рівень законодавчої культури; він бере участь в упорядкуванні і
систематизації правових актів, покликаний забезпечувати їх досконалість.

Значну роль відіграє юрист у сприянні прискоренню інтеграції України до
Європи, зближенню національного законодавства з європейським правом.
Важливо, щоб юрист-учасник законодавчого процесу чи учасник групи щодо
підготовки проекту нормативного акту сприяв своєчасному впровадженню
ратифікованих міжнародних конвенцій у національне законодавство, і вони
не залишалися на рівні побажань. Правник може також запропонувати
ратифікувати ту чи іншу міжнародну конвенцію.

Наприклад, враховуючи той факт, що в Україні відбувається пенсійна
реформа і вже прийняті основоположні нормативні акти, серед яких
основним є Закон України від 9 липня 2003 року “Про загальнообов’язкове
державне пенсійне страхування”, необхідно у зв’язку з цим ратифікувати
Конвенцію про мінімальні норми соціального забезпечення 1952 року.
Конвенцію про основні цілі та норми соціальної політики 1962 року.

На жаль, механізм участі спеціалістів-юристів у правотворчій діяльності
ще дуже недосконалий. Наприклад, зараз розробляється новий Кодекс
законів про працю. У Верховній Раді знаходиться проект цього Кодексу,
розроблений одним із депутатів, [виявляється, цей проект

просто переписаний з російського кодексу. Більше того, зроблено
неграмотний переклад, а деякі юридичні поняття подаються неправильно.
Учасники науково-теоретичної конференції з проблем реформування
трудового та соціального законодавства України, яка відбулася у Харкові
у листопаді 2002 року, дуже емоційно обговорювали цей законопроект і
підготували свої пропозиції. Але чи будуть внесені напрацьовані на
конференції пропозиції до нового кодексу, чи не залишаться вони під
сукном якогось чиновника, який не бачить різниці між поняттями
«нормативно-правовий акт» і «норма закону»?

3. Стан юридичної’ практики

Практична діяльність юриста є показником рівня правозастосов-ної
культури в державі. Вона виражається в знанні законодавства, у
налагодженій роботі щодо розгляду правових питань, юридичних справ і
доведенні їх до повного юридичного вирішення.

Але слід сказати, що стан юридичної практики е! Україні потребує
значного поліпшення. Є чимало фактів порушення законності і
правопорядку, замахів на життя, честь, гідність громадян.

4. Затвердження режиму законності і правопорядку Правопорядок у
суспільстві — показник правової культури не тільки суспільства, але і
кожного громадянина. У механізмі впровадження і затвердження
правопорядку юристу належить відповідальна роль охоронця прав людини.
Але юрист повинен бути грикладом у своїх діях, культурі. Скажімо, до
працівників міліції’ у нашому суспільства неоднозначне ставлення. Адже
від уміння поводити себе, виконувати професійні обов’язки, роз’яснювати
норми права залежить авторитет будь-якого працівника — міліціонера,
судді чи адвоката, а від їх авторитету залежить і авторитет закону,
держави.

Професійно-правова культура юриста спирається на правову культуру
суспільства, «виходить» з неї. Одночасно воі-а впливає на неї, піднімає
правову культуру суспільства до свого, більш високого рівня, служить
стимулятором її розвитку.

Правова культура юриста — це міцні знання юридичних теорій, діючого
законодавства, наявність уміння і нае;ичок його реалізації, а також
повага і дотримання цього законодавства.

2.2. Правова культура юриста і її риси

Із наведеного визначення виділимо основні риси як теоретичної, так і
практичної правової культури майбутнього юриста:

а) знання основних юридичних понять, категорій, термінів. Цю рису
студент повинен розвивати вже з першого курсу навчання;

б) знання основних закономірностей функціонування державно-правових
явищ. Тут слід зазначити, що державно-правові явища доступні пізнанню
перш за все на підставі законів, а також категорій діалектики — закону
єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін в якісні,
закону заперечення запереченню, а також філософських категорій — явище і
сутність, форма і зміст, аналіз і синтез тощо. Всі ці закони і категорії
докладно будуть вивчатися при вивченні філософії і філософії права;

в) досконале орієнтування у змісті основних законів (Конституції,
кодексів тощо);

г) глибоке знання тих юридичних норм, які юрист повсякчас реалізує у
своїй професійній діяльності. Скажімо, якщо це підприємець, то він чітко
повинен знати норми Закону “Про підприємницьку діяльність”, наприклад,
статтю 5 цього Закону, яка визначає принципи підприємницької діяльності.
Або повинен знати, наприклад, що Законом “Про ліцензування певних видів
підприємницької діяльності” встановлений перелік, згідно з яким 60 видів
підприємницької діяльності здійснюються тільки при наявності ліцензії.

Вміння і навички реалізації законодавства — це:

а) вміння тлумачити закони, тобто розуміти їх зміст, уміння роз’яснити
зацікавленим особам. Ця риса необхідна юристу будь-якого профілю,
особливо юрисконсультам, нотаріусам. А на етапі навчання студент повинен
перш за все навчитися юридичне грамотно коментувати норму закону.
По-перше, чітко розмежувати такі поняття, як норма, закон,
нормативно-правовий акт тощо;

б) вміння застосувати юридичні норми в конкретних життєвих ситуаціях.
Наприклад, якщо особа вирішили відкрити власне підприємство, то для
того, щоб оформити його підприємство, як кажуть, “під ключ”, необхідно
пройти 10 державних інстанцій, і візит до кожної інстанції вимагає
підготовки окремого пакета документів, передбачених відповідними
нормативними актами.

Приміром візит до Управління внутрішніх справ, де отримується дозвіл на
виготовлення печатки. При цьому слід керуватися наказом Міністерства
внутрішніх справ України від 11 січня 1999 року № 17, де визначено набір
документів, які необхідно подати для реєстрації в цьому органі.

Правова культура юриста передбачає повагу і дотримання діючого
законодавства. Тобто головне в професійно-правовій культурі юриста —
високе місце права, його верховенство. Але правова культура юриста
відрізняється не просто стійко позитивним ставленням до права і практики
його застосування, але і згодою з правовими приписами, тобто
солідарністю із законодавством.

Відповідно до “Основних принципів юридичної діяльності”, розроблених
00Н, юристи — це “основні представники здійснення правосуддя”. І як
захисникам прав своїх клієнтів і справ правосуддя в цілому, їм належить
визначальна роль у функціонуванні демократичного суспільства.

2.3. Професійна деформація і її вплив на розвиток і формування правової
культури юриста

Основними факторами, які сприяють професійній деформації, а також
негативно впливають на розвиток правової культури, є:

1) Зловживання владою або службовим становищем, перевищення службових
повноважень.

Влада в будь-якому суспільстві — феномен, що багатьох “п’янить”,
позбавляє здорового глузду. Неспроста говорять: якщо хочеш перевірити
людину — дай їй владу. Проявів зловживання владою в нашому суспільстві
дуже багато, особливо у вищих її ешелонах. Скажімо, глава
облдержадміністрації підписує розпорядження, яке надає перевагу у
підприємницькій діяльності певному приватному підприємству, і завдяки
цьому розпорядженню інші підприємства не витримують конкуренції. Але це
він робить не просто так, а має свій інтерес, і цей «інтерес» отримує у
вигляді хабаря в дипломаті.

Зловживання владою може бути і у разі, наприклад, необмеженого утримання
обвинуваченого під вартою. На жаль, в нашій державі таке трапляється. А
між іншим, у відповідності із п.З ст. 14 Міжнародного пакту про
громадянські і політичні права, особа, яку затримали за кримінальним
обвинуваченням, має право поставити перед судом або іншим органом
питання про розгляд законності її затримки або звільнення від суду.

В Україні також є норма, яка передбачає ііідпое.ідвльність за
зловживання владою або службовим становищем (стаття 364 КК України), у
вигляді виправних робіт на строк до двох років або у вигляді позбавлення
вол/ на строк до п’яти років (за тяжкі наслідки).

2) Некомпетентність, тобто відсутність спеціальних теоретичних і
практичних знань, умінь, навичок.

Наприклад, некомпетентність судді в питаннях проведення, експертизи. Не
знаючи можливостей експертизи або не розуміючи того, що саме необхідно
з’ясувати, суддя може відмовити у клопотанні захисника про проведення
експертизи. А це призводить до неповноти судового розгляду і прийняття
помилкових рішень.

Крім цього, слід знати вимоги статті 75 КПК, яка передбачає, що висновок
експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду
не є обов’язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у
відповідних постановах, ухвалах, вироках.

3) Винесення обвинувального вироку з порушенням принципу презумпції
невинуватості.

Принцип призумпції не винуватості, закріплений у статті 62 Конституції
України, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і
не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде
доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Цей принцип закріплений у частині другій статті 2 КК, а саме -“Особа
вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана
кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному
порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”.

4) “Зовнішній процес” або “телефонне право” — втручання в розгляд
юридичних справ з боку посадових осіб, які наділені владними
повноваженнями, але не мають до цих справ службового

відношення.

Це виражається в тиску ззовні на процеси розкриття, наприклад,
організованих злочинних угрупувань, у тому числі і корумпованих. Такі
факти втручання спостерігаються на рівні народних депутатів, мерій міст
тощо. Тобто ігнорується принцип невтручання в діяльність суду,
закріплений в статті 129 Конституції України – “Судді при здійсненні
правосуддя незалежні і підпорядковуються тільки закону”, або принцип —
“Вплив на суди будь-яким чином забороняється”, закріплений у статті 126
Конституції.

Основні поняття

Правова культура, правова культура юриста.

Необхідно залам ятати

Правова культура (загальне поняття) — це система правових цінностей
(форм, норм, принципів і інститутів), уявлень і устано вок, що
відповідають досягнутому рівню правового розвитку людства, суспільства і
особи.

Правова культура юриста — це міцні знання юридичних теорій, діючого
законодавства, наявність вміння і навичок його реалізації, а також
повага і дотримання цього законодавства.

Додаток до модулів блоку 2 рівня З Відповіді на запитання для
самоконтролю.

2.1. Моральна культура юриста виявляється в активній творчо-правовій
діяльності. Моральна культура має органічний взаємозв’язок з духовною,
інтелектуальною і внутрішньою культурами. Вона пронизує культуру
юридичних дій, є основою особистої просзесійної поведінки юриста.

2.2. Ці норми випливають із законів Всесвіту, законів природи. Вони є
відображенням людської думки, їх розуміння норм духовного права. Крім
цих норм, людина не повинна визнавати вищими для себе якісь інші норми,
тобто вони для неї є безальтернативними.

2.3. “Деформована моральність” притаманна людині, яка в думках таїть у
собі зло, а ззовні видає себе доброю — це штучна, фальшива моральність;
або людині, яка в думках, і на ділі не живе за вищими моральними
законами, виявляючи аморалзність.

2.4. В Статуті Організації Об’єднаних Націй, в міжнародних актах:

“Декларації прав людини”, “Декларації про економічні соціальні та
культурні права люди” та в багатьох інших.

2.5. Професійно-правова культура юриста спирається на правову культуру
суспільства, «виходить» з неї. Одночасної вона впливає на неї, піднімає
правову культуру суспільства до свого, більш високого, рівня, служить
стимулятором її розвитку.

БЛОК 3. Фактори формування ефективної професійної діяльності юриста

Тематика модулів

МОДУЛЬ 1. Фактори формування професійної свідомості юриста.

МОДУЛЬ 2. Значення та вплив деонтологічної правосвідомості на розвиток і
формування професійної культури юриста.

МОДУЛЬ 3. Службовий обов’язок юриста та професіограми юридичних
професій.

МОДУЛЬ 1.

1) Вплив особистих і професійних якостей на розвиток професійної
культури юриста.

2) Професійне мислення та його роль у формуванні правової свідомості та
професійної культури юриста.

МОДУЛЬ 2.

1) Поняття деонтологічної, загальної і юридичної правосвідомості.

2) Взаємозв’язок деонтологічної правосвідомості і професійної культури
юриста.

3) Соціальні відхилення у діяльності юристів як один із негативних
факторів впливу на професійну культуру юриста.

4) Суть і структура професійної культури юриста.

МОДУЛЬ 3.

1) Службовий обов’язок та види службового обов’язку юриста.

2) Закріплення службового обов’язку юриста у відповідних законодавчих
актах.

3) Деонтологічна характеристика професійної діяльності юриста за
допомогою професіограм.

4) Професіограми юридичних професій.

Зміст модулів блоку 3 і рекомендована література для вивчення матеріалу

МОДУЛЬ 1. Фактори формування професійної сзідомості юриста

ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ

Фактори об’єктивного і суб’єктивного характеру, що впливають на
професійну свідомість юриста. Особа і формування її свідомості та
культури. Особисті і професійні якості юриста. Позитивні і негативні
якості юриста. Професіограма деяких юридичних пзофесій, професі-ограма
слідчого. Професія судді. Якості прокурора та адвоката.

Професійне мислення юриста. Судження, умовив д, поняття. Творче мислення
юриста, проблемний характер підходу до вивчення явищ. Оперативність
мислення. Логічність. Критичність. Об’єктивність. Глибина і широта
мислення. Гнучкість мислення. Самосвідомість — вища форма свідомості.
Зовнішні та внутрішні структурні елементи індивідуальної правосвідомості
юриста.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Нормативно-правові акти

1. Європейська культурна конвенція від 19 грудня 1954 р. // Україна в
міжнародно-правових відносинах. / Кн.2. (Правова охорона культурних
цінностей). — К., 1997. — С. 295-298.

2. Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або
принижуючих гідність видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р.
// Права людини (Основні міжнародно-правові документи):

Збірник документів. – К., 1989. – С. 97-112.

3. Конституція України від 28 червня 1996 року // ВВРУ. — 1996. – № ЗО.
– Ст. 141.

4. Основи законодавства України про культуру. Закон України від
14.02.1992. // ВВРУ. – № 21. – Ст. 294.

Деонтологічні кодекси

1. Загальний кодекс правил для адвокатів крсіїн Європейського
Співтовариства. /Міжнародний договір від 01 жовтня 1988 (Міністер-| ство
закордонних справ України, Рада Європи) // ]сіуа5сгірт: ОрепОос |
(‘994_343’).

2. Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб. / Міжнародний
договір від 23 липня 1996 (Міністерство закордонних справ України,
00Н)// іауазсгірт: ОрепОос (‘995_788’).

4. Примірний перелік дій, що порушують високі стандарти підприємницької
етики та професійної відповідальності, затверджений Асоціацією “ПФТС” 01
липня 1997 року. // іауазсгірт: ОрепОос

(‘п0001211-97’).

5. Правила етики арбітра (члена трудового арбітражу), затверджені
наказом Національної служби посередництва і примирення від 8

вересня 2000 року.

6. Загальні правила поведінки державного службовця, затверджені наказом
Головдержслужби України від 2 жовтня 2000 року.

7. Кодекс професійної етики судді, прийнятий на V з’їзді суддів України
24 жовтня 2002 р. // “Вісник Верховного Суду України”, №

5, вересень-жовтень, 2002 р.

8. Постанова Верховної Ради України від 28 листопада 2002 № 297-ІУ “Про
прийняття за основу проекту Закону України про прийняття Кодексу
професійної етики судді”. // ]ауа5сгірт: ОрепОос (‘297-15’).

9. Концепція запобігання маніпуліванню ринком цінних паперів, нечесній
торговій практиці і порушенню етики професійної діяльності на фондовому
ринку, затверджена рішенням Державної ккомісії з фондового ринку і
цінних паперів (ДКЦПФР) від 14 січня 2003 № 21 // іауазсгірї : ОрепОос
(‘уг021312-03’).

10. Кодекс професійної етики аудиторів банківських установ, затверджений
постановою Національного банку України від 12 лютого 2003 №
50//]ауа5сгірт: ОрепОос (‘у0050500-03’).

Спеціальна та додаткова література

1. Жалинский А.З. Профессиональная деятельность юриста. Вве-дение в
специальность: Учебное пособие. – М.: Изд-во БЕК, 1997. —

330с.

2. Сливка С.С. Рудницький М.І., Підгірський М.Т. та інш. Формування
правосвідомості юриста. – Львів, 1997. — 96 с.

3. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія. / Стислий курс лекцій.

– К.: МАУП, 1998. – С. 29 – 39.

4. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
навчальних закладів.- К.: “Атика”, 1999.—С. 94 — 134.

5. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних
закладів. – К.: “Атика”, 1999. – С. 273 – 316.

6. Гисарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія.—К.: ВІРА;

Дакор., 2000. – 506 с.

7. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник. – Харків:
Вид-во НУВС, 2002. – С. 156 – 211; 292-325.

8. Несімко О.Д., Сливка С.С., Штангрет М.Й, Особа юриста. — Львів, 1999.
– 126 с.

9. Шкода В.В. Вступ до правової філософії. — Харків: Фоліо, 1997. – С.
132- 149.

10. Ткаченко Т.С. Етико-правові проблеми професійної деформації
співробітників органів внутрішніх справ /Автореферат. — К., 1997.

ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ

Формування деонтологічної правосвідомості. Поняття деонтологічної
правосвідомості. Загальна правосвідомість: теоретична, практична,
досконала. Юридична правосвідомість та її стадії: неочікувано-раптова;

очікувано-раптова; постійна. Пріоритет права у формуванні деонтологічної
свідомості. Вплив деонтологічної правосвідомості на розвиток і
формування професійної культури юриста.

Соціальні відхилення: юридичні; економічні, організаційні,
інтелектуальні, соціально-психологічні, соціально-ціннісні. Поняття
професійної деформації. Причини соціальних відхилень і можливість їх
усунення.

Поняття професійної культури. Всі види культур особи юриста — компоненти
професійної культури юриста. Принципи професійної культури юриста.
Функції професійної культури юриста. Взаємозв’язок деонтологічної
правосвідомості і професійної культури юриста.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Нормативно-правові акти

1. Європейська культурна конвенція від 19 грудня 1954 р.// Україна в
міжнародно-правових відносинах. / Кн.2. (Правова охорона культурних
цінностей). – К., 1997. – С. 295-298.

Збірник документів.- К..1989.-С. 97-112.

3. Конституція України від 28 червня 1996 року // ВВРУ. -1996.-№ ЗО.-Ст.
141.

Деонтологічні кодекси:

(‘994_343’).

4. Примірний перелік дій, що порушують високі стандарти підприємницької
етики та професійної відповідальності, затверджений Асоціацією “ПФТС” 01
липня 1997 року. // ]ауазсгір1: ОрепВос

(‘п0001211-97’).

вересня 2000 року

7. Кодекс професійної етики судді, прийнятий на V з’їзді суддів України
24 жовтня 2002 р. // “Вісник Верховного Суду України”, N 5, вересень –
жовтень, 2002 р.

Спеціальна та додаткова література

1. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. – М., Юридическая
литература, 1976.

2. Жалинский АЗ. Профессиональная деятельность юриста. Введение в
специальность: Учебное пособие. – М.: Изд-во БЕК, 1997. — 330 с.

3. Сливка С.С. Рудницький М.І., Підгірський М. Т. та інш. Формування
правосвідомості юриста.— Львів, 1997. — 96 с.

4. Теория государства й права: курс лекций / Под ред. М.Н.Мар-ченко. –
М.: Зерцало, 1999. – С. 327 – 332.

5. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія / Стислий курс лекцій,— К.:
МАУП,1998. – С. 29 – 39.

6. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
навчальних закладів. – К.: “Атика”, 1999.— С. 94 — 134.

7. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних
закладів. – К.: “Атика”, 1999. – С. 273 – 316.

8. Гусарєв С.Д., Карпов О.М. Юридична деонтологія. — К., 1998.— 156с.

9. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник.- Харків:
Вид-во НУВС, 2002. – С. 156 – 211.

10. Васильєв В.Л. Юридическая психология. — М.: Юридическая литература,
1991. — 464 с.

11. Несімко О.Д., Сливка С.С., Штангрет М.Й. Особа юриста. -Львів, 1999.
– 126 с.

12. Шкода В. В. Вступ до правової філософії.— Харків: Фоліо, 1997.-С.
132-149.

13. Ткаченко Т.С. Етико-правові проблеми професійної деформації
співробітників органів внутрішніх справ/Автореферат. – К., 1997.

МОДУЛЬ 3. Службовий обов’язок юриста та професіограми юридичних
професій.

ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ

Поняття обов’язку та види обов’язків, що певною мірою стосуються
юридичної діяльності. Особистий (персональний) обов’язок юриста.
Службовий обов’язок юриста. Функціональний обов’язок — різновид
службового обов’язку. Професійна діяльність і внутрішній імператив
службового обов’язку. Зміст повсякденної роботи юриста. Загальна
характеристика основних юридичних спеціальностей: судді, прокурора,
слідчого, адвоката, нотаріуса, юрисконсульта. Юрист як державний
службовець і державний діяч. Загальна характеристика професіограм
юридичних професій. Професіограма слідчого (як приклад). Діалектичний
взаємозв’язок основних юридичних спеціальностей із загальностратегічними
завданнями професії юриста в цілому.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Нормативно-правові акти

1. Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або
принижуючих гідність видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р.
// Права людини (Основні міжнародно-правові документи):

Збірник документів.- К., 1989. -С. 97-112.

2. Конституція України / Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996
року //Відомості Верховної ради України (ВВР). -1996.-№ ЗО.- Ст. 141.

3. Закон України від 06 березня 1996 р. № 100/96- ВР «Про освіту» //
ВВРУ. – 2002.-М 20.-Ст.134.

4. Закон України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України»
// ВВРУ.-1996.- № 49.- Ст.272.

5. Закон України від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХІІ “Про державну службу”
// ВВР. – 1993. – № 52.- Ст. 490.

6. Закон України від 25 березня 1992 р. №2229-12 «Про Службу безпеки»//
ВВРУ.- 1992.- № 27.- Ст. 382.

7. Закон України від 05 листопада 1991 р. № 1790-12 «Про прокуратуру»//
ВВРУ. – 1991.- № 53. – Ст. 793; станом на 17 січня 2002 р. – ВВР.-
2002.- № 17.- Ст. 125.

8. Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-12 «Про статус суддів»//
ВВРУ.- 1993.- № 8.- Ст. 56.

9. Закон України від 02 вересня 1993 р. № 3425-12 «Про нотаріат» //
ВВРУ.- 2002.- № 16. – Ст.114.

10. Положення “Про Міністерство юстиції України”, затверджене Указом
Президента України від ЗО грудня 1997 р. № 1396/97// Офіційний вісник
України N 2, ст. 14 від 29.01.1998.

11. Положення «Про Міністерство внутрішніх справ України», затверджене
Указом Президента України від 07 жовтня 1992 р.// Офіційний вісник
України 0, N 42, ст. 1774 від 03.11.2000.

Деонтологічні кодекси

1. Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського
Співтовариства. / Міжнародний договір від 01 жовтня 1988 (Міністерство
закордонних справ України, Рада Європи) // іауазсгірі: ОрепОос

(‘994_343’).

2. Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб. / Міжнародний
договір від 23 липня 1996 (Міністерство закордонних справ України, 00Н)
// іауазсгірі: Ореп^^с (‘995_788’).

4. Положення від 04 квітня 1997 № 1 “Про Комісію з питань етики та
вирішення спорів Професійної асоціації реєстраторів і депозитаріїв
(ПАРД)” // ]ауа5егр1: ОрепОос (‘усО01378-97’).

5. Примірний перелік дій, що порушують ііисокі стандарти підприємницької
етики та професійної відповідальності, затверджений Асоціацією “ПФТС” 01
липня 1997 року. // іауазсгірі: ОрепОос (‘п0001211-97’).

6. Кодекс професійної етики аудиторів України, прийнятий Аудиторською
палатою 18 грудня 1998 року № 73 // ]ауа5сгірї: ОрепОос (‘у0073230-98’).

7. Правила етики арбітра (члена трудового арбітражу), затверджені
наказом Національної служби посередництва і примирення від 8 вересня
2000 року.

8. Загальні правила поведінки державного сл/жбовця, затверджені наказом
Головдержслужби України від 2 жовтня 2000 року.

9. Кодекс професійної етики судді, прийнятий на V з’їзді суддів України
24 жовтня 2002 р. // “Вісник Верховноі-о Суду України”, N 5, вересень –
жовтень, 2002 р.

10. Постанова Верховної Ради України від 28 листопада 2002 № 297-ІУ “Про
прийняття за основу проекту Закону України про прийняття Кодексу
професійної етики судді”. // іауазсгірі: ОрепОос (‘297-15’)

11. Концепція запобігання маніпулювання ринком цінних паперів, нечесній
торговій практиці і порушенню етики професійної діяльності на фондовому
ринку, затверджена рішенням Державної ккомісії з фондового ринку і
цінних паперів (ДКЦПФР) від 14 січня 2003 № 21 // іауазсгірї :0реп0ос
(‘уг021312-03’).

12. Кодекс професійної етики аудиторів банківських установ, затверджений
постановою Національного банку України від 12 лютого 2003 № 50 //
іауазсгірї: ОрепОос (‘у0050500-0;’).

Спеціальна та додаткова література

1. Юридична енциклопедія. — К.: Вид-во «Українська енциклопедія» ім.
М.П.Бажана, 2002.

2. Коментар до Конституції України/Друге видання. — К., 1998— 412 с.

3. Горшенев В.М., Бенедик И.В. Юридическая деонтология: Учеб-ное
пособие. – К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1938. – 80 с.

4. Жалчнский А.З. Професиональная деятельюсть юриста. Вве-дение в
специальность: Учебное пособие.— М.: Изд-во БЕК, 1997.— 330с.

5. Сливка С.С. Рудницький М./., Підгірський М. Т. та інш. Формування
правосвідомості юриста. — Львів, 1997. — 96 с.

6. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія / Стислий курс лекцій.— К.: МАУП,
1998. – С. 29-37.

7. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
навчальних закладів.— К.: “Атика”, 1999.— С. 240 — 301.

8. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних
закладів.-К.: “Атика”, 1999.-С. 283 – 317.

9. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія.— К.:

ВІРА; Дакор., 2000.- 506 с.

10. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник.-
Харьків: Вид-во НУВС, 2002. – 336 с.

11. Шмелева Г.Г. Конкретизация юридических норм в правовом
регулировании.— Львов, 1988. — 106 с.

12. Несімко О.Д., Сливка С.С., Штангрет М.Й. Особа юриста.— Львів,
1999.- 126 с.

13. Кукушкин В.М. Полицейская деонтология: Социологический ана-лиз
зарубежншх концепций. М.: Академия МВД России, 1994. — 132 с.

14. Малахов В.М. Етика. Курс лекцій: Навчальний посібник — Київ:

«Либідь, 1996. – 304 с.

15. Михайлова Л.И. Социология культурьі: Учебное пособие.— М.:

Фаир-пресс, 1999.- 232 с.

16. Лекції з історії світової та вітчизняної культури/Загальна редакція
Яртися А.В., Шендрика С.М., Черепанової С.О. — Львів: Світ, 1994.- 496
с.

17. Ткаченко Т.С. Етико-правові проблеми професійної деформації
співробітників органів внутрішніх справ/Автореферат. — К., 1997.

КУРСОВІ ЗАВДАННЯ до модулів блоку 3 рівня З

1. Складіть термінологічний словник (Словник повинен містити терміни з
матеріалу модулів, а також із запропонованих джерел блоку 3 рівняЗ).

2. Питання для самоконтролю (відповідь перевірте за додатком модулів
блоку 3 рівня 3).

2.1. Що таке «мислення» і що таке «професійне мислення»?

2.2. Що таке професійна діяльність юриста?

2.3. Що є необхідною умовою формування деонтологічної правосвідомості?

2.4. Які стадії розвитку має юридична правосвідомість?

2.5. В чому полягає взаємозв’язок деонтологічної правосвідомості і
професійної культури юриста?

2.6. В чому полягає єдність професійної культури і всіх інших видів
культури юриста?

2.7. Що таке професіограма юридичної професії?

2.8. Користуючись професіограмою слідчого, розкрийте суть роз-шукової
сторони діяльності слідчого.

2.9. Які якості притаманні соціальній сфері діяльності юриста?

3. Теми контрольної роботи

3.1. Вплив деонтологічної правосвідомості на розвиток і формування
професійної культури юриста.

4. Питання для підготовки до заліку

4.1. Особа і формування її свідомості та культури.

4.2. Особисті і професійні якості юриста.

4.3. Позитивні і негативні якості юриста.

4.4. Професійне мислення юриста.

4.5. Судження, умовивід, поняття.

4.6. Поняття логічності, критичності, об’єктивності.

4.7. Творче мислення юриста

4.8. Оперативність мислення.

4.9. Глибина і широта мислення.

4.10. Гнучкість мислення.

4.11. Самосвідомість — вища форма свідомості.

4.12. Формування деонтологічної правосвідомості.

4.13. Юридична правосвідомість та її стадії

4.14. Вплив деонтологічної правосвідомості на розвиток і формування
професійної культури юриста.

4.15. Особистий (персональний) обов’язок юриста.

4.16. Службовий обов’язок юриста.

4.17. Професійна діяльність і внутрішній імператив службового обов’язку
юриста.

4.18. Зміст повсякденної роботи юриста.

4.19. Загальна характеристика основних юридичних спеціальностей

4.20. Діалектичний взаємозв’язок основних юридичних спеціальностей із
загальностратегічними завданнями професії юриста в цілому.

Матеріали для вивчення до модулів блоку 3 рівня З МОДУЛЬ 1. Фактори
формування професійної свідомості юриста

Вплив особистих і професійних якостей на розвиток професійної

культури юриста

В попередніх модулях неодноразово розглядалися фактори об’єктивного і
суб’єктивного характеру, які впливають на професійну свідомість,
професійну культуру юриста, правову свідомість і, нарешті, деонтологічну
правосвідомість юриста. Звісно, всі фактори не були розглянуті, такі,
наприклад, як економічний та політичний устрій держави, а також
домінуючі в нашому суспільстві політико-правові ідеали. Але, розглядаючи
питання, як відбувається соціалізація юриста, ми говорили про соціальне
середовище, яке так чи інакше здійснює вплив на всі процеси, що
відбуваються в ньому. Відомо, як відбувається соціальне і правове
регулювання діяльності юриста, як реалізується правова політика держави
і правове виховання взагалі. Правове виховання здійснюється у
різноманітних формах (правове навчання, юридична практика, самовиховання
та самоосвіта) та має на меті безпосереднє втручання в духовний світ
особи, внесення коректив в її світоглядні позиції.

І об’єктивні, і суб’єктивні фактори за своєю природою невід’ємні речі,
вони тісно взаємодіють та доповнюють одне одного.

В центрі цих факторів знаходиться особа і формування її свідомості та
культури.

Нагадаємо, що культура особи — це філософська категорія, що відображає
рівень соціалізації людини, її придатність для того чи іншого

виду діяльності.

Професійна культура тісно пов’язана з культурою особи, яку характеризує
перш за все праця, діяльність, виконання службових обов’язків.
Професійну діяльність юриста характеризують такі категорії:

професійна орієнтація, професійне самоутвердження, професійна
майстерність, талант, соціальні почуття, професіоналізм, продуктивна
діяльність.

Кожна з названих категорій наповнюється особистими і професійними
якостями юриста. Проте якості юриста, на жаль, можуть бути не тільки
позитивними а й негативними — цинізм, нечесність, владолюбство,
жорстокість, користолюбство тощо.

Особисті і професійні якості юриста — це один із суб’єктивних факторів,
що впливають на розвиток професійно-правової культури юриста.

Залежно від професійного напрямку можна виділити професіог-раму кожної
спеціальності. (Поняття професіограми, а також профес-іограми окремих
юридичних професій даються пізніше. Див. рівень З, блок 3, модуль 3).

Професійне мислення та його роль у формуванні правової свідомості та
професійної культури юриста

Знання та досвід мають велике значення для формування свідомості людини.
Тобто показником свідомості людини є якість та достовірність знань.
Досвід, у свою чергу, впливає на рівень свідомості, і чим
різноманітнішій досвід, переживання, тим стабільніша свідомість та вищий
її рівень.

Свідомість — це Вищий рівень психологічного відображення людиною
дійсності. Ті’ реалізація у вигляді узагальнених образів і понять.
Свідомість людини охоплює такі різновиди як суспільна, державна,
національна, політична, патріотична, громадська, духовна, моральна,
естетична, професійна, правова свідомість.

Особливе значення для формування свідомості та професійної культури має
професійне мислення юриста. Діяльність людини розумна завдяки мисленню.
Завдяки йому людина орієнтується в навколишньому світі, тому що
використовує набуті раніие узагальнення в ситуації, що змінилася.

Професійне мислення юриста — це система інформаційно-правової
насиченості, що склалася завдяки установкам професійного призначення,
тобто це узагальнена орієнтація в конкретних професійно-правових
ситуаціях дійсності.

Так, оглядаючи місце події, слідчий знаходить сліди минулої події і
завдяки логічному мисленню реконструює цілісну картину можливого
перебігу подій. Ця реконструкція відбувається опосередкованим шляхом —
через розуміння зв’язків між зовнішніми проявами і сутністю того, що
відбувалося в дійсності.

Такий логічний відбиток можливий на основі узагальнення наявних знань,
але не тільки наявних, потрібна і нова інформація, що набувається в
процесі вивчення матеріалу справи й особи підозрілого. І все це
необхідно проаналізувати і відібрати необхідне для вирішення завдання.

Тобто у мисленні юриста моделюються об’єктивні властивості і
взаємозв’язки між правовими явищами, їх істотні загальні особливості, що
виражаються у формі суджень, умовиводів і понять.

Судження— це встановлення загальних взаємозв’язків у професійно-правовій
сфері. Судження юриста повинно мати нормативність, точність,
формалізованість висновків. Воно спеціально обґрунтовується раніше
перевіреними фактами, закономірностями, системою умовиводів.

Умовивід — це узагальнення властивостей однорідної групи правових явищ;
одержання нового знання з наявних знань. Умовивід юриста не повинен
виходити за рамки норм, установлених законами.

Поняття— це розуміння сутності (істотних властивостей) конкретного
правового явища як різновиду певної групи таких явищ. Даючи кваліфікацію
тому або іншому з них через поняття (крадіжка, підробка, замах на
вбивство та інші), юрист- практик підбиває підсумок творчої розумової
діяльності, орієнтуючись на закріплене в законі поняття.

Отже, весь процес мислення базується на співвідношенні ситуативної
інформації (про конкретну подію, факт) з узагальненою інформацією, що
зберігається в пам’яті індивіда. Тобто мислення — основний вид
психологічних якостей юриста.

Результат мислення, як правило, залежить від того, що являє собою юрист
як особа з урахуванням його складної, навіть суперечливої
індивідуальності. Особисті риси обумовлюють характер вибору при прийняті
тих або інших рішень. Він є початком будь-якої діяльності, у зв’язку з
чим розвиток мислення завжди безпосередньо визначається самим вибором.
Якщо немає вибору, то немає і мислення, і ухвалення рішення.

Професійне мислення юриста пов’язане з виконанням суспільних і державних
завдань за допомогою юридичних засобів і способів, дій і операцій,
винесених рішень і актів їх реалізації, надання конкретним суспільним
відносинам і ситуаціям правової форми. Вибір професійного мислення
юриста — результат пошукової ситуації, а за змістом — вияв свободи волі
і її обов’язкового компоненту — відповідальності за вибір.

Тобто професійне мислення юриста вимагає творчого мислення, для якого
характерно:

1) Проблемний характер підходу до вивчення явиш, — це якість творчого
мислення, яка виявляється у вмінні поставити питання, яке треба
з’ясувати, дослідити тобто визначитись. Проблемний характер мислення
юрист використовує при реконструктивній і пошуковій діяль-

ності, точніше, на їх межі.

2) Оперативність мислення — розумова готовність до спостереження за
ходом ситуації, гнучкість у застосуванні методів, за допомогою яких
будь-яка справа може бути вирішеною швидше і якісніше. Оперативність
мислення належить і до пошукової діяльності юриста — забезпечується
оптимальне поєднання спостережливості, уяви та інтуїції.

3) Динамічність мислення — вміння швидко, творчо орієнтуватися в
конкретній ситуації, знати, на що треба звернути увагу, а на що не
звертати, тобто відокремити головне від другорядного, розвинути версію.
Динамічність думки особливо важлива для високої якості роботи.

4) Логічність — послідовність розумового процесу, вміння робити
узагальнення в ході аналізу юридичних фактів.

5) Критичність — уміння піддавати критичному аналізу ситуацію й отримати
юридичні факти.

6) Об’єктивність — спрямованість на одержання неупередженої інформації
про ситуацію, проходження істини, для і-ого необхідне поєднання
розрізненої інформації в певні системи зв’язків (гіпотези, версії).

7) Глибина і ширина — це доповнюючі одна сідну якості. Якщо глибина
визначається ступенем проникнення в сутність досліджуваного об’єкта , то
ширина характеризується охопленням як досліджуваного явища, так і
суміжних з ним сфер пізнання.

8) Гнучкість — здатність побачити досліджувана явище під новим кутом
зору, розпізнати його нові властивості, переключитися на їх розгляд.
Наприклад, слідчий повинен уміти швидко перебудовуватися в пошуковій
діяльності, вчасно відмовлятися від перевірки марної версії, помічати
упущені можливості розслідування справи, переходити до нових варіантів
пошуку.

Отже, професійне мислення юриста залежить від його ерудиції, загальної
культури і професійного досвіду.

Вищою формою свідомості є самосвідомість. Самосвідомість випливає із
свідомості особи і означає усвідомлення людини самої себе у суспільстві.
Самосвідомість породжує індивідуальну свідомість кожної людини, яка
охоплює весь духовний світ особистості.

Більш детально розглянемо правову свідомість, її правосвідомість юриста
входить його професійне мислення, фахов знання. Але професійні знання ще
не визначають змісту правосвідомості юриста. Важливу роль тут відіграють
певні власні критерії, оцінки, серед яких слід виділити емоційний стан
юриста, його ставлення до права.

А тепер згадаємо про внутрішній імператив, службового обов’язку. Як
відомо, він не підвладний чужим нормам, керується перш за все
загальнолюдськими цінностями. Тобто юрист чинить ;;а велінням серця, але
при цьому спрацьовує ставлення до правових норм та багато інших
чинників. Все це відповідає одній із функцій юридичної деонтології.

Ця функція вимагає виділити тут зовнішні та внутрішні структурні
елементи індивідуальної правосвідомості юриста.

До зовнішніх належать:

1) правові знання;

2) повага до права, до закону на основі правових переконань;

3) соціально-правова актуальність особи. До внутрішніх компонентів
належать:

1) інтелектуальні (раціональні) процеси і стани;

2) емоційні процеси і стани;

3) вольові процеси і стани.

Вже вказувалося, що на сьогодні видано шість підручників різних авторів
з деонтології, і всі вони різні. Прихильниками такої класифікації є
Біленчук і Сливка (автори підручників). Далі пояснимо, що вони розуміють
під станом.

Отже, правосвідомість юриста повинна мати професійний характер, а
професійний характер є складовим елементом усієї правової системи в
державі.

Основні поняття

Професійна діяльність юриста, свідомість, професійне мислення юриста,
самосвідомість, правосвідомість юриста.

Необхідно залам ятати

Свідомість — це вищий рівень психологічного відображення людиною
дійсності, її реалізація у вигляді узагальнених образів і понять.

Самосвідомість є вищою формою свідомості, випливає із свідомості і
означає усвідомлення людиною самої себе у суспільстві. Самосвідомість
породжує індивідуальну свідомість кожної людини, яка охоплює весь
духовний світ особистості.

Правосвідомість юриста — професійне мислення юриста, його професійні
знання, які формуються за певними власними критеріями, оцінками з
урахуванням емоційного стану юриста, його ставлення до права.

МОДУЛЬ 2. Значення та вплив деонтологічної правосвідомості на розвиток і
формування професійної культури юриста

2.1. Поняття деонтологічної, загальної і юридичної правосвідомості Перш
ніж почати з’ясовувати, що ж таке деоитологічна правосвідомість, давайте
визначимо, де саме ми знаходимося на шляху вивчення всіх аспектів
юридичної деонтології. Згадайте формулювання поняття “юридична
деонтологія”.

З особистими і професійними якостями юриста ми розібралися окремо. В
цьому модулі визначимося з вимогами до цих якостей, а також /з системою
формування цих якостей. Якості, притаманні юристу, також стали в нагоді
при вивченні різних культур, які є складовими елементами професійної
культури, про яку також йтиметься в цьому модулі.

Отже, правова діяльність безпосередньо залежить від рівня професійної
підготовки, правової культури працівника, його морального обличчя в
цілому.

Але кожен юрист має своє індивідуально-правсіве поле. І тому дії та
вчинки юриста випливають із його власних правових поглядів, які залежать
від обставин, психічного стану, отримання певних знань тощо. І все це є
необхідною умовою формування деонтологічної правосвідомості.

Таким чином, можна зробити висновок, що деонтології/на правосвідомість —
це інтелектуальна власність юриста, оскільки вона пов’язана з інтелектом
та моральними принципами; це конкретизація його правосвідомості.

Виходячи із сутності самої деонтології, можна сказати, що деон-тологічна
правосвідомість характеризується так званою юридичною евристикою. Інакше
кажучи, юрист щоразу приходить до нового висновку у процесі розгляду
юридичних справ. І тому, що це неповторний індивідуальний вияв загальної
праеіосвідомості в конкретних умовах, її (правосвідомість) й називають
деонтологічною.

Отже, деонтологічна правосвідомість конкретизує загальну правосвідомість
і є надзвичайно актуальною при загостренні правових почуттів юриста,
який діє у правовому полі. І щоб це стало зрозумілим, слід виділити
стадії’загально/’ правосвідомості — теоретичну, практичну, досконалу. На
першій стадії у юриста формується теоре-. тична правосвідомість; на
другій стадії (під впливом професійної соціалізації в процесі практичної
діяльності) юрист формує таку правосвідомість, якої вимагає життя; третя
стадія пов’язана з великим досвідом юридичної роботи.

Юридична правосвідомість, в свою чергу, теж має три стадії:

неочікувано-раптову; очікувано-раптову і постійну.

Пояснимо. Юрист-початківець потрапляє в ситуацію, коли він не очікує
моменту вияву своєї правосвідомості, і, як правило, до таких дій він не
готовий. Проте друга стадія передбачає сподівання на такі прояви, і
юрист заздалегідь готується до такої ситуації, навіть про всяк випадок.
Третя стадія відображає той факт , коли юриста не можна нічим здивувати
у професійній діяльності. Рівень його правосвідомості має вже
енциклопедичний характер.

Тобто можна сказати, що вияви деонтологічної правосвідомості є
своєрідним “вибухом” у діяльності юриста, це дія мозку з використанням
великої енергії.

Безумовно, всі ці стадії і “вибух” Грунтуються на принципах
індивідуальності і неповторності.

2.2. Взаємозв’язок деонтологічної правосвідомості і професійної культури
юриста

Отже, з одного боку, можна сказати, що велике значення у формуванні
деонтологічної правосвідомості має професійна культура як результат
професіоналізму, розуміння правових явищ, переконання у цінності права,
інтелект юриста тощо.

Але, крім розглянутих шляхів формування деонтологічної правосвідомості
юриста, існують і інші — поліпшення економічного становища суспільства,
соціально-побутових умов і соціальної захищеності, розвиток суспільної,
політичної та інших видів свідомості, підвищення значення релігійних,
культурних і моральних цінностей, піднесення рівня національного духу
права та деякі інші шляхи. І тут перш за все слід сказати про авторитет
права.

І треба зазначити, що, незважаючи на всі негаразди в нашому суспільстві,
право все більше проникає в систему соціальних зв’язків, втягуючи все
більшу кількість людей у багатогранні правові відносини, завдяки чому
підвищується роль захисників права, тобто юристів. Почали вирішуватися
деякі проблеми морального характеру. Наприклад, скасування смертної
кари. Спірною на сьогодні є проблема визнання особистого права на
смерть. Обговорюється така проблема, як легалізація сексуальних меншин.
Багато проблем морального характеру та інші соціальні проблеми чекають
свого юридичного вирішення. Це об’єктивний процесі

І саме у деонтологічних проявах зароджується нова правова думка, яка
надалі вимагає нормування.

Але, на жаль, в нашому суспільстві існують різні соціальні Відхилення.

2.3. Соціальні відхилення у діяльності юристів як один із негативних
факторів впливу на професійну культуру юриста

Соціальні відхилення — це порушення існуючих правових, політичних,
етичних, естетичних та інших соціальних норм.

У діяльності юристів найчастіше трапляються такі відхилення від правових
норм (правопорушення), як хабарництво, зловживання службовим становищем,
безвідповідальність.

Серед неправових відхилень часто зустрічаються грубість,
неврівноваженість, надмірна самовпевненість, користолюбство, кар’єризм,
протекціонізм, бюрократизм, пияцтво. Ці найбільш поширені соціальні
відхилення у юристів називають професіональними деформаціями.

Основні фактори, які викликають соціальні відхилення, це:

1) Юридичні— неурегульованість чи нечітка урегульованість суспільних
відносин, відсутність послідовності, логічності прийнятих нормативних
актів, їх суперечливість, що підриває віру в якість законів (наприклад,
нормативні акти про податки неконкретні, неповні, казуїстичні, часто
змінюються).

2) Економічні — процес руйнації старого господарського організму
випереджає становлення української економіки. Відсутність стимулювання
якісної роботи, невдала адаптація в новій економічній обстановці
викликають апатію, агресивність; має місце побічна матеріальна вигода з
юридичної справи. На жаль, є такі юристи, що консультують підприємців не
на користь законних дій, а дають поради, як порушувати, “обходити”
закони, скажімо, не платити податки, “відмивати” гроші тощо.

3) Організаційні— погана організація роботи; слабкий контроль
вищестоящих інстанцій; безвідповідальність у доборі кадрів; недостатні
заходи з підвищення кваліфікації працівників.

4) Інтелектуальні — недостатній рівень правової, етичної, політичної,
естетичної культури.

5) Соціально-психологічні— вроджені недоліки виховання.

6) Соціально-ціннісні — стійке порушення ціннісних орієнтацій тих верств
чи груп населення, до яких належить юрист.

Для подолання всіх цих соціальних відхилень необхідно ліквідувати
причини, які їх викликали.

Враховуючи всі особливості деонтологічної правосвідомості в цілому,
можна сказати, що деонтологічна правосвідомість значно випереджає саме
право, вона є ідейним джерелом права і призначена для вирішення складних
і відповідальних життєвих завдань.

З огляду на особу юриста деонтологічна правосвідомість відображає рівень
його підготовки, стан практичного досвіду і навіть моральних та
професійно-моральних якостей.

Отже, деонтологічна правосвідомість прямо впливає на розвиток і
формування професійної культури. Йдеться про професійне ставлення до
норм прйЕіа, про високе професійне вміння, про професійний етикет і
такт, а також про наукову організацію своєї праці. Тут деонтологічна
прсівосвідомість приносить неоціненну користь.

Юристу для здійснення своїх професійних обов’язків необхідно не тільки
знати право, дотримуватися вимог законодавства, складати документи, а ще
й вільно і красиво викладати свої думки, знати історію, філософію,
політику, ввічливо та уважно спілкуватися з громадянами, елегантно
одягатися тощо. Тобто володіти більш значною системою духовних
цінностей, які складають поняття загальної культури особи.

2.4. Суть і структура професійної культури юриста

Поняття “професійна культура” взагалі включає в себе результати трудової
діяльності, які обумовлені високим ступенем професійної моралі та
загальноприйнятими нормами поведінки.

Особливостю професійної діяльності юриста є те, що його службові функції
здійснюються при строгому дотриманні вимог закону, права. Юрист
повсякденно має справу з тлумаченням і застосуванням норм права в
органічному взаємозв’язку з нормами моралі. Професійна моральність
юриста невід’ємна від суспільної моралі, а являє собою її конкретизацію
стосовно юриспруденції. Норми професійної діяльності юриста — це
складова частина загальної системи моралі;

вони відображають принципи справедливості, гуманності, служіння закону.

Професійна етика юриста спирається на регулятивні можливості моралі у
взаємодії з правом, більшість принципів і норм якого мають безпосередній
моральний зміст. Вимоги професійної моралі правни-ка, правозахисника
знаходять вираз у різноманітних кодексах і перш за все у Циііільнсму
кодексі, Кримінальному кодексі, Цивільно-процесуальному і
Кримінально-процесуальному кодексах.

Так, скажімо, у зв’язку з презумпцією невинуватості у практичній
діяльності юриста виникає низка питань етичного характеру. Підозрюваний,
обвинувачений ще не є злочинцем. Ніхто не може бути визнаний винним у
скоєнні злочину, а також підлягати кримінальному покаранню інакше, як за
рішенням суду. Це правове положення, принцип має велике моральне
значення і випливає з визнання гідності людини, її права на повноцінне
життя. Обвинувачений не вважається винним, поки це не буде доведено у
встановленому законом порядку. Презумпція невинуватості у Кримінальному
кодексі попереджує юристів, які займаються конкретною справою, про
недопустимість свавілля.

Отже, професійна культура юриста – це результат професіоналізму,
розуміння правових явищ, переконання у цінності права, які обумовлені
науковою організацією праці, інтелектом правника, юридичною мораллю,
психологічним та педагогічним умінням і службовим етикетом.

Це визначення дає можливість окреслити компоненти професійної культури
юриста.

Тобто професійна культура юриста має свою структуру, і в цій структурі
виділяють: духовну, моральну, психологічну, етичну, естетичну, правову,
політичну, а також національну та інші культури — інформаційну,
економічну тощо.

Всі ці складові професійної культури повинні належати одному фахівцю.

Найбільш вдало і компактно поняття професійної культури дається в
підручнику Біленчука П.Д. і Сливки С.С. “Правова деонтологія” стор.
72-81.

Основні поняття

Деонтологічна правосвідомість, професійна культура юриста.

Необхідно запам’ятати

Деонтологічна правосвідомість – це інтелектуальна власність юриста,
оскільки вона пов’язана з його інтелектом та моральними принципами і
кожного разу в процесі розгляду юридичних справ має неповторний вияв
загальної правосвідомості.

Професійна культура юриста – це результати професіоналізму, розуміння
правових явищ, переконання у цінності права, які обумовлені науковою
організацією праці, інтелектом правника, юридичною морал-лю,
психологічним та педагогічним умінням і службовим етикетом.

МОДУЛЬ 3. Службовий обов’язок юриста та професіограми юридичних
професій.

3.1. Службовий обов’язок та види службового обов язку юриста

Під обов’язком слід розуміти певну систему принципів, конкретний перелік
дій, доручень, які покладені на когось, за невиконання яких передбачена
певна відповідальність.

Службовий обов’язок юриста – це система необхідних, самостійних правових
дій у різних правових явищах, пов’язаних з моральною свідомістю,
чуйністю, великою внутрішньою потребою служіння своєму народові.

Яку б посаду не займав юрист, він завжди повинен пам’ятати, що атмосфера
поваги до людини повинна панувати у кожній установі. Юрист, який працоє
на державній службі і виконує функції слідчого, прокурора, судді, або
займає інщі посади у державному апараті, усвідомлює, що від якості його
діяльності залежить авторитет держави.

Обов’язок юриста реалізується у формі як добровільного, так і
примусового викозистання і дотримання приписів правових норм. Приписи
можуть встановлюватись державою, трудовим колективом, громадськістю, а
також самим юристом (його внутрішнім переконанням і спонуканням).

На основі цього можна виділити такі види обов’язків, що певною мірою
стосуються юридичної діяльності: національний, суспільний, державний,
юридичний, громадський, моральний, духовний, трудовий, професійний,
службовий, функціональний, особистий (персональний) та ін.

Національний обов’язок — це система узаконених принципів буття
української нації, її менталітету, які правник повинен захищати у
процесі правоохоронної діяльності.

Суспільний обов’язок — це система суспільних принципів, які
характеризують готовність юриста обстоювати суспільні інтереси в ім’я
нормальної життєдіяльності громадян.

Державний обов’язок юриста — це система принципів влади, відображених у
Е.имогах до юристів як представників державного органу виконавчої та
судової влади для застосування і реалізації законів та інших
законодавчих актів з питань юридичної діяльності згідно Закону України
“Про державну службу”.

Юридичний обов’язок — це система правових принципів, які використовує
юрист при розгляді сутності правового явища, щоб встановити істину і
покарати винну особу.

Громадський обов язок — це система моральних принципів, відображення у
вимогах до впровадження у практику юридичних норм через призму особистих
якостей правника, його моральної свідомості на основі обов’язкового
внутрішнього спонукання. В даному випадку на юриста обов’язки
покладаються відповідними громадськими (добровільними) організаціями.

Духовним обов язком юриста можна вважати необхідність набуття ним
певного мінімуму всебічних знань для розвитку його загального
світогляду, ерудиції та становлення особистості.

Трудовий обов язок юриста — це усвідомлення ним необхідності здійснення
розумових зусиль у систематичній і наполегливій праці на благо народу.

Визначення перелічених видів допоможе з’ясувати, що ж таке | професійний
обов’язок, а , відтак, і службовий обов’язок юриста. і Професійний
обов’язок юриста — це система професійно-юридичних принципів, яка
характеризується готовністю працювати у правоохоронних органах,
сумлінним ставленням до виконання завдань, які висунуто перед юридичними
службами (об’єктивний аспект), і глибоким усвідомленням необхідності
його професійних дій для захисту законних прав та свобод громадян
(суб’єктивний аспект).

У період перебування на роботі у юриста виникає вже не професійний, не
юридичний, а, перш за все, службовий обов’язок.

Різновидом службового обов’язку є функціональний обов’язок.

Функціональний обов’язок виникає під час виконання якоїсь конкретної
функції, ролі. Цих функцій на юридичній службі доволі багато, тому що
вони досить звужені, конкретні.

3.2. Закріплення службового обов’язку юриста у відповідних законодавчих
актах.

Юристи різних спеціальностей виконують свій службовий обов’язок на
основі відповідних принципів.

Так, у Законі України “Про адвокатуру”(ст.7.) визначені службові
обов’язки адвоката. Згідно з цією нормою, він зобов’язаний неухильно
дотримуватися вимог чинного законодавства, використовувати всі
передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та
юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду
особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого
на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

В цьому законі йдеться й про інші обов’язки адвоката.

А в деонтологічному кодексі правил здійснення адвокатської діяльності
адвокатів Європейського Союзу, наприклад, є норма, яка так і називається
“ДоЕ.іра і моральна недоторканість”, в якій визначається, що довіри не
може бути, коли є сумніви в чесності, порядності, справедливості чи
щирості адвоката. Названі властивості є професійно обов’язковими.

На певних принципах і засадах побудовані також службові обов’язки
суддів. Їх визначає Закон України “Про статус суддів”. Основні вимоги
службового обов’язку їх визначено у ст. 6 Закону. Згідно з цією статтею,
суддя зобов’язаний при здійсненні правосуддя дотримуватись Конституції
та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об’єктинний
розгляд судових справ з дотриманням установлених законом термінів.

Отже, різні види службових обов’язків різних видів юридичної діяльності
визначають певні законодавчі акти.

Так, Закон України “Про державну службу” регламентує діяльність осіб,
які працюють на державній службі. Державна служба в Україні— це
професійна діяльність осіб, як/ займають посади в державних органах та
їх апараті’ щодо практичного виконання завдань і функцій держави та
одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є
державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Юристи, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної
служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та деяких
інших органах, вважаються державними службовцями.

Закон України “Про державну службу” визначає, що державна служба
грунтується на таких основних принципах.

– служіння народу України;

– демократизму і законності;

– гуманізму і соціальної справедливості;

– пріоритету прав людини і громадянина;

– професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості
справі;

– персональної відповідальності за виконання службових обов’язків
і дисципліни;

– дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і
регіонального самоврядування;

– дотримання прав підприємств, установ і організацій, об’єднань
громадян.

А стаття 5 цього Закону визначає деонтологічні норми — етику поведінки
державного службовця. Згідно з цією статтею, він повинен:

– сумлінно виконувати свої службові обов’язки;

– шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників,
дотримуватися високої культури спілкування;

– не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної
служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

В цьому Законі (ст. 10) визначені і основні службові обов’язки державних
службовців:

– додержання Конституції України та інших актів законодавства України;

– забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів
відповідно до їх компетенції;

– недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;

– безпосереднє виконання покладених на них службових обов’язків,
своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб,
розпоряджень і вказівок своїх керівників;

– збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм
відома під час виконання обов’язків державної служби, а також іншої
інформації, яка згідно із законодавством не підлягає розголошенню;

– постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення
професійної кваліфікації;

– сумлінне виконання своїх службових обов’язків, ініціатива і творчість
у роботі.

Конкретні обов’язки державних службовців визначаються на основі типових
кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та
інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних
органів у межах закону та їх компетенції.

Отже, юридична деонтологія надає чільне місце проблемам службового
обов’язку. Адже що професійна діяльність юриста найбільше
конкретизується сумлінням, сформованим для себе обов’язком, який має
назву внутрішнього імперативу службового обов’язку. У цьому полягає сенс
вивчення такої дисципліни, як юридична деонтологія.

3.3. Деонтологічна характеристика професійної діяльності юриста за
допомогою професіограм

Кожна професія, крім загальних вимог, висуває до юриста (прокурора,
нотаріуса, адвоката судді та ін.) специфічні вимоги. Вони включаються в
Професіограми (моделі) спеціалістів і є частиною юридичної деонтології.

Професіограма — це опис відносно стійких (стабільних) властивостей
особи, необхідних для ефективної професійної діяльності.

У професіогсамах юридичних професій виділяють основні напрями
професійної діяльності юриста, про які вже йшлося, коли розглядалися
види юзидичної діяльності: соціальний, пошуковий, реконструктивний,
комунікативний, організаційний, засвідчувальний.

Соціальний — виражається в необхідності приймати соціальне значимі
рішення в процесі тлумачення і реалізації правових норм, виступати
захисником прав і законних інтересів громадян, організатором боротьби з
правопорушеннями на дорученій ділянці, включаючи їх профілактику,
проведення правової пропаганди серед населення, а також перевиховання
злочинця.

Пошуковий — полягає в застосуванні юристом професійних навичок щодо
встановлення фактів, що мають юридичне значення, у зборі інформації,
необхідної для вирішення юридичних справ.

Реконструктивний— полягає в аналізі та узагальненні всієї зібраної
юристом інформації з юридичної справи з метою відтворення уявної моделі
ситуації, шо потребує правової оцінки.

Комунікативний— відбиває сторони професійної діяльності юриста,
пов’язані з постійним спілкуванням з людьми — колегами, клієнтами,
учасниками справи; всіма тими, хто має відношення до справи.

Організаційний — передбачає ефективну реалізацію юристом посадових
повноважень, що виражається у вольових діях щодо організації власної
праі-.і і ввіреного йому колективу.

Засвідчувальний передбачає такі аспекти (сторони) професійної діяльності
юриста:

– розвинута письмова мова;

– здібності шпидко узагальнювати інформацію:

– вміння правильно документально оформити правові акти: рішення,
постанову, протокол, вирок тощо.

Отже, визначивши характерні риси практичної діяльності юриста, можна
розробити професіограму (модель) юриста.

3.4. Професіограми юридичних професій

Якщо взяти, наприклад, професіограму слідчого, то це буде складна
ієрархічна структура, в якій усі сторони професійної діяльності, а також
особисті якості, навички й уміння взаємопов’язані.

В основі Професіограми слідчого лежить пошукова сторона діяльності, яка
реалізує намагання розкрити злочин і проявляється в збирання необхідної
інформації для вирішення професійних задач.

На цьому етапі слідчий:

1) відшукує й фіксує сліди скоєного злочину (разом з експертом-
криміналістом);

2) проводить обшук із метою виявлення слідів знарядь злочину, речей і
цінностей, добутих злочинним шляхом, а також інших предметів і
документів, що мають значення для справи, за наявності достатніх даних
про місце або конкретну особу, яка скоїла злочин;

3) вилучає труп із місця поховання для судово-медичного дослідження з
метою уточнення визначених даних (ексгумація трупа);

4) робить виїмку предметів і документів, що мають значення для справи,
при наявності точних даних про особу або місце їх перебування;

5) винаходить джерела доказів — направляє вимогу (письмовий запит) особі
або організації; відображає факт доставки об’єкта й індивідуальні ознаки
витребуваного об’єкта у матеріалах справи; приєднує об’єкт до справи та
ін.

Пошукова сторона діяльності слідчого має особливе значення. Оглядаючи
місце злочину, слідчий шукає відповіді на питання, що трапилось, які
сліди залишились після цієї події.

Для правильного розв’язання цих завдань важливе значення мають особисті
якості слідчого: в першу чергу, це знання дисциплін
кримінально-процесуального циклу (кримінального права, кримінального
процесу і криміналістики), навички слідопита (пошук і фіксаціяслідів,
механізм їх утворення і зв’язок із злочинами), професійний і життєвий
досвід.

У процесі комунікативної діяльності слідчий повинен отримати необхідну
інформацію для розкриття злочину від людей шляхом спілкування з ними.

Під час допиту від допитуваного отримується інформація про злочин. З
психології і тактики допиту, майстерність, яка проявляється в
професійному вмінні й навичках ведення допиту.

Слідчий повинен вміти організувати свій психічний стан, керувати своєю
волею, а також у рамках закону керувати емоціями допитуваного.

Засвідчувальний етап вимагає від слідчого вміння письмово передавати
фактичний матеріал, свою точку зору, вміти правильно скласти протокол,
постанову тощо.

На наступному етапі слідчий виступає як організатор розслідування.
Приймаючи відповідні рішення, він намагається їх реалізувати, при цьому
виступає як організатор діяльності багатьох людей. Практична робота
вимг.гає від нього особливої зібраності, точності й організованості.

На наступному рівні знаходиться реконструктивна сторона діяль-ності
слідчого, під час якої відбувається обробка інформації й прийняття
рішення. вііжлие.є значення на цьому рівні має загальний та фаховий
інтелект слідчого. Сучасний слідчий повинен володіти не тільки
фундаментальними юридичними науками, але й спеціальними прикладними
науками — із тому числі педагогікою, бухгалтерським обліком, судовою
балістикою тощо.

Ще один важливий аспект професіограми слідчого — соціальний.

Він виражається в тому, що слідчий:

1) притягає до відповідальності осіб, що скоїли суспільне небезпечні
діяння;

2) проводить профілактику правопорушень, з’ясовує причини та умови
злочинності;

3) сприяє відновленню порушених прав і свобод та інтересів фізичних і
юридичних осіб, що охороняються законом.

Соціальний аспект слідчої роботи вимагає від слідчого таких особистих
якостей:

– підвищеного і розвинутого почуття справедливості (“Законним може бути
тільки справедливе рішення. Несправедливість не може бути законною”);

– непримиренного ставлення до злочинності в будь-яких її проявах;

– гуманізму;

– безкомпромісності;

– здатності поставити себе на місце іншого.

В цьому посібнику, як приклад, дається професіограма слідчого. З іншими
профес ограмами можна ознайомитись у підручниках, зокрема, у підручнику
О.М.Бандурка, О.Ф.Скакун “Юридична деонтологія”, стор. 292-323.

Підвищення якості праці юриста неможливе без урахування індивідуальних
особливостей його особи і відповідності особистих якостей об’ктивним
вимогам професій.

Професіограми різних професій є орієнтиром для підготовки
юриста-спеціаліста, а також зразком для практикуючого юриста в сфері
правовозастосування, правоохоронної й контрольно-наглядової діяльності
держави.

Тест-тернінг до рівня З

1. Чим відрізняються норми духовного права від юридичних норм?

2. Чи всі з названих елементів є структурними елементами духовної
культури юриста?

а) інтелектуальне осмислення історії, традицій свого народу;

б) знання філософії законів Всесвіту;

в) релігієзнавство;

г) дотримання норм етики;

д) використання загальнолюдських цінностей є) усвідомлення
національно-політичної ідеї.

3. Які ви знаєте принципи духовної культури?

4. Назвіть найважливіші функції духовної культури.

5. Чому духовна культура, як і всі культури, вважається складовою
професійної культури?

6. Як ви розумієте наступне: національна культура — це душа народу?

7. Чи всі з названих елементів є складовими елементами національної
культури юриста?

а) національне мислення;

б) державна українська мова;

в) знання джерел позитивного права;

г) ставлення до національної безпеки й виконання національного
обов’язку;

д) духовне піднесення.

8. Який зміст можна вкладати в поняття «національна культура юриста»?

9. Чи можна вважати національним обов’язком юриста зазначене нижче?

а) поліпшення мовної ситуації в Україні;

б) розвиток конструктивного націоналізму;

в) боротьбу з “українським буржуазним націоналізмом”;

г) формування національної свідомості у себе й у оточення;

д) розвиток української національної культури.

10. Чому національна культура, як і всі культури, вважається складовою
професійної культури?

11. Як Н.Макіавеллі характеризує політику?

12. Чи всі з названих елементів є елементами політичної системи
суспільства?

а) суб’єкти (нзсії) політики;

б) державні підприємства й установи;

в) політичні норми та принципи;

г) політичні відносини (стосунки);

д) матеріальні суспільні відносини;

є) політичні погляди;

ж) політична :відомість та культура. 13. До структури політичної
культури входить:

а) оволодіння політичними знаннями;

б) широка інсзормованість про політичне життя суспільства, його
політичні ідеї і цінності, політичні права й обов’язки громадян тощо;

ваші варіанти: в); г); д); є); ж).

14. Виділіть ;і наведеного окремо принципи політичної культури юриста й
окремо функції політичної культури юриста:

формування громадянської культури юриста; державотворча ідеологія;
політична оцінка результатів юридичної діяльності; ідейність;

вироблення політичної орієнтації у виконанні службового обов’язку;

духовність і моральність; запобігання деформації політичної свідомості
юриста; культура діалогу; розвиток української політико-правової думки;
політичний імунітет; упорядкування політико-юридичних культурних
процесів; сзормування української політичної еліти; логічність,
справедливість.

15. Які з названих якостей відносяться до системи моральних цінностей?

а) культура спілкування;

б) сукупність стійких знань про добро, зло, справедливість,
несправедливість;

в) стиль поведінки;

г) сукупність стійких знань про наявність певних норм та принципів
моралі;

д) морально-чуттєве ставлення до випадків порушення принципів моралі;

є) національне мислення;

ж) готовність стати на захист основних моральних ідеалів та особистими
діями втілювати їх у практику життя.

16. Знайдіть відповідники до наступних понять:

а) абсолютні моральні норми;

б) відносні моральні норми

(елементарні, практично-дійові; вищі, теоретичні, ідеальні).

17. Назвіть найбільш вагомі моральні якості юриста:

а) розвинуте почуття обов’язку, особистої відповідальності за справу;

б) скромність у спілкуванні;

в) готовність до самопожертви;

ваш/варіанти: г); д); є); ж); з); і).

18. Дайте визначення поняттю “моральна культура юриста”

19. На основі різних визначень поняття “правова культура юриста,
запропонованих у різних підручниках, сформулюйте своє визначення цього
поняття.

20. Чим відрізняється правова культура світового (або європейського)
співтовариства від правової культури конкретного суспільства
(національної правової культури)?

21. Висловіть свої міркування щодо динаміки: свідомість — почуття,
свідомість — поведінка, почуття — поведінка, свідомість —дія.

22. Правосвідомість юриста містить:

а) професійне мислення юриста, ;

б) емоційний стан юриста;

ваші варіанти: в); г); д).

23. Виділіть з наведеного окремо внутрішні структурні елементи
індивідуальної правосвідомості юриста й окремо — зовнішні:

повага до права, до закону на основі правових переконань; правові
знання; інтелектуальні (раціональні) процеси і стани; соціально-правова
актуальність особи; вольові процеси і стани; емоційні процеси і стани.

24. Які внутрішні та зовнішні сили спонукають юриста до виконання
службового обов’язку?

25. Які основі аспекти (сторони) виділяються у професіогра-мах юридичних
професій?

Додаток до блоку 3 рівня З

2.1. Мислення допомагає людині орієнтуватися в навколишньому світі, тому
що використовує набуті раніше узагальнення в ситуації, що змінилася, а
професійне мислення юриста формується завдяки інформаційно-правовій
насиченості, що склалася завдяки установкам професійного призначення,
тобто це узагальнена орієнтація в конкретних професійно-правових
ситуаціях дійсності.

2.2. Професійну діяльність юриста характеризують такі категорії:

професійна орієнтація, професійне самоутвердження, професійна
майстерність, талант соціальні почуття, професіоналізм, продуктивна
діяльність.

2.3. Дії та вчинки юриста повинні випливати з його власного поля
правових поглядів, які залежать від обставин, психічного стану,
отримання певних зна-іь та багатьох інших проявів. Деонтологічна
правосвідомість конкретизує загальну правосвідомість і є надзвичайно
актуальною при загостренні правових почуттів юриста, який діє у
правовому полі. Саме у деонтологічних проявах зароджується нова правова
думка, а надалі ця думка вимагає нормування.

2.4. Спочатку це загальні стадії: теоретична, практична, досконала. На
першій стадії у юриста формується теоретична правосвідомість;

на другій стадії (під впливом професійної соціалізації, в процесі
практичної діяльності) юрист формує таку правосвідомість, якої вимагає
життя; третя стадія пов’язана з великим досвідом юридичної роботи.
Юридична правосвідомість, в свою чергу, теж має три стадії:
неочіку-вано-раптова; очікувано-раптова й постійна.

2.5. Професійна культура, як результат професіоналізму, розуміння
правових норм, інтелекту тощо, має велике значення у формуванні
деонтологіч -юї правосвідомості.

2.6. Оскільки професійна культура юриста об’єднує всі види культур особи
юриста, то всі принципи та функції цих видів культури належать також і
професійній культурі. На основі різних якостей юриста всіх видів
культури формується професійна культура юриста.

2.7. Це детальний опис конкретної професії. В цьому описі відображаються
відносгіо стійкі (стабільні) властивості особи, необхідні для ефективної
професійної діяльності.

2.8. Суть розшукової сторони слідчого полягає у виділенні з
навколишнього середовища важливої інформації (наявність слідів злочинця,
виявлення слідів знарядь злочину, зброї та ін.), яка дає можливість
достовірно відтворити події злочину.

2.9. У соціальній сфері діяльності для всіх юристів повинні бути
характерні такі якості: намагання встановити істину, справедливість,
гуманність, чесність.

Додаткові матеріали до посібника

Загальна декларація прав людини

Генеральна Асамблея 00Н (від 10 грудня 1948 року) (витяг)

Преамбула

Беручи до уваги, що визнання гідності, яка властива всім членам людської
сім’ї, і рівних та невід’ємних їх прав є основою свободи, справедливості
та загального миру: і

беручи до уваги, що зневажання і нехтування правами людини призвели до
варварських актів, які обурюють совість людства, і що створення такого
світу, в якому люди будуть мати свободу слова і переконань і будуть
вільні від страху і нужди, проголошено як високе прагнення людей; і

беручи до уваги, що необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону
з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до
останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення; і

беручи до уваги, що необхідно сприяти розвиткові дружніх відносин між
народами; і

беручи до увг.ги, що народи Об’єднаних Націй підтвердили в Статуті свою
віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи і в
рівноправність чоловіків і жінок та вирішили сприяти соціальному
прогресові і поліпшенню умов життя при більшій свободі; і

беручи до уваги, що держави-члени зобов’язались сприяти у
співробітництві з Організацією Об’єднаних Націй загальній повазі і
додержанню прав людини і основних свобод; і

беручи до уваги, що загальне розуміння характеру цих прав і свобод має
величззне значення для повного виконання цього зобов’язання;

Генеральна Асамблея проголошує цю

Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні
прагнути і»сі народи і всі держави з тим, щоб кожна людина і кожний
орган суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом
освіти сприяти поважанню цих прав і свобод і за безпеченню, шляхом
національних і міжнародних прогресивних заходів, загального і
ефективного визнання і здійснення їх як серед народів держав-членів
Організації, так і серед народів територій, що перебувають під їх
юрисдикцією.

Стаття 1

Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах.
Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до
одного в дусі братерства.

Стаття 2

Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією
Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії,
політичних або інших переконань, національного чи соціального
походження, майнового, станового або іншого становища.

Крім того, не повинно проводитися ніякого розрізнення на основі
політичного, правового або міжнародного статусу країни або території, до
якої людина належить, незалежно від того, чи є ця територія незалежною,
підопічною, несамоврядованою або як-небудь інакше обмеженою у своєму
суверенітеті.

Стаття З

Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту
недоторканність.

Стаття 4

Ніхто не повинен бути в рабстві або у підневільному стані; рабство і
работоргівля забороняються в усіх їх видах.

Стаття 5

Ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або
такого, що принижує його гідність, поводження і покарання.

Стаття 6

Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її
правосуб’єктності.

Стаття 7

Всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на
рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої
б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то
не було підбурювання до такої дискримінації.

Стаття 8

Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними
національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй
конституцією або законом.

Стаття 9

Ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання.

Стаття 10

Кожна людина, для визначення її прав і обов’язків і для встановлення
обгрунтзваності пред’явленого їй кримінального обвинувачення, має право,
на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно
і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім
судом.

Стаття 11

1. Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися
невинюю доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку
шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі
можливості для захисту.

2. Ніхто не може бути засуджений за злочин на підставі вчинення
будь-якого діяння або за бездіяльність, які під час їх вчинення не
становили злочину за національними законами або за міжнародним правом.
Не може також накладатись покарання тяжче від того, яке могло бути
застосоване на час вчинення злочину.

Стаття 14

Кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах
і користуватися цим притулком.

Це право не може бути використане в разі переслідування, яке в дійсності
грунтується на вчиненні неполітичного злочину, або діяння, що суперечить
цілям і принципам Організації Об’єднаних Націй.

Стаття 15

1. Кожна людина має право на громадянство.

2. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права
змінити своє громадянство.

Стаття 18

Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право
включає сЕіободу змінювати свою релігію або переконання і свободу
сповідувати свою релігію або переконання як одноособове, так і разом з
іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і
виконанні релігійних та ритуальних обрядів.

Стаття 19

Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення;
це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та
свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими
засобами і незалежно від державних кордонів.

Стаття 21

1. Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною
безпосередньо або через вільно обраних представників.

2. Кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй
країні.

3. Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна
виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні
провадитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного
голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу
голосування.

Стаття 22

Кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення і
на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного
розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за
допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та
відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

Стаття 26

1. Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною,
хоча б початкова і загальна. Початкова освіта повинна бути обов’язковою.
Технічна і професійна освіта повинна бути загальнодоступною, а вища
освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей
кожного.

2. Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і
збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна
сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами,
расовими або релігійними групами і повинна сприяти діяльності
Організації Об’єднаних Націй по підтриманню миру.

3. Батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх
малолітніх дітей.

Стаття 27

1 Кожна людина має право вільно брати участь у культурному житті
суспільства, втішатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і
користуватися його благами.

2. Кожна людина має право на захист її моральних і матеріальних
інтересів, що є результатом наукових, літературних або художніх праць,
автором яких вона є.

Стаття 28

Кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому
права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю
здійснеі-і.

Стаття 29

1. Кожна людина має обов’язки перед суспільством, у якому тільки й
можливий вільний і повний розвиток її особи.

2. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати
тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою
забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та
забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і
загального добробуту ч демократичному суспільстві.

3. Здійснення цих прав і свобод ні в якому разі не повинно суперечити
цілям і принципам Організації Об’єднаних Націй.

Стаття ЗО

Ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій
державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою
діяльністю сібо вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод,
викладених у цій Декларації.

Генеральна Асамблея 00Н 10 грудня 1948 року прийняла і проголосила
Загальну декларацію прав людини. (Док.ООН/РЕ8/217 А)

Конвенція про захист прав людини та основних свобод

(Рим, 4.ХІ.1950) (витяг)

Уряди держав-членів Ради Європи, які підписали цю Конвенцію, беручи до
уваги Загальну декларацію прав людини, проголошену Генеральною Асамблеєю
Організації Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року, враховуючи, що ця
Декларація має на меті забезпечити загальне та ефективне визнання і
дотримання прав, які в ній проголошені, враховуючи, що метою Ради Європи
є досягнення більшого єднання між її членами і що одним із засобів
досягнення цієї мети є забезпечення і подальше здійснення прав людини та
основних свобод, знову підтверджуючи свою глибоку віру в ті основні
свободи, які складають підвалини справедливості і миру в усьому світі і
які найкращим чином забезпечуються, з одного боку, завдяки дієвій
політичній демократії, а з іншого боку, завдяки загальному розумінню і
дотриманню прав людини, від яких вони залежать, сповнені рішучості, як
уряди європейських країн, що є однодумцями і мають спільну спадщину
політичних традицій, ідеалів, свободи та верховенства права, зробити
перші кроки до колективного забезпечення певних прав, проголошених у
Загальній декларації, домовилися про таке:

Стаття 1 (1)

Зобов’язання поважати права людини

Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою
юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.

Розділ 1 (1)

Права і свободи

Стаття 2 (1)

Право на життя

1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути
умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання вироку суду, винесеного
після визнання його винним у вчиненні злочину, за який законом
передбачено таке покарання.

2. Позбавлення життя не розглядається як таке, що його вчинено на
порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного
застосування сили:

а) при захисті будь-якої особи від незаконного насильства;

Ь) при здійсненні законного арешту або для запобігання втечі

особи, яка законно тримається під вартою;

с) при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення

або повстання.

Стаття 3 (1)

Заборона катування

Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що
принижує гідність, поводженню або покаранню.

Стаття 4 (1)

Заборона рабства та примусової праці

1. Ніхто не може триматися в рабстві або в підневільному стані.

2. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов’язкову
працю.

3. Для цілей дієї статті значення терміна “примусова чи обов’язкова
праця” не поширюється на:

а) будь-яку роботу, виконання якої звичайно вимагається під час тримання
під вартзю, призначеного згідно з положеннями статті 5 цієї Конвенції,
або п\/., час умовного звільнення з-під варти;

Ь) будь-яку службу військового характеру або, — у випадку, коли особа
відмовляється від неї з релігійних чи політичних мотивів у країнах, де
така відмоеїв визнається, — службу, яка має виконуватися замість
обов’язкової військової служби;

с) будь-яку сл’/жбу, яка має виконуватися у випадку надзвичайної
ситуації або стихійногз лиха;, що загрожує життю чи благополуччю
суспільства;

а) будь-яку роботу чи службу, яка входить у звичайні громадянські
обов’язки.

Стаття 5 (1)

Право на свободу та особисту недоторканність

1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не
може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури,
встановленої законом, і в таких випадках, як:

а) законне ув’язнення особи після її засудження компетентним судом;

Ь) законний іірешт або затримання особи за невиконання законної вимоги
суду або для забезпечення виконання будь-якого обов’язку, передбаченого
законом;

с) законний арешт або затримання особи, здійснені з метою припровадження
її до встановленого законом компетентного органу на підставі
обгрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні
підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи
її втечі після його вчинення;

сі) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою
застосування наглядових заходів виховного характеру або законне
затримання неповнолітнього з метою припровадження його до встановленого
законом компетентного органу;

е) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекцій-і них
захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або І
наркоманів чи бродяг;

т) законний арешт або затримання особи, здійснені з метою запобігання її
незаконному в’їзду в країну, чи особи, щодо якої вживаються заходи з
метою депортації або екстрадиції.

2. Кожного заарештованого має бути негайно поінформавано зро-\ зумілою
для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке і обвинувачення
проти нього.

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положення-| ми
підпункту с пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею | чи
іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу,
і має право на судовий розгляд упродовж розумного ‘ строку або на
звільнення до початку судового розгляду. , Таке звільнення може
бути обумовлене гарантіями явки в судове | засідання.

4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або затри-| мання,
має право на судовий розгляд, при якому суд без зволікання | встановлює
законність затримання і приймає рішення про звільнення, І якщо
затримання є незаконним.

5. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання на порушення
положень цієї статті, має захищене позовом право на відшкодування.

Стаття 6 (1)

Право на справедливий судовий розгляд ‘, 1. Кожен при вирішенні
питання щодо його цивільних прав та обов’язків або при встановленні
обгрунтованості будь-якого криміналь-! ного обвинувачення, висунутого
проти нього, має право на справедли-‘ вий і відкритий розгляд упродовж
розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Судове рішення ; проголошується публічно, але преса і публіка можуть не
допускатися в ; зал засідань протягом усього судового розгляду або
якоїсь його частини в інтересах збереження моралі, громадського порядку
або національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того
вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін чи в
разі крайньої необхідності, якщо, на думку суду, в особливих випадках
публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення,
вважаєтеся невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із
законом.

3. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має
щонайменше такі права:

а) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про
характер і причину обвинувачення проти нього;

Ь) мати достатньо часу й можливостей для підготовки свого захисту;

с) захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника,
обраного на власний розсуд, або — якщо він не має достатніх коштів для
оплати правової допомоги захисника — одержувати таку допомогу
безоплатно, якщо цього вимагають інтереси правосуддя;

а) допитувати свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також
вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й
свідків обвинувачення;

е) якщо він не розуміє мову, яка використовується у суді, або не
розмовляє нею, — отримувати безоплатну допомогу перекладача.

Стаття 7 (1)

Ніякого покарання без закону

1. Нікого не може бути визнано винним у вчиненні кримінального
правопорушення на підставі будь-якої дії або бездіяльності, яка на час
її вчинення не становила кримінального правопорушення за національними
законами або за міжнародним правом. Не може також призначатися
покарання, тяжче від того, яке застосовувалося на час вчинення
кримінальнзго правопорушення.

2. Ця стаття не стоїть на перешкоді судовому розглядові і покаранню
будь-якої особи за будь-які дії чи бездіяльність, які на час їх вчинення
становили кримінальне правопорушення згідно із загальними принципами
права, визнаними цивілізованими націями.

Стаття 13 (1)

Право на ефективний засіб правого захисту Кожен, чиї права і свободи,
викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб
правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке
порушення було вчинене особами, що діял^і як офіційні особи.

Стаття 14 (1)

Заборона дискримінації

Здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без
будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови,
релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального
походження, належності до національних меншин, майнового стану,
народження або інших обставин.

Стаття 17 (1)

Заборона зловживання правами

Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитися як таке, що надає будь-якій
державі, групі або особі будь-яке право займатися будь-якою діяльністю
або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і
свобод, що викладені в цій Конвенції, або на їх обмеження в більшому
обсязі, ніж передбачено в Конвенції.

Стаття 18 (1)

Обмеження у застосуванні обмежень на права Обмеження, які дозволяються
цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, можуть застосовуватися
тільки з тією метою, для якої вони передбачені.

Розділ II(2)

Європейський суд з прав людини

Стаття 32

Юрисдикція Суду

1. Юрисдикція Суду поширюється на всі питання, які стосуються тлумачення
та застосування Конвенції і протоколів до неї і які передаються йому на
розгляд відповідно до статей 33, 34 і 47.

2. У випадку виникнення спору щодо юрисдикції Суду спір вирішується
Судом.

Стаття 33 Міждержавні справи

Будь-яка Висока Договірна Сторона може передати на розгляд Суду питання
про будь-яке порушення положень Конвенції та протоколів до неї, яке, як
вона вважає, було допущене іншою Високою Договірною Стороною.

Стаття 34

Індивідуальні заяви Суд може приймати заяви від будь-якої особи,
неурядової організації або групи ссіб, що вважають себе потерпілими від
порушення однією з Високих Договірних Сторін прав, викладених у
Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов’язуються
не перешкоджати ніяким чином ефективному здійсненню цього права.

Стаття 56 (1)

Територіальне застосування

Стаття 57 (1)

Застереження

1. Будь-яка держава при підписанні цієї Конвенції або здачі на
зберігання своєї ратифікаційної грамоти може зробити застереження
стосовно будь-якого окремого положення Конвенції з огляду на те, що той
чи інший закон, чинний на той час на її території, не відповідає цьому
положенню. Застереження загального характеру згідно з цією статтею не
дозволяються.

2. Будь-яке застереження, зроблене згідно з цією статтею, має містити
стислий виклад відповідного закону.

Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб

МЗС України, 00Н Міжнародний договір від 23.07.1996

Загальні принципи

1. Державна посада, як вона визначається у національному законодавстві,
це посгда, наділена довірою, яка передбачає зобов’язання діяти в
інтересах держави. Тому державні посадові особи виявляють абсолютну
відданість державним інтересам своєї країни, які представлені
демократичними інститутами влади.

2. Державні посадові особи виконують свої обов’язки і функції
компетентне і ефективно у відповідності до законів або адміністративних
положень і з повною доброчесністю. Вони постійно прагнуть того, щоб
забезпечити найефективніше і вміле розпорядження державними ресурсами,
за які вони несуть відповідальність.

3. Державні посадові особи уважні, справедливі і неупереджені при
виконанні своїх функцій і, зокрема, у своїх відносинах з громадськістю.
Вони ніколи не надають будь-яку неправомірну перевагу будь-якій групі
осіб або окремій особі, не допускають дискримінації щодо будь-якої групи
осіб або окремої особи або не зловживають іншим чином наданими їм
повноваженнями та владою.

Колізії інтересів і відмова від права

4. Державні посадові особи не використовують своє офіційне становище для
невиправданого здобування особистої користі або особистої та фінансової
користі для своїх сімей. Вони не беруть участі ні в яких угодах, не
займають ніякого становища, не виконують ніяких функцій і не мають
ніяких фінансових, комерційних або інших аналогічних інтересів, які
несумісні з їх посадою, функціями, обов’язками або їх виконанням.

5. У тій мірі, у якій до цього зобов’язує посада, і відповідно до
законів і адміністративних положень державні посадові особи сповіщають
про ділові, комерційні або фінансові інтереси та про діяльність, яка
здійснюється з метою отримання фінансового прибутку, які можуть привести
до можливої колізії інтересів. У випадку можливої або передбачуваної
колізії між обов’язками і приватними інтересами державних посадових осіб
вони діють відповідно до заходів, встановлених для того, щоб зменшити
або усунути таку колізію інтересів.

6. Державні посадові особи не мають права користуватися державними
грошовими коштами, власністю, послугами або інформацією, отриманою ними
при виконанні службових обов’язків, для здійснення діяльності, не
пов’язаної з виконанням ними службових функцій.

7. Державні посадові особи діють відповідно до заходів, які встановлені
законом або адміністративними положеннями, для того, щоб після виходу зі
своїх офіційних посад вони не зловживали своїм колишнім службовим
становищем.

Повідомлення відомостей про активи

8. Державні посадові особи у відповідності до займаного службового
становища, як це дозволено або вимагається законом і адміністративними
положеннями, виконують вимоги про оголошення або повідомлення інформації
про особисті активи і зобов’язання, а також, по можливості, відомостей
про активи і зобов’язання чоловіка (дружини) і/або утриманців.

Прийняття подарунків або інших знаків уваги

9. Державні посадові особи не домагаються і не отримують, прямо або
опосередковано, будь-яких подарунків або інших знаків уваги, які можуть
еіпливегги на виконання ними своїх функцій, здійснення своїх обов’язків
і прийняття рішень.

Конфіденційна інформація

10. Відомості конфіденційного характеру, якими володіють державні
посадові особи, зберігаються у таємниці, якщо національне законодавство,
виконання обов’язків або потреб правосуддя не вимагають іншого. Такі
обмеження застосовуються також після залишення служби.

Політична діяльність

11. Державні посадові особи беруть участь у політичній або іншій
діяльності поза рс.мками їх офіційних обов’язків у відповідності до
законів та адміністративних положень таким чином, щоб не підірвати віру
громадськості в неупереджене виконання ними своїх функцій і обов’язків.

Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства

(Прийнято делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні у
Страсбурзі в жовтні 1988 року)

(Витяг) 1. Вступ 1.1. Місце адіюката в суспільному житті

У будь-якому правовому суспільстві адвокату відведено особливу роль;
його призначення не обмежено сумлінним виконанням свого обов’язку у
межсіх закону. Адвокат має діяти в інтересах права в цілому так само, як
і в інтересах тих, чиї права і свободи йому довірено захищати; не гише
виступати в суді від імені клієнта, а й надавати йому юридичну допомогу
у вигляді порад і консультацій.

У цьому зв’язку на адвоката покладено цілий комплекс зобов’язань як
юридичного, так і морального характеру, які часто вступають у взаємну
суперечність.

1.2. Суть правил професійної етики

1.2.1. Правила професійної етики передбачають добровільне виконання їх
тими, на кого поширюється їх дія, з метою забезпечення виконання
адвокатом своїх обов’язків так, як це прийнято в будь-якому
цивілізованому суспільстві. Недодержання адвокатом цих правил карається,
аж до застосування до нього дисциплінарних санкцій.

1.2.2. Правила, якими керується будь-яке об’єднання адвокатів, походять
від існуючих в ньому традицій. Вони також співвідносяться з умовами і
характером завдань, що виконуються членами даної організації в межах
судових і адміністративних процедур, із державним законодавством.

Вважається неможливим і небажаним як застосування даних правил поза їх
загальним контекстом, так і їх застосування щодо будь-якого іншого
комплексу правил, що явно з ними не узгоджується.

2. Загальні положення 2.1. Незалежність

2.1.1. Завдання, що виконуються адвокатом у процесі професійної
діяльності, вимагають його абсолютної незалежності і відсутності
будь-якого впливу на нього, пов’язаного, в першу чергу, з його особистою
заінтересованістю або з тиском зовні.

Незалежне становище адвоката сприяє зміцненню в суспільстві довіри до
процедур правосуддя і неупередженості суддів. Таким чином, адвокату
необхідно уникати будь-яких ущемлень власної незалежності і не
поступатися принципами обов’язку заради інтересів клієнта, суду або
інших осіб.

2.1.2. Адвокату належить зберігати незалежність як при розгляді майнових
спорів, так і справ, не пов’язаних з матеріальною заінтересованістю.
Порада, одержана клієнтом від адвоката, втрачає сенс, якщо останній дав
її, керуючись міркуваннями власної вигоди, з будь-яких корисливих
інтересів або під впливом тиску зовні.

2.2. Довіра і особиста порядність

Довірчі відносини між адвокатом і клієнтом можуть виникнути лише у разі
відсутності в останнього сумнівів щодо чесності і сумлінності адвоката.

2.3. Конфіденційність

2.3.1. Особливість професії адвоката полягає в тому, що він одержує від
клієнта відомості, які той не буде повідомляти іншій особі, а також іншу
інформацію, яку йому належить зберігати в таємниці. Довіра до адвоката
може виникнути лише за умови обов’язкового додержання ним принципу
конфіденційності. Таким чином, конфіденційність є першорядним і
фундаментальним правом та обов’язком адвоката.

2.3.2. Адвокаг зобов’язаний однаковою мірою зберігати в таємниці як
відомості, одержані ним від клієнта, так і інформацію про клієнта,
надану йому у процесі надання послуг клієнту.

2.3.3. На обов’язок додержання конфіденційності не поширюється дія
строку давності.

2.3.4. Адвокат зобов’язаний вимагати додержання конфіденційності від
помічників і від будь-яких інших осіб, які беруть участь в наданні
послуг клієнту.

2.5. Неприпустимі види діяльності

2.5.1. З метою забезпечення незалежності адвоката при виконанні ним
професійних обов’язків і у зв’язку з тим, що він є одним з учасників
здійснення правосуддя, деякі види діяльності визнаються несумісними з
його статусом.

2.5.2. Адвокат, який виступає в державі перебування в ролі захисника або
бере участь від імені клієнта в судовому розгляді, зобов’язаний діяти
згідно ;і положенням про недопустимі види діяльності, що існують в
державі перебування.

2.5.3. Адвокат, який займається професійною діяльністю в державі
перебування і бажає взяти безпосередню участь в будь-яких комерційних
операц ях або зайнятися на території держави перебування будь-яким видом
ціяльності, не пов’язаної з юриспруденцією, зобов’язаний керуватися
існуючим в цій державі положенням, що передбачає недопустимі для
адвокатів види діяльності або зайняття, несумісні з їх професійним
статусом.

2.7. Інтереси клієнта

Керуючись нс’рмами законодавства і правилами професійної етики, адвокат
завжди зобов’язаний діяти в інтересах клієнта, які для нього завжди
превалюють перед його власними та інтересами колег-юристів.

Кримінально-процесуальний кодекс України (витяг)

Стаття 264. Участь прокурора в судовому засіданні Участь прокурора в
судовому засіданні є обов’язковою, крім випадків: 1) коли розглядаються
справи про злочини, передбачені частиною першою статті 27 цього Кодексу;
2) коли він відмовився від підтримання державного обвинувачення.

Прокурор, керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням,
підтримує перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь
у дослідженні доказів, заявляє клопотання і висловлює свою думку щодо
клопотань інших учасників судового розгляду, викладає свої міркування з
приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо
підсудного. Коли в результаті судового розгляду прокурор прийде до
переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред’явленого
підсудному обвинувачення, він повинен відмовитися від обвинувачення і у
своїй постанові викласти моти-, ви відмови. В цьому випадку суд
роз’яснює потерпілому та його представнику їх право вимагати продовження
розгляду справи і підтримувати обвинувачення. Прокурор пред’являє або
підтримує пред’явлений цивільний позов, якщо цього вимагає охорона прав
фізичних чи юридичних осіб або державних інтересів.

Стаття 323. Законність і обгрунтованість вироку Вирок суду повинен бути
законним і обгрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які
були розглянуті в судовому засіданні. Суд оцінює докази за своїм
внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і
об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись
законом.

Господарський кодекс України

Від 16.01.2003 (витяг)

Стаття 5. Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання

1. Правовий господарський порядок в Україні формується на основі
оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин
суб’єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних
процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави
перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і
незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

2. Конституційні основи правового господарського порядку в Україні
становлять: право власності Українського народу на землю, її надра,
атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в
межах території України, природні ресурси її континентального шельфу,
виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені
Українського народу органами державної влади і органами місцевого
самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного
громадянина користуватися природними об’єктами права власності народу
відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб’єктів
права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки,
недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право
кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю,
результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх
суб’єктів права власності рівними перед законом, непорушності права
приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності;

економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність,
не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і
гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у
підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним
становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та
недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм
антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою
екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території
України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов
праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими
країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.

3. Суб’єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері
господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого
правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Стаття 6. Загальні принципи господарювання 1. Загальними принципами
господарювання в Україні є:

забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх
суб’єктів господарювання;

свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

обмеження державного регулювання економічних процесів у зв’язку з
необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки,
добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту
населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

захист національного товаровиробника;

заборона незаконного втручання органів державної влади та органів
місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

ЗАКОН УКРАЇНИ Про статус суддів

від 15 грудня 1992р. Не 2862. – ВЗРУ. – 1993 № 8. – Ст. 56. (витяг)

Цей Закон визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для
здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони
прав і свобод громадян.

Глава І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Суддя — носій судової влади

1. Професійні судді (далі — судді) та залучені у визначених законом
випадках для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової
влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та
виконавчої влади.

2. Судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до
Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і
виконувати свої обов’язки на професійній основі в Конституційному Суді
України та судах загальної юрисдикції.

Стаття 2. Повноваження суддів

Судді мають необхідні для здійснення правосуддя повноваження,
передбачені законами України.

Стаття 3. Незалежність суддів

1. Судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними,
підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні.

2. Гарантії незалежності суддів встановлюються цим Законом, а також
Конституцією України.

3. Держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення
суддів і судів.

Стаття 5. Вимоги, що ставляться до судді

Суддя не може належати до політичних партій та профспілок, брати участь
у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати
будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану робот/, крім
наукової, викладацької та творчої.

Стаття 6. Обов’язки суддів Судді зобов’язані:

– при здійсненні правосуддя дотримувати Конституції та законів України,
забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд судових справ з
дотриманням встановлених законом строків;

– додержувати вимог, передбачених статтею 5 цього Закону, службової
дисципліни та розпорядку роботи суду;

– не розголошувати відомості, що становлять державну, військову,
службову, комерційну тгі банкі вську таємницю, таємницю нарадчої
кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про
які вони дізналися під час розгляду справи в судовому засіданні, для
забезпечення нероз-голошення яких було прийнято рішення про закрите
судове засідання;

– не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і
можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та
незалежності.

Глава II

ОБРАННЯ СУДДІВ

Стаття 7. Право на зайняття судової посади

1. На посаду су.цді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією
суддів громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має
вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки,
проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

5. Необхідною умовою для зайняття посади судді будь-якого суду,
вказаного у частині 1 цієї статті, є складання кваліфікаційного
екзамену.

6. Особливі вимоги, необхідні для зайняття посади судді Конституційного
Суду України, господарських та військових судів, визначаються
Конституцією України, законами України “Про Конституційний Суд України”,
“Про господарські суди” та іншими законами України.

7. Не може бути суддею особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності
або визнана недієздатною за рішенням суду.

Стаття 10. Присяга судді

Вперше призначений суддя в урочистій обстановці приймає присягу такого
змісту:

“Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді,
здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об’єктивним і
справедливим”.

Присяга судді складається перед Президентом України.

Глава III

ГАРАНТІЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДДІВ

Стаття 11. Забезпечення незалежності суддів

1. Незалежність суддів забезпечується:

– встановленим законом порядком їх обрання (призначення), зупинення їх
повноважень та звільнення з посади;

– особливим порядком присвоєння військових звань суддям військових
судів;

– передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя;

– таємницею прийняття судового рішення і забороною її розголошення;
‘

– забороною під загрозою відповідальності втручання у здійснення
правосуддя;

– відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

– правом судді на відставку;

– недоторканністю суддів;

– створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов
для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів
відповідно до їх статусу;

– особливим порядком фінансування судів;

– системою органів судового самоврядування.

2. Всі державні органи, установи та організації, органи місцевого
самоврядування, громадяни та їх об’єднання зобов’язані поважати
незалежність судових органів і не посягати на неї.

3. Гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту,
матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом,
поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знихені
іншими нормативними актами України і Автономної Республіки Крим.

Стаття 12. Недопустимість втручання у діяльність судді щодо здійснення
правосуддя

1. Будь-яке не передбачене законом втручання в діяльність судді щодо
здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність
згідно з законом.

2. Суддя не .зобов’язаний давати будь-які пояснення щодо суті
розглянутих спраіі або справ, які знаходяться в його провадженні, а
також давати їх будь-кому для ознайомлення, інакше як у випадках і
порядку, передбачених законом.

КОДЕКС професійної етики судді

ЗАТВЕРДЖЕНО V з’їздом суддів України 24.10.2002

Зазначені в цьому Кодексі норми спрямовані на вирішення етичних питань,
пов’язаних зі статусом судді. Ці норми не можуть застосовуватись як
підстави дисциплінарної відповідальності суддів і визначати ступінь їх
провини. Разом з тим судді мають прагнути додержувати їх у своїй
професійній, громадській діяльності та приватному житті заради
утверджеі-ня незалежності й неупередженості судової влади, зміцнення її
авторитету в суспільстві.

Стаття 1

Суддя повинеч бути прикладом законослухняності, неухильно додержувати
присяга й завжди поводитися так, щоб зміцнювати віру громадян у
чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду,

Стаття 2

Суддя має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність,
пов’язану зі здійсненням правосуддя. Він не вправі використовувати своє
посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб.

Стаття З

Суддя не може належати до політичних партій і професійних спілок, брати
участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат,
обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану
роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Стаття 4

Суддя вправі брати участь у громадській діяльності, публічних заходах,
якщо вони не завдають шкоди його статусу, авторитетові суду і не можуть
вплинути на здійснення правосуддя.

Стаття 5

Суддя повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього
обов’язки і підтримувати свою професійну компетентність на належному
рівні.

Стаття 6

Суддя не має права розголошувати інформацію, що стала йому відома у
зв’язку з розглядом справи в закритому судовому засіданні. Він не може
робити публічні заяви, коментувати в засобах масової інформації справи,
які перебувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення,
що набрали законної сили.

Стаття 7

Суддя повинен здійснювати судочинство в межах та в порядку, визначених
процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, ввічливість,
витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.

Стаття 8

Суддя у визначеному законом порядку надає засобам масової інформації
можливість одержувати відомості, виключаючи при цьому порушення прав і
свобод громадян, приниження їх честі й гідності, а також авторитету суду
та статусу судді.

Стаття 9

Суддя при здійсненні правосуддя не повинен допускати проявів учасниками
процесу чи іншими особами неповаги до людини за ознаками раси, статі,
національності, релігії, політичних поглядів, соціально-економічного
становища, фізичних вад тощо.

Стаття 10

Суддя має утримуватися від поведінки, будь-яких дій або висловлювань, що
можуть призвести до втрати віри в рівність професійних суддів, народних
засідателів та присяжних при здійсненні правосуддя.

Стаття 11

Суддя, що перебуває на адміністративній посаді в суді, повинен
утримуватися від поведінки, дій або висловлювань, які можуть призвести
до втрати віри в рівність статусу суддів і в те, що професійні судді
колективно управляють внутрішньою діяльністю судів.

Стаття 12

Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої,
законослухняної та поінформованої людини його поведінка була
бездоганною.

ЗАКОН УКРАЇНИ Про нотаріат

від 02 вересня 1993 р.

№ 3425-12.- ВВРУ.- 2002.- № 16. – Ст.114. (витяг)

Цей Закон встановлює порядок правового регулювання діяльності нотаріату
в Україні.

Стаття 2. Правова основа діяльності нотаріату Правовою ос-ювою
діяльності нотаріату є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі
акти України.

Стаття 3. Нотаріус

Нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту
(унІЕ.ерситет, академія, інститут) і пройшов стажування протягом шести
місяців в державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається
приватною нотаріальною практикою, склав кваліфікаційний іспит та одержав
свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Не може бути
нотаріусом особа, яка має судимість.

Стаття 4. Права нотаріуса

Нотаріус має право: витребувати від підприємств, установ і організацій
відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій;
складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки з
них, а також давати роз’яснення з питань вчинення нотаріальних дій і
консультації правового характеру. Чинним законодавством нотаріусу можуть
бути надані й інші права.

Стаття 5. Обов’язки нотаріуса

Нотаріус зобов’язаний: здійснювати свої професійні обов’язки відповідно
до цього Закону і принесеної присяги; сприяти громадянам, підприємствам,
установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних
інтересів, роз’яснювати права і обов’язки, попереджати про наслідки
вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не
могла бути використана їм на шкоду; зберігати в таємниці відомості,
одержані ним у зв’язку з вчиненням нотаріальних дій; відмовити у
вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству
України або міжнародним договорам.

Стаття 6. Присяга нотаріуса

Особа, якій вперше надається право займатися нотаріальною діяльністю, в
управлінні юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської
та Севастопольської міських державних адміністрацій в урочистій
обстановці приносить присягу такого змісту: “Урочисто присягаю
виконувати обов’язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно з законом і
совістю, поважати права і законні інтереси громадян і організацій,
зберігати професійну таємницю, скрізь і завжди берегти чистоту високого
звання нотаріуса”.

Стаття 7. Вчинення нотаріальних дій

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй
діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради
України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і
розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки
Крим, крім того, — законодавством Республіки Крим, наказами Міністра
юстиції України, нормативними актами обласних. Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій. Нотаріуси у
встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що
випливають з норм міжнародного права, а також укладених Україною
міждержавних угод.

Стаття 8. Додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій Нотаріуси та
інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов’язані
додержувати таємниці цих дій.

Стаття 9. Обмеження у праві вчинення нотаріальних дій Нотаріус та
посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської Рад
народних депутатів, які вчиняють нотаріальні дії, не вправі вчиняти
нотаріальні дії на своє ім’я і від свого імені, на ім’я і від імені
свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків,
дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім’я і від імені
працівників даної чотаріальної контори, працівників, що перебувають у
трудових відносинах з приватним нотаріусом, або працівників даного
виконавчого комітету. Посадові особи виконавчих комітетів сільських,
селищних, міських Рад народних депутатів не вправі вчиняти нотаріальні
дії також на ім’я і від імені даного виконавчого комітету. У зазначених
випадках нотаріальні дії вчиняються в будь-якій іншій державній
нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса чи у виконавчому комітеті
іншої сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.

Стаття 10. Кваліфікаційні комісії нотаріату

Для визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір
займатися нотаріальною діяльністю, при управлінні юстиції Ради Міністрів
Республіки Крим, обласної. Київської та Севастопольської міських
державних адміністрацій утворюється кваліфікаційна комісія нотаріату,
положення про яку затверджується Міністерством юстиції України. На
підставі результатів складеного іспиту кваліфікаційна комісія нотаріату
приймає рішення про можливість допуску особи до нотаріальної діяльності.
Особи, які на склали кваліфікаційний іспит, допускаються до його
повторного складення не раніш як через один рік. Рішення
кваліфікацій-но’і комісії може бути оскаржено у Вищу кваліфікаційну
комісію нотаріату при Міністерстві юстиції України в місячний строк з
дня вручення його копії заінтересованій особі. Положення про Вищу
кваліфікаційну комісію нотаріату затверджується Кабінетом Міністрів
України.

КОДЕКС

професійної етики внутрішніх аудиторів банківських установ

СХВАЛЕНО Постанова Правління Національного банку України 12.02.2003 N 50

1. Загальні положення

1.1. Кодекс професійної етики внутрішніх аудиторів банківських установ
(далі – Кодекс) встановлює правила поведінки та принципи етики, яких має
дотримуватися внутрішній аудитор банківської установи (далі — внутрішній
аудитор).

1.2. Головне завдання цього Кодексу є встановлення моральних принципів
етики та поведінки внутрішнього аудитора для забезпечення гарантії
високої якості його роботи, ефективної роботи банківської установи (далі
– банк), а також підвищення організаційного статусу служби внутрішнього
аудиту (внутрішнього аудитора) банку.

1.3. Кодекс розроблено відповідно до етичних вимог до професійного
зовнішнього аудитора, які наведені в Кодексі професійної етики аудиторів
України, затвердженому рішенням Аудиторської палати України від 18.12.98
№ 73.

2. Моральні принципи етики внутрішнього аудитора Внутрішній аудитор під
час виконання своїх службових обов’язків дотримується таких моральних
принципів:

2.1. Чесність:

а) на чесності, що є головним принципом моральної етики внутрішнього
аудитора, ґрунтується довір’я до думки аудитора. Внутрішній аудитор має
виконувати свої службові обов’язки чесно та неуперед-жено.

2.2. Об’єктивність:

а) внутрішній аудитор має продемонструвати найвищий рівень професійної
об’єктивності під час виконання своїх службових обов’язків у процесі
збирання, оцінювання і надання інформації про діяльність банку, яку
перевіряє. Внутрішній аудитор повинен робити зважену оцінку всіх
обставин, ставитися до справи неупереджено та не допускати того, щоб
особиста упередженість або тиск з боку могли позначитися на
об’єктивності його оцінок та висновків;

б) об’єктивно о основою для висновків, рекомендацій внутрішнього
аудитора може бути тільки достатній обсяг інформації, а не упередженість
або конфлікт інтересів.

2.3. Конфіденційність:

а) внутрішній аудитор під час виконання своїх службових обов’язків має
доступ до інформації щодо діяльності банку і зобов’язаний дотримуватися
її конфіденційності;

б) внутрішній аудитор несе відповідальність за несанкціоноване
розголошення кочфіденційної інформації та комерційної таємниці і не має
права використовувати її у власних інтересах та розкривати її без
відповідного на це дозволу керівництва банку, крім випадків, коли цього
вимагає законодавство України.

2.4. Компетентність:

а) професійне» компетентність внутрішнього аудитора вимагає наявності в
нього повної вищої фінансово-економічної освіти, яка отримана в
навчальному закладі України, що має державну акредитацію, або в
навчальному закладі іноземної держави, дипломи якого мають юридичну силу
в /країні. Внутрішній аудитор використовує необхідні знання, навички і
досвід роботи під час здійснення внутрішнього аудиту;

б) внутрішній аудитор бере на себе лише ті зобов’язання, для виконання
яких він володіє достатніми професійними знаннями, навичками і
практичним досвідом;

в) внутрішній аудитор проводить внутрішній аудит відповідно до
професійних танд.іртів, зазначених у Методичних вказівках щодо
застосування стандартів внутрішнього аудиту в банках України,
затверджених постановою Правління Національного банку України від
20.07.99 N 358, та вимог Положення про організацію внутрішнього аудиту в
комерційних банках України, затвердженого постановою Правління
Національного банку України від 20.03.98 N 114 (зі змінами).

3. Загальні обов’язки та правила поведінки внутрішніх аудиторів

3.1. Внутрішній аудитор під час виконання службових обов’язків діє
згідно з Конституцією України та законами України, нормативно-правовими
актами Національного банку України, положенням про службу внутрішнього
аудиту банку.

3.2. Внутрішній аудитор визнає свою відповідальність перед суспільством,
вкладниками та кредиторами банку, сприяє створенню умов для виконання
завдань та мети банку, а також докладає зусиль для їх досягнення.

3.3. Внутрішній аудитор на високому професійному рівні виконує свої
службові обов’язки, планує свою роботу, своєчасно і якісно виконує
поставлені перед ним завдання, проявляє ініціативу.

3.4. Внутрішній аудитор постійно створює та підтримує належну репутацію
своєї професії, утримуючись від будь-яких дій, що можуть дискредитувати
його.

3.5. Внутрішній аудитор постійно підвищує свій рівень знань і навичок
відповідно до функцій та завдань займаної посади, підвищує свій
професійний, інтелектуальний та культурний рівень шляхом вивчення
відповідних національних і міжнародних стандартів бухгалтерського
обліку, аудиту, відвідування семінарів, курсів підвищення кваліфікації,
участі в наукових конференціях, симпозіумах та шляхом самоосвіти.

4. Діяльність, яка несумісна з виконанням завдань внутрішнього аудитора

4.1. Внутрішній аудитор не бере участі в будь-якій іншій діяльності, що
є несумісною з виконанням завдань професійного характеру і яка могла б
завдати шкоди їх оцінці, чесності, об’єктивності, незалежності чи
репутації внутрішнього аудитора або яке може суперечити меті та
інтересам банку.

4.2. Внутрішній аудитор дотримується письмового зобов’язання банку про
збереження та нерозголошення банківської таємниці, яка стала відома йому
під час виконання своїх службових обов’язків.

4.3. Внутрішній аудитор не має права:

відмовляти службовим особам у наданні інформації, що передбачено
посадовою інструкцією та нормативно-правовими актами Національного банку
України, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну
інформацію;

сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним та юридичним
особам в одержанні ними кредитів або позичок, прийманні вкладів
(депозитів) та здійсненні інших банківських операцій з наданням пільг
або переваг під час їх проведення;

вимагати чи брати від фізичних та юридичних осіб подарунки, отримувати
послу-й, що є чи можуть бути як винагородаза рішення або дії, що
належать до його службових обов’язків;

сприяти, використоЕіуючи своє службове становище, окремим фізичним або
юридичним особам у проведенні ними кредитно-фінансової діяльності з
метою одержання за це для себе, своїх родичів або інших зацікавлених
осіб матеріальних благ, послуг, пільг або інших привілей.

Директор

Генерального департаменту

банківського нагляду В.В.Пушкарьов

Правила етиііи арбітра (члена трудового арбітражу)

(витяг)

Затверджено наказом

Національної служби посередництва і примирення від 8 вересня 2000 року №
72

Стаття 4. Незалежність арбітра

(1) Специфіка цілей і завдань трудового арбітражу вимагає як необхідної
умови чалежного здійснення діяльності арбітра максимальної незалежност;
арбітра у виконанні своїх професійних прав і обов’язків, що передбачає
його свободу від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в
його діяльність, зокрема з боку сторін колективного трудового спору
(конфлікту), державних органів, а також від впливу своїх особистих
інтересів.

(2) 3 метою дотримання цього принципу в своїй професійній діяльності
арбітр зобов’язаний протистояти будь-яким спробам посягання на його
незалежнсть, бути мужнім і принциповим у виконанні своїх професійних
обоп’язків, відстоюванні професійних прав та їх ефективному використанні
в інтересах дотримання законності у вирішенні колективних трудових
спорів (конфліктів).

(3) Арбітр зобов’язаний не допускати в своїй професійній діяльності
компромісів, що применшували б його незалежність, з метою догодити
сторонам колективного трудового спору (конфлікту), державним і
громадським органам, третім особам, якщо такі компроміси розходяться з
нормами чинного законодавства і перешкоджають належному вирішенню
колективного трудовому спору (конфлікту).

(5) Арбітр не повинен при виконанні обов’язків члена трудового арбітражу
керуватися вказівками інших осіб стосовно змісту, форм, методів,
послідовності і часу здійснення його професійних прав і обов’язків, якщо
вони суперечать його власній уяві про оптимальний варіант вирішення
колективного трудового спору (конфлікту).

Стаття 5. Дотримання законності

(1) У своїй професійній діяльності арбітр зобов’язаний дотримуватися
чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній
реалізації принципів верховенства права та законності, вживати всі свої
знання і професійну майстерність для належного вирішення колективного
трудового спору (конфлікту).

(2) Арбітр не має права в своїй професійній діяльності вдаватися до
засобів та методів, які суперечать чинному законодавству або цим
Правилам.

Стаття 6. Конфіденційність

(1) Дотримання принципу конфіденційності є необхідною і важливою
передумовою діяльності арбітра, без яких є неможливим прийняття рішення
трудового арбітражу. Тому збереження конфіденційності будь-якої
інформації, отриманої арбітром від сторін колективного трудового спору
(конфлікту) під час роботи трудового арбітражу, є правом арбітра у
відносинах із сторонами колективного трудового спору (конфлікту) та
обов’язком щодо сторін, кого ця інформація стосується.

(2) Дія принципу конфіденційності не обмежена в часі.

(3) Конфіденційність певної інформації, що охороняється правилами цієї
статті, може бути відмінена тільки стороною колективного трудового спору
(конфлікту), зацікавленою в її дотриманні, в письмовій або іншій
зафіксованій формі.

(4) За всіх інших обставин при визначенні обсягу відомостей, на котрі
поширюється обов’язок збереження конфіденційності, арбітр повинен
виходити з норм цих Правил.

(5) Арбітр зобов’язаний забезпечити такі умови зберігання документів,
переданих йому сторонами колективного трудового спору (конфлікту), та
інших матеріалів, що знаходяться в його розпорядженні і містять
конфіденційну інформацію, котрі розумно виключають доступ до них
сторонніх осіб.

Стаття 7. Компетентність та добросовісність

(1) Зважаючи -іа суспільну значущість і складність професійних
обов’язків арбітра, від нього вимагається високий рівень професійної
підготовки, фундаментальне знання чинного законодавства, практики його
застосування, опанування тактики, методів і прийомів діяльності арбітра.

(2) Арбітр зобов’язаний надавати правову та консультативну допомогу
сторонам колективного трудового спору (конфлікту) компетентне і
добросовісно, що передбачає знання відповідних норм права, наявність
необхідного досвіду їх застосування, доскональність в урахуванні всіх
обставин, що стосуються вирішення конкретного колективного трудового
спору (конфлікту) і можливих правових наслідків виконання рішення
трудового арбітражу.

(3) Арбітр зобов’язаний незалежно від своєї основної спеціальності
підтримувати на належному рівні знання у питаннях вирішення колективних
трудових спорів (конфліктів).

(4) Арбітр має постійно працювати над вдосконаленням своїх знань і
професійної майстерності, володіти достатньою інформацією про зміни у
чинному законодавстві.

Стаття 8. Чесність і порядність

Арбітр повинен як у своїй професійній діяльності, так і в приватному
житті бути чесним і порядним, поважати права, законні інтереси, честь,
гідність, репутацію та почуття осіб, з якими він спілкується в процесі
вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Стаття 9. ПоЕага до професії арбітра

(1) Всією своєю діяльністю арбітр повинен стверджувати повагу до
професії арбітра, її сутності і громадського призначення, сприяти
зберіганню та підвищенню її престижу.

(2) Цей принцип повинен дотримуватись у всіх сферах діяльності арбітра:
професійній, громадській, публіцистичній та ін.

(3) Арбітр зобов’язаний виконувати рішення Національної служби
посередництва і примирення, прийняті в межах її компетенції, що не
виключає можливості критики останніх та внесення пропозицій до них.

Стаття 10. Культура поведінки

Арбітр повинен як у своїй професійній діяльності, так і в приватному
житті, дбаючи про престиж звання арбітра, забезпечувати високий рівень
культури поведінки, поводити себе гідно, стримано, тактовно, зберігати
самоконтроль і витримку, при здійсненні своєї професійної діяльності
мати пристойний зовнішній вигляд.

Стаття 12. Дотримання принципу добросовісності під час роботи трудового
арбітражу

(1) Під час роботи трудового арбітражу арбітр зобов’язаний використати
всі розумно необхідні і доступні йому законні засоби для надання
ефективної правової та консультативної допомоги сторонам колективного
трудового спору (конфлікту).

(2) Арбітр має виявляти активність у збиранні відомостей про факти, що
можуть бути використані у роботі трудового арбітражу та при прийнятті
рішення трудового арбітражу, бути принциповим і наполегливим у
використанні дозволених законом засобів їх отримання.

(3) Арбітр повинен намагатися забезпечити вирішення колективного
трудового спору (конфлікту) у терміни, передбачені чинним
законодавством, дотримуючись при цьому всіх інших вимог, що
пред’являються Законом України “Про порядок вирішення колективних
трудових спорів (конфліктів)”, нормативними актами Національної служби
посередництва і примирення і цими Правилами до належного виконання
арбітром своїх професійних обов’язків.

Стаття 13. Етичні аспекти відносин арбітра із сторонами колективного
трудового спору (конфлікту)

У відносинах щодо надання правової та консультативної допомоги сторонам
колективного трудового спору (конфлікту) арбітр при визначенні суб’єкта
прав і обов’язків сторін колективного трудового спору (конфлікту) і
відповідному визначенні порядку реалізації своїх обов’язків має виходити
з того, що для цілей передбаченої законодавством та цими Правилами
взаємодії з сторонами колективного трудового спору (конфлікту)
(уточнення причин виникнення колективного трудового спору (конфлікту),
отримання дозволу на розголошення конфіденційної інформації, надання
роз’яснень щодо правової позиції у справі, інформування про хід розгляду
колективного трудового спору (конфлікту) трудовим арбітражем, тощо)
сторони представляють особи, які від їх імені мають на те належні
повноваження.

Стаття 15. Дотримання арбітром принципу законності під час роботи
трудового арбітражу

1) Під час роботи трудового арбітражу арбітр зобов’язаний дотримуватися
в-імог чинного законодавства, нормативно-правових актів, якими
регламентується діяльність трудового арбітражу та арбітрів, а також
вимог цих Правил, поводитись гідно і коректно.

(2) В ході засідання трудового арбітражу арбітр не повинен:

1) намагатися вплинути на рішення трудового арбітражу позарег-ламентними
засобами;

2) робити свідомо неправдиві заяви стосовно фактичних обставин справи
або давати їм свідомо неправильну правову оцінку;

3) подавати трудовому арбітражу завідомо неправдиві докази або свідомо
брати учгість в їх формуванні;

4) посилатися з трудовому арбітражі на завідомо неправдиві або завідомо
викривлені фактичні обставини, або обставини, що завідомо не стосуються
предмета колективного трудового спору (конфлікту);

або на подані сторонами колективного трудового спору (конфлікту) докази,
стосовно яких йому відомо, що вони є неправдивими;

5) порушувати порядок під час засідання трудового арбітражу,
припускатись висловлювань, що принижують честь і гідність інших членів
трудового арбітражу або інших учасників засідання трудового арбітражу.

Стаття 16. Дотримання принципів незалежності арбітра у відносинах із
учасниками вирішення колективного трудового спору (конфлікту)

(1) Дотримую-іись принципу законності, арбітр водночас має бути
наполегливим і принциповим у відстоюванні правових норм в роботі
трудового арбітражу, не поступатися своєю незалежністю у дотриманні
положень чинних законодавчих та нормативно-правових актів;

у випадку вчинення сторонами колективного трудового спору (конфлікту)
тиску на арбітра — не йти на компроміси, які суперечать положенням
чинних згіконодавчих та нормативно-правових актів;

(2) Арбітр не повинен полишати без уваги порушення закону і

повинен реагувати на відповідні дії у формах, передбачених чинним
законодавством.

Стаття 17. Дотримання арбітром принципів чесності та порядності під час
засідання трудового арбітражу

(1) Арбітр не повинен повідомляти учасникам засідання трудового
арбітражу свідомо неправдиву інформацію стосовно фактичних обставин
колективного трудового спору (конфлікту), їх правової оцінки, суті
закону, обсягу прав та обов’язків сторін, або іншим чином намагатися
схили-и їх до зміни їх позиції.

(2) Арбітр не повинен вчиняти дій, спрямованих на невиправдане
затягування розгляду колективного трудового спору (конфлікту) трудовим
арбітражем.

Стаття 18. Культура поведінки арбітра у відносинах з іншими учасниками
вирішення колективного трудового спору (конфлікту)

У відносинах з іншими учасниками вирішення колективного трудового спору
(конфлікту) арбітр повинен:

1) бути стриманим і коректним;

2) реагувати на неправильні дії або вислови цих осіб у формах,
передбачених законом, зокрема у формі заяв, клопотань, скарг, тощо;

3) при заслуховуванні пояснень представників сторін колективного
трудового спору (конфлікту) бути тактовним, не ставити запитань у
підвищеному тоні, брутальній, знущальній формі, або формі, що принижує
їх честь та гідність.

Стаття 19. Відносини між арбітрами

(1) Відносини між арбітрами повинні будуватися на засадах
колегіальності, взаємної поваги один до одного, дотримання професійних
прав арбітрів, слідування всім основним принципам етики арбітрів,
передбаченим цими Правилами.

(2) Арбітр не повинен допускати по відношенню до іншого арбітра:

1) висловлювань, що принижують його честь та гідність, завдають шкоди
його діловій репутації, нетактовних та принизливих висловів;

2) поширення свідомо неправдивих відомостей про нього. (3) Допустимими
формами реагування арбітра на незаконну або неетичну поведінку іншого
арбітра, якою заподіяна або може бути заподіяна шкода інтересам арбітра
та трудового арбітражу, слід вважати звернення (заяви, скарги) в
Національну службу посередництва і примирення, яка наділена
повноваженнями по відношенню до арбітрів, а також використання інших
форм захисту прав та законних інтересів особи, передбачених чинним
законодавством України.

ПОЛОЖЕННЯ про Міністерство юстиції України (витяг)

ЗАТВЕРДЖЕНО Указом Президента України від ЗО грудня 1997 року № 1396/97

1. Міністерство юстиції України (Мін’юст України) є центральним органом
виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується
Кабінетом Міністрів України.

Мін’юст України є головним (провідним) органом у системі центральних
органів виконавчої влади щодо забезпечення реалізації державної правової
політики.

2. Мін’юст Укзаїни у своїй діяльності керується Конституцією України,
законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів
України, а також цим Положенням.

Міністерство у встановленому порядку в межах своїх повноважень вирішує
питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права та
міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана
Верховною Радою України.

3. Основними завданнями Мін’юсту України є:

забезпечення реалізації державної правової політики;

підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи,
сприяння розвитку правової науки;

забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина у визначеній
сфері;

підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, його
систематизація, розроблення проектів нормативно-правових актів та
міжнародних договорів Укрс.їни з правових питань, проведення правової
експертизи проектів нормативю-правових актів, державна реєстрація
нормативно-правових актів, ведення Єдиного державного реєстру таких
актів;

планування за пропозиціями інших центральних органів виконавчої влади
законопроектної роботи та роботи з адаптації законодавства України до
законодавства Європейського Союзу, координація нормотворчої дія/іьності
центральних органів виконавчої влади та контроль за здійсненням такої
діяльності;

організація виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)
відповідно до законів України, робота з кадрами, експертне забезпечення
правосуддя; організація роботи нотаріату та органів реєстрації актів
громадянського стану;

розвиток правової інформатизації, формування у громадян правового
світогляду;

здійснення міжнародно-правового співробітництва.

ЗМІСТ

ВСТУП

ЯК КОРИСТУВАТИСЯ ПОСІБНИКОМ

Логіко-змістона схема курсу “Юридична деонтологія”

Методичні вказівки щодо написання контрольної роботи

РІВЕНЬ І

Тематика модулів

Зміст модулів рівня 1 і рекомендована література для вивчення матеріалу

Курсові завдання до модулів рівня 1

Матеріали для вивчення модулів рівня 1

МОДУЛЬ 1. Природа юридичної деонтології та її розвиток, як науки і
навчальної дисципліни

МОДУЛЬ 2. Предмет, метод та структура “Юридичної деонтології”

МОДУЛЬ 3. Принципи, функції та джерела юридичної деонтології

МОДУЛЬ 4. Вплив юридичної деонтології на формування деонтологічних
нормативів у майбутнього юриста

Тест-тренінг до рівня 1

Додаток до рівня 1

РІВЕНЬ 2

БЛОК 1. Юрист, громадянське суспільство і держава

Тематика модулів

Зміст модулів рівня 2 і рекомендована література для вивчення матеріалу

Курсові завдання до модулів до рівня 2

Матеріали для вивчення модулів рівня 2

МОДУЛЬ 1. Юридична професія і соціальне призначення юриста в
громадянському суспільстві та правовій державі

МОДУЛЬ 2. Соціалізація юриста, юридична діяльність та система юридичної
діяльності

МОДУЛЬ 3. Соціальне регулювання юридичної практичної діяльності

МОДУЛЬ 4. Правове (державне) регулювання професійної юридичної
діяльності та основні види юридичної практики

Тест-тренінг до рівня 2

Додаток до рівня 2

РІВЕНЬ 3

БЛОК 1. Фактора формування духовно-національної свідомості юриста

Тематика модулів

Зміст модулів блоку 1 і рекомендована література для вивчення матеріалу

Курсові завдання до блокуі рівня 3

Матеріали для вивчення до модулів блокуі рівня 3

МОДУЛЬ 1. Духовна культура юриста

МОДУЛЬ 2. Національна культура юриста

МОДУЛЬ 3. Політична культура юриста

Додаток до модулів блоку 1 рівня 3

БЛОК 2. Фактори формування морально-правової свідомості юриста

Тематика модулів

Зміст модулів блоку 2 і рекомендована література для вивчення матеріалів

Курсові завдання до модулів блоку 2 рівня 3

Матеріали для вивчення модулів блоку 2 рівня 3

МОДУЛЬ 1. Моральна культура юриста

МОДУЛЬ 2. Правова культура юриста

Додаток до модулів блоку 2 рівня 3

БЛОК 3. Фактори формування ефективної професійної діяльності юриста

Тематика модулів

Зміст модулів блоку 3 і рекомендована література для вивчення матеріалу

Курсові завдання до модулів блоку 3 рівня 3

Матеріали для вивчення до модулів блоку 3 рівня 3

МОДУЛЬ 1. Фактори формування професійної свідомості юриста

МОДУЛЬ 3. Службовий обов’язок юриста та професіограми юридичних професій

Тест-тернінг до рівня 3

Додаток до блоку 3 рівня 3

Додаткові матеріали до посібника

Навчальне видання Галина Олександрівна ЦИРФА ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

Навчальний посібник для дистанційного навчання

За редакцією Ніни Іванівни Клименко Літературний редактор А.А. Урбан
Комп’ютерний набір автора Комп’ютерна верстка Г.В. Товстоноженко

Оригінал-макет виготовлений у видавничо-друкарському комплексі
Університету “України”

Підписано до друку 13.05.04. Формат 60х84’/^. Папір офсетний. Умовн.
друк. арк. 13,25. Обл. ви/:,, арк. 14,6. Гарнітура иКгаіпіап ТехІВооІ<. page>

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Цирфа Г.О. 2005 – Юридична деонтологія (книга)