Соціально – трудові відносини та їх вплив на ринкову економіку
Україна як держава впевнено крокує до інтегрованої Європи з ринковою
економікою, а також ринком праці, товарів, капіталів.
Чи існує в Україні ринок праці? Так, формування і реформування його
триває. За двох форм власності (державної і приватної) є підприємства,
організації, установи різного підпорядкування, різних форм капіталу. При
цьому в кожному з них (залежно від сфери діяльності) різний рівень
забезпеченості кадрами, кваліфікації працівників, заробітної плати тощо.
Спинимось на державних і державних (бюджетних) організаціях, установах,
де залежно від галузі теж існують різні умови саціально–трудових
відносин. Чому, припустимо, три організації, що працюють над однією
проблемою, фінансуються з державного бюджету, але різно підпорядковані,
мають різний рівень заробітної плати. Як може головний спеціаліст з
вищою освітою. В одній організації одержувати 150 грн., в іншій – 350,
а що в іншій – 550 грн., якщо в них приблизно однаковий стаж, досвід
роботи, кваліфікація. Чату взагалі має бути така диспропорція саме в
бюджетній сфері? Якщо нині профспілки пропонують мінімальну зарплату 165
грн., то як позначиться цей мінімальний рівень на оплаті праці того
самого головного спеціаліста, і яким буде навантаження на державний
бюджет, чи знову ухвалюватимуть нормативні документи, що не можуть бути
виконаними? Чи відрізнятиметься оплата праці головного спеціаліста і
прибиральниці, чи забезпечуватимуться між посадові, міжкваліфікаційні,
міжгалузеві диференціації оплати праці? Ці запитання хвилюють
працівників постійно.
Чи можна поліпшити цю ситуацію? Так, можна й потрібно. По – перше,
врегулювати оплату праці працівників бюджетної сфери; по – друге,
запровадити єдиний відсоток прибуткового податку для працівників усіх
форм власності; по – третє, зменшити навантаження з нарахувань на
заробітну плату; по – четверте, скоригувати оплату праці працівників,
професії яких єдині для всіх галузей.
За офіційними джерелами в Україні постійно зменшується чисельність
безробітних. За рахунок яких процесів це відбувається, якщо за
підрахунками соціологів уже через 30 років населення України зменшиться
на 10 млн. осіб. По – перше через, через приховане безробіття, по –
друге, нині значна еміграція населення, спричинена низьким півнем життя,
низькою потребою в працівниках, низьким рівнем виробництва. Особливо
значна міграція з сільської місцевості.
Куди мігрує населення? Переважно до країн Західної Європи, Росії.
Виїжджають передовсім молоді люди віком від 20 до 30 років, тобто
народжені в 70 – х 80 – х роках. Більшість з них не бажає повертатися до
рідної країни. Якщо цей процес не спинити, в найближчі роки, через 5-10
років, матиме гострий дефіцит робочої сили.
Яких заходів потрібно вжити для зменшення міграції населення? Це
створення оплачуваних робочих місць, особливо в сільській місцевості,
сприяння багатотоварному виробництву, інвестиціям на селі, забезпечення
не менш як 80% обсягу оплати праці в господарствах у грошовій формі,
сприяння розвитку тваринництва в сільському господарстві, будівництву на
селі і відтворенню сільської інфраструктури, складання колективних
договорів у кожному господарстві, що має понад 10 постійно працюючих;
створення вигідних ринків експорту сільськогосподарської продукції тощо.
Вплив соціально – трудових відносин на ринок товарів в Україні
найбезпосередніший. Одна з головних складових ціни на товар –
собівартість продукції. Заробітна плата, мінімальний рівень якої
регламентується державою й угодами між профспілками і товаровиробниками,
є складовою собівартості продукції. Нині в Україні чимало малих
товаровиробників, особливо в сільському господарстві, чисельність яких
неухильно зростає, а який рівень заробітної плати в них або умови праці,
ніхто не знає. Невеликі тимчасові наймані бригади і фермери надають
перевагу вирощуванню овочевої продукції, результат такої діяльності –
висока ринкова ціна цієї продукції. На великих підприємствах ціна
продукції значно нижча, але, якщо, порівнювати промислове підприємство,
приміром України і Німеччини, з однаковим обладнанням і потужністю, то
Німеччина має вищий прибуток і рентабельність продукції. В чому річ? По
– перше, різна ціна складових частин товару, по – друге, різний рівень
купівельної спроможності населення, по – третє, різні накладні витрати в
собівартості продукції. В Україні накладні витрати на одиницю продукції
в два – три рази більші. Це зумовлено застарілими правилами управління
персоналом, а в останні роки – нехтуванням нормуванням праці. Практично
нині ніхто, крім науково – дослідного центру нормативів праці
Міністерства аграрної політики України, не видав рекомендацій щодо
чисельності адмінперсоналу і рівня заробітної плати. Крім того, в нашій
державі великі підприємства, як правило, мають велику інфраструктуру, в
тому числі й соціальну, що потребує значних витрат і веде до
подорожчання товару, зниження конкурентоспроможності, особливо, коли
підприємство постійно працює на зовнішньому ринку.
Одна із складових собівартості продукції – енергоносії, що останнім
роками постійно дорожчають. Чи подорожчання їх пов’язано з приватизацією
обленерго, з хронічним неплатежами комунальних служб, населення? Але ж
Україна з усього колишнього Союзу успадкувала найбільше атомних станцій.
Собівартість 1 кВт – год. електроенергії, виробленої АЕС, становить лише
2 коп. Чому генеруючі компанії постійно підвищують ціну, чому до 30%
втрат електроенергії під час передавання її до споживачів потрібно
вкладати в ціну, невже потрібно постійно відчувати соціальну
напруженість населення? Те саме можна сказати і про споживання газу, а
саме: за якою ціною Україна одержує газ і споживає його. Невже через два
– три роки буде вигідніше споживати електричну енергію з індивідуальних
засобів електропостачання і акумуляторних батарей, а замість газових
плиток використовувати керосинові, замість централізованого опалення – „
буржуйки”? Чи не варто розробити жорсткі правила і нормування щодо
ціноутворення і споживання енергоносіїв, енергозбереження, нормування
енергетики?
Окремо можна спинитись на сільському господарстві, де чимало продукції
здебільшого надходить упродовж сезону. За Союзу близько 50% виробленої
сільськогосподарської продукції України експортувалося до інших
республік. Нині, коли втрачено чимало ринків, у тому числі й російських,
виникає проблема зі збутом продукції для підтримання високої ціни на
продукцію або зменшення виробництва, що для України проста неможливо,
оскільки Україна – країна аграрна і зменшення ціни виробленої продукції
шляхом використання високопродуктивних технологій негативно позначиться
на економіці аграрного сектора. Деякі господарства вже застосовують
високопродуктивні технології, хоч їх поки що небагато, але має місце
тенденція до збільшення, оскільки існує фіксований податок у сільському
господарстві, що сприяє інвестиціям. Але останнім часом зменшується
поголів’я великої рогатої худоби, свиней, що призводить до зменшення
зайнятості населення.
Нормування ж праці на селі нині перебуває на достатньому для
виробництва рентабельної продукції рівні, особливо галузі рослинництва.
Не все гаразд у тваринництві. Іноді 100 голів великої рогатої худоби в
господарстві обслуговує 20 осіб, головний зоотехнік, механік з
трудоємних процесів, головних ветлікар, технік штучного запліднення,
бригадир, бухгалтер, лаборант, фуражир, слюсар, чотири доярки, два
скотарі, дві телятниці, тракторист – машиніст, два нічних сторожі.
Непростим нормування праці є на ремонтах сільськогосподарської техніки,
де застосовують погодинну оплату без видання нормованих завдань, тобто
принципом: „прийшов і пішов”. Наслідок – велика собівартість ремонтів.
Що ж можна говорити про нормування й оплату праці у великих фермерських
господарствах, керівництво більшості яких не знають і не хочуть
застосовувати для найманих працівників норми і галузеві угоди, тобто там
де найбільше порушень КЗпП, закону „Про нормування праці” тощо.
На ринок капіталів безпосередній вплив мають соціально – трудові
відносини. Там, де вони перебувають на належному рівні, діють
демократичні закони, законні акти, інші нормативні документи, що
регламентують працю, спостерігається найбільший приріст капіталу, є
стабільним виробництво. Для прикладу – країни Центральної Європи,
Балтики. Зростає інвестування і в економіку України. Поки що є чимало
чинників, котрі заважають інвестору. Серед них не лише кількість
контролюючих і перевіряючих установ і організацій, а й відсутність
вільних демократичних законів, що знаменують виробництво і споживання
продукції, особливо щодо промисловості. В галузі сільського господарства
нині з’явилися сприятливі умови, але урядовці прагнуть найближчим часом
поновити податкове навантаження на селянина, що призведе до зростання
цін на продукцію і зменшення обсягів виробництва. Україна має чимало
кваліфікованих кадрів, але через непотрібність на світовому ринку
вироблюваної нею продукції (це може бути продукція котру вже виробляють
інші країни), вони стали безробітними або перекваліфікувалися.
Інвестиції в економіку України зростають, особливо в переробну і харчову
промисловість. Як наслідок, 95% харчових продуктів вітчизняного
виробництва – на ринку України. Поступово збільшується виробництво
цукру, що стало можливим також за допомогою інвесторів. Це – результат
діяльності уряду країни, хоча лише півроку тому на ринку України було
забагато цукру виробництва Росії і Білорусії.
Отже, відбувається поступове формування ринку праці, товарів і
капіталів, соціально – трудових відносин. Зростають обсяги виробництва
продукції. У тих галузях, де є монополісти і чимало посередників,
спостерігаються негативні явища. Вони є і в оплаті працівників бюджетних
установ і організацій. Вітчизняні й іноземні інвестиції сприяють
створенню робочих місць для населення країни, позитивно впливають таким
чином на зростання виробництва вітчизняної продукції.
Список використаної літератури
Фаріон І.Д. Економіка праці та соціально трудові відносини: організація,
облік, аналіз, контроль: Навч. посібник/ І.Д.Фаріон, Л.І. Жук; За ред.
д.е.н. проф. І.Д.Фаріона. – Тернопіль: Економічна думка, 2000.
Социально – трудовые отношения: оценка и направления совершенствования/
Амоша А.И.(отв.ред) і др. – Донецк: НАН Украина, 1996. – 164 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
