.

Кредитно-банкiвська система України i роль ЦБ України (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 8960
Скачать документ

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………….
…………………………

4

Розділ І. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ, ЇЇ СТАНОВЛЕННЯ ТА ПРИНЦИПИ
ПОБУДОВИ……………………………………………………….
……..

7

1.1. Створення банківської системи
України…………………………….. 7

1.2. Побудова банківської
системи…………………………………………….

13

Розділ ІІ. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАГЛЯДУ І КОНТРОЛЮ ЗА
ДІЯЛЬНІСТЮ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ…

19

2.1. Необхідність і завдання банківського нагляду………………….
19

2.2. Структура системи банківського нагляду та основні напрями
діяльності……………………………………………………..
………..

27

Розділ ІІІ. ФУНКЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ЯК ДЕРЖАВНОГО ОРГАНУ
НАГЛЯДУ……………………………………………………

37

3.1. Реєстрація і ліцензування діяльності комерційних банків…. 37

3.2. Встановлення економічних нормативів, що регулюють діяльність
комерційних банків……………………………………………..

43

3.3. Визначення рейтингової оцінки діяльності комерційних банків за
системою “CAMEL”……………………………………………….

50

3.4. Застосування заходів впливу до комерційних банків за порушення
банківського законодавства…………………………..

61

Висновки……………………………………………………….
………………………

71

Використана
література……………………………………………………..
… 76

ВСТУП

У спадщину від часів радянської влади Україна отримала систему
центрального планування. В умовах централізованої
адміністративно-командної економіки самі банки, по суті, не були
комерційними організаціями, вони були організаціями державного
управління, що наділені функціями адміністративного контролю за своїми
клієнтами. У самій системі органів управління банки відігравали
другорядну роль, виконуючи функції “касира і бухгалтера” держави.

У 1991 році почалося формування національної банківської системи
України. За дуже короткий час виникло біля двохсот банківських установ,
у своїй переважній більшості це були, за світовими стандартами, дрібні й
малопотужні установи. Тому зрозуміла ситуація, коли почалася серія їх
банкрутств. Таким чином, виникла необхідність в регулюванні процесів, що
відбувалися в банківській системі.

Банки різних рівнів завдяки своїй діяльності глибоко проникають в усі
сфери економіки, чим і впливають на всі економічні та соціальні процеси
в країні. Робота банківської системи забезпечує ринок механізмами та
інструментами, що самоврегульовують взаємовідносини у ринкових умовах, а
державі надають можливість ефективно впливати на економічні процеси
задля реалізації всіх суспільних інтересів.

Оскільки банки відіграють ключову роль у фінансовій системі і
національній економіці, до їхньої діяльності суспільство виявляє
неабиякий інтерес. В цьому світі банки більше підлягають державному
нагляду і незалежному контролю, ніж підприємства інших видів діяльності.

Державне регулювання діяльності комерційних банків — це комплекс
заходів, за допомогою яких відповідні державні органи підтримують
стабільність та ефективність банківської діяльності, обмежують негативні
наслідки різноманітних ризиків. Головною метою регулювання банківської
сфери є підвищення рівня надійності, стабільності банківської системи в
цілому, та захист інтересів кредиторів і вкладників.

Функції регулювання та банківського нагляду в різних країнах світу
виконує центральний банк держави, міністерство фінансів чи незалежне
агентство. В Україні відповідальність за банківський нагляд несе
Національний банк України.

В представленій дипломній роботі проведено аналіз діяльності системи
банківського нагляду в Україні. Метою роботи стало вивчення і
дослідження суті банківського нагляду, його структури, функцій,
напрямків діяльності служби банківського нагляду, серед яких порядок
реєстрації і ліцензування комерційних банків, нагляд за дотриманням
банками економічних нормативів, оцінка стану банку за системою “CAMEL”.
Окремо розглянуто заходи впливу, що застосовуються Національним банком
щодо комерційних банків, які порушують банківське законодавство України.

В першій частині роботи розглядаються питання побудови банківської
системи України як сфери, де саме й відбуваються процеси нагляду й
контролю Національного банку за діяльністю комерційних банків.

В другій частині розкривається зміст і необхідність здійснення
регулювання діяльності комерційних банків, описується структура системи
банківського нагляду НБУ.

В третій частині досліджуються конкретні напрямки роботи служби
банківського нагляду в Україні.

Для опрацювання в дипломній роботі використано законодавчі та нормативні
акти уряду, Національного банку України, періодичні видання, статистичні
та інші інформаційні джерела.

РОЗДІЛ І. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ, ЇЇ СТАНОВЛЕННЯ ТА ПРИНЦИПИ
ПОБУДОВИ

1.1. Створення банківської системи України

Незалежна українська банківська система почала формуватися в 1991 році.
В березні цього року затвердили закон “Про банки і банківську
діяльність”, який уможливив створення Національного банку України (НБУ)
на базі українського республіканського відділення Державного банку СРСР.
Уже влітку 1991 року інструкції радянського Державного банку не мали
зобов’язуючої дії в Україні. 25 грудня 1991 року Державний банк СРСР
було офіційно ліквідовано і Національний банк України став справжнім
Центральним банком.

Формування сучасної банківської системи України відбувалося в кілька
етапів.

І етап (1991-1992рр.):

процеси перереєстрації та реорганізації.

2 жовтня 1991 року Національний банк почав перереєстровувати комерційні
банки України, зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей період
“міністерський” капітал, тобто вкладення у комерційні банки різних
державних установ, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та
малих підприємств, акціонерних товариств. На цьому етапі за станом на 1
січня 1992 року зареєстровано 77 банків [8;41].

ІІ етап (1992-1993рр.):

поява банків “другої хвилі”.

На засадах різних бюджетних та позабюджетних фондів, диверсифікації
пасивів у діючих банках та внесків підприємств (шляхом прихованих
кредитів) виникає ціла низка нових комерційних банків. Протягом 1992
року зареєстровано ще 60 банків, 3 банки вилучено з реєстру [8;47]. На
цьому етапі відповідно до Постанови Кабінету Міністрів “Про передачу
міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів
України” у комерційних банках дедалі зменшувалася частка
“міністерського” капіталу. Постановою передбачалося, що Міністерство
фінансів України буде одержувачем дивідендів за акціями, що належать
інших міністерствам, братиме участь в управлінні банків. Це не
влаштовувало колишніх власників акцій, і вони вилучали свої кошти із
комерційних банків та інших акціонерних товариств.

На цьому етапі спостерігалося масове утворення дрібних малопотужних
“кишенькових” банків із капіталом, який часто не перевищував вартості
трикімнатної квартири. Ці банки непогано зростала на гіперінфляції.

ІІІ етап (1994-1996рр.):

перші банкрутства.

Активна побудова Національним банком системи регулювання діяльності
комерційних банків збігалася в часі із призупиненням інфляційних
процесів, що стали, як вже зазначалося, основним джерелом безбідного
існування цілої низки комерційних банків. Не готові до жорсткого
контролю з боку НБУ, до зміни кон’юнктури фінансового ринку, до
управління банківськими процесами з середини, ці банки опинилися на межі
банкрутства. 1994 року ліквідовано 11 збанкрутілих банків; 1995 року –
20 банків; 1996 року прямими банкрутами стали 45 банків та 60 опинилися
у стані прихованого банкрутства.

У цей період на структуру вітчизняної банківської системи істотно
впливали й інші процеси. Так, на кредитно-фінансову ринку України почали
працювати іноземні банки та їхні представництва – всього їх було
зареєстровано 14. З’явилися також ще 5 нових українських комерційних
банків [8;42].

Важливим аспектом діяльності банківської системи на цьому етапі була
зміна складу акціонерів, власників багатьох комерційних банків та
окремих філій шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько
70 банків [5;42].

IV етап (1996-1998рр.):

стабілізація банків та впровадження національної валюти — гривні.

Цей заключний етап становлення вітчизняної банківської системи потребує
детальнішого розгляду. Можна підбити підсумки роботи банківської
системи. Протягом перших п’яти років існування незалежної держави в
Україні:

створено основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та
первинного ринку цінних паперів;

проведено перший етап реформування грошової системи країни, введено
проміжну валюту — український карбованець;

створено національну платіжну систему, запроваджено нові прогресивні
технології перерахування коштів на основі електронних платежів, що дало
змогу досягти світового рівня міжбанківських розрахунків, значно
підвищити їхню надійність, обмежити ризик створення фальшивих грошей в
обігу та скоротити до мінімуму термін проходження платежів. Систему
визнано найшвидкісною в Європі;

введено в дію потужності з друкування банкнот та карбування монет;

розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності в банках;

НБУ напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та
банківського нагляду; вдосконалено інструменти регулювання банківської
системи.

Для банківської системи України важливими подіями стали введення в обіг
у вересні 1996 року повноцінної грошової одиниці — гривні та підготовка
до переходу з 1 січня 1998 року на міжнародні стандарти бухгалтерського
обліку і статистичної звітності.

Проте триваюча економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування
процесу ринкових перетворень економіки, інвестиційного процесу, серйозні
недоліки та прорахунки комерційних банків у сфері кредитування,
розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів,
невпорядкованість і нестабільність нормативно-правового регулювання,
недосконалість податкового та фінансового законодавства спонукають до
поглиблення банківської реформи.

Остаточно не вирішені питання діяльності інших фінансово-кредитних
установ (кредитних спілок, позичкових товариств тощо), банківської
таємниці й захисту інтересів клієнтури, програмних продуктів.

Висока вартість фінансового посередництва, обмежений перелік послуг,
брак стимулів до заощадження та розміщення позичкових фондів, повільний
прогрес у справі налагодження стабільного ефективного банківського
нагляду — усе це розширювало коло проблем, вирішення яких необхідно було
передбачити у державній програмі реформування та розвитку банківської
системи України.

На етапі стабілізації продовжують діяти 227-229 банків, серед яких: два
— державні; 117 (1996 рік) 184 (1997-1998рр.) — у формі акціонерних
товариств; 50 (1996 рік), 41 (1997-1998рр.) — у формі товариств з
обмеженою відповідальністю [8;43].

На цьому етапі сформувалися групи провідних банків, які вже завоювали
певне місце на ринку, визначився напрям менеджменту, розподілено
клієнтів та ринок пасивів. Сучасна банківська система має чітку градацію
за обсягами статутних фондів. У загальному обсязі сплачених статутних
фондів частка малих банків (з обсягом статутного фонду до 3млн.грн.)
становить 10%, середніх (від 3 до 10млн.гривень) — 24%, великих (понад
10млн. гривень) — 66% [8;43].

Отже, банківська система України вже має свою історію. Вона не налічує
ще й десяти років, але багата вельми інтенсивними процесами: українським
банкам за півроку-рік випадало пройти шлях, на який аналогічні
закордонні установи витрачали кілька років, а то й десятиліття. Слід
також зауважити, що банківська система в нашій країні формувалася,
зазнаючи впливу багатьох негативних чинників, які не лише не сприяли
розвитку, а навпаки — гальмували його.

1.2. Побудова банківської системи

Банківська система і банки — це незвичайні економічні структури. Їхній
вплив на економічні процеси (позитивний чи негативний) дуже великий і
потрібна жорстка регламентація та контролю їх діяльності, щоб цей вплив
мав виключно позитивний характер.

Створенням Національного банку України було закладено основи класичної
дворівневої структури банківської системи, яка включає, з одного боку —
центральний банк як головний банківський інститут, який є емісійним
центром держави і відповідає за управління всією грошово-кредитною
системою (виходячи з основних завдань центральний банк не націлений на
комерційну діяльність і одержання прибутків); з іншого — банківську
систему, представлену мережею комерційних банків, яка на умовах здорової
конкуренції покликана задовольнити потреби населення, держави та
народного господарства у банківських послугах і створити умови для
стабілізації та поступового зростання національної економіки.

Важлива роль в Україні ринкової економіки, стабілізації
грошово-кредитної системи належать Національному банку України.

Юридичний статус, повноваження і принципи організації Національного
банку визначаються Конституцією України, Законом України “Про
Національний банк”, Законом України “Про банки та банківську діяльність”
та іншими нормативно-правовими актами.

Національний банк є: емісійним центром, банком банків; особливим органом
державного управління, який проводить єдину державну політику в сфері
грошового обігу; валютним органом; органом банківського нагляду;
організатором міжбанківських розрахунків.

Діяльність НБУ багато в чому залежить від стану економіки держави, а, з
іншого боку, і його дії впливають на стан економіки.

Отже, Національний банк разом із своїми філіями становить перший рівень
банківської системи.

НБУ має статутний капітал, що є державною власністю і становить 10млн.
гривень. Національний банк видає нормативні акти з питань, що входять до
його компетенції, які є обов’язковими для органів державної влади та
місцевого самоврядування, банків, підприємств, установ незалежно від
форм власності, фізичних осіб, що здійснюють господарську діяльність на
території України. Нормативні акти НБУ видаються у формі інструкцій,
положень, правил і затверджуються постановами Правління.

Національний банк підзвітний Президенту України та Верховній Раді
України в межах їх конституційних повноважень.

Структура Національного банку будується за принципом централізації з
вертикальним підпорядкуванням.

До системи Національного банку входять центральний апарат, регіональні
управління (територіальні управління), розрахункові палати,
Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця
України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські
навчальні заклади й інші структурі підрозділи й одиниці, необхідні для
забезпечення діяльності Національного банку.

Основою банківської системи є комерційні банки.

У вузькому розумінні комерційний банк — це банк, що виконує повний набір
базових банківських операцій та єдиною метою якого є одержання
максимального прибутку.

В широкому розумінні комерційний банк — це будь-який банк, що функціонує
на другому рівні банківської системи. Таке трактування комерційного
банку характерне для України. В Україні всі, по суті, банки, крім
центрального, називають комерційними.

В Україні, відповідно до Закону “Про банки і банківську діяльність”
(20.03.1991р.) банки визначаються як установи, функцією яких є
кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок
залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших
кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного
господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Класифікацію комерційних банків наведено на рисунку 1.1.

Рисунок 1.1. Класифікація комерційних банків.

Основними функціями комерційного банку, що визначають його економічну
суть, слід назвати:

посередництво в кредиті;

посередництво у розрахунках;

випуск кредитних знарядь обігу.

У даному визначенні наведено три основні функції комерційного банку, що
охоплюють такі фундаментальні основи банківської діяльності, як
акумулювання тимчасово вільних грошових коштів, надання їх у позику на
умовах платності і відшкодування, розрахунково-касове обслуговування
клієнтів, а також депозитну емісію, засновану на кредитах і
розрахункових операціях банку. Ці функції тісно пов’язані між собою та
дають змогу комерційному банку виступати в ролі інституту, що емітує
платіжні засоби для обслуговування всього кругообігу капіталу в процесі
виробництва й обігу товарів.

Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків:

універсальний банк — коли будь-які обмеження на діяльність банків на
грошовому ринку знімаються, тобто такі банки здійснюють майже всі види
банківських операцій, не заборонені чинним законодавством, і
обслуговують широке коло клієнтури;

спеціалізовані банки — коли банківська діяльність обмежена певним видом
операцій чи сектором грошового ринку, тобто спеціалізовані банки
виконують обмежене коло операцій або обслуговують обмежену кількість
клієнтів.

Окремі дані про динаміку та стан комерційних банків України протягом
кількох останніх років наведено в таблиці 1.2. [6;131].

Таблиця 1.2.

Основні дані про комерційні банки України.

Показники 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998

Кількість банків за реєстром (на кінець року)

у т.ч. зареєстровано протягом року

133

60

211

84

228

28

230

3

229

10

227

8

214

3

Із загальної кількості:

– державні

– акціонерні товариства

відкриті

закриті

– товариства з обмеженою відповідальністю

2

159

96

63

67

2

169

119

50

59

2

177

125

52

50

2

184

133

51

41

2

178

125

53

34

Кількість банків за участю іноземного капіталу

– зі 100% іноземним капіталом

– з ін.капіталом, що перевищує 50%

12

1

1

12

1

1

14

2

6

22

6

12

28

9

14

Кількість банків, які отримали ліцензію Національного банку України на
здійснення валютних операцій – – 115 134 146 157 161

Крім того, кількість інших фінансово-кредитних установ, яким надано
ліцензію – – – 4 2 2 2

Сплачений статутний фонд діючих комерційних банків у гривневому
еквіваленті, млн.грн. 0,5 15 87 541 1098 1636 2103

Кількість ліквідованих банків у зв’язку з порушенням банківського
законодавства та з інших причин (за рік) 3 6 11 1 11 10 16

Кількість банків, у яких відізвано ліцензію на здійснення валютних
операцій у зв’язку з порушенням банківського законодавства (за рік) 3 1
– 7 26 5 9

Продовження таблиці 1.2.

Показники 1999 01’2000

Кількість банків за реєстром (на кінець періоду) 203 203

Із загальної кількості:

– державні

– акціонерні товариства

відкриті

закриті

– товариства з обмеженою відповідальністю

2

173

124

49

28

2

173

124

49

28

Кількість банків за участю іноземного капіталу

– зі 100% іноземним капіталом 30

8 30

8

Кількість банків, які мають ліцензію Національного банку України на
здійснення валютних операцій 153 153

Крім того, кількість інших фінансово-кредитних установ, яким надано
ліцензію 1 1

Сплачений статутний фонд діючих комерційних банків у гривневому
еквіваленті, млн.грн. 2910 2933

Кількість ліквідованих банків

у зв’язку з порушенням банківського законодавства та з інших причин (за
період) 11 –

Кількість банків, у яких відкликано ліцензію на здійснення усіх
банківських

у т.ч. валютних операцій

Кількість банків, у яких зупинено дію ліцензії на здійснення окремих
банківських операцій

у т.ч. валютних операцій

1

1

РОЗДІЛ ІІ. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАГЛЯДУ І КОНТРОЛЮ ЗА
ДІЯЛЬНІСТЮ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ

2.1. Необхідність і завдання банківського нагляду

Важливою функцією держави є регулювання та нагляд за діяльністю банків з
метою забезпечення стабільності банківської системи. Ефективний нагляд
за діяльністю банків є однією з основних передумов стабільності
економічного середовища.

Терміни “регулювання банківської діяльності” та “нагляд за діяльністю
банків” часто вживають поруч, тому що вони характеризують взаємозв’язані
та взаємодоповнювальні види діяльності.

Під регулюванням банківської діяльності розуміють, насамперед, створення
відповідної правової бази. По-перше, це розроблення та ухвалення
законів, що регламентують діяльність банків. По-друге, це ухвалення
відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що
регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів,
інструкцій, директив, Вони базуються на чинному законодавстві і
конкретизують, роз’яснюють основні положення законів. Законодавчі і
нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють
надійному та ефективному функціонуванню банківської системи.

Під банківським наглядом розуміють, насамперед, моніторинг процесів, що
мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків,
а саме:

створення нових банків та їхніх установ;

діяльності банків;

реорганізації та ліквідації банків.

Регулятивно-наглядові органи мають повноваження застосовувати до банків
певні коригувальні заходи, а також заходи примусового впливу з метою
регулювання їхньої діяльності. Ці заходи можуть розглядатися одночасно
як елемент банківського нагляду і як елемент банківського регулювання.
Отже, поняття регулювання банківської діяльності та банківський нагляд
дуже тісно переплітаються.

В умовах ринкової економіки банки мають надзвичайно великі можливості
впливати на економічні процеси як позитивно, так і негативно, що
обумовлює необхідність регламентації їхньої діяльності. Дослідження ролі
банків у сучасній економіці дає можливість з’ясувати причини, які
примушують державу взяти на себе функцію банківського регулювання і
нагляду. Розглянемо основні з цих причин.

Держава в особі центрального банку покликана, як вже зазначалося,
забезпечувати стабільність грошового обігу і національної валюти, що
неможливо без регулювання діяльності банків, а саме без обмеження
здатності банків створювати платіжні засоби — гроші. У гонитві за
прибутками банки здатні створити й запропонувати більше грошей, ніж у
них є підстав для цього, і більше, ніж потребує ринок. Інструментом
регулювання діяльності банків виступає механізм обов’язкового
резервування певної частини ресурсів банків. Якщо банк порушує
встановлені правила, наглядові органи застосовують до нього певні
заходи.

Одна з важливих функцій банків — збереження грошових заощаджень
суспільства. Банки — це довірчі установи, тобто в основі їх діяльності
лежить довіра до них з боку суспільства. Для того, щоб економічні
суб’єкти розміщували в банках свої заощадження, вони повинні мати певні
гарантії, що ці заощадження можна буде отримати в наперед домовлені
строки і з обіцяними процентами. В цих умовах суспільство розглядає
виконання державою функції банківського регулювання та нагляду як свого
роду гарантію розумної та обачливої політики банків.

Банки, на відміну від інших економічних суб’єктів ринку, містять у собі
підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності і провокування
загальноекономічної кризи, що пояснюється самою природою банків,
специфікою їх діяльності. Так, капітал банків становить невелику частку
у їхніх сукупних ресурсах, оскільки банки працюють головним чином за
рахунок залучення коштів великої кількості вкладників. У зв’язку з цим
платоспроможність і ліквідність банків є поняттям відносним, вони
базуються на припущенні, що вкладники не вилучають свої кошти з банків
одночасно. Проте економічні ситуація в країні може скластися в такий
спосіб, що ймовірність вилучення коштів значної кількості вкладників
стане реальністю, і банки, що опинилися у цій ситуації, можуть
збанкрутувати. Банки-банкрути, тісно пов’язані з іншими банками через
систему міжбанківських зв’язків, будуть не здатні виконати свої
зобов’язання перед вкладниками, перед іншими банками, що потягне за
собою цілий ланцюг банківських крахів. Наслідком цього може бути
порушення грошового обігу з ризиком перейти у кризу банківського
сектора, а потім, в загальноекономічну кризу країни.

Крім того, банківська система виконує життєво важливу роль посередника
на фінансовому ринку. Банки акумулюють заощадження економічних суб’єктів
і водночас надають позички іншим суб’єктам ринку.

Кредитування неминуче пов’язано передусім з ризиком неповернення
позичених коштів і, як наслідок, з ризиком для банків втрати ліквідності
і платоспроможності. У зв’язку з цим органи банківського регулювання та
нагляду зобов’язують банки створювати резерви для відшкодування можливих
витрат за позиками.

Отже, банки відіграють ключову роль в економіці і водночас їм притаманна
підвищена фінансова вразливість, що зумовлює необхідність розроблення та
ухвалення державою заходів стосовно банківського регулювання й нагляду.

Банки формують платіжну систему країни. На банківських рахунках
зосереджені кошти, що становлять основу для безготівкових розрахунків, і
саме банки здійснюють їх. Надійна й ефективна система розрахунків — це
важливий компонент розвинутої економіки. З огляду на наявність тісного
взаємозв’язку сучасної грошово-кредитної і виробничої систем, порушення
в платіжній системі можуть негативно позначитися на розвитку економіки.
Слід зазначити, що міжбанківський ринок і платіжний обіг у сучасних
умовах мають міжнародний характер. У зв’язку з цим проблеми, що
виникають на національних банківських ринках, перестають бути локальними
й експортуються на світовий ринок, що також є аргументом для
обґрунтування необхідності банківського регулювання та нагляду.

Крім того, банківська система будь-якої країни не може сприйматися
світовою спільнотою як повноцінна за відсутності системи банківського
регулювання у нагляду, що відповідає міжнародно визнаним стандартам.

Ефективна система банківського регулювання потрібна і самим банкам, тому
що успіх їх діяльності залежить від довіри до них з боку суспільства.

Отже, необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави
визначається самою природою банків. Банки функціонують головне, як
недержавні, приватні структури, мета діяльності яких — отримання
максимального прибутку. Водночас, як вже зазначалося, вони виконують
суспільно корисні й необхідні функції, що і робить регулювання та нагляд
за їх діяльністю обґрунтованим і необхідним завданням держави.

Ефективність банківського регулювання та нагляду залежить значною мірою
від того, наскільки чітко визначені завдання, що стоять перед
відповідними регулятивно-наглядовими органами, наскільки добре ці
завдання розуміють і підтримують органи, що розробляють економічну
політику держави і несуть відповідальність за реалізацію цієї політики.

Отже, основними завданнями банківського регулювання та нагляду є:

забезпечення стабільності та надійності банківської системи з метою
сприяння економічному піднесенню;

захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від
неефективного управління банками і від шахрайства. Інтереси вкладників
потребують захисту, тому що у всіх країнах рівень інформованості
вкладників про фінансовий стан банків недостатній і вони не мають
можливості оцінити самостійно, який ризик беруть на себе, розміщуючи
свої кошти в тому чи іншому банку;

створення конкурентного середовища у банківському секторі, адже саме
таке середовище є найсприятливішим для клієнтів банків. Завдяки
банківській конкуренції знижуються процентні ставки за позичками,
підвищуються процентні ставки за депозитами, розширюється спектр
банківських послуг, запроваджуються новітні банківські технології тощо;

забезпечення відкритості (прозорості) політики і діяльності банківського
сектора в цілому і кожного банку окремо. Підвищення системи обліку і
звітності в банках і наближення їх до вимог, що випливають з досвіду
міжнародної банківської практики;

підтримка необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в
банківському секторі, забезпечення ефективної діяльності банків і
запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів
банківських послуг.

Необхідність і значущість банківського регулювання в умовах ринкової
економіки не виключають саморегуляцію банківського сектора через ринкові
механізми. Ці дві форми регулювання мають доповнювати одна одну. Банки
повинні діяти, керуючись принципами комерційного розрахунку та
надійності.

У свою чергу, органи банківського регулювання та нагляду мусять діяти,
керуючись принципами розумного, обачливого ставлення до банків.

В умовах трансформації економіки в Україні реформується банківський
сектор, і одним із найважливіших компонентів цього процесу є створення
ефективної системи пруденційного банківського регулювання та нагляду.
Проблема створення цієї системи має для України особливе значення,
зважаючи на такі фактори:

нестабільний характер економіки перехідного періоду;

незавершеність процесу ринкової трансформації банківського сектора;

недостатній досвід комерційної діяльності банків в умовах ринкової
економіки;

ризикована практика банківської діяльності, зокрема кредитування;

недостатній рівень банківського капіталу та резервів на покриття ризиків
з огляду на потреби економіки та якість активів банку;

інші фактори.

У світовій практиці спочатку десятиріччями, століттями формувалась
банківська система, а потім уже система регулювання та контролю. В
Україні ці процеси відбуваються паралельно, що ускладнює ситуацію.
Водночас Україна має й деякі переваги — вона може і повинні скористатися
накопиченим світовим досвідом у цій галузі.

2.2. Структура системи банківського нагляду та

основні напрями діяльності

Головним завданням банківського регулювання й нагляду, як вже
зазначалося, є створення ефективної системи захисту інтересів кредиторів
і вкладників, оперативного реагування на події, які дестабілізують
діяльність банківської установи.

Регулятивно-контролюючі органи використовують різні форми і методи
регулювання та нагляду. Проте потрібно зауважити, що в останні
десятиріччя у світовій банківській практиці спостерігається тенденція до
поступової уніфікації системи банківського регулювання. Певною мірою ця
тенденція пов’язана з діяльністю Міжнародного комітету з банківського
нагляду, який часто називають Базельським (за місцем його базування у
Швейцарії у м.Базелі). Базельський комітет є найавторитетнішою
організацією у світі щодо визначення політики у галузі банківського
регулювання й нагляду. У квітні 1997 року ним сформовано основні
принципи дієвого нагляду. Двадцять п’ять принципів, визначених цим
комітетом, до якого входять органи банківського нагляду різних країн,
слід розглядати як мінімальні вимоги. Вони потребують доповнення іншими
заходами відповідно до конкретних місцевих умов та ризиків.

Технологією ефективного банківського нагляду передбачено:

передумови, що визначають розподіл цілей, функцій і зобов’язань кожного
учасника;

ліцензування і структуру, які чітко окреслюють коло установ, охоплених
банківським наглядом, види їх діяльності, що потребують ліцензування, а
також передбачають оцінку власності банку, ділових якостей його
керівників, реальності операційних планів, системи внутрішнього контролю
та прогноз фінансового стану банку на майбутнє;

пруденційні вимоги і пруденційне регулювання, тобто вимоги щодо
обов’язкової наявності мінімального капіталу, який би відповідав рівневі
ризиків банку; ведення банком ефективної політики та оволодіння
процедурами оцінки якості активів і забезпечення, а також резервів для
відшкодування можливих втрат за кредитами, лімітів для обмеження розміру
ризику на одного позичальника чи групу позичальників; наявності
адекватної системи внутрішнього контролю та аудиту;

методику поточного банківського регулювання, яка органічно поєднує
дистанційний та інспекційний нагляд і передбачає постійні контакти з
керівництвом банку, створення ефективної системи збору, розгляду й
аналізу пруденційних звітів та статистичних даних;

вимоги щодо надання необхідної інформації, завдяки чому органи нагляду
отримують правдиву звітність про фінансовий стан банку;

повноваження, які дозволяють органам нагляду вживати адекватних
виправних заходів щодо банку в разі порушення ним пруденційних вимог
ведення банківської справи, чинного законодавства або створення
ситуації, яка загрожує інтересам вкладників;

міжнародні банківські операції — нагляд за діяльністю банків за межами
країни та обмін інформацією із зарубіжними колегами.

Національний банк України як орган регулювання банківської діяльності,
спираючись на законодавчу базу і використовуючи рекомендації
Базельського комітету, визначає:

порядок реєстрації банків у Реєстрі банків, їх філій та представництв,
валютних бірж та фінансово-кредитних установ;

порядок надання банкам ліцензій на здійснення банківської діяльності;

правила, що регламентують діяльність банків у вигляді інструкцій,
положень, рекомендацій;

принципи та стандарти бухгалтерського обліку банків;

правила організації фінансової та статистичної звітності банків;

економічні нормативи, що регламентують діяльність банків;

методи банківського нагляду, а також форми наглядового реагування, тобто
впливу на банки;

режим фінансового оздоровлення для банків, що належать до
проблематичних;

порядок страхування банківських ризиків і порядок гарантування
депозитів;

механізм реорганізації та ліквідації банків тощо.

В Національному банку створена відповідна служба банківського нагляду,
яка скоординована за вертикаллю і функціонує як єдина система у складні
центрального апарату та територіальних управлінь НБУ.

З метою вжиття заходів щодо подальшого розвитку, стабілізації і
підвищення надійності банківської системи України, проведення
скоординованої, зваженої і послідовної політики банківського нагляду,
прогнозування та своєчасного реагування на зміни, що відбуваються у
банківській системі України, Національним банком була проведена
реорганізація існуючої структури служби банківського нагляду
центрального апарату.

Так, Департамент безвиїзного нагляду та Департамент інспектування
банків, було реорганізовано, відповідно, в Укправління безвиїзного
нагляду та Управління інспектування банків.

На базі цих Управлінь, а також Управління методології та координації
банківського нагляду створено Департамент пруденційного нагляду. Крім
того, в зазначеному Департаменті функціонує Відділ з нагляду за
міжнародною діяльністю комерційних банків з покладанням на нього завдань
реєстрації та відстежування кореспондентських відносин з іноземними
банками, оцінки відкритої валютної позиції, нагляду за здійсненням
міжнародних розрахунків, запозичень.

Реорганізації також підлягали Департаменти реєстрації та ліцензування
банків; нагляду за великими банками; з питань роботи з проблемними
банками. На їх базі відповідно створені: Управління реєстрації та
ліцензування комерційних банків, Управління нагляду за великими банками,
Управління по роботі з проблемними банками.

Служба банківського нагляду центрального апарату НБУ представлена на
рис.2.1.

Рисунок 2.1. Служба банківського нагляду НБУ.

Керівник служби банківського нагляду на рівні заступника Голови
Правління НБУ керує процесом взаємодії між вказаними вище структурними
ланками.

Для вироблення методичних інструментів здійснення банківського нагляду
діє Консультаційна Раді. На її засіданнях розглядається поточна
діяльність комерційних банків, обговорюються питання вдосконалення
єдиної інформаційної системи управління банківським наглядом, технічного
забезпечення служби банківського нагляду, порядку формування і
використання банками резерву для відшкодування можливих втрат за
позиками тощо. В системі банківського нагляду діє також Комісія з питань
нагляду і регулювання діяльності банків, внесення змін та доповнень до
статусу комерційного банку; питання ліквідації банків; питання про
надання ліцензій банкам, розширення кола банківських операцій,
скорочення або вилучення банківських ліцензій тощо.

Налагоджено ефективні партнерські стосунки спеціалістів служби нагляду
НБУ із радниками — представниками міжнародних організацій, зокрема, МВФ.

Система банківського нагляду на рівні територіального управління НБУ
представлена відповідними відділами.

Банківський нагляд за етапами і формами його здійснення поділяють на
вступний, попередній і поточний.

Відсутній контроль починається з чіткою і вичерпною визначення вимог,
необхідних для отримання установами банків ліцензій на проведення
банківських операцій, а також порядку та терміну цієї процедури.

Вимоги вступного контролю стосуються:

вступних умов щодо обсягу капіталу, джерел внесків до статутних фондів
банків та складу їх учасників;

кваліфікаційних та професійних якостей працівників вищої і середньої
ланок управління банками;

оптимально бізнес-плану діяльності банків на найближчі один-два роки;

мережі установ банків;

питання щодо іноземних акціонерів (учасників) і кандидатів на керівні
посади;

відповідних технічних питань;

умов, за якими Національний банк відмовляє у наданні ліцензії на
проведення банківських операцій.

Вступний контроль здійснює Управління реєстрації та ліцензування
комерційних банків.

Мета попереднього контролю — забезпечити дотримання банками встановлених
вимог, розумне (з оптимальним ризиком) ведення ними власних справ.

До вимог попереднього контролю належать:

встановлення контролю з боку НБУ за визначеними для банків обмеженнями
та вимогами відповідно до розроблених періодичних форм звітності;

проведення комплексного аналізу звітності банків та їх розрахунків
економічних нормативів;

створення інформаційної бази з метою використання її даних для
прогнозування банківської діяльності та планування поточного контролю.

Попередній контроль є прерогативою Управління безвиїзного нагляду. Цілі
та завдання Управління втілені у трьох його головних функціях: контролю
за виконанням банками економічних нормативів, здійснення раннього
реагування і вжиття запобіжних закладів, зведення даних економічного
аналізу діяльності банків та аудиту.

Слід відзначити, що впроваджені з 1 січня 1998 року в комерційних банках
України міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і звітності створили
прозорішу інформаційну базу для банківського нагляду.

Поточний контроль здійснюється шляхом інспектування банків та їх
установ, а також розробки і вжиття заходів щодо організаційного
зміцнення та фінансового оздоровлення цих установ.

Серед вимог поточного контролю:

проведення комплексних і тематичних перевірок банків;

визначення мети, засобів та методів перевірки діяльності банків на
місці;

надання керівництву банків консультацій щодо поліпшення діяльності за
результатами проведених інспекцій;

застосування санкцій до банків, які порушили чинне законодавство та
нормативні акти НБУ;

прийняття рішень за підсумками інспекцій банків та систематичне
інформування Правління Національного банку про стан банківської системи.

Поточний контроль здійснює Управління інспектування банків.

З метою ефективного проведення нагляду для кожного банку на підставі
підсумків інспектування встановлюється рейтинг, який відображає профіль
ризику. При цьому враховується п’ять чинників: достатність капіталу,
якість активів, управління, надходження, ліквідність.

Особлива увага приділяється роботі з проблемними банками. Цим питанням
займається Управління по роботі з проблемними банками. Об’єктами
контролю Управління є банки, які знаходяться у зоні найбільшого
фінансового ризику, у режимі фінансового оздоровлення, у стадії
припинення діяльності, у стадії ліквідації, банки-банкрути.

Функції Управління з питань роботи з проблемними банками такі: участь у
комплексних та тематичних перевірках проблемних банків; проведення
комплексного аналізу; розробка і схвалення програм фінансового
оздоровлення банків та контроль за їх виконанням; підготовка пропозицій
на розгляд НБУ щодо подальшої діяльності цих банків.

Основним завданням Управління нагляду за великими банками можна назвати
здійснення ефективного нагляду за банками з найбільшим обсягом
статутного фонду, власних коштів, валюти балансу і численними
балансовими філіями, тобто за установами, від діяльності яких може
залежати стабільність банківської системи. Перелік установ,
підконтрольних Управлінню, визначає Консультаційна Рада з питань нагляду
і регулювання діяльності банків.

Управління координації з питань банківського нагляду разом з іншими
ланками служби нагляду, узгоджують політику щодо здійснення зваженого
регулювання діяльності банків з метою забезпечення комплексного підходу
до організації, технології, методології та координації банківського
нагляду. До функцій Управління належить збір, зведення, класифікація
інформації про діяльність і фінансовий стан комерційних банків за
матеріалами вступного, попереднього та поточного контролю, аудиту банків
та з інших джерел. Це дає змогу створити інтегровану базу даних, яка б
забезпечувала підтримку в актуальному стані і різнобічне комплексне
використання інформації, накопичення, належне ведення і надання
користувачам архівних матеріалів, що стосуються здійснення банківського
нагляду тощо.

Отже, в цілому перед Національним банком України стоїть завдання
забезпечити комплексний, безперервний процес розумного банківського
нагляду на консолідованій основі і з урахуванням світового досвіду.

РОЗДІЛ ІІІ. ФУНКЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ЯК ДЕРЖАВНОГО ОРГАНУ
НАГЛЯДУ

3.1. Реєстрація і ліцензування діяльності комерційних банків

Реєстрація і ліцензування банків — важливі функції банківського
регулювання й нагляду. Вони покликані обмежувати або розширювати
банківську діяльність згідно з вимогами чинного законодавства та
нормативних актів Національного банку України.

Реєстрація банку — це момент відповідного запису у Реєстрі банків, їх
філій та представництв, валютних бірж та фінансово-кредитних установ.
Він означає створення специфічної юридичної особи — банківської
установи. Зворотній процес — викреслення реквізитів банку з Реєстру —
свідчить про те, що банк як юридична особа перестав існувати. Створення
і реєстрація комерційних банків в Україні регулююється “Положенням про
порядок створення і реєстрації комерційних банків”, затвердженим
Постановою Правління НБУ від 21 липня 1998 року.

Комерційні банки різних видів і форм власності створюються у вигляді
акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю
відповідно до Законів України “Про банки і банківську діяльність”, “Про
господарські товариства”, “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про
підприємництво”, інших законодавчих актів України та нормативних актів
НБУ.

Комерційний банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи
з моменту його реєстрації в Національному банку України. Засновниками
банків можуть бути українські та іноземні юридичні і фізичні особи за
винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, їх виконавчих органів,
політичних і профспілкових організацій, спілок і партій, громадських
фондів. При формуванні статутного фонду комерційного банку забороняється
використовувати бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу.

Для реєстрації комерційного банку в двотижневий строк після аудиторської
перевірки стану його засновників до територіального управління НБУ за
місцем створення банку подаються такі документи: заява про реєстрацію
банку; установчий договір, підписаний засновниками банку; статут банку;
протокол установчих зборів; економічне обгрунтування і мета створення
банку; аудиторський висновок про фінансовий стан та платоспроможність
засновників; бухгалтерська і фінансова звітність учасників банку; копія
платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку; копія звіту
про проведення відкритої підписки на акції; угода про надання приміщення
для розміщення банку; установчі документи акціонерів; копія рішення
органів Антимонопольного комітету України про надання згоди на створення
банку у випадках, передбачених чинним законодавством.

Територіальне управління НБУ в двотижневий строк з дати отримання від
банку повного пакета документів готує висновок про:

фінансовий стан, платоспроможність і репутацію акціонерів банку,
наявність власних вільних коштів для внеску до статутного фонду банку і
підтвердження про внесок на тимчасовий рахунок банку коштів до
статутного фонду кожним акціонером у передбачених законом розмірах;

наявність приміщення, придатного для розміщення банку;

професійну придатність і репутацію голови правління банку і головного
бухгалтера.

Пакет необхідних документів і висновок подаються до Національного банку.
Документи для реєстрації і ліцензування банку розглядаються Управлінням
реєстрації і ліцензуванням банків, юридичним департаментом та, у разі
необхідності, іншими структурними підрозділами та подаються комісії з
питань нагляду і регулювання діяльності банків.

Рішення про реєстрацію комерційного банку, створеного за участю
іноземного капіталу, ухвалює Правління НБУ, а комерційного банку,
створеного за участю вітчизняного капіталу — Комісія НБУ з питань
нагляду і регулювання діяльності банків.

Національний банк може відмовити у реєстрації комерційному банку у разі
порушення порядку створення банку, невідповідності його статуту та інших
установчих документів законодавству України, незадовільного фінансового
стану засновників, а також у разі професійної непридатності
рекомендованого керівництва банку, відсутності відповідної
матеріально-технічної бази.

Рішення про відмову в реєстрації комерційного банку може бути оскаржене
в судовому порядку.

Ліцензування банківської діяльності полягає в наданні банкам офіційного
дозволу на здійснення певних банківських операцій.

Національний банк України визначає порядок надання ліцензії банкам
відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність”, а
також “Положення про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення
банківських операцій”, затвердженого постановою Правління НБУ від
06.05.98р. №181. Ліцензування банківської діяльності здійснюється з
метою допущення на ринок банківських послуг України комерційних банків
та банківських установ, умови діяльності яких відповідають установленим
Національним банком обов’язковим вимогам і не загрожують інтересам їх
клієнтів.

Політика ліцензування повинна передбачати низку критеріїв, які
застосовуються під час розгляду заявок на видачу банківської ліцензії,
серед яких: мінімальний розмір статутного капіталу (цей критерій має
вагоме значення під час розгляду заявок на видачу ліцензій); фінансовий
стан засновників банку та їхня репутація; перспективи діяльності банку,
що визначаються на підставі висновків незалежного аудиту; професійна
придатність керівника тощо.

Для отримання ліцензії новоствореними банками подаються такі документи
до НБУ:

клопотання банку про надання ліцензії на здійснення банківських
операцій;

бізнес-план банку на перші три роки його діяльності;

професійна придатність керівників відповідних підрозділів;

висновок територіального управління НБУ щодо технічної готовності та
забезпеченості кваліфікованими кадрами.

Рішення про надання ліцензії ухвалює Комісія з питань нагляду і
регулювання діяльності банків. При дотриманні певних обов’язкових умов
функціонування банками, Національний банк може видавати ліцензію на
розширення їх діяльності.

Ліцензія на здійснення банківських операцій (окремих чи всіх) може бути
відкликана у разі:

виявлення недостовірних даних, на підставі яких була надана ліцензія;

затримання початку здійснення діяльності, на яку видана ліцензія, більше
як на один рік з моменту видання ліцензії;

виявлення порушень банками вимог банківського і антимонопольного
законодавства та нормативних актів НБУ;

збиткової діяльності банку протягом трьох місяців;

систематичного порушення економічних нормативів, які встановлені
Національним банком, протягом трьох місяців підряд або шести місяців
протягом року;

здійснення операцій, на які не було видано ліцензії;

недостовірних інформації та звітності або несвоєчасного їх подання;

невиконання в установлений термін вимог НБУ щодо діяльності банку та
умов, на підставі яких видано ліцензію.

У разі прийняття рішення про відкликання ліцензії на всі види
банківських операцій Правління НБУ зобов’язує учасників банку вирішити
питання щодо форм подальшого функціонування банку або припинення його
діяльності через реорганізацію чи ліквідацію. Якщо зазначені вимоги не
виконані, Правління НБУ приймає рішення про ліквідацію банку.

Рішення Правління Національного банку про відкликання ліцензії на
здійснення всіх банківських операцій повідомляється всім банкам України,
а також оповіщається у центральній пресі.

За станом на 1 січня 2000 року в Реєстрі банків, їх філій та
представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ зареєстровано
203 банки. З них 2 – державні (Ощадний банк України та Укрексімбанк),
173 – акціонерні товариства (з них 124 – відкриті, 49 – закриті), 28
банків – товариства з обмеженою відповідальністю. Кількість малих банків
порівняно з початком 1999 року зменшилась з 32 до 6; середніх –
збільшилась із 97 до 99; великих (за винятком 7 найбільших банків) – із
21 до 37. За 1999 рік із Реєстру вилучено 11 банків. Вісім із них
ліквідовано, а три інші стали філіями. Стан банківської системи України
за результатами 1999 року характеризується також тим, що 52 банки (25,6%
від загальної кількості вітчизняних комерційних банків) віднесено до
категорії проблемних. Із них 12 перебувають у режимі фінансового
оздоровлення, у трьох відкликано ліцензії на здійснення всіх банківських
операцій, 37 – знаходяться у стані ліквідації [17;18].

3.2. Встановлення економічних нормативів, що регулюють діяльність
комерційних банків

З метою забезпечення економічних умов стійкого функціонування
національної банківської системи, захисту інтересів вкладників та
кредиторів комерційних банків, Національний банк України встановлює для
всіх комерційних банків обов’язкові економічні нормативи. Ці нормативи
мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов’язаними з
капіталом, ліквідністю, кредитами акціонерам та інсайдерам, наданням
великих кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсотковим та
валютним ризиками.

Дію нормативів регламентує Інструкція “Про порядок регулювання та аналіз
діяльності комерційних банків”, затверджена постановою Правління НБУ від
14.04.98р. №141, із змінами та доповненнями. Вона побудована на основі
вимог Базельського комітету.

Контроль Національного банку за дотриманням комерційними банками
встановлених економічних нормативів здійснюється щоденно (за щоденними
формами звітності) та щомісячно (на підставі форм звітності за 1 число
місяця).

Національним баком встановлено такі обов’язкові економічні нормативи
регулювання діяльності комерційних банків:

нормативи капіталу;

нормативи ліквідності;

нормативи ризику;

нормативи відкритої валютної позиції уповноваженого банку.

Норматив капіталу (Н1) встановлюється для діючих банків, які були
зареєстровані Національним банком України:

у сумі 5млн. гривень на день введення в дію змін і доповнень до
Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних
банків;

у сумі 8млн. гривень за станом на 1 жовтня 1999 року;

у сумі 10млн. гривень за станом на 1 квітня 2000 року.

НБУ може переглядати значення нормативу капіталу за станом на кожне
перше число нового року.

Мінімальний розмір статутного капіталу (Н2) контролюється тільки на час
створення та реєстрації комерційних банків, згідно з вимогами чинного
законодавства.

Норматив платоспроможності банку (Н3) — це співвідношення капіталу банку
і сумарних активів, зважених щодо відповідних коефіцієнтів за ступенем
ризику. Таке співвідношення визначає достатність капіталу банку для
проведення активних операцій з урахуванням ризиків, що характерні для
різноманітних видів банківської діяльності. Його нормативне значення не
може бути нижчим 8%.

Норматив достатності капіталу (Н4) визначає достатність капіталу,
виходячи із загального обсягу діяльності, незалежно від розміру
різноманітних ризиків. Його значення має бути не менше ніж 4%.

Нормативи ліквідності.

Серед таких нормативів розрізняють:

норматив миттєвої ліквідності (Н5), що розраховується як відношення суми
коштів на кореспондентському рахунку та в касі до поточних зобов’язань
(його значення — не менше ніж 20%);

норматив загальної ліквідності (Н6), що розраховується як відношення
загальних активів до загальних зобов’язань банку (нормативне значення
має бути не меншим 100%);

норматив відношення високоліквідних активів до робочих активів банку, що
характеризує частку високоліквідних активів у робочих активах і має бути
не меншим ніж 20%.

Нормативи ризику.

Серед них:

максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н8), значення якого
не повинно перевищувати 25%. Загальна сума зобов’язань будь-якого
позичальника (фізичної чи юридичної особи) перед банком у разі надання
останнім одного або кількох кредитів не повинна перевищувати 25%
капіталу банку;

норматив “великих” кредитних ризиків (Н9), що визначає співвідношення
сукупного розміру “великих” кредитів та капіталу банку. Максимальне
значення нормативу не повинно перевищувати 8-кратного розміру капіталу
банку;

норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств,
наданих одному інсайдеру (Н10). Максимальне значення не має перевищувати
5%;

норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та
поручительств, наданих інсайдерам (Н11) зі значенням не більше 40%;

норматив максимального розміру наданих міжбанківських позик (Н12),
значення – не більше 200%;

норматив максимального розміру отриманих міжбанківських позик (Н13) –
максимальне значення не повинно перевищувати 300%;

норматив інвестування, що характеризує використання капіталу банку для
придбання часток акціонерних товариств, підприємств та недержавних
боргових зобов’язань (не більше 50%).

Нормативи відкритої валютної позиції уповноваженого банку:

Сюди входять:

норматив загальної відкритої валютної позиції банку (Н15) із значенням
не більше 35%;

норматив довгої відкритої валютної позиції у вільно конвертованій валюті
(Н16); його значення має бути не більше 30%;

норматив короткої відкритої валютної позиції у вільно конвертованій
валюті (Н17); значення – не більше 5%;

норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції в неконвертованій
валюті (н18). Норма – не більше 3%;

норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції у всіх банківських
металах (Н19). Значення нормативу має бути не більше 2%.

Контроль за дотриманням комерційними банками економічних нормативів
здійснюється відповідними територіальними управліннями НБУ та
Управлінням нагляду за великими банками Національного банку України
щоденно та щомісячно.

Розрахунок економічних нормативів банками (юридичними особами)
проводиться на підставі щоденних балансів. При цьому звітними вважаються
економічні нормативи, розраховані:

на конкретно встановлену дату: для діючих банків нормативи капіталу (Н1)
– на 01.04 кожного року; для новостворених банків – Н1, Н2 на час
реєстрації;

за щоденними розрахунками: нормативи максимального розміру ризику на
одного позичальника (Н8), максимального розміру кредитів, гарантій та
поручительств, наданих одному інсайдеру (Н10), максимального розміру
кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н11);

за формулою середньозваженої величини (за місяць) – всі інші нормативи.

Заходи впливу за порушення комерційними банками економічних нормативів
застосовуються відповідно до статті 62 Закону України “Про Національний
банк України” та Положення “Про застосування Національним банком України
заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського
законодавства”, затвердженого постановою Правління НБУ від 04.02.98 №38,
із змінами і доповненнями.

Згідно даних Департаменту пруденційного нагляду НБУ за станом на
01.01.2000р. (у грудні порівняно з січнем 1999 року) 54 банки (33% від
загальної кількості) допустили порушення економічних нормативів
регулювання діяльності комерційних банків. Протягом І півріччя 1999 року
порушення економічних нормативів виявлено в середньому у 100 банках.
Загальна кількість порушень скоротилась із 367 у січні 1999 року до 174
у червні, а на 01.01.2000 ця цифра становила 121, тобто майже втричі
зменшилась порівняно з початком 1999 року [17;22].

Із введенням у дію змін і доповнень до Інструкції про порядок
регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, майже у 6 разів
зменшилася кількість порушень нормативу капіталу. Нормативи
платоспроможності та достатності капіталу порушували лише проблемні
банки. У червні 1999 року намітилася тенденція до зменшення кількості
випадків порушення нормативів миттєвої та загальної ліквідності.
Кількість банків-порушників нормативу співвідношення високоліквідних
активів і робочих активів банку порівняно з початком року зменшилася
(із 45 до 34), але протягом останніх місяців залишилась практично на
тому ж рівні.

Що стосується нормативів ризику, то найчастіше порушувалися нормативи
ризику на одного позичальника (Н8) – 22 банки та максимального розміру
кредитів одному інсайдеру (Н10) – 10 банків. Решту нормативів ризику
порушували лише поодинокі банки.

Кількість банків-порушників нормативів валютної позиції майже не
змінюється — в середньому 55 банків [17;22].

Зменшення кількості порушень обумовлене низкою факторів. Серед них:

комерційні банки активно нарощували капітал (здебільшого статутний
фонд), до того ж рівень граничного значення нормативу капіталу (Н1) було
знижено;

посилення вимог щодо виконання банками обов’язкових резервів підвищили
рівень високоліквідних активів (Н7) та поліпшило норматив поточної
ліквідності (Н5);

деяке поліпшення якості активів сприяло зменшенню кількості порушень
банками нормативу загальної ліквідності (Н6);

інші фактори.

3.3. Визначення рейтингової оцінки діяльності

комерційних банків за системою “СAMEL”

Основним завданням аналізу діяльності банків є підготовка обґрунтованих
рекомендацій для прийняття управлінських рішень, спрямованих на
підвищення ефективності діяльності банку і виконання економічних
нормативів, встановлених центральним банком.

Діяльність комерційних банків пов’язана із загальним станом національної
економіки, діяльністю людей і здійснюється в умовах коливань рівня
попиту та пропозиції на банківські послуги, конкуренції, наявності
різноманітних ризиків тощо. У зв’язку з цим рекомендації щодо
управлінських рішень мають базуватися на узагальненій оцінці всебічного
аналізу діяльності комерційного банку.

Під час проведення узагальнювальної оцінки банку необхідно
використовувати стандартизовану систему, за якою аналізуються основні
фінансові показники стану банку. Такою є загальновідома система “СAMEL”,
на базі якої, з урахуванням специфічних особливостей національної
банківської системи, визначається рейтинг комерційних банків України.

Рейтингове оцінювання за системою “СAMEL” здійснюють суто наглядові
органи.

Система рейтингової оцінки вимагає ретельного аналізу стану банку. Такий
аналіз можна здійснити лише під час комплексного виїзного інспектування,
яке передбачає повну перевірку активів та операцій банку і достовірності
відповідної документації. Крім того, лише в процесі виїзного
інспектування можна повною мірою зрозуміти, як ставиться до ризиків
керівництво банку, на які ризики воно готове йти та як здійснює
управління ризиками.

Основою рейтингової системи є оцінка ризику за п’ятьма основними
компонентами:

достатність капіталу (С)

якість активів (А)

менеджмент (М)

надходження (Е)

ліквідність (L)

Ефективність методу оцінки банку за системою “СAMEL” залежить від
кваліфікації та об’єктивності інспекторів служби банківського нагляду,
які регулярно здійснюють перевірки і дають оцінку стану банків. За
результатами кожної такої перевірки складається звіт про інспектування в
цілому по системі банку.

Рейтинг є власністю Національного банку України і призначений тільки для
внутрішнього використання. Рейтинг не підлягає опублікуванню в засобах
масової інформації.

Єдина система рейтингу вимагає, щоб на основі її п’яти основних
компонентів був визначений цифровий рейтинг кожного банку. Кожний
компонент системи оцінюється за п’ятибальною шкалою, де “1” є найвищою
оцінкою, а “5” – найнижчою. На підставі оцінок усіх компонентів за
п’ятибальною шкалою складається зведений рейтинг. Оскільки визначення
комплексної рейтингової оцінки є суб’єктивним процесом, воно має бути
добре обґрунтованим та спиратись на переконливі аргументи. Не може бути
ніяких часткових або проміжних комплексних рейтингів. Комплексний
рейтинг не може бути середнім арифметичним складових рейтингової
системи.

Банки, які отримали оцінку “4” або “5” мають серйозні проблеми та
вимагають ретельного нагляду та спеціальних оздоровчих заходів. Якщо
загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні
конкретні дії служби нагляду, не виключаючи можливості примусової
реорганізації та ліквідації.

Банки, які отримали рейтингову оцінку “3”, мають недоліки, і якщо ці
недоліки не будуть виправлені за потрібний для цього період часу, вони
можуть призвести до значних проблем, пов’язаних із платоспроможністю та
ліквідністю. У такій ситуації НБУ має вжити відповідні заходи впливу з
наданням чітких вказівок керівництву банку щодо визначення та подолання
існуючих проблем.

Банки, які мають зведений рейтинг “1” або “2” є надійними за всіма
показниками. Банки вважаються стабільними, такими, що мають
кваліфіковане керівництво, що здатні протистояти більшості економічних
спадів, крім надзвичайних. Ступінь нагляду за такими банками
мінімальний.

При визначенні комплексної рейтингової оцінки банків, які мають систему
філіалів, територіальні управління НБУ використовують матеріали
перевірок установ банку, які розташовані в інших регіонах. Довідки
перевірок надсилаються до територіального управління НБУ за місцем
розташування банку – юридичної особи у строк не пізніше 14 днів після
закінчення перевірки. Розглянувши матеріали перевірок, що надійшли з
інших областей, територіальне управління негайно або після того, як буде
накопичено достатньо інформації (зважаючи на її суттєвість), уточнює
комплексну рейтингову оцінку та у 5-денний строк після складання
комплексного звіту про інспектування надсилає її до Департаменту
пруденційного нагляду НБУ, в Управління інспектування банків.

Звіт про інспектування банку в цілому готується керівником
інспекторської бригади.

Наведені нижче критерії оцінки компонентів ж орієнтовними для складання
висновків про рейтинг банку.

Достатність капіталу.

Аналіз капіталу банку має визначити, чи може банк гарантувати достатній
захист коштів вкладників.

Оцінка адекватності капіталу банку проводиться за допомогою таких
показників як:

платоспроможність капіталу;

достатність капіталу;

місце банку за показниками капіталу серед інших банків;

результати інспекторських перевірок якості активів, тощо.

Банк з рейтинговою оцінкою капіталу “1” має такі характеристики:
нормативи платоспроможності і достатності капіталу перевищують
нормативні значення; показники капіталу кращі, ніж у всіх інших банках;
відмінна якість активів; високий рівень прибутковості; відмінне
керівництво банку.

Банк з рейтинговою оцінкою капіталу “2” має характеристики, подібні до
характеристик банку з рейтинговою оцінкою капіталу “1”. Такий банк може
мати незначні недоліки, пов’язані з одним або кількома переліченими
чинниками. Такі недоліки можуть бути виправлені протягом обмеженого
періоду часу без посиленого контролю з боку органів банківського
нагляду.

Банк з рейтинговою оцінкою капіталу “3” дотримується нормативного
значення платоспроможності та достатності капіталу, однак має значні
недоліки, пов’язані з вище наведеними чинниками. Причини того, що
рейтингова оцінка є “3” (наприклад, великий обсяг проблемних активів,
низька прибутковість, неконтрольованість зростання активів тощо), такі
серйозні, що якщо вчасно не вжити виправних заходів, стан банку може
погіршитись до рівня неплатоспроможності.

Банк з рейтинговою оцінкою капіталу “4” має великі проблеми, які
призвели до нестачі власних коштів, і вони більше не здатні захистити
кредиторів банку та інших зацікавлених осіб від ризиків, пов’язаних з
операціями банку. Звичайно такий банк має значний обсяг збиткових
кредитів, сума яких перевищує 50% суми власних коштів, має великі збитки
від операцій з цінними паперами, валютних і кредитних операцій. В цьому
разі подібний суворий контроль з боку органів банківського нагляду, щоб
забезпечити вжиття відповідних заходів.

Банк з оцінкою “5” вважається неплатоспроможним. Ймовірність того, що
дії керівництва можуть запобігти повному краху банку, дуже мала. Такий
банк потребує особливої уваги з боку органів банківського нагляду, аби
зменшити збитки вкладників і кредиторів.

Аналіз якості активів.

Низька якість активів є найпоширенішою проблемою для нестійких і погано
керованих банків, хоча це і не єдина причина їх фінансової слабкості.

З метою точнішого аналізу якості активів використовується система
класифікації кредитів, інших видів активів та позабалансових статей. Під
час аналізу всі активи множаться на відповідний коефіцієнт ризику.
Загальна сума зважених на коефіцієнт ризику активів є середньозваженою
вартістю класифікованих активів.

Якість активів визначається таким співвідношенням:

при цьому мають місце такі коригування:

якщо банк зробив спеціальні відрахування на відшкодування збитків за
кредитами, ці відрахування віднімаються від вартості активу до його
класифікації;

якщо банк має загальні резервні відрахування, які можуть бути
використані для відшкодування можливих збитків у майбутньому, ця сума
додається до суми капіталу.

Орієнтовно рейтингова оцінка якості активів визначається так:

Рейтингова оцінка Співвідношення між вартістю класифікованих активів та
капіталом

“1” менше 5%

“2” від 5 % до 15%

“3” від 15% до 30%

“4” від 30% до 50%

“5” понад 50%

Менеджмент.

Під час оцінки ефективності управління діяльністю банку неможливо
використовувати коефіцієнтні показники. Методи управління можна оцінити
за системою рейтингу, враховуючи інші чотири напрямки оцінки, оскільки
ефективність менеджменту прямо залежить від якості активів, капіталу,
надходжень і ліквідності банку.

Менеджмент з рейтинговою оцінкою “1” має такі характеристики як: повне
розуміння ризиків, пов’язаних з діяльністю банку; усі основні показники
фінансової діяльності банку відповідають вимогам або перевищують їх;
виважений підхід до планування, розроблення положень, методів роботи;
продумана адміністративна структура та програма підготовки кадрів;
уважне ставлення до рекомендацій Національного банку України.

Менеджмент з рейтинговою оцінкою “2” має характеристики, подібні до
характеристик оцінки “1”, але йому притаманні деякі недоліки, які можуть
бути легко виправлені без втручання органів нагляду.

Менеджмент з оцінкою “3” має значні недоліки, для виправлення яких
необхідне втручання органів нагляду. Серед проблем, що виникають, може
бути зловживання кредитування інсайдерів, невиконання вимог органів
нагляду, незадовільне управління ризиками, незадовільні фінансові
результати діяльності.

Менеджмент з оцінкою “4” має дуже значні недоліки і потрібні рішучі дії
органів нагляду для усунення проблем. В такому випадку розглядаються
заходи щодо повної або часткової зміни керівництва. Оцінка “4” означає,
що в банку виявлені значні зловживання кредитуванням інсайдерів та
самокредитуванням, повного ігнорування вимог органів нагляду, або тоді,
коли дії менеджменту завдали такої шкоди фінансовому стану банку, що він
опинився під загрозою неплатоспроможності.

Менеджмент з рейтинговою оцінкою “5” повністю неефективний і
Національний банк або Рада комерційного банку має розглянути можливість
ліквідації такого банку або негайної заміни його керівництва.

Надходження.

Для визначення рейтингу надходжень треба враховувати такі фактори:

чи достатні надходження для покриття збитків, забезпечення рівня
капіталу та виплати дивідендів;

якість і структура прибутку з урахуванням податків;

розмір різних складових прибутку та зміни в них;

підготовка кошторисів, планування та контроль доходів та витрат.

Щоб полегшити процес визначення рейтингової оцінки, часто використовують
коефіцієнти прибутковості, що розраховують за формулою:

Отже, для визначення рейтингової оцінки надходжень банку повинні
враховуватись зазначені вище фактори, а також коефіцієнт прибутковості.

Залежно від коефіцієнта прибутковості рейтингова оцінка якості
надходжень може встановлюватись так:

Рейтингова оцінка Коефіцієнт прибутковості

“1” понад 1%

“2” від 0,75 % до 1%

“3” від 0,50% до 0,75%

“4” від 0,25% до 0,50%

“5” нижче 0,25% або чисті збитки

Аналіз ліквідності.

Аналіз ліквідності дає можливість виявити, чи спроможний банк виконувати
свої зобов’язання у визначені строки і без втрат.

Банк з рейтингом ліквідності “1” має такі характеристики: обсяг
ліквідних активів достатній для того, щоб задовольнити повсякденний
попит на позики та непередбачені зміни у ньому, а також забезпечити
виконання зобов’язань банку у разі очікуваних та непередбачених змін в
обсязі вкладень; мінімальне залучення міжбанківських кредитів для потреб
ліквідності; керівництво має достатню кваліфікацію та досвід, щоб
прибутково використовувати міжбанківські кредити для забезпечення потреб
ліквідності; використання удосконалених, найсучасніших методів
планування та контролю.

Банк з рейтинговою оцінкою “2” має характеристики, подібні до
характеристик банку з оцінкою “1”, хоча й може мати деякі недоліки, що
усуваються за досить короткий час без встановлення жорсткого контролю з
боку органів нагляду.

Банк з рейтинговою оцінкою ліквідності “3” має значні недоліки,
пов’язані з характеристиками, що були зазначені вище. Потрібні дії
органів нагляду для того, щоб керівництво звернуло увагу на ці проблеми.
Підхід керівництва банку до управління ліквідністю спрощений, і це
призводить до виникнення у банку проблем з ліквідністю.

Банк з рейтинговою оцінкою ліквідності “4” має дуже значні проблеми.
Керівництво банку з метою вирішення проблем, пов’язаних з
короткостроковими та непередбаченими потребами в ліквідності.

Банк з рейтинговою оцінкою ліквідності “5” потребує фінансової допомоги
з боку національного банку або з інших джерел для задоволення потреб у
ліквідності. Така допомога необхідна для того, щоб запобігти краху банку
через нездатність задовольнити вимоги кредиторів та вкладників.

Отже, в цілому процес визначення комплексної рейтингової оцінки є досить
складним і вимагає ретельного та всебічного дослідження діяльності
банку, а також кваліфікованого підходу з боку служби банківського
нагляду.

3.4. Застосування заходів впливу до комерційних банків за порушення
банківського законодавства

Основним завданням усіх рівнів системи банківського нагляду
Національного банку України щодо вжиття заходів впливу є регулювання
діяльності комерційних банків з метою приведення її у відповідність із
нормами і вимогами чинного банківського законодавства та нормативних
актів НБУ, а також з метою забезпечення ліквідності, платоспроможності
та стабільності банківської системи, захисту інтересів вкладників і
кредиторів.

Заходи впливу, які застосовує НБУ, носять непримусовий і примусовий
характер.

Непримусові заходи впливу використовуються Національним банком при
незначному рівні підвищеного ризику та глибині проблем у
фінансово-кредитній діяльності комерційного банку і носять характер
добровільності їх вирішення.

Примусові заходи впливу застосовуються Національним банком у разі, якщо
діяльність комерційних банків та їх установ характеризується високим
рівнем розвитку та серйозним порушенням банківського законодавства,
невиконання вимог НБУ щодо усунення цих порушень.

Підставою для застосування Національним банком України та його
територіальними управліннями непримусових або примусових заходів впливу
можуть бути:

результати здійснення Національним банком та відповідними рівнями
системи банківського нагляду перевірок діяльності комерційних банків;

матеріали правоохоронних органів, місцевих державних податкових
адміністрацій та інших органів, що характеризують дотримання банками
законодавчих актів з питань банківської діяльності;

результати перевірок діяльності банків аудиторськими організаціями,
уповноваженими на здійснення таких перевірок;

інші матеріали, що характеризують діяльність комерційних банків
(статистична звітність, щоденні баланси тощо).

Непримусові заходи впливу застосовуються всіма рівнями системи
банківського нагляду НБУ і до них належать:

лист із зобов’язаннями;

письмове попередження.

Лист із зобов’язаннями — це письмове визнання комерційним банком своїх
проблем і недоліків у роботі, яке також має містити перелік заходів, що
банк зобов’язується вжити для їх вирішення і усунення, із зазначенням
конкретних строків виконання цих заходів. Лист підписується головою
Правління та Ради комерційного банку і оформляється відповідним
протоколом. НБУ на підставі ретельного аналізу вжитих заходів припиняє
дію листа із зобов’язаннями, якщо банк виконав усі зобов’язання або
загальний стан банку значно покращився і банк працює стабільно.

Якщо банк не виконує свої зобов’язання або якщо проблеми банку є досить
серйозними, відповідний рівень системи банківського нагляду НБУ надсилає
до комерційного банку письмове попередження, в якому повідомляє своє
занепокоєння станом справ і вказує на конкретні заходи, яких необхідно
вжити для виправлення порушень або розв’язання інших проблем, та строки
їх усунення. Цим листом НБУ також попереджає банк про можливість
застосування примусових заходів у разі недотримання банком вимог
письмового попередження. Попередження надсилається Правлінню та Раді
комерційного банку, які повинні у 3-денний строк надати відповідь із
зазначенням терміну виправлення вказаних проблем.

У разі виявлення в діяльності комерційного банку фінансових та
операційних недоліків, що загрожують інтересам кредиторів і вкладників,
втрати платоспроможності і ліквідності, але за реальних умов для
виправлення ситуації Національний банк може пред’явити такому банку
вимогу щодо розроблення програми фінансового оздоровлення, яка в
обов’язковому порядку має містити:

аналіз причин, які призвели до погіршення фінансового стану банку;

заходи щодо фінансового оздоровлення із зазначенням строків їх виконання
та розрахунок економічного ефекту від впровадження кожного заходу;

прогнозні показники діяльності комерційного банку із щомісячною
розбивкою, яких передбачено досягти після виконання заходів фінансового
оздоровлення.

Департамент пруденційного нагляду разом з Управлінням з питань роботи з
проблемними банками розглядає програму і подає її до Комісії з питань
нагляду і регулювання діяльності банків. Комісією може бути встановлений
строк дії програми фінансового оздоровлення банку від 6 до 12 місяців. В
разі потреби термін може бути продовжений ще на 6 місяців. У разі
ефективного виконання заходів, поліпшення фінансового стану, банк
переводиться у загальний режим роботи. А в разі неподання банком у
встановлений строк програми фінансового оздоровлення або її невиконання,
НБУ може прийняти рішення про відкликання ліцензії на здійснення всіх
видів операцій та ліквідацію банку.

Комерційному банку для підтримки поточної ліквідності, платоспроможності
та недопущення платіжної кризи, може бути надана стабілізаційна позика
за умов забезпечення заставою або під гарантію чи поручительство інших
фінансово стійких банків. Такі позики надає Національний банк України.

До примусових заходів впливу належать:

зупинення дії ліцензії на здійснення окремих банківських операцій або
всіх банківських операцій;

відсторонення керівництва від управління банком чи іншою
кредитно-фінансовою установою;

призначення тимчасової адміністрації для управління установою, банком;

накладання штрафів;

ліквідація або реорганізація банку.

Національний банк має право приймати рішення про зупинення (обмеження)
дії ліцензії на здійснення окремих операцій на строк до одного року.
Таке рішення приймається в разі виявлення недостовірних даних, на
підставі яких була видана ліцензія; виникнення становища, яке загрожує
інтересам кредиторів та вкладників банку; порушення економічних
нормативів, встановлених НБУ; подання недостовірної інформації та
звітності; здійснення операцій, на які не було надано ліцензії;
неподання документів на вимогу уповноважених працівників банку,
приховування рахунків, активів, документів; невиконання вимог
Національного банку в установлений строк; невиконання норм обов’язкових
резервів; в деяких інших випадках.

Рішення про обмеження дії ліцензії приймається Комісією НБУ з питань
нагляду та регулювання діяльності банків. У разі усунення банком
порушень Комісія може приймати рішення про дострокове скасування
обмежень на дію ліцензії.

Якщо банк не припинив здійснення банківських операцій, на які обмежено
дію ліцензії, або не виправив порушення, то Правління НБУ може прийняти
рішення про відкликання ліцензії на право здійснення всіх банківських
операцій, — в цьому випадку одночасно приймається рішення про ліквідацію
комерційного банку.

НБУ має право відстороняти керівництво (голову Правління та головного
бухгалтера) від управління комерційним банком в таких випадках:

невиконання баком зобов’язань відповідно до його мети із зобов’язаннями
або програми фінансового оздоровлення;

визнання процефесійної непридатності керівництва;

порушення банківського законодавства та нормативних актів НБУ, завдання
значних збитків банку, втрата капіталу, ліквідності й платоспроможності,
що є прямим наслідком особистих дій керівництва чи його бездіяльності;

надання недостовірної інформації та звітності, неподання або несвоєчасне
їх подання; приховування рахунків, документів, активів тощо.

Якщо шляхи виходу з кризової ситуації, що склалася в банку, не будуть
реалізовані з боку керівництва, то перед Правлінням НБУ порушується
питання про необхідність призначення тимчасової адміністрації. Метою
діяльності тимчасової адміністрації є приведення справ комерційного
банку у відповідність до чинного законодавства, відновлення
платоспроможності, усунення виявлених порушень та здійснення інших
заходів щодо стабілізації діяльності комерційного банку. Загальна
тривалість діяльності тимчасової адміністрації не може перевищувати
дванадцяти місяців. В окремих випадках строк може бути продовжений на
три місяці.

НБУ має право накладати на банки штрафи в разі допущення ними порушень,
серед яких: порушення порядку, строків та технології виконання
банківських операцій, економічних нормативів регулювання діяльності
комерційних банків, нормативів обов’язкового резервування; надання
недостовірної інформації та звітності; інші порушення.

Штрафи накладаються за кожен випадок порушення у розмірі не менше 50
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (крім штрафів за порушення
економічних нормативів), але не більше одного відсотка від суми
зареєстрованого статутного фонду.

Штраф за порушення порядку, строків та технології виконання банківських
операцій накладається в розмірі до 300 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян.

Штраф накладається на банки в розмірі до 500 неоподатковуваних мінімумів
за такі порушення:

неподання документів на письмову вимогу уповноважених працівників НБУ, а
також приховування рахунків, документів, активів тощо;

надання недостовірної інформації та звітності, а також неподання або
несвоєчасне їх подання.

Мінімальна сума штрафу за кожен випадок порушення економічних нормативів
та значень (лімітів) відкритої валютної позиції становить 10
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Розрахунки штрафів за
порушення нормативів проводяться згідно з Положенням про застосування
Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за
порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління
НБУ від 04.02.98 №38.

Якщо нарахована сума штрафу не буде перерахована банком-порушником у
зазначений термін, то штраф стягується шляхом подання до арбітражного
суду позовної заяви. Якщо стягнення штрафу спричинить суттєве погіршення
фінансового стану банку, то до банку можуть не застосовуватись штрафні
санкції. У цьому разі мають застосовуватися інші заходи впливу.

Рішення НБУ про ліквідацію або реорганізацію комерційного банку може
бути прийняте в разі: порушення банком банківського законодавства чи
інших нормативних актів Національного банку, що призвело до:

значної втрати активів або доходів;

неплатоспроможності банку;

істотної шкоди інтересам клієнтів банку, приховування будь-яких
рахунків, інших документів чи активів.

Рішення про ліквідацію комерційного банку приймається Правлінням НБУ та
оформлюється відповідною постановою. Ліквідація банку проводиться
ліквідаційною комісією, яка створюється відповідним територіальним
Управлінням Національного банку. До складу комісії можуть входити
кредитори, які не є акціонерами банку, і представники органів Державної
податкової служби за їх згодою. Ліквідатором комерційного банку може
бути особа, основною діяльністю якої є надання юридичних чи аудиторських
послуг. Робота ліквідатора (ліквідаційної комісії) оплачується за
рахунок банку, що ліквідується, або з інших джерел.

Національний банк здійснює контроль за діяльністю ліквідаційної комісії.
З дня свого призначення ліквідатор має повне та виняткове право
управляти та контролювати банк, вживати будь-яких заходів для ефективної
ліквідації банку та одержання максимальної виручки від продажу активів
банку.

Дії ліквідатора можуть бути оскаржені кредиторами або засновниками,
акціонерами банку в судовому порядку.

Продаж або реорганізація банку, що ліквідується, можуть здійснюватися за
умови згоди кредиторів, майнові вимоги яких становлять не менше двох
третин суми визнаних претензій до банку. У разі продажу або
реорганізації банку, що ліквідується, вся сукупність майнових прав,
зобов’язань переходить до юридичної особи, яка бажає викупити банк у
цілому або приєднати його.

Для задоволення вимог кредиторів ліквідатор проводить роботу щодо
продажу майна комерційного банку. Вимоги кредиторів не задовільняються в
випадках, коли майна банку не вистачає для задоволення вимог; вимоги не
надійшли протягом встановленого часу; вимоги не визнані ліквідатором, не
оскаржені кредитором в установленому порядку. Вимоги кредиторів, що
надійшли пізніше встановленого часу, можуть бути задоволені, якщо
залишились кошти чи майно банку після задоволення вимог кредиторів,
вимоги яких надійшли протягом встановленого часу.

Після закінчення роботи ліквідаційна комісія складає ліквідаційний
баланс, який передається разом з матеріалами про її роботу
територіальному управлінню НБУ.

Рішення про виключення комерційного банку з Реєстру банків, їх філій та
представництв, валютних бірж та фінансово-кредитних установ приймає
Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків.

Ліквідація комерційного банку вважається завершеною, а банк таким, що
припинив свою діяльність, з моменту внесення запису про це до вище
згаданого Реєстру.

ВИСНОВКИ

Сучасний етап у розвитку економіки України визначається як перехідний
період до становлення нової системи господарювання. Розвиваються ринкові
відносини, проходить лібералізація зовнішньоекономічної діяльності та
залучення іноземного капіталу до народного господарства. Банки можуть
стати одним з найголовніших інструментів підтримки вітчизняного
виробника, стимулювання інвестиційної діяльності. А тому питання нагляду
за діяльністю комерційних банків на сучасному етапі являється дуже
важливим.

В даній роботі я спробував висвітлити основні засади функціонування
служби банківського нагляду НБУ, її цілі, основні завдання та методи
діяльності.

Службу банківського нагляду НБУ створено у 1994 році. Відтоді для
створення основних складових інтегрованого процесу нагляду в Україні
зроблено чимало, хоча це тільки початок. Так, серед позитивних зрушень,
що сталися за минулий рік у здійсненні банківського нагляду, можна
назвати:

вдосконалення системи банківського нагляду з метою створення мобільної
банківської системи, здатної надавати широкий спектр банківських послуг
на внутрішніх і зовнішніх ринках;

капіталізацію банківської системи з метою нарощення номінального
статутного капіталу;

формування резервів під кредитні ризики;

вдосконалення механізму реєстрації та ліцензування діяльності
комерційних банків відповідно до вимог світової практики;

створення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з метою захисту
вкладників та підвищення ліквідності функціонування банківської системи.

Основу організації банківського регулювання і нагляду НБУ вбачає у
комбінованій моделі, яка передбачає:

чітке визначення сфери діяльності та функцій банківського нагляду;

участь представників цієї служби у зборах і засіданнях акціонерів
правлінь, спостережних рад і ревізійних комісій комерційних банків та їх
право вимагати проведення відповідних зборів і засідань;

аналіз банківської діяльності на базі статистичних даних офіційних
звітів банків (із відповідним порівнянням та ранжируванням усіх установ
у рамках груп із схожими характеристиками);

широке використання сучасних досягнень комп’ютерних технологій
(мікрокомп’ютерних моделей, експертних систем тощо) для аналізу
офіційних звітів банків та прогнозування їх розвитку;

запровадження цільового планування перевірок на місцях;

у разі необхідності проведення суцільної або вибіркової перевірки
діяльності та ризиків комерційних банків;

надання службі банківського нагляду права вживати необхідних заходів у
разі порушення комерційними банками економічних нормативів чи
банківського законодавства;

визначення банківським наглядом рейтингу комерційних банків (для
внутрішнього користування).

Основна мета нагляду полягає в тому, щоб забезпечувати стабільність
банківської системи і довір’я до неї з боку вкладників та інших
кредиторів.

На мою думку, для більш ефективного виконання своїх обов’язків
наглядовий орган повинен мати операційну незалежність, кошти,
повноваження отримувати від банків інформацію, право примусового
виконання його рішень. Наглядовий орган має розуміти характер ділової
активності банків і вживати заходів щодо забезпечення ними адекватного
управління ризиками. Орган нагляду повинен стежити за тим, щоб банки
мали у своєму розпорядженні ресурси, необхідні для покриття ризиків,
достатній обсяг капіталу, надійний менеджмент, систему бухгалтерської
звітності та внутрішнього контролю. У процесі регулювання діяльності
комерційних банків треба враховувати показник достатності прибутку, який
потрібен для подальшого розвитку банків. Нагляд повинен мати мету:
запобігати банкрутству шляхом забезпечення рентабельності та розумно
обмежувати концентрацію капіталу в окремих банках, не допускати
монопольного контролю з їхнього боку за грошовим ринком. Адже сьогодні
тут домінує декілька банків.

Потрібно створити ефективну систему моніторингу, яка дала б змогу
своєчасно виявляти банки, що перебувають у небезпечному фінансовому
становищі, і повідомляти про це ділові кола України. Крім того, доцільно
організувати систему своєчасного виявлення і швидкої санації великих
банків, які не можуть впоратися із фінансовими труднощами. Така система
дасть змогу підвищити як надійність функціонування банківської системи,
так і стійкість української системи.

Діяльність служби банківського нагляду України повинна передбачати тісну
співпрацю з наглядовими органами інших країн, що є об’єктивною
необхідністю на сьогоднішній день.

Крім того, потрібні належні законодавчі акти, які б дозволяли стати
банківській системі економічно самостійною і не залежати від впливу
політиків. Найголовнішим в цьому є питання незалежності Національного
банку України. Проблема полягає ще й в тому, що наше законодавство
постійно змінюється і комерційним банкам важко пристосуватись до цих
змін.

На сьогодні НБУ проводить реорганізацію системи банківського нагляду,
удосконалює методику оцінки якості активів банків, їх ліцензування,
розширює сферу аудиту відповідно до міжнародних стандартів, забезпечує
перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і звітності, але
зробити потрібно ще більше.

Насамкінець слід наголосити: ефективний банківський нагляд є ключовим
елементом стабільного економічного середовища, в якому банківська
система відіграє головну роль у здійсненні платежів та у перерозподілі
заощаджень, одним із основних інструментів, за допомогою яких
створюється і підтримується фінансова стабільність у державі. Тож
удосконаленні банківського нагляду, його подальший розвиток з
урахуванням позитивного світового досвіду має бути одним із пріоритетів
державного будівництва в Україні.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Про банки і банківську діяльність, Закон України від 20 березня 1991р.
// Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності., Випуск 1,
Київ, 1996р., С.5-16.

Про національний банк України, Закон України від 20 травня 1999р., //
Голос України. 1999, №112 від 22.06.99р., С.4-7.

Положення про застосування Національним банком України заходів впливу до
комерційних банків за порушення банківського законодавства, затверджене
постановою Правління НБУ від 04.02.98р., №38 // Законодавчі і нормативні
акти з банківської діяльності, додаток до журналу “Вісник НБУ”, №4/1998.
С.39.

Положення про порядок видачі ліцензії на здійснення банківських
операцій, затверджене постановою Правління НБУ від 06.05.98р. №181 //
Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності, додаток до
журналу “Вісник НБУ”, №7/1998. С.30.

Інструкція про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних
банків, затверджена постановою Правління НБУ від 14 квітня 1998, №141 //
Офіційний вісник України 1998, №21. – С.74-145.

Бюлетень Національного банку України №1/2000., Щомісячна статистичне
видання Національного банку.

Аржевітін С., Етапи створення банківської системи України, // Вісник
НБУ. – 1997. – №3.

Аржевітін С., У переддень десятирічного ювілею // Вісник НБУ. – 2000. –
№2. – С.41.

Бугулов В., Бугулова Т., Національний банк та його операції //
Міжрегіональна академія управління персоналом, Київ, 1997.

Банківські операції: Підручник / А.М.Мороз., М.І.Савлук, М.Ф.Пуковкіна
та ін.; за ред. А.М.Мороза. – К.: КНЕУ, 2000. – 394с.

Банківський нагляд і аудит: Навч. модуль, НБУ, Черкаський банківський
коледж, 1999. – 155с.

Горячек І. Конопатська П., Регулювання діяльності комерційних банків //
Вісник НБУ. – 1998. – №7. – С.13.

Горячек І. ключові принципи ефективного банківського нагляду // Вісник
НБУ. – 1999. – №5. – С.35.

Державне регулювання економіки / за ред. І .Р.Михасюка. – Львівський
національний університет ім.І.Франка., 1999. – 640с.

Джо Селбі, Національний банк України і банківський нагляд // Вісник НБУ.
– 1998. – №12. – С.50.

Зінченко В., Виїзне інспектування – метод поточного контролю за
діяльністю банківської системи в Україні // Вісник НБУ. – 1998. – №7. –
С.3.

Зінченко В. Підсумки діяльності комерційних банків України за 1999 рік
// Вісник НБУ. – 2000. – №3. – С.18.

Кірєєв О. Жабська І., Банківський нагляд як комплексний процес // Вісник
НБУ. – 1998. – №3. – С.40.

Клименко В., Пуховкіна М. Основні напрями регулювання кредитного ризику
// Вісник НБУ. – 1999. – №5. – С.37.

Національний банк і грошово-кредитна політика.: Підручник / За ред.
А.М.Мороза, М.Ф.Пуховкіної. К.: КНЕУ, 1999.

Савлук М.І., Мороз А.М., Коряк А.М. Вступ до банківської справи,
Українська фінансово-банківська школа, К. “Лібра”, 1998.

Терещенко В. Підсистема “Банківський нагляд: аспекти побудови, пошук
оптимального рішення” // Вісник НБУ. – 1998. – №10. – С.16.

Папуша А. Економічне середовище і діяльність центральних банків //
Вісник НБУ. – 1998. – №6.

PAGE 1

PAGE 3

Комерційні банки

за формами власності

за способом формування статутного капіталу

за належністю капіталу

за розміром статутного капіталу

за галузевою ознакою

за територією діяльності

державні

колективні

приватні

змішаної форми власності

іноземні

акціонерні

пайові

бюджетні

відкритого типу

закритого типу

регіональні

міжрегіональні

закордонні

галузеві

міжгалузеві

великі

середні

малі

Служба банківського нагляду

центрального апарату НБУ

Департамент пруденційного нагляду

Управління нагляду за великими банками

Управління реєстрації та ліцензування комерційних банків

Управління по роботі з проблемними банками

Управління інспектування банків

Управління безвиїзного нагляду

Управління методології та координації банківського нагляду

Відділ з нагляду за міжнародною діяльністю комерційних банків

Самостійні управління

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020