ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ І БЕЗРОБІТТЯ
1. Поняття та види зайнятості населення
Зайнятість — одна із найскладніших і найважливіших економічних
категорій, оскільки, з одного боку, забезпечує виробництво валового
національного продукту — основу життєдіяльності людського суспільства, а
з іншого відображає потреби людини в само реалізації через участь у
суспільне корисній праці. Отже, зайнятість, це надзвичайно важливе
соціально-економічне явище, яке відображає раціональне використання
ресурсів праці, задоволений потреб народного господарства в робочій
силі, забезпечення належного рівня життя зайнятого населення,
задоволення потреб працівників у підвищенні професійного рівня, у
всебічному розвитку особистості.
Зайнятість населення — це діяльність, пов’язана з задоволенням особистих
і суспільних потреб, яка, як правило, приносить доход у вигляді
заробітної плати, додаткових грошових допомог, натуральних виплат тощо.
Під зайнятістю як економічною категорією розуміють сукупність
соціально-економічних відносин у суспільстві, які забезпечують
можливості прикладання праці в різних сферах господарської діяльності, і
виконують функції пов’язані з відтворенням робочої сили на всіх рівнях
організації суспільної праці і виробництва.
Залежно від тривалості і режиму зайнятості виділяють такі її форми:
Повну — діяльність працівника протягом повного робочого дня (тижня,
сезону), яка приносить прибуток в нормальних для даного регіону
розмірах.
Неповну — зайнятість певної особи протягом неповного робочого дня або з
неповною ефективністю, з неповною оплатою. Неповна зайнятість може бути
«примусовою», що обумовлено економічними причинами (скороченням обсягів
виробництва, циклічним розвитком економіки, реконструкцією підприємства
тощо).
Добровільна неповна зайнятість, пов’язана з соціальними факторами —
вихованням дітей, доглядом за хворими членами сім’ї, суміщенням роботи і
навчання називається частковою. Цей вид зайнятості виникає з ініціативи
працівника. До частково зайнятих можуть належати жінки — домогосподарки,
студенти, пенсіонери.
Залежно від сфери застосування праці виділяють основну і додаткову
зайнятість, які і це можуть називатися первинною і вторинною.
Основна зайнятість, або первинна — це діяльність в межах нормативного
робочого дня, тижня за основним місцем роботи.
Додаткова зайнятість — це зайнятість понад нормативний робочий час.
Останнім часом все більшого розповсюдження набувають гнучкі і
нестандартні форми зайнятості, і гнучкі графіки робочого часу.
Використовуються три форми гнучкості — гнучкість робочого часу,
гнучкість зайнятості і гнучкість винагороди. До осіб, що використовують
гнучку форму зайнятості відносять: надомників, працівників за викликом,
тимчасових робітників (контрактників) тощо.
У спеціальній економічній літературі нерідко може використовуватися
велика кількість визначень зайнятості: продуктивна; раціональна,
оптимальна, збалансована, ефективна/ Всі вони лише уточнюють основний
зміст зайнятості, який полягає в необхідності підтримки такого
співвідношення між зайнятою робочою силою і її резервом, яке сприяло б
досягненню максимальної ефективності функціонування виробництва і росту
доходів населення.
Ефективною може вважатися зайнятість населення, яка забезпечує достойний
прибуток, здоров’я, підвищення освітнього і Професійного рівня для
кожного члена суспільства на основі зростання суспільної продуктивності
праці.
Прагнення до найбільш повної і при цьому ефективної зайнятості всього
економічно активного населення країни – мета розвитку будь-якої
економічної системи.
З поняттям зайнятості пов’язані поняття «економічно активного і
«економічно неактивного» населення, «зайнятого населення» і
«безробітних». Визначення цих категорій за методикою МОП були
розглянуті в попередній темі. Проте необхідно зупинитися на визначеннях
зайнятого і безробітного населення, які визначаються законом України
«Про зайнятість населення».
Згідно з останнім статус безробітного в Україні мають громадяни
працездатного віку, які з причин, що від них не залежать не мають
заробітку (трудового доходу), внаслідок відсутності підходящої роботи,
зареєстровані в Державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу і
здатні до неї приступити.
До зайнятого населення, згідно з цим законом, в Україні відносять
громадян, які проживають на її території на законних підставах:
працівники, що працюють за наймом на всіх підприємствах незалежно від
форм власності і господарювання;
громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою (підприємці,
фермери, особи, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, особи
творчої праці, тощо);
обрані, назначені на оплачувані посади в органи державної влади,
управління або в громадські організації;
громадяни, які проходять службу у збройних силах, внутрішніх військах,
органах національної безпеки і внутрішніх справ;
особи, що проходять професійну підготовку з відривом від виробництва;
працюючі громадяни держав, які тимчасово знаходяться в Україні і
виконують функції не пов’язані з забезпеченням діяльності посольств і
місій.
2. Державне регулювання зайнятості населення в Україні
Ринок праці в сфері зайнятості не може бути саморегулюючою системою.
Більш повна і ефективна зайнятість досягається завдяки її державному
регулюванню. Зайнятість тут повинна розглядатися як один із головних
орієнтирів розвитку економічної системи, який визначає перегрупування
фінансових, матеріальних і трудових ресурсів в народному господарстві,
пріоритетних напрямів НТП, розміщення продуктивних сил, шляху підвищення
якості і рівня життя.
Державна політика зайнятості населення, в Україні базується на таких
принципах:
забезпечення рівних можливостей усім громадянам в реалізації права на
вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної
підготовки;
сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіття,
створенню нових робочих місць;
координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами
соціально-економічної політики;
забезпечення контролю профспілок, спілок підприємців, власників
підприємств за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості
населення;
міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення.
Політика зайнятості має макрорівень (загальнодержавний) і мікро рівень
(регіональний і локальний), перший з яких є визначальним.
Основи соціального захисту населення в сфері трудових відносин закладені
в Конституції України і в законі України «Про зайнятість населення».
Державні гарантії зайнятості населення в Україні
а) добровільність праці і вибору виду діяльності;
б) захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконного
звільнення з роботи;
в) безкоштовне сприяння в підборі підходящої роботи і працевлаштуванні
відповідно до професійної підготовки, освіти, особистих і суспільних
потреб;
г) виплати вихідної допомоги і збереження середнього заробітку на період
працевлаштування працівникам, які втратили постійне місце роботи;
д) безкоштовне навчання безробітних новим професіям, перепідготовка в
навчальних закладах;
е) виплати безробітним допомоги по безробіттю у встановленому порядку
Крім того Законом України «Про зайнятість населення» передбачені
додаткові гарантії щодо працевлаштування працездатним громадянам, які
потребують соціального захисту, зокрема:
а) жінкам, які мають дітей віком до 6 років;
б) одиноким матерям з дітьми до 14 років;
в) молоді, яка закінчила освіту;
г) особам перед пенсійного віку;
д) особам звільненим після відбуття покарання.
Для їх працевлаштування місцеві органи адміністрації бронюють на
підприємствах всіх форм власності з чисельністю понад 20 осіб близько 5%
робочих місць за робітничими професіями, в тому числі з гнучкими формами
зайнятості.
У разі відмови у працевлаштуванні на роботу їх у цих межах державна
служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у розмірі 50
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Пільги і компенсації вивільненим працівникам
1) Працівнику вивільненому з підприємства зберігається
середня заробітна плата на період працевлаштування, але не більше як на
3 місяці з урахуванням виплати вихідної допомоги.
Виплата місячної вихідної допомоги і середнього заробітку, що
зберігається проводиться за попереднім місцем роботи.
Зберігається безперервний трудовий стаж, якщо перерва в роботі не
перевищувала 3-х місяців.
Особливі гарантії надаються працівникам, які втратили роботу у зв’язку
із змінами в організації виробництва і праці:
а) надання статусу безробітного, якщо протягом 7 йому не було
запропоновано підходящої роботи;
б) право на отримання допомога у розмірі: 100% середньої заробітної
плати за останнім роботи протягом 60 календарних днів;
75% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 90
календарних днів; 50% середньої заробітної плати за останнім місцем
роботи протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої
заробітної плати в народному господарстві відповідної області за минулий
місяць і не нижче мінімальної заробітної плати;
в) збереження на новому місці роботи, на весь період професійного
перенавчання з відривом від виробництва, середньої заробітної плати за
попереднім місцем роботи;
г) право на достроковий вихід на пенсію за 1,5 роки.
Вихідна допомога
Працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього
місячного заробітку, у разі призову на військову службу — не менше
двомісячного середнього заробітку, внаслідок порушення власником
законодавства про охорону праці — у розмірі передбаченому колективним
договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Умови виплати допомоги по безробіттю громадянам зареєстрованим на
загальних підставах:
допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації
громадянина у державній службі зайнятості до працевлаштування, але не
більше 360 календарних днів протягом двох років;
для осіб перед пенсійного віку — до 720 календарних днів;
громадянам, які вперше шукають роботу — не більше 180 календарних днів.
Розміри допомоги по безробіттю громадянам, зареєстрованим на загальних
підставах
а) не менше 50% середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи,
але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному
господарстві відповідної галузі за минулий місяць, і не нижче
встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо
громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття,
працював не менше 26 календарних тижнів;
б) не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної
плати — у всіх інших випадках, включаючи громадян, які шукають роботу
вперше, або після тривалої (більше шести місяців) перерви.
Матеріальна допомога по безробіттю
Безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть
одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по
безробіттю у розмірі до 75% мінімальної заробітної плати, за умови,
що середньомісячний сукупний доход на члена сім’ї не перевищує
встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів
громадян.
Кожному із членів сім’ї, які перебувають на утриманні безробітного, а
також громадян, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю,
надається одноразова Грошова допомога у розмірі 50% встановленої
законодавством мінімальної заробітної плати.
Важливим провідником державної політики на ринку праці є біржа праці.
Згідно з законом України «Про зайнятість населення» цей інститут
інфраструктури ринку праці в Україні називається Державною службою
зайнятості. Відповідно до Закону послуги, пов’язані з зайнятістю
населення надаються державною службою зайнятості безкоштовно. При цьому
вона не вирішує питань про дану робочої сили ;
Основні завдання державної служби зайнятості в Україні:
аналіз і прогнозування попиту і пропозиції на робочу силу, інформування
про стан ринку праці;
консультування громадян і власників підприємств, організацій, установ
про можливість отримання роботи і забезпечення робочою силою —облік
вільних робочих місць і громадян, які звертаються в питаннях
працевлаштування;
допомога громадянам у підборі підходящої роботи, а роботодавцям в
підборі необхідних працівників;
організація професійної підготовки і перепідготовки громадян, які
лишилися без роботи;
надання послуг відносно працевлаштування і профорієнтації незайнятого
населення;
реєстрація безробітних і надання їм в межах своєї компетенції допомоги,
в тому числі і матеріальної;
участь у підготовці перспективних і поточних програм зайнятості і
заходів щодо соціального захисту різних верств населення від безробіття.
Наряду з державною службою зайнятості на ринку робочої сили великого
значення набуває Державний фонд зайнятості. Останній формується за
рахунок асигнувань з бюджетів різних рівнів, внесків підприємств,
установ, організацій, кооперативів, добровільних внесків громадських
організацій, громадян, іноземних фірм. Державний фонд зайнятості
використовується для фінансування заходів щодо профорієнтації населення,
професійного навчання вивільнених працівників і безробітних, сприяння їх
працевлаштуванню і виплати допомоги по безробіттю, надання безпроцентних
кредитів безробітним, для здійснення підприємницької діяльності,
організації додаткових робочих місць, на утримання працівників служби
зайнятості і оплати інших витрат пов’язаних з соціальним захистом прав
громадян України на працю.
3. Види безробіття
Величина безробіття визначається як різниця між робочою силою і
зайнятими.
Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором працюючою
населення, а з іншого — великим суспільним злом. Всі економічно
розвинуті країни прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але
жодній з них ще не вдавалося ліквідувати його повністю. Навіть в таких
країнах з розвинутою соціальною економікою, як Японія, ФРН, США ,
кількість безробітних не була меншою 1,5% загальної* кількості
працездатних. У майбутньому в світі безробіття буде складати близько
10%, повністю його ліквідувати не зможе жодна країна.
Розрізняють такі види безробіття:
Фрикційне — виникає тоді, коли частина людей добровільно міняє місце
роботи, частина шукає нову роботу після звільнення, частина тимчасово
втратила сезонну роботу. Термін «фрикційне безробіття» використовується
для тієї категорії працівників, які шукають роботу або чекають її
отримання в недалекому майбутньому. Фрикційне безробіття вважається
неминучим і певною мірою навіть бажаним, оскільки частина працівників
переходить з низькопродуктивної і мало оплачуваної роботи на більш
продуктивну і вище оплачувану роботу.
Структурне безробіття — є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді,
коли в результаті НТП відбуваються важливі зміни в техніці, технології і
організації виробництва, які змінюють структуру попиту на робочу силу.
При цьому попит на робочу силу певних професій зменшується або зовсім
зникає, а на інші професії, яких раніше не було – зростає. Структурні
безробітні не можуть знайти, роботи без відповідної перепідготовки,
додаткового навчання навіть зміни місця проживання.
Фрикційне безробіття має короткочасний характер, а структурне — більш
тривале у часі.
Циклічне безробіття — обумовлене спадами виробництва. Спостерігається
під час економічної кризи, коли сукупний попит на товари і послуги
зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає.
Добровільне безробіття — виникає тоді, коли працівник звільнюється з
роботи за власним бажанням у зв’язку з незадоволеністю рівнем оплати
праці, умовами роботи, тощо. Рівень добровільного безробіття залежить
від стадії економічного циклу. Закономірність даного виду безробіття
полягає в тому, що чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з
кращими умовами найму, тим менше в нього бажання добровільно залишити
роботу.
Вимушене безробіття – виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися,
а адміністрація фірми скорочує персонал.
Приховане безробіття — корениться переважно в малому бізнесі,
фермерстві, індивідуальному і ремісному виробництві, а також в неповній
зайнятості (там, де працівників більше, ніж того вимагає виконання
виробничої програми).
Крім вище перерахованих видів безробіття і в їх рамках (фрикційного,
структурного, циклічного) розрізняють їх модифікації:
Конверсійне безробіття — аналогічне структурному і викликане скороченням
чисельності армії і зайнятих у військово – промисловому комплексі.
Економічне безробіття — має порівняно стійкий характер, обумовлене
коливаннями ринкової кон’юнктури, збанкрутінням частини товаровиробників
у процесі конкурентної боротьби.
Молодіжне безробіття — характеризується непропорційно високою питомою
вагою молоді (віком 16 – 24 роки) у складі безробітних, має характер
переважно функціонального безробіття.
Застійне безробіття — охоплює людей, які не хочуть а з часом і не можуть
працювати.
4. Природний рівень безробіття. Закон Оукена
Особливий інтерес викликає проблема рівня безробіття . Останнім часом
повну зайнятість визначають як зайнятість, за якої оплачувану роботу
мають менше ніж 100% працездатного населення. Іншими словами, при повній
зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного і структурного
безробіття.
Такий рівень безробіття називають нормальним, або природним. Природний
рівень безробіття — це такий його рівень, при якому фактори, які
підвищують і зменшують ціни і заробітну плату знаходяться в рівновазі.
Існує декілька тлумачень природного, нормального рівня безробіття. Одне
з найбільш поширених розглядає його як рівень, при якому інфляція не
зростає швидкими темпами. Отже, до природного безробіття відносять
фрикційне і структурне. Перевищення безробіттям природного рівня
визначається, на думку західник економістів, циклічними факторами. Меті
визначення природного рівня безробіття служить концепція потенційного
ВНП, яка фактично узаконює достатньо високу норму безробіття. Згідно з
цією концепцією потенційний ВНП досягається при повному завантаженні
основного капіталу, під яким розуміють завантаження виробничих
потужностей обробної промисловості приблизно на 86%. В шістдесяті роки
природною нормою безробіття, за якої міг бути досягнутий потенційний
ВНП, вважали — 4,3%, в сімдесяті — 6,6%, в першій половині вісімдесятих
— близько 7%. Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня
безробіття і зайнятості залежно від відхилення фактично виробленого ВНП
від потенційного здійснив американський учений Артур Оукен. Він вивів
закон, згідно з яким щорічний приріст реального ВНП приблизно на 2,7%
утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2%
приросту реального ВНП зменшує чисельність , безробітних на 1%.
З цього виходить, що визначення величини приросту ВНП необхідне для
того, щоб не дати збільшуватися нормі безробіття. Від 2,5 до 3%
щорічного приросту реального ВНП необхідно направляти на створення нових
робочих місць, це сприятиме утриманню безробіття на тому ж рівні. Крім
того більш швидкий приріст ВНП скорочує безробіття, тоді як відносне
падіння темпів росту збільшує кількість безробітних.
На думку деяких дослідників, природний рівень безробіття, по суті таким
не є, оскільки він не є оптимальним, природний рівень безробіття вище
оптимального. Досягнення останнього максимізує економічний добробут, але
приводить до надмірного росту інфляції. Рецептів безболісного зменшення
рівня безробіття навіть на 1-2%, ще не винайдено. Навіть при досягненні
оптимального рівня безробіття добробут населення на максимальному рівні
не забезпечується. За законами ринкової економіки, якщо зростає попит на
робочу силу, зменшується безробіття і відповідно зростає заробітна
плата, платоспроможний попит населення на споживчі товари та послуги
буде зростати. Але за законами тієї ж ринкової економіки ціни на
споживчі товари та послуги будуть рости ще швидшими темпами, знецінюючи
таким чином, грошові доходи населення, тобто призводячи до інфляції.
Отже, ринкова економіка змушена постійно шукати відповідь на питання:
зростання інфляції чи зростання безробіття?
Як свідчить світовий досвід, точного виміру безробіття ніколи досягати
не вдавалося через такі причини:
Часткова зайнятість. В офіційній статистиці всі зайняті неповний
робочий день входять в категорію повністю зайнятих, що занижує рівень
безробіття.
Робітники, які втратили надію на роботу. Статистика рахує безробітними
тих, хто активно шукає роботу, ті
хто зневірилися знайти роботу безробітними не вважаються,
3) Неправдива інформація. Зустрічаються люди, які заявляють, що активно
шукають роботу, а насправді працювати не хочуть. Це завищує рівень
безробіття.
Помітним є те, що динаміка безробіття в розвинутих країнах носить
нерівномірний характер. Кожні 7-11 років відбувається масове оновлення
основного капіталу, що супроводжується вивільненням морально застарілої
робочої сили і формуванням попиту на робочу силу, відповідно до техніки
нового покоління.
Заплутаніша ситуація складається стосовно вивчення довгострокового
циклу. В зв’язку з переходом раз в 50-60 років до чергового
довгострокового циклу рівень безробіття значно зростає, оскільки
відбуваються скачкоподібні зміни в технологічній структурі виробництва і
в умовах грошового обігу. Виникають нові галузі і зникають старі.
Безробіття може охоплювати цілі регіони з переважанням застарілих
виробництв.
Найбільш драматичного характеру набуває безробіття під час переходу до
чергового довготривалого циклу, формування нового технологічного способу
виробництва, на основі технічної революції, коли докорінно змінюється
структура відтворення, докорінно змінюється професійний склад
працівників.
В економіці розвинутих країн безробіття в основному має структурний
характер, а серед безробітних загострюється конкуренція за
високооплачувану роботу.
У будь-якому суспільстві безробіття завжди пов’язане з певними
соціальними і економічними витратами. Економічні втрати суспільства
вимірюються вартістю вироблених товарів і послуг, скороченням податкових
надходжень в державний бюджет, зростанням витрат на виплату допомоги по
безробіттю, утриманням значного апарату державних органів з праці,
зайнятості і соціального забезпечення.
Безробіття веде до посилення соціально-негативних процесів, росту
напруги, соціальної патології в суспільстві. Американський учений М.
Харвей Бренер на основі даних про населення США в 1970 році відзначив,
що протягом тридцяти років зростання безробіття на 1% при збереженні
його протягом шестирічного періоду призводить до зростання показників
злочинності: загальної смертності — на 2%, числа самогубств — на 4,1 %
кількості вбивств — на 5,7%, збільшення кількості ув’язнених та
зростання кількості хворих в результаті психічних захворювань — на 4%. В
цілому ж відповідні витрати суспільства, пов’язані з ростом державних
витрат на подолання соціально-негативних наслідків безробіття, мають
значну величину.
Однак, останнім часом формуються все більш оптимістичні погляди на
проблеми безробіття. Економічна практика свідчить про наявність
можливостей для поглинання економічно активного населення.
Якщо вдатися до історії, то помітне таке: абсолютне скорочення
зайнятості під впливом зростання продуктивності праці в сільському
господарстві супроводжувалося розширенням обробних галузей, збільшенням
у них робочих місць і поглинанням відносних надлишків населення, що
вивільнюється з цієї галузі.
Наступний етап характеризувався абсолютним скороченням зайнятості в усіх
галузях матеріального виробництва, швидким кількісним збільшенням
робочих місць у сфері соціальних і ділових послуг.
Останній етап, який лише намітився і набуває розвитку, полягає у
збільшенні вільного часу для всіх категорій зайнятого населення,
внаслідок зростання продуктивності праці, економії робочого часу в усіх
сферах людської діяльності.
Використана література
Адамчук В.В., Ромашов О.В., Сорокіна М.Е. Економіка і
соціологія праці : підручник для вузів – Москва. ЮНИТИ, 1999. (Глава 3)
Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч.
посібник. — Київ Знання Прес, 2000. (Глава 2, 3)
Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість: Навч. посіб. — Київ
МАУП, 1997. (Глава 1 – 5 )
Про зайнятість населення: Закон України // Законодавство України про
працю станом на 25 травня 1999 р. — Київ: Істина, 1999.
4. Рофе А.И.Збишко Б.Г., Ишин В.В. Ринок труда, зайнятість населення,
економіка ресурсів для праці: Навч. посібник. — Москва: МИК,1997.,(Глава
2, 3, 4)
PAGE
PAGE 15
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
