UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваКосів: сторінки історії (реферат)
Авторdimich
РозділКраєзнавство, етнографія, етнологія
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось920
Скачало185
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

КОСІВ: СТОРІНКИ ІСТОРІЇ

 

Косів — районний центр Івано-Франківської області з 8,2 тис. жителів (на

2001 р.), адміністративно-торговий осередок галицької Гуцульщини. Лежить

біля самого підніжжя Карпат, у долині р. Рибниці, притоки Пруту, у

басейні Дунаю.

 

Місто виникло за польсько-литовської доби в II половині XVI ст. завдяки

цінним покладам солі. Ще задовго до того тут, за чверть милі від села

Косів (тепер Старий Косів), існувала соляна баня, у якій із добутої

сировиці виварювали сіль. І село, і баня належали до королівської, тобто

державної власності, тому адміністративне входили до Снятинського

староства та підчинялися старості — представникові короля. Зрозуміло, що

снятинські старости, користуючись своїм правом, орендували косівську

баню, беручи з неї дохід, а близько 1560 р. тодішній староста

Генчинський навіть заснував при ній містечко, назвавши його "Риків". Але

незабаром він помер, піддані та слуги Юрія Язловецького, якому дісталося

в посесію (земельне орендне володіння) село Косів, учинили збройний

наїзд на Риків і зруйнували його, а соляну баню взяв у свою посесію

Язловецький.

 

Через деякий час містечко було відновлене, але вже під сучасною назвою.

У податковому реєстрі 1579 р. поряд із назвою "Koszow, villa" (Косів,

село) вперше зустрічаємо "Koszow, oppidum" (Косів, містечко). У

документі Косів виступає як приватне містечко, власник якого (син Юрія

Язловецького) Михайло. Опинившись у шляхетській власності, воно

відділилось від снятинського староства й утворило разом з чотирма селами

окрему косівську волость у володінні Михайла Язловецького. У всі

наступні роки (аж до розпаду польського королівства) Косів залишався

приватним і передавався від одного власника до іншого шляхом спадщини.

Двічі місто було спалене й знищене: восени 1621 р. — турками, татарами,

волохами (підданими Османської імперії), а в лютому 1624 р. —

буджацькими татарами. Однак не зникло, як це часто трапляється.

 

Видобуток та виробництво солі вимагали зайнятості великої кількості

робітників і ремісників. Чудовий клімат приваблював сюди поселенців,

завдяки чому добре розвинулось садівництво. Дбаючи про збільшення

прибутків, власники Косова заохочували євреїв різними привілеями тут

поселятися, а ті успішно займалися торгівлею, орендою маєтків та

промислових закладів (солярня, млини, корчми та ін.), збиранням податків

тощо. Так, у центральній частині (середмісті) переважало єврейське

населення, а на околицях, що були спершу окремими селами (Монастирське і

Москалівка) жили переважно українці. У Косові разом із його окраїнами

налічувалось близько 50 відсотків українців, 35 — євреїв і 15 — поляків.

Багато з них швидко збагачувалося. Це, звичайно, привертало увагу

опришків. Вони часто нападали на місто, зокрема під керівництвом Василя

Лунги (1698), Пинті та Пискливого (1704), Баюрака (1750). Приблизно 1740

р. до шляхетського двору в Косові підступив Олекса Довбуш і чомусь

"посилав рушниці до двора", але не нападав. 1759 р. у зв'язку з

активізацією опришківського руху організовано головну стоянку карального

-----> Page:

0 [1] [2] [3]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ