Особисті немайнові права та обов’язки подружжя
ЗМІСТ
Вступ.
Право на материнство.
Право на батьківство.
Право дружини і чоловіка на повагу до своєї індивідуальності.
Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток.
Право на вибір прізвища та на його зміну.
Право дружини та чоловіка на розподіл обов’язків та спільне вирішення
питань життя сім’ї.
Право дружини та чоловіка на особисту свободу.
Висновки.
ВСТУП
Особисті немайнові правовідносини з участю подружжя: це – врегульовані
нормами сімейного права відносини з приводу особистих немайнових благ та
інтересів осіб, що перебувають у шлюбі.
В основі особистих немайнових правовідносин подружжя лежить правовий
статус кожного з подружжя. Під правовим статусом подружжя розуміється
забезпечена законом можливість набуття і реалізації особистих і майнових
прав подружжя з метою зміцнення сім’ї, виховання дітей і досягнення
особистого щастя.
ПРАВО НА МАТЕРИНСТВО
Материнство — це забезпечена законом можливість жінки здійснювати
репродуктивну функцію (народжувати здорових дітей), належним чином
утримувати їх та виховувати в дусі поваги до прав та свобод інших людей,
любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Материнство як правове явище потрібно розглядати в широкому та вузькому
розумінні.
Материнство в широкому правовому розумінні — це врегульовані
законодавчими нормами суспільні відносини, спрямовані на захист
інтересів матері і дитини, їх майнову і моральну підтримку. Материнство
в широкому розумінні включає не тільки заходи державного впливу, а її
деякі особисті права жінки як дружини. Про таке поєднання свідчить п. 3
ст. 49 СК, в якому зазначається, що позбавлення жінки можливості
народити дитину (репродуктивної функції) у зв’язку з виконанням нею
конституційних, службових, трудових обов’язків або в результаті
протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої
їй моральної шкоди. Включення в систему особистих немайнових прав права
жінки на відшкодування моральної шкоди за позбавлення її можливості
народити дитину автоматично відносить кошти, одержані за таке
відшкодування, до особистої власності дружини. А у разі відшкодування
моральної шкоди чоловікові за позбавлення його можливості здійснення
репродуктивної функції — до особистої приватної власності чоловіка (п. 4
ст. 57 СК).
Крім того, включення до ст. 49 СК пункту такого змісту свідчить про те,
що право на материнство — це не тільки сімейно-правовий інститут, а
явище більш широке. Зміст цього права становлять не лише сімейно-правові
норми, а й норми конституційного, цивільного, трудового,
адміністративного, кримінального та інших галузей права.
Право на материнство як сімейне право включає в себе також певні
обов’язки іншого з подружжя. Вагітній дружині мають бути створені у
сім’ї умови для збереження її здоров’я та народження здорової дитини.
Дружині-матері мають бути створені у сім’ї умови для поєднання
материнства із здійсненням нею інших прав та обов’язків.
ПРАВО НА БАТЬКІВСТВО
Батьківство в праві визначається як факт походження дитини від певного
чоловіка, юридично посвідчений записом в державних органах РАЦСу про
народження.
Право на батьківство, як і право на материнство, є юридичним правом
людини. Тому ці особисті немайнові права подружжя, хоч і регулюються
різними статтями СК, але фактично виступають єдиним правом подружжя.
Стаття 50 СК, у якій закріплено право на батьківство, має багато
спільного зі ст. 49 СК. Якихось суттєвих відмінностей, крім тих, що
зумовлені фізіологічними особливостями жінки та чоловіка і соціальним
станом жінки-матері, ці статті не мають. Що ж до практики розірвання
шлюбу за мотивом бездітності, то у зв’язку з тим, що такі шлюби
розриваються, як правило, в органах РАЦСу, судова практика щодо таких
спорів незначна. На нашу думку, ст. 49 і ст. 50 надмірно акцентують
увагу на особистих немайнових правах подружжя на материнство і
батьківство. Будь-яких наукових дискусій з приводу цих прав в Україні не
було. Дуже рідко зустрічаються спори з цього приводу і між самим
подружжям. Той із подружжя, хто за станом здоров’я неспроможний мати
дітей, як правило, не заперечує проти розірвання шлюбу.
Вирішенню проблем бездітності також сприяє інститут усиновлення (ст. ст.
207—242 СК). Є її інші можливості виховувати дітей у сім’ях, що не
можуть мати власних дітей.
ПРАВО ДУЖИНИ ТА ЧОЛОВІКА НА ПОВАГУ ДО СВОЄЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ
Індивідуальність особи — це неповторна своєрідність людини.
Індивідуальність є невід’ємною частиною її фізичного буття. Вона робить
людину не абстрактною особою, а окремим, неповторним, своєрідним членом
суспільства. Індивідуальність чоловіка і жінки є запорукою їх любові і
лежить в основі створення сім’ї. Якщо шлюб заснований па любові, то
початковим моментом такого шлюбу є вільна згода подружжя на певні
самообмеження. В такому шлюбі, на що звертав увагу Гегель, з одного
боку, є небажання особи бути самостійною тільки для себе, бо
індивідуалізм створює почуття недостатності і неповноти, а з другого, є
те, що одна особа знаходить себе в особі іншій і навпаки. Об’єднуючись у
сім’ю, кожен з подружжя передає частку своєї індивідуальності іншому,
одержуючи взамін його частку. Через те в щасливих сім’ях не виникає
питань щодо поваги до індивідуальності одною з подружжя з боку іншого.
Така повага вважається природною і не потребує повсякденного
нагадування.
Стаття 51 СК, в якій зазначено, що дружина та чоловік мають рівне право
на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань, по своїй
суті затверджує стан сім’ї, в якій відсутня любов між подружжям.
Включивши цю статтю до СК, законодавець, не бажаючи цього, змішав
моральні й духовні цінності, що лежать в основі стосунків між подружжям,
з правами громадян як суб’єктів конституційного чи цивільного права.
ПРАВО ДРУЖИНИ ТА ЧОЛОВІКА НА ФІЗИЧНИЙ ТА ДУХОВНИЙ РОЗВИТОК
Фізичний розвиток — це процес, спрямований на зміцнення здоров’я,
гармонійне удосконалення форм і функцій організму людини. Такий розвиток
може відбуватись завдяки заняттям фізичними вправами, гігієні праці та
побуту тощо.
Здійснюючи закріплене в ст. 52 СК рівне право на фізичний розвиток,
подружжя має створювати в сім’ї належні умови для такою розвитку. Це —
не тільки заняття спортом, а й дотримання чистоти в оселі, удосконалення
знарядь праці і побуту, спрямовування зусиль на позбавлення негативних
звичок, здійснення інших заходів щодо зміцнення фізичного розвитку
кожного з подружжя.
Духовний розвиток можна розуміти як діяльність, спрямовану на пізнання
духовних багатств, накопичених людством. Можуть бути різні напрямки
такого пізнання — це і здобуття загальної та спеціальної освіти,
удосконалення природних здібностей, поглиблення релігійного світогляду
тощо.
Маючи право на фізичний та духовний розвиток, подружжя повинно ці
питання вирішувати на засадах рівності, взаємоповаги і підтримки одне
одного.
ПРАВО НА ВИБІР ПРІЗВИЩА ТА ЙОГО ЗМІНУ
До особистих не майнових прав подружжя, які виникають у зв’язку зі
вступом до шлюбу, закон відносить право на вибір прізвища. Це право
виникає ще до реєстрації шлюбу. Стаття 35 СК, яка регулює відносини,
пов’язані з вибором прізвища майбутнім подружжям, винесена за межі
особистих не майнових прав та обов’язків подружжя, але це суто
формальний бік справи, бо вирішується це питання під час реєстрації
шлюбу.
Згідно зі ст. 35 СК наречені мають право обрати прізвище одного з них як
спільне прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбними прізвищами.
Питання про вибір прізвища вирішується на засадах рівності сторін. Якщо
при виборі прізвища між нареченими виникнуть непорозуміння, то працівник
органу РАЦСу залишає подружжю їх дошлюбні прізвища.
Пункт 2 ст. 35 СК надає право нареченим приєднати до свого прізвища
прізвище нареченого, нареченої. Якщо вони обоє бажають мати подвійне
прізвище, за їхнім бажанням визначається, з якого прізвища воно буде
починатися.
Складання більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає із
звичаю національної меншини, до якої належить наречена і(або) наречений.
Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої (нареченого) вже є
подвійним, вона (він) має право замінити одну із частин свого прізвища
на прізвище другого.
Прізвище, одержане при реєстрації шлюбу, подружжя зберігає протягом
усього життя. Припинення шлюбу внаслідок смерті одного з подружжя або
оголошення його померлим не створює для іншого обов’язку змінити
прізвище.
Поновити дошлюбне прізвище особа вправі при розірванні шлюбу. Крім того,
на підставі ст. 53 СК дружина чи чоловік, якщо при реєстрації шлюбу вони
зберегли дошлюбні прізвища, мають право подати до органу РАЦСу, який
зареєстрував їхній шлюб, або відповідного органу за місцем їхнього
проживання заяву про обрання прізвища одного з них як їхнього спільного
прізвища або про приєднання до свого прізвища прізвища другого з
подружжя.
У разі зміни прізвища орган РАЦСу видає нове Свідоцтво про шлюб.
Питання про вибір шлюбного прізвища виникає також при видачі Свідоцтва
про шлюб на підставі рішення суду про встановлення факту перебування у
фактичних шлюбних відносинах (п. 5 ст. 273 Цивільною процесуального
кодексу України). Суд розглядає справи про встановлення перебування у
фактичних шлюбних відносинах, якщо шлюб в органах РАЦСу не може бути
зареєстрований внаслідок смерті одного з подружжя. При одержанні
Свідоцтва про шлюб в органах РАЦСу особа, що має рішення суду про
встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, вправі
вимагати або залишити своє дошлюбне прізвище, або прийняти прізвище
померлого з подружжя, або приєднати прізвище останнього до свого
прізвища.
Та обставина, що одного із подружжя немає в живих, не впливає на право
іншого з подружжя обрати собі прізвище, так як і за життя померлого цей
із подружжя також мав би таке право.
ПРАВО ДРУЖИНИ ТА ЧОЛОВІКА НА РОЗПОДІЛ ОБОВ’ЯЗКІВ ТА СПІЛЬНЕ ВИРІШЕННЯ
ПИТАНЬ ЖИТТЯ СІМ’Ї
До особистих немайнових прав подружжя ст. 54 СК відносить право дружини
та чоловіка розподіляти обов’язки та спільно вирішувати питання життя
сім’ї. Закон формулює зазначені в названій статті особисті немайнові
права подружжя, виходячи з принципу рівності прав та обов’язків чоловіка
і жінки у шлюбі.
Принцип рівності чоловіка і жінки є одним із основних принципів
регулювання сімейних відносин, він ґрунтується на визнанні рівних
цінностей подружжя у шлюбних відносинах. Практичною стороною цього
принципу є те, що кожен з подружжя має рівні правові можливості при
набутті, здійсненні та захисті своїх прав. Правозастосовчі органи при
вирішенні спорів між подружжям мають неодмінно дотримуватись рівності
прав та обов’язків учасників спору.
Пункт 1 ст. 54 СК покладає на подружжя право розподіляти між собою
обов’язки в сім’ї. Згідно з цим пунктом рівність подружжя передбачається
не в рівності уже розподілених обов’язків, а в можливості на паритетних
засадах вирішувати питання про такий розподіл. Подружжя може влаштувати
своє життя таким чином, коли чоловік буде певний час відсутнім за місцем
спільного проживання, а дружина в цей час буде виконувати всю домашню
роботу, але якщо дружина не погодиться на такий розподіл праці, то
примусити її до цього чоловік не зможе.
Викликає певну насторогу ч. 2 п. 1 ст. 54 СК, у якій зазначено, що
дружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої праці в
інтересах сім’ї. Цей законодавчий запис можна розуміти по-різному.
По-перше, до будь-якої праці законодавець відносить тільки працю з
обслуговуванням домашнього господарства. В такому розумінні, дійсно,
неможливо віддавати перевагу будь-кому з подружжя залежно від його
кваліфікації, хисту тощо.
Але, по-друге, крім такої роботи, є ще суспільно корисна праця. Вона теж
здебільшого виконується в інтересах сім’ї, хоча відомі й інші приклади.
На ліквідацію Чорнобильської аварії було задіяно тисячі працівників. Усі
вони ризикували своїм життям не стільки в інтересах своєї сім’ї, як
заради спільного блага. То хіба до такої праці не повинна утверджуватись
повага?
Нарешті вибір подружжям заняття може й не бути суспільно-корисним і не
обов’язково бути таким, що приносить користь сім’ї — головне, щоб воно
не завдавало шкоди іншим суб’єктам суспільних відносин і не було
забороненою законом діяльністю. Закон (і не тільки сімейно-правовий) дає
людині можливість зберегти свою індивідуальність (про яку дещо критично
йшлося стосовно ст. 51 СК) у сфері особистих схильностей до того чи
іншого заняття, спрямованого на задоволення її емоціональних чи духовних
інтересів.
Пункт 2 ст. 54 СК передбачає, що усі найважливіші питання життя сім’ї
мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина,
чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя
сім’ї. Здійснення цього права кожним із подружжя можна оцінювати з
допомогою п. 3 ст. 54 СК, в якому зазначено, що дії одного з подружжя
стосовно життя сім’ї вважаються такими, що вчинені за згодою другого з
подружжя. Тому якщо спір щодо вирішення того чи іншого важливого питання
життя сім’ї не виник, то необхідно вважати, що це питання між подружжям
погоджено. Але необхідно мати на увазі й те, що в деяких випадках закон
зобов’язує подружжя таке погодження оформити належним чином. Так, для
укладання одним із подружжя договорів, які потребують державної
реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з
подружжя має бути надана письмово. Згода на укладання договору, який
потребує нотаріального посвідчення і(або) державної реєстрації, має бути
нотаріально засвідчена (п. 3 ст. 65 СК).
ПРАВО ДРУЖИНИ ТА ЧОЛОВІКА НА ОСОБИСТУ СВОБОДУ
Згідно зі ст. 56 СК змістом особистої свободи кожного з подружжя є
право:
на вибір місця свого проживання;
на припинення шлюбних відносин;
на вжиття заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним
засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин.
Право подружжя на вибір місця проживання законом віднесено до особистих
немайнових прав кожного із подружжя. Хоча за звичайних умов сімейного
життя подружжя проживає сумісно. Саме сумісне проживання створює
необхідні передумови для розвитку сім’ї та здійснення її функцій
(ведення спільного господарства, виховання дітей, вирішення інших
немайнових та майнових питань, що виникають під час шлюбу). Виходячи з
цього, закон України не передбачає інституту роздільного проживання
подружжя, хоча кожному з них надає право вибору місця свого проживання.
Цим самим законодавець заперечує будь-яку можливість примусу подружжя до
сумісного проживання і підкреслює, що шлюб не звужує кола особистих прав
громадян і не обмежує їх правоздатності.
У житії зустрічаються випадки, коли за тих чи інших обставин подружжя
сумісно не проживає. Це можуть бути професійні інтереси чоловіка чи
жінки, інтереси їхніх дітей (необхідність лікування, догляд і нагляд за
ними). Роздільне проживання може зумовлюватись також іншими обставинами.
Необхідно врахувати і те, що роздільне проживання подружжя може свідчити
про фактичне припинення шлюбних відносин між ними. Якщо не буде
встановлено, то на підставі п. 6 ст. 57 СК суд має визнати особистою
приватною власністю дружини чи чоловіка майно, набуте кожним з них за
час такого роздільного проживання.
Право на припинення шлюбних відносин хоч і належить до особистих
немайнових прав подружжя, але має свою специфіку.
По-перше, волевиявлення подружжя чи одного з них недостатньо для
припинення шлюбних відносин. Необхідно ще й рішення компетентного
державного органу про розірвання шлюбу.
По-друге, не завжди волевиявлення подружжя чи одною з них є підставою
для винесення такого рішення. Суд може відмовити в задоволенні позову.
По-третє, волевиявлення подружжя може ставитись під сумнів шляхом вжиття
судом заходів щодо примирення учасників спору, якщо це не суперечить
моральним засадам суспільства (ст. 111 СК).
По-четверте, при розірванні шлюбу мають враховуватись інтереси й інших
осіб, насамперед малолітніх дітей і дітей-сиріт (п. 1 ст. 112 СК).
ВИСНОВКИ
Особисті немайнові права становлять лише частину правового статусу
подружжя, але ця частина має суттєве значення, бо є фундаментом для
створення сім’ї.
Зміст правового статусу подружжя розкривається в нормах, що визначають
конкретні права і обов’язків. Чинний закон дає можливість розрізняти
особистий і майновий правовий статус подружжя. Особистий правовий статус
– це особисті немайнові права і обов’язки подружжя.
PAGE
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
