.

Державний бюджет України (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
917 6974
Скачать документ

Курсова з макроекономіки

ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ УКРАЇНИ

Зміст

TOC \o “1-3″ Вступ PAGEREF _Toc72065598 \h 2

I. Державний бюджет України PAGEREF _Toc72065599 \h 3

II. Бюджетний прогрес PAGEREF _Toc72065600 \h 6

2.1. Податки та їх види: PAGEREF _Toc72065601 \h 7

III. Видатки державного бюджету і його види
PAGEREF _Toc72065602 \h 10

3.1. Державний бюджет України передбачає видатки на: PAGEREF
_Toc72065603 \h 12

IV. Бюджетне фінансування. Форми та методи бюджетного фінансування
PAGEREF _Toc72065604 \h 18

Висновок PAGEREF _Toc72065605 \h 24

Список використаної літератури PAGEREF _Toc72065606 \h 25

Вступ

Розвиток суспільне—економічних відносин в Україні підтверджує
необхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової
стабілізації – основи загальнодержавної стабілізації і виходу з
економічної кризи.

Основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов’язана
насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових
загальнодержавних фондів. Державний бюджет України – це головний
фінансовий план країни, який віддзеркалює суспільно-економічний стан у
державі. Економічна нестабільність і спад виробництва негативно
впливають на формування доходів та фінансування видатків бюджету.
Бюджет, його дохідна частина прямо пов’язані із Державною програмою
соціально-економічного розвитку України на поточний фінансовим рік. І
навпаки, виконання зазначеної програми залежить від її фінансового
забезпечення. У ньому напрямку Державний бюджет виступає основою
фінансування загальнодержавних програм та сприяє їх виконанню. Державна
програма соціально-економічного розвитку України і Державний бюджет
України мають своє особливе місце, роль і призначення в системі
суспільно-економічних відносин.

I. Державний бюджет України

“Единим хорошим бюджетом є збалансований бюджет”

Адам Сміт, 1776 р.

“Хорошим правилом є те, що бюджет ніколи не повинен бути збалансованим
– крім моменту, копи надлишок, що стримує інфляцію, змінюється на
дефіцит, щоб боротися зі спадом”.

Воррен Сміт, 1955 р.

Адміністративно-командна економічна політика в СРСР призвела до
нерівномірного економічного розжитку усіх регіонів, створення
неструктуризованого, неефективного та однобокого народногосподарського
комплексу. Функціонування адміністративно-командної системи сприяло
розподілу і перерозподілу більше 25 відсотків валового внутрішнього
продукту СРСР, який вироблявся в Україні.

З проголошенням незалежності України починається новий етап,
формування власної національної політики і розвитку
суспільно-економічних відносин. Початком економічних перетворень в
Україні стало прийняття Закону УРСР” Про економічну самостійність
Української РСР” від 3 серпня 1990 року. Згідно з ним Україна самостійно
визначає економічний статус і стратегію соціально-економічного розвитку
в інтересах усього народу, а також розробляє і формує незалежну
фінансову (бюджетну, податкову, валютну) політику в контексті
загальнодержавної економічної політики і займається її виконанням.

Фінансова політика охоплює нейтральну ланку системи економічних
відносин і відіграє провідну роль у реалізації загальнодержавних
функцій. Організація і регулювання цих відносин здійснюються відповідно
до діючого (фінансового правового поля) етапу та стану
суспільно-економічного розвитку країни. Без врахування останнього
політика стає гальмом розжитку економічних відносин.

Фінансова політика має бути жорсткою, але справедливою й активною, і
повинна стимулювати економічне зростання, захищати національні
інтереси та бути привабливою для суб’єктів іноземних країн. Побудова і
формування фінансової політики – це досить складний процес.

Розвиток суспільне—економічних відносин в Україні підтверджує
необхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової
стабілізації – основи загальнодержавної стабілізації і виходу з
економічної кризи.

Основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов’язана
насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових
загальнодержавних фондів. Державний бюджет України – це головний
фінансовий план країни, який віддзеркалює суспільно-економічний стан у
державі. Економічна нестабільність і спад виробництва негативно
впливають на формування доходів та фінансування видатків бюджету.
Бюджет, його дохідна частина прямо пов’язані із Державною програмою
соціально-економічного розвитку України на поточний фінансовим рік. І
навпаки, виконання зазначеної програми залежить від її фінансового
забезпечення. У ньому напрямку Державний бюджет виступає основою
фінансування загальнодержавних програм та сприяє їх виконанню. Державна
програма соціально-економічного розвитку України і Державний бюджет
України мають своє особливе місце, роль і призначення в системі
суспільно-економічних відносин.

Практика розвитку фінансових відносин ще раз підтверджує це і вимагає:

– по-перше, формувати Державний бюджет України і Державну програму
соціально-економічного розвитку України на основі єдиної концепції
суспільно-економічного розвитку й у контексті загальнодержавної
фінансово-економічної політики;

– по-друге, досконалого аналізу та оцінки соціально-економічного стану
регіонів і держави та розробки реальних макроекономічних показників
розвитку на плановий рік і перспективу;

– по-третє, виконання Державного бюджету і Державної програми
соціально-економічного розвитку має проходити ж руслі єдиних підходів,
цілісного механізму, ефективних норм і методів організації
фінансово-економічних відносин;

– по-четверте, підтримки загальних принципів економічного розвитку і,
насамперед, принципу формування і виконання доходів бюджету за рахунок
платежів, які активно й ефективно впливають на виробництва, виконання
показників економічного розвитку, а не шляхом розширення кількості
податків та зборів, як сьогодні відбувається, та використання емісійних
джерел поповнення бюджету;

– по-п’яте, проведення належного, своєчасного контролю та піднесення
рівня відповідальності за стан виконання доходів бюджету та показників
соціально-економічного розвитку регіонів, міністерств (відомств),
держави ж цілому.

Бюджет є головним фінансовим документом країни. Виходячи з нього можна
зробити висновок, що вивчення бюджету (процесу його формування) є однією
з першорядних задачею економічної науки.

Пояснення цьому лежить у зв’язках бюджетної політики з усіма сторонами
економіки країни. Так процес формування бюджету тісно пов’язаний із
податковим законодавством, а також із процесом виробництва: або
стимулює його, або натискає. З іншого боку, розподіл бюджетних
засобів також тісно пов’язаний з виробництвом: фінансові вкладення
направляються у виробництво. Також із бюджету фінансуються
соціально-необхідні програми і служби такі як: армія, міліція, охорона
здоров’я і т.п.

Як очевидно з усього вищевикладеного бюджет щиро пов’язаний із
добробутом країни. І це в черговий раз підкреслює всю актуальність
проблеми бюджету і процесу його нормування, і необхідність його
вивчення.

II. Бюджетний прогрес

Бюджетний процес – регламентований законодавством порядок, розглядання,
затвердження бюджетів, їхнє виконання і контроль за виконанням,
затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять у бюджетну
систему України.

При формуванні Державного бюджету основною задачею є його
збалансованість або говорячи іншими словами якнайближче наблизитися до
ідеального варіанта – це повне покриття витрат прибутками й утворення
залишку засобів, тобто перевищення прибутків над витратами.

Цього стану, на перший погляд, можна досягти двома засобами:

1. зменшення розміру витрат;

2. збільшення розміру прибутків.

Державні витрати структурно можна уявити так:

Витрати на соціальні послуги.

Витрати на господарське споживання.

3. Витрати на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики.

4. Витрати адміністративно-управлінські.

5. Платежі по державному боргу.

З даної структури очевидно, що витрати державного бюджету виконують
функції політичного, соціального і господарського регулювання.

Перше місце в бюджетних витратах займають соціальні статті: соціальні
посібники, утворення, охорона здоров’я та ін. У ньому виявляється
головний напрямок бюджетної політики, як і всієї державної економічної
політики в цілому – стабілізація, зміцнення і пристосування існуючого
соціально-економічного ладу до розумів, що змінюються. Ці витрати
покликані зм’якшити диференціацію соціальних груп, неминуче властиву
ринковому господарству.

У витратах на господарські споживання звичайно виділяються бюджетні
субсидії підприємствам, сільському господарству, на здійснення
державних програм. Усе це робиться з метою стимулювання їхніх виробничих
можливостей.

Витрати на озброєння і матеріально-технічне забезпечення зовнішньої
політики, а також адміністративне – управлінські витрати випивають на
структуру попиту.

Кон’юнктурним цілям бюджетного регулювання служать витрати по
внутрішньому державному боргу (наприклад, дострокове погашення частини
боргу), розміри витрат на кредити і субсидії приватним і державним
підприємствам, сільському господарству, на створення і удосконалення
об’єктів інфраструктури, на закупівлю озброєння і військове будівництво.
Таким чином, держава намагається задовольнити вимоги різноманітних
соціальних груп, зменшити соціальну напруженість у товаристві.

У періоди криз і депресії витрати державного бюджету на господарські
споживання, як правило, ростуть, а під час кон’юнктури – скорочуються.

Важливо відзначити, що структура державного бюджету робить регулюючий
вплив на розміри попиту і пропозиції, а також на галузеву і регіональну
структуру економіки, національну конкурентноздатність на світових
ринках.

Структуру державних прибутків можна уявити такою уявою:

1. Податки (у тому числі акцизні збори і мита).

2. Податкові надходження: прибутки від державної власності, державної
торгівлі.

3. Внески в державні фонди соціального страхування, пенсійний,
страхування від безробіття.

Головком статтею бюджетних прибутків є податки. Під податком, збором,
митом і іншими платежами розуміється обов’язковий внесок у бюджет
відповідного рівня або ж позабюджетний фонд, здійснювані платниками в
порядку і на умовах, визначених законодавчими актами.

2.1. Податки та їх види:

1. Податки на прибутки і майно: прибутковий податок із громадян; податок
із прибутку; податок на соціальне страхування і фонд заробітної плати і
робочої сили; майнові податки, у тому числі податки на власність,
включаючи землю й іншу нерухомість; податки на переклад прибутку і
капіталу за рубіж і ін. Ці податки стягаються з конкретної фізичної
особи, їх називають прямими податками.

2. Податки на товари і послуги: податок з обороту, що в даний час
замінений податком із додаткової вартості; акцизи (податки, прямо що
включаються в ціну товару або послуги); податок на спадщину, на доходи
з нерухомістю і цінними паперами й ін. Ці податки називаються
непрямими. Вони частково або цілком переносяться на ціну товару aбо
послуги.

З вище викладеного очевидно, що податки виконують три найважливіші
функції:

1. Фінансування державних витрат (фіскальна функція).

2. Підтримки соціальної рівноваги шляхом зміни співвідношення між
прибутками окремих соціальних груп з метою згладжування нерівності між
ними (соціальна функція).

3. Державного регулювання економіки (регулююча функція).

У минулому й у даний час податки в основному виконували фіскальну
функцію. Проте в плані останніх десятиліть помітний розвиток одержали
соціальна і регулююча функції.

За допомогою податків держава намагається зменшити соціальну
напруженість у товаристві, і тим самим запобігти соціальному вибуху. Це
досягається гнучкою податковою політикою, наданням усіляких податкових
пільг: пільги багатодітним сім’ям, переселенцям через межу на свою
історичну батьківщину, студентам і особам збільшуючи свою кваліфікацію.
Часто податкові пільги даються дрібним і середнім підприємцям, особливо
вперше починаюча самостійна справа, ферма, але ці податкові пільги
носять не тільки соціальний, але і регулюючий характер.

Регулююча функція податків також широко використовується державою.
Глобальне зниження податків веде до збільшення чистих прибутків,
посиленню стимулу господарської діяльності, росту капіталовкладень,
попиту, зайнятості до пожвавлення господарської кон’юнктури, підвищення
додатків – звичайний засіб боротьби з перегрівом кон’юнктури. Змінюючи
податкові ставки на прибуток, держава може підсилити або зменшити
додаткові стимули для капіталовкладень, а маневруючи рівнем непрямих
податків – впливати на фонд споживання ж цілому, на рівень цін.

III. Видатки державного бюджету і його види

Видатки з державного бюджету України — це економічні відносини, які
виникають у зв’язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів
держави і його використання за цільовим призначенням.

Значна кількість певних видів бюджетних видатків обумовлена низкою
факторів: природою і функціями держави, рівнем соціально-економічного
розвитку країни, адміністративно-територіальним устроєм держави, формами
надання бюджетних коштів тощо. Поєднання цих факторів породжує систему
видатків державного бюджету України. Однак соціально-економічний
розвиток України останніми роками кардинально змінив як систему, так і
структуру та класифікацію видатків. Командно-адміністративні методи
господарювання засвідчили, що бюджет був дуже перевантажений видатками,
які пов’язані з економічною функцією держави. Левова частка бюджетних
коштів, майже 65-70%, спрямовувалась у галузі матеріального виробництва.
Соціальна функція бюджету, що поширена у розвинених країнах, і яка
зорієнтована безпосередньо на забезпечення благ людини, не має свого
фінансового втілення. Тому з реформою системи господарювання в Україні
акценти в розподілі бюджетних коштів повинні зміститись, насамперед, у
бік посилення соціальної функції держави і зміни напрямку та змісту
економічної функції.

У зв’язку з переходом економіки України на ринкові засади господарювання
у бюджеті держави з’явились нові напрямки спрямування коштів
централізованого фонду, яких не було за умов командно – адміністративної
системи. Так, низку видатків перекладено на позабюджетні, соціальні та
економічні фонди у державному бюджеті України та місцевих бюджетах.
Знайшли також відображення нові напрямки витрачання і бюджетних коштів,
а саме — соціальний захист населення, надання бюджетних позик,
зовнішньополітична та зовнішньоекономічна діяльність, національна
оборона, обслуговування державного зовнішнього боргу, національна
космічна програма тощо.

Видатки бюджету поділяються на певні види, які можуть характеризуватись
якісно та кількісно.

Якісна ознака видатків характеризує їхнє суспільне призначення, а
кількісна — загальний обсяг. Ці дві Ознаки можуть бути у протиріччі.
Так, наприклад, потреби держави, що визначаються якісною ознакою, часто
перевищують кількісну, тобто суму видатків, яка потрібна для задоволення
відповідних потреб держави. Це призводить до негативних наслідків, а
саме — до недофінансування видатків, передбачених законом про державний
бюджет, зростання зовнішнього та внутрішнього боргу, дефіциту бюджету та
інфляції.

Під час кризи фінансові можливості держави обмежені, тому потреби
суспільства не відповідають обсягам наданих коштів. Видатки бюджету у
повному та всебічному обсязі характеризуються тим, яку вони відіграють
роль і яке місце посідають у процесах суспільного відтворення, яке їхнє
соціальне призначення.

За соціальним призначенням видатки державного бюджету України
поділяються на: соціальний захист населення; фінансування
соціально-культурних закладів, установ; фінансування науки, народного
господарства і державних капітальних вкладень; фінансування національної
оборони; правоохоронної діяльності та .забезпечення безпеки держави;
утримання органів законодавчої, виконавчої та судової влади;
фінансування зовнішньополітичної діяльності; заходів, пов’язаних із
ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом
населення; видатки з обслуговування державного зовнішнього та
внутрішнього боргів та інші видатки.

Співвідношення видатків між окремими групами визначається спрямованістю
бюджетної політики. Останніми роками найбільша частка видатків припадає
на соціально-культурні заходи та соціальний захист населення. Це
викликано кризою в економіці та необхідністю соціального захисту
громадян з невеликим рівнем доходів.

Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі і в межах,
затверджених законом про державний бюджет. Кошти республіканського
бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів витрачаються лише
на цілі і в межах, затверджених відповідно Верховною Радою Автономної
Республіки Крим, місцевими радами народних депутатів. До державного
бюджету України не включаються видатки, які не передбачені законами
України.

Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансування мережі
підприємству установ, організацій і органів на початок бюджетного року,
а також на фінансування заходів із соціального захисту населення та
інших, що не належать до видатків

розвитку. У складі поточних видатків окремо вирізняються видатки
бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об’єктів із
зазначенням усіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.

Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної
діяльності, зокрема, фінансування капітальних вкладень виробничого і
невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного
господарства, субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним
відтворенням.

Забороняється використання бюджетних коштів для фінансування
позабюджетних фондів. Позабюджетні фонди можуть бути утворені за рахунок
надходження від необов’язкових платежів, добровільних внесків фізичних і
юридичних осіб, інших позабюджетних джерел.

3.1. Державний бюджет України передбачає видатки на:

— фінансування загальнодержавних централізованих програм підтримання та
підвищення життєвого рівня населення, заходів щодо соціального захисту;

— фінансування заходів у галузі освіти, культури, науки, охорони
здоров’я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального
забезпечення, що має загальнодержавне значення;

— фінансування виробничого і невиробничого будівництва,
геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт, що
здійснюються відповідно до загальнодержавних програм;

— національну оборону;

— охорону навколишнього природного середовища;

— утримання правоохоронних і митних органів;

— утримання органів законодавчої, виконавчої, судової влади та
прокуратури;

— здійснення зовнішньоекономічної та зовнішньополітичної діяльності;

— трансферти, що передаються з державного бюджету України до бюджетів
Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

— виплату усіх видів пенсій, видатків, спрямованих на захист громадян,
які постраждали від Чорнобильської катастрофи, виплату допомог з
безробіття, витрати на професійне навчання незайнятого населення та
заходи для створення додаткових робочих місць;

— утворення державних матеріальних і фінансових резервів;

обслуговування внутрішнього та зовнішнього державних боргів та їх
повернення;

— інші заходи, що фінансуються з державного бюджету України відповідно
до законів України.

У державному бюджеті України передбачається резервний фонд Кабінету
Міністрів сумою не більше, ніж два відсотки від обсягів видатків
державного бюджету України для фінансування невідкладних витрат у
народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не
могли бути передбачені під час затвердження державного бюджету України.

У державному бюджеті України понад передбачені видатки утворюється
оборотна касова готівка сумою не більше двох відсотків від загального
обсягу видатків бюджету. Оборотна касова готівка може бути використана
протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути
поновлена у тому ж році до обсягів, встановлених під час затвердження
державного бюджету України.

З республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих
бюджетів здійснюються видатки на:

— фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони
здоров’я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального
забезпечення і соціального захисту населення, що підпорядковані органам
державної влади та управління Автономної Республіки Крим, областей, міст
Києва і Севастополя, а також соціально-культурних заходів згідно з
покладеними на ці органи влади функціями;

— утримання органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих органів
державної влади і самоврядування;

— фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до
складу місцевого господарства, природоохоронних заходів;

— інші заходи, що фінансуються відповідно до законодавства України з
республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих
бюджетів.

У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних,
місцевих, міських, (міст Києва і Севастополя та міст обласного
підпорядкування) і районних бюджетах утворюються резервні фонди уряду
Автономної Республіки Крим, виконавчих органів обласних, міських (міст
Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) районних рад
народних депутатів сумою не більше одного відсотка від обсягу видатків
кожного з відповідних бюджетів для фінансування невідкладних заходів,
які не могли бути передбачені під час затвердження зазначених бюджетів.

У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних,
міських, районних, селищних, сільських бюджетах утворюється оборотна
касова готівка. Оборотна касова

готівка може бути використана протягом року на покриття тимчасових
касових розривів і повинна бути поновлена у тому ж році до обсягів,
встановлених під час затвердження відповідного бюджету.

Розмежування видів видатків між бюджетами, що входять до складу бюджетів
Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя,
здійснюється відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим,
обласними, міськими (міст Києва і Севастополя) радами.

Створення принципово нового механізму бюджетного фінансування науки,
удосконалення державної системи підготовки і перепідготовки кадрів для
народного господарства, використання пільгового податкового режиму у
реалізації нових видів продукції й інші бюджетні заходи покликані
стимулювати наукові відкриття і нові технічні досягнення, скорочувати
строки впровадження їх у виробництво, а в кінцевому підсумку — слугувати
каталізатором прискорення науково-технічного прогресу.

Видатки у повному і усесторонньому обсязі характеризуються
функціональною структурою, до якої долучаються: міжнародна діяльність;
фундаментальні дослідження та сприяння науково-технічному прогресові;
правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави; державне
управління; промисловість та енергетика; будівництво; сільське
господарство, лісове господарство, рибальство і мисливство; транспорт,
дорожнє господарство, зв7язокг телекомунікації й інформатика; інші
послуги, пов’язані з економічною діяльністю.

У невиробничій сфері видатки державного бюджету, згідно з бюджетною
класифікацією, поділяються за галузями і видами суспільної діяльності.
Це видатки на: освіту; охорону здоров’я; соціальний захист і соціальне
забезпечення; житлово-комунальне господарство; культуру і мистецтво;
засоби масової інформації; фізичну культуру і спорт; державне
управління; судову владу.

Функціональний поділ видатків дозволяє виявити пропорції в розподілі
бюджетних коштів І, змінюючи їх, добиватись необхідних зрушень у
галузевій структурі суспільного виробництва. Так, необхідність посилення
соціальної спрямованості усього суспільного розвитку потребує на
сьогодні більше коштів спрямовувати у соціальну сферу, забезпечуючи тим
самим прискорені темпи її росту.

Щодо установ і організацій бюджетної сфери можна вирізнити такі витрати:

— оплата праці працівників бюджетних установ;

— придбання предметів постачання та матеріалів:

— видатки на відрядження;

— оплата послуг з утримання бюджетних установ;

— оплата комунальних послуг та енергоносіїв;

— інші.

До недавнього часу найбільше видатків з бюджету спрямовувалося до
народного господарства. За умов переходу на ринкові умови господарювання
система витрачання бюджетних коштів на народне господарство повинна
зазнати суттєвих змін. Бюджетні асигнування покликані забезпечити
вирішення найважливіших і масштабніших державних завдань: фінансування
пріоритетних заходів, пов’язаних з прискоренням розвитку основних
галузей економіки, створення фінансових можливостей для удосконалення
виробничої та соціальної інфраструктури. Правда, ще деякий час цільові
бюджетні дотації збережуться. Однак обсяг бюджетних видатків та їхня
структура зазнають суттєвих змін.

Зменшення обсягу бюджетного фінансування витрат у народному господарстві
пояснюється тим, що до мінімуму зводиться участь держави у виробничих
інвестиціях за рахунок скорочення централізованих капітальних вкладень;
послідовно виконується програма приватизації державної власності та
скорочується сфера державної економіки.

Тенденція до зменшення бюджетних видатків на народне господарство не
може закінчитися повною відмовою від бюджетного фінансування цих витрат.
А за умов ринку теж залишаться такі видатки, які потребують
обов’язкового залучення державних коштів, оскільки, по-перше, триває
функціонування державного сектора економіки, який потребує розробки
державних інвестиційних програм, згідно з якими і здійснюється бюджетне
фінансування капітальних витрат. По-друге, для стабілізації економіки та
розвитку підприємництва потрібна фінансова допомога держави у вигляді
бюджетних субсидій, субвенцій.

Значні бюджетні кошти щороку спрямовуються на фінансування
соціально-культурних заходів. Вони дозволяють державі розвивати систему
освіти, культури, задовольняти мінімальні потреби населення в медичному
обслуговуванні, здійснювати соціальний захист громадян, підвищувати
рівень їхнього соціального забезпечення.

IV. Бюджетне фінансування. Форми та методи бюджетного фінансування

Бюджетне фінансування — це безповоротне, безвідплатне виділення коштів з
бюджету. Основна суть бюджетного фінансування полягає у тому, що за
допомогою цього механізму налагоджуються грошові відносини, які
виникають між державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями,
установами всіх форм власності та фізичними особами, — з іншого, з точки
зору спрямування та використання грошових коштів централізованого фонду
на розширене відтворення, підвищення рівня життя, задоволення суспільних
потреб і забезпечення інших безпосередніх державних заходів. Обсяг,
своєчасність і повнота фінансування значною мірою залежать від рівня
централізації фінансових ресурсів і мобілізації коштів до бюджету, а це
в свою чергу залежить від дотримання фінансової дисципліни окремими
платниками податків, від рівня виконання доходної частини бюджету.

На сьогодні державний бюджет України характеризується високим ступенем
централізації фінансових ресурсів, що закономірно для країн перехідного
періоду. Так, бюджетні ресурси України становлять нині майже 45
відсотків від ВВП. Така централізація коштів повинна забезпечити
своєчасне і повне фінансування усіх загальнодержавних програм, а також
додаткові заходи, пов’язані з підвищенням заробітної плати та інших
соціальних виплат. Однак, якщо проаналізувати бюджетне фінансування
останніх чотирьох років, то можна переконатись, що в цілому видатки були
недофінансувань від 20 до ЗО відсотків порівняно із затвердженими
сумами. Основними причинами неповного фінансування було невиконання
доходної частини, розбалансованість економіки, важке фінансове становище
підприємств. Отже, можна дійти висновку, що механізм бюджетного
фінансування тісно пов’язаний з доходами бюджету. Цей взаємозв’язок
полягає у кількісній відповідності, коли при забезпеченій доходній базі
бюджет має змогу фінансувати своєчасно і повною мірою суми запланованих
видатків.

Однією з проблем, пов’язаних з функціонуванням механізму бюджетного
фінансування, є необхідність чіткого визначення і розподілу сфери
фінансування державного і місцевих бюджетів. На загальнодержавному рівні
доцільно фінансувати видатки, які мають вирішальне значення для
економіки України. На рівні місцевих органів влади слід залишити
видатки, спрямовані на вирішення соціальних питань і підтримку їхнього
економічного становища щодо комунальної власності. Інакше кажучи, при
здійсненні механізму бюджетного фінансування необхідно чітко розподілити
компетенцію між центральними органами влади та органами місцевого
самоврядування і законодавче закріпити її за ними. Оскільки бюджетне
фінансування є складовою бюджетного механізму, за допомогою якого
здійснюється реалізація бюджетних функцій, то можна дійти висновку, що
саме за допомогою бюджетного інвестування та фінансування відбувається
надання коштів, які завдяки розподілу і перерозподілу ВВП спрямовуються
державою на економічні та соціальні потреби країни.

Роль бюджетного фінансування визначається передусім тим, що є основним
методом забезпечення прогресивних зрушень в економічній структурі.
Тільки за допомогою бюджетного фінансування створюються умови і
забезпечується розвиток нових галузей виробництва.

Система бюджетного фінансування вміщує в собі принципи, форми та методи
надання бюджетних асигнувань суб’єктам господарювання.

Незалежно від джерел покриття фінансування здійснюється на основі таких
принципів: плановості; цільового спрямування коштів: безповоротності та
безвідплатності; ефективного використання коштів; оптимального поєднання
власних, кредитних і бюджетних джерел: додержання режиму економії та
здійснення постійного контролю за їхнім використанням.

Принцип плановості означає, що витрати з державного бюджету визначаються
законом про державний бюджет України на кожний рік. Обсяг витрат та
цільове спрямування коштів місцевих бюджетів ухвалюються рішенням сесій
відповідних місцевих рад народних депутатів. Витрати з децентралізованих
фондів грошових коштів відображаються у фінансових планах і кошторисах
витрат установ, балансах доходів і витрат підприємств, об’єднань,
міністерств і відомств.

Принцип цільового спрямування коштів полягає у тому, що кошти
плануються, відпускаються та використовуються на суворо визначені цілі
та заходи відповідно до затверджених фінансових планів.

Принцип безповоротності та безвідплатності фінансування державних витрат
— це надання коштів без прямого їх відшкодування (непряме ж
відшкодування полягає в матеріальному прирості основних фондів для
виробничої та невиробничої сфери, перспективна підготовка кадрів для
суспільства тощо).

Принцип ефективного використання коштів має на меті одержання суспільне
необхідного результату за мінімальних витрат фінансових ресурсів.
Практичне здійснення цього принципу супроводжується вдосконаленням форм
і методів оперативного управління виробничою та фінансовою діяльністю,
розробкою додаткових важелів і стимулів, спрямованих на скорочення
витрат та інтенсифікацію виробництва.

Принцип поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел полягає у тому,
що під час визначення обсягу фінансування як держава, так і вищестоящі
органи враховують наявність власних коштів, можливості одержання
банківського кредиту і лише тоді, коли неможливо покрити витрати з
зазначених джерел, вирішується питання про бюджетне або відомче
фінансування. Цей принцип здійснюється як за покриття поточних витрат,
так і за фінансування капітальних вкладень.

Принцип здійснення постійного контролю наявний за усіх виробничих,
господарських і фінансових операцій у фінансуванні державних витрат.
Контроль виконання дає можливість викрити недоліки й помилки у
фінансовій діяльності, вжити заходів до їх усунення, а також надає
зустрічну інформацію для перспективного й поточного планування державних
витрат як під час визначення цільового спрямування коштів, так і під час
визначення їхнього обсягу.

Україна, як незалежна держава, має державний бюджет, завдяки якому
здійснюється фінансування усіх загальнодержавних видатків, а згідно з
бюджетним устроєм і адміністративно-територіальним поділом до складу
бюджетної системи входять місцеві бюджети, за допомогою яких
здійснюється фінансування видатків місцевого значення. Порядок та умови
надання і використання коштів затверджується Верховною Радою України.

Бюджетні кошти витрачаються лише за цільовим призначенням і в межах,
затверджених відповідним правовим актом — законом про державний бюджет
чи рішенням місцевої ради народних депутатів. У правові акти про бюджет
не можуть долучатися статті видатків, які не передбачені чинним
законодавством.

Нині використовуються наступні форми бюджетного фінансування:
кошторисне; державне фінансування інвестицій; позики з бюджету державним
підприємствам; державні дотації.

Кошторисне фінансування — забезпечення державними грошовими коштами
установ і організацій соціально-культурної сфери, оборони, органів
державного управління.

Вони отримують кошти на своє утримання із бюджету на підставі Фінансових
документів — кошторисів. Так фінансується майже вся невиробнича так
звана бюджетна сфера. Установи й організації, які діють у цій сфері, є
бюджетними установами.

До бюджетної сфери належать соціально-культурні заходи й установи,
фундаментальні дослідження, національна оборона, правоохоронна
діяльність і органи безпеки, судова система і органи прокуратури
України, утримання законодавчої і виконавчої влади держави.

Державне фінансування інвестицій. Відповідно до бюджетної класифікації
видатків фінансування будівництва об’єднано в одну групу разом з
архітектурою і вміщує в собі державні інвестиції на основні об’єкти
економічного і соціального розвитку України за ринкових умов.

За наявності різних форм власності і різних організаційно-правових
структур, об’єднань підприємств і організацій правове регулювання
фінансування інвестицій в умовах ринку є складним.

Фінансування капітальних вкладень із бюджету за умов ринку на відміну
від планової системи має свої особливості: воно не є сталим, держава
також втручається в процес фінансово-кредитного забезпечення капітальних
вкладень державних підприємств.

Поряд з державними, в основному бюджетними коштами, залучаються також
іноземні джерела інвестиційного фінансування як з боку іноземних держав,
так і з боку міжнародних і приватних вітчизняних комерційних банків і
кредитних установ.

Позики з бюджету державним підприємствам — це фінансова підтримка
державних та інших підприємств, у яких понад 50% майна є державною
власністю. Здійснюється вона з бюджетних асигнувань, як правило, на
поворотній основі під затверджені проекти використання коштів, що
надаються як державна підтримка. Фінансову підтримку як бюджетну позику
надає Міністерство фінансів на договірних засадах.

Умовами договору мають бути передбачені зобов’язання сторін щодо
обсягів, строків надання позики, її цільового використання, заходи щодо
забезпечення її своєчасного повернення, відповідальність сторін за
порушення умов договору, а також обсяги і порядок сплати процентів за
використання бюджетних позик.

Державні дотації. Це форма бюджетного фінансування, яка застосовується
при фінансуванні планово-збиткових підприємств, організації! і установ,
які надають послуги або виробляють необхідні товари, витрати на
виробництво яких перевищує ціну продажу.

Форми бюджетного фінансування визначаються економічними умовами, із
змінами яких міняються як форми бюджетного фінансування, так і їхнє
застосування. Нині, при переході до ринкових відносин, визріла потреба в
удосконаленні форм бюджетного фінансування.

При цьому до існуючих форм бюджетного фінансування не можна
застосовувати однаковий підхід, а перспективи розвитку кожної із форм
повинні пов’язуватись з тими цілями, яким вони слугують.

Цілі можуть бути поділені на загальні та спеціальні. Загальні втілюються
за допомогою тих форм фінансування, які відповідають системі управління
економікою в цілому.

Спеціальні пов’язані з особливими умовами господарювання, згідно із
завданнями економічної політики держави на відповідному етапі розвитку.

Форми бюджетного фінансування, які обумовлені загальними цілями, у
подальшому повинні удосконалюватись, аби повніше відповідати потребам
розвитку ринкової економіки, їхнє удосконалення, з одного боку, повинно
провадитись у напрямку посилення стимулюючих факторів певних форм
фінансування, а з іншого — у напрямку запровадження нових умов надання
бюджетних коштів.

Нині застосовуються два методи бюджетного фінансування:

1. Метод єдиного казначейського рахунку. Цей метод використовується для
фінансування заходів з державного бюджету України. Це система бюджетних
рахунків органів Державного казначейства, відкритих в установах банків
за відповідними балансовими рахунками, з яких органами Державного
казначейства здійснюються платежі безпосередньо суб’єктам діяльності;

2. Метод перерахування бюджетних коштів з поточних рахунків місцевих
бюджетів на рахунки головних розпорядників бюджетних коштів. Суть його
полягає в тому, що відповідно до бюджетного розпису фінансові органи
перераховують кошти бюджету головним розпорядникам у порядку
фінансування, на їхні рахунки згідно з кошторисом.

Висновок

Розвиток суспільне—економічних відносин в Україні підтверджує
необхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової
стабілізації – основи загальнодержавної стабілізації і виходу з
економічної кризи.

Основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов’язана
насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових
загальнодержавних фондів. Державний бюджет України – це головний
фінансовий план країни, який віддзеркалює суспільно-економічний стан у
державі. Економічна нестабільність і спад виробництва негативно
впливають на формування доходів та фінансування видатків бюджету.
Бюджет, його дохідна частина прямо пов’язані із Державною програмою
соціально-економічного розвитку України на поточний фінансовим рік. І
навпаки, виконання зазначеної програми залежить від її фінансового
забезпечення. У ньому напрямку Державний бюджет виступає основою
фінансування загальнодержавних програм та сприяє їх виконанню. Державна
програма соціально-економічного розвитку України і Державний бюджет
України мають своє особливе місце, роль і призначення в системі
суспільно-економічних відносин.

Список використаної літератури

1. “Мікроекономіка і макроекономіка” за загальною редакцією
Е.Будаговської. Київ “Основи”, 1998 р.

2. “Основи економічної теорії: політ економічний аспект” за редакцією
Г.Н. Климка, В.П.Нестороненка. Київ – Вища школа — знання”, 1997р.

3. “Макроекономіка за редакцією А.Г. Савченка” Київ “Либідь”, 1995.

4. “Фінанси України” , №9, 10 за 1996р. №8-11 за 1998р.

5. “Економіка України”, журнал 1999-2001 р.

6. Закон України “Про Державний бюджет”.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020