.

Життя та творчість Григорія Косинки (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 2430
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Внесок Івана Франка

в розвиток української культури”

ПЛАН

Вступ

1. Творчий доробок І.Франка як цінна спадщина для української культури

2. Внесок І.Я.Франка у перекладацьку та громадську діяльність

3. Доля рідного краю й українського народу в поезії Івана Франка

Висновки

Використана література

Вступ

Іван Франко – особистість з шаленою працездатності, талановита
індивідуальність, яка думала про свою землю і українських народ,
справжній громадянин, які віддав усі свою сили на те, щоб життя
українців стало кращим і повноціннішим.

Організатор видань «Громадський друг», «Дзвін», «Молот». Його друкована
спадщина сягає 50 томів «Зібрання творів». Відомий визначними творами
політичної лірики: «Гімн», «Каменярі», «Товаришам із тюрми». У збірнику
«Зів’яле листя», «Мій ізмарагд» переважають мотиви філософської та
інтимної лірики. Автор поем «Панські жарти», «Смерть Каїна», «Похорон»,
«Іван Вишенський», «Мойсей», оповідань «бориславського циклу», повістей
«Борислав сміється», «Захар Беркут», «Для домашнього вогнища»,
«Перехресні стежки» та ін. Написав драматичні твори «Сон князя
Святослава», «Кам’яна душа», «Украдене щастя» та ін. Автор праць з
історії та теорії літератури, перекладач творів з російської, польської,
чеської, сербської, хорватської, німецької, англійської, французької,
старогрецької, римської, арабської, ассиро-вавилонської та інших мов.

Твори І.Франка перекладено багатьма мовами світу. Окремі поезії
покладено на музику, деякі прозові твори екранізовано й інсценізовано.

1. Творчий доробок І.Франка

як цінна спадщина для української культури

Іван Франко є письменником усіх пір року і пір життя людського, усіх
етапів історичної долі народу – минувшини, сьогодення й майбуття.

Івана Франка ми називаємо Каменярем за його завзятість у боротьбі із
перешкодами на шляху прогресу, універсальним генієм – за всеосяжність
охоплення життя, розмаїття поставлених проблем; нашим національним
пророком, бо він звершував безнастанний подвиг – вів свій народ до
щасливої долі. Титаном праці теж величаємо Франка.

“Сорок літ я трудився, навчав”, – каже у Франковій поемі “Мойсей” пророк
і вождь. Так мав право сказати і Франко про себе, котрий із сорока літ
праці не змарнував жодного дня. Він написав близько шести тисяч творів.
Їх найповніше видання – п’ятдесят томів. Але ще багато творів не увійшло
до 50-томника.

Життя в Івана Франка було цікаве, різноманітне і бурхливе. З дитинства
він виніс у своїй поетичній душі “пісню і працю” мамину та розум і
вболівання за громадські справи батька-коваля. У гімназії вивчив п’ять
мов. Українською, польською, німецькою писав вірші. З грецької та
латинської ще в гімназії багато перекладав. Знав старослов’янську,
чеську, російську, ідиш, пізніше вивчив французьку, англійську,
угорську, італійську. Майже всі вірші “Кобзаря” читав напам’ять.

За життя І. Франка протягом майже сорока років вийшло десять збірок його
поезій: “Балади і розкази”, “З вершин і низин” (виходила двічі),
“Зів’яле листя”, “Мій Ізмарагд”, “Із днів журби”, “Semper Tiro”, “Давне
і нове”, “Вірші на громадські теми”. “Із літ моєї молодості”. Це ціла
поетична скарбниця, блискучі І дзвінкі мистецькі дорогоцінності. У своїх
пошуках поет-новатор часто досягає вершин досконалості. Перш за все І.
Франко визначився як поет-громадянин. Його політична лірика –
оригінальне надбання української культури. А вершиною її можна вважати
знаменитий пролог до поеми “Мойсей”. Мотив служіння народові
розвивається і виростає в поезії Франка до апофеозу боротьби за людину,
її волю і щастя: “Лиш боротись – значить жить”. Та у наймужніших бувають
“хвилини розпачу” і “дні журби”. У такі часи народилася найкраща збірка
Франка, поезії якої стали шедеврами української і світової лірики, –
“Зів’яле листя” (1896).

Окремий принадний дивосвіт І. Франка – то прозові оповідання, новели,
образки. Ще в більшій мірі, як у поезії, задумав письменник у своїй
прозі відобразити широчінь і глибину житгя. Цей велетенський задум
реалізував прозаїк у десяти повістях і романах і в ста п’ятнадцяти
оповіданнях, новелах, образках. Майже всі його прозові твори мають
захоплюючий сюжет, вони пересипані життєвими деталями, чується у них
гомін живого слова.

У цілій низці оповідань письменник змалював життя дитини (“Малий Мирон”,
“У кузні”, “Під оборогом”, “Мій злочин”, “Грицева шкільна наука”,
“Олівець” та ін.). Новаторським є роман “Борислав сміється”. Значним
внеском в українську літературу стали драми І. Франка (“Украдене щастя”,
“Учитель” та ін.), романтичні драматичні поеми. Важливе місце у
багатогранній діяльності

2. Внесок І.Я.Франка у перекладацьку та громадську діяльність

І. Франка займають переклади з європейських літератур. Він не обминув
жодного видатного явища національного та світового письменства.
Вісімнадцять томів у п’ятдесятитомному зібранні творів відведено
вибраним працям ученого у царині теорії й історії літератури,
літературної критики, фольклористики, етнології. Його перу належить
понад 30 розвідок про Т.Шевченка. Такою науковою студією, як “Із
секретів поетичної творчості” І. Франка, могла б пишатися будь-яка
європейська література. Франків “Науково-літературний вісник” об’єднав
навколо себе письменників, критиків, публіцистів з усієї України.

Громадський діяч І. Франко зазнав немало горя, утисків, кайданів і
тюрем. Досить згадати, що чотири рази його судили й замикали за грати.
“Такої великої голови в цілій Австрії нема”, – почув якось у свої
шкільні роки Василь Стефаник про розум і вченість Франка від простих
людей. Але отого вченого, перед яким схиляли голови закордонні
університети і академії, за Австрії не допускали до викладання у
Львівському університеті. А все через “політичне минуле” (належності до
насправді неіснуючої таємної соціалістичної організації, підбурювання
проти “законного порядку” тошо). Громадська діяльність І. Франка була
невтомною на всіх етапах його життя.

Про Івана Франко ми переважно говоримо як про видатного українського
письменника, поета, перекладача, філософа, навіть економіста. До речі,
на початку своєї публічної діяльності він був відомий саме як економіст,
що досліджував проблеми, зв’язані зі скасуванням панщини і впровадженням
капіталістичних відносин у селі. Зокрема, не тільки теоретично, але і на
практиці намагався роз’ясняти вчення Маркса-Енгельса про створення
додаткової вартості, показуючи це на прикладі видобутку солі в
Нагуєвичах, і т.п. Але окрім цього Іван Франко був завзятим політиком і
творцем першої в Галичині партії європейського зразка, розробляв її
програмні документи і досліджував процеси, що проходили в краї. Чимало
ідей Франко надзвичайно актуальні сьогодні. Проблеми виникнення держави
займають значне місце в творчості і життя Івана Франка.

Видаючи у 1914 р. збірку “Із літ моєї молодості”, він у передмові
зазначав, що його праця наснажувалася ідеями служіння інтересам рідного
народу та загальнолюдського поступу. “Тим двом провідним зорям я,
здається, не спроневірився досі, ніколи і не спроневірюся, доки мойого
життя”. Коли на початку XX ст. на західноукраїнських землях формувалися
загони січових стрільців, Франко радісно привітав цей
національно-визвольний рух. Він подарував молодим краплю свого натхнення
– бойову маршову пісню “Гей, Січ іде”. До останніх днів вірив у
неминучість національного відродження рідного народу. Вважав себе
пекарем, який випікає хліб для щоденною вжитку. Та творчий доробок І.
Франка став для нас духовною програмою і скарбом неоціненним, який не
вичерпається ніколи.

3. Доля рідного краю й українського народу

в поезії Івана Франка

Вболівання за долю рідного краю і. Франко виніс ще з батьківської кузні,
яка була його першим “університетом”. “На лні моїх спогадів, – згадував
він потім, – і досі горить маленький, але міцний вогонь. Це огонь із
кузні мого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною на
далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі” Символом увійшла
батькова кузня у його поезію – як ідеал громадського і морального
виховання:

Усе життя Івана Франка пройшло під знаком любові до рідного народу. Він
не тільки вважав за святий обов’язок служити людям, а й благословляв
добровіль-но взятий на свої плечі тягар.

Своєю творчістю І. Франко звершував безнастанний подвиг – вів свій народ
до щасливої долі. Вже друга поетична книга “З вершин і низин” (1887)
засвід-чила, що у літературу прийшов мужній поет-громадянин, якому
боліли кривди свого уярмленого, роздертого ворожими кордонами народу.

У вірші “Гімн” мільйони пригноблених і скривджених покликав голос
“вічного революціонера”, що не мириться з неволею. Розійшовшись “по
курних хатах мужицьких, по верстатах ремісницьких”, цей голос дає людям
наснагу, породжує в них силу й завзяття: “Не ридать, а добувати хоч
синам, як не собі, кращу долю в боротьбі”. Важливо, що поет наголошує не
на руїнницьких закликах, а на великій перетворюючій силі “науки, думки,
волі”. Саме вони протистоять тій “пітьмі”, що з давніх-давен принижувала
людину, надломлювала її сили, зводила до становища раба. Енергійний
ритм, закличні інтонації, високий гуманістичний пафос твору відбивали
визвольні настрої не тільки окремих соціальних верств, а й усього
національно “поневоленого народу. Вірш І. Франка “Гімн”, як і Шевченків
“Заповіт”, був одним із неофіційних гімнів бездержавного народу.

Поезії з циклу “Веснянки” пронизані пафосом торжества весняних, тобто
справедливих сил. Вони утверджували непереможність нового у суспільстві.
У вірші “Дивувалась зима” люта зима дивується, чому почали танути сніги
і скресати ріки”. Їй важко зрозуміти причини своєї слабкості, причини
появи того леготу, що “теплом пронима”. Зимі нестерпно бачити первоцвіт,
проліски, “дрібні” квітки, які посміли “проклюнутись”, пробитись крізь
снігову кору.

Зима дмухає на них морозом, жбурляє снігом. Здавалося, що вже смерть
обняла квіти: вони прив’яли, похилилися під жорстокими ударами, Та
минула буря. і вони знову ожили, піднялися. Усі алегоричні образи прямо
вказували на нездоланність молодих суспільних сил, які, незважаючи на
опір, репресивність антинародної політичної системи, продовжували свою
боротьбу за краще майбутнє українського народу.

За принципом паралелізму побудовано поезію “Гримить!”. Весняний грім
символізує прихід “благодатної пори”, котра відроджує природу. Грім
соціальних виступів є провісником благодатних, щасливих подій у
суспільному житті, яких чекають мільйони.

Ліричний герой “Веснянок” розуміє, що бажані суспільні зміни можливі за
умови, коли і він, і його однодумці набиратимуться сили в народі. Така
ідея проймає поезію “Земле моя, всеплодющая мати…”. Щоб бути
нездоланним у боротьбі із тими силами, які спричиняють нещастя у його
рідному краї, герой просить у рідної землі і краплю сили, яка живе в її
глибині, і теплоти, що “розширює груди, чистить чуття”, і вогню, щоб ним
“слово налити”, “правді служити”. Усі животворні якості акумулюються у
заключному катрені.

Завершується цикл віршем “Vivere Memento!”, який усіма трьома
дванадцятирядкивими строфами конкретизує смисл латиномовної назви
–пам’ятай, що живеш!

Весна пробуджує до активності навіть збайдужілих, тих. хто “вчора тлів”
“в горя домовині”. Весна змиває з людини смуток та безнадію, дає їй нові
сили. Такою впевненістю наснажені заключні рядки твору.

У поезії “Наймит” із циклу “Excelsior” створено образ безправної людини,
Франко у “Зів’ялому листі” створює узагальнений і досить абстрактний
жіночий образ, дбаючи про цілість, про єдиний монументальний портрет
коханої, до якої постійно звертається його трагічне “я”,

Виразним автобіографічним моментом позначена поезія із третього “жмутку”
“Тричі мені являлася любов”. Знаємо його три любові: одна – “лілея
біла”, “невинна, як дитина”; друга– “гордая княгиня”, “тиха та сумна”,
“мов святиня”: третя – “женщина чи звір”, “сфінкс”, “мара”, “з гострими
кіггями”. Силою своєї майстерності Франко творить не три особи, а три
силуети однієї й тієї ж постаті.

Поезія “Чого являєшся мені…”, що належить до другого “жмутку” – це
монолог-сповідь зболеної душі ліричного героя. В його уяві обличчя
коханої, її постава, рухи, хода. Художні засоби поезії – епітети,
порівняння – мають подвійне значення. Вони малюють чудову жіночу вроду і
водночас передають крижаний холод у ставленні до ліричного героя: “уста
твої німі”, очі – “немов криниці дно студене”. Серце закоханого
ліричного героя, “неначе перла у болоті, марніє”. Поезія сповнена
великого самозреченого почуття: “Являйся, зіронько, мені хоч в сні!”

Більшість поезій другого “жмутку” витримана в дусі народної творчості. У
вірші “Ой ти, дівчино, з горіха зерня” врода коханої певною мірою
протиставля-ється характерові дівчини. Серце – “колюче терня” чи слово
гостре, “як бритва”, не свідчать про черствість і жорстокість героїні.
Суть у тому. що вона не любить. Ліричний герой не осуджує її, навпаки,
він захоплений красою очей, “темніших ночі”, її чаром, “що то запалює
серце пожаром”. У вірші багато пестливих форм: серденько, устонька.
Збентежена душа ліричного героя ще сподівається на взаємність. Поєднання
контрастних оцінок (“Ой ти, дівчино, ясная зоре! Ти мої радощі, ти моє
горе!”) передає збентеженість ліричного героя. Цей твір І.Франка
покладений на музику А. Кос-Анатольським.

Яскравою народнопоетичною символікою відзначається поезія “Червона
калино, чого в лузі гнешся”. Червона калина – молода, вродлива дівчина,
дуб – могутній, дужий юнак. Твір має форму діалогу між калиною і дубом.
Відповіда-ючи на зверхні, несправедливі запитання дуба, калина їх
спростовує: в неї немає сили тягнутися вгору, тому й свої ягідки схиляс
додолу. Повторення в кожній строфі закінчення попереднього непарного
рядка концентрує увагу на висловле-ній думці, посилює мелодійність
звучання твору.

Геній Франка найповніше розкрив себе у другому “жмутку” віршів
“Зів’ялого листя”. Обробки народних пісень чи вірші, написані спеціально
в народнопісенному ключі, мінорні й драматичні за змістом, входять у
“Зів’яле листя”, за словами Д. Павличка, “як сонячні промені в осінню
галузку”. Тут є речі такої простоти і глибинності, що їх можна
зарахувати до най геніальніших поетичних творінь світової любовної
лірики.

Ліричний герой Франка тут маііже непомітно іронізує: не тривожся, це не
сирота, не жебрак, а всього-на-всього прийшла любов. Цей вірш – як
діамант-самородок, без нього важко уявити собі гігантський материк
Франкової поезії.

Висновки

«Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою, — писав про
зустріч з І.Франком у 1905 році Михайло Коцюбинський. — В своїй убогій
хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол.
Плів сіті й писав поему «Мойсей». Не знаю, чи попалася риба у його сіті,
але душу мою він полонив своєю поемою».

Радянське літературознавство розглядало творчість письменника з позицій
соціалістичного реалізму, уникало оцінок його поглядів щодо суверенності
України. У той час ніхто інший, як Франко, писав: «Все, що йде поза рами
нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би
прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або
хворобливий сентименталізм фанатів, що раді би широкими і вселюдськими
фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації». І донині
актуальні його слова про те, що «ми мусимо навчитися чути себе
українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями
без офіціальних кордонів».

Використана література

Безбородний Є. Великий українець : [До 40-річчя І. Франка] // Освіта. –
1996 – 21 серп. (№43-44) – С. 15.

“… гріє всю Україну, а світить далеко дальше”: Іван Франко і світова
література // Всесвіт. л-ра. – 1996 – №8 – С. 53-54.

Маланюк Є. Франко як явище інтелекту // Укр. мова та л-ра. – 1996 – №2 –
С. 1-2.

Терлецький О. Спомини і матеріали д-ра І. Франка // ЗНТШ. – Львів, 1902.
– Т. 50. – Кн. 4. -С. 22.

Лисяк-Рудницький І. Українці в Галичині під австрійським пануванням //
Історичні есе. – К., 1994. -Т. 1. – С. 431.

Іван Франко у спогадах сучасників. – К., 1956. – С. 131.

Забужко О. С. Філософія української ідеї та європейський контекст:
Франківський період. – К., 1993. – С. 88-89.

PAGE

PAGE 11

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020